Виховні заходи у початкових класах Схвалено педагогічною радою Глибочківського нвк зміст



Скачати 446.27 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації26.04.2016
Розмір446.27 Kb.
  1   2
Глибочківський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа» I-II ступенів

Бойко Валентина Володимирівна




Виховні заходи у початкових класах

Схвалено педагогічною радою Глибочківського НВК



Зміст

1. Анотація

2. В нас одна Батьківщина ― наша рідна Вкраїна (виховна година)

3. Я ― громадянин України (виховна година)

4. Мої права та обов’язки (виховна година)

5. Пам’ятаймо героїв (виховна година)

6. Моя мала батьківщина (виховна година)

7. Я ― син своєї землі (виховна година)

8. Коли буває соромно (година спілкування)

9. Для чого людині скромність (година спілкування)

10. Секрети дружби (година спілкування)

11. Прийди, весно, з радістю! (свято)

12. Світлий празник Великодний (свято)

13. Бібліографія


Анотація


Бережи своє рідне, бережи,

щоб не винародитися.

Щоб не забуть народу,

з якого ти вийшов.

Бережіть свою віру,

звичаї, свою мову.

І тим збережете

національну істоту свою.

Іван Огієнко Одним із найголовніших принципів та завдань Державної

національної програми «Освіта («Україна XXI століття») є формування

всебічно-розвиненої особистості, яке ґрунтується на відродженні

духовності, вихованні дітей на високих моральних і духовних цінностях. У

цьому процесі важливе місце відводиться школі, особливо початковій.

Відродження національної української культури неможливе без знань

історичного минулого, українських народних свят, які прийшли до нас із

сивої давнини. Пропонований посібник має на миті допомогти вчителеві

показати дітям багатогранне життя українців, їх працелюбність, моральні

переконання та віру в майбутнє.

Пропонована добірка містить у собі 11 розробок виховних заходів.

В нас одна Батьківщина –

наша рідна Вкраїна

(виховна година)


Мета. Розширювати і поглиблювати поняття громадя­нськості, розвивати у

дітей прагнення бути сві­домим громадянином України і її патріотом,

виховувати любов до рідного краю, його тра­диції і обрядів,

формувати громадянські якості: патріотизм, людяність, доброту,

милосердя, працьовитість.

Вчитель.

Навчання в нашій країні обов'язкове і безкоштовне для кожної дитини, як записано в Конституції України.

Кожен учень по всій нашій Вітчизні: від найменших першокласників до вже дорослих випускників любить свою Україну, бажає їй добра, намагається стати справж­нім патріотом і громадянином.

Учень.

Тепло своїх долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.

Люблю твої ліси, степи, річки й озерця,

Й ліричну пісню лагідну твою.

І українську мову, чарівну й багату.

Та рушники у квітах на стіні.

Люблю наш щедрий рід,

В садочку білу хату

Й рожевий кущ калини при вікні.

Люблю тебе. Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала.

Для мене ти одна і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.



Вчитель.

Громадянин України - це ти і я, це люди, які постій­но живуть в Україні, люблять її, є патріотами своєї Вітчизни, готові захищати її територію, ідеали, працювати в ім’я розвитку і процвітання, вчитись, удосконалювати свою майстерність, шанувати традиції, бути законослухняними, знати права і обов’язки, добре знати історію Батьківщини, традиції, її мову, бути добрим, чесним, милосердним, працелюбним.

Сьогодні нас чекає незвичайна космічна подорож у світ краси і добра, мрій і сподівань безмежними просторами милої України. Нас чекають труднощі і випробування, але нехай вони вас не лякають.

(Пі музику діти виконують рухи за вчителем і роздивляються маршрут польоту).

Любов – Доброта – Вірність – Мрія – Щастя



Перша зупинка „Любов”

  • Щоб подорожувати Україною, давайте ж розберемося: що таке Батьківщина?

Велика Батьківщина починається з маленької домівки, де ви народилися, зі школи, де проходять ваші найкращі роки, з друзів, які зігрівають вас своїм теплом, з тихої казки бабусі, ніжної пісні матусі, доброї поради дідуся.

Учень:

Що ж таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою водиця.

В чистім полі криниця

Серед лугу далеко

У діброві лелека.

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск.

Вчитель.

Любов до Батьківщини... З чого вона починається?

Все починається з родини. Коли в матері народжу­ється дитинка, вона співає їй колискові пісні, в яких мріє, щоб вона виросла доброю, щирою людиною, здо­ровою і щасливою. Уявіть себе маленькими і послухай­те відому вам колискову пісню.

(Лунає колискова пісня).

- Яка це пісня?

- Про що мріє мама?

- Про що ви думали, слухаючи її? З цього лас­кавого слова матусі починається шлях до любові.

- А які колискові мама співала вам? (Діти спі­вають «Котику сіренький»).

- А ще кожна матуся співала дитині забавлянки, щоб вона не плакала. Давайте пригадаємо...

- Ми вже трішки виросли, в ці забавлянки ви мо­жете пограти зі своїми братиками та сестричками. А ра­зом із вашими мамами, рідними ми теж пограємо.

Гра «Впізнай голос» (Дитині зав'язують очі, її кличуть різні мами.

Серед них вона вгадує голос своєї матусі).

Вчитель. Думаю, ви добре знаєте один одного і впізнаєте своїх рідних навіть уночі.

А зараз прийшла черга сказати слова подяки нашим рідним.



Учень,

Як мені вас не любити,

рідний батько, нене.

Та ви мене годували

І дбали про мене.

Батько розуму навчає.

Мати приголубить.

Ніхто мене так на світі

Як вони не любить.

Дай й же ж Боже, щоб я виріс

В школі гарно вчився.

Щоб я батькові і ненці

Добром відплатився!.

Вчитель.

Людське щастя від роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле.

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне.

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

- Любіть своїх рідних, даруйте їм радість і щастя. Давайте подивимось, що нам подарувала зірочка «Любо­ві» (У скриньці - рушник).

- А для чого дарують рушничок?

У нашого народу існує звичай. Коли з дому дале­ко ішов син чи батько на війну, в похід, або донька ви­ходила заміж і теж покидала рідний поріг, їм дарували в дорогу рушник, який оберігав у далекій стороні.

(Пісня про рушник).

Рушник. Він пройшов через віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх ді­тей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро просте­лений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди буде в нашій хаті як ознака великої любові і незрадливості.



2-а зупинка «Доброта»

1. Читання уривків оповідання Б. Грінченка «Укра­ла».

2. Бесіда.

- Чому Олександра вкрала хліб?

- Чи праві були діти, засуджуючи її?

- Хто допоміг порозумітися, знайти вихід із цієї ситуації?

- Що вас найбільше вразило?

- Чому навчило це оповідання?

3. Акція «Збери портфель другу».

4. Розповідь з елементами бесіди про сусідів. Де б ми не йшли, не їхали, нас завжди оточують люди, яких називають сусідами. Вони бувають різними. Сусіди по квартирі, по парті, сусідами називають і лю­дей, які сидять поруч в автобусі чи в кіно, сусіди, які живуть близько - близькі, далеко - далекі.

У хаті радість, сміх, а раптом - горе. Родина живе далеко. Кого кличуть на допомогу? Сусідів. І вони завж­ди допоможуть і в біді, і в радості. Недарма кажуть:«Ко­ли біда чи неміч - сусідів клич на поміч». Із сусідами треба жити в мирі та злагоді. А що це значить? Так треба завжди прийти до сусіда на допомогу і не чекати, поки він скаже, щоб ти йому допоміг. Я впевнена, що ви дуже добрі, чуйні сусіди і з вас виростуть добрі люди.

Гра «Я дарую тобі»

(Зірочка «Доброти» дарує нам свічку - символ добра і чистоти, дерев'яну писанку - символ добра).

Діти по черзі передають один одному писанку по колу з побажаннями.

Вчитель. Пам'ятайте, діти! Ми завжди повинні нес­ти іншим світло любові й доброти.

Нехай існує істина стара -

Людина починається з добра.



3-я зупинка «Вірність»

(У чарівній скриньці - Конституція).

- Що ж таке Конституція?

Ст. 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Вчитель. А якщо в народу є своя мова, то є і сам народ. У нас є непорушна територія 603,7 тис. кв. м.

Ст. 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах тери­торії України, все, що знаходиться на нашій землі є об'є­ктами права власності українського народу.

- Яка столиця нашої держави?

- Які великі міста, ріки?

- В якому селі живете?

- Які ви знаєте символи України, що вони озна­чають?



Вчитель. Наша держава несе всім світло мира, лю­бові, добра і злагоди. Ми, українці, ідемо в світ радими від того, що маємо свою державу, волю, рідну мову. І кожен із нас пов'язує свою долю з Україною. Для неї ми живемо, для її процвітання і блага. Буде багата держава, будемо краще жити і всі ми.

Разом.

Ми вчимося сьогодні у школі

І гартуємо наші серця.

З рідним краєм пов'язуєм долі,

Будем вірні йому до кінця.

4-а зупинка «Мрія»

(В скрині - кленовий листочок). Свою мрію запишіть одним словом на аркуші. По­вісьте на наше дерево мрій, поясніть, про що мрієте.

- Про що мріють наші гості?

Вчитель. А я мрію про те, щоб всі ваші мрії здійс­нилися.

5-а зупинка «Щастя» (У скриньці - чарівна паличка).

Вчитель. Наша подорож завершується. Перед вами велике, неосяжне зоряне небо України. Вивчайте його, бо багато на небі зірок, а значить, багато шляхів, щоб стати справжнім патріотом, гідним громадянином України, зна­йти своє щастя.

Хай вам, любі діти, сонечко сміється,

А погане - хай минеться.

Хай щастить вам, діти, всюди! Хай ростуть з вас добрі люди!

Я – громадянин України

(виховна година)

Відомий український філософ Григорій Скоровода, який жив у ХVІІІ столітті, стверджував: «Пізнай свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю - і ти побачиш шлях у життя».

Підростаючи, дитина вбирає те, чим живе сім’я, родина, народ. Вона поступово формується як член суспільства, як громадянин. Слово «громадянин» наповнене високим зміс­том.

Громадянином ми називаємо людину, якій притаманне почуття любові до Батьківщини, землі, що дає хліб і збері­гає прах предків. Національна свідомість і мораль, гідність, честь, патріотизм і гордість за свою Вітчизну - ось риси справжнього громадянина.

Громадянськість виявляється і в піклуванні про загальне бла­го, у прагненні бути корисним суспільству. Не випадково, куди б не мандрував герой казок у пошуках щастя, він завж­ди повертається на рідну землю. «Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися», - твердить прислів'я. У народних казках, легендах уславлюються ті, хто відстоює честь і незалежність батьківщини. У кожного народу сформувався образ свого улюбленого героя, особли­вої людини, передусім захисника рідної землі. Для нас, ук­раїнців, це козак-запорожець.

Любов до рідного краю, мужність у боротьбі за щастя йо­го людей, повага до інших народів є основними моральни­ми заповідями громадянина.

Людина без Вітчизни, як соловей без літа Оленка забігла на кухню:у бабусі завжди знайдеться щось смачненьке. І не прогадала! Бабуся мила і, побачивши ону­чку, вигукнула:

- От і добре! Ти вчасно! Вибирай яблучко, яке на тебе ди­виться! А ось ці, прошу, віднести татові. Це його улюблені: семиренки.

Оленка взяла тарілку з яблуками і метнулась до тата:

- Тату! - в очах дівчинки світилось неприховане здивуван­ня. - Ось твої улюблені яблука. Бабуся якось дивно їх назва­ла. ..

- Дякую, доню, - тато взяв яблуко і посміхнувся. - їх називають семиренками.

- А чому?

- Так їх назвав один із представників славного і відомого колись всій Україні роду - роду Семиренків.

- Таточку, розкажи, а що то були за люди?- попросила Оленка, вмощуючись біля тата на дивані.

- Ну добре, слухай, - погодився тато. - Це були козаки, потім чумаки і селяни, пізніше, завдяки розуму і працелюб­ності, стали промисловцями, власниками цукроварень. Се­ред них були і вчені-садівники, і меценати української куль­тури. Саме при таких людей говорять:це справжні патріоти, справжні громадяни.

- А це як: «справжні громадяни?»- спитала Оленка.

- Взагалі-то громадянином прийнято називати людину, яка належить до певної держави, перебуває під її владою та опікою.

- Ну, це я знаю, - зраділа Оленка, - що всі ми:і я, І ти, і мама, Мартуся, бабуся - громадяни України, а в перший день занять у школі лунає гімн.

- Звичайно, - погодився тато і додав:- Гімн - це один із символів держави. Між державою і її громадянами існують тісні зв’язки. З одного боку, держава повинна забезпечувати своїм громадянам певні права - скажімо, на працю, чи на свободу. З іншого боку, вимагає від них виконання обов’язків - відстоювати інтереси держави, поважати інтереси (н« тих, піклуватися про загальне благо.

- Так от, - продовжив тато, - поясню, чому саме членів родини Семиренків я вважаю справжніми громадянами. Розбагатівши, вони не намагалися розірвати свої зв'язки із народом, відгородитись від нього. Ні! Семиренки дбали не лише про власне добро. Я читав і знаю, що у голодний 1830 рік Федір Семиренко безкоштовно годував десять тисяч селян. А ще він дав грошу на видання Шевченкового «Кобза­ря». Цій родині не чужі були гідність, честь, патріотизм, ві­дчуття Батьківщини. Семиренки залишили по собі добру па­м'ять і, сподіваюсь, що таких родин і серед наших сучасни­ків буде чимало.

Тато замовк, а Оленка не могла відвести очей від яблук, які, виявляється, можуть мати власну і таку цікаву історію.

Мої права та обов’язки

(виховна година)


Моральні норми і правила в суспільстві людей існували з давніх-давен. Первісні люди розповсюджували дії мораль­них норм тільки на представників свого роду чи племені. Чужі вважалися небезпечними. По відношенню до них ніякі моральні норми не діяли.

Йшов час, і звичаї, а з ними й моральні правила зміню­валися. Утверджувалася думка про спільність усіх людей, про їх єдність.

Певні норми моралі у всі часи визнавалися загально­людськими, тобто притаманними будь-якому суспільству, будь-якій культурі, незалежно від рівня її розвитку. Основу загальнолюдської моральності складає «золоте правило» - «Думай про іншого».

Нарівні з моральними уявленнями, спільними для бага­тьох народів, існує велика кількість правил пристойності, які стосуються манери одягатися, поводити себе за столом, спілкуватися з людьми, молодшими чи старшими за віком і становищем.

Деякі правила пристойності можна розглядати як необхі­дну складову моралі, скажімо, шанобливе ставлення до ста­рших.

Про золоте правило моральності

Марта прибирала в кімнаті, мугикаючи пісеньку. її ува­жно слухав папуга, нахиляючи голову то в один бік, то в інший. Кіт Мартин вмостився на підвіконні:дуже вже не лю­бив він зустрічі із пилососом.

Але голосний дзвінок у двері змусив Марту і навіть кота покинути кімнату і йти відчиняти. За дверима стояла Оленка.

- Вибач, Мартусю, я ключа забула...

- Заходь, заходь, я вже майже закінчила. Чого це ти не в настрої? - запитала Марта.- Знову з Павликом щось не поділила?

- Навіть не знаю... – Оленка, не роздягаючись, пішла на кухню, налила в склянку води і повернулась в кімнату.

- Марто, скажи, хіба ми такі погані?

- Хто „ми”? - здивувалася Марта.

- Ну, ми – наше покоління.

- З чого це ти взяла? Можна детальніше? – Марта сіла в крісло, а це означало запрошення до розмови.

- Знаєш, ми з однокласниками слухали новий диск у Павлика вдома... Ну так, гучно, сама розумієш... А сусідка знизу поскаржилася на нас Павликовій мамі і сказала, що в нашого покоління немає моралі.

- Зрозуміло, адже вона мала право розсердитися на вас за гучну музику, - сказала Марта . – А що стосується моралі, то тут не можу погодитися. Завжди, у які б жорстокі часи не жили, хороше і погане

- Ага, мені прабабуся розповідала, як під час війни у їхньому селі переховували пораненого солдата.

- От бачиш, людяність завжди була основою стосунків. Стосовно інших морально розвинена людина керується вічним правилом. Воно було відоме ще первісним народам, про нього писали в працях давньогрецьких мудреців, в давніх книгах сходу.

- Ого! – здивувалася Оленка. – Що ж це за правило?

- Стався до іншого так, як хочеш, щоб інші ставилися до тебе. Його ще називають „золотим правилом моральності”.

- Це ж треба! Скільки всіляких правил – орфографічні, математичні і ще золоте, - сплеснула в долоні дівчинка. – Золоте – це значить „чарівне”.

- Звичайно, адже моральні якості людини цінуються понад усе, - посміхнулася Марта. – Людина, позбавлена почуття любові до інших і сорому за власні негідні вчинки, милосердя і доброти не приносять користі й радості нікому, навіть самій собі.

- Ох, як важко бути моральною людиною!- зітхнула Оленка.

- Але ж ти маєш власних помічників; внутрішніх охо­ронців!- обняла сестричку Марта.

- Хто ж ці охоронці?

- Почуття сорому, честі і гідності, докори сумління, - сказала Марта і додала: - Хочеш, щоб люди цікавилися твої­ми справами, хочеш користуватися чиєюсь допомогою чи порадою, стався до чужих справ так серйозно, як і до своїх, не перетворюйся на радіостанцію, яка працює лише на «пе­редачу» і ніколи на «прийом». Це слід назавжди запам'ята­ти.


Із Конвенції ООН про права та обов'язки дитини

- Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-рІчного віку.

- Кожна дитина має право вільно висловлювати свої пог­ляди.

- Кожна дитина має право вільно висловлювати свої ду­мки, одержувати та передавати інформацію на свій вибір.

- Кожна дитина має право на захист від втручання в осо­бисте та сімейне життя.

- Кожна дитина має право на доступ до інформації.

- Дитина має право на захист від усіх форм фізичного та психологічного насильства.

- Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімей­ного оточення, має право на особистий захист та допомогу, що надається державою.

- Кожна дитина має право на піклування.

- Кожна дитина має право на освіту.

- Кожна дитина має право на відпочинок і дозвілля.

Пам’ятаймо героїв

(виховна година)
Мета. Осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити

почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати

глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього

життя людст­ва, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеп-

лювати любов до рідного краю.

Учитель.

Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не за­будуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

О першій годині 24 хвилини, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я.

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда приду­шена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реа­льно осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство дізнається їхні імена згодом.

За покликом рідної землі на захід свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАБС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Припилі на чолі з лейтена­нтом Віктором Кибенком.

Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України.

Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незаба­ром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожеж­ники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'­яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук...

А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зве­рху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячили маленькі фігури, в полум’ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру.

До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті ві­дірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

Їх було 28 - пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небез­пеки.

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з черво­ними зірками довічно викарбувані імена:

Володимир Правик

Микола Ващук

Василь Ігнатенко

Віктор Кибенко

Микола Титенко

Володимир Тишура - перших, хто собою закрив вогонь.

Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуа­цію населення. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негай­ний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, за­лишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

Прип'ять, українське Полісся... Місця чудові. До того стра­шного дня вони були місцем відпочинку, тисячі людей. Та не стало в той час ні рибаків, ні човнів. Річку спасали. Головним було - не допустити рознесення по річках страшної і невідомої смерті. А ради садів Чорнобиля так і залишилися незібраними.

Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Це дуже боляче - жити в батьківській хаті за ко­лючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України.

Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповто­рні цінності поліської давнини.

Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя...

Поля і луки, ліси й озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля. Чо­рний круг невідомо скільки років залишиться незагойною вира­зкою на лоні природи.

Чорнобиль... Тепер це слово знає увесь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестер­пний біль.

Аварія на Чорнобильській АЕС набула глобального харак­теру. Під час вибуху четвертого реактора виділилось безліч ра­діонуклідів у повітря, водойми, на поверхню грунтів, що призве­ло до радіаційного забруднення 20% території України.

Біль відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енер­гія, що вийшла з-під контролю. Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорбот­ним часом ядерного апокаліпсису.

Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризику­ючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відро­джувати до нового життя обпалену радіацією землю. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітре­ться з історії людської, не згасне у віках.
Моя мала Батьківщина

(виховна година)


Учитель.

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним тре­петом згадує місця, де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас — вийде велика держава Україна.

Україна - наша земля, рідний край. Наша країна з багато­віковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими талановитими людьми.

Це велика держава, і живуть в ній різні народи, Крім укра­їнців, нашу землю заселяють люди інших національностей, се­ред них росіяни, білоруси, поляки, чехи, молдавани та інші. І всі вони знайшли в нашому краї свою батьківщину, нази­вають матір'ю соборну і суверенну Україну.

Отже, сьогодні ми поведемо мову на тему «Моя мала ба­тьківщина», про чарівну золоту сторону всіх людей наших.

Послухайте легенду.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу таланта­ми. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок. Діти Росії - владність, Польщі - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Фона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги зну­щаються з вдів та сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.

- Чого ж ти не підійшла до ллєш скоріш? Я всі таланти вже пороздавав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь бог, піднявши прави­цю, зупинив її:

- Є у мне найцінніший дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним облич­чям і вірою понесла пісню в народ.



Пісня «Моя Україна»

Золотавий вечір

Впав на тихі верби,

Солов'їна пісня в'ється вдалині,

І дрімлива річка

Між гаями в'ється.

Все це - Україна,

Все це я і ти.

Моя Україна - червона калина,

Журба журавлина - це земля моя.

Моя Україна - червона калина,

Надія єдина - це любов моя.

Золотаве плесо,

Найгарніші квіти,

Доле ж моя, доле,

Що то принести,

Щоб моя родина,

Вся моя країна

В мирі та єднанні
Довіку жили,

Приспів:

Це моя Вкраїна,

Тут моє коріння,

Моя мова рідна,

Золоті лани.

В світі все минає

Тільки зостається

Молоде кохання

І любов землі



Учитель.

- А з чого для вас починається Україна?



Учні

1. Це та стежина, що йду я ранком в школу нею. Це вулиці і будинки мого рідного села, це береги річки Гірський Тікич, це голубе плесо ставків, і всі ті кущики і дерева, що разом зі мною співають пісню мого дитинства.

2. Це мама рідна — найближчий порадник, вишитий рушник, а на тім рушникові - святая святих кожної сім’ї – хліб свіжий. Бо, як мовлять народні вуста, коли черст­віє хліб, то і душі черствіють.

3. Діалог «Наш рід»

Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорно­бривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку-вутінку вишила.

- Щo це буде, матусю?- питає Івасик.

- Українська святкова сорочечка.

- Чому українська? - допитується Івасик.

— Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти - маленький українець.

- А ви, мамо?

- 1 я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми - українсь­кого роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти.

Вишиванку я візьму,

швидко одягнуся

і піду обніму

я свою матусю.

Учитель.

Щасливі ми, що народишся і живемо у такій чудовій, ба­гатій, мальовничій землі у нашій славній Україні. Тут жи­ли наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь ро­ду українського, що сягає сивої давнини. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюючись аж до сліз, зачувши рідне слово.

Кожен народ в своєму образі уособлює якогось птаха. Таким птахом для України є лелека. Українці, які роз’їха­лись по всьому світі, створюють українські діаспори, об'єд­нуються, зберігають прадавні звичаї, обряди, традиції. А скільки українців кожен день покидає нашу нужденну Украї­ну.

І білокрилими птахами хоч подумки летять у свої оселі до своїх рідних.

Про нашу славну Україну народ склав прислів'я, вислов­люючи свою любов до рідної землі, своє зачарування, тугу. Давайте послухаємо прислів'я.

1. Кожному мила своя сторона,

2. Всюди добре, а дома найліпше.

3. Який рід, такий і плід.

4. Рідна земля і в жмені мила.

5. Кожному птаху своє гніздо миле.

6. Мій мир, мій рай, мій рід, Україна, то мій рідний край.

Україна! Країна волі і краси, радощів і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над якою сяють яскраві зорі щасливо­го майбутнього. Ви - майбутнє України, То ж своїми знан­нями, працею, здобутками підносьте її культуру, будьте гід­ними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав Великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважай­те свій народ і нашу мелодійну мову. Шануймо себе і свою гід­ність і шановані будемо іншими

Я все люблю в своїм краю –

Криницю, звідки воду п'ю,

та повні гомоном ліси

та дзвони срібної роси .

Я все люблю в своїм краю.

Найбільше матінку свою,

Ласкаву, радісну, єдину,

Люблю, як сонце, батьківщину.

Я – син своєї землі

(виховна година)


Мета. На основі життєдіяльності відомих українців роз­вивати прагнення до

самовдосконалення, перекона­ння, що від наших дій залежать доля не

тільки кожного з нас, а й цілої країни, Виховувати любов до рідного

краю, його народу, утверджувати в учнів принципи високої моралі та

необхідності розбудо­ви держави на принципах демократизму.

Ніхто не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо,

і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути,

В. Липинський


Епіграф сьогоднішнього заняття належить перу В’ячес­лава Липинського (1882-1931 pp.), західноукраїнського дія­ча. Головним державотворчим чинником, на його думку, мо­жуть бути та й завжди були елітарні аристократичні кола, які зобов'язані, спираючись на свої знання й організаційні можливості, сприяти розв'язанню суспільних проблем. Оптимальною для України формою державного устрою мисли­тель вважав монархію, яка успадкувала б аристократичні традиції княжої Київської Русі та шляхетні засади часів ко­зацтва. Одночасно він високо оцінював духовний потенціал селянства, розуміючи його як носія національної ідеї, безком­промісну суспільну силу, основу майбутнього відродження України.

Всі ми з вами належимо до української нації поряд із та­кими відомими діячами як Григорій Сковорода, Леся Укра­їнка, Михайло Грушевський та багато інших наших співвіт­чизників, які своєю чесною працею, творчими ідеями та на­тхненням прагнули утвердити український народ як націю, примножувати його авторитет.



(Учні називають прізвище українців, які піднімали чи піднімають авторитет держави і нації у світі)

Постає питання; «Як повинен прожити своє життя справ­жній патріот, справжня людина?» Хочу навести вам приклад із життя відомого представника української нації, вченого, літератора, філософа і просто чудової людини — Григорія Савича Сковороди, життя якого припадає на період відсут­ності в українців власної державності Відвідавши Україну, російська імператриця Катерина II вирішила зустрітися із видатним філософом і запропонувати йому місце при дворі. Коли під час зустрічі всі почали вклонятись імператриці, за виключенням Сковороди, Катерина II спитала його: «Чого ж ти не кланяєшся?» - «Але ж це не я хотів тебе бачити, а ти мене. То ж дивися. А як ти мене зможеш розгледіти, якщо і я буду припадати до землі?»— почула у відповідь. Г.Сковорода відмовився від запропонованих йому посад і вибрав долю мандрівного філософа і вчителя, але близького до свого наро­ду. Про що свідчить даний випадок із життя Г. Сковороди?



(Учні також наводять приклади з життя українців, що підкреслюють їхні найкращі моральні якості та любов до Батьківщини).

А зараз пропоную вашій увазі прослухати пісню одного із славних синів України Т. Петриненка «Україно».



(Звучить пісня, опісля учні діляться почуттями, які в них викликав даний твір)

Наш народ протягом багатьох століть пережив безліч трагічних і радісних моментів: століття відсутності влас­ної державності, дві світові війни, безліч братовбивчих сутичок, червоний терор, голодомор. Однак ці трагедії не зламали нашого народу, а, навпаки, сприяли консолідації нації та прагнення утворення власної державності

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою; 1 грудня 1991 року українці довели всьому світу, що вони прагнуть жити в своїй державі і розбудовувати її за власни­ми принципами; 28 червня 1996 року прийнято одну з найдемократичніших конституцій; у листопаді-грудні 2005 року український народ підтвердив свій демократичний принцип та довів своє прагнення жити в правовій державі. Але майбу­тнє цієї держави - це ви: сьогоднішні учні та студенти, які мріють і прагнуть жити в державі, де панує право і соціаль­ні гарантії, де кожна людина зможе себе реалізувати.

Давай­те спробуємо скласти кодекс честі українця (мається па ува­зі представник держави), необхідного для будівничого майбу­тнього.



(Учні спільно з учителем називають риси, необхідні для людини, що прагне піднести свою державу, доводячи велике їхнє значення).

1. Любов до України, Тільки це може об'єднати всіх нас із найрізноманітнішими інтересами,

2. Працелюбність. Самовіддана праця покращує матері­альне становище держави і громадянина.

3. Честь і гідність. Тільки людина, якій притаманні ці риси, зможе гідно відстоювати свої інтереси, не пору­шуючи інтересів інших.

4. Мужність. Кожен із нас повинен пережити невдачі, які бувають у нашому житті, й рухатись далі до по­ставлених цілей.

5. Кваліфікованість. Який би статус ми не мали у су­спільстві, виконувати завдання, що стоять перед нами, ми повинні на найвищому рівні.

6. Не зупинятись на досягнутому. Утішним стає той, що ставить перед собою все нові й нові завдання.

7. Доброзичливість. Тільки щира людина може надія­тись на взаємини від інших.

8. Освіченість. Будівник май6утнього повинен мати ви­сокій інтелект.

(Учні читають віршовані твори та аналізують їх).

  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка