Виховна година «Український рушник – оберіг мого народу»



Скачати 81.38 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір81.38 Kb.
Саханська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Новоазовської районної ради

Донецької області

Виховна година

«Український рушник – оберіг мого народу»
Підготувала Федець Т.О.

вчитель математики,

спеціаліст вищої категорії
2014 рік

Український рушник – оберіг мого народу

Виховна година (5-8 класи)

Актуальність.

Основою виховання громадянськості є залучення молоді до вирішення тих проблем, які стоять перед суспільством. Усвідомлення школярів того, що великі справи починаються з маленьких вчинків, приводять не лише до конкретних дій, але й до набуття ними позитивного досвіду громадянської співучасті.

Головною проблемою громадянської освіти в сучасній Україні є формування громадянської культури у підлітків. Тому сучасна школа, як одна із ланок нашого суспільства, повинна брати активну участь у вирішенні цієї проблеми. Вивчення народних традицій допоможе прищепити молоді пріоритети загальнолюдських цінностей в духовному розвитку особистості на національному підґрунті, свідомо обирати свої соціальні переконання.

Мета .

Розвиток творчих та дослідницьких здібностей особистості, критичного мислення, виховування значущих загальнолюдських цінностей; формування навичок спілкування у соціумі, вироблення власного погляду на події; осмислення своїх можливостей та усвідомлення власної значущості під час роботи в команді.



Завдання .

Ознайомити учнів:

  • із історією народних традицій;

  • із видами прикладного мистецтва нашого краю;

Навчити учнів:

  • творчо підходити до вивчення даної теми;

  • працювати у групі;

  • формувати навички пошуково – дослідницької роботи.;

  • представляти результати власної діяльності та оцінювати її.

Очікувані результати .

У процесі діяльності молодь виховується у дусі пізнання, збереження і розвитку національних традицій, формується інтелектуально розвинена, духовно багата, цілісна особистість, якій незалежно від національності прищеплюється національна свідомість, історична пам'ять, національний характер, світогляд, гуманістичні ідеї.



Зал прикрашений: великими рушниками, іконою Божої Матері, хлібом-сіллю на рушнику. На плакатах вислови: „Хата без рушників, що родина без дітей”, „Рушник на кілочку – хата у віночку”.
1 учень

Рідна мати моя. Ти ночей недоспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.


2 учень

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.


3 учень

Я візьму той рушник, простелю наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю -

І дитинство, й розлука, і вірна любов.


Слово вчителя.

Ой різними нитками

Мережані рушники.

На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки.
Подивившись на оздоблення нашої класної кімнати, ви вже мабуть здогадалися, що мова сьогодні піде про українські рушники. Ми з вами познайомимося з історією українського рушника, із традиціями та звичаями нашого народу, з літературними надбаннями, що прославляють український рушник, та зустрінемося з майстринями нашого села.
1 учень

Скільки себе пам'ятаю,

Завжди сяяли мені

Вікна в задумі розмаю

І рушники на стіні.
2 учень

Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку не прикрашали б рушники. Хоч би як убого судилося жити сім'ї, але хата палахкотіла багатством кольорів на рушниках. У народі казали „Хата без рушників, що родина без дітей”. Скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку (кілковий рушник). По-різному називали колись рушники у різних районах України: утирач (для рук та обличчя), стирок (для посуду, столу, лави), покутник (ним обвішували стіну, портрети), плечовий (обрядовий, весільний) тощо.


1 учень

Український рушник. На ньому вишита доля мого народу. Багатством відтінків на ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті.


Виходять дівчата на сцену, у кожної свій вид рушника: уповивач, кілковий (утирач), обрус, завивач, рушник долі (для дівчини – вишитий калиною, для хлопчика – дубовими листочками)

2 учень (з рушником долі у руках).

Приходила людина в життя, зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб син був сильним і мужнім, а для дівчинки – калиною, щоб гарною була. Цей рушничок після народження мати клала дитині під подушку. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя і клали у домовину, коли людина помирала.


Слово вчителя.

Вишиваючи рушник для своєї дитини, мати подумки бажала їй найкращої долі. Мрії та сподівання були чистими та лагідними, тому рушник був оберегом для немовляти до хрещення. Ото сила! Та й після хрещення рушник допомагав дитині. Ним накривали дитя, коли воно хворіло, ним благословляли на будь – яку справу.


1 учень.

Рушники використовувалися і в інших випадках життя. Наприклад, при зведенні житла ними застилали підвалини, а ті рушники, якими піднімали сволоки, потім дарували майстрам. Навесні, коли зеленіли жита, люди виходили в поле і родиною тричі обходили лан, несучи на руках хліб-сіль.

Рушниками скріплювали купівлю-продаж свійських тварин.
2 учень

Стверджують. Що саме слово „рушник” походить від слова „рушати”. Мати, проводжаючи сина в дорогу, замотувала хлібину у шматок білого полотна і промовляла: „Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!” Той шматок полотна, витканий руками матері, оберігав людину від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.


Ой прийми, синочку, рушничок від мене,

Від зла, від спокуси хай береже тебе.

Його вишивала різними нитками,

Стиха поливала дрібними сльозами.

У цій вишиванці всі мої старання.

На тебе, мій сину, усі сподівання.

Ой іди, синочку, та скоро вертайся,

Дарунка від мами, сину, не цурайся.

Додому вертайся скоренько-скоренько,

Бо болить у мене за тобою серденько.

Я буду за тебе та й Бога молити,

Щоб могла щасливо ще тебе зустріти.


1 учень Рушники використовувалися й у весільному церемоніалі. За давнім звичаєм, якщо в родині підростала дівчина, мати заздалегідь турбувалася про рушники. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори. Від того, якими виходили візерунки, скільки встигала дівчина вишити рушників, складалася думка про її працьовитість, вдачу. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками, ними хизувалися перед гостями, сусідами.
2учень. Кожній матері хотілося, щоб про її доньку пішла добра слава. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею.
Заходять свати, батько, мати, дівчина-наречена
Дівчина.

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички пряла.
Перший учень. Найпершою ознакою згоди на одруження, коли приходили свати, було „давати рушники”. Якщо дівчина і її батьки того хотіли, вони

пов`язували сватів і молодого рушниками.


Дівчина

Ой ти, мати, порадниця в хаті,

Порадь мені, що людям сказати.

А чи мені рушники давати,

А чи мені іншого чекати?
Другий учень.

Вважалося за велику образу, якщо дівчина, пов`язавши сватів, опісля відмовлялася від шлюбу чи, навпаки, „взявши рушники”, хлопець пускав погану славу про дівчину, тобто розривав заручення.


Перший учень

Дати рушник – означало готуватися до весілля. Після сватання дівчина вишивала рушник, на який мали стати молодята, та рушник, яким при шлюбі зв`язували руки, щоб жили у парі дружно, і була міцною сім`я. У народі кажуть: „На рушничок стати – разом долі поєднати ”, „На рушничок стати – разом діточок ростити”.

На весільному рушникові вишивали дерево життя та голубочки, як символ любові і вірності.
Батько

Тож, ставайте молодята,

На доріженьку життя,

Щоб усе у вас велося,

Щастя річкою лилося.

Мати

Хай сонце світить вам завжди,

Щоб не знали ви біди,

Щоб в радості літа минали,

В добрі жили ви й проживали.
Другий учень.

Після шлюбу молоді поверталися до хати молодого через ворітця, які також робили із вишиваних рушників.

Коли приходили до хати молодої, свашки співали.
Виходять дівчата і співають.

Свашки.

Ой свате, свате, впусти до хати

Світлицю дивиться,

Чи твоя дочка, чи твоя дочка

В невістки годиться.

Якщо рушників на вишивала

Різними нитками,

Буде дівчина, буде дівчина

В нерідної мати.

Якщо рушники білі-біленькі,

Вишиті рівненько,

Будуть молоді, будуть молоді

Та й жити любенько.
Перший учень.

На другий день весілля молода прибирала хату своїми рушниками, кажучи: „Хай, мамо, ваші вже спочивають, а мої до роботи стають”.


Слово вчителя.

Давайте пригадаємо, де і які рушники застосовують сьогодні?



  • у весільному церемоніалі (обрядові);

  • при хрещенні (рушник долі);

  • ворітця благословення на святі першого дзвоника;

  • покутниками прикрашені ікони та портрети вдома;

  • при похованні рушником пов'язують хрест.

А тепер - літературна сторінка нашого свята. Давайте послухаємо вірші та пісні, що прославляють український рушник.


Звучить пісня „Два кольори” на слова Д.Павличка.


Перший учень.

Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі рідна хата

Під ясеновими крильми.

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки.

А над смутними образами

Горять барвисті рушники.
Другий учень.

Тут батьків труд і труд матусі,

Поліття чисте та рясне,

А хліб домашній на обрусі,

Неначе сонце весняне.
Виходять дві дівчини в українських костюмах із хлібом та сіллю на рушнику.
Перша дівчина. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушникові – то ознака гостинності українського народу.
Друга дівчина

На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили Вкраїну.

Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

Шанували в світі



Над усе людину.






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка