Відкритий міжнародний університет розвитку людини “україна”



Сторінка7/8
Дата конвертації10.04.2016
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

8.2.2. Психолого-педагогічні особливості студентів з вадами слуху

Окрім загальних особливостей студентів з інвалідністю, наведених у п. 8, у студентів з вадами слуху зустрічаються особливості, притаманні людям саме цієї нозології:



  • занижена самооцінка;

  • сором’язливість;

  • труднощі у розумінні слів з абстрактним значенням;

  • недовіра до людей, які чують;

  • високий рівень вразливості;

  • небажання носити слуховий апарат.

Організовуючи навчальний процес в університеті, необхідно враховувати особливості сприймання, засвоєння та відтворення навчального матеріалу особами з вадами слуху, при цьому робити акцент на компенсаторних можливостях даної категорії молоді. Викладачі університету можуть допомогти у навчанні студентам з вадами слуху, якщо вони будуть обізнані про їх труднощі з мовленням, читанням та письмом.



Під час виконання письмових завдань у студентів з вадами слуху можуть виникати труднощі через такі особливості:

  • обмежений словниковий запас;

  • невміння письмово висловити думки;

  • багато орфографічних помилок;

  • проблеми з пунктуацією та граматикою.



Під час читання можуть виникнути такі проблеми:


  • неправильно прочитані слова, що тягне за собою неправильне їх розуміння;

  • нерозуміння абстрактних слів, виразів;

  • нерозуміння контексту;

  • недостатня швидкість читання;

  • читання слів навмання (вгадування);

  • відсутність бажання читати взагалі.



8.2.3. Як працювати в інтегрованій групі, де є студенти з вадами слуху




Працюючи в інтегрованій групі, де є студенти з вадами слуху, зважайте на те, що вони часто зчитують інформацію з губ, а тому:


  • Намагайтеся не ставати біля джерела світла, наприклад, біля вікна. Тінь на Вашому обличчі ускладнить читання з губ.

  • Говоріть чітко, не дуже швидко та зберігайте ритм і хід думок.

  • Намагайтеся висловлюватися короткими, змістовними фразами.

  • Підкріплюйте сказане відповідним виразом обличчя.

  • Коли можливо, показуйте на пальцях числівники.

  • Пам’ятайте, що окремі комбінації звуків людині з вадами слуху важко розпізнати, оскільки артикуляція деяких слів може бути однаковою.

  • Говоріть чітко та повільно, але не занадто. Не кричіть та не намагайтеся вимовляти кожну літеру. Щоб покращити спілкування, вживайте елементи пантоміми, жести та міміку.

  • Перефразовуйте, якщо студенти Вас не розуміють. Вживайте синоніми або змінюйте речення, якщо Вас не розуміють. Пам'ятайте, що короткі речення легше розуміти.

  • Пояснюючи матеріал, не ходіть аудиторією, а стійте обличчям до студентів вони повинні добре Вас бачити.

  • У разі необхідності приверніть увагу студента, махнувши йому рукою, доторкнувшись до його плеча, або іншим способом.

  • Не просіть студентів, які мають вади слуху, почитати вголос.

  • Перед початком лекційних занять роздайте студентам з вадами слуху роздрукований конспект лекції, щоб студент міг осмислити зміст матеріалу заздалегідь.

  • На початку заняття напишіть на дошці план роботи.

  • Не зважайте, якщо Вам доводиться багато писати. Коли важливо донести інформацію до студента, засоби не мають значення.



Для кращого засвоєння студентами навчального матеріалу використовуйте дидактичне та технічне забезпечення:


    • Перед початком лекційних занять роздайте студентам з вадами слуху роздрукований конспект лекції та письмові пояснення демонстраційного матеріалу, щоб студент міг осмислити його зміст заздалегідь; під час проведення занять використовуйте роздатковий та наочний матеріал: таблиці, схеми, графіки.

    • Заздалегідь готуйте словник спеціальних слів та термінів до кожного заняття, щоб сурдоперекладач не витрачав час на пояснювання термінів. Якщо Ви не змогли підготувати словник завчасно, запишіть нові слова перед заняттям на дошці або на аркуші паперу.

    • Застосовуйте альтернативні навчальні матеріали: відеофільми із субтитрами, мультимедійні засоби, електронні конспекти лекцій тощо.

    • Заохочуйте (підтримуйте) студентів з вадами слуху до використання диктофонів та застосування аудиторних засобів підсилення звуку під час лекцій.

    • Призначте тьютора зі складу студентів групи для конспектування лекцій, семінарських чи практичних занять.



Контролюйте процес сприйняття студентами навчального матеріалу, а саме:


  • Перевіряйте, чи правильно Вас зрозуміли, перш ніж продовжувати говорити далі.

  • Якщо студент з вадою слуху попросив Вас повторити сказане, перефразуйте та спростіть речення, але при цьому намагайтеся зберегти зміст.

  • По можливості уникайте розмовних виразів та речень, що можуть викликати непорозуміння, оскільки глухі люди сприймають інформацію майже буквально.

  • Перед початком заняття напишіть на дошці план роботи, а під час лекцій записуйте на ній важливу інформацію (вказівки).

  • Повідомляйте студентам про зміну розділу, теми чи завдання.

  • Пропонуйте студентам з вадами слуху вести в зошиті словник термінів та дозволяйте користуватись ним під час складання заліків та іспитів.

  • Намагайтеся слідкувати, щоб в аудиторії, де проходить заняття, не було стороннього шуму.

  • Враховуйте, що глухим студентам може знадобитися більше часу для виконання завдання.

  • Регулярно перевіряйте успішність студентів з вадами слуху, особливо в теоретичних аспектах курсу, надавайте їм додаткові консультації.

  • При необхідності замініть усні форми контролю знань письмовими, особливо в разі відсутності сурдоперекладача.

  • Якщо серед ваших студентів є особи зі збереженим мовленням, які не чують або слабочуючі, надавайте їм можливість демонструвати усно свої знання і володіння матеріалом.

  • Слідкуйте, щоб при обговоренні матеріалу висловлювалися всі студенти, аби група вислухала думку кожного та засвоїла почуту інформацію.

  • Всіляко сприяйте розвиткові комунікативних здібностей слабочуючого, залучайте його до групової роботи шляхом застосування інтерактивних методів навчання.

  • Пам'ятайте, що зайва поблажливість у вимогах до студента з вадами слуху може принизити його гідність.


Особливості роботи викладачів із сурдоперекладачами

  • Заздалегідь готуйте словник іншомовних слів та спеціальних термінів (глосарій) до кожного заняття, аби сурдоперекладач не витрачав час на їх пояснення.

  • Перед початком заняття забезпечуйте сурдоперекладача конспектом лекцій для попереднього ознайомлення з темою, що буде розглядатися.

  • Розташовуйте студентів з вадами слуху в аудиторії таким чином, щоб максимально полегшити їх спілкування зі сурдоперекладачем.

  • Зверніть увагу на те, щоб сурдоперекладач стояв навпроти студентів біля дошки поруч з Вами.

  • Завчасно повідомляйте сурдоперекладача про зміни розкладу занять.

  • Направляйте Ваше мовлення і погляд на глуху людину, а не на сурдоперекладача.

  • Намагайтеся говорити від першої особи ("я", "ти" тощо).

  • Переклад слів на дактильно-жестову мову і навпаки займає невелику кількість часу, тому не робіть велику перерву між висловлюваннями, але слідкуйте, щоб сурдоперекладач встигав перекладати Вашу думку.

  • Не переривайте, коли говорять інші: сурдоперекладач може сконцентруватися і перекладати лише в одному напрямку.

  • Зважайте на те, що сурдоперекладач повинен перекладати коментарі, зроблені в обох напрямках (як до людини, яка не чує, так і навпаки), щоб студенти не залишалися поза розмовною ситуацією.

  • Запрошуючи сурдоперекладача на збори, офіційні зустрічі, наукові заходи тощо, завчасно інформуйте його про їх тематику, аби він мав час підготуватися.


8.3. Що потрібно враховувати викладачам,

які працюють зі студентами з вадами опорно-рухового апарату та ДЦП
У студентів з вадами опорно-рухового апарату (візочників, з ампутованими нижніми кінцівками та деяких інших) значно менше потреб у супроводі, безпосередньо пов’язаних зі сприйняттям, засвоєнням та опрацюванням навчального матеріалу. Вони більшою мірою потребують забезпечення архітектурної безбар’єрності освітнього середовища чи допомоги волонтерів при подоланні бар’єрів. Але обмеження мобільності і стан здоров’я таких студентів теж потребують від викладача застосування певних елементів супроводу навчання.


      1. Психолого-педагогічні особливості студентів

з вадами опорно-рухового апарату та ДЦП
Окрім загальних особливостей студентів з інвалідністю, наведених у п. 8, у студентів з вадами опорно-рухового апарату та ДЦП зустрічаються особливості, притаманні людям саме цієї нозології:

  • завищена самооцінка;

  • переоцінювання власних можливостей;

  • пізнавальна пасивність;

  • розсіювання уваги при сприйманні навчального матеріалу;

  • недооцінювання складності завдання;

  • швидка втомлюваність.




      1. Як працювати в інтегрованих групах, де є студенти

з вадами опорно-рухового апарату та ДЦП
При організації навчального процесу для студентів з вадами опорно-рухового апарату треба:

  • Передбачити проведення занять у доступно розташованих аудиторіях.

  • Надати студенту можливість вибирати зручні місця в аудиторії.

  • Перевірити, щоб лабораторне обладнання було розміщене в межах досяжності.

  • Передбачити додаткові консультації з навчальної дисципліни та з користування технічними засобами.

  • Надати регульовані робочі місця, якщо можливо.

  • Заохочувати волонтерів-одногрупників, які допоможуть взяти книжки з бібліотеки.

  • Направити студента до Центру самостійної роботи студентів з особливими потребами для користування технічними засобами, зокрема, медіатекою.

Додаткові проблеми студентів з ДЦП у процесі навчання пов’язані з їх руховими особливостями: некоординованістю рухів, підвищеним тонусом м’язів, спазмами кінцівок, які ускладнюють чи унеможливлюють конспектування лекцій, виконання письмових чи лабораторних завдань, складання письмових іспитів тощо. Нечіткість вимови та специфіка артикуляції заважає їх вільному спілкуванню з іншими студентами та викладачами. Тому для полегшення навчання студентів з ДЦП необхідно впроваджувати у навчальний процес сучасні комп’ютерні технології та технічні засоби, зокрема для самостійної роботи.


Поради викладачам щодо роботи зі студентами, які мають ДЦП чи проблеми верхніх кінцівок:

  • Забезпечувати студентів електронними та друкованими матеріалами (підручниками, конспектами лекцій, роздатковим матеріалом).

  • Передбачити можливість виконання практичних завдань та складання іспитів на комп’ютері.

  • Дозволити застосування аудіозапису навчальних занять на диктофон.

  • Застосовувати послуги тьюторів-записувачів для конспектування та тиражування навчального матеріалу.

  • За можливості надати студенту доступ до комп'ютера, обладнаного спеціальними механізмами (наприклад, голосовим керуванням, альтернативною клавіатурою).

8.4. Що потрібно враховувати викладачам, які працюють

зі студентами, котрі мають соматичні захворювання
Студенти із соматичними захворюваннями мають обмежену стійкість до впливу факторів навколишнього середовища та знижену активність, що викликано хронічними (довготривалими) захворюваннями, такими як епілепсія, або гострими (короткотривалими) захворюваннями, такими як пневмонія, проблемами зі здоров’ям, які можуть негативно впливати на процес їх навчання. До найпоширеніших соматичних захворювань належать серцево-судинні захворювання, епілепсія, цукровий діабет та рак. У деяких студентів періоди зниження працездатності й уваги можуть чергуватися з періодами без приступів. Основна інформація, яку повинен знати кожен викладач, котрий працює з такими студентами, полягає в уточненні характеру проходження приступів і коматозних станів, що є характерними ознаками вищеперелічених хвороб.

Комою називається безсвідомий стан, за якого відсутні реакції на зовнішні подразники. Кома може виникнути при різноманітній патології: пошкодженні і пухлині мозку, епілепсії, цукровому діабеті, менінгоенцефаліті, гострій нирковій і печінковій недостатності, порушеннях водно-електролітного обміну, отруєнні, крововиливі у мозок тощо. Незалежно від етіологічного фактора, що викликав цей стан, кома є наслідком ушкодження центральної нервової системи. Ступінь вираженості коматозного стану залежить від важкості ушкодження головного мозку.

Залежно від ступеня втрати свідомості і пригнічення рефлексів виділяють 4 стадії розвитку коми. Стадія І: хворі оглушені, байдужі до навколишнього, в’ялі, на питання не відповідають, мовлення нечітке, дихання та серцева діяльність задовільні, рефлекси збережені. Стадія ІІ (середня важкість): стан ступору (глибоке пригнічення свідомості), важко вивести хворого з глибокого сну, змусити відповідати на питання, дихання пришвидшене, тахікардія, артеріальний тиск нормальний або низький, рефлекси послаблені. Стадії І і ІІ – це передкоматозний стан. Стадія ІІІ (глибока кома): хворий без свідомості, розбудити його не вдається, зіниці розширені, шкіра сіруватого кольору, дихання пришвидшене, поверхневе, аритмічне, артеріальний тиск суттєво знижений, спостерігається мимовільне сечовипускання. Стадія ІV (важкий або термінальний стан): адинамія, патологічне дихання, різка брадикардія з наступною зупинкою серця, артеріальний тиск встановити неможливо.
8.4.1. Епілепсія

Хронічне захворювання головного мозку, що характеризується повторюваними припадками. Найяскравіші вияви хвороби – великі епілептичні припадки. Невідкладної допомоги потребують загалом хворі, в яких спостерігаються не однократні епілептичні припадки, а їх серії – так званий епілептичний статус.



Симптоми. Розгорнутий судомний припадок може початися раптово або йому може передувати аура – короткий період (13 хв.), що містить різні за характером відчуття без втрати свідомості. Такими передвісниками припадку можуть бути фотопсії (зорова аура), нюхові або слухові галюцинації, розлади настрою. Після аури або при її відсутності раптово вимикається свідомість. Хворий падає, нерідко отримуючи фізичні ушкодження. Іноді в цей момент виривається нечіткий крик – результат тонічного скорочення дихальних м’язів і голосових зв’язок. Дихання зупиняється, обличчя хворого спочатку бліднішає, а потім поступово стає ціанотичним (синюшним). Розвивається тонічна фаза припадку: судоми захоплюють м’язи рук, ніг, тулуба, шиї, обличчя, іноді дихальних шляхів. Руки найчастіше зігнуті, ноги, як правило, розігнуті, м’язи напружені, тулуб витягнутий, голова відкинута назад або повернута в бік, зуби міцно стиснуті. Свідомість може бути втрачена або збережена. Очі розширені, зіниці не реагують на світло, щелепи міцно стиснуті. Ця стадія припадку може характеризуватися мимовільним сечовипусканням.

Тонічна фаза триває 0,51 хвилину. Потім тонічне напруження різко припиняється, настає короткочасне розслаблення м’язів, після чого м’язи тулуба і кінцівок знову напружуються. Таке напруження і розслаблення характеризує клонічну стадію припадку. В цей час відновлюється дихання, воно стає гучним, хриплячим, ціаноз зникає, з рота виділяється піна, часто зафарбована кров’ю. Судоми виникають все рідше і, нарешті, зупиняються. Хворий деякий час у сопорозному (нерухомому) стані, що зрештою переходить у сон. Прокинувшись, хворий зазвичай погано пам’ятає або взагалі не пам’ятає про те, що трапилось. Лише загальна розбитість, слабкість, біль у прикушеному язиці нагадують про черговий припадок.

При одиночному епілептичному припадку допомога хворому полягає лише в тому, щоб запобігти травмуванню, полегшити дихання, розстібнути комірець, зняти пасок, забезпечити надходження свіжого повітря, звільнити дихальні шляхи від слизу і слини. Для того щоб попередити прикушення язика, між корінними зубами слід вставити куток рушника або огорнуту бинтом ручку столової ложки. Взагалі неприпустимо вкладати між зубами металевий предмет: при судомному зведенні щелеп може зламатись зуб і, потрапивши до гортані, викликати важкі ускладнення. По закінченні припадку не слід будити хворого або вводити йому якісь ліки.

У деяких випадках великі приступи слідують один за одним так часто, що хворий не повертається до тями. Розвивається епілептичний статус, який при відсутності адекватного лікування може призвести до летального завершення внаслідок набряку мозку і легенів, виснаження серцевого м’яза або паралічу дихання. Хворому, який знаходиться у стані епілептичного статусу, необхідна невідкладна професійна медична допомога.

Іноді у хворих спостерігаються абсанси (малі припадки) – короткочасні приступи втрати свідомості з тонічними судомами, сам припадок є коротким, іноді залишається непоміченим.

Медикаментозне лікування є дуже успішним у контролюванні приступів. Однак ліки можуть викликати і побічні ефекти, до яких належать сонливість, нудота, збільшення ваги, кровоточивість ясен.


Поради викладачам:

  1. Під час співбесіди попросіть студента описати процес проходження його приступів, щоб Ви знали, чого очікувати у випадку його виникнення.

  2. Обговоріть зі студентом заходи, які слід вживати під час приступу.

  3. Запитайте у студента, чи почувається він зручно при обговоренні його проблеми з одногрупниками. Більшість студентів з епілепсією є звичайними студентами. Однак сам факт наявності у них хвороби спричиняє їх психологічний дискомфорт.

  4. Пам’ятайте, що студент потребує особливої уваги лише під час приступів. В інший час ставтеся до нього, як до інших студентів.


8.4.2. Цукровий діабет

Без належного медичного втручання студенти з підвищеним рівнем цукру в крові не можуть вести звичайний спосіб життя. Порушення, пов’язані зі зміною рівня цукру в крові, в свою чергу, впливають на зір людини або на діяльність її нирок. До ранніх симптомів цукрового діабету належать наступні: спрага, головний біль, втрата ваги (не дивлячись на гарний апетит), часті сечовиділення, рани, які повільно заживлюються.

Студенти, хворі на діабет, мають недостатній рівень інсуліну – гормону, що виробляється підшлунковою залозою і є необхідним для обміну глюкози у крові. Щоб привести рівень глюкози у норму, щодня повинні вводитись підшкірно інсулінові ін’єкції. Для покращення результату лікування необхідними є специфічна дієта та регулярні фізичні вправи.

Кома при цукровому діабеті. Діабетична кома зустрічається у хворих на цукровий діабет у будь-якому віці. Виникає вона при переїданні, відміні інсуліну і при супроводжуючих важких хворобах. Кома може розвитись раптово, але частіше з’являються її попередники: посилюється спрага, зростає в’ялість, слабкість, загальне занепокоєння, тремтіння рук та ніг, посилене потовиділення, поява почуття голоду або втрата апетиту, з’являється головний біль, біль у животі. Хворий бліднішає і досить швидко втрачає свідомість, зіниці розширені, рухи повільні і в’ялі, очні яблука напружені, м’язовий тонус підвищений, язик вологий, запах ацетону з рота не спостерігається. Головним у діагностиці є визначення рівня цукру у крові, який є різко зниженим, у сечі цукру й ацетону немає.

Під час коми дихання стає глибоким і гучним, неправильним. Посилюється блювота, спостерігається сухість шкіри і слизових оболонок, з’являється характерний «діабетичний рум’янець» і тахікардія, артеріальний тиск і м’язовий тонус знижені, втрачається свідомість, з рота визначається запах ацетону, зіниці звужені. При цій формі швидко виникають ступор, кома і судоми.

Гіперглікамічна кетоацидоточна кома (діабетичний кетоацидоз) є ускладненням цукрового діабету і розвивається внаслідок різко вираженої інсулінової недостатності, яка може бути наслідком неадекватної інсулінової терапії або підвищення потреби в інсуліні (вагітність, травма, операції). Близько 1/3 усіх випадків діабетичного кетоацидозу припадає на хворих з нерозпізнаним цукровим діабетом.

Під час декомпресованого кетоацидозу, або діабетичній передкомі, спостерігається постійна нудота, посилюється загальна слабкість, помітною є байдужість до оточення, погіршується зір, з’являються неприємні відчуття або біль у серці і животі, часті позиви до сечовипускання, з’являється неподоланна спрага. Передкоматозний стан може тривати від декількох годин до декількох днів. Свідомість при цьому зберігається, хворий правильно орієнтується у часі і просторі, однак на питання відповідає із запізненням, односкладно, монотонно, нечітким голосом. Шкіра суха, шершава, на дотик холодна. Губи сухі, потріскані, вкриті запеченими кірками, іноді ціанотичні. Язик малинового кольору зі збереженими з країв відмітками зубів, сухий, з бруднокоричневим нальотом.

При відсутності лікування хворий стає все байдужішим до оточення, на питання відповідає зі ще більшим запізненням або взагалі не реагує і поступово занурюється у глибоку кому, під час якої свідомість зовсім відсутня. Клінічні прояви діабетичної коми такі ж, як і в передкомі, тільки ще більше виражені. Спостерігається глибоке, гучне і пришвидшене дихання, яке характеризується подовженим вдиханням і коротким видиханням, при чому кожному вдиханню передує певна пауза (дихання типу Куссмауля). У повітрі, що видихається, відчувається різкий запах ацетону. Характерними є також виражена гіпотонія, швидкий, але, як правило, ритмічний пульс, затримка сечі, напружений, дещо втягнений живіт. Послаблені до цього сухожильні рефлекси поступово повністю зникають, на деякий час ще зберігаються зіничний та ковтальний рефлекси. Температура тіла зазвичай знижена, навіть при важких супутніх інфекційних хворобах вона є несуттєво підвищеною.
Поради викладачам:


  1. Упевніться, що студент регулярно приймає їжу і своєчасно робить інсулінові ін’єкції. Для цього необхідно надати можливість студенту перекусити, навіть під час лекції (в аудиторії або вийти за межі аудиторії).

  2. Дозвольте студенту відвідувати туалет частіше, якщо потрібно.

  3. Якщо у студента виникнуть ускладнення у перебігу хвороби, відвідування занять може стати нерегулярним.

  4. Викликати медичного працівника.


8.4.3. Рак

Рак – це неконтрольоване збільшення кількості злоякісних клітин у тканинах і/або органах організму. Хоча багато способів медичного лікування хвороби є ефективними, вони є токсичними і можуть впливати на життєву активність, енергію студента і ускладнювати інші, наявні у студента, проблеми зі здоров’ям. Спосіб лікування раку залежить від часу виявлення пухлини, виду пухлини і місця її розміщення. Студенти, які пройшли курс лікування від раку чи його проходять, мають різні обмеження і потребують різних способів догляду.


Поради викладачам:

  1. Попросіть студента розповісти про медичну допомогу, яку він отримує, і як це впливає на процес його навчання.

  2. Деякі студенти можуть нерегулярно відвідувати навчальні заняття, тому що проходять курс лікування.

  3. Деякі студенти мають проблеми з концентрацією уваги, що пов’язано з проходженням хіміотерапії. Допоможіть студенту знайти людину, яка буде допомагати йому у написанні конспектів, аудіозаписі лекцій тощо.

Ознайомтеся з індивідуальними можливостями і талантами студента, щоб підвищити його мотивацію до навчання.

9. Поради щодо ефективного спілкування

зі студентами з інвалідністю
Комунікаційне коло студентів з інвалідністю не обмежується викладачами та колегами по групі. Університетське життя передбачає спілкування з адміністрацією, бібліотекою, студентськими службами, технічним персоналом, які мають враховувати особливості таких студентів і дотримуватись певних правил спілкування з ними.
Дотримуючись нижчезазначених порад, Ви продемонструєте свою обізнаність щодо специфіки спілкування з людьми з інвалідністю, що допоможе суттєво зменшити комунікаційні бар’єри:


  • При спілкуванні з людьми з інвалідністю нормальним вважається відчуття схвильованості і незручності. Коли Ви стикаєтесь з такою ситуацією, перш за все думайте про особистість, а не про її ваду.

  • Не висловлюйте свого співчуття. Жалість підсилює відчуття того, що людина з інвалідністю є “гіршою”, ніж здорова людина. Познайомтесь з людиною особисто, але не жалійте її.

  • Прийміть факт існування вади. Ігнорування вади прирівнюється до ігнорування статі або зросту. Однак особисті запитання щодо чиєїсь вади є нетактовними, доки стосунки не стануть більш довірливими.

  • Використовуйте загальноприйняті знаки ввічливості. Якщо людина не в змозі потиснути Вашу руку або взяти Вашу візитку, вона Вам про це скаже. Не бійтесь робити перший крок.

  • Вислухайте людину з інвалідністю. Не робіть припущень відносно того, що вона може і чого не може зробити.

  • Якщо Ви вагаєтесь, як навчити або як допомогти комусь, просто запитайте. Якщо Ви не впевнені у тому, чи потрібна допомога, у пригоді може стати просте запитання: “Чи можу я допомогти?” Після того як Ви запропонували допомогу, дочекайтеся підтвердження або спростування цього. Якщо відповідь позитивна, у наступному питанні дізнайтеся про те, яким саме чином Ви можете допомогти. Якщо людина відмовилась від допомоги, не забувайте знову запитати її про необхідну допомогу наступного разу.

  • Коли Ви розмовляєте з людиною з інвалідністю, звертайтеся прямо до неї, а не до її супроводжуючого. Це відноситься до осіб з фізичними вадами, вадами зору, слуху або тих, хто використовує послуги сурдоперекладача.


9.1. Особливості спілкування зі студентами з вадами зору

в інтегрованому колективі

  • Звертайтесь безпосередньо до незрячого студента, навіть якщо він прийшов із супроводжувачем. Для встановлення контакту з ним доторкніться до руки.

  • Слідкуйте за своїм тоном, оскільки незряча людина, насамперед, сприймає людей за голосом, який є для неї джерелом інформації.

  • Беріть до уваги не тільки вербальну інформацію, а й почуття, які передаються.

  • Дотримуйтеся схвального ставлення до співрозмовника. Що більше незрячий відчуватиме прихильність до себе, то точніше він висловить думку.

  • Будь-яка негативна реакція з боку співрозмовника викликає у незрячого невпевненість, скутість та настороженість.

  • Незрячого неприємно вражає, коли співрозмовник неуважно слухає його.

  • Не робіть поквапливих висновків. Якщо у розмові виникає незгода із співбесідником, треба неодмінно його вислухати – уважно і до кінця – з тим, аби зрозуміти причину розбіжностей у поглядах, і вже після цього викладати свою точку зору.

  • Не бійтеся вживати при розмові слово "сліпота" – незрячі потребують не співчутливих висловів, а доброзичливості і рівності.

  • Відходячи від незрячого навіть на хвилинку, необхідно попередити його про це, інакше незрячий може і далі продовжувати розмову з Вами, не підозрюючи про Вашу відсутність.

  • Якщо ваша розмова видалася занадто тривалою, а Ви поспішаєте тактовно перервіть її. Ви повинні зрозуміти незрячого, адже він тільки через мову в змозі передати стан своєї душі, повідомити все, що його хвилює.

  • Якщо Ви помітили певну невідповідність в одязі чи взутті незрячого, не соромтеся делікатно вказати йому на це, і, наскільки це можливо, допомогти усунути. Це допоможе уникнути можливих нетактовних зауважень від інших людей.

  • При спілкуванні з незрячим намагайтеся не змінювати місцезнаходження. Якщо Ви змінили його, переконайтеся наприкінці зустрічі, що Ваш співрозмовник уявляє своє нове місцезнаходження і правильно визначає шлях самостійного пересування.

  • При пересуванні в межах університетського містечка запропонуйте незрячому свою допомогу. Якщо він відмовиться, не сердьтеся; пам’ятайте, що дехто з незрячих надає перевагу самостійності.

  • При стверджувальній відповіді запропонуйте взяти Вас під руку і під час руху заздалегідь попереджуйте про перешкоди на Вашому шляху: бордюри, східці, пороги, інші небезпечні місця.

  • Коли Ви веде незрячого, двері відчиняйте самі і проходьте в них першим, незалежно від правил поведінки.

  • Здебільшого незрячим дуже потрібна Ваша допомога, і вона буде сприйнята з великою вдячністю.


Подаючи предмети незрячому, треба пам’ятати, що:

  • Багато предметів зручніше подавати не з рук в руки, а поклавши їх на стіл чи стілець, щоб незрячий ознайомився з ними на дотик і зорієнтується, як краще їх взяти. Ніколи не ставте предмети на край стола, стільця, тумбочки, оскільки вони можуть упасти навіть при незначному неточному русі руки незрячого.

  • Якщо Ваш предмет знаходиться в сумці чи пакеті, подавайте його ручками в руку незрячого.

  • Якщо Ви подаєте кілька предметів, подбайте про їх упаковку чи перев'яжіть (наприклад, книги).

  • Подаючи незрячому документи, назвіть їх і, за його згодою, ознайомте з їх змістом.

  • Подаючи гроші, не тільки називайте суму, але й, при можливості, вартість кожної купюри, які незрячий з Вашою допомогою зручно розкладе для себе.

  • Не забудьте вказати на габарити і форму предмета, який подаєте, зверніть увагу на його вагу і матеріал, особливо якщо він може розбитися.

  • Якщо необхідно залишити речі біля незрячого, варто, щоб він їх відчув безпосередньо біля себе.

  • Передаючи предмет, свою руку віднімайте від нього тільки тоді, коли переконаєтеся, що незрячий уже його взяв.


Пам’ятайте: у названих та аналогічних ситуаціях незряча людина повністю покладається на Вас.
9.2. Особливості спілкування зі студентами з вадами слуху

в інтегрованому колективі

  • Враховуйте, що глухі люди більш чутливі до дотиків і змахів рукою, ніж інші, тому аби привернути увагу нечуючої особи, доторкніться до неї, махніть рукою або постукайте по столу (щоб створити вібрацію).

  • Зачекайте, поки вона подивиться на Вас, а потім починайте говорити.

  • Звертайтеся власне до людини, яка не чує, а не до її помічника-перекладача.

  • Розмовляючи з людиною, яка не чує, стійте до неї обличчям, щоб вона могла бачити Вашу артикуляцію і вираз обличчя.

  • Слідкуйте, щоб за Вашою спиною не було джерела світла, яке призводить до появи на обличчі тіні, що заважатиме співрозмовникові читати з губ.

  • Не відвертайтеся від людини, з якою ведете бесіду.

  • Не прикривайте рукою обличчя або рот.

  • На знак згоди краще кивати головою, ніж щось казати.

  • Використовуйте жести та мову тіла, коли це доречно.

  • Говоріть чітко та трішечки повільніше, ніж звичайно.

  • Не кричіть та не вимовляйте слова занадто старанно – це деформує рух губ і заважає зчитуванню інформації.

  • Якщо Ви бачите, що людина, яка має вади слуху, Вас не зрозуміла, не змінюйте гучність Вашого голосу. Крик іноді ще більше засмучує людину, і вона не може зрозуміти, про що ви говорите.

  • Не зупиняйте за руку глухого, коли він спілкується дактильно-жестовою мовою – це дуже неввічливо і вважається агресивною дією.

  • Щоб привернути увагу глухих людей на зустрічі або на іншому публічному заході, можна, наприклад, двічі увімкнути та вимкнути світло (ліхтарик/ лампочку).

  • Якщо Вам потрібно відволіктись під час спілкування з людиною з вадою слуху (телефонний дзвінок чи терміновий виклик), доторкніться до руки співрозмовника та знаками попросіть зачекати. Якщо Ви без пояснень відвертаєтесь від співрозмовника на чийсь голос, це може бути сприйнято нечуючою людиною як образа.

  • Будьте терплячі, не прискорюйте події, дайте співрозмовнику час, щоб обдумати інформацію.

  • Не повторюйте одне і те ж декілька разів, змінюйте формулювання, щоб дати співрозмовнику якомога більше можливостей зрозуміти почуте.

  • Якщо під час спілкування Ви зайшли у глухий кут, напишіть те, що Ви хотіли сказати; тримайте поруч блокнот для нотаток.

  • Попросіть людину, що має вади слуху, повторити Вашу інформацію, щоб упевнитися, що вона все зрозуміла.

  • Показуючи людині, яка не чує, шлях, вказуйте напрямки руху жестами або проведіть його, попросивши співрозмовника слідувати за Вами.

  • Тримайте поруч блокнот, щоб записати необхідну інформацію, імена, адреси тощо.

  • Краще показати фотокартки тих людей, з якими треба зустрітися, ніж описувати їх зовнішність.

  • Документи та інші текстові матеріали для людей з вадами слуху мають бути написані звичайною (простою) мовою.


9.3. Особливості спілкування зі студентами в інвалідних візках


  • Не спирайтесь при розмові на візок – це особистий простір людини у візку.

  • Не принижуйте співрозмовника та не підкреслюйте своє зверхнє становище.

  • Якщо розмова триває більше кількох хвилин, присядьте або станьте навколішки, щоб опинитися обличчям до обличчя зі співрозмовником.

  • Упевніться, що Ви знаєте про реальні можливості людини у візку. Дехто може ходити, але використовує візок, щоб зберегти сили та час.

  • Чітко пояснюйте, як дістатися того чи іншого місця, розповідайте про будь-які перешкоди та альтернативні шляхи, якими може скористатись людина у візку.

  • Заохочуйте студентів та інших людей до відкритого спілкування щодо проблем людей у візках – це може допомогти розвіяти непорозуміння та запобігти нетактовності.

10. Індивідуальна підтримка студентів з інвалідністю

Під час навчання студенти з інвалідністю можуть потребувати особистої підтримки для забезпечення рівного доступу до навчання. У цьому зможуть допомогти такі фахівці:



  • Інструктор з орієнтування у просторі університету проведе інструктаж впродовж одного-двох днів перед початком навчального року, забезпечуючи адаптацію студентів до архітектурного середовища ВНЗ, аналізує бар’єри, що можуть зашкодити їх навчанню.

  • Тьютор-консультант з технічної підтримки навчить користуватися комп’ютерною та офісною технікою, іншим обладнанням та програмним забезпеченням Центру самостійної роботи студентів з інвалідністю та медіатеки. До обов’язків такого консультанта входить також надання допомоги студенту з інвалідністю з трансформування навчального матеріалу в альтернативну, адаптовану до його потреб, форму.

  • Тьютор-супроводжувач для допомоги під час пересування та орієнтації на території університету, доставки книг з бібліотеки, ксерокопіювання тощо.

  • Тьютор-консультант з навчальних дисциплін потрібен тим студентам, у яких виникають труднощі із засвоєнням навчального матеріалу.

  • Послугами тьюторів-записувачів можуть користуватися студенти з вадами зору, слуху та ДЦП, яким з певних причин важко самостійно конспектувати лекційний матеріал. За необхідності визначте у групі студента, який допоможе писати конспекти студенту з інвалідністю.

11. Відповіді проф. Шарон Равер-Лампман (США)

на запитання викладачів під час семінарів




  1. Що мені слід робити, якщо я відчуваю, що студент використовує своє становище, щоб отримати вищу оцінку?

Студенти з інвалідністю так само відрізняються один від одного, як і звичайні студенти. Як і всі люди, вони різняться у своїх розумових здібностях, емоційному здоров’ї, моральних засадах, здатності органі-

зовувати свою роботу щодо оволодіння знаннями тощо. Якщо викладач помічає, що студент намагається спекулювати своїм становищем, йому треба обґрунтувати свої міркування, запитавши себе, чи виникли б у нього за даних умов аналогічні підозри щодо звичайного студента. Якщо відповідь позитивна, викладачеві слід діяти так, як би він діяв із будь-яким іншим студентом. Якщо відповідь негативна, слід звернутися за порадою до управління соціальної адаптації та реабілітації.

Відділ спеціальних технологій навчання готовий надати допомогу викладачам у створенні умов для супроводу навчання студентів з інвалідністю.




  1. Як викладачі забезпечують супровід навчання студентів з інвалідністю у своїй педагогічній діяльності?

Перш за все викладач повинен усвідомити, що забезпечення супроводу навчання студентів з інвалідністю є невід’ємною частиною його роботи. Викладачі є частиною команди, мета якої допомога студентам з особливими потребами у реалізації їхнього потенціалу (інтелектуального, творчого тощо).

Викладач повинен прочитати рекомендаційний лист, який надає йому студент, і в подальшому впроваджувати перелічені у листі елементи супроводу у навчальний процес. Момент надання листа студентом є найкращим часом для обговорення віч-на-віч особливостей впровадження перелічених елементів супроводу в навчальний процес. Наприклад, якщо у рекомендаціях зазначено «додатковий час на написання іспитів», викладачеві слід обговорити, скільки часу потрібно саме цьому студенту (найчастіше пропонується подвоєння призначеного часу). Також слід визначитись, хто залишиться зі студентом, коли він буде використовувати додатковий час при написанні іспиту.




  1. Які умови для супроводу навчання повинні створити викладачі?

Викладачам необхідно забезпечити супровід навчання студентів з інвалідністю згідно з рекомендаційним листом з відділу спеціальних технологій навчання, що визначає основні елементи супроводу. Забезпечення перерахованих у листі умов необхідно здійснювати своєчасно й у належній формі. Викладач повинен обговорити зі студентом оптимальний перелік елементів супроводу. Одним з найголовніших психологічних моментів при такому спілкуванні є оцінка викладачем можливостей студента, а не його вад.

Викладач не зобов’язаний створювати відповідні умови для навчання до того, як студент надасть листа з відділу спеціальних технологій навчання, що засвідчує його реєстрацію у відділі.





  1. Як викладач може створити атмосферу співпраці між студентами з інвалідністю і здоровими студентами при роботі в аудиторії?

Найважливіша частина інтеграції – це створення викладачем атмосфери взаємодії та співпраці між УСІМА студентами як з особливими потребами так і здоровими студентами. Якщо викладач розуміє важливість такої співпраці, він є гарантом створення атмосфери взаємодії між усіма студентами групи. Наприклад, якщо викладач бачить студента з інвалідністю, який сидить один, він може сказати щось на зразок: «Будь ласка, сядьте поруч з Марією. Я хочу, щоб за кожною партою сиділо по дві людини».

Викладачі також можуть планувати групові завдання, які вимагають того, щоб студенти виконували їх разом з іншими студентами, з якими вони зазвичай не сидять за однією партою або не спілкуються. Наприклад, студентів, які присутні в аудиторії, можна розрахувати на «перший», «другий», «третій». Потім, усі перші номери створюють невелику групу. Другі і треті номери також утворюють окремі групи. Такий процес створення мінігруп дозволяє студентам спілкуватися між собою при виконанні навчальних завдань. Щоб групові завдання були успішними, викладачеві слід їх складати таким чином, щоб студенти могли їх вирішити і наполягати, щоб кожен студент брав участь у вирішенні завдань. Викладачеві необхідно, проходячи аудиторією, перевіряти залученість кожного студента до роботи. Наприклад: «Я впевнений, що Аліні є що нам сказати. Чи хоче хтось поставити їй запитання?»



Існує дуже багато способів створення атмосфери взаємодії і співпраці між студентами з інвалідністю та здоровими студентами. Викладачам треба пам’ятати, що спонтанно співпраця між студентами може і не виникнути, і, тому потрібно приділити цьому увагу й організувати діяльність в аудиторії таким чином, щоб виникла взаємодія між студентами з інвалідністю та здоровими студентами. Єдиним обмеженням для визначення кількості способів створення співпраці між студентами у групі є рівень творчості викладача і його бажання це робити.


  1. Чому викладачам не повідомляється про специфіку студентських нозологій?

У той час як деякі вади студентів з інвалідністю є очевидними, наприклад, використання візка, вади слуху, зору тощо, багато студентів мають непомітні вади, до яких відносяться медичні потреби. Оскільки інформація про здоров’я студента є конфіденційною, відділ спеціальних технологій навчання може надати лише інформацію, що стосується особливостей навчання студента. Тому відділ спеціальних технологій навчання надає лише перелік необхідних умов для забезпечення успішного супроводу навчання студента, без зазначення особливостей його здоров’я. Деякі студенти можуть за власним бажанням надати викладачу інформацію про стан їхнього здоров’я. Однак викладач повинен бути коректним і не ставити особистих запитань щодо нозології студента.


  1. Що є кращим для студентів з інвалідністю: навчання в інтегрованих чи спеціалізованих групах?

У Сполучених Штатах існує практика навчання людей з інвалідністю як в інтегрованих, так і в спеціалізованих групах. Однак більш корисним для студентів вважається навчання в інтегрованих групах, тому що це краще готує студента з інвалідністю до подальшого життя після закінчення університету. Дуже часто в інтегрованих групах студенти отримують кращу академічну і соціальну підготовку. Ми знаємо, що коли ці студенти будуть займати типові посади у своєму подальшому житті, для успішної діяльності їм необхідно мати сформовані професійні і соціальні навички. У випадку, якщо студент не має змоги навчатись в інтегрованій групі, він навчається у спеціалізованій групі. Необхідно зазначити, що спеціалізовані групи зазвичай проводять підготовку студентів не до подальшого навчання в університетах, а до трудової діяльності у практичних галузях, таких як офісна робота, автосервіс тощо.


  1. Чи існують в США стандарти для визначення кількості студентів з інвалідністю при навчанні в інтегрованих групах?

Ні, у Сполучених Штатах не існує чітких стандартів для визначення кількості студентів при навчанні в інтегрованих групах. Однак усі знають, що студенти з інвалідністю потребують індивідуалізованого підходу, а що більше студентів навчається у групі, то більше зусиль і часу викладач повинен приділити організації індивідуалізованого підходу до навчання студентів з інвалідністю. Для кращого функціонування груп, можливо, було б доцільно обмежувати кількість студентів з інвалідністю до семи, при цьому групуючи їх за спільними нозологіями.


  1. Чи повинні викладачі, які працюють в інтегрованих групах, отримувати додаткову оплату?

Це правда, що заробітна плата, яку отримують викладачі в Україні, є низькою. Особисто я за те, щоб підвищувати оплату праці тих людей, які дійсно цього заслуговують. У Сполучених Штатах викладачі не отримують додаткової плати за роботу зі студентами з інвалідністю. Це означає, що кожен викладач повинен навчати будь-якого студента, який приходить до нього на заняття. Водночас у США, якщо викладач відмовляється запроваджувати рекомендовані елементи супроводу у процес навчання, його можуть звільнити.


  1. Які записи необхідно вести щодо студентів з інвалідністю?

Викладач веде записи щодо всіх своїх студентів. Ці записи не повинні відрізнятися від записів щодо студентів з інвалідністю.


  1. Чи є надання особливих умов для супроводу навчання студентів з інвалідністю їх несправедливою перевагою?

Загальновизнаним є те, що забезпечення відповідних умов для супроводу навчання студентів з інвалідністю дозволяє їм діяти на рівних з іншими студентами і не є перевагою по відношенню до інших студентів. Викладачеві потрібно не спрощувати завдання та стандарти оцінювання, а лише запровадити елементи супроводу, необхідні для студентів з інвалідністю при засвоєнні навчального матеріалу.



  1. Як студенти з інвалідністю забезпечуються технічними засобами?

У Сполучених Штатах звичайним є те, що у кожного зі студентів є власний ноутбук. Деяке обладнання: магнітофони, стандартні засоби для збільшення тексту для студентів з вадами зору надаються університетом. Аудіо- та електронні версії навчальних посібників та підручників, книги, надруковані шрифтом Брайля, зазвичай надаються національними організаціями для людей з інвалідністю, які пропонують допомогу студентам з обмеженими фінансовими можливостями. Однак більшістю необхідних технічних засобів студента забезпечує сім’я, яка має страховку, що зазвичай фінансово допомагає при купівлі необхідного обладнання. Існує також декілька державних програм, за допомогою яких студентам надається спеціалізоване обладнання, щоб вони могли відвідувати університет і/або мали кращі можливості для подальшого працевлаштування.


  1. Як проводиться підготовка сурдоперекладачів у Сполучених Штатах?

Сурдоперекладачі повинні вільно використовувати мову жестів. Вони можуть досягти цього, навчаючись від одного до чотирьох років за спеціальною програмою у приватних навчальних закладах або університетах. Вони також можуть набути досвіду вільного використання мови жестів, якщо вони мають батьків або інших членів сім’ї з вадами слуху. Перед тим як отримати відповідний документ і отримувати оплату за професійну перекладацьку діяльність, сурдоперекладачі проходять дуже серйозне тестування.


  1. Чи повинен викладач надавати сурдоперекладачеві інформацію за темою лекції перед її початком?

Обов’язково. Сурдоперекладачі знають мову жестів, але НЕ зміст кожного окремого предмету, який вивчають студенти з вадами слуху. Отже, викладачі повинні забезпечувати сурдоперекладачів ключовими словами (термінами, поясненнями) заздалегідь, щоб вони могли надати студентам інформацію про правопис слів або підібрати жести для позначення технічних термінів. Студенти також потребують такої ж інформації. Якщо темп пояснення нового навчального матеріалу викладачем є дуже швидким, то сурдоперекладач втрачає велику частину інформації, що, в свою чергу, призводить до недоотримання студентами навчальної інформації. Як правило, якщо в групі навчаються студенти з вадами слуху, викладач повинен сповільнити темп пояснення навчального матеріалу. Це дуже допоможе і сурдоперекладачеві, і студентам з вадами слуху, і здоровим студентам.


  1. Які особливості навчального процесу у Сполучених Штатах для студентів з інвалідністю, що пересуваються в інвалідних візках?

Якщо люди з вадами опорно-рухового апарату не мають розумової відсталості, в інтегроване навчальне середовище вони залучаються ще у дошкільний період. За законом, усі нові будівлі не повинні мати архітектурних бар’єрів, що створюють проблеми для людей, які пересуваються в інвалідних візках. Тобто двері, вікна, туалети, парти тощо повинні бути досяжними для використання людьми-візочниками. У Сполучених Штатах усе ще існують старі варіанти будівель університетів, що є недоступними для цих студентів, але країна робила все можливе для створення 100-відсоткової архітектурної безбар’єрності. На жаль, беручи до уваги націленість діяльності нашого діючого президента, особисто я не бачу жодних перспектив до позитивних зрушень у цьому напрямі найближчим часом.


  1. Чи відрізняється рівень знань у студентів з інвалідністю і здорових студентів у Сполучених Штатах?

Так, подібна різниця може існувати. Перед вступом до університету студенти проходять тестування, і якщо його результати незадовільні, їм пропонуються доуніверситетські підготовчі курси, які не зараховуються у термін навчання для отримання університетського ступеня. Якщо хтось не має змоги або бажання навчатись в університеті, він може опанувати робітничі спеціальності у технічних школах, які не пропонують університетських ступенів. Таким чином, люди з інвалідністю можуть отримати спеціальність перукаря, секретаря, працівника готелю, садівника тощо.
16. Чи всі студенти з інвалідністю спроможні витримати високе навантаження впродовж навчання в університеті?

Це залежить від стану здоров’я студентів. Оскільки в США діє кредитно-модульна система, студентам з інвалідністю дозволяється вивчати частину (5070%) навчальних дисциплін впродовж кожного року, а інші дисципліни вивчати у додаткові 23 роки. Таким чином, термін навчання студентів з інвалідністю може складати 57 років.


17. Як оплачують навчання студенти з інвалідністю, якщо вони перевищують загальноприйнятий термін навчання і вивчають при цьому менше дисциплін?

Плата за навчання звичайних студентів і студентів з вадами здоров’я не відрізняється, навіть якщо вони вивчають менше дисциплін. За додаткові роки навчання студенти додатково сплачують ту ж суму, що і їхні нові одногрупники.


18. Чи створюються в університеті умови для соціалізації студентів з інвалідністю, змістовного проведення ними вільного часу?

В університеті створено “Соціальний клуб”, до участі в якому запрошуються усі студенти з інвалідністю з моменту їх вступу до університету. Бюджет клубу невеликий – до $ 150 на рік, і використовується він за рішенням учасників клубу, наприклад на виготовлення інформаційних та рекламних матеріалів про його діяльність чи на придбання чаю або кави для засідань клубу. План роботи клубу теж складають учасники, при цьому вони вчаться проявляти ініціативу, відстоювати свою точку зору, толерантно сприймати думку колег, самостійно приймати рішення. Дуже цікавим є те, що, крім розважальних заходів клубу, студенти з інвалідністю активно допомагають іншим людям з особливими потребами, особливо дітям та літнім людям, прикутим до ліжка.Додаток 1







Додаток 2

УНІВЕРСИТЕТ “УКРАЇНА”
Відділ спеціальних технологій навчання


Форма дозволу на поширення інформації



Я, _____________________________________________________________________, (ПІБ студента)

дозволяю управлінню соціальної адаптації та реабілітації і відділу спеціальних технологій навчання повідомити надану мною інформацію, необхідну для організації супроводу мого навчання в університеті, таким особам:

_______ батькам чи родичам;
_______ уповноваженим представникам адміністрації;
_______ викладачам;
_______ іншим посадовим особам (зазначити)
за умови зберігання її конфіденційності.

_______________________

Підпис студента



_______________________

Дата
Додаток 3

УНІВЕРСИТЕТ “УКРАЇНА”
Відділ спеціальних технологій навчання



1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка