Відгук офіційного опонента на дисертацію Абуржейли Самера Абд Ельмонеіма Резек «Політичний компроміс як засіб подолання конфліктних І кризових ситуацій»



Скачати 116.56 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір116.56 Kb.


ВІДГУК

офіційного опонента на дисертацію

Абуржейли Самера Абд Ельмонеіма Резек

«Політичний компроміс як засіб подолання

конфліктних і кризових ситуацій»,

подану на здобуття наукового ступеня кандидата

політичних наук за спеціальністю 23.00.02 –

політичні інститути та процеси
Актуальність теми дослідження «Політичний компроміс як засіб подолання конфліктних і кризових ситуацій» Абуржейли Самера Абд Ельмонеіма Резек зумовлюється тим, що дослідження теорії та практики знаходження компромісу може сприяти у справі пошуку виходу України з тривалого кризового внутрішнього процесу, обтяженого гарячим військовим конфліктом із Російською Федерацією. У цьому контексті можна погодитися із твердженням здобувача, що «політичні компроміси можуть виконувати важливу функцію – пошуку розумного балансу між різноспрямованими інтересами», а також слугувати «механізмом задоволення життєво важливої потреби світового співтовариства на мир і безпеку для нинішніх і наступних поколінь» [с. 1 – автореферат].

Водночас потрібно відзначити, що досягнення компромісу є практикою набуття згоди на основі взаємних поступок між представниками різних, почасти протилежних, інтересів, думок та поглядів. Отже, будь-яке дослідження компромісів потребує врахування як об’єктивних факторів, так і суб’єктивних зусиль щодо реалізації визначених принципів, умов поведінки. Відтак відображення специфіки досягнення домовленостей означає увагу до: 1) технології обговорення розбіжностей; 2) рамок дискусій відносно визначення сфер можливих поступок; 3) уявлень про спільний бажаний результат; 4) підстав для дотримання взаємних домовленостей.

У цьому контексті стає зрозумілим необхідність узагальнення історичних прикладів знаходження компромісу. Це, у свою чергу, полегшить можливість знаходження єдності у поглядах суб’єктів політичного конфлікту через застосування апробованих процедур з узгодження та реалізації спільного рішення.

З нашої точки зору, про безумовну новизну дисертаційного дослідження свідчать два моменти. Перш за все, до переваг дисертаційного дослідження віднесемо узагальнення теоретичного осмислення та практики застосування компромісу як засобу виходу з кризових та конфліктних ситуацій. Це дозволяє наблизитися до визначення універсальної сутності політичного компромісу «з урахуванням досвіду різних за рівнем розвитку й цивілізаційними орієнтаціями політичних систем» [с. 3 – автореферат].

Вважаємо, що елементи наукової новизни сформульовані коректно, їх кількість і кваліфікаційні ознаки відповідають нормативним вимогам. Так само відзначимо й спробу «обґрунтування вимушених політичних компромісів у історії незалежної України, серед яких значну увагу приділено Мінським угодам як механізму припинення активних військових дій і асиметричної протидії тиску з боку Росії – фактичного супротивника України» [с. 5 – автореферат].

Детальне ознайомлення з текстом дисертації Абуржейли Самера Абд Ельмонеіма Резек дає підстави стверджувати, що наукові положення, висновки і рекомендації відзначаються фундаментальністю й ґрунтовністю. Варто відзначити належну структурованість, логічність викладу, якісне оформлення наукового апарату роботи.

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність проблеми, науково коректно сформульовано мету, яка корелює з темою і конкретизується в завданнях, визначено об’єкт і предмет роботи. Логічно окреслено систему використаних у дисертації дослідницьких методів.

Слід відзначити і вдале використання загальнонаукових методів – порівняльного аналізу і синтезу (для визначення теоретичних основ дослідження, аналізу теоретичних положень), методів пізнання (системного аналізу, інституційного підходу та історичної типологізації), звернення до міжгалузевих підходів (зокрема, соціологічного, психологічного, аналітично-прогностичного). Усе це дало здобувачеві можливість здійснити перехід від абстрактного до конкретного, а саме – доповнити теоретичне розуміння понять «політичний конфлікт», «політична криза», «політична згода» показовими прикладами політичних компромісів із досвіду різних країн.

У першому розділі «Політичний компроміс та механізми його застосування як об’єкт політологічного аналізу» здобувач зазначає, що основними проблемами дослідження компромісів є визначення суб’єктів як носіїв протилежних позицій, обґрунтування підстав незбігу інтересів, пошук бази для врегулювання спірних питань.

У підрозділі 1.1 «Поняття «політичний компроміс» та основні параметри його реалізації в суспільно-політичному розвитку» висвітлено досвід розв’язання політичних криз через звернення до різновидів політичного компромісу – загальнонаціонального діалогу та політичного консенсусу. Водночас здобувач вказує на випадки «мінімізації сфери застосування реального політичного компромісу», які призводять до «домінування привілейованої політичної еліти», формування однобічного, низхідного каналу суспільно-політичної комунікації, домінування однорідної політичної ідентифікації спільноти з відповідною ідеологічною пропагандою та насильницьким навіюванням штучних архетипів колективної політичної свідомості [с. 28, 30 – дисертація].

Щодо українських реалій, то здобувач зазначає, що пошук компромісу втілюється «у конфіденційних домовленостях між представниками різних політичних сил, не заради національно-державного прогресу, а з метою збереження власних політичних прерогатив» [с. 36 – дисертація]. Усе це ставить під сумнів модернізацію державного устрою, яка є можливою лише за умови «консенсусу на рівні каналів владно-суспільної взаємодії, функціональних прерогатив державних органів влади та вирішення конфліктів суб’єктів політичного процесу в рамках презентації громадських інтересів» [с. 36 – дисертація].

У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні аспекти обґрунтування політичного компромісу як способу розв’язання конфліктно-кризових ситуацій» здобувач висвітлює поняття «ризик», «криза», «системні збої», що є підґрунтям політичних конфліктів. Зазначається, що крайньою формою конфлікту є «війна», відмінність якої полягає в тому, що перемога здобувається засобами неприхованого насильства [с. 42 – дисертація].

Логічним продовженням цього підходу стає розгляд різних типологій компромісів за критеріями: 1) ефективності – від таких, що зумовлюють функціонування цілісної політичної системи, до псевдокомпромісів (зокрема, у вигляді капітуляції); 2) суб’єктності (внутрішньосистемні, зовнішньополітичні та ін. [с. 49, 53, 56 – дисертація].

У другому розділі дисертаційної роботи «Світовий досвід вирішення конфліктних і кризових ситуацій на основі політичного компромісу» здобувачем було проаналізовано історичний досвід досягнення політичних компромісів на прикладі палестино-ізраїльського, єгипетсько-ізраїльського конфліктів та сирійської кризи.

У підрозділі 2.1 «Політичний компроміс як чинник виявлення і запобігання конфліктних і кризових ситуацій в сучасному світі» увага акцентується на дослідженні підґрунтя вказаних конфліктно-кризових ситуацій та історії прийняття компромісних рішень. Відзначимо аналіз резолюцій Організації Об’єднаних Націй та їх впливовості щодо успішності прийняття та реалізації компромісних рішень [с. 72–73 – дисертація].

До переваг дисертаційного дослідження необхідно віднести й спроби ретроспективного аналізу дипломатичних угод, які втілюють практику укладання компромісів, що далеко не завжди відображають первинні очікування протилежних сторін (наприклад, у роботі приділено значну увагу Кемп-Девідським угодам 1978 р.).

Зауважимо, що при розгляді Сирійської кризи (яка розпочалася у 2011 р.) застосовано інший підхід. Так, у дисертації висвітлюються ключові регіональні та міжнародні позиції таких суб’єктів, як Туреччина, Іран, Ліван, Ірак, Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Європейський Союз та Організація Об’єднаних Націй [с. 85–86 – дисертація].

У підрозділі 2.2 «Досвід держав Європейського Союзу в застосуванні політичних компромісів» досліджено приклади компромісів між країнами зі стійкими демократичними традиціями, які поділено залежно від типу політичного конфлікту. Зокрема, здобувачем до конфлікту цінностей віднесено ставлення словацького соціуму до питання щодо легалізації одностатевих шлюбів [с. 95–96 – дисертація]. Як конфлікт інтересів було розглянуто конституційний референдум у Люксембурзі (7.06.2015), конфлікт між частиною депутатів парламенту Греції від політичної партії «СІРІЗА» та урядом Алексіса Ципраса, угоду між Бельгією та Нідерландами від 28.11.2016 про визначення статусу спірних островів. Було відображено і сучасну проблему мігрантів в ЄС як прояв асиметричності інтересів, що зумовлюється ціннісними незбігами між моноетнічними (державами Вишеградської групи) та поліетнічними державами [с. 105 – дисертація]. Як конфлікт ідентичності в дисертації було позиціоновано франко-фламандське протистояння в Бельгії, конфлікт у Північній Ірландії, урядову кризу в Швеції 2014 р., протистояння між секейськими елітами та офіційним Бухарестом.

На підставі узагальнення здобувач виокремив такі механізми застосування політичного компромісу: проведення референдуму за народної ініціативи; проведення референдуму за урядової ініціативи; укладення угоди після серії переговорів; досягнення усних домовленостей; проведення позачергових виборів (парламентських, президентських, муніципальних); внесення змін до існуючих «правил гри» (як приклад – до виборчої системи) [с. 100–101 – дисертація].

У третьому розділі «Політичний компроміс як засіб подолання конфліктно-кризового характеру в розвитку українського суспільства» кризові процеси в Україні розглядаються як перманентні, створені внутрішньополітичними та зовнішньополітичними чинниками, що разом породжують явище «кризового соціуму» із симптомами ціннісного конфлікту.

У підрозділі 3.1 «Еволюція системної кризи в Україні та способи подолання її наслідків: історико-політична ретроспекція» на історичному досвіді українського суспільства простежено кризовий характер соціального розвитку та його наслідки. З’ясовано, що кризові явища пострадянської України пов’язані з особливостями перехідного періоду від однієї системи до іншої (від соціалізму до капіталізму, від авторитаризму до демократії, від планової економічної системи до ринкової тощо) та їх одночасністю. На думку здобувача, причини перманентної кризи в Україні полягають у надзалежності українського суспільства від чужоземних впливів. Така ситуація стала можливою тому, що в пострадянській еліті переважало прагнення до особистого збагачення і недостатня увага до зміцнення національної державності [с. 116, 127 – дисертація].

У підрозділі 3.2 «Практика застосування вимушених політичних компромісів в умовах незалежної України» досліджено причини, типологію та наслідки компромісів, що поетапно утворювалися між представниками: союзної та республіканської еліти СРСР, правлячими класами України та РФ.

Здобувачем були виокремлені системні риси, що склалися внаслідок здійснених компромісів, а саме: перевага виконавчої гілки над законодавчою та судовою; розбалансованість і фрагментація політичних еліт України; дискредитація владних інститутів та олігархізація правлячого класу [с. 135, 137, 141, 143 – дисертація].

На думку здобувача, все це разом створило матричні властивості української політичної системи, які, у свою чергу, зумовили «конфлікт політичного панування» із РФ та визначили вимушений характер такого компромісу, як Мінські домовленості [с. 145, 146 – дисертація]. До специфічних рис цього вимушеного конфлікту було віднесено: 1) квазісуб’єктність ДНР та ЛНР, що прикривають участь у війні РФ; 2) низький рівень взаємної довіри України та РФ як сторін конфлікту; 3) дублювання окремих положень у межах документів власне Мінських домовленостей та Комплексу заходів із виконання Мінських домовленостей [с. 146, 152, 153 – дисертація].

Завершується робота досить розгорнутими висновками, які є логічними, випливають зі змісту дослідження і слугують відображенням основних результатів дисертаційної роботи.

Виходячи з аналізу основної частини дисертації, можемо дійти висновку, що мета дисертаційної роботи в ході виконання дослідження була досягнута, а дисертація є завершеною науковою кваліфікаційною працею.

Зазначимо, що джерельна база роботи справляє позитивне враження. Видання, включені до списку використаної літератури (як зарубіжної, зокрема арабських джерел, так і вітчизняної), свідчать про ґрунтовне опрацювання проблеми та високий рівень наукової підготовки автора.

На наш погляд, результати дисертаційного дослідження характеризуються теоретичною та практичною значущістю. Потрібно відзначити і спробу відобразити українську специфіку кризових явищ, що проходить червоною стрічкою по всій дисертації. Так, надбанням дисертаційного дослідження є спроба визначення інтересів РФ як суб’єкта декількох конфліктів (в Сирії та в Україні). Не менш важливим є простеження причин втрати впливовості міжнародних організацій у врегулюванні міжнародних конфліктів.

На нашу думку, теоретичні узагальнення та практичні міркування, висвітлені в дисертації, можуть бути використані для подальшого теоретичного та емпіричного дослідження кризово-конфліктної проблематики; у практиці державного управління для прогнозування появи та пошуку шляхів збільшення ефективності компромісів; у навчальному процесі, а саме – у викладанні спецкурсів у вищих навчальних закладах.

Ознайомлення з текстом автореферату та дисертації дає підстави стверджувати, що за структурою та змістом вони відповідають вимогам, що висуваються МОН України. У тексті автореферату відображено основні положення, зміст, результати і висновки здійсненого дисертаційного дослідження. Наголосимо, що зміст автореферату та основні положення дисертації є ідентичними.

Отже, дисертація є цілком завершеним, внутрішньо логічним науковим доробком. Проте потрібно зробити деякі зауваження.

1. У роботі відсутнє розмежування понять «криза» та «конфлікт», що призводить до їх синонімічного розуміння. В дисертаційному дослідженні не знайшло відображення й те, що в сучасній політичній науці існують протилежні погляди на природу взаємозв’язку політичних криз і конфліктів. Так, згідно з одним трактуванням, політична криза є етапом ескалації політичного конфлікту, з іншим – криза розглядається як тривалий об’єктивний процес, спричинений дисфункціями, потенційно загрозливими для системної життєздатності, – на противагу конфлікту, що має суб’єктів-інтересантів. На нашу думку, висвітлення взаємовиключних теоретичних дефініцій «криза» та «конфлікт» призвело б до більш цілісного визначення політичного компромісу та збагатило б дослідження.

2. У дисертаційному дослідженні переважає погляд на модернізацію як на процес оновлення, успішність якого визначається надбаннями в економічній сфері. Наприклад, «…у випадку ж України на нинішньому етапі її розвитку, навпаки, економічні права важливіші, ніж політичні та громадянські»; або «…якщо реформувати економіку, подолати корупцію, забезпечити верховенство закону, з’явиться можливість вийти з цієї кризи» [с. 124, 155 – дисертація]. Потрібно вказати, що ще в 70-ті рр. ХХ ст. у межах модернізаційної теорії було визнано недоречність зведення модернізації виключно до зрушень у політиці або в економіці. У ХХІ ст. переваги набуло розуміння модернізації як процесу осучаснення, що забезпечує набуття системної ефективності.

3. Поза увагою здобувача залишилися війни в Боснії та Герцеговині (6.04.1992–12.10.1995) та в Лівії (2011), які є не тільки прообразом нових типів військових конфліктів (в Сирії та Україні), а й демонстрацією того, що політичні компроміси з часом самі перетворюються на конфліктне підґрунтя.

4. Відзначимо і суто технічні недоліки. Так, у дисертації подекуди відсутні посилання на джерела при наведенні думки науковців (наприклад, на с. 66 та с. 123 – дисертація). Сюди можна віднести і те, що роботи арабських вчених, на які посилається здобувач, не є сучасними, а посилання на арабські джерела наведено українською мовою.

Загалом, висловлені зауваження не ставлять під сумнів отримані наукові результати і можуть бути повністю враховані в подальшій науковій діяльності здобувача. Тому маємо надію, що дисертант обов’язково продовжить дослідження в цьому напрямі.

Відтак дисертаційна робота Абуржейли Самера Абд Ельмонеіма Резек «Політичний компроміс як засіб подолання конфліктних і кризових ситуацій» виконана вперше і поглиблює існуючі знання політичної науки відносно ролі кризи в політичному процесі.

Дисертація є завершеною, самостійно підготовленою кваліфікаційною науковою працею, в якій отримано нові науково обґрунтовані та практично цінні результати, що вирішують важливу наукову проблему, яка полягає в концептуалізації особливостей кризового процесу та виявленні тенденцій розгортання політичних криз як феноменів політичної системи.

Актуальність обраної теми дисертації, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, новизна та повнота їх викладення в опублікованих працях повністю відповідають вимогам до кандидатських дисертацій.

Вважаємо, що дисертаційна робота «Політичний компроміс як засіб подолання конфліктних і кризових ситуацій», подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук, відповідає вимогам пунктів 9, 11, 12, 13, 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 567 від 24 липня 2013 р., а її автор Абуржейла Самер Абд Ельмонеім Резек заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси.



Офіційний опонент:
Доктор політичних наук, доцент,

професор кафедри філософії та соціальних наук

Сумського державного педагогічного

університету імені А. С. Макаренка Т. К. Пояркова



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка