Відгук офіційного опонента на дисертаційне дослідження (монографію) Степаненка Віктора Петровича «Громадянське суспільство: дискурси І практики», представлене на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22



Скачати 95.24 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір95.24 Kb.
ВІДГУК

офіційного опонента на дисертаційне дослідження (монографію)

Степаненка Віктора Петровича «Громадянське суспільство: дискурси і практики», представлене на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології
Дисертаційна робота (монографія) В.П. Степаненка присвячена науковій розробці актуальної соціологічної та соціальної проблеми, що має вагому теоретичну та практичну значущість. Сучасний стан розвитку українського суспільства визначається декількома рисами, які є досить суперечливими: з одного боку, цей стан визначається активним пожвавленням ідеологічних закликів і посилань щодо громадянського суспільства, його фактору та ролі в модернізаційних процесах, а з іншого – корупційно-корпоративні мережі й досі зберігають свою стійку присутність і вплив у державі. Таким чином, вживання, та й саме розуміння багатозначного поняття «громадянське суспільство» різними суб’єктами вітчизняного політичного процесу, не означає утвердження норм цивільності суспільних відносин у різних сферах громадського життя і сталий розвиток практик добровільної самоорганізації та активного громадянства.

Евристичний потенціал та практична значущість дослідження громадянського суспільства полягає не тільки у тому, що внутрішня складна соціально-політична трансформація, що занурює сучасну українську державу у новий драматичний контекст її виживання та розвитку за умов відкритих геополітичних та внутрішніх ризиків актуалізує потребу дослідження та переосмислення як теоретичних, так і політико-прикладних аспектів проблематики громадянського суспільства і питань його інституціоналізації, а й у тому, що події, які відбуваються в українському суспільстві, потребують певного коригування щодо розуміння сутності та концептуальних засад цього феномену. Таким чином, саме функціонування та інституціоналізація громадянського суспільства стає основною рушійною безпосереднім об’єктом наукового аналізу.

Важливим чинником актуальності теми дисертаційної праці є також доволі примітна обставина, що проблематика громадянського суспільства доволі активно розробляється у вітчизняному суспільствознавстві. Разом з тим, бракує саме соціологічних концептуалізацій та підходів до громадянського суспільства, зокрема системного соціологічного аналізу його дискурсів та соціальних практик. «Громадянське суспільство» як ідеологічний дискурс, суспільно-політична практика і нормативна культурно-символічна сфера є все ще відносно новим феноменом посткомуністичної соціальної реальності, що актуалізує вже суто наукову проблему визначення найбільш ефективного концептуально-методологічного підходу до аналізу цього феномену. Ця проблематика приречена на свою подальшу актуальність, адже групова соціальна самоорганізація поза межами державних інституцій та регуляцій є відкритим і ніколи незавершеним процесом та творчою суспільною практикою навіть у сталих демократіях, а в країнах, що переживають складну трансформацію, – у першу чергу. На думку автора, наукова проблема, полягає також у тому, що виникла гостра потреба досліджень нових смислів та маніфестацій добровільної самоорганізованої громадянської активності, солідарної участі та взаємодії, зокрема у сучасному розвитку українського суспільства, для осмислення яких наявний ступінь концептуалізацій громадянського суспільства, особливо у вітчизняній соціологічній науці, вже не є достатнім.

Саме з врахуванням означених обставин цілком виправданим та інноваційним за змістом є визначення автором мети дисертаційної праці (монографії), котра за своїм змістом відображує прагнення автора здійснити системну концептуалізацію дискурсів і практик громадянського суспільства у дисциплінарних межах соціологічного підходу та аплікувати ці концептуальні конструкти до аналізу реального стану та окреслення перспектив інституціоналізації громадянського суспільства в Україні.

В дисертації (монографії), у відповідності до визначеної мети, дані формулювання конкретних дослідницьких завдань. Автором надана змістовна аргументація щодо конкретної оцінки наукової новизни та конкретних інноваційних здобутків дисертаційної праці (с. 11). Структура дисертаційної праці (монографії) в цілому сприяє продуктивному вирішенню поставлених дослідницьких завдань.

Викладений в дисертації основний зміст дисертаційної роботи (с. 15-384) досить переконливо засвідчує про те, що реалізована у чотирьох розділах дисертації (монографії) авторська дослідницька стратегія продуктивною в суто науковому плані, оскільки вона призводить до формулювання низки значущих узагальнень та висновків, котрі містять наукову новизну (с. 385-395).

Оцінюючи ступінь обґрунтованості наукових положень дисертаційної праці В.П. Степаненка, їх достовірність та новизну, слід зазначити наступне.

Насамперед варто відзначити, що актуальним з наукової точки зору є перший розділ дисертації (монографії) «Громадянське суспільство: поняттєво-концептуальна мапа та методологічні орієнтири дослідження» (с. 15-48), головними результатами якого стає формулювання концептуальних орієнтирів та соціологічних теоретико-методологічних підходів щодо громадянського суспільства, систематизація його основних концептуальних смислів та структурно-просторових значень.

Автором зроблений висновок про те, що окрім інституціонально просторового виміру, громадянське суспільство характеризується своєю особливою ціннісною природою, системою норм та ціннісних регуляцій, що у найширшому значенні окреслюються концепцію цивільності. Забуття або ігнорування контексту цивільності як смислової та історико-генеалогічної основи концепції громадянського суспільства може призводити до смислових деформацій.

Сформульовано авторську соціологічну дефініцію громадянського суспільства та визначено її евристичний потенціал як одного з базових соціологічних конструктів для аналізу тенденцій розвитку соціуму, зокрема українського.

У другому розділі дисертаційного дослідження «Історичний дискурс громадянського суспільства: концептуальні пролегомени» (с. 49-100) та третьому розділі дисертаційного дослідження «Сучасні теоретико-соціологічні дискурси громадянського суспільства» (с. 101-225) проаналізована історична ґенеза концептуалізації громадянського суспільства від класичних інтерпретацій до сучасних соціологічних теоретизувань. Аналізуються також сучасні концепції громадянського суспільства, зокрема, історико-нормативна концепція публічності Ю. Габермаса, неотоквіліанська концепція Р. Патнема та дискурс соціального капіталу, соціологічна концепція громадянського суспільства Д. Александера, теоретичні концептуалізації взаємин поміж громадянським суспільством і громадянською нацією та проблематика глобального громадянського суспільства.

Автор наголошує на тому, що методологічною проблемою в історико-соціологічному аналізі розвитку концепції громадянського суспільства є вибір та виокремлення тих історичних етапів, традицій та теоретичних підходів, які асоціюються саме із соціологічною інтерпретацію громадянського суспільства.

Концептуальні тлумачення попередній розділів, як засвідчує матеріал четвертого розділу дисертації (монографії) «Становлення та інституціональні практики громадянського суспільства в Україні» (с. 226-384), є перспективними для соціологічного аналізу практичних аспектів проблематики становлення, інституціоналізації та перспектив розвитку громадянського суспільства в новітній історії України.

У цьому розділі обґрунтовано доцільність виокремлення двох стадій розвитку вітчизняного громадянського суспільства у новітньому історичному контексті державної незалежності України: 1) стадію становлення у період з кінця 1980-х років до «помаранчевої революції» 2004–2005 років і 2) стадію інституціоналізації – від постпомаранчевого періоду до Євромайдану та «революції гідності» 2013–2014 років і подальший розвиток та сучасні виклики громадянського суспільства.

У розділі також представлено результати емпіричного дослідження стану вітчизняного громадянського суспільства, яке реалізоване автором на прикладі аналізу його важливої структурної ланки – громадських неурядових організацій.

Одним з основних висновків цього розділу стає наступний: фактор зовнішнього політичного впливу і навіть зовнішнє фінансування організаційної спроможності громадських груп не можуть замінити собою власний сталий саморозвиток громадянського суспільства, що не зводиться лише до організаційних мереж громадських неурядових організацій, а полягає у формуванні культури та масових практик громадянського участі, самоорганізації та ініціативи на національному рівні.

Слушним є наголос на тому, що характерними ознаками етосу громадянського суспільства є легальність, повага до закону та сприйняття громадянами верховенства права, відповідальність, солідарність, взаємодопомога, толерантність, визнання відмінностей та інші повсякденні поведінкові індикатори того, що в сучасній соціальній теорії позначається концептом цивільності. Як важливий практичний аспект процесу інституціоналізації громадянського суспільства автором проаналізовано проблематику громадського контролю за владою.

Автором також проаналізовані сучасні виклики та перспективи розвитку постмайданного громадянського суспільства.

Автором аргументовано висновок, що сприятливі перспективи інституціоналізації вітчизняного громадянського суспільства пов’язані з потребою адаптації мережі громадських організацій та об’єднань громадян до викликів модернізаційного розвитку країни, з використанням можливостей громадських об’єднань у адекватному представництві ними суспільних інтересів і в ефективній координації своєї діяльності щодо підтримки та розвитку навичок та досвіду самоорганізації громадян, здобутих, зокрема, у період масової протестної активності, участі та волонтерства у період «революції гідності» та у подальшому постреволюційному розвитку країни.

Одним з найважливіших результатів дисертаційного дослідження треба вважати наступний: характерною ознакою сучасного контексту розвитку громадянського суспільства є актуалізація проблематики цивільності у різних її вимірах, цінностей толерантності, справедливості та доброчесності, тобто тих семантичних смислів, які містились в історичній концепції громадянського суспільства, але не були і досі не є сповна актуалізовані у посткомуністичному контексті (як в дискурсі, так і в практиках).

Особистий внесок здобувача полягає у: проведенні комплексного соціологічного дослідження феномену громадянського (цивільного) суспільства у трьох взаємопов’язаних напрямах, які відповідно об’єднують концептуальні та соціально-практичні смисли громадянського суспільства: 1) історичні дискурси та концептуально-нормативну модель громадянського суспільства; 2) сучасні соціологічні теоретичні дискурси громадянського суспільства та 3) соціальні практики громадянського суспільства й особливості етосу суспільної життєдіяльності, які характеризуються самоорганізацією та цивільністю; створенні концептуально-структурної мапи поняття громадянського суспільства, окресленні та дослідженні історично-смислового та структурно-функціонального топосу цієї концепції.

Найважливіші концептуальні положення та висновки дисертації мають належне наукове обґрунтування та відзначаються високим ступенем наукової достовірності, що загалом засвідчує про достатньо високу якість проведеного дисертаційного дослідження.

Положення і висновки дисертаційної праці досить вичерпно відображені у авторефераті та мають належну апробацію в наукових публікаціях автора. В суто тематичному аспекті дана дисертація дієво сприяє формуванню нових наукових проектів і узгоджується з перспективною тематикою досліджень, які проводяться у Інституті соціології НАН України.

Результати дослідження відзначаються теоретичною та практичною значущістю. Саме тому матеріал дисертації може бути використаним у якості інформаційного джерела в науковій та викладацькій роботі.

Проте поряд з позитивними рисами дисертації В.П. Степаненка притаманні і деякі недоліки, які певним чином відображує зміст дисертаційної праці.


  1. Предмет дисертаційного дослідження потребує певного доповнення, тому що у декларованому у дослідженні (монографії) та авторефераті варіанті – концептуальні засади соціологічного дослідження функціонування та інституціоналізації громадянського суспільства як дискурсивного і соціально-практичного феномену – не задекларований аналіз реалій громадянського суспільства в Україні, якому присвячена велика частина самого дослідження.

  2. У тексті дослідження не знайшла відповідного висвітлення роль профспілок у функціонуванні та інституціоналізації громадянського суспільства в Україні, хоча це найбільше представницьке об’єднання громадян є впливовим елементом громадянського суспільства.

  3. У дисертаційному дослідженні майже не актуалізована проблема формування ознак сервісної держави (ознаки, якими характеризується стан багатьох розвинутих держав) та взаємодії громадянського суспільства з сервісною державою. Зрозуміло, що на даним момент для українського суспільства ця проблема не є актуальної, але ж при проведенні комплексного соціологічного аналізу повинні враховуватися не тільки реалії сьогодення, а й реалії майбутнього.

  4. Має місце певні технічні недоліки у виборі єдиного підходу до написання ініціалів та прізвищ дослідників у тексту дисертаційного дослідження (монографії). Так, на одній сторінці використовується декілька варіантів такого написання: наприклад, с.24 – Мелані Вайт, Б.Бабер; с. 25 – Шілз, Р. Патнем, Норберт Еліас.

Однак, вказані недоліки суттєво не впливають на теоретичний рівень і практичну значимість дисертаційного дослідження В.П. Степаненка, тому є всі підстави для того, щоб вважати дисертацію (монографію) завершеною, самостійно виконаною та оригінальною.

Дисертація (монографія) «Громадянське суспільство: дискурси і практики» цілком відповідає вимогам нормативних документів, зокрема п. 9, 10, 12, 13 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», ухваленого постановою Кабінету Міністрів України №567 від 24 липня 2013 року, а її автор – Степаненко Віктор Петрович – заслуговує на присудження наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01–теорія та історія соціології.


12 травня 2016 р.
Офіційний опонент

Доктор соціологічних наук,

професор, професор кафедри

соціології та суспільних наук

Академії праці, соціальних

відносин і туризму С. П. Барматова




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка