Від творчого пошуку до педагогічних інновацій зміст вступ Розділ Основи творчої педагогічної діяльності Історико-педагогічні засади формування творчої особистості вчителя Сутність понять „творчість”



Сторінка6/14
Дата конвертації04.04.2016
Розмір2.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

3.2. Педагогічна технологія

Поняття „педагогічна технологія” останнім часом дедалі більше поширюється в науці і в освіті. Його варіанти – “педагогічна технологія”, „дидактична технологія”, „технологія навчання”, „освітні технології”, „технології в навчанні”, „технологія в освіті” – широко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття „педагогічна технологія” дає змогу прогнозувати технологічні тенденції в освіті. Трансформація терміна від “технології в навчанні” до „технології освіти”, а згодом – до „педагогічної технології” відповідає зміні його змісту, що охоплює визначені періоди.

Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я.-А.Коменський близько 400 років тому. Він виділяв вміння правильно визначати мету, обирати засоби досягнення її та формувати правила користування цими засобами. Поняття „освітня технологія” почали використовувати у США у 30-х р. XX ст. Головною метою педагогічної технології було гарантування досягнення учнями запланованих позитивних результатів навчання шляхом підвищення ефективності освітнього процесу. У 70-80 р. педагогічні технології навчання використовувалися у розвинутих капіталістичних країнах і отримали визнання з боку ЮНЕСКО. За визначенням ЮНЕСКО, технологія навчання – це системний метод створення, застосування й визначення процесу навчаня і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, завданням якого є оптимізація освіти. Наприкінці 80-х р. і на початку 90-х підвищилась увага до педагогічної технології і в країнах Східної Європи (Н.Нікандров, Т.Ільїна, М.Кларін та ін.).

У багатьох міжнародних виданнях, присвячених педагогічній технології, окреслюється два напрями у її розвитку: використання технічних засобів навчання і „технологічний підхід” до організації навчального процесу загалом. Саме останній напрям став основою для розробки педагогічний технологій.

Поняття „технологія” (від грец. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) означає знання про майстерність. Обґрунтування змісту поняття „педагогічна технологія” є багатоаспектним та широким, тому різні вчені трактують по-своєму сутність цього феномена. Так, Б.Лихачов розглядає педагогічну технологію як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу. І.Волков тлумачить її як опис системи дій учителя та учнів, які слід виконувати для оптимальної реалізації навчального процесу. Педагог-дослідник П.Москаленко вважає цей феномен послідовним (системно представленим) рядом вказівок, діяльностей і операцій моделювання, реалізації діагностики ефективності, корекції процесу навчання або виховання. В.Беспалько визначає педагогічну технологію як проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці, як змістову техніку реалізації навчально-виховного процесу. Н.Мойсеюк вважає, що педагогічна технологія – це науково обґрунтована педагогічна (дидактична) система, яка гарантує досягнення певної навчальної цілі шляхом неухильного виконання визначеної послідовності взаємодій учителя та учнів, використання відповідної сукупності методів і форм навчання в умовах оперативного контролю й оцінювання проміжних результатів процесу навчання, їх корекції.

Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США трактує її як комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють основні аспекти засвоєння знань.

Отже, педагогiчна технологiя є предметом вивчення багатьох наукових напрямiв у сучаснiй педагогiцi, залежно вiд яких вона розглядається, зокрема:

– як компонент педагогiчної майстерностi, що становить науково обґрунтований професiйний вибiр операцiйного впливу педагога на дитину в контекстi взаємодiї її зi свiтом з метою формування у неї ставлення до цього свiту, гармонiйно поєднуючи свободу особистiсного виявлення і соцiокультурну норму (Н.Щуркова);

– як проект педагогічної системи, яка реалiзується на практицi (В.Беспалько);

– як сукупнiсть психолого-педагогiчних установок, якi визначають спецiальний вибiр і компонування форм, методiв, способiв, прийомiв, виховних засобiв (схем, рисункiв, дiаграм, карт) (Б.Лихачов);

– як систематичний метод планування, використання й оцiнювання всього процесу навчання та засвоєння знань шляхом урахування людських i технiчних ресурсiв i взаємодiї мiж ними для досягнення бiльш ефективної форми освiти (А.Воронiн, В.Симоненко);

– як упорядковану сукупнiсть дiй, операцiй i процедур, якi iнструментально забезпечують досягнення передбачуваного результату в умовах освiтнього процесу, що постiйно змiнюється (В.Сластьонiн);

– як продуману в усiх деталях модель спiльної педагогiчної дiяльностi з проектування, органiзацiї та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнiв i вчителя (В.Монахов).

Існує загальноприйняте уявлення про технологію як конструювання навчального процесу за певною схемою (рис. 3.2.1), яка відображає ознаки, притаманні й традиційній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мети і оцінювання результатів.





Рис. 3.2.1. Структура технології навчання

Центральною у розробці технологій є проблема правильного визначення та чіткого формулювання цілей навчання. Загальні, не чітко визначені цілі не сприяють вибору саме тих методичних засобів, які гарантують досягнення певного результату. Тому найперша умова побудови технології навчання – конкретизація навчальної мети: зрозуміти, засвоїти, вивчити, зробити, запам'ятати, застосувати за зразком, застосувати у нових умовах та ін. Залежно від мети опрацювання матеріалу визначається і кінцевий результат навчання.

Шлях від мети до результату – це певним способом організована взаємодія вчителя і учнів. За технологічного підходу не може бути методу спроб і помилок або пошукової діяльності. Усі дії вчителя мають економно і цілеспрямовано вести до заздалегідь визначеної мети. Тому педагогічна технологія, крім цілей навчання, включає визначення умов і процедур, за допомогою яких можна досягти саме такого результату. Істотною ознакою технології є досить детальний опис кожного етапу на шляху досягнення результату та обов'язковість відтворення способу дій.

Технологія навчання повинна мати чіткі процесуальні характеристики, тобто настільки зрозуміло, недвозначно описувати, як і що слід робити, щоб кожний учитель, застосувавши її, гарантовано досягав результату. У цьому відмінність технологічного підходу від звичайних методичних рекомендацій, які допускають внесення змін і не гарантують описаного результату. У даному випадку, якщо вчитель не досягнув бажаної мети, йому слід проаналізувати власні дії, знайти помилки і виправити їх, зберігши незмінними умови педагогічної технології.

Аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних авторів (В.Беспалько, Б.Блум, М.Кларін, І.Марєв, О.Савченко та ін.) з проблем педагогічної технології дозволяє виокремити найбільш суттєві ознаки, притаманні саме педагогічній технології: діагностичне цілепокладання, результативність, економічність, алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість, коригованість, візуалізація та ін.

Діагностичне цілепокладання і результативність передбачають гарантоване досягнення цілей та ефективність процесу навчання. Економічність виражає якість педагогічної технології, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у стислі проміжки часу. Алгоритмізованість, проектованість, цілісність і керованість як група ознак відображає різні сторони ідеї відтворення педагогічних технологій. Це означає, що кожна конкретна технологія повинна легко відтворюватися будь-яким педагогом і в будь-якому освітньому закладі. Кожний етап і прийом роботи повинен обумовлюватися математично точно і включати можливість заміни іншим. Коригованість передбачає можливість постійного оперативного зворотного зв'язку. Ознака візуалізації, характерна для окремих технологій, передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. Загальнопедагогічний рівень функціонування педагогічної технології. Загальнодидактична, загальновиховна технологія репрезентує цілісний освітній процес у регіоні, освітньому закладі, на певному рівні навчання чи виховання. У такому вигляді педагогічна технологія тотожна педагогічній системі, оскільки вона містить сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів навчально-виховного процесу.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології. Йдеться про застосування педагогічної технології як окремої методики, тобто як сукупності методів і засобів реалізації певного змісту навчання та виховання в межах одного предмета, групи, в діяльності педагога.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології. Зорієнтована на цей рівень педагогічна технологія реалізується як технологія окремих частин навчально-виховного процесу, розв'язання окремих дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей тощо).

У зв'язку з цим правомірним є розмежування таких понять, як „освітня технологія”, „педагогічна технологія”, „технологія навчання (виховання, управління)”, оскільки кожне з них має свою ієрархію цілей, завдань, змісту.

Об'єднують освітню, педагогічну технологію, а також технологію навчання (виховання, управління) актуальні для певного історичного етапу освітні концепції, педагогічні парадигми (системи поглядів).

На сьогодні наука і практика напрацювали різнопланові педагогічні технології. Їх специфіка залежить від орієнтації на певну дидактичну систему, освітні тенденції країни, від професійно-особистісних якостей педагога та ін.

3.3. Класифікація педагогічних технологій

Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. В науково-педагогічній літературі існує декілька класифікацій педагогічних технологій – В.Гульчевської, В.Безпалько, Г.Селевко, В.Фоменко та ін. На нашу думку, найоптимальнішою серед багатьох є класифікація, розроблена І.Дичківською, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

– загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

– предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

– локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:

– біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

– соціогенні (переважають соціальні чинники);

– психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

– матеріалістичні та ідеалістичні;

– діалектичні та метафізичні;

– наукові та релігійні;

– гуманістичні й антигуманні;

– антропософські (грец. anthropos — людина і sophia — мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

– вільного виховання та примусу тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

– асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

– біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r — поведінка) (за основу взято теорію научіння);

– розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

– сугестивні (засновані на навіюванні);

– нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

– гештальттехнології (нім. Gestalt — цілісна форма, образ, структура і ...технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

– авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

– дидактоцентристські (центровані на навчанні);

– особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:

– інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

– операційні (формування способів розумових дій);

– емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

– технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

– евристичні (розвиток творчих здібностей);

– прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

– структурно-логічні технології навчання, які являють собою поетапну організацію постановки дидактичних задач, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінки одержаних результатів;

– інтеграційні технології – дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання;

– ігрові технології – ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь вирішувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету. В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

– комп'ютерні технології реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії “вчитель–комп'ютер–учень” за допомогою різноманітних навчальних програм (інформаційних, тренінгових, розвиваючих, контролюючих та ін.);

– діалогові технології пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: “учень – учитель”, “учитель – автор”, “учень – автор” та ін.

– тренінгові технології – це система діяльності по відпрацюванню певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типових задач у ході навчання (тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв'язання задач).

Педагоги-практики розробляють і авторські технології, поєднуючи в різних варіантах вищезазначені. Всі вони відповідають змісту і цілям різнорівневого і різнопрофільного навчання.

Однією з нових технологій, які використовуються в навчально-виховному процесі, є модульне навчання. Модуль – це цільовий функціональний вузол, у який об’єднані навчальний зміст і технологія оволодіння ним. Сутність модульного навчання в тому, що учень самостійно або за допомогою вчителя досягає конкретної мети навчально-пізнавальної діяльності в процесі роботи з модулем. Ознаки модульної технології – гнучкість, динамічність, мобільність, можливість проводити модульні уроки на різних етапах навчального процесу (вивчення, закріплення, узагальнення), зміна форм спілкування вчителя з учнями. Модуль передбачає індивідуальну самостійну роботу учня, партнерську роботу в парах, роботу в групі. Дана технологія визначає чітку структуру уроку і, як результат, сприяє підвищення якості знань учнів.

Технологія проблемного навчання – не новинка в педагогіці. Проте в останні роки проблемний підхід є важливою складовою прогресивного пошукового методу навчання. Форми вираження навчальних проблем можуть бути різними, проте в їх змісті закладені потенційні можливості для виникнення проблемних ситуацій в процесі їх виконання.

У ході проблемного навчання вчитель створює різні проблемні ситуації, навчає учнів вирішувати проблеми, формує у школярів уміння бачити протиріччя, вчить формулювати проблему. Під час проведення уроків можна використовувати наступні види проблемних завдань: завдання, в основі змісту яких лежить наукова гіпотеза (походження багаторічної мерзлоти, зміна клімату); в основі яких спостерігається розрив в логіці зі звичними науковими чи побутовими уявленнями; на встановлення причинно-наслідкових зв’язків (наприклад, які зміни відбудуться на території Амазонії, якщо зрубати сельву); проблемний характер яких обумовлений розривом між раніше засвоєними знаннями і вимогами задачі чи питання (наприклад, при порівнянні літніх та зимових температур екваторіального і тропічного поясів Африки учні повинні визначити, чому в більш віддаленому від екватора тропічному поясі температура липня вища, ніж в екваторіальному); де необхідне розуміння діалектичних протиріч, вміння оперувати протилежними судженнями (зменшується чи збільшується в умовах НТР вплив природних умов території на життя і господарську діяльність людини).

Ефективність проблемного навчання визначає його системність. Вчитель має поставити проблеми та сформувати проблемні завдання, керувати діяльністю учнів під час розгляду проблеми, розглядати варіанти вирішення проблеми, консультувати в процесі роботи та ін.

Деякі вчителі використовують технологію опорних логічних конспектів (сигналів). Особливістю цієї технології є певна закодованість навчальної інформації, можливість виділяти етапи у вивченні матеріалу, використовувати творчі прийоми подання навчального матеріалу у символах та малюнках. В роботі вчителів ці технології використовуються в індивідуальній роботі з кожним учнем, у групах.

На сьогодні в навчанні широко використовуються технології інтерактивного навчання. О.Пометун, Л.Пироженко виділяють такі групи цієї технології: інтерактивні технології кооперативного навчання; інтерактивні технології колективно-групового навчання; технології ситуативного моделювання; технології опрацювання дискусійних питань.

Щодо класифікації технологій інтерактивного навчання, то тут підходи досить різноманітні. Саме нові педагогічні технології дозволяють пере­йти від навчання “фактам” до засвоєння змісту подій, розвитку гуманістичного світогляду, формування таких умінь, що будуть корисними в практичному житті.

Для реалізації цієї мети потрібні активні методи навчання (дискусії, семінари, рольові ігри). Вони спонукають учнів до активного спілкування й активної взаємодії з іншими людьми.

Навчальні ігри допомагають розглядати проб­леми в динаміці, дозволяють учасникам про­жити десятки умовних років за короткий про­міжок часу. У процесі гри кожен учасник самостійно знаходить свої помилки і (що надзвичайно важливо) знаходить правильні шляхи їх виправлення. При цьому збагачується власний досвід учнів, який не забувається, тому що „це сталося зі мною”. Внаслідок таких за­нять діти осмислюють загальнолюдські цінності, набувають досвід участі в дискусії і прийнятті колективних рішень у різних ситуаціях. Більшість учителів успішно застосовує ігровий метод на уроках-подоро­жах, уроках-ярмарках, уроках-аукціо­нах, уроках-дослідженнях та ін. При цьому важливо не лише те, що, готуючись до участі в грі, учні самостій­но знаходять необхідний матеріал, але й те, що вони засвоюють правила поведінки відповід­но до свого статусу, а також усвідомлюють: щоб бути справжнім фахівцем, необхідно добре вчи­тися, багато знати і дуже багато працювати.

Зміст шкільної програми має неабиякі можливості в плані використання проектної технології. Технології проектної діяльності вимагають від учителя особливої підготовки учнів, пояснення завдань, способів їх виконання, вимог до оформлення результатів. Проект (від лат. proect – „кинутий уперед задум”) – це сукупність певних дій, документів, попередніх текстів, задум чи план створення матеріального об’єкта, предмета, різного роду теоретичних продуктів. Проект неможливо створити й реалізувати без творчої діяльності. Згідно з твердженням К.Канторі, проект – це прояв творчої активності людської свідомості, „через який у культурі здійснюється перехід від небуття до буття”. Автор надає вагомого значення проекту як специфічній формі свідомості, що охоплює будь-який трудовий процес.

Під час підготовки і реалізації проекту учні вчаться працювати самостійно: ознайомлюються з різними джерелами знань, шукають необхідну інформа­цію, обробляють і аналізують її, демонструють і коментують результати своєї праці у вербаль­ній і наочній формах.

Тип проекту визначається за такими типологічними ознаками:

– домінуючий у проекті вид діяльності: дослідницька, пошукова, творча, рольова, прикладна та ін.;

– предметно-змістовний напрям: монопроект (у межах однієї галузі знань); міжпредметний або надпроектний проект;

– характер координування проекту: безпосередній (жорсткий, гнучкий), прихований;

– характер взаємозв’язків (серед студентів групи, курсу та інше);


  • кількість учасників проекту;

  • тривалість проекту: короткотривалі, середньої тривалості, довготривалі.

За домінуючим методом існує така класифікація проектів:

  • дослідницькі, потребують добре продуманого плану, чітко визначених завдань, актуальності проекту для всіх учасників, соціальної значимості, продуманих методів, у тому числі експериментальних і дослідних робіт, методів опрацювання результатів;

  • творчі – не мають, як правило, детально розробленої структури, яка накреслюється лише в загальних рисах і розвивається відповідно до інтересів виконавців;

  • інформаційні – спрямовані на збір інформації про певний об’єкт, ознайомлення учасників з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів, потребують добре продуманої структури, систематичного контролю у ході виконання;

  • пригодницькі, ігрові – структура залишається відкритою, учасники виконують певні ролі, обумовлені характером і змістом проекту; практично-орієнтовані – мають чітко визначену орієнтацію на практичний результат, потребують добре продуманої структури діяльності учасників із визначенням функцій кожного із них.

За кількістю учасників виділяють індивідуальні (виконує один учень), парні (виконують пари учасників) і групові (виконує група студентів) проекти.

Залежно від тривалості проекти бувають короткотерміновими (один-два уроки); середньої тривалості (від тижня до місяця); довготерміновими (від одного до декількох місяців).

Проектна діяльність передбачає уміння планувати власну діяльність, самостійно визначати завдання на основі аналізу здобутої інформації та реалізовувати заплановане, одержуючи реальний практичний результат, – є передумовою особистісного зростання та самореалізації.

Отже, проектування – це вид діяльності, що синтезує в собі елементи ігрової, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, перетворювальної, конструктивної, навчальної діяльності. Загалом проектування полягає в аналізі проектної ситуації (збиранні й уточненні інформації), синтезі (пошуку) та оцінці рішень.

До нових педагогічних технологій на­лежить також „портфель учня”. В цій технології йдеться не тільки і не стільки про академічні знання, вміння і навички, скільки про розвиток особистості. Розвиток стає ключовим словом і внутрішньою сутністю сучасного педагогічного процесу в багатьох, у першу чергу, розвинутих країнах світу. Ви­пускник школи XXI ст. повинен вміти адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях; самостійно здобувати необхідні знання і застосовувати їх на практиці для вирішення різних проблем; бачити труднощі, що виникають у реальному світі, і шукати раціональні шляхи їх подолання; усвідомлювати, де і яким чином отримані знання можуть бути застосовані; критично і творчо мислити; бути комунікабельним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, запобігаючи конфліктним ситуаціям або вміло ви­ходячи з них; працювати над розвитком власної особистості.

Технологію „портфель учня” розглядають як інструмент, спрямований на самопізнання учня внаслідок самооцінки власної праці. Йдеться про оцінку особистістю самої себе, своїх можливостей, якос­тей, здібностей. Самооцінка є важливим регуля­тором поведінки людини, від неї залежать вза­ємини з оточуючими, критичність і вимогливість до себе. Самооцінка має бути адекватною; зави­щена самооцінка, так само як і занижена, часто призводить до трагічних наслідків у житті лю­дини. „Портфель учня” спрямований на формування у школярів здатності до об'єктивної са­мооцінки, розвиток необхідних навичок самоспостереження, аналізу і міркування, ка­жучи мовою психології – рефлексії (процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів). „Портфель учня” – це комплект робіт учня, які він відбирає за власним вибором або завдан­ням учителя. Добір може вестися протягом семестру, навчального року або протягом усіх років навчання дисципліни. Це можуть бути прак­тичні роботи, самостійні і контрольні роботи, завдання, проекти, повідомлення, доповіді, реферати. Учитель може запропонувати окремим учням скласти „портфель” за матеріалами розділу або великої теми, запропонувавши серію запитань і завдань.

Отже, сучасна педагогічна технологія повинна гарантувати досягнення певного рівня навчання й виховання, бути ефективною за результатами, оптимальною щодо термінів впровадження, витрат сил і засобів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка