Від творчого пошуку до педагогічних інновацій зміст вступ Розділ Основи творчої педагогічної діяльності Історико-педагогічні засади формування творчої особистості вчителя Сутність понять „творчість”



Сторінка4/14
Дата конвертації04.04.2016
Розмір2.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Зовнішня виразність досягається наступним шляхом:

1) слід навчитися диференціювати і адекватно інтерпретувати невербальну поведінку інших людей, розвивати вміння „читати обличчя”, розуміти мову тіла, часу, простору у спілкуванні;

2) необхідно прагнути розширити особистісний діапазон різних засобів шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організації простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки;

3) потрібно домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки відбувалося органічно з внутрішнім переживанням як логічне продовження педагогічного завдання, думки і почуття учителя.

Досягнення виразності педагогічної техніки – лише одна із сходинок до педагогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань педагогічної дії, без розуміння мотивів діяльності учнів, істинної сутності результатів взаємодії залишиться беззмістовною непрофесійною дією. Отже, опанування її прийомами має здійснюватися в контексті підвищення загальної педагогічної майстерності.



    1. Мова вчителя як засіб педагогічної праці

Одним із критеріїв визначення рівня педагогічної майстерності вчителя є володіння ним мовленням. Мовлення – це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні професійні завдання:

– складну тему – зробити цікавою;

– процес навчання – привабливим;

– створити щиру атмосферу в класі;

– встановити контакт з учнями;

– досягнути взаєморозуміння з ними;

– сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності;

– вселити в учнів віру в себе.

Цей інструмент не дається від народження. Володінню мовленням треба вчитися. Так, А.Макаренко наголошує: „Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити „Іди сюди” з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 відтінків на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде, або не почує того, що треба”.

В голосі вчителя діти повинні чути волю, культуру, особистість. Мова вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самоутвердження його особистості. Погляди А.Макаренка поділяв В.Сухомлинський. Він розробив кодекс мовлення вчителя. Відкидав брутальність, нещирість, фальшивість, непристойність. Виділяв психотерапевтичну функцію слова вчителя. Вказував на взаємозв’язок категорій „душа дитини” – „слово вчителя”.

Мовленнєва діяльність педагога має професійні особливості:



  1. Вона спеціально організується вчителем, він керує нею залежно від умов педагогічного спілкування.

  2. Кінцевим результатом її є досягнення, гуманістично спрямованої мети, пов’язаної з вихованням.

  3. Збір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від потреб, завдань взаємодії вчителя з учнями, прогнозується їх ефективність.

  4. Мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування будується на відтворенні стану, поведінки реакції учнів, вона регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує вчитель.

  5. Мовлення вчителя є предметом його педагогічного аналізу і самоаналізу, постійного самовдосконалення.

Часто вживається вираз „комунікативна поведінка”. На думку А.Леонтьєва та Т.Ладонсенської, комунікативна поведінка – це не просто процес говоріння, повідомлення чогось, а така організація мовлення і відповідно до нього невербальної поведінки вчителя, яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на характер взаємин між учителем і учнями, на стиль їхньої діяльності.

Для учнів має значення не лише пізнавальна інформація, а й та атмосфера, яка її супроводжує. Тому вчитель при підготовці до зустрічі повинен продумати не лише зміст спілкування, а й особливості свого мовлення і комунікативної поведінки. Педагогічна ефективність мовлення залежить від рівня володіння мовою, від вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя залежить від того, який стиль спілкування обрав вчитель, який стиль взаємодії йому властивий (авторитарний, демократичний, ліберальний).

Виділяють форми мовлення вчителя:

1. Монологічнерозповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності).

2. Діалогічне – бесіди, індивідуальні, групові, коментовані, які базуються на питаннях і відповідях.

3. Полілогічне – дискусія, бесіда трьох і більше учасників. Таке мовлення характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією. Важливими компонентами у полілозі є репліки (конструктивні і деструктивні), обговорення теми, що репрезентує діалог, обмін інформацією, а також підсумковий діалог, який спрямований на з’ясування успішності цього мовленнєвого акту.

Вчителю важливо володіти різними формами мовлення і на уроці, і в позаурочній діяльності, і в повсякденному житті.

До функцій мовлення вчителя у взаємодії з учнями належить:

1. Комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів. Її мета – допомогти вчителеві налагодити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати навчання і виховання на засадах співробітництва і співтворчості.

У системі „вчитель-учень”, „вчитель-учні” формуються людські стосунки, які зумовлюють успіх чи невдачу роботи вчителя. Мовлення виконує роль регулятора цих стосунків.

Для розвитку гуманістичних відносин слід розв’язати поставлені завдання:


  1. Встановлення особистісного контакту з учнями, орієнтація їх на особистісне включення у комунікацію.

  2. Створення ситуацій діалогу у спілкуванні „учитель – учень”.

  3. Забезпечення активної позиції учнів у взаємодії з педагогом.

  4. Створення атмосфери взаємоповаги, довіри.

Все починається з першої хвилини зустрічі з учнями (обмін поглядами, вітання, сприймання виразу обличчя, „розшифрування” почуттів, думок один одного. Вчителі обирають різні моделі мовлення „Доброго ранку”, „Я вас вітаю” – тепліше; „Здрастуйте” – сухо, невиразно. Це впливає на створення відповідної атмосфери в класі.

Особливості мовлення вчителя у взаємодії з учнями залежать від індивідуального стилю спілкування (дистанція, загравання, залякування) і від характеру його соціальних установок в педагогічній комунікації (що чекає вчитель від спілкування, чи приносить воно задоволення).

Авторитарний стиль і негативні установки не спонукають до коректних зауважень і доброзичливих інтонацій голосу. Тут слід згадати правило А.Макаренка „Якомога більше вимогливості до людини, але разом з тим, якомога більше поваги до неї”.

2. Психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальності, зняття соціальних затисків, які заважають цьому. Мовлення вчителя тут виступає як інструмент, за допомогою якого знімається невпевненість, ініціюється активність, творчість, вселяється віра.

Мовленнєва модель не „ти повинен”, а „ти маєш право”. Якщо позиція учня виражається в словах „Я не знаю”, „Я не можу”, то мудрість педагога в словах: „То не біда, спробуємо разом….”. Тут можлива ненав’язлива підказка, яка залишає учневі можливість спробувати.

3. Пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями. Мовлення вчителя робить цю діяльність активною, або ускладнює сприймання, робить учнів пасивними спостерігачами. Часто учні десятиріччями зберігають в пам’яті матеріал, завдяки мовленню (інтонації, емоційному забарвленню, вимовлянню окремих слів).

Під час викладу нового матеріалу мовлення вчителя має бути логічним, доступним, чітким, переконливим. Завдання педагога у тому, щоб не тільки передати знання, а сформувати емоційно-ціннісне ставлення до них, керуватися цими знаннями. Те, що багато учнів дуже швидко забувають почуте, говорить про невміння вчителя збудити емоційні переживання, почуття, спонукати до роздумів.

4. Організаційна – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Дана функція реалізує: організацію ефективного навчального слухання, оптимальний темп пізнавальної діяльності, творче робоче самопочуття.

Ефективність професійного мовлення вчителя залежить від таких умов:


  1. Професійне мовлення повинно відповідати вимогам культури мови (нормам сучасної літературної мови: точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність).

  2. Професійне мовлення має бути „словесною дією”, метою якої є здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів.

  3. Мовлення вчителя повинно бути спрямоване, звернене до учнів.

  4. Вчитель має володіти технікою мовлення (голос, дикція, темп, інтонація).

До шляхів вдосконалення мовлення майбутнього вчителя належать:

  1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування:

– виховання звички і потреби у постійному підвищенні рівня культури мовлення;

– вміння працювати зі словниками (і потреба);

– вміння аналізувати своє мовлення (слова, звуки, наголос);

– володіння достатнім лексичним запасом;

– утворення граматичних форм.


  1. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення:

– інтонування залежно від змісту і умов спілкування;

– доречне вживання зображувальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь);

– вживання засобів образної словесної наочності (афоризми, уривки з творів, поезій);

– емоційна забарвленість інтонації (жвавість і одноманітність).



  1. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні:

– чи думаєте ви про партнера (допомогти йому чи ні);

– чи цікавий сам процес спілкування;

– чи розуміють вас люди.

Для цього слід розвивати у себе здібності:

– соціально-перцептивні (розуміння внутрішнього стану партнера через сприйняття його зовнішньої поведінки);

– здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце партнера і передбачити можливу реакцію);

– саморегуляції;

вольового впливу;

– навіювання;

– керування своїм психологічним станом у спілкуванні.



  1. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення:

– розвиток уяви (репродуктивної і творчої);

– розвиток пам’яті (асоціативної і образної).





    1. Майстерність педагогічного спілкування та педагогічної взаємодії



Спілкування – найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності.

Педагогічне спілкування М.Забродський визначає як систему соціально-психологічної взаємодії вчителя та учнів, зміст якої становить обмін інформацією, пізнання особистості, здійснення виховних впливів, організація взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів.

За Н.Волковою: „Педагогічне спілкування – це система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована та створення оптимальних соціально-психологічних умов для спільної діяльності”.

Отже, педагогічне спілкування як соціально-психологічний процес характеризується такими функціями:

1. Пізнання особистості.

2. Обмін інформацією.

3. Організація діяльності.

4. Обмін ролями.

5. Співчуття.

6. Самоствердження.

Однією з ознак характеру взаємодії є дистанція спілкування, тобто міжособистісний простір між співрозмовниками. Особливістю педагогічної праці є постійна зміна дистанції спілкування. Дистанцію до 45 см прийнято вважати інтимною, 45 см – 120 см – персональною, 120 см – 400 см – соціальною, 4 м – 7 м публічною. Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12 м) – жести і рухи корпуса. Це призводить до появи бар’єрів у спілкуванні. Зміна дистанції – прийом привернення уваги під час уроку. Скорочення дистанції посилить вплив.

Залежно від змісту і сфери функціонування, спілкування може бути професійним і непрофесійним.

Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Непрофесійне спілкування викликає страх, невпевненість, порушення динаміки мовлення, спричиняє зниження працездатності, і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, не бажання самостійно працювати.

Уміння налагодити спілкування з учнями – професійна риса вчителя. Звідси і виходять особливості педагогічного спілкування – це те, що відрізняє вчителя у спілкуванні з учнями від його спілкування з людьми поза професійною діяльністю.



  1. Учителю в процесі спілкування належить провідна роль. Саме від нього залежить, як складуться взаємини з учнями, успішність чи неуспішність цього процесу.

  2. Вплив учителя на учнів є виховуючим, тобто таким, що сприяє формуванню в учнів тих чи інших якостей і рис.

  3. Професійний характер спілкування вимагає постійного аналізу побудованої системи взаємин з учнями для запобігання помилок у здійсненні педагогічного впливу.

Професійне спілкування є:

  1. Багатогранним (перцептивний бік – сприймання і розуміння партнерів один одним; інтерактивний бік – взаємодія між партнерами, створення сприятливої атмосфери; комунікативний бік – обмін інформацією).

  2. Поліфункціональним (обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивна організація взаємодії).

Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає вчителеві змогу організовувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: створення умов для обміну ставленнями, переживаннями, допомога кожному школяреві гідно самоутвердитись в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.

  1. Специфічним (учитель організовує взаємодію, учень сприймає її, включається в неї).

Головними ознаками педагогічного спілкування на засадах суб’єкт-суб’єктних відносин є:

  1. Особистісна орієнтація співрозмовників – готовність бачити і розуміти співрозмовника. Не нав’язувати думку, а допомогти обрати власний шлях розв’язання проблеми.

  2. Рівність психологічних позицій співрозмовників – уникання домінування педагога, визнання права учня на власну думку (хоча вчитель і учні соціально не рівні за життєвим досвідом).

  3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника – взаємна довіра, співпереживання.

  4. Нестандартні прийоми спілкування – відхід від суто рольової позиції вчителя.

Залежно від того, чи реалізовано принцип суб’єкт-суб'єктної чи суб’єкт-об'єктної взаємодії спілкування визначає два види: функціонально-рольове або особистісно зорієнтоване.

Функціонально-рольове спілкування вчителя – суто ділове, стандартизоване спілкування, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета його – забезпечення виконання певних дій, не врахування особистого ставлення вчителя і учня.

Особистісно орієнтоване спілкування – це складна психологічна взаємодія, спрямована на розвиток учнів, розкриття їх здібностей, можливостей.

Метою особистісно орієнтованого спілкування є:

– створення умов для психологічної розкутості учнів;

– „співучасть” з дитиною у педагогічному спілкуванні (виявлення прихильності, інтересу, надання допомоги);

– „підвищення” дитини у педагогічному процесі (стимулювання її ціннісних новоутворень).

Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти структуру цього процесу. В.Кан-Калик виділяє чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії.



  1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). На цьому етапі проходить планування і прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст його вміщує визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?). Учителю доцільно передусім думати про те, як залучити вихованця до взаємодії, зацікавити, як створити творчу атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього педагогу потрібна уява, здатність сприймати і адекватно оцінювати.

  2. Початковий етап спілкування. Мета його – встановлення емоційного і ділового контакту у педагогічній взаємодії („комунікативна атака”), завоювання ініціативи.

  3. Керування спілкуванням – свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, обмін оцінками з приводу цієї інформації, взаєма оцінка співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, щоб учень міг виявити себе, оцінити, дістати задоволення від спілкування. Вчитель виступає активним слухачем учня, виявляє інтерес до нього, ставить цілі і вказує на шляхи їх досягнення.

  4. Аналіз спілкування (етап коригування). Головне завдання – співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування.

Для успішного здійснення управління спілкуванням потрібно дотримуватись правил, які дозволяють оптимізувати взаємодію:

– формуйте почуття “МИ”, демонструйте спільність поглядів;

– встановлюйте особистісний контакт (візуальний, мовний, кін естетичний);

– демонструйте власне ставлення (посмішкою, інтонацією, мімікою, зміною дистанції, пантомімікою);

– показуйте яскраві цілі спільної діяльності;

– передавайте власне розуміння внутрішнього стану діяльності;

– виявляйте до них інтерес;

– створюйте ситуацію успіху.

Дотримання цих правил допомагає переборювати бар’єри у спілкуванні. Бар’єри спілкування – це перешкоди, що заважають ефективному спілкуванню і спричиняють опір партнера впливові співрозмовника. Бар’єри можуть бути: фізичні, соціальні, гностичні, естетичні, емоційні, психологічні, фонетичні та ін. Охарактеризуємо основні із них.

Соціальний бар’єр зумовлений переважанням рольової позиції вчителя в системі педагогічної взаємодії. Учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус. Нейтралізують його прагнення не протиставляти себе учням, а підносити їх до свого рівня, не нав’язувати свої позиції, а радіти.

Фізичний бар’єр пов’язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Неправильно організований простір призводить до ізольованості вчителя, який неначе віддаляє себе від учнів, намагаючись сховатися за стіл, стілець тощо. Усувають такий бар’єр, скорочуючи дистанцію, відкритістю у спілкуванні.

Смисловий бар’єр пов’язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів. Це є причиною зниження їх інтересу до матеріалу, утворює дистанцію у взаємодії. Він стає непомітним за уважного ставлення до свого мовлення, ретельної підготовки до уроку.

Естетичний бар’єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки. Усувають шляхом самоконтролю поведінки.

Емоційний бар’єр з’являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання. Долають його за допомогою усмішки, чуйного ставлення до співрозмовника.

Психологічний бар’єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації та ін. Усувають його шляхом переорієнтації уваги з особистості на роботу, оптимістичного прогнозування подальшої діяльності. Найтиповішими серед психологічних бар’єрів є: розбіжність настанов (учитель приходить на урок захоплений своїм задумом, а учні байдужі, незібрані, неуважні, внаслідок чого він дратується, нервує); боязнь класу (властивий учителям-початківцям, які часто непогано володіють матеріалом уроку, але побоюються безпосереднього контакту з дітьми); поганий контакт (вчитель заходить до класу і замість організації взаємодії з учнями поводиться «автономно», наприклад, пише пояснення на дошці); звуження функцій спілкування (переважає інформаційна, залишаються поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції); негативна установка на клас (упереджене негативне ставлення вчителя до класу, невстигаючих учнів, порушників поведінки); боязнь педагогічних помилок (запізнитися на урок, неправильно оцінити відповідь дитини тощо); наслідування (молодий учитель наслідує манери спілкування іншого педагога, не враховуючи власної педагогічної індивідуальності).

Поява бар’єрів спілкування є серйозною перешкодою у організації активного дидактичного спілкування, оскільки невміння подолати бар’єри, як правило, призводить до малоефективних моделей спілкування. Сукупність їх складає кілька типів:



  1. „Монблан”. Педагог підноситься надкласом, як гірська вершина. Він відірваний від учнів, мало цікавиться їх інтересами та взаєминами з ними. Спілкування зводиться лише до інформування учнів, що зумовлює їх пасивність.

  2. „Китайська стіна”. Спілкування, за якого учитель постійно наголошує на своїй перевазі над учнями, виявляє до нього зневажливе ставлення.

  3. „Локатор”. За цієї моделі переважає вибірковість учителя в організації взаємовідносин з учнями. Він зосереджує свою увагу на групі або слабких, або сильних учнів, що руйнує цілісну й безперервну систему спілкування.

  4. „Робот”. Характеризує поведінку педагога, який цілеспрямовано й послідовно діє на підставі певної програми, незважаючи на обставини, що вимагають змін у спілкуванні.

  5. „Я сам”. Сутність її в тому, що вчитель постає в
    ролі головної дійової особи, нерідко гальмуючи ініціативу учнів.

  6. „Гамлет”. Діям такого вчителя властиві постійні сумніви: чи правильно його зрозуміють, чи адекватно відреагують на його зауваження тощо.

  7. „Друг”. Може спричинити для вчителя втрату ділового контакту в спілкуванні.

  8. „Тетерук”. Характеризує педагога, який під час взаємодії з учнями чує лише себе, не реагує на учня, не усвідомлює його переживань та потреб.

Щоб успішно подолати бар’єри спілкування вчителю необхідно, насамперед, адекватно оцінювати себе самого. Пізнання себе, керування собою, своїм емоційним станом має стати постійною турботою кожного вчителя. Це необхідно для виявлення негативних і позитивних сторін власної особистості, діяльності, для пошуку шляхів і засобів усунення наявних недоліків, для вдосконалення своєї майстерності.

2.5. Майстерність вчителя в управлінні навчально-виховним процесом

На сучасному етапі у системі освіти відбувається гуманізація навчання і шкільного життя загалом. Цей процес визначено як мету і стратегію діяльності школи. Гуманістична система взаємодії вчителя з учнями сприяє поліпшенню якості шкільного навчання, активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їхніх інтересів, творчого потенціалу, здатності до самостійної роботи, веде до самоутвердження учнів, розвиває вміння висловлювати свою думку, обґрунтовувати власну позицію.

Великі можливості для гуманізації процесу навчання дає урок як навчальний діалог вчителя з учнями.

Ідея діалогу на уроці активно розроблялась такими вченими, як Я.Корчак, В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі, К.Роджерс. Вчені обґрунтували основні особливості побудови такого уроку:



  1. Навчання в школі – це специфічна форма спільної діяльності вчителя і учнів.

  2. Діяльність вчителя і учнів повинна будуватися на гуманістичних, особистісно орієнтованих засадах, які б забезпечували встановлення доброзичливих взаємин, основних на розумінні, взаємоповазі, можливість самоутвердження.

  3. Спрямованість навчання має бути не лише на кількісні результати, а на якісні показники (інтерес, упевненість у власних можливостях, здатність самовираження).

  4. Учитель і учні – суб’єкти навчального процесу, які є рівноправними його учасниками. Роль вчителя – створити умови для активного навчання учнів, розвитку їхнього творчого потенціалу, наближення їхньої діяльності на уроці до самодіяльності. Учитель сприймається не як носій інформації, а як особистість, що має власну життєву і професійну позицію, намагається допомогти своїм вихованцям у їх особистісному зростанні.

  5. Важливо довіряти учневі, вірити в його здібності, в спроможність успішно вчитися.

  6. Шкільне навчання – двосторонній вплив.

  7. Діяльність вчителя має бути спрямована на розвиток творчого потенціалу в учнів, виховання активності особистості учня (відповідальність за себе, самостійне приймання рішень, знаходження шляхів розв’язання складних проблем).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка