Уроках української мови зміст вступ Розділ Система роботи з розвитку звязного мовлення 1 Основні поняття з розвитку мовлення (р м.). 2 Робота з розвитку мовлення




Скачати 321.26 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір321.26 Kb.
Розвиток звязного мовлення молодших школярів на уроках української мови

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Система роботи з розвитку звязного мовлення

1.1 Основні поняття з розвитку мовлення (р.м.)

.2 Робота з розвитку мовлення

.3 Вікові особливості щодо р.м.

1.4 Інноваційні технології у роботі над р.м. у молодших школярів

Розділ 2. Експериментальне дослідження щодо удосконалення розвитку мовлення у молодших школярів

.1. Констатуючий етап

.2 Формуючий етап

.3 Контрольний етап

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП


Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови.

Проблема розвитку мовлення завжди привертала увагу учених-лінґвістів, методистів і вчителів-практиків. І це не випадково. Адже розвиток мовлення - це одночасно розвиток особистості людини, її духовних здібностей - інтелекту, мислення, моральних якостей.

Неперервна мовна освіта, починаючи з материнської (родини) школи і закінчуючи професійною, спеціальною освітою, має бути орієнтована на виховання мовної особистості, на природне бажання повернутися в щоденному побутовому спілкуванні до призабутих родинних традиції, на створення українського середовища в усіх сферах суспільного життя, на прагнення удосконалити високо культурне інтелігентне спілкування літературною мовою.

Мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі.

Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно, чуттєвого до постійно, абстрактного пізнання світу, як канал звязку для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття - є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання українською мовою не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба.

Мова має виховувати духовно-емоційну сферу україномовних громадян через організаційний звязок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально-естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання людини.

Серед завдань сучасної школи, які мають велике значення, надзвичайно важливим у викладанні рідної мови є підвищення мовленнєвої культури учнів, формування в них навичок комунікативної діяльності в будь-якій сфері життя. Особливої уваги воно набуває в школах нового типу (гімназія, ліцей, коледж), покликаних виховувати всебічно розвинену, соціально активну особистість, здатну розвязувати найскладніші питання суспільства на сучасному етапі цього розвитку. Цим зумовлено виділення в шкільних програмах з рідної мови спеціального розділу «Звязне мовлення», і саме в цьому є актуальність обраної теми.

Поняття звязне мовлення складне й багатогранне. Воно вживається в лінгвістичний, психологічний, методичній літературі, бо «мова як єдність структури функції, будови і використання, мови і мовлення» може бути визначена з різних сторін. Вона може бути сприйнята (й описана) як мовна система, як мовленнєва діяльність (процес говоріння і розуміння), як мовний матеріал (текст).

Робота з розвитку мовлення - складова частина багатопланової навчальної діяльності, що проводиться спеціально і в звязку з вивченням шкільного курсу (граматики, словотворення, правопису) для того, щоб учні оволоділи мовними нормами (орфоепічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними), а також уміннями висловлювати свої думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами відповідно до мети, змісту мовлення й умов комутації.

Ще Марк Туллій Цицерон говорив, що «вміти правильно говорити - ще не заслуга, а не вміти - вже ганьба, тому що правильне мовлення… не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина» [3].

Програма початкової школи сьогодні по-новому ставить мету вивчення пропедевтичного курсу української мови, яка полягає в «оволодінні молодшими школярами знаннями про звязне висловлювання (текст) та сукупність мовленнєвих умінь, необхідних для спілкування в усній і писемній формах» [1]. А комплекс знань з мовознавчої науки слід вивчати в такому обсязі, який є необхідним для розвитку комунікативних умінь учнів молодших класів.

Отже, сьогодні всі уроки української мови треба будувати так, щоб вони створювали умови для спілкування - для складання учнями монологів, діалогів, полілогів на різні теми, з різною метою.

Проблеми мовленнєвого розвитку школярів слід вирішувати, як зазначають автори системи розвиваючого навчання Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов, виходячи з того, що мовлення функціонує й розвивається в нерозривній єдності з предметно-продуктивними видами діяльності (трудової, дослідницької, художньої, ігрової і інші), які визначають мотиви й зміст спілкування. У школі найважливіші зміни в мовленні повязані з навчальною діяльністю дітей [1].

Розвивати мовлення школярів - означає розвивати чотири його складові частини: вміння слухати і говорити, читати і писати. А тому все, що вивчається у початковій школі, насамперед має бути підпорядковане цій меті. Бо на уроках учні вчаться сприймати слова, розуміти їх, отримувати необхідну інформацію не лише шляхом читання текстів підручника, але й через додаткові засоби (журнали, газети, довідники, словники, каталоги, діафільми, кінофільми, малюнки, художні полотна, діаграми, схеми тощо), які повинні бути в класі. А маючи знання та чуючи і читаючи досконалі зразки результатів мовленнєвої діяльності (усної і писемної), учень і сам прагне щось розповісти, описати, висловити припущення, заперечити чи підтвердити.

Актуальність дослідження зумовлюється концептуальними положеннями Державного стандарту початкової освіти, що передбачають поряд з лінгвістичною підготовкою набуття дітьми достатнього особистісного досвіду, культури спілкування і співпраці в різних видах діяльності. У програмі з навчання грамоти зазначено, що курс української мови - важлива складова змісту початкової освіти, оскільки він виступає засобом опанування всіх інших шкільних дисциплін, а не тільки окремого навчального предмета, метою якого насамперед є розвиток умінь і навичок усного мовлення, поглиблення знань щодо усного і писемного, діалогічного й монологічного мовлення, особливостей висловлювань, обумовлених їх комунікативними завданнями й ситуацією спілкування.

Мета дослідження - визначити педагогічні умови, методи, прийоми роботи та розробити дидактичне забезпечення розвитку звязного мовлення; теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати методику розвитку звязного мовлення учнів у процесі навчання.

Завдання дослідження:

1. Зясувати особливості розвитку звязного мовлення дітей 7-8-річного віку.

. Розробити критерії та визначити й охарактеризувати рівні розвитку мовлення учнів у процесі навчання української мови.

. Визначити педагогічні умови розвитку звязного мовлення учнів.

. Розробити й експериментально апробувати лінгводидактичну модель, методику й методичне забезпечення розвитку звязного мовлення учнів під час навчання.

Обєкт дослідження - навчально-мовленнєва діяльність молодших школярів.

Предмет дослідження - процес розвитку мовлення учнів початкової школи під час навчання української мови.

Гіпотеза дослідження: можливість удосконалення розвитку звязного мовлення молодших школярів при оптимальному поєднанні методів і прийомів роботи у процесі навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Методологічні засади дослідження становлять філософські положення щодо суспільної природи мови і мовлення як засобу спілкування і пізнання; системно-структурний підхід до аналізу навчальної діяльності; психологічна теорія поетапного формування розумових дій і понять; загальнодидактичні й методичні положення розвивального навчання.

Розділ 1. Система роботи з розвитку звязного мовлення

.1 Основні поняття з розвитку мовлення

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі основні напрямки: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури; збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів, уміння вживати слова у властивому для них значенню, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації та теми висловлювання; послідовно і логічно викладати думку; удосконалення граматичного ладу мовлення дітей, оволодіння нормами українського літературного мовлення, засвоєння найважливіших етичних правил спілкування. Всі ці перелічені напрямки роботи із розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати звязні висловлювання.

Звязне мовлення розглядається в методиці як особлива галузь робот із розвитку мовлення - процес говоріння, діяльність мовця, продукт діяльності, текст, висловлювання. Основною одиницею звязного мовлення є розгорнуте висловлювання, текст. Теоретичною основою звязного мовлення є відомості про текст, його структурні елементи, типи та стилі мовлення.

Основне завдання розвитку звязного мовлення - формування умінь аналізувати і конструювати тексти усіх типів і стилів мовлення. Це комунікативні вміння.

Оскільки мовлення може мати як усну, так і писемну форму, необхідно враховувати специфіку обох форм і будувати навчання мови так, щоб усна форма випереджала писемну. Це допоможе підвищити культуру й усного, і писемного мовлення.

Для методики розвитку мовлення важливе значення має розмежування понять мова і мовлення. Мова по відношенню до мовлення - явище загальне, мовлення часткове, окреме, індивідуальне по відношенню до мови. Як зауважує Б. Головін, мова це «засоби спілкування у можливостях (потенції)», а мовлення «ті ж самі засоби в дії (реалізації)». [4, с.65] Спираючись на ці твердження, методисти розмежовують вивчення системи мови і функціонування мови, тобто вивчення системи мовних явищ, понять, фактів і застосування, використання мовних засобів для пізнання діяльності та спілкування. На цій основі виділяються два аспекти роботи із розвитку мовлення на уроках української мови - функціонально-стилістичний і змістовий. Засвоєння мовних засобів сприяє, таким чином, формуванню мовленнєвих навичок і в аспекті змісту вираження, і в аспекті функціонально-стилістичної доцільності.

Мовленнєва ситуація - це засіб, який допомагає ввести учня в ситуацію живого, природного спілкування й спонукати його до конкретного висловлювання, близького до того, що буває в дійсності. Для методики р. м., зокрема звязного мовлення, створення мовленнєвих ситуацій має виняткове значення.

Мовлення виконує дві основні функції - репрезентивну (інформативну) і прагматичну (дієву). Репрезентативна функція мовлення виражається в позначенні обєктів діяльності, називання їх, вказівці на них, у встановленні відношень між ними. В мовленнєвому спілкуванні беруть участь мовець, адресат мовлення (реальний чи потенціальний, один чи декілька) і те, про що повідомляється. Прагматична функція визначає форми комунікативного впливу мовлення (емоційно-експресивну оцінку, спонукальну та ін.).

У сучасному вкрай динамічному світі для діяльності людини не стільки важлива сума знань, скільки вміння здобувати знання та користуватися ними.

Готуючись до уроків розвитку мовлення вчителю необхідно дотримуватися основних принципів навчання:

єдність розвитку мовлення і мислення;

звязок усного і писемного мовлення;

звязок роботи із розвитку мовлення з теоретичними розділами шкільної програми;

звязок розвитку мовлення з вивченням літератури та інших предметів.

У дитини активно працює думка, коли вона спостерігає дійсність і вчиться осмислювати, аналізувати, узагальнювати і переконувати у правильності своїх думок. Під час робот із розвитку мовлення здійснюється звязок навчання з життям, мови з мисленням. Розвиток мовлення сприяє таким чином розвиткові мислення.

Принцип звязку усного і писемного мовлення діє на основі закономірності про випереджаюче засвоєння усного мовлення. Кожна з форм української мови має свої особливості, що засвоюються учнями в процесі розвитку мовлення. Ці особливості двох форм вимагають різного підходу до вивчення. Знаючи специфіку усного і писемного мовлення, треба навчити учнів правильно, виразно говорити і передавати свої думки на письмі.

На уроках основного курсу в процесі вивчення найважливіших елементів мовної системи (фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису) формуються необхідні поняття культури мови - мовна норма.

Уміле використання учнями знань мовної системи у своїй мовленнєвий діяльності - основна суть розвитку мовлення. Ця робота передбачає не тільки показ функціонування тієї чи іншої мовної одиниці, а й активну мовну практику учнів на основі різних вправ. Отже, розвиток мовлення - це всі види роботи вчителя, які проводяться спеціально та у звязку з вивченням шкільного курсу (граматики, словотвору, правопису і т.д.) для того, щоб учні оволоділи мовними нормами (орфоепічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними), а також умінням висловлювати власні думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами відповідно до мети, змісту мовлення і умов спілкування.

Важливими у роботі з розвитку мовлення є міжпредметні звязки, і зокрема з вивченням літератури. На уроках інших предметів учні спостерігають наукове мовлення. Особливо цінні в цьому плані уроки літератури, на яких учні проводять спостереження над зразковою у стилістичному відношенні мовою художніх творів, аналізують її і конструюють власні тексти наукового, публіцистичного і художнього стилів.

Підвищення мовленнєвої культури учнів передбачає формування в них вміння орієнтуватися в ситуації спілкування, планувати зміст майбутнього висловлювання, реалізувати задум у зовнішньому мовленні й контролювати результати. Ці фази мовленнєвої діяльності є обовязковими в роботі з розвитку мовлення.

Основними ознаками правильного мовлення вважаються точність, змістовність, логічність, багатство, виразність.

.2 Робота над розвитком звязного мовлення

Робота з розвитку мовлення на уроках української мови будується при врахуванні точності, змістовності, логічності, багатства та виразності.

Робота з розвитку звязного мовлення реалізується (незалежно від типу шкіл) поетапно:

при вивченні основ науки про рідну мову;

на спеціальних уроках (розвитку звязного мовлення).

Ці етапи взаємоповязані і взаємозумовлені структурою і змістом чинної програми з мови, що складається з трьох частин, відповідно до цього, здійснюється робота над розвитком мовлення в трьох напрямках:

1)оволодіння нормами літературної мови;

2)збагачення словникового запасу і розвиток граматичної будови мовлення учнів;

)формування умінь і навичок звязного мовлення (оволодіння різними видами мовленнєвої діяльності).

Шкільна програма не визначає зміст роботи над мовними нормами - зразковими варіантами мовних одиниць. Усвідомлення їх відбувається практичним шляхом при засвоєнні основного курсу рідної мови. У підручниках, як і в програмі, подані далеко не всі мовні норми, необхідні для засвоєння на уроках мови. Вчитель, враховуючи рівень мовленнєвої культури дітей, місцеві діалектні вимови, може вносити корективи в програму: опускати правила, котрі учні не порушують; вводити в навчання матеріал, відсутній у програмі (наприклад, правила, що регламентують вимову багатьох приголосних); звертати особливу увагу на правила, що викликають певні труднощі (наприклад, використання у мовленні збірних і кількісних числівників на позначення десятків у непрямих відмінках). Успішне оволодіння нормами літературної мови забезпечується тоді, коли процес засвоєння їх буде свідомим, коли враховуються всі рівні мови і встановлюється систематичний контроль над точністю, змістовністю, логічністю, багатством, виразністю, тобто правильністю мовлення учнів.

Збагачення мовлення школярів лексичними і граматичними засобами проводиться систематично і цілеспрямовано на кожному уроці при засвоєнні розділів «Лексикологія», «Фразеологія», «Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис». Здійснюється така робота не лише з метою сформувати точне, виразне мовлення, але головним чином виховувати в школярів потребу вибирати найбільш доцільні для кожного конкретного випадку мовні засоби, бо різні умови і цілі спілкування вимагають різноманітних засобів мовленнєвого вираження.

Збагачення мовлення школярів дає можливість усвідомлювати будь-які відтінки лексичних і граматичних значень слів, словоформ, конструкцій, а також їх стилістичні особливості і сфери використання. Цим, на думку М. Баранова, «закладаються основи для розвитку комунікативно-доцільного звязного мовлення». [9, 16]

Сформувати в школярів уміння і навички звязного мовлення - практична мета вивчення рідної мови в загальноосвітній школі. Така мета стоїть і перед школами нового типу, але в них вона має дещо інший зміст - озброїти школярів умінням користуватися в найбільш важливих сферах спілкування всіма видами мовленнєвої діяльності - слуханням, сприйманням і передачею інформації, розгорнутим висловлюванням.

Розділ програми «Звязне мовлення» передбачає навчити школярів різних видів мовленнєвої діяльності.

Надзвичайно важливим для організації роботи із розвитку звязного мовлення є сформульовані дослідниками (О. Леонтьєв, А. Маркова, М. Жинкін, Т. Ладиженська, В. Капінос, В. Мельничайко, М. Пентилюк) положення, що випливають з теорії мовленнєвої діяльності, згідно з якими:

спілкування слід розглядати як мовленнєву діяльність;

- реалізація будь-якого виду мовленнєвої діяльності вимагає формування в учнів необхідних для спілкування комунікативних умінь;

навчальний матеріал варто розглядати в системних відношеннях: екстралінгвістичні фактори (функція мови, мета й умови спілкування). [13, 20].

Методика роботи над усним і писемним висловлюванням.

Робота над звязними усними і писемними висловлюваннями складає один з напрямів розвитку звязного мовлення учнів. У повсякденному житті мовлення кожної людини звернене завжди до когось і з відповідною метою (проінформувати про щось, переконати в чомусь, вплинути на когось і т.п.). При відсутності адресата мета спілкування губить свою суть.

Це можна спостерігати на багатьох уроках, коли діти говорять і пишуть без відповідної цільової установки (окрім відповіді на оцінку).

Навчити якогось виду діяльності - це значить сформувати необхідні для її здійснення уміння. Вони й повинні скласти суттєву частину змісту навчання мовлення. При визначенні переліку необхідних для мовленнєвої діяльності умінь науковою основою може служити розроблена в психолінгвістиці модель породження висловлювання, відповідно до якої у мовленнєвому акті виділяються чотири фази:

1)орієнтація в ситуації спілкування;

2)планування висловлювання;

)реалізація спілкування;

)перевірка результатів сприйняття мовлення.

На першій фазі мовленнєвої діяльності визначається адресат спілкування, тобто встановлюються екстралінгвістичні фактори, що сприяють здійсненню спілкування. Тобто в чинну програму з мови разом з поняттями тема й основна думка висловлювання включені і такі поняття, як спілкування, мета спілкування і адресат мовлення.

Друга фаза - осмислення і передача на письмі загальної структури і плану висловлювання. На цій фазі проходить планування майбутнього висловлювання, що вимагає ознайомлення школярів з різними джерелами інформації і способами їх використання.

Третя фаза - реалізація плану висловлювання, складання власного висловлювання, уміле використання мовних засобів залежно від мети і ситуації спілкування.

На четвертій фазі в процесі аналізу зафіксованого на письмі висловлювання здійснюється перевірка результатів мовленнєвої діяльності. Організовуючи мовленнєву діяльність, необхідно мати на увазі, що в усному мовленні ця фаза збігається в часі з третьою, оскільки контроль за дієвістю висловлювання повинен проходити одночасно з його реалізацією.

У цьому полягає одна з особливостей усного мовлення, яка вимагає формування в учнів уміння слідкувати під час висловлювання за реакцією слухачів, оцінювати її і виправляти своє мовлення.

Для успішного сприйняття мовлення на слух і при читанні учні повинні вміти:

Øорієнтуватися при слуханні й читанні в ситуації спілкування, тобто визначити свою мету у сприйнятті мовлення і наміри автора висловлювання;

Øшляхом визначення теми прогнозувати загальний характер висловлювання, яке потрібно слухати або читати;

Øскласти план, тези висловлювання, що сприймається на слух, або твору, що сприймається при читанні;

Øаналізувати особливості змісту і мовного оформлення висловлювання, виявляти на цій основі загальне уявлення про його автора;

Øперевіряти результати і якість сприйняття почутого чи прочитаного, запамятовуючи зміст і мовні особливості висловлювання.

Слухання і читання в школі - важливі шляхи засвоєння інформації, які є базою для формування в учнів умінь складати висловлювання в усній і писемній формі. Як стверджують психологи, при слуханні і читанні проходять такі основні процеси: розпізнавання мовних одиниць, їх осмислення і розуміння мовлення. Однак ця галузь розвитку звязного мовлення ще недостатньо розроблена в методиці. Реалізуючи роботу з розвитку звязного мовлення, необхідно одночасно вчити дітей правильно слухати і читати, тобто сприймати інформацію. Цьому сприяють різноманітні тренувальні вправи. Формувати уміння слухати можна за допомогою таких видів робіт:

Øзясування вчителем конкретного завдання і повторення його учнями;

Øзанотовування важливого повідомлення, а також усього того, що вчитель фіксує на дошці під час пояснення;

Øскладання плану почутого;

Øвідповіді (короткі чи детальні) на питання;

Øперекази, інтерпретація почутого;

Øконспектування, складання тез, переказ.

Навчити читання, основу якого складає зорове сприймання тексту, можна шляхом використання вправ із завданням типу:

Øпрочитати текст і відповісти на питання;

Øпрочитати і зясувати, що з прочитаного вже відоме, а що є новим;

Øпрочитати і висловити своє ставлення до прочитаного;

ØПрочитати і встановити, які мовні засоби роблять текст динамічним, виразним, емоційним, яскравим.

Виконання таких завдань вимагає від учнів вдумливого, глибокого читання тексту - його повного розуміння.

Загальновідомо, що мовлення має дві форми: усну й писемну. Кожній з них притаманні певні особливості, які необхідно враховувати під час навчання рідної мови і «працювати над усним та писемним мовленням у нерозривному звязку, памятаючи, що більш розвинене усне мовлення учня зумовлює вищий рівень писемного і, навпаки, розвинене писемне мовлення впливає на багатство усного» (Олійник Г.) [2, 7].

У будь-якому звязному мовленні вирішується комплекс завдань, що стосуються змісту, побудови і мовного оформлення висловлювання. Щоб розвязати їх, необхідно вводити в навчальний процес такі види роботи, які б формували певне комунікативне уміння. Для цього можна використовувати:

) аналіз текстів (усних і писемних, зразкових і деформованих);

) складання структурних схем, плану, робочих матеріалів;

) виконання завдань на основі створеної мовленнєвої ситуації;

) обговорення перших варіантів усних і письмових висловлювань та ін.

При цьому не слід забувати, що комунікативні уміння в процесі виконання різних видів робіт застосовуються не однаковою мірою. Так, детальний переказ передбачає відтворення учнями готового тексту, а творчий переказ - добір і введення у виклад елементів, яких не було в тексті. Переклад тексту вимагає лише добору мовних засобів, еквівалентних засобам іншої мови. Твір за сюжетною канвою дає готову композицію і частково зміст. А мовні засоби треба добирати самостійно. У сукупності всі уміння використовуються лише при складанні звязних письмових висловлювань, наприклад, твору на вільну тему.

Більшість названих видів робіт, що вводяться в навчання для формування комунікативних умінь, мають таку специфічну особливість: можуть бути одночасно і прийомом навчання (наприклад, складання плану), і способом діяльності при компонуванні власного висловлювання.

Уміння не абсолютні й не універсальні: уміння звязано викладати думки на відповідну тему - це уміння вищого порядку, а всі останні - акумулюючи. Вони видозмінюються залежно від типу, стилю мовлення і його жанрового різновиду. Так, уміння правильно використовувати мовні засоби для оформлення висловлювання типу опису відрізняється від уміння оформлювати роздум. Через те опора на знання мовленнєвознавчих відомостей з теорії розвитку звязного мовлення є основою для формування всіх комунікативних умінь.

Робота з розвитку звязного мовлення проводиться на основі глибокого засвоєння всіх програмових питань шкільного курсу мови. Система вправ з граматики, правопису, лексики й інших розділив передбачає аналіз усвідомлюваних мовних явищ у тексті і включення їх у звязні висловлювання.

Види робіт з розвитку звязного мовлення

Створення системи розвитку звязного мовлення - завдання складне. Необхідно враховувати ряд факторів: формування комунікативних умінь (осмислення теми і головної думки, добір і систематизація матеріалу, реалізація задуму, удосконалення написаного), оволодіння усною і писемною формою висловлювань, типами і стилями мовлення.

Для створення системи р.з.м. особливу роль відіграють вправи, спрямовані на формування і вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок.

Основне завдання з розвитку звязного мовлення - забезпечити засвоєння літературної норми. Такі вправи проводяться на всіх уроках української мови. Вони передбачають спостереження над мовними явищами, визначення їх у тексті, характеристику порівняння й зіставлення одних мовних явищ з іншими, аналіз тексту і доцільність використаних у ньому мовних одиниць, в їх співвіднесеності зі змістом і стилем висловлювання.

Виходячи з цих завдань, О.Бєляєв та інші виділяють такі види вправ з р.м.: [1, 5,19]

1.Спостереження й аналіз мовних одиниць у звязному тексті.

2.Аналіз текстів різних типів і стилів мовлення.

.Стилістичне експериментування (синонімічні заміни в тексті).

.Конструювання різних мовних одиниць (за моделями, схемами).

.Конструювання звязних висловлювань (творчі роботи).

.Редагування чужого і власного висловлювання (робота з чернеткою).

Найбільш поширеними видами роботи над усним і писемним мовленням учнів є перекази і твори, які (як і інші види робіт) розрізняються за метою - навчальні і контрольні; за місцем оформлення - класні і домашні; за формою словесного вираження - усні і писемні.

Переказ - це відтворення змісту заслуханого або прочитаного тексту оповідання, твору чи будь-якої статті.

Значення переказу в навчальному процесі надзвичайно важливе: робота над ним сприяє оволодінню такими видами мовленнєвої діяльності, як слухання і читання; виробляє навички побудови самостійного висловлювання; допомагає вчителеві перевірити якість засвоєння учнями програмового матеріалу. Переказ - ефективний засіб розвитку памяті, мислення і мовлення.

Основним критерієм, що визначає навчальну цінність переказу, є повнота відтворення висловлювання. Саме на цій основі розрізняють докладні, стислі, вибіркові, творчі перекази тощо.

За обсягом виділяють перекази стислі і докладні. У школі найчастіше практикуються докладні.

Завдання докладного переказу - відтворити якнайповніше зміст вихідного тексту. Цей вид переказу здійснює детальну, розгорнуту, послідовну, близьку до тексту передачу змісту почутого, побаченого або прочитаного з якнайповнішим використанням лексичних і стилістичних засобів. Докладний переказ дається ще з метою привернути увагу школярів до виражальних засобів мови письменника. Тому, реалізуючи інтегрований підхід до навчання переказів цього виду, необхідно використовувати відомі учням уривки з вивчених літературних творів.

Стислий переказ має коротко передати зміст тексту. Робота над ним вимагає уміння відбирати в тексті головне й суттєве. Він привчає школярів висловлюватися лаконічно і чітко, уникаючи багатослівя. Щоб робота над стислим переказом булла ефективною, доцільно розпочати її з аналізу зразків - простих за змістом і невеликих за обсягом текстів. Потім за допомогою навідних запитань діти мають переказати їх. Надзвичайно корисним при проведені такого переказу є використання матеріалів преси, шкільного календаря.

Характерним для вибіркового переказу є детальний, послідовний виклад змісту однієї з підтем (або пункту плану). Методика проведення цього переказу обумовлюється його призначенням - вибрати й звязано викласти матеріал на одне з питань конкретної теми. Для вибіркового переказу краще використовувати тексти, у яких порівняно легко можна виділити сюжетні лінії. Вибір матеріалу і його мовне оформлення якоюсь мірою відображає ставлення учня до зясовуваного питання..

Творчий переказ - це усний чи письмовий виклад вихідного матеріалу, який не лише відтворює текст, а й містить у собі окремі творчі елементи. Сама назва його говорить про те, що у пропонований текст вносяться певні зміни і доповнення. Ними можуть бути: зміна в тексті форми особи, часу, способу, внаслідок чого виникає потреба в переосмисленні його змісту; переказ тексту від імені іншого літературного героя тощо.

Особливо ефективними є творчі перекази з завданнями; дописати початок (вступ) або кінець (висновок) до поданого тексту; ввести в його зміст елементи опису, роздуму; розгорнути діалог з питання, що міститься в тексті; доповнити текст власними міркуваннями й ін. Робота над такими переказами вчить не лише правильно відтворювати готовий текст, а й стимулює словесну творчість учнів і тим самим готує їх до самостійного складання висловлювань.

Таким чином, переказ у всіх його різновидах - один з важливих засобів формування мовленнєвих умінь.

На початковому етапі навчання варто використовувати колективну форму складання переказів, яка дає можливість навчати дітей різних способів діяльності по створенню тексту. Поступово, коли учні оволодіють навичками самостійної роботи, на спеціальних уроках з розвитку звязного мовлення проводиться індивідуальна робота над переказами.

звязний мовлення інноваційний дидактичний

1.3 Вікові особливості щодо розвитку звязного мовлення

У дошкільному віці мовлення дитини виконує функції спілкування, пізнання світу, планування власних дій та спільної діяльності. Дитина оволодіває в основному розмовним стилем усної літературної мови.

Мовлення її діалогічне, ситуативне, звязане з певною життєвою ситуацією і зрозуміле тільки в цій ситуації.

Під час діалогу міміка, жести, репліка співбесідника допомагають дитині правильно побудувати фразу, доповнити те, що виражено неточно, внести пропущене. Вона оволодіває способами-стимулами коригування власного мовлення.

З розвитком діалогічного мовлення поступово формуються і елементи звязного. Уже із 3-4 років дитина намагається послідовно розповісти про те, що бачила, чим займалася, які пригоди з нею сталися. У розповідь вводить найпростіші описи. Використовує монолог-інструкції для планування своїх і спільних дій. Будує міркування, мотивуючи свої вчинки, дії. Розповідає, а часом і сама творить казки.

У процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках і під час громадської діяльності учні сприймають зразки усного і писемного монологічного мовлення - наукового, публіцистичного, ділового. Опановують читання, письмо, вивчають систему рідної мови.

Провідним у їх діяльності стає монологічне мовлення, більш складне у порівнянні з діалогічним. Коли діалог - це по суті ланцюг реплік, то монолог - система думок, втілених у словесну форму. Монолог не підтримується ситуаціями, питаннями, потребує більшої зібраності, попередньої підготовки, уміння говорити і писати із орієнтацією на сприймання.

Оволодіваючи монологом як новим засобом спілкування, школярі стикаються із труднощами різного плану - мотиваційного, змістового, операційного.

1.При переході від діалогічного до монологічного мовлення втрачаються звичні для дитини спонукальні мотиви діяльності, адже повсякденне діалогічне мовлення не викликає сумнівів у своїй доцільності. «Воно виникає із живого спілкування, є цілком природною реакцією, відгуком дитини на те, що діє навколо неї і торкається її». (Виготський Л.С. Уявлення і творчість у дитячому віці. - М., 1967.) Монологічні ж учнівські висловлювання часто складаються без достатнього вмотивування. У них немає стимулу. Вони розповідають або пишуть про те, що добре відоме учителеві, тому нічого нового не можуть повідомити йому, через що і втрачається смисл комунікації. Саме це треба подолати дитині.

2.Тематичне спрямування дитячих висловлювань, як правило, визначається учителем. Тому учням важко знайти свій підхід у розкритті теми, увійти в задум, запропонований учителем, підійти до нього як до власного. Учнівським висловлюванням часто бракує цілеспрямованості. Учні звужують або розширюють тему, або зовсім говорять (пишуть) не на тему. Перевантажують свій виклад нецікавими для читача чи слухача деталями, і, навпаки, цікаві факти, про які б вони могли розповісти, не знаходять вираження у висловлюванні.

.Втілюючи свій задум, учень не може стати на точку зору того, до кого звернене його мовлення. Йому важко передати ознаки предмета, про який він повідомляє, у такій складній залежності, як вони існують у реальній діяльності.

Будуючи монолог, він не має можливості спиратися на звичні форми зворотного звязку, які склалися у процесі діалогічного мовлення (міміка, жести, репліки співбесідника).

Серйозним гальмом в оволодінні процесом творення тексту є також недосконалість граматичної структури мовлення молодших школярів. У їхньому мовленні переважають непоширені речення одноманітної структури. Всі ознаки предмета діти у молодшому шкільному віці передають здебільшого за допомогою присудка (зайчик сірий, зайчик біжить). Їм важко обєднати в одному судженні про предмет дві ознаки - дану (означення) і нову (присудок): Сірий зайчик біжить. Вони недостатньо володіють мовними засобами вираження означальних, причинових, наслідкових відношень.

Ці недосконалості граматичної структури дитячого мовлення свідчать про обмежений обсяг оперативної памяті.

В умовах шкільного навчання «ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення» (М.І. Жинкін) [18]. Саме тому виникає потреба ввести учнів у мовленнєву ситуацію і навчити орієнтуватися у ній. Слід створити такі умови, які б викликали внутрішнє спонукання висловити свої думки і почуття, бажання розповісти про свої враження, побачене і пережите.

Мотив мовлення («заради чого я говорю» - Л.В. Виготський) виникає у дітей у звязку із яскравими вираженнями, коли вони зорово уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення. [14,15]

1.4 Інноваційні технології у роботі над розвитку звязного мовлення у молодших школярів

Гуманістична спрямованість освіти нашої доби полягає в постановці мети - розвинути людину, її особистісні якості, адже розвиток людини визначає розвиток суспільства. Під час вивчення української мови та літератури учні розвивають розум, творчі здібності, емоційну сферу, естетичні почуття. Нині актуальним є створення нових освітніх технологій, які мають сприяти загальному розвиткові особистості, формуванню її світоглядної культури, індивідуального досвіду, інтуїції, творчості, інтегративності мислення.

Сучасна педагогічна наука та практика використовують термін «інноваційна діяльність», який означає оновлення технології навчання та перебудову особистісних установок учителя. Такою сучасною засадою є розуміння навчального процесу як діалогу двох особистостей - учителя й учня, які є субєктами процесу педагогічної дії.

Однією з інноваційних є модульно-розвивальна система навчання. Теоретична засада її - тлумачення психосоціального розвитку людини в трьох взаємоповязаних аспектах: оволодіння системою знань (інформаційно-пізнавальна діяльність); системою цінностей (ціннісно-естетична діяльність).

Сутність модульного навчання (за П. Юцячивене) [12] полягає в тому, що учень самостійніше або повністю самостійно може працювати за індивідуальною навчальною програмою, яка містить цілеспрямований план дій, банк інформації та методичне керівництво для досягнення поставленої дидактичної мети. При цьому функції педагога можуть варіюватися від інформаційно-контролюючої до консультативно-координуючої.

Принципові відмінності модульного навчання від інших систем навчання П. Юцячивене визначає так:

зміст навчання подається в завершених комплексах-модулях, які водночас є банком інформації та методичним керівництвом з його опанування;

взаємодія педагога та учня в навчальному процесі відбувається на принципово іншій, порівняно з традиційною, основні - за допомогою модулів забезпечується усвідомленне самостійне досягнення учнем певного рівня попередньої підготовленості до кожної педагогічної зустрічі;

сама суть модульного навчання потребує доконченого дотримання паритетних субєкт-субєктних взаємостосунків між педагогом і учнем у навчальному процесі. [12, 16]

Традиційна класно-урочна система сьогодні співіснує з інноваційними технологіями, які апробовані в Україні. За модульно-розвивальною системою діти обєднуються в групи залежно від результатів психолого-педагогічних обстежень та особистісної зорієнтованості учня. В основі організації навчального процесу лежить міні-модуль, на реалізацію якого відводиться 20 хвилин.

Крім того на уроках використовується дидактична евристика - це тип навчання, за якого всі основні освітні елементи первинно створюються або знаходяться самими учнями. Викладач при цьому забезпечує персоналізм (переведення освіти в індивідуальний атрибут кожної персони) навчання за допомогою евристичного підходу. Учні під керівництвом педагога самі шукають можливі відповіді на проблемні запитання. Використовується прийом «питання Сократа», які або допомагають знайти правильну відповідь, або спеціально заводять у безвихідь. Учитель у своїй моделі розробляє методику евристичної діяльності, у процесі якої має виявити і розвинути гнучкість мислення, генерування ідей, асоціювання, здатність до прогнозування, логічну память.

Дедалі частіше на уроках використовується інтерактивний метод навчання (за Н. Суровою), сутність якого полягає в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні. [11] При цьому їм надається можливість рефлектувати з приводу того, що вони знають та думають. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання й опанування навчального матеріалу означає, що кожний робить індивідуальний внесок у навчальний процес, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається це в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дає змогу не тільки одержувати нові знання, а й розвивати саму пізнавальну діяльність. Інтерактивний - означає здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь чи ким-небудь. Отже, інтерактивне навчання - передовсім діалогічне навчання, якому притаманна тісна взаємодія педагога та учня.

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження щодо удосконалення розвитку мовлення у молодших школярів

Експериментально-дослідницька робота проводилася в гімназії №1 ім.К.Д.Ушинського в м. Сімферополі у двох паралельних класах в період проходження переддипломної практики. Обидва класи поділяються на 2 групи і в кожній групі свій учитель. Тому експеримент був проведений на одній підгрупі з 2-А класу, яку ми взяли за експериментальну, а також на одній підгрупі з 2-Б класу, яку ми взяли за контрольну. Списки учнів підгруп додаються. (Додаток А). В експериментальній групі брали участь 16 учнів, з них 6 хлопців та 10 дівчат. У контрольному класі також 16 учнів, з них 7 хлопців та 9 дівчат.

Мета даного експериментального дослідження - визначити педагогічні умови, методи, прийоми роботи та розробити дидактичне забезпечення розвитку звязного мовлення; теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати методику розвитку звязного мовлення учнів у процесі навчання.

.1 Констатуючий етап

Метою констатуючого етапу є виявлення рівня умінь та навичок учнів з українською мови.

Завдання констатуючого етапу: підготування тексту для проведення контрольного зрізу. (Додаток Б )

Після проведення контрольного уроку в підгрупі 2-А класу були отримані такі дані.

В експериментальному класі високий рівень було виявлено у 4 учнів, що складає 25%, середній рівень також у 4 учнів, що складає 25%, достатній рівень виявлено у 7 учнів, що складає 43,75% та низький у 1 учня, що складає 6,25%. За отриманими даними була побудована діаграма, яка відображає рівень умінь та навичок учнів підгрупи 2-А класу з українською мови.

Також контрольний урок був проведений і на підгрупі 2-Б класу. Ми отримали такі результати.

В контрольному класі були отримані наступні дані: високий рівень знань виявлено у 2 учнів, що складає 12,5%, середній рівень у 8 учнів, що складає 50%, достатній - у 5 учнів, це складає 31,25%, а низький рівень у 1 учня, що складає 6,25%. За отриманими даними була побудована діаграма, яка відображає рівень умінь та навичок учнів підгрупи 2-Б класу з українською мови.

Після проведення контрольного зрізу порівняли отримані дані та виявили, що високий рівень у підгрупі 2-А класі вищий ніж у підгрупі 2-Б класі. Середній рівень в 2-А класі нижчий ніж у 2-Б класі. Достатьній у 2-А класі вищий ніж у 2-Б, а низький однаково.

На діаграмі синім кольором ми позначили експериментальну підгрупу 2-А класу.

Рожевим кольором ми позначили контрольну підгрупу 2-Б класу.

Провівши констатуючий етап експериментального дослідження, проаналізувавши рівень умінь і навичок у молодших школярів з розвитку звязного мовлення, ми дійшли висновків, що рівень умінь і навичок, як в експериментальному, так і в контрольному класах майже однаковий. В підгрупі 2-А класу більшу кількість відсотків займає достатній рівень, а в підгрупі 2-Б класу - середній рівень.

.2 Формуючий етап

Для підтвердження своєї гіпотези була рекомендована наступна система педагогічних дій. Спираючись на теоретичний матеріал, нами було використано окремі завдання і вправи, які сприяють розвитку звязного мовлення молодших школярів. (Додаток В)

Для контролю результативності проведених завдань на формуючому етапі використовувалися такі методи навчання (бесіда, пояснення, робота з підручником, усні та письмові вправи).

Джерелом знань словесних методів являються усне і печатне слово. Сутність бесіди в тому, що учитель поставленими питаннями спонукає учнів міркувати, аналізувати факти у визначеній логічній послідовності і самостійно підходити до відповідних висновків.

Метою практичних методів навчання (вправ) є формування умінь та навичок з української мови. Суть цього методу в тому, що учні виконують багаторазові дії, тобто тренуються в застосуванні засвоєного матеріалу на практиці і таким чином поглиблюють свої знання, виробляють відповідні уміння і навички, а також розвивають своє мислення і творчі здібності.

Для проведення експерименту були проведені вправи, які допомагають розвивати уміння і навички учнів з розвитку звязного мовлення. Після виконання таких вправ у дітей спостерігається краще володіння українською мовою. Завдання, запропоновані вчителем цікаві, що викликає активність учнів та інтерес до виконання вправ.

Учні за допомогою таких завдань, як складання речень за малюнком, складання прислівя активізують свій словник, що сприяє розвитку звязного мовлення.

На початку формуючого етапу з експериментальною групою була проведена бесіда, із якої можна зробити висновок. Учні не дуже люблять уроки української мови, їм не подобається розмовляти на ній, для них вона є тяжкої і не цікавою.

Наприкінці експерименту, після проведення різноманітних уроків для розвитку звязного мовлення, також була проведена бесіда з учнями. Діти стали більш зацікавленими у вивченні української мови, їм подобається розмовляти цією мовою (створювалися мовні ситуації, які допомагали учням в оволодінні усним мовленням).

.3 Контрольний етап

На контрольному етапі, після проведення уроків на удосконалення розвитку звязного мовлення, було проведено контрольний зріз у вигляді інтегрованого уроку р.з.м. та позакласного читання (Додаток В). Він проводився як в експериментальному класі, так і в контрольному.

Опрацювавши результати контрольного зрізу в експериментальному класі високий рівень було виявлено у 5 учнів, що складає 31,25%, середній рівень у 10 учнів, що складає 62,5%, достатній рівень виявлено у 1 учня, це складає 6,25%. Низький рівень відсутній. За отриманими даними була побудована діаграма навчальних досягнень учнів 2-А класу. Таким чином, ми бачимо, що рівень навчальних досягнень зріс. Особливо це виражено на прикладах середнього та достатнього рівнях. Багато учнів, які на початку експерименту мали достатній рівень знань, тепер мають середній рівень.

На початку експерименту високий рівень мали 4 учні, а після проведення експерименту ми бачимо, що високий рівень зріс. Також і з середнім рівнем. На початку він складав 25%, а тепер 62,5%. Достатній рівень, навпаки, зменшився. Низький рівень взагалі відсутній.

Опрацювавши результати контрольного зрізу в контрольному класі були отримані наступні дані: високий рівень знань виявлено у 2 учнів, що складає 12,5%, середній рівень у 8 учнів, що складає 50%, достатній - у 6 учнів, це складає 37,5%, а низький рівень також відсутній. За отриманими даними була побудована діаграма навчальних досягнень учнів 2-Б класу. Ми бачимо, що дані майже не змінилися.

Порівнявши отримані дані між експериментальною групою та контрольною. Ми побачили, що рівень знань 2-А класу вищий ніж у 2-Б класу.

Таким чином, робота з розвитку звязного мовлення, яка була проведена у 2-А класі має обґрунтування. Тому що в експериментальній групі показники рівня знань учнів змінилися, стали вищими. Учні стали більш зацікавленими.

Система вправ з розвитку звязного мовлення має вплив на розвиток умінь і навичок молодших школярів з української мови.

Провівши експериментальне дослідження ми дійшли висновків, що при оптимальному поєднанні різних методів та прийомів, які урізноманітнюють роботу, та з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, ми досягли підвищення рівня умінь та навичок молодших школярів з української мови.

Учні активніше стали працювати на уроках, чітко і послідовно висловлювати свої думки.


Висновки


При написанні курсової роботи мною була опрацьована значна кількість наукової літератури.

Метою нашої роботи було визначити педагогічні умови, методи, прийоми роботи та розробити дидактичне забезпечення розвитку звязного мовлення; теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати методику розвитку звязного мовлення учнів у процесі навчання.

Були поставлені такі завдання:

. Зясувати особливості розвитку звязного мовлення дітей 7-8-річного віку.

. Розробити критерії та визначити й охарактеризувати рівні розвитку мовлення учнів у процесі навчання української мови.

. Визначити педагогічні умови розвитку звязного мовлення учнів.

. Розробити й експериментально апробувати лінгводидактичну модель, методику й методичне забезпечення розвитку звязного мовлення учнів під час навчання.

Була висунута гіпотеза: можливість удосконалення розвитку звязного мовлення молодших школярів при оптимальному поєднанні методів і прийомів роботи у процесі навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Робота складалась зі вступу, теоретичної частини, експериментального дослідження, висновку, списку використаної літератури та додатків до курсової роботи.

В даній роботі два розділи: перший розділ (Система роботи з розвитку звязного мовлення) та другий (Експериментальне дослідження щодо удосконалення розвитку мовлення у молодших школярів).

В теоретичній частині ми вказали відомості про основні поняття з розвитку мовлення, роботу з розвитку мовлення, вікові особливості щодо розвитку мовлення та про інноваційні технології у роботі над розвитком мовлення у молодших школярів.

Експериментальний розділ був проведений у три етапи: констатуючий, формуючий та контрольний.



І ми дійшли висновків, що при оптимальному поєднанні різних методів та прийомів, які урізноманітнюють роботу, та з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, ми досягли підвищення рівня умінь та навичок молодших школярів з української мови.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка