Урок Тема. Українська народна вишивка. Мета



Скачати 96.81 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір96.81 Kb.
Музейний урок

Тема. Українська народна вишивка.

Мета:

  • охарактеризувати особливості української народної вишивки різних регіонів, зупинитись на характеристиці вишивки за регіонами, орнаментами, стильовими особливостями;

  • порівняти особливості стилю, технологій, кольорів вишивки різних регіонів України;

  • формувати вміння використовувати експонати кабінету-музею народознавства під час підготовки до занять;

  • сприяти вихованню патріотичних почуттів, любові до рідного краю, його традицій та надбань мистецтва.

Тип уроку: Узагальнення та систематизації навчального матеріалу

Обладнання: виставка рушників різного призначення, вишиванок, серветок, фотоматеріалів, карта «Україна вишивана»



Хід уроку

План уроку

  1. Історія народної вишивки.

  2. Орнаменти вишиванок.

  3. Характеристика вишиванок за регіонами.

  4. Рушник як оберіг.

  5. Характерні знаки вишиванок.

  6. Значення та використання вишиванок в наші дні.

І Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

Проблемне запитання:

  • Яку роль завжди виконували і будуть виконувати українські рушники?

  • Як ви розумієте поняття «оберіг»?

Учитель. Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї. Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої. Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.

(Учениця співає «Пісню про рушник (Рідна мати моя)», слова Андрія Малишка, музика Платона Майбороди)
ІІ Сприйняття навчального матеріалу. Доповіді пошукових груп.

Учитель. Над дослідженням особливостей української народної вишивки працювало декілька дослідницьких груп, які підготували нам цікавий пізнавальний матеріал. Надаємо їм слово.

Дослідницька група «Пошук». Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII – XIX ст. Арабський мандрівник Х ст. н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури.

Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.


Дослідницька група «Орнаменти». Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів.

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки», «сосонка», «перерва» тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображується стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як «виноград» - символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» - символ кохання тощо.

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб’яча луска тощо.

Однією з найпоширеніших в українських народних вишивках є техніка вишивання хрестиком, яка ґрунтується на лічбі. Вишивають хрестиком по рахунку ниток на тканинах полотняного переплетіння, по канві або контурах, позначених крапками. Можна приготувати канву з висмикнутих вздовж і впоперек ниток тканини, які утворюють квадрати. Вишиваючи хрестиком, треба слідкувати за рахунком ниток тканини.
Учитель. У процесі соціально-економічного і культурного розвитку на Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону — Середнього Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, Півдня України. Це виявилось у характерних орнаментальних мотивах і композиціях.

Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу. Про регіональні особливості української народної вишивки доповість наступна дослідницька група.


Дослідницька група «Вишивка регіонів». Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка - червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольори білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуванням, гладдю.

Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто використовується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як білі, так і багатокольорові орнаменти.

Техніка вишивання Харківщини має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України. Це стебнівка, хрестик, півхрестик, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка та інші. Але їй властиві й цілком своєрідні орнаменти, які здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних. Для художніх вишивок Харківщини притаманні також вишивка білим по білому, тамбурний шов, або вишивка ланцюжком (цей вид шва прийшов із Великоросії).

Для орнаменту вишиванок Харківщини характерні однаковою мірою як геометричні, так і рослинні форми. Різноманітними елементами геометричного орнаменту є прямі та хвилясті лінії, прямокутники, розетки, ромби, які в давнину не просто прикрашали одяг, а й служили оберегами і символами добра.

Улюбленим мотивом рослинної орнаментики Харківщини є хвиляста гілка, навколо якої розміщуються стилізовані квіти, листя, ягоди. Часто зустрічаються букети у вазонах. Типовими орнаментами є «хміль», «барвінок», «ламане дерево», «виноград», «рожа», «жучки».


Дослідницька група «Оберег». Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви.

Наприклад, для втирання обличчя і рук - утирач, посуду і стола - стирок, для прикрашення образів - покутник, для шлюбних церемоній - весільний, для похорон - поховальний, для пов`язування сватів - плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям, за якими розрізняються «подільські» , «поліські» , «київські» , «гуцульські» , «галицькі» і «буковинські».



ІІІ Узагальнення та систематизація вивченого

Учитель. Стародавні вишиванки мають характерні знаки. Про які з них ви можете розказати?

Учень. Виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград - це життєва нива, на який чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в'ється на родинних рушниках.

Молода Ганнуся

По садочку ходить.

Виноград

Красний, зелений сад.

По садочку ходить,

Зіллячко садить.

Виноград,

Красний, зелений сад.

Учениця. Дуб і калина. Мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб - святе дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину вже було сказано як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали при собі чудодійний оберіг життєдайної сили роду.
Учитель. Видатні представники української літератури Т. Шевченко, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка виступали послідовними захисниками народного мистецтва, підкреслюючи його історичну самобутність, велике значення в розвитку культури. Інтерес прогресивної інтелігенції до народної творчості, зокрема до вишивки, розвиток культурно-освітньої діяльності серед українського населення сприяли і поклали початок музейній справі. В цей же час було опубліковано цілу низку альбомів із зразками української народної вишивки. Вони популяризували справжні шедеври мистецтва, протидіючи впливу низькопробних орнаментів, які поширювались під назвою "малоросійська продукція".

Фактично початок вивченню української вишивки було покладено у 1876 році О. Косач (О. Пчілкою) — матір'ю геніальної Лесі Українки — роботою "Український народний орнамент".

Організовується кілька приватних та земських художніх артілей, шкільних майстерень, які залучають талановитих народних майстрів, роботи яких потрапляють на всеросійські і міжнародні виставки.

У пореволюційні роки на Україні було організовано художні вишивальні промисли. Найвідоміші серед них були у селах Клембівка на Поділлі, Оленівка, Кагарлик, Сунки, Сміла на Київщині, Дігтярі, Решетилівка, Опішня, Скопці на Полтавщині, їх очолювали художники-професіонали.






(Учениця читає вірш Д.Павличка «Два кольори»)

Учитель.

Учениця. Перегортаючи сторінки періодичних видань, я не змогла не звернути уваги на погляди відомих людей з приводу української народної вишивки. Пропоную декілька з них вашій увазі:

Андрій ШКІЛЬ, народний депутат України:


«Я не є колекціонером вишиванок, швидше ужитковцем. Але у своїй одяговій колекції маю близько 20 вишитих сорочок. З них три – «білим по білому». Усі вони представляють західну вишивку. А щодо вишиванок «біллю», то такі сорочки (вони ж для усіх регіонів України є весільними сорочками) я одягаю лише з урочистого приводу. А серед усіх видів надаю перевагу «гірській», орнаментальній вишивці».

Ярослава ЛЕВЧУК, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка:


«Кілька вишиванок «біллю» я придбала років сім тому на Полтавщині під час відпочинку. Ношу їх як звичайні сорочки без будь-яких приводів – під настрій. Модернові – під джинси, на роботу, а більш традиційні – на свята, скажімо, на Івана Купала. Своїй донечці (їй виповнився нещодавно один рік) я теж хотіла б придбати вишиванку, щоправда, зараз такі сорочки дорого коштують. Тому вирішила: почекаю, поки доня підросте. Отоді й купимо».

Василь ЧЕРВОНІЙ, народний депутат України:


«Вишиванки полтавської школи – мої улюблені. Коли два роки тому Віктор Ющенко побачив у мене сорочку, вишиту «білим по білому», зі складним комірцем, то й собі поцікавився, де таку можна придбати. І я йому подарував пізніше схожу. Чимало маю сорочок і з рідної Рівненщини. Одягаю їх на національні та релігійні свята. Ця традиція передається у нас у родині споконвіку. Ще з дитинства пам’ятаю: уся батьківська хата була у вишивці – рушники, подушки, серветки. Тепер же і моя родина залюбки продовжує цю традицію. І дружина, і дочка, і син – ми усі носимо із задоволенням вишиванки».

Учитель. Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

У кожного народу існують свої неповторні коди, які не судилося зрозуміти представникам інших націй, — слова, які не піддаються перекладу, жарти, які ніхто більше не розуміє, традиційні вироби мистецтва, які у чужих руках ніколи не досягнуть досконалості. Як би це не було банально, але Україна таки — країна пісень і вишивок.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка