Урок пам’яті „ Дзвони Чорнобиля



Скачати 75.37 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір75.37 Kb.
Відкритий виховний захід: УРОК ПАМ’ЯТІ

Дзвони Чорнобиля”


Мета: Згадати історію аварії на Чорнобильській АС; вчити сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; виховувати особисту стурбованість кожного за все, що відбувається навколо; виховувати милосердя, екологічну культуру, повагу до людей, здатних на героїчні вчинки.
Обладнання: магнітофон, записи музики, плакати, свічки.
- Наша Україна дуже гарна. Особливо гарна вона навесні – коли зацвітають сади, зеленіє трава, співає соловейко. А які гарні і дзвінкоголосі весною наші поліські ліси...
Яка висока синя даль.

І голуб просить висоти,

А з висоти, немов би шаль,

Блакитна Прип’ять, ліс, мости.

Он череда людських корів.

Дорога в’ється, мов змія,

І повна гама кольорів –

То уквітчається земля.

Ось соловейко заспівав

В зелених вітах край дороги

Іще тоді ніхто не знав

У світі імені – ЧОРНОБИЛЬ.


- Великі пророцтва Біблії. Чи могли ми здогадуватись, що саме вони пророчать нашій українській землі? Але вслухаємося в ці рядки...

... І засурмив третій ангел, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела.



А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин. І багато людей повмира з води, бо згіркла вона”

Обявлення св. Івана Богослова, гл. 8, ст. 10-11.
- То про що говорить це пророцтво? А чи знаєте ви, що полин і чорнобиль – це одне й те ж саме? Саме в честь гіркого полину чорнобилки, що встеляє схили балок і узлісь Київського Полісся, назвали стародавнє поселення, а потім районне місто - Чорнобилем. І саме таке ім’я має найстрашніша будівля цього краю – Чорнобильська атомна електростанція. Тож серед буяння весняної зелені і пишного цвітіння вишень причаїлася страшна загроза людства...
Весна одягла барвисту, -

Шовком шиту сорочку.

Весна між Десною і Прип’яттю

І не думала навіть про смерть.

І прибутному рокові

Наказувала, мов синочку:

- Сину, ступай міцніше

На землю отчу, на твердь!

А атом ще спав покірно –

В реакторах і в долонях.

Ще не чули його загрози

Поліські бори і вода.

І лиш земля відчула,

Як б’ється жилка в скронях,

Як вишумовує травами

Весна співуча і молода...

І раптом – вибух як сполох,

І полум’я смертоносне,

І вмить здригнулась планета

На всіх полюсах Землі.

Відчули трава і дерево,

Що вже не вмиються росами, -

Як перед смертю, постали

Батьки і діти малі.


- У тиху, мирну ніч із 25 на 26 квітня1986року о першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим блоком Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Це спалахнула „Зірка Полин”.
Серед чорного, чорного неба

Засвітилася зірка Полин.

Вічно день пам’ятати цей треба.

Чорну ніч пам’ятати цю треба:

Перша ночі і двадцять хвилин.
- Біль відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.
У пожежній частині сирена

Рвала тишу на тисячі тиш.

«SOS», - кричали надсадно антени,

«SOS», - кричали листочки у клена –

На „Олімпі” не чули їх лиш.

- Але сигнал тривоги почули пожежники ВПЧ-2 на чолі з двадцятирічним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Вже через кілька хвилин вони прибули до палаючого реактора, щоб першими ступити на двобій з атомним монстром.


Перші хлопці були пів-на-другу

Блок четвертий, мов сосна палав.

Лейтенант і пожежна обслуга

На двобій із реактором став.


Шлях вогню до машинної зали

Ці звитяжці змогли перекрить.

В ті хвилини щитом вони стали,

Аби ти, аби я могли жить.

- За караулом Правика незабаром прибув і караул його бойового побратима із СВПЧ-6 по охороні м. Прип’яті двадцятитрьохрічного лейтенанта Віктора Кібенка. Вони гасили вогонь зсередини станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпікаючи ноги. Віктор не пам’ятав, як прибула допомога, як дістався до драбини, як втратив свідомість. Головним було – врятувати людей. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, але життя інших ставили вище і цінніше від свого власного.
Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять, у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші.

Із вогню та в полум’я шугнули.

Не для подвигів і не для звершень, -

Ви собою людство заступили.

Та серця, мов промені, не гасли,

Залишались іскрами на тверді, -

І палахкотіли, наче гасла:

Станемо життям супроти смерті.

Тільки жити – в них бунтує спрага,

Їм продовжить пісню родоводу...

А лишилась вірності присяга –

Батьківщині! Матері! Народу!


- Через деякий час на палаючу АС прибуло близько 50, а потім іще близько сотні бойових пожежних машин з Києва та області. Та трохи припізнилися з наказом чиновники. Трохи запізно прибула допомога. До дванадцятої години дня 26 квітня 105 чоловік було госпіталізовано, серед них – усі 20 з особового складу пожежних частин. Отримавши смертельну дозу опромінення через два тижні шестеро з двадцяти чоловік двох караулів померли.

Їх рятували кращі лікарі Києва і Москви, надавали консультації і допомогу кращі лікарі світу. Та вони повільно згасали, як падаючі зорі на небі.


– Чому небо сьогодні так низько?

Чому сонце сьогодні так близько?

Чому тіло пекучим вогнем?

Чому дотик як гострим мечем?

Чому слово у горлі болить?


  • Скажіть, лікарю: я буду жить?

  • Двісті років дано тобі жить.

  • А чому в мене все так болить?

  • Це не страшно, все стерпиш, козак.

Сам ховає сльозу у кулак.

  • Моя мама до мене прийшла?

  • Та хіба хоч на мить відійшла?!

  • Чуєш, мамо, так хочеться жить.

  • Чую!!! – мати всім серцем кричить..

  • Мамо, мамо, мене пригорни,

Як в дитинстві ти поряд засни,

Заспівай колискову мені...

І заснув в непробудному сні.
Відливали водою її.

Відривали з бідою її.

Говорили утішні слова.

Поряд в чорнім ридала вона...


У дворі, де зростав її син

Зараз пишно зростає полин.

Зупинись, як землі чуєш стогін.

То Чорнобильська плаче Мадонна.


Учениця в чорному одязі – Чорнобильська Мадонна.

- Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин.

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Запалює свічку.


  • Свічка поминальна – свічка сумна. Ти нагадуєш про скорботу, про відданість, про мужність. Хай твій вогонь буде шаною тим, хто загинув в цей день 21 рік тому.

Безумство хоробрих – життя за життя.

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

А дума людська пам’ятатиме вас.

А пам’ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих – де вічність і мить.

Де згасли для вас і життя, і блакить.

Де зір наш потьмарить скорбота земна.

Де всім, як набат – імена... імена...
Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик

Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок

Сержант Микола Ващук

Старший сержант Василь Ігнатенко

Старший сержант Микола Титенок

Сержант Володимир Тищура


Журбо моя!

Зажуре!


Ти сива, сиза, біла!

Ти чорний біль!

Чорнобиль!

Ти у моїй крові!




  • Свічка поминальна – ти свічка Надії. Надії на спокійне життя в кожному домі, надії на те, що Чорнобиль ніколи не повториться, надії, що імена героїв пам’ятатимуть вічно.

- Шість героїв – пожежників стали жертвами Чорнобильської катастрофи. На жаль, не першими і не останніми. В мить вибуху на своєму робочому місці загинув оператор атомного реактора Валерій Іванович Ходемчук. Згодом від опіків та отриманої радіації помер Володимир Миколайович Шашенок.


Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе,

Так одчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати,

Поруч з ним не назвати -

Вас, що уміли серцем

Грізний вогонь зупиняти.

І віддали - що мали:

Життя – що одне в людини.

Вірю, що ви врятували

Долю моєї днини.

- За неповними даними опромінення І-ІІ ступеня отримали майже 500 тисяч чоловік. Скільки з них отримали страшний статус: „ліквідатор”, „чорнобилець”.

- На території станції рівні радіації не поступалися тим, що бувають в епіцентрі вибуху ядерної бомби. Плями радіоактивного забруднення були виявлені в Києві, Білій Церкві, Рівному, Каневі а також в Івано-Франківській, Брянській, Орловській, Тульській областях. Радіоактивні дощі випали в Австрії, ФРН, Польщі, Румунії, Італії, Фінляндії, Норвегії, Швеції. Постраждала вся Європа, а найбільше – Україна. Скільки людей мусили покидати свої рідні домівки – оту страшну „чорнобильську зону”. Той далекий квітень запам’ятається назавжди.


Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його „Чорнобиль”?


Чи може викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?


Сумлінна мисль не має меж,

Її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.


- Чорнобиль – це урок мужності, урок милосердя, і урок... безвідповідальності і халатності. Але чи вчимося ми на своїх помилках?
Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути?”

Страшно над планетою висить.

На Землі, у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів – тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому,

Іншого житла у нас – нема.


Виконується пісня Земля не спит.
Підготувала розробку

і провела даний захід

вчитель географії

Криничанської СЗШ

Гарус Людмила Миколаївна


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка