Урок мужності Вклоняємось усім героям! Мета заходу



Скачати 83.78 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір83.78 Kb.



Урок мужності

Вклоняємось усім героям!

Мета заходу:

- формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії

та героїчного минулого;

- формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту

Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни;

- виховання інтересу до літератури про Велику Вітчизняну війну.

  Обладнання:

- книжкова експозиція;

- малюнки;

- великий тлумачний словник української мови.

 

Учитель: Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”?

(Відповіді дітей)  

У тлумачному словнику записано: “Мужність – це риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка, відвага, сміливість”.

 Все далі в історію відходять жорстокі бої Великої Вітчизняної війни, у яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.

 Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Подумайте тільки, яке величезне щастя випало наступним покоління – шістдесят вісім років мирного життя.  

Так, саме 68 років над нами тихе, мирне небо. Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.

 1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Червень – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі … Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна.

 Війна … Вам, діти, це слово відомо лише з історії, розповідей ветеранів-фронтовиків, зі спогадів про суворі минувші дні. Я впевнена, якщо комусь із вас довелося чути розповіді людей, котрі пережили це страхіття, то ви слухали з завмиранням серця, як якусь незвичайну страшну історію. Давайте й ми з вами на нашому уроці згадаємо ті страшні події, ті незвичайні подвиги, щоб потім пам’ятати про них усе життя.

 (Фонова музика. Пісня М.Матусовького “На безымянной высоте”).

 22 червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина, без оголошення війни, вчинила варварський напад на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали на мирну землю. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї…  

Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити у рабів.

 У страхітливому вогнищі війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану усіх наступних поколінь. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховував. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини, солдати здійснювали неймовірні подвиги.

  (Учні розповідають про героїв Нововоронцовщини) 

За героїчні подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєно понад 11 тисяч чоловік. В числі відважних захисників Вітчизни були і діти.  

 І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…  

Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.  

 Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто покрив рідну землю собою.

 




Мінігалі Хабібулович Губайдуллін



Народився 8 березня 1923 року у Башкирії. Тут закінчив школу. Коли почалася Велика Вітчизняна війна був призваний до армії. На фронті з 1942 року. Свій героїчний подвиг Мінігалі здійснив 8 березня 1944 року у день свого народження у бою за с.Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області. Будучи тяжко пораненим, Губайдуллін своїм тілом закрив амбразуру ворожого дзоту. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року посмертно.


За прикладом Олександра Матросова.

8 березня 1944 року за наказом командуючого 28-ї армії генерал-лейтенанта Гречкіна 320 стрілецька дивізія перейшла у рішучий наступ проти угрупування фашистських військ біля таких населених пунктів: Дудчани, Качкарівка, Мелове, Червоний Маяк. Перед цим декілька днів було тихо. Вибравши вільну хвилинку перед боєм, на світанку командир кулеметного взводу Мінігалі Хабібулович Губайдуллін вийняв із планшета папір, олівець і замислився. Сьогодні 8-е березня! Запізниться вітання мамі. Як пояснити їй, чому довго не писав? Не напишеш же про тяжкі бої, важку переправу через Дніпро. Мамі цього не писав. Привітав її із подвійним святом – жіночим днем і днем народження його, її сина, адже 8 березня 1944 року йому виповнився 21 рік! Перед боєм вручив листа фронтовому листоноші.

А сам на чолі взводу приступив до виконання бойового завдання. Їм доручили знищити вогневі точки ворога, що міцно закріпилися на невеличкій гірці поблизу с.Дудчани. Солдати з труднощами просувалися вперед. Гвардії лейтенант Губайдуллін повів свій взвод на штурм дзоту. Ворог відкрив нищівний вогонь. Кулі летіли сліпо, дзижчали десь над головами. Здавалося, до вогневої цілі підійти неможливо. Але безстрашність та усвідомлення свого військового обов’язку вели Мінігалі Хабібуловича вперед і вперед. Дібравшись до дзоту на близьку відстань, він кинувся на амбразуру, але у цей час був тяжко поранений. Зібравши останні сили, командир кулеметного взводу Губайдуллін продовжував повзти до ворожого дзоту, лишаючи за собою кривавий слід. Коли сил повзти не лишилося, він покотився і закрив своїм тілом кулемет. Так він урятував життя багатьом своїм товаришам. Ворожий кулемет замовк, бійці кинулися в атаку і курган був взятий. Воїни, запалені подвигом командира, відчайдушно донищили два бокових кулемети. Оборону було прорвано. У цьому наступі син башкирського народу Мінігалі Хабібулович Губайдуллін повторив подвиг Олександра Матросова. Свій героїзм Мінігалі здійснив 8 березня у день його народження, який став останнім днем його життя і першим днем його безсмертя.

Посмертно гвардії лейтенант Мінігалі Хабібулович Губайдуллін був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.





       Наш земляк, уроженець Нововоронцовки гвардії

молодший лейтенант Іван Михайлович Бережний.

У серпні 1942 року був призваний в армію, пройшов

підготовку у піхотному училищі.

Потім фронт…

       Це відбулося 10 квітня 1944 року біля села Суворово Червоноперекопського району Кримської області.  Німці зосередили весь вогонь по кулеметнику, який їм найбільше дошкуляв. На декілька хвилин Бережний припинив стрілянину, все ще намагаючись загасити палаючий на ньому одяг. Та враз побачив, що німці наближаються і тоді кулемет запрацював знову. Вся висота була порита снарядами.

      Перед позицією Бережного валялися десятки трупів. Згораючи заживо, він так і не пропустив ворогів. Контратака фашистів була відбита.

       Бійці роти поховали свого улюбленця в окремій могилі. У 1944 році у дивізійній газеті “За честь Родины” був вміщений вірш про Бережного.

Он будет жить среди живых,
Он будет вечно среди нас
В походах, схватках, боевых,
И в радостный Победы час.
Зовет он смело идти в бой
Сегодня, как и звал вчера.
Гвардеец Ваня Бережной
Чьё мужество переживёт века.

       За цей подвиг 24 березня 1945року гвардії молодшому лейтенанту Івану Михайловичу Бережному було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

       У Нововоронцовці біля райвійськкомату встановлено його бюст, його ім’ям названа вулиця в селищі і районний табір відпочинку дітей.

Наш земляк, Нагорний Михайло Петрович,

народився у с.Фирсівка Нововоронцовського району.

Ще до війни був призваний в армію. Звання Героя

Радянського Союзу було присвоєно 15 січня 1944 р.

Помер у 1973 році.

.Наступление развивалось успешно. Кавалеристы преследовали врага.

Осенью 1943 года 58-й гвардейский кавалерийский полк, в котором служил помощником командира взвода Михаил Нагорный, наступал на областной центр Белоруссии — Гомель. Предстояло форсирование Днеп­ра. Правда, здесь он не такой широкий, как там, под родной Нововоронцовкой, но, чтобы одолеть его, усилий потребуется немало. А противо­положный берег высокий, хорошо укрепленный. Отсюда видно.

И он не ошибся, сил понадобилось много. Еще до начала форсиро­вания завязался горячий бой, в котором был ранен командир взвода. Михаил взял командование на себя. Под сильным огнем взвод успешно переправился через Днепр и занял оборону.

Гитлеровцы несколько раз атаковали взвод, но были отбиты. Вы­брав удобный момент, Нагорный поднял взвод и повел его в рукопашный бой. В короткой кровавой схватке немцы потеряли до 30 солдат. Остав­шиеся в живых спаслись бегством.

В один из дней кавалеристы, получив приказ разведать расположе­ние врага, вышли в его тыл. Бойцы обнаружили неподалеку вражескую пушку, ведущую огонь по нашим войскам. Взяв с собой отделение, Ми­хаил незаметно приблизился к ней и уничтожил.

Через несколько минут на фланге появились вражеские танки. Они могли выйти в тыл нашему подразделению, продвинувшемуся вперед. Среди гвардейцев нашлись опытные артиллеристы. Они открыли огонь и сорвали танковую атаку противника. За эти бои все бойцы взвода были награждены орденами и медалями, а его командиру гвардии старшему сержанту Михаилу Петровичу На­горному присвоено звание Героя Советского Союза.

А.Е. Касьяненко «Герои твои, Херсонщина»



Ми, не діти війни,
Лихоліття страшного не знаєм,
Із книжок про бої ми читаєм.
Ми, не діти війни!
Ми дітьми її тьми не були,
Ми у мирі, у щасті, у тиші зростали.
Але пам’ять про те, що творила пекельна війна
В дні лютневі й травневі
Щорічно в душі ожива.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка