Урок для учнів 9-11 класів Структурно семантичні особливості афоризмів у поетичній творчості Т. Г. Шевченка



Скачати 124.05 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір124.05 Kb.




Літературний урок для учнів 9-11 класів

Структурно – семантичні особливості афоризмів у поетичній творчості Т.Г.Шевченка


Структурно – семантичні особливості афоризмів у поетичній творчості Т.Г.Шевченка








Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому (Іван Дзюба)

Афористичність Шевченкового слова

“Конденсаторами” змісту певного літературного твору можуть бути як окремі слова, так і словосполучення, так звані крилаті слова. Саме вони характеризуються у першу чергу здатністю конденсувати у собі зміст цілого твору або його частини. Вони можуть вживатися з іншим підтекстом, переосмислюватися. Однією з яскравих особливостей крилатих висловів є їх варіантність. Переважна їх більшість може вживатися в різних контекстах у формах, що так чи інакше відрізняються від вихідної форми. Усі вони об’єднуються спільністю семантики і творять цілу групу крилатих слів.

Афористичні якості Шевченкового слова – досить багатогранне явище.

Якщо взяти метафори, що лежать в основі побудови афоризму, то в українській літературі Шевченко дав зразки геніальної майстерності на цьому ґрунті. Це неперевершені творіння, досконалі за формою та глибокі за змістом, сіють зерна світла і добра, палахкотять незгасним полум’ям безкомпромісної справедливої, проникливої мудрості. Метафоричні явища Шевченкових творів овіяні натхненням, вони легко доходять до читача, хвилюють його, викликають емоції.

Саме цими засобами художник розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові. Афористичне його багатство вражає читача, хоча часто прямо ним і не усвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікується всілякі відтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Спосіб вживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. Він різний і мінливий, як життя. У ньому правда, і добро, і краса, та треба вміти їх віднайти і осягнути.

Різновиди афоризмів у творчості Т.Шевченка

Під афоризмом ми розуміємо думку, висловлену в лаконічній, відточеній і виразній формі, що функціонує у вигляді самостійно існуючого вислову, який можна проаналізувати на структурно–синтаксичному, семантичному і текстовому рівнях. У поетичній мові “Кобзаря” виділяємо два основні різновиди афоризмів – образні й логічні.



Образні (або власне поетичні) афоризми виступають не лише засобом конденсації думки, а засобом розкриття особливостей поетичної мови взагалі.

Афоризми Великого Кобзаря зустрічаємо в образах, за допомогою яких здійснюється, на думку професора Калашника, “емоційно – образна, естетична трансформація засобів загальнонародної мови” ( 4; 249 ). Наприклад: Ледача воля одурила маленьку душу.

У них закодовано певну інформацію на основі лінгвоконцептів “Україна”, “історичне минуле”, “людина”, “народ”, “воля”, “мова”, “освіта”, “кохання” тощо. В залежності від смислового навантаження, вони можуть співвідноситися з простим або складним реченням.

Під логічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано й стисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вони побутують у мові поезій Кобзаря на базі простих чи складних речень. Наприклад: Береженого Бог береже (“Назар Стодоля”), Гроші мур ломають (“Кавказ”).



1. Лінгвоконцепти образних афоризмів

1.1 Україна

Для українців усіх поколінь Шевченко став могутнім джерелом національної свідомості, символом України. Його поетичні рядки є вираженням захоплення красою рідної землі, глибокої любові до неї.



  • Нема на світі України,

Немає другого Дніпра (“І мертвим, і живим...”)

  • Любіте, брати мої, Украйну любіте,

І за неї безталанну Господа моліте (“В казематі”)

  • Не гріє сонце на чужині (“Не гріє сонце на чужині...”)

  • На чужині не ті люде... (“Думка” (“Тече вода в синє море...”)

  • Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині... (“Думи мої...”)

Лихо і зло в Україні такі великі для Шевченка, такі болісні, що зроджені з них думи не дають поетові жити: “Одна давить серце, друга роздирає, а третя тихо, тихесенько плаче у самому серці...” (“Гоголю”). Для нього лихо тривимірне: своє власне, чиєсь особисте, загальнонаціональне.



  • Зажурилась Україна –

Така її доля (“Тарасова ніч”)

  • Тяжко, батьку,

Жити з ворогами! (“До Основ’яненка”)

  • Було колись – в Україні

Лихо танцювало (“Іван Підкова”)

Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка. Під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну свідомість і гідність. Адже, як і наш, Шевченків ідеал – Україна великої сім’ї, “вольної, нової”, без зла. З разючою прозорливістю поет передбачав майбутнє торжество свободи на оновленій, радісній, вільній землі.



  • Нехай же серце плаче, просить

Святої правди на землі (“Чигрине, Чигрине...”)

  • І оживе добра слава,

Слава України (“І мертвим, і живим”)

  • Діла добрих обновляться,

Діла злих загинуть (“Псалми Давидові”)

  • В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля (“І мертвим, і живим...”)

  • Оживуть степи, озера (“Ісаія. Глава 35”)

  • І буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі” (“І Архімед, і Галілей...”)

Історичне минуле

Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Як митець, він пропустив через власне серце і розум давні і тривожні для України події, дав у віршованих рядках яскраві картини історичної долі своєї землі. І тому провідною ідеєю його творів є благоговіння перед подвигом предків, які довели, що вони таки лицарі, гідні сини Вітчизни, а не “ягнята”, “раби незрящі”. У його рядках в афористичній формі утверджується сила народу, його безсмертя.



  • І неситий не виоре

На дні моря поле (“Кавказ”)

Чи не є питаннями до наших сучасників наступні афористичні вислови? Без сумніву, пишучи ці рядки, поет думав і про майбутні покоління, промовляючи до національної свідомості українців, до їхньої честі і гідності.



  • Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти (“До Основ’яненка”)

  • Що ми? Чиї сини? Яких батьків? (“І мертвим, і живим...”)

Поет ніби звертається до майбутніх поколінь не забувати, якою ціною здобута воля народу, прагне пробудити у серцях українців почуття гордості за славне героїчне минуле.

  • Було колись – в Україні

Ревіли гармати... (“Іван Підкова”)

  • Було колись – запорожці

Вміли панувати (“Іван Підкова”)

  • Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться (“Тарасова ніч”)

  • За що слава козацькая

На всім світі стала! (“До Основ’яненка”)

  • От де, люде, наша слава,

Слава України! (“До Основ’яненка”)

  • Було колись...

Та що не минає? (“Гайдамаки”)

  • Минулося – осталися

Могили на полі (“Іван Підкова”)

  • Любіть її, думу правди,

Козацькую славу (“Гайдамаки”)

Людина

Слово Шевченка возвеличує, облагороджує, формує наші душі.

Проблема трагізму людської долі у жорстокому світі осмислюється поетом не тільки як суспільно-політична, але й як морально-етична. Т.Г. Шевченко у своїх афоризмах – реаліст, він показує душу знедоленого, скривджену просту людину, найчастіше селянського стану, проте морально високу, утверджує незламність духу людини.


І свій шлях широкий (“Сон”)

  • Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже (”Перебендя”)


  • Журбою не накличу собі долі (“Думи мої”)

  • Не накличу собі долі,

Коли так не маю (“Думи мої”)

  • Не питайте свою долю...(“Тополя”)

  • По тім боці – моя доля,

По сім боці – горе (“Тополя”)
  • А без долі біле личко –


Як квітка на полі... (“Катерина”)

  • Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким (“Катерина”)


  • Як то тяжко блукать в світі

Сироті без роду (“Гайдамаки”)

  • Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду...” (“Думка”(“Тяжко-важко...”)

  • Сироту усюди люде осміють (“На вічну пам’ять Котляревському”)

  • Хто ж сироті завидує –

Карай того, Боже (“Думи мої”)

  • Світ – не хата (“Гайдамаки”)

  • Пан я над панами (“Гайдамаки”)

Із вічного живого джерела Шевченко зачерпнув моральні категорії, що стверджують народне ставлення до різних моральних категорій людини.

  • Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне (“Сон”)

  • А розумне ваше слово

Брехнею підбите (“Гайдамаки”)

  • Бо хто матір забуває,

Того Бог карає (“І мертвим, і живим...”)

  • Караюсь, мучуся...

Але не каюсь! (“О думи мої...”)

Народ

Саме через Шевченка ми усвідомлюємо себе як націю. Біль і образа за свій народ спонукали поета до глибоких роздумів над його долею, над причинами його нещасть.



  • Людей у ярма запрягали пани лукаві (“Сон”)

  • Латану свитину у каліки знімають (“Сон”)

  • Сховалося у серці лихо (“Наймичка”)

  • Люде гнуться, як ті лози,

Куди вітер віє (“Катерина”)

  • Недоля не бачить, з ким їй жартувати... (“Катерина”)

  • Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється (“Думи мої”)

  • Нехай злидні живуть три дні (“Думи мої”)

Поету вдалося глибоко розкрити українську душу, її багатий внутрішній світ, моральні якості – силу, щедрість, працьовитість, розум, правдивість, вірність. Творчість Т.Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації. Адже культуру і всі цінності в житті творить народ.

  • Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать (“Молитва”)

Людина може бути щасливою лише серед щасливих людей. І саме шлях до правди і щасливого життя має бути спільним.



  • А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи (“Молитва”)

Шевченко став синонімом сумління свого часу. Він підніс на найвищу височінь духовну велич і красу народу.



  • Блаженний муж на лукаву не вступає раду,

І не стане на путь злого, і з лютим не сяде (“Псалми Давидові”)

  • За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте (“П.С.”)

У будь-якій справі не можна лукавити, бо чисте діло вимагає чистого сумління. Про тих, хто може всім дивитися в очі просто, з чистою совістю.



  • Той мурує, той руйнує (“Сон”)

  • А хто грає, того знають

І дякують люде (“Перебендя”)

  • Нащо живем? Чого бажаєм? (“Один у другого питаєм...”)

Воля

Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. Магія Шевченкового слова незбагненна. Цим словом він рятував народ від німоти, воно підтримувало й підтримує волю, національне небо. Неможливо знищити душу народу, прагнення до волі. У багатьох творах звучить пророча лінія творчості. Впевненість, що добро переможе, була, можливо, інтуїтивна, але пророча.



  • Єсть на світі доля,

А хто її має?

Єсть на світі воля,

А хто її має? (“Катерина”)

  • Там в широкім полі воля (“Н.Маркевичу”)

  • Вольному воля, а спасеному рай (“Назар Стодоля”)

  • Буде бите царями сіяне жито!

А люде виростуть

Умруть ще незачатиє царята...(“І Архімед, і Галілей...”)

  • Встане Україна. І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить (“Стоїть в селі Суботові...”)

  • Встане правда! встане воля! (“Кавказ”)

До нас Шевченко приходить як національний вождь, який з неорганізованої маси творить державну націю. Зі сторінок його “Кобзаря” звучить полум’яний заклик до боротьби проти соціального й національного гноблення.

  • Прозріте, люди, день настав (“Кругом неправда і неволя”)

  • Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає (“Кавказ”)

Безперечно, пророча місія Шевченка триває і нині. Своїм божественним словом кличе людей до добра та справедливості.



  • Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі (“Минають дні”)

Мова

Саме Шевченко зробив найбільше для утвердження української літературної мови. Поет прославляє силу художнього слова, оспівує безсмертя української народної творчості.. У його творах можна знайти образний заклик служити художньою творчістю справі народу.



  • Возвеличу малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово (“Подражаніє 11 псалму”)

  • І возвеличимо на диво

І розум наш, і наш язик... (“Подражаніє 11 псалму”)

  • Ну що б, здавалося, слова (“Ну що б, здавалося, слова...”)

  • Не одцурайсь того слова,

Що мати співала (“Гайдамаки”)

  • Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами (“Думи мої...”)

  • Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине! (“До Основ’яненка”)

Освіта

Особливу увагу привертають освітянські ідеї Шевченка. У багатьох рядках відчутна суть його просвітницької концепції, яка передбачає відсутність в українців національної обмеженості. Освіта повинна збагачувати людське серце, а не обкрадати його, розвивати розум, давати корисні знання людині, виховувати особистість, громадянина.



  • І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь (“І мертвим, і живим...”)

  • Поїдеш далеко,

Побачиш багато (“На незабудь Штернбергові”)

Проте поет гнівно картає схиляння перед усім іноземним, поширене в середовищі ліберального панства. Ми повинні користуватися здобутками Заходу, розвиваючи при їх допомозі свої національні основи (здобутки).



  • Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя (“І мертвим, і живим...”)

  • До нас в науку! Ми навчим почому хліб і сіль почім (“Кавказ”)

  • Якби ви з нами подружились,

Багато б дечому навчились (“Кавказ”)

  • Треба слухать, може, й справді

Не так сонце сходить (“Гайдамаки”)

  • Добре били, а багато

Дечому навчили (“Гайдамаки”)

Сьогодні словами Шевченка можна визначати роль національної еліти – кращих людей нації – в становленні нації та держави. Адже якраз у їхніх руках майбутня доля країни. Це вона (еліта) повинна оцінювати сучасне, накреслювати перспективи на майбутній розвиток, виробляти суспільні ідеали, посилати в народ певні вольові імпульси. У Шевченка такий провідник нових ідей – це апостол. У перекладі із старогрецької “апостол” – посланець. Так називались у перші століття існування християнства мандрівні проповідники. Людей мають навчати апостоли, слова їхні мають “огнем невидимим пекти замерзлі душі” і будити божественне, духовне начало.



  • Апостол правди і науки (“І день іде, і ніч іде...”)

  • Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (“На вічну пам’ять Котляревському”)

Дається висока оцінка творчості зачинателя нової української літератури. Вислів набув великої популярності як поетичне ствердження безсмертя великої людини.

Кохання

  • Серце моє,

Не втікай од мене.

  • Без милого скрізь могила...(“Тополя”)

  • Невесело на світі жить,

Коли нема кого любить (“Княжна”)

  • Само серце знає,

Кого любить...(“Тополя”)

  • Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає (“Тополя”)

  • Без милого сонце світить –

Як ворог сміється (“Тополя”)

Логічні афоризми

Варто відзначити, що у творах Великого Кобзаря є багато повчальних, або логічних афоризмів, які в наш час використовуються як прислів’я. Логічні афоризми Т.Шевченка показують нам, що українці повинні бути більш впевненими в собі, розбірливими, чесними, працьовитими, вірити в удачу, тому що риси українського народу – сила, щедрість, великий розум, точність.



  • Береженого Бог береже (“Назар Стодоля”)

  • Гроші мур ломають (“Кавказ”)

  • І слово із уст апостола святого

Драгим єлеєм потекло.

  • Все йде, все минає – і краю немає (“Гайдамаки”)

  • Борітеся – поборете! (“Кавказ”)

  • Світ – не хата (“Гайдамаки”)

  • Не завидуй же нікому (“Не завидуй же нікому...”)

  • Отак, люде, научайтесь

Ворогам прощати (“Меж скалами, неначе злодій...”)

  • Ми навчим почому хліб і сіль почім (“Кавказ”)

Журбою не накличу собі долі (“Думи мої”)

Український народ виробив емоційно забарвлене ставлення до деяких афоризмів, по-своєму їх осмислив, вклав у них особливе значення. А деякі афоризми і сьогодні стали носіями певних понять, подій, предметів.



  • Почому хліб і сіль почім (“Кавказ”) Вживається у значенні “справжня ціна чогось”.

  • Ні вітру, ні хвилі (“Гамалія”) Ці слова набули значення “відсутність відомостей”.

VІ. Використана література
  1. Ващенко В.С. Мова Т.Шевченка, К., Харків, 1963.


  2. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. – К., 2000

  3. Дзюба І. З криниці літ. – К., 2001

  4. Дзюба І. Тарас Шевченко. – К., 2005

Калашник В.С. Структурно – функціональні різновиди афоризмів. - Культура слова. – К.,1989


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка