Урок 47 На п’єдестал найвищий Жінку Шевченко трепетно підвів І, кожній матері вклонившись



Скачати 279.95 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір279.95 Kb.
Розробки уроку та виховного заходу
О.Л.Лучанінова,

вчитель української мови

та літератури
Українська література – 9 клас
Урок 47
На п’єдестал найвищий Жінку

Шевченко трепетно підвів

І, кожній матері вклонившись,

Гімн неповторний сотворив.

Тема. Позакласне читання. Вони земні, живі і справжні

Його мадонни в реп’яхах…



(Жіноча доля у творах Тараса Григоровича Шевченка).

Мета. Допомогти дев’ятикласникам глибше усвідомити велич і знедоленість Шевченкових жіночих образів. Пробудити в дитячих душах добрі почуття: жалість, любов, готовність допомогти кожному нужденному, повагу до жіночої гідності та самопожертви заради дитини. Вчити школярів бачити в людях хороше. Розвивати аналітичні здібності, вміння висловлювати власну думку з приводу прочитаного, проводити дослідницьку роботу. Виховувати милосердність, здатність до доброчинності.
Цілі.

Учні повинні знати: біографічні відомості про Т.Шевченка, зміст творів: «Катерина», «Наймичка», «Мар’яна-черниця», «Слепая», «Сова», «Відьма» та інших.

Учні повинні вміти: виразно читати поетичні твори, висловлювати думки з приводу прочитаного, робити висновки й узагальнення.
Тип уроку: урок позакласного читання.

Форма проведення уроку: урок на основі інтерактивних технологій з елементами нетрадиційності.

Форми роботи: уявна екскурсія, тестова робота, інтерактивна вправа «Коло думок», захист творчих досліджень малими групами, «Мікрофон».

Повторення вивченого: біографія Т.Шевченка, рання творчість поета.

Обладнання. Портрет Т.Шевченка, репродукції картин: Тарас Шевченко «Катерина», «Сліпа з дочкою», «Тополя», «Відьма»; М.Микешин «Тополя»; І.Їжакевич «Сова», «Наймичка», «Сон»; К.Трутовський «Наймичка»; Г.Світлицький «Наймичка»; С.Адамович «Сова»; М.С.Башилов «Наймичка»; І.І.Соколов «Проводи рекрутів»; Л.М.Жемчужников «Покинута»; М.Г.Дерегус «Ілюстрація до поеми Т.Г.Шевченка «Катерина»; О.І.Івахненко «Ілюстрація до поеми Т.Г.Шевченка «Мар’яна-черниця», «Відьма». Рушник. Книжкова виставка. Магнітофон.

Міжпредметні зв’язки. Живопис (репродукції картин Т.Шевченка та інших художників), музика (народна пісня), література (твори М.Некрасова про жінку-страдницю).
Хід уроку
І. Зясування емоційної готовності учнів до уроку.

Екскурсія до картинної галереї.

Обмін враженнями щодо побаченого.
ІІ. Цілевизначення й планування.

Учитель:

Не терплять, казали, рядки поетичні

Образів різних неестетичних.

Жінка – то мрія, вона ідеал!

Їй ти натхнення, поете, віддай:

Лінії брів і вуста оспівай,

Вроду жіночу в віршах прославляй!

Людом відкинуті, Богом забуті

Постаті в чорні хустини запнуті

Ти, наш Поете, сльозами зросив,

Бога за долю жіночу просив,

З ними пройшовши страждання дороги,

Їх своїм словом беріг од тривоги.

Вперше за Жінку слово лунало,

Її не ганьбило, їй співчувало.

І от перед нами мадонни твої –

Скорботні і змучені, справжні, прості…

Давайте у вічі заглянемо їм!

За що вас Шевченко, мадонни, любив?!

В чім ваша краса, в чому велич і сила?

Чому перед вами і вічність безсила?

Ці й інші питання до роздумів звуть –

Тож спробуєм разом проникнуть в їх суть.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Тест.

1.Поема Т.Шевченка, присвячена Оксані Коваленко на пам’ять того, що давно минуло:

а) «Катерина»;

б) «Наймичка»;

в) «Мар’яна-черниця»;

г) «Слепая»;

ґ) «Сова»;

д) «Відьма».

2. Поема, написана російською мовою:

а) «Катерина»;

б) «Наймичка»;

в) «Мар’яна-черниця»;

г) «Слепая»;

ґ) «Сова»;

д) «Відьма».

3. Рядки «Вдень лазила по смітниках, черепки збирала» про

а) Катерину;

б) Ганну;

в) Мар’яну;

г) Сліпу;

ґ) Відьму;

д) Сову.

4. Рядки «І на руках повиступала од стужі кров; аж струпом стала. І довгі коси в репяхах» про

а) Катерину;

б) Ганну;

в) Мар’яну;

г) Сліпу;

ґ) Відьму;

д) Сову.

5.Рядки «Вона любить, то й не чує, що вкралося горе…» про

а) Катерину;

б) Ганну;

в) Мар’яну;

г) Сліпу;

ґ) Відьму;

д) Сову.


6.Рядки «А виросла, як панна, - кароока і висока, хоч за пана гетьмана» характеризують

а) Катерину;

б) Ганну;

в) Маряну;

г) Сліпу;

ґ) Відьму;

д) Сову.

7.Мати-вдова, у якої забрали сина в солдати, –

а) Катерина;

б) Ганна;

в) Мар’яна;

г) Сліпа;

ґ) Відьма;

д) Сова.

8.Мати, дочка якої Оксана помстилась поміщикові за наругу, –

а) Катерина;

б) Ганна;

в) Мар’яна;

г) Сліпа;

ґ) Відьма;

д) Сова.

9.Мати, яку жорстокий пан розлучив з дітьми-близнятами, –

а) Катерина;

б) Ганна;

в) Мар’яна;

г) Сліпа;

ґ) Відьма;

д) Сова.


10.Мати, яка поставила інтереси дитини вище власних страждань і подбала про щасливу долю сина, –

а) Катерина;

б) Ганна;

в) Мар’яна;

г) Сліпа;

ґ) Відьма;

д) Сова.

Самоперевірка.
ІV. Основний зміст уроку.

Учитель:

«Такого полум’яного культу материнства, — писав М.Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері. Образ жінки-коханки, жінки-матері виливається в нього іноді в … улюблений ним образ зорі…». І коли цю кохану чи матір, цю чистоту-зорю, цю святиню топчуть, знущаються над нею ожирілі пани і підпанки, чесна людина, а тим більше народний поет, мовчати не може. Тому Шевченко заговорив про жінку.

Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з ряду тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки-кріпачки для нього – насамперед доля його рідної матері, котру передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», в яких «у наймах коси побіліли», це, зрештою, його перша трепетна юнача любов, Оксана Коваленко, яку як і героїню поеми «Катерина», збезчещено. Отже, жіноча недоля була для нього не тільки соціальною, а й особистою трагедією. Вигук болю, що вирвався з його грудей при думці про майбутнє сестер: «А сестри! сестри! Горе вам… Для кого в світі живите?» у тодішніх жінок відбивався ехом горя, зойком усвідомлення власної безпросвітної долі.

А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, там шмагав її канчуком осавула, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала й виховувала дітей, але за все це в сім’ї терпіла гніт, бо жінка вважалась нижчою істотою в порівнянні з чоловіком. А скільки жінок стали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки, а скільки їх помандрувало за військовими валками і без сліду пропали.

І тут на захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові. Його жіночі образи – це насамперед незагоєна, найболючіша рана кріпацтва. Зверніть увагу тільки на одні назви його творів про жінок: «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар’яна-черниця». Ці назви не випадкові. Так, наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями і хтозна ще чим були жінки в тодішньому суспільстві.

Український Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим і великим заступником найбільш гнобленої серед гноблених жінки-трудівниці, яка в умовах кріпосницького лихоліття була позбавлена найвищого і найсвятішого права – материнського щастя.

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов’ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя.

Отже, повчимося милосердя у Тараса Шевченка і поведемо мову про його неповторні жіночі образи.


Стиха звучить мелодія сумної народної пісні.
Учениця:
Он іде край дороги,

Ніби привид, дівчина,

Що від зілля якогось

Стала наче причинна.
Он Ганнуся синочка

Загортає в свитину,

Щоб, востаннє зігрівши,

Залишить під тином.
А он відьма бреде,

В бур’янах заночує,

Де з сльозами гіркими

Слів людських не почує.



Людом проклята, Бога

Он благає вдова,

Що за сином ридає,

Виє, наче сова.
Серед лісу розхристана

Біжить Катерина –

На дорозі покинула

Чорнявого сина.
Ті Мар’яни знівечені,

Ті Оксани скалічені –

Оті долі жіночі

Тяжким горем відмічені.
Мабуть, тільки Тарас

Так жіноцтво любив,

Що завчасу гріхи

Материнству простив.
На святий п’єдестал

Він Жіноцтво підняв,

З співчуттям і в сльозах

Матір він оспівав.
Інтерактивна вправа «Коло думок». Обговорення жіночих образів прочитаних самостійно і в класі творів Т.Шевченка (виступи школярів додаються).
1. Поема Тараса Шевченка “Катерина” дала назву й однойменній картині Кобзаря.

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

Батько, мати – чужі люде,

Тяжко з ними жити!

Щира й довірлива Катерина «полюбила москалика, як знало серденько»: щиро, вірно, глибоко. Дівчина навіть не припускала думки про зраду. Тим болючіше сприйняла насмішку над щирими почуттями, безчестя, неславу, людський поговір. Шевченко щиро співчуває зрадженій Катрі:



Вміла мати брови дати,

Карі оченята,

Та не вміла на сім світі

Щастя-долі дати.

А без долі біле личко –

Як квітка на полі:

Пече сонце, гойда вітер,

Рве всякий по волі.

Умивай же біле личко

Дрібними сльозами,

Бо вернулись москалики

Іншими шляхами.

Покинувши за вимогою батьків рідну хату, Катерина шукає батька дитини. Вперше її відвідує думка:



Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..

Катря не припускала думки, що той, хто клявся у вірності, зрадить її, відцурається, поглумиться з чистоти її почуттів. Прозріння стало занадто болючим. Коли негідник тікає, материнське серце проймається відчаєм і гнівом:



Бодай його не кидала лихая година!

Щось надломилось в Катриній душі. На грані божевілля вона кидає дитину напризволяще й топиться у ставку. Так закінчилась трагічна історія дівчини-покритки.


2. Ганна, героїня поеми «Наймичка», інакше вирішує долю своєї нешлюбної дитини, підкинувши хлопчика бездітній парі і прирікши себе на вічне спокутування вини. Пізніше жінка прийшла на хутір проситися в найми і стала старанною помічницею господарям і нянькою власному синові.

...Молодиця



Рада та весела,

Ніби з паном повінчалась,

Закупила села.

І у хаті, і на дворі,

І коло скотини,

Увечері і вдосвіта;

А коло дитини

Так і пада, ніби мати...

Материнська любов Ганни така могутня, що ця жінка все своє життя приносить у жертву задля щастя свого Марка: вона щодня, щомиті протягом багатьох років терпить найбільшу тортуру для матері – бути Маркові матір’ю і не мати від нього синівської ласки.

Лише перед смертю зважилась Ганна відкритись синові у своєму материнстві.


3. Поема «Слепая» — ще одна гірка розповідь про страдницьку долю жінки-матері. Сільська красуня покохала багатого дідича.

Мы были в поле, жито жали;



Окончив жатву, шли домой;

Подруги пели и плясали,

А я с распущенной косой,

В венке из жита и пшеницы

Вела перёд, была царица.

Нас встретил дидыч молодой.

Никто так мной не любовался.

Я трепетала, тихо шла,

А он смотрел и улыбался.

О как я счастлива была!..

Недолго я была богата.

Зимою рано поутру

Проснулась я,— всё пусто было,

И сердце холодом заныло.

А слуги... бог им судия!

С насмешкой выгнали меня...

Знеславивши свою честь, дівчина не мала тепер притулку ніде, поневірялась по людях, гірко оплакуючи долю. Народження дочки не принесло заспокоєння й щастя, бо ні з ким ту радість було розділить. Здається, що й сам Бог відцурався нещасної. З горя жінка осліпла. Вона все поверталась до панських палат, чекала на спокусника. Врешті дідич повернувся й забрав доньку у покої, а матір прогнали.



Оксана грустная сидит

В роскошно убранной светлице,

Одета бархатом, парчой,

И не любуется собой

Перед большими зеркалами...

Сам дидыч сласти ей приносит,

Дарит алмазом, жемчугом

И на коленях её просит

Не звать ни паном, ни отцом...

Дочка не зазнала щастя в розкішних палатах, бо за ґратами щастя нема. Оксана покохала козака, з яким заздрісний пан жорстоко розправився через це, а потім збезчестив власну дочку. Збожеволівши від образи й гніву, дівчина кидається на свого ката з ножем і підпалює потім палац.


4. Поема «Відьма» наголошує, що гнобительський лад часто доводив жінку-матір до деморалізуючого стану. Ось вона, многостраждальна, перед нами:

…Жаль і страх!

В свитині латаній дрожала

Якась людина. На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала.

І довгі коси в реп’яхах

О поли бились в ковтунах.

Десятки «благородних» поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку в житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, він назвав її своєю, рідною:



…Се не мара.

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали.

Напівбожевільна жінка оповідає старому циганові свою долю: панич-офіцер уподобав молоду кріпачку й потягнув за собою у військові походи. Жінка народила близняток. Москаль її покинув.



Повертала в Україну

Степами, тернами,

Острижена. Та й байдуже.

У селах питала

Шлях у Київ. І що з мене

Люде насміялись...

Трохи була не втопилась,

Та жаль було кинуть

Близняточок...

Вдома жінка застає старого батька при смерті. Проводить з ним останню ніч. Заховавши діток від людського ока, поховала батька, зосталась сама з дітьми, але й тих у неї відібрали. Повернувшись, пан забрав молоду Наталю, сина віддав якійсь пані в лакеї. Нещасна мати шукає діток по світу, наспівуючи гірку пісню:

«Кажуть люде, що суд буде,

А суду не буде.

Бо вже мене осудили

На сім світі люде».

Стара циганка Маріула допомогла нещасній прийти до тями, навчила лікарювати. Жінка, вернувшись додому, дізналась про хворобу пана, який знеславив її і дітей, вирішила йому допомогти, та тільки в палати не допустили знахарку. Пан помер, вона помолилась за його душу, бо на дорогах велелюдних навчилась прощати.


5. Поема «Сова» — це не розповідь про жінку-покритку. Героїня твору народила дитя в шлюбі, але рано залишилась вдовою. Не покладаючи рук, мати працювала, щоб одягти й вивчити сина.

Діждалася вдова долі,

Зросту того сина.

І письменний, і вродливий —

Квіточка дитина!

Як у бога за дверима,

Вдова панувала;

А дівчата лицялися

І рушники дбали...

Але горе підкрадалося до щасливої вдови: оголосили набір у військо, вдовиного сина забрали в солдати, бо за нього нікому було заступитись.



Ой привезли до прийому

Чуприну голити;

Усе дрібні, усе малі,

Все багатих діти...

Усі невлад, усіх назад,

В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Так і не діждалась нещасна вдова своєї єдиної втіхи й надії, свого сина, із солдатів.



Вдень лазила по смітниках,

Черепки збирала,

Примовляла, що синові

Гостинця ховала.

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить — то співає,

То страшно голосить.

Люди лаяли... бо, бачте,

Спать їм не давала

Та кропиву під їх тином

І бур'ян топтала.

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою

По вулицях та, сміючись...

Дражнили Совою.
6. Поему «Мар’яна-черниця» Тарас Шевченко присвятив подрузі дитинства Оксані Коваленко, долю якої повторювали героїні творів поета. Героїня поеми була із заможної родини, а покохала бідного парубка. Мати у виборі доччиної долі керується майновим станом жениха.

“Мар'яно, Мар'яно!



Чом ти не убога! чом я не багатий!

Чому у мене коней вороних нема?

Не питала б мати, де ходиш гуляти,

З ким коли стояла. Питала б сама,

Сама свого серця; дала б йому волю

Любить, кого знає. Я б тебе сховав

Далеко! Далеко! щоб ніхто не знав,

Щоб ніхто не бачив, де витає доля,

Моя доля, моє щастя,

Ти, моя Мар'яно.

Чом ти не в свитині,

Чом я не в жупані?”

Життя з нелюбом для дівчини – та ж смерть.


7. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, її гідність і щастя. Але хіба тільки поеми? А балади: «Причинна», «Тополя», «Русалка», «Утоплена», «Лілея» та інші? В кожній з них своя, окрема історія нещасливого кохання, нещаслива з вини соціальних умов. Кожна з них – це скарга-прокляття тим, хто загубив їх долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Особливо мені припала до душі балада «Лілея». Лілея, в минулому дитина-сирота, дочка нещасної покритки, стала ніжною квіткою. Вона з дитячою безпосередністю запитує в Королевого цвіту:

«За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спусають

З мого цвіту?»

З болем Лілея розповідає про важку долю матері-покритки, про власну недолю. Пан забирає Лілею догодовувати, але, уникаючи розплати народу за свої вчинки, виїжджає, кинувши дівчину напризволяще. У розпалі стихійного протесту кріпаки, прийнявши Лілею за панську коханку, познущалися з неї. За це вона з сумом нарікає:



Молодого короткого

Не дали дожити

Люде віку.

Своїм непорочним серцем Лілея не може збагнути, чому люди змінились у ставленні до неї: зимою розправились, а весною втішались красою.

Цей твір перегукується з поемами «Відьма», «Сова», «Слепая».
8. А лірика Шевченка! В ній сотні жіночих образів. І в більшості з них йдеться про загублене кохання, страчене чи скалічене назавжди життя дівчини чи молодиці. У цьому в Шевченка багато спільного з російським поетом Миколою Некрасовим, який стільки уваги приділяв жінці-страдниці.

Але образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. Якраз найбільша заслуга Шевченка не в тому, що він ридав над долею понівечених жінок і це ридання, що пройшло через поетове серце, стало відоме світові, а в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини й вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Такими є Ганна з поеми «Наймичка», Оксана з поеми «Слепая», Катерина й Марія з однойменних поем, Сова та інші. Мама з дитинкою завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, естетичним уособленням краси, ніжності і благородства. Чи не тому стали нині крилатими оці мелодійні слова:



Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

«Не знаю в літературі всесвітній поета, - писав Іван Франко, - котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне женщину. Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері…».

Проте цей ідеал не був постійним у Шевченка, а зазнав еволюції. Якщо Катерина тільки терпить, плаче і в тяжкому горі, покинувши дитину, кінчає життя самогубством, то Ганна-наймичка здатна вже забути образу і жити заради дитини. Оксана з поеми «Слепая» встає на найактивніший захист своєї гідності: вона вбиває поміщика, який її обезчестив, і підпалює панський палац.
Учитель підсумовує роботу учасників “кола” і пропонує представити дослідницькі творчі роботи учасникам малих домашніх груп.
Дослідження за літературними творами

(тут додаються виконані учнями роботи)
Завдання І групи: порівняти образи Катерини (поема «Катерина») і Ганни (поема «Наймичка») за опорною схемою.


Показники

Катерина

Ганна

Соціальний стан

Селянка - кріпачка

Наймичка

Відомості про життя до народження сина

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила…

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили…



Я не одна, - єсть у мене

І батько, і мати…

Я була багата…


Ставлення до дитини

Любить сина скоріше інстинктивно, піклується про дитя:

Бере шага, аж труситься:

Тяжко його брати!..

Та й навіщо?.. А дитина?

Вона ж його мати!...

Та синові за гіркого

Медяник купила.


Полишаючи дитину, вкрила її новою свитиною.

А коло дитини

Так і пада, ніби мати…


Спосіб вирішення долі дитини

Йдучи з дому, Катерина вперше подумала про самогубство. Впевнившись у зраді коханого остаточно, Катерина здійснює божевільний намір, а дитя залишає напризволяще.

Вирішує підкинути нешлюбну дитину бездітній заможній парі, сама наймається до господарів працювати, щоб доглядати за сином.

Чим керувалась жінка, вирішуючи долю сина?

Катерина керувалась власним болем, почуттям відчаю і образи.

Ганна змогла пригасити власний біль і поставила інтереси дитини вище за власні почуття.

Ваше ставлення до вчинку жінки








Завдання ІІ групи: придумати продовження розповіді про долю Івася, сина Катерини за логічним ланцюжком.


Ланцюжок

Власне розповідь

Розмірковування поета про долю Івася

Сирота-собака має свою долю,

Має добре слово в світі сирота;

Його б’ють і лають, закують в неволю,

Та ніхто про матір насміх не спита.

А Йвася спитають, зараннє спитають,

Не дадуть до мови дитині дожить.

На кого собаки на улиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята…

Одна його доля – чорні бровенята,

Та й тих люде заздрі не дають носить.


Івась – поводир сліпого старця

Після смерті Катерини Івася знайшли лісничі. Коли дитина підросла, віддали в поводирі сліпому старцеві.

Доля юнака-байстрюка

Доля на Івася чекає важка: тавро безбатченківства постійно буде переслідувати юнака.

Ставлення людей до дитини покритки

Юнак терпітиме насмішки жорсткосерців, поневірятиметься по наймах, поки, можливо, потрапить у москалі.

Шанси на особисте щастя

Шанси на особисте щастя у хлопчика незначні. Хто ж побажає віддати дочку за байстрюка?


Завдання ІІІ групи: створити сторінку щоденника Тараса Шевченка «Роздуми про долю жіночу», використовуючи цитати з ліричних відступів творів.


Твір

Сторінка щоденника

«Катерина»

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

Батько, мати – чужі люде,

Тяжко з ними жити!




«Сова»

Ой талане, талане,

Удовиний поганий!

Чи ти в полі, чи ти в гаї,

Обідраний цигане,

З бурлаками гуляєш?

Тече вода і на гору

Багатому в хату.

А вбогому в яру треба

Криницю копати.

У багатих ростуть діти –

Верби при долині;

А у вдови одним одно,

Та й те як билина.


«Відьма»

До кого ж ти прихилишся?

Нікого немає!..

До людей хились, небого,

Люде привітають.




Завдання ІV групи: створити із цитат творів монолог поета про ставлення людей до жінок, які заплямували (навіть не з власної вини) свою честь, пояснити, чому таким було ставлення суспільства до долі матері-одиночки, до долі жінки.


Твір

Монолог

«Відьма»

Люде добрі і розумні

Добре її знали,

А все-таки покриткою

І відьмою звали.



«Сова»

Люди лаяли… бо, бачте,

Спать їм не давала

Та кропиву під їх тином

І бур’ян топтала.

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою

По вулицях та, сміючись…

Дражнили Совою.



«Слепая»

А слуги… бог им судия!

С насмешкой выгнали меня…

Меня и в хату не пустили,

Все посмеялись надо мной…

И все смеялись надо мной.

Покрыткой, дурой называли,

И даже нищие чуждались…


«Катерина»

Люде серця не побачать,

А скажуть – ледащо!..

Отаке-то на сім світі

Роблять людям люде!..

«Нехай, - кажуть, - гине ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».


V. Рефлексія та самооцінювання.



  • «Мікрофон» («Сьогодні на уроці я…»).

  • Самооцінка діяльності.


Картка оцінки

діяльності учня під час уроку


Ім’я

Тест
Самооцінка

Публічний виступ

(відповідність темі, емоційність, мовленнєве оформлення, поведінка під час виступу)

Самооцінка

Робота в групі (парі)
Оцінка сусіда

Оцінка учителя

Скоригований бал





















VІ. Домашнє завдання: читати інтимну лірику Т.Шевченка.

О.Л. Лучанінова,

вчитель української мови

та літератури,

Н.М. Жирова,

вчитель англійської мови
Свято
В сім'ї вольній, новій

не забудьмо пом'янути його добрим словом

(з нагоди 200-річчя дня народження Тараса Григоровича Шевченка)



Мета. Поглибити знання школярів про великого сина українського народу, світове значення його творчості. Розвивати вміння використовувати отримані знання, виразно читати поетичні твори. Виховувати почуття любові, шани до народного Кобзаря і його творів.

Обладнання. Портрет Т.Г.Шевченка, фотовиставка, плакати, рушники.
Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».
Ведучий. У мертвій, спаленій сонцем пустелі стояли два дуби: один – зелений – то дерево Життя, другий – сухий – дерево Смерті. Під зеленим дубом сидить босий, простоволосий, в убогій одежині, але міцний статурою дід і плаче. Над білою головою висить дощечка з написом: «Хто мені, 120-річному, уклониться до пояса, той матиме літа мої». Під сухим дубом на золотому троні сидить Смерть, у руках тримає косу, а біля її ніг лежить велика купа торбинок із золотом. Над її головою теж висить дощечка. Напис проголошує: «Хто мені, всемогутній Смерті, уклониться до землі сто разів, той одержить від мене торбинку золота».

Люди, які долали пустелю, були босі, зморені. Вони йшли, несучи свої нужденні пожитки. Наче сліпі, люди минали старого й підходили до золотого трону. Тут вони кидалися на коліна і рвучко вклонялися кістлявій володарці трону, а потім брали торбинку золота і з неприхованою радістю бігли додому. Старий дід мовчав і плакав усе дужче.

Та якось тим шляхом ішов юнак у брилі, з торбою за плечима, в свиті старій. Зупинився, уважно написи прочитав. Смерть не втрималась, покликала:

— До мене, до мене, юначе, йди. Не пожалкуєш. Поклонися мені і отримаєш мішок золота.

Але хлопець рішуче повернувся до Смерті спиною і підійшов до дерева Життя. Вклонився шанобливо 120-літньому дідові, а потім скинув свою стару свиту і запропонував старому зігріти нею ноги.

— Велике у тебе серце, сину мій! — сказав дід. — Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються серцю людини. За те, що ти, юначе, поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність.

Здивований юнак вклонився дідові вдруге, а потім витяг з торбини окраєць хліба, воду і поділився з старим.

— А як же звати тебе, хлопче? — запитав той.

— Тарасієм, — відповів юнак.

— Ой сину, бурхливе, неспокійне життя матимеш, проте вічною буде слава твоя.

Вклонившись іще раз, пішов хлопчина своєю дорогою.

Пішов юнак, пішов у вічність, щоб

... Сонцем, сонцем жити,

Яке й не сходило тоді,

А тільки велетню видніло

З-за чорних мурів вікових,

І думи, думи освітило...

Як не гордитись нам за них!..

І пішов молодий Шевченко у світи, щоб відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ. Пішов, щоб оспівати Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили це своєю вічною піснею.

Два шляхи стелились перед ним...

Дві дороги виділись – дві Долі.

Перша Доля з поглядом палким

Шепотіла лагідно: «Доволі,

Ну пощо тобі старі часи

З полинялим привидом гетьманським?

Полиши, забудь, живи, як всі,

Безтурботно, весело, по-панськи.

Друга Доля мовчки підійшла,

Хусткою запнута, сивокоса,

Строгим зором наче обпекла:

— На тобі, мій сину, кобзу!

Учень 1. Благословен той день і час

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.


Учень 2. Читаємо у Степана Васильченка: «Україна... В одному лише слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку й жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її...»
Учень 3. «Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки. Україна – це марні, обшарпані, голодні люди, що йдуть на панщину, чорні та німі».
Учень 4. «Україна – розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі... Поема жалю і смутку... краси і недолі...» Одна зі сторінок у цій поемі належить невиданому у всі часи по всьому світу її огненному поетові.

Учениця.

Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь віки!
Тарас Шевченко. Це ім'я стало символом нашого народу. Його портрети — в кожній хаті, його “Кобзар” лежить на столі поруч з хлібом, а його пісні вишиті на рушниках. Про поета ми знаємо, здається, все: від його босоногого дитинства — до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Змалку знаємо напам'ять його вірші. Тарас був одним із народних пророків, титаном духу, першим, хто закликав:

...вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

Сьогодні, в буремний, неспокійний вік нам, можливо, як ніколи, потрібні сила духу Шевченка, його незламна віра в те, що “буде правда між людьми”, потрібне його віще слово.



Слухайте, слухайте голос,

Голос безсмертний Тараса.

Він наша гордість і слава,

Рідного слова окраса.

“Він був сином мужика і став володарем у царстві Духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури”. Він жив у епоху, що знищувала найкращих своїх синів — гноїла в катівнях, убивала на дуелях, вішала... Але ось парадокс: найпохмуріша епоха народила найволелюбніших людей — Пушкіна, Лермонтова, Шевченка... До того ж якщо російські генії — з дворян, то Шевченко — кріпак. Невтолимий біль, дума невсипуща, доля власна, доля близьких і рідних — ось чим був для нього народ! Тому-то не мав потреби ні нагинатися до народу, ні тягнутися до нього.

Найкращий і найцінніший скарб дала йому доля лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець збуджуватимуть його твори.

“Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко”, — говорив Іван Франко.

“Кров'ю”, “ сльозами” написане слово

Не зможе збороти ніхто і ніколи.

Тарасе, твій голос лунає і нині —

“Кобзар” осяває нам ночі і днини.

Катований, нищений, Феніксом він

Із попелу рабства себе відродив!

Муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди! Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку — Матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі, —

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати. Бо, як сказав незабутній Тарас:



В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.

Як в українській вишиванці символічно поєдналися червоний і чорний кольори, так у поезії Великого Кобзаря України переплелися любов і ненависть, ніжність і гнів, замилування і прокляття. Для всіх цих людських пристрастей є свої символи, які вросли в товщу прадавніх вірувань і які єднають нерозривними зв'язками поета з його народом, з Україною.

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

Вдивляючись в портрет Шевченка, вчитуючись в рядки його творів, мимоволі задумаєшся: звідки в невільника стільки лицарства і незламності? Звідки в мужицького сина сократівське чоло, очі мудреця? Як цей сирота з нужденного села, де чи не єдиним вчителем був п'яний дячок, піднявся до вершин людської мислі? Звідки ота шляхетність, гідність у житті і творчості?

Найкращі риси від народу,

Як добрий син, з собою взяв,

Народне слово, велич, волю

До світових висот підняв,

Заставив думать: хто ми є,

Яких батьків, сини чиї.

Народ подужчав і розправив

Крила орлиніїї свої!

Шевченко іде по світу. На всіх континентах звучить його слово. Ніколи не згасне Прометеїв вогонь “Кобзаря”, котрий підхоплюють все нові й нові молоді руки й серця, щоб передати наступним поколінням. Шевченко завжди сучасний — і вчора, і сьогодні, і завтра.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.
Учень 1. Тарас Шевченко — геній, відомий усьому світові. Його біографію вивчають не лише українці, а й росіяни, німці, французи, англійці...

Презентація біографії Кобзаря англійською мовою.
Літературна вікторина


  1. Коли і де народився Тарас Шевченко?

  2. Що вам відомо про його сім'ю?

  3. Кому належала кріпацька сім'я Шевченків?

  4. Що означало бути кріпаком?

  5. Кого з батьків Тарас втратив першим?

  6. Хто доглядав малого Тараса?

  7. Які здібності Тарас виявляв у дитинстві?

  8. У якому році Тарас Шевченко став вільною людиною?

  9. Який витвір мистецтва допоміг викупити Тараса на волю?

  10. Хто автор цієї картини?

  11. Який вищий навчальний заклад закінчив Т.Шевченко?

  12. Хто був його вчителем?

  13. За що лаяв Карл Брюлов Тараса Шевченка?

  14. У якому році вийшла перша збірка творів поета?

  15. Назва збірки Т.Шевченка і його друге ім'я?

  16. Що означає слово “заповіт”?

  17. Чому Т.Шевченко склав заповіт задовго до смерті?

  18. Якою хотів бачити Кобзар Україну майбутнього?


Учень 2. Кожен вірш Шевченка – це радість і біль поета, його життя. Дивуєшся: невже, щоб заграла скрипка, неодмінно треба розрізати живе тіло явора? Невже, щоб заговорила душа, неодмінно треба доторкнутися до неї різцем болю?
Звучить пісня «Думи мої, думи».

Учень 3. Вогнем палало поетове серце, коли він бачив, як лукаві пани знущались з людей. Особливо боліла Шевченкові жіноча недоля, оскільки жінки у тогочасному суспільстві були найбезправнішими. І вся ота наруга над людиною здійснювалась на лоні чарівної природи...
Літературна композиція за твором Т.Шевченка “Лілея”.
Учень 4. Коли Тарас був малим, він часто слухав розповіді діда Івана про гайдамаків, про боротьбу козаків за волю України. Це глибоко вразило його душу. І не злидні найбільше тривожать поета, а те, що люди стали рабами, перестали боронити волю, забули про славне історичне минуле.

Учень 1. Поетові думи, болі й страждання, надії і сподівання, хвилини радості й тривоги лягли рядками на папір і зібрались у поетичній збірці під назвою «Кобзар».
Учень 2. Мабуть, ніхто так не любив Україну як Тарас Шевченко. Гортаючи сторінки його творів, ми відчуваємо в них красу рідної землі та любов поета до батьківщини.

Учень 3. Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Тарас Шевченко залишатиметься у пам'яті нащадків, бо є й буде Україна, і народ український, який пам'ятає його заповітні слова.

Звучить “Заповіт” Т.Шевченка чотирма мовами: українською, англійською, російською, польською.
Учень 4.

Як весна на зміну лютій йде зимі,

Так відходять роки в вічне небуття!

Скільки будуть жити люди на землі,

Пам'ять їх не згубить слово Кобзаря!

Як веселка в небі розпускає барви,

Так цвіте і квітне звільнена земля!

І в сім'ї великій, вольній і новій



Шанобливо згадуєм ім'я Кобзаря!
Танок “Веселка”.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка