Урок 2 Тема. Біблія про походження людини Мета



Скачати 422.08 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації10.09.2017
Розмір422.08 Kb.
  1   2   3
9 клас

Урок 2

Тема. Біблія про походження людини

Мета. На основі біблійних сюжетів пояснити про походження людини, християнський погляд на людину як на творіння Боже; допомогти дітям усвідомити, що людина – це образ і подоба Божа

Біблійна основа: Бт.1, 26-27; Бт.128-31; Бт.2,7; Пс. 103,31.

Ключові вірші: «Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою» ( І Тим.4,4-5)

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас), учнівська презентація.

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА



1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу. Перегляд презентації «Бог – Творець»

3.Мотивація навчальної діяльності

Ким же є людина? Яким є її покликання? Що є сенсом її існування? Яке завдання має суспільство? Як регулюється сфера взаємовідносин між людиною і суспільством. З точки зору християнської антропології, кожна окрема людина є незрівняним і неповторним Божим Задумом. Кожна людина має тіло і душу, причому батьки при зачатті дитини підготовляють матерію; Бог же дає розумну душу, яка, у свою чергу, створюється з нічого. Це означає, що у цьому світі протягом часу, зазвичай, перетворюється лише матерія – з уроків хімії ми всі знаємо експеримент з ковпаком для сиру, де щось спалюється, але вага не змінюється, хоча видимо предмет розчиняється. Атоми тільки по-іншому згрупувались, але вони ж не зникли – тут виникає існування ще одного атома у світі. На відміну від цього, шляхом створення розумної душі з нічого у цей світ приходить нове буття, отож, буттєва реальність поширюється, і це – назавжди.
4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА



5.Актуалізація знань учнів

Ми щойно говорили, що кожна людина є власним задумом Бога. Кожна людина є співучасницею людського буття, тобто вона має те істотне, що творить людину як таку. Але вона також є індивідом, що індивідуалізується через конкретну матерію, свої гени, схильності та таланти, обмеженості біологічного типу, людина також індивідуалізується через конкретну сім’ю, в якій вона народжується, через історичну і культурну ситуацію свого народу, своєї країни. Людина є не абстракцією, а конкретною істотою зі своїм призначенням у просторі та часі. Звідси випливають і вимоги, і завдання, а також і зміст життя для кожної окремої людини. 
6. Пояснення нового матеріалу

Релігійне і наукове пояснення походження людини мають свої особливості й відрізняються одне від одного. Релігійна інтерпретація виходить з того, що людина створена Богом за своїм «образом і подобою», тобто спирається на ідею креаціонізму. Наукове пояснення включає ідеї еволюції, теорії антропогенезу, тобто поява людини обумовлена тривалим процесом розвитку органічного світу, становлення і функціонування суспільства.
Історія поглядів на походження та сутність людини має безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є її безпосередніми пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних вірувань, обрядові дії і поведінку людей, їх світосприймання в цілому. Одним із варіантів пояснення людського походження є давні грецькі міфи. Пантеон богів, їх життя і воля передують появі людей. Існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними, за міфами, відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею.
В історії світоглядної думки тисячоліттями панував погляд про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування. Вона розглядалася як частка природи, яка підвладна природним закономірностям. У первісних філософських системах домінував погляд, що людина існує у всесвітньому Логосі, є його невід'ємною складовою часткою і залежить від циклів його розвитку.
Проблема походження людини в найбільш категоричній формі чи не вперше була поставлена в релігійній свідомості. В релігійних і філософських джерелах різних народів зафіксовані уявлення про походження людини, її місце та призначення у світі, про сутність людини і співвідношення в ній тілесного й духовного. Спільною у різноманітних поглядах є теза, що людина — істота розумна.
Згодом склалася специфічна галузь знань про людину, яка дістала назву релігійна антропологія.
Для неї характерним є розгляд проблем людини через призму існування надприродної сили та її визначального впливу на долю людини. В іудаїзмі, християнстві, ісламі надприродна сила (Бог) має здатність творити світ і людину з нічого за власною волею. Подібні уявлення властиві й багатьом східним релігіям, в яких інтерпретація походження людини різниться деталями, проте в головному вона збігається. Людина — наслідок творіння. Класична релігійна модель появи людини представлена у священних книгах різних релігій. Так, християнська Біблія подає опис процесу творіння Богом людини: «І сотворив Господь Бог людину із пороху земного, — сказано у Старому завіті, — і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття, 2:7). Далі розповідається, що Бог поселив першу людину по імені Адам в едемському раю, щоб порала та доглядала його (Буття, 2 : 8, 15). Був Адам в раю самотнім, бо серед створених Богом живих істот не мав помічників. Тоді Господь вирішив створити жінку, щоб усунути самотність Адама. Біблія про це розповідає так: «І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І він узяв одно із ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку і привів її до Адама» (Буття, 2 : 21— 22). В цих найдавніших релігійних текстах (IX—VIII ст. до н. є.) зроблена спроба осмислити не лише проблему походження людини, а й її сутність. Складові елементи людської природи, а саме тіло, душа і дух, християнська теологія розглядає як різні складові, що створені різним способом у процесі творіння. Християнство та іудаїзм твердять, що людина завдячує своїм життям не лише сотворінню Богом її тіла з праху земного, а й особливому творчому акту Всевишнього, який чудесним способом наділив людину життям. Цим самим підкреслюється наявність у людині надприродного аспекту, а саме духовності і моральності. В релігійній свідомості людина роздвоюється на матеріальне земне і духовне надприродне начала.
З релігійної точки зору духовне начало — дух, душа, атман — має надприродне походження і є вищим началом. Воно має сок-ральні функції і відображає зв'язок людини з Богом. Теза про те, що Бог дав життя людині через своє дихання, наголошує, на думку богословів, що людина розумна істота і є втіленням Бога. Згідно з християнською антропологією людина є доказом буття Бога, оскільки він наділив її життям і безсмертною душею. Іоан Да-маскін писав, що людина володіє задатками богопізнання, оскільки знання про буття Бога сам Господь заклав у природу людини

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 5- 7 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Людина є творінням. Отож, причину свого буття вона має не в самій собі. Вона не створила сама себе, та її навіть і не питали, чи вона хоче бути покликана до життя. Навіть дехто з нас у своїй юності робив своїм батькам докір, чому взагалі вони його народили. Людина просто є тут і має перед собою завдання жити.

  • Передусім людина є особистістю.

  • Індивідуальна природа людини

  • -Особистісне буття означає самосвідомість, самосвідомість, свободу і відповідальність

  • Соціальна природа людини (матеріальна сторона)

  • Соціальна природа (духовна сторона) 

  • Бачення людини у християнстві. Відмінності від індивідуалістичного і колективістського розуміння людини 

  • Спільноти на службі особистості

9.Домашнє завдання: Прочитати 1-3 розділи книги Буття.

9 клас

Урок 3

Тема. Покликання людини

Мета. Розкрити учням зміст понять «покликання»;пояснити учням суть загального та особистого покликання людини, в чому воно полягає; формувати бажання віднайти своє,особисте покликання та розвивати його; розвивати в учнів уміння розрізняти спеціальні покликання; виховувати в учнів прагнення до благочинної діяльності

Біблійна основа:Мт. 25, 14 -29; Мт.4,17 – 23; Вт. 10.20, Єр. 1, 5, Іс. 49, 1.

Ключові вірші: Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному! Гал. 5, 13

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА



1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу

Пригадайте розповідь про створення людини – Бт. 1, 26-31.



3.Мотивація навчальної діяльності

Тема покликання стосується кожного з нас особисто. Кожен із нас через своїх батьків отримав від Господа дар життя. Це означає, що ми народилися з Божої любові, що Він хоче, аби ми існували. І кожна людина як витвір Божої любові є неповторною, єдиною; кожна людина має призначення чи якесь особливе запрошення від Господа Бога посісти певне місце в людській спільноті і на тому місці за допомогою всіх інших Господніх дарів терпеливо виконати своє завдання, щоб почути від Нього слова: „Слуго добрий і вірний, у малому ти був вірний ... увійди в радість пана твого” ( Мт. 25,21). Такі Господні слова повинні бути заключним акордом нашого життя.


4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА



5.Актуалізація знань учнів

Ще у молодших класах ми говорили, що кожну людину Господь кличе, знає по «імені», тому сьогодні постараємося глибше зрозуміти поняття «покликання» і що воно означає для кожного з нас.



6. Пояснення нового матеріалу.

Господь Бог, Творець Всесвіту і кожної людини, заздалегідь, ще перед нашим народженням передбачає для нас якесь місце в житті людської спільноти, в тому просторі й часі, які Він вибрав для нас. Прекрасним прикладом цього є життя пророка Єремії, про якого кажуть: «Перш ніж ж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» ( Єр. 1, 5).Тут також варто згадати про роль, яку в житті й покликанні кожної людини відіграють її батько та мати, бо вони також виконують своє дуже важливе покликання. Часом люди дещо легковажно ставляться до подружнього життя, як до чогось буденного, нецікавого, мовляв, людина одружилася, не стала кимсь важливішим – священиком чи монахом. Це неправильний підхід. Бути батьком чи матір'ю, а насамперед творити християнське подружжя – це вже покликання. Коли в християнській сім'ї народжується дитина, батьки повинні серйозно поставитись до того, що Господь доручає їм, цьому чоловікові й цій жінці, належно виховати цю дитину і допомогти їй у свою чергу пізнати своє покликання, докласти зусиль, аби вона усвідомила, що має в житті особливе місце, особливе завдання. Відтак, підростаючи, дитина починає замислюватися над тим, що їй робити в житті, планує, як можна втілити свої бажання, свої ідеали. Вона може бути покликаною до священства, монашества чи, як найчастіше буває, до виконання безлічі інших завдань, що їх потребує людська спільнота, аби задовольнити всі свої оправдані потреби. Це немовби друга надзвичайно важлива фаза, коли людина приймає рішення щодо свого життєвого шляху. У цей період життя зроджується усвідомлення власної гідності, вартості як повноцінного члена людської спільноти, як когось, кому доручено виконати особливе завдання, що його ніхто інший не виконає. На цьому етапі важливо зрозуміти, що це не вибір способу заробітку грошей, а щось значно глибше й цінніше, що, з одного боку, приносить людині задоволення, а з іншого – дає змогу виконати те завдання, яке приготував для неї Господь. Крім „життя у світі”, є ще два види покликання, опрацьовані значно краще. Перше – покликання до священства. Це особливе покликання від Господа для служіння спільноті. Священик покликаний не тільки на те, щоб освячувати свою душу, а передусім щоб служити людям. Для розуміння цього покликання священик має бути солідно підготовленим: прагнути духовного зростання, мати відповідний рівень освіченості, поглиблювати свою культуру. Зі свого боку, люди, яким він служить, повинні розуміти цінність священства, виявляти до цього стану життя відповідну пошану, заохочувати й підтримувати в їхніх стараннях тих молодих людей, у яких виявляє себе покликання до священства. Крім покликання до священства, Господь Бог кличе душі в особливий спосіб бути свідками життя з Богом і в Бозі. Це монахи, монахині – люди, які публічно через свої обіти заявляють, що вони бажають бути носіями чеснот, дуже важливих для християнського життя і будування християнської громади. Таке покликання має два аспекти. З одного боку, це праця над собою, щоб євангельські правди якнайкраще здійснювалися в житті даної особи. А з другого боку, щоб через молитву і виконання євангельських правд служити прикладом для цілої громади, освяченням через молитву, зразком через боговгодне життя. Інколи люди впевнені, що жити побожно, виконувати всі Божі заповіді неможливо. Богопосвячене життя, яке відповідає певним правилам окремої монашої спільноти, має переконати людську спільноту, що євангельські заповіді не є понад наші сили, що ми можемо їх здійснювати – звісно, з Божою допомогою. У прадавній традиції нашої Церкви богопосвячені особи уважаються немовби самим серцем християнської громади.
7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 1-6 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Коли вести мову про покликання як таке, мається на увазі справа, пов'язана з певними вчинками, відповідним способом реалізації свого життя, а не володіння чимось. Незреалізоване покликання несе людині сум, незадоволеність життям, одним словом, - екзистенціальну трагедію. Наше життя є немовби така собі «зебра», з білими та чорними смугами, «святами» і «буднями». Отож, зреалізування особистого покликання - тривалий процес, а не діло одного дня, тижня, місяця... . «Людина, яка розминулась зі своїм покликання, - як зауважує розсудливо Оноре де Бальзак, - нещаслива, вона стає сумною і безрадісною; вона страждає, а страждання озлоблює». Отак!

Тому слухаймо охоче голосу серця, голосу Божого, просімо в Господа ласки розпізнання нашого правдивого покликання, щоб не мандрувати довго без мети притемненими манівцями життя. Тільки Творець допоможе надійно розвіятись неспокійним ілюзіям, подати в руки міцний та надійний факел віри у Нього, Свої невмирущі істини. Ми є учасниками небесного покликання. Мовить старозавітній пророк Ісая: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я...» (Іс. 49, 1)

9.Домашнє завдання: Дати відповідь а питання – У чому моє покликання?

9 клас

Урок 4

Тема. Покликання людини. Види покликань людини.

Мета. Розкрити учням зміст понять «покликання»;пояснити учням суть загального та особистого покликання людини, в чому воно полягає; формувати бажання віднайти своє,особисте покликання та розвивати його; розвивати в учнів уміння розрізняти спеціальні покликання; виховувати в учнів прагнення до благочинної діяльності

Біблійна основа:Мт. 25, 14 -29; Мт.4,17 – 23; Вт. 10.20, Єр. 1, 5, Іс. 49, 1.

Ключові вірші: Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному! Гал. 5, 13

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА



1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу

3.Мотивація навчальної діяльності

Покликання... Який же великий зміст вкладено у це непросте слово. Кожна мудра людина прагне в житті визначитись назавше у своєму виборі, зустрітись не на мить зі щастям, світитися долі. Вибір конкретного стану - чи не постійно актуальне питання, котре не раз досить важко вирішити без особливої допомоги Всевишнього. Тільки Він як всемогутній огортає наше земне буття: минуле, теперішнє і майбутнє. Лиш Його треба нам просити з твердою вірою показати саме ту дорогу, котрою маємо йти до мети... Повіривши у правдивість небесної щасливості, зможемо зазнати духовної радості вже тут. А що може бути від цього головніше?.. Та тільки вірмо, вірмо і знову вірмо!!! Життя іноді зав'язує хитро-мудрі вузли на нитці нашої долі, однак ми не самі - з нами Господь Бог, Рятівник людини. І Він радо допомагає охочим вибратись на волю з в'язниці тривог, розчарувань, прерізних бід...



4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА



5.Актуалізація знань учнів

Як уже відомо, існують на білому світі три таких життєвих стани: подружній, вільний і чернечий. Подружній стан установив сам Господь з метою продовження людського роду. Тож від нього й розгалужуються інші два стани. Покликання до батьківства не означає лишень мати дітей, це швидше є виконання функцій батька і матері. Пресвята Родина - добрий взірець для всіх християнських родин земної кулі. Вільний стан позбавляє нас піклування про сім'ю. У такому стані можна краще дбати про загальне добро своїх ближніх, творити з більшим запалом у молитві добрі діла тощо, адже людина не мусить виконувати родинних обов'язків. І останній монаший стан - це цілковите віддання себе на службу Богові та ближнім заради ж самого Господа, Його небесного Царства. Своєрідна посвята. Вузьку монашу дорогу окреслюють євангельські ради - вбогість, чистота та послух. Цей стан характеризується немалою жертовністю. Вищим від нього може бути хіба що священичий, бо це особливий привілей... Кожен зі станів накладає певні зобов'язання, здійснення яких впливає на реалізацію нашого життя, щастя чи нещастя, успіху або неуспіху...



6. Пояснення нового матеріалу.

«Виняткова доля людини, - як стверджує Ралф Уолдо Емерсон, - народитися для якоїсь справи, яка дасть можливість скористатися своїми здібностями і щастям...» З погляду морального богослов'я, єдине справжнє покликання людини - це повністю реалізувати власну особистість, своє Боже синівство на службу братів, тобто суспільного колективу. Як дізнаємось, вже раніш професія означала загально людське існування, котре присвячене особливій меті і, як правило, на ціле життя.

Та професії змінюються. Це стало помітним, особливо зі зростом безробіття. У наш час, між іншим, покликання стало охоплювати теми «професії» й «кар'єри», всередині котрих людська істота, що перебуває в нестримному пошуку, стремить до самоутвердження. І як нам, хитким створінням, потрібно повестися - не заблукати в цій круговерті, не загубитись надовго в таємничих лабіринтах власної долі? Спробуємо над цією дійсністю якось замислитись.

Ми всі без винятку покликані насамперед до життя, до життя з небесним Творцем, до співпраці з Божою ласкою. Покликані до різноманітних занять. А в цьому житті наче на довгій ниві. При нагоді пригадується твердження українського філософа Григорія Сковороди про так звану «споріднену працю» - кожен має робити те, до чого відчуває найбільше поклик... «Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить з тебе» (Г. С.). Мандрівний мислитель не одружився, до монастиря не подався, хоч його палко заохочували... . Намагався залишатись собою.

Чимало видатних людей усіх часів наголошують на цій істині. Вони також старались віднайти в житті автентичне покликання. Віднаходили... Не раз пройшовши через «вогонь», «воду» і «мідні труби». За висловом Ліліана Сміта, доказом справжності будь-якого покликання служить любов до важкої праці, якої воно вимагає.

Якщо взяти під увагу Божих угодників, то, крім інших святих, є ще такий, може, не кожному відомий, святий Андрій Гюберт Фурне (1758-1834), який прийшов тихо на світ близько французького міста Пуатьє. У ранньому віці він не любив ані вчитись, ані молитись, мав схильність до ігор... Як малий хлопчина, написав одного разу на своїй книжці такі цікаві слова: »Ця книжка належить до Андрія Гюберта Фурне, що є добрий хлопець, хоч він не буде ні священиком, ні монахом!» Не одну, безперечно, вину стягали на нього у школі його лінь та свавілля, так що однієї погожої днини він зі школи дременув...Зробив це лишень тому, щоб його зловили та привели назад, що боляче тоді відчула його шкіра.

Відтак Андрій перейшов на студіювання філософії та права, та замість того, щоб наполегливо вчитися, знову, як і колись, проводив цінний час на забавах... Якось несподівано записався до служіння у війську, проте невдовзі від тієї служби його було викуплено. Затим побожна Андрієва мати пробувала знайти йому працю якогось писаря, одначе і з тим хлопцеві не поталанило - мав досить поганий почерк... Укінці згорьовані батьки послали свого сина до вуйка, пароха однієї вбогої парафії, що відзначався великою ревністю. І під його впливом неспокійне серце Андрія почало поволі змінюватись у кращий бік. Зі зміненим характером і чималим бажанням юнак взявся вчити богослов'я, успішно поздавав усі потрібні іспити. Після висвячення на священика працював сотрудником у свого вуйка. Потім в іншому місці. Пізніше єпископ призначив його на пароха рідного містечка.

Будучи Господнім слугою, Андрій проявляв велику любов до кожного, зокрема до вбогих і не тільки. Добрий приклад потягав усіх. Через що удостоївся загального вшанування у Христовій Церкві...

Схожі випадки непоодинокі. Вони дивують. Знову переконуємось: дивні дороги Божого Провидіння. Бачимо це ясно на прикладі св. Андрія Фурне, який зумів побачити власне покликання, хоч було немало труднощів. Кожен прямує до Бога своєю окремою стежиною. Варто тужити на землі за небесною домівкою, не сидіти, склавши руки, подолувати злі схильності, що мають здатність накопичуватися, «бо Бог нас покликав не до нечистоти, а до святості» (1 Сол. 4, 7). Покликання до святості стосується всіх розумних сотворінь, тобто нас. Треба лишень це добряче усвідомити. Покликання до життя в Бозі - корінь інших покликань.

Між іншим, першохристиянська Церква визнавала християнина як покликаного. Взагалі у Біблії опис покликання досить вражає. Кажуть, що найбільше. Християнське покликання породжене Духом, а Дух же єдиний. У лоні цього покликання є різі «дари служіння... різні діяння», але в цій різноманітності харизм є тільки одне Тіло і тільки один Дух, один Бог (пор. 1 Кр. 12. 4-13). А сама Вселенська Церква розуміється як спільнота покликаних. Вона бо і «Покликана», і водночас «Вибрана» (2 Йо. 1).



7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 2-6 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Коли вести мову про покликання як таке, мається на увазі справа, пов'язана з певними вчинками, відповідним способом реалізації свого життя, а не володіння чимось. Незреалізоване покликання несе людині сум, незадоволеність життям, одним словом, - екзистенціальну трагедію. Наше життя є немовби така собі «зебра», з білими та чорними смугами, «святами» і «буднями». Отож, зреалізування особистого покликання - тривалий процес, а не діло одного дня, тижня, місяця... . «Людина, яка розминулась зі своїм покликання, - як зауважує розсудливо Оноре де Бальзак, - нещаслива, вона стає сумною і безрадісною; вона страждає, а страждання озлоблює». Отак!

Тому слухаймо охоче голосу серця, голосу Божого, просімо в Господа ласки розпізнання нашого правдивого покликання, щоб не мандрувати довго без мети притемненими манівцями життя. Тільки Творець допоможе надійно розвіятись неспокійним ілюзіям, подати в руки міцний та надійний факел віри у Нього, Свої невмирущі істини. Ми є учасниками небесного покликання. Мовить старозавітній пророк Ісая: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я...» (Іс. 49, 1)

9.Домашнє завдання: Дати відповідь а питання – У чому моє покликання?

Розкрити учням зміст понять «праведність» та «неправедність», «вірність» та «невірність». Показати учням Біблійне розуміння праведності на прикладі життя Ноя та необхідність бути праведним і вірним у повсякденному житті.

не лише вчинки і поведінку інших людей, а також свої вчинки та наводити приклади моральної поведінки: в сім`ї, в школі, у спілкуванні з іншими людьми. Виховувати в учнів прагнення жити у відповідності з християнськими цінностями

9 клас

Урок 5

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка