Урок №2: Періодизація укр літ-ри. Перекладна світська літ-ра. Літописи. «Поучення Володимира Мономаха», «Повість врем’яних літ»



Скачати 410.78 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації29.04.2016
Розмір410.78 Kb.
1   2

Повість минулих літ





Яскравою пам'яткою давньоруського літописання кінця XI — початку XII ст. стала "Повість минулих літ", яка увібрала в себе не лише весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а й досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури. Особливо сильне враження справляє вступ до "Повісті минулих літ", де відтворено широку картину світової історії, показано місце слов'ян і Русі в системі тодішнього світу, стверджено проґресивну філософську ідею взаємозв'язку і взаємообумовленості історії всіх народів. Вражає широка ерудиція автора "Повісті...". Він постійно звертається не тільки до Біблії, яка була вищим авторитетом знань у середньовіччі, а й до численних візантійських хронік, зокрема "Хроніки" Георгія Амартола, від якої запозичена й перша частина заголовку, твору літописця патріарха Никифора, житія святих, притчі Соломона та ін. До "Повісті минулих літ" увійшли всі попередні літописні зводи — 996, 1039, 1073, 1093—1096 рр., "Повість галичанина Василія" (1097), Ізборник Святослава, церковні повчання, усні перекази. 



Оригінал «Повістей...» до нас не дійшов Але маємо з нього дві найдавніші копії : 1377р (Лаврентіївський список) і приблизно 1420 ( Іпатський список), з яких робилися все нові й нові копії. 



Авторство Нестора 

Незважаючи на усталену історіографічну традицію, згідно з якою "Повість..." пов'язується з іменем літописця Нестора, дослідників не залишають сумніви щодо істинності цього висновку. У літературі неодноразово висловлювалася думка стосовно авторської причетності до "Повісті..." літописця Сильвестра, ігумена Михайлівського Видубицького монастиря . 

У Хлібниківському списку Іпатіївського зводу в заголовку "Повісті..." вказується, що її автором є чернець Печерського монастиря Нестор. Літописця Нестора знає і Києво-Печерський патерик . Його кілька разів згадує чернець Полікарп як автора "Літописця": "Иже написа летописец".Три списки з іменем Нестора були в руках В. М. Татищева: названий Хлібниківський, а також Розкольничий і Галицький. Щоправда, останній зберіг ім'я не лише Нестора, а й Сильвестра. У Лаврентіївському літописі імені Нестора немає, натомість після статті 1110 р. говориться, що "игуменъ Сильвестръ святаго Михаила написах книгы си лЂтописець, надеяся от Бога милость прияти, при князи ВолодимерЂ княжацю єму Кієве, a мнЂ в то время игуменящу у святаго Михаила в 6624" . Сильвестр як автор початкового літопису згадується в окремих зводах XV ст. північно-східної традиції.(Толочко). 

Історики ще з часів В. М. Татищева так розв'язували важку проблему вибору: Нестор був автором "Повісті минулих літ", а Сильвестр її продовжувачем і редактором. Саме до такого висновку схилявся М.І.Костомаров, який вважав, що "Сильвестру можуть належати тільки найближчі до його часу відомості і розподіл за числами інших з деякими доповненнями. Справа Сильвестра є зведення окремих сказань. Цей Сильвестр вніс у свою працю Несторів літопис Києво-Печерського монастиря, який складав лише незначну частину всього літопису" . 

Крім "Повісті временних літ" Нестором-літописцем написані житія перших руських святих - братів Бориса та Гліба, житіє преподобного Феодосія - засновника монастирського життя на Київській Русі, сказання про перших печерських подвижників і багато іншого. 

Нестор створив монументальний історичний твір, давню історію слов'ян він вписав в історію світову, де слов'яни зайняли належне місце серед інших народів. Про що тільки не розповідав Нестор у своєму літописі. З нього ми дізнаємось про життя та походи князів Аскольда, Олега, Ігоря, Святослава, княгині Ольги, котра, згідно з літописом, у середині 50-х років X ст. вирушила до Константинополя і "возлюбила світло і полишила темряву",прийнявши святе хрещення. 

Під 988 роком літопис розповідає про похід Володимира на візантійське місто у Причорномор'ї - Херсонес, про хрещення Володимира в Корсуні, про хрещення ним русичів. 

Не менше значення мають і ділові договори Київської Русі та Константинополя, які є визначними пам'ятками давньоруської писемності IX-X ст. Автентичність цих документів цілком незаперечна. Давньоруський хроніст напевно бачив оригінали тих документів, що зберігалися в київському великокнязівському архіві. Візантійська дипломатична практика передбачала таку процедуру: угоди, що укладалися з іншими державами, писалися двома мовами: одна - грецькою, друга - контрагента (в даному випадку - древньоруською). Грецький варіант документа зберігався у варварської сторони, варварський у Константинополі. Отож, Нестор мав доступ до грецьких оригіналів візантійсько-руських договорів, добре знання тієї мови дозволяло йому досконально розуміти юридичні тексти. 

Безпосереднім продовжувачем "Повісті минулих літ" є Київський літописний звід кінця XII ст. В історичній літературі він датується по-різному; 1200 р. (М. Д. Присьолков), 1198—1199 рр. (О. О. Шахматов), 1198 р. (Б. О. Рибаков). Що стосується авторства зводу, то тут розходжень практично немає. Більшість істориків погодились з Д. І. Іловайським, що укладачем був ігумен Видубицького монастиря Мойсей 50. 

Для всієї “ПовістІ..” характерний особливий епічний стиль – стиль “монументального історизму”. Цей історизм виявляється в правдивому відтворенні найважливіших подій у житті великої держави й народу, у намаганні подати фактичний матеріал за певною хронологічною послідовністю. Тут переплітаються елементи як книжної, так і розмовної мови: лексика церковна, військова, юридична термінологія, образна фразеологія, афористичність, народні прислів'я і приказки.



 Композиція 

"Повість минулих літ" складається із поширеного вступу до словяно-руської історії, який, згідно з C M. Соловйовим, M. І. Костомаровим, Б.О.Рибаковим та іншими дослідниками літописів, і був власне "Повістю...", і датованої хроніки, доведеної до 1110 р.(Толочко). 

Автор цього незвичайного твору виявив себе не лише як старанний продовжувач справи своїх попередників, а й як історик. Це добре видно із заголовку "Повісті...", в якому поставлено дві важливі дослідницькі проблеми: " Откуда єсть пошла Руская земля" і "Кто въ КиєвЂ нача пер› княжити". Характерно, що, на відміну від багатьох своїх сучасників і наступників (у тому числі й деяких сучасних істориків), він прекрасно усвідомлював взаємозв'язок цих явищ, їх обумовленість внутрішнім розвитком східнослов'янського суспільства. 
Композиційно повість складна і неоднорідна за жанровими і стильовими ознаками.У ній наявні богословські трактати і житія святих, перекладні писемні і фольклорні оповідання, топонімічні легенди та історичні сказання, короткі й ширші документальні записи за роками, повчання і похвальні слова, воїнські повісті, обрядова і дружинна поезія, оповіді очевидців, монологи й діалоги персонажів. 

Нестор розпочинає “Повість…” біблійною легендою про “світовий потоп” і розподіл землі між синами Ноя Симом, Хамом і Яфетом та легендою про “вавілонське стовпотворіння” й виникнення різних народів, у тому числі слов'ян, що нібито походять від племені Яфета. 



“Се повісті минулих літ звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала буть. Тож почнемо повість сію . Після потопу троє синів Ноєвих розділили між собою землю. І дістався одному схід з Персією та Індією. А другому південь з Єгиптом і Ефіопією. А третьому захід і північ з Вірменією, Скіфією, Македонією, з річками Дунаєм і Дніпром…” 

Особливо докладно розповідає літописець про східнослов'янські племена: полян, древлян, дреговичів, полочан, бужан тощо. Патріотизм Нестора як киянина виявився в описі “ кроткого і тихого “ способу життя полян



“ Поляни мали звичай батьків своїх лагідний і тихий ; шанобу і сором великий мали перед своїми невістками і сестрами, матерями й батьками своїми. І був у них шлюбний звичай: зять не ходив брати молоду, а приводили її звечора, за день до того, а завтра приносили за неї придане. А древляни викрадали собі жінок коло води. А радимичі, в'ятичі і сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали і ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок , перед тим змовившись з ними. А коли хто вмирав, творили тризну над ним, а тоді вирубували велику колоду і клали на ту колоду мертвяка і спалювали. А після того, зібравши кістки, вкладали в малу посудину і ставили на стовпах при дорозі. Так роблять і зараз в'ятичі та кривичі.” 



У літопис введена легенда про мандрівку Андрія на Русь. “Андрій, який учив у Синопі, прибув у Корсунь, і дізнався він , що недалеко від Корсуня є гирло Дніпра. Він захотів одвідати Рим і приплив у гирло Дніпровське, і звідти вирушив угору Дніпром. І сталося так, що він прийшов і став під горами на березі . Вранці прокинувся і сказав учням, які були з ним: 
- Бачите гори оці? На цих горах возсіяє благодать Божа, буде город великий, і воздвигне Бог багато церков. 
І зійшов на гори, благословив їх, і поставив хрест, і помолився Богу. І зліз з гори цієї , де опісля виник Київ, і подався Дніпром у верхів”я ріки. І прибув до слов”ян, де зараз стоїть Новгород, і побачив сущих там людей і який звичай у них, як вони миються і хвощаються в лазнях—мивницях, і подивувався їм. 
Потім одвідав країну варягів, а далі прибув у Рим і оповів там про те, як учив і що бачив, і сказав їм:
 
- Дивне бачив я в слов'янській землі, йдучи сюди. Бачив лазні дерев'яні; нагріють їх до рум”яного жару, роздягнуться , і будуть голі, і обіллються квасом чинбарним 
(квас, який застосовується для вичинки шкіри), і візьмуть молоду лозу , і б'ють себе, і до того себе доб'ють, що ледве живі вилазять, а тоді обіллються студеною водою і так оживають. І те роблять всякого дня, ніхто їх не мучить , а мучать самі себе, бо то вони творять омовіння собі , а не муку.” 


А також Нестор вводить у “Повість…”легенду про заснування Києва
 І були три брати: одному ім'я Кий, другому – Щек, а третьому - Хорив , а сестра в них була Либідь (ця назва збереглася за річкою, яка впадає в Дніпро). 
Сидів Кий на горі , де тепер узвіз Боричів. (Крута дорога , що вела з верхнього міста на горі униз на Поділ ) . А Щек сидів на горі , яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім'я старшого брата свого і нарекли його Київ. Був круг міста ліс та бір великий , і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві. 
Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра; тим-то й говорили: “ На перевіз на Київ” . Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода.  А Кий князював усвоєму роду і ходив до царя грецького , і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався , Кий, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена; так і донині називають придунайці те городище   - Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив , і сестра їхня Либідь тут же померли.” 

Цікаве також оповідання про обрів . В ньому звучить загальноруський патріотизм. 



В ті часи були і обри, які воювали проти грецького, себто візантійського, царя 


Іраклія і які мало не захопили його в полон . Ці обри воювали і проти слов'ян, і примучили дулібів, теж слов'ян, і насильство чинили жінкам дулібським. Якщо поїхати треба обрину, то не давав він запрягти ні коня, ні вола, а велів запрягти три, чотири або й п'ять жінок у підводу і везти його, обрина . І так мучили вони дулібів, були ж бо обри тілом великі і розумом горді , і Бог винищив їх; померли всі вони, не залишилось жодного обрина. І є притча на Русі і до сього дня : загинули, як обри. Нема від їхнього племені ні сліду , ні посліду.” 



Після оповідання про хозарівНестор вперше зазначає дату : 852 рік, з якого нібито “ почася прозывати Руська земля”. З цього часу літописець намагається точно дотримуватися хронологічного викладу подій за роками аж до смерті Святополка в 1113 р. 
Як літературний твір “Повість…” тісно повיязана з усною народною творчістю. Літописець використовує обрядову поезію у показі родинно-побутового життя східних слов'ян, оповіді.  

“Оповідь про смерть Олега від свого коня”.


Сюжет легенди згодом поетично опрацювали К.Рилєєв, О.Пушкін,С.Руданський, І.Франко. 

  •  Опис помсти княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка Ігоря. 

  • Розповідь про білгородський кисіль. 

  • Про хрещення Русі. 

  • Поетично натхненно розповідає Нестор про початок слов'янської писемності, пов'язаний з іменами Кирила і Мефодія. 

  • Про Ярослава Мудрого.

Монументальний стиль, або рання ґотика 

  • Зосередження уваги на змісті, діловий виклад змісту. 

  • Обмеженість та мала кількість прикрас. 

  • Простота композиції, монотематичний виклад. 

  • Простота синтакси : виклад здебільшого здійснюється короткими реченнями, що уривчасто йдуть один за одним, іноді повторюючи попереднє. 

  • Ідеологія «великодержавництва», уявлення про династичну та державну єдність Русі, попри те, що насправді такої єдності майже не існувало. 

  • Християнський оптимізм, радість від того, що Русь прилучилася до правдивої віри, об'єдналася єдиною вірою; у ставленні до Бога – почуття безмежної вдячності, любові. 

(«Повчання Володимира Мономаха», «Проповіді Феодосія», «Житіє Бориса і Гліба», «Повісті врем'яних літ). 

Риси монументального стилю в «Повісті...» 
1. Короткі афористичні речення, репліки дійових осіб. 
2. Нахил до ритмізованої мови та алітерацій. 
3. Любов до сталих формул при змалюванні певних ситуацій. 
4. Утвердження ідеї про те, що Русь здатна до самостійного політичного й історичного існування. 
5. Заклик до єдності всіх Руських земель. 
6. Палке засудження міжусобних чвар та здирства князів. 
7. Осуд язичництва, утвердження християнського мвітогляду. 
(В.Пахаренко)


Дослідження «Повісті...»

 
Досліджував «Повісті...» І.Франко. Визначив групи віршованих текстів у літописі. « Проходячи епізод за епізодом нашого найстаршого літопису, я переконався , що вони майже всі... зложені віршами, не силабічними, але тонічними, з нерівним числом складів, але з досить рівномірним числом наголосів, т.званим музикальним розміром, у якому чергуються вірші з 3, 4 і 5 наголосів; сей розмір досить доладно відповідає розмірові великоруських епічних пісень, т. званих билин, який таким способом є витвором не великоруського племені, а прастарою віршовою формою, витвореною в Південній Русі правдоподібно не пізніще Х століття.» 



І.Франко працював над літописом до останніх днів свого життя. Метою вивчення він поклав видання найстарішого Київського літопису в первісній віршованій формі. Під впливом «Повісті...» були створені промани С.Скляренка « Володимир» і «Святослав», П.Загребельного «Диво», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст», В.Шевчука «На полі смиренному», Олександра Олеся « Княжа Україна», Р.Іванченко «Гнів Перуна».



Домашнє завдання:


    1. Ознайомитися з матеріалами до теми у підручнику та хрестоматії.

    2. Зробити опорний конспект у зошиті з основних понять.

    3. Виконати тестове завдання у зошиті до теми «Літописи». (Дивитися вище)
1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка