Управління культури облдержадміністрації обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка



Сторінка4/4
Дата конвертації30.04.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4

Данте

Сагою дивною, без демона й весла.

Ми пропливали вдвох, я й чарівник Вергілій.

Як бронза він різьбивсь – і до далеких лілій

Ріка незнана нас гойдаючи несла.

Сонети Миколи Зерова дуже важливі для з’ясування етичних критеріїв світосприйняття поета. Красу як духовну гармонію він ставить над усе. Ця думка накрізь підкреслюється в „Камені” (1924 р.). чи пише поет про легендарного Тесея, чи про князя Ігоря, чи про мандрівного дяка Турчиновського – скрізь ідеал краси й розуміння, вірності й прив’язаності домінує над стихією руйнації та забуття, що її щедро породжує і історія, і сучасність.

Восьми двадцятирядковим елегіям, написаним олександрійськими віршами, що вміщені в „Камені”, притаманні чітка ясність думки, стримане в своїй значущості ліричне чуття і аж захланноязичницька колористика. Взагалі Микола Зеров, при всій мелодійності свого вірша, сприймав світ насамперед через чіткі й насичені візуальні образи.

У своїх олександрійських віршах, де логічна обов’язковість не настільки задана, як у сонетах, Микола Зеров буквально вибухає якоюсь пожадливою і водночас благородною пристрастю до живого руху кольору в природі:

Ти давно праосінь нагадуєш мені,

Широколанний степ, бліді свічада ставу,

Берегових грабів грезет і златоглави,

Повітря з синього і золотого скла

І благодатний дар останнього тепла

Успіх „Камени”, власне її оригінальної частини перевершив усі сподівання Зерова. Попри вульгарні випади скороспілої на судження критики, збірка дістала схвалення людей, думку яких автор високо цінував. Олександр Білецький у своїй рецензії відзначив: „В усіх трьох частинах – дух класичного спокою, висока майстерність вірша, добірна мова, і все це без всякої манірності, навпаки – надихане прекрасною простотою”. Про „Камену” також тепло відгукнулись Микола Хвильовий, Марко Черемшина та інші видатні митці.

1928 рік. М. Зеров береться за серію передмов до видань української класики в „Дешевій бібліотеці красного письменства”, пише тексти до альбому портретів „Письменники Радянської України”, спільно з іншими готує антологію французької поезії, подеколи друкується в журналах. У 1929 р. встигає вийти його книжка „Від Куліша до Винниченка”.

З 1 вересня 1934 р. М. Зерова усунено од викладання в Київському університеті, але залишено на кафедральній науковій роботі (тоді така була), яка „протривала” рівно два місяці. А 1 листопада наказом ректора без пояснення причин професора М. Зерова увільнено з університету.

Відторгнутий владою, покинутий більшістю київських друзів, він на початку 1935 р. виїздить до Москви, сподіваючись там знайти бодай тимчасову роботу, еле 28 квітня 1935 р. його заарештовують. Після місяців допитів, катувань і ганебного „суду” в лютому 1936 р. М. Зерова висилають на Соловки.

Як, на вашу думку, „жилося” М. Зерову на Соловках?

Вірно. Режим у таборі на початку був більш-менш терпимим. За станом здоров’я М. Зеров не міг працювати лісорубом (правда, аж до Колими котитимуться чутки, ніби він не тільки виконував норми, а й іншим допомагав). Йому випало прибирати кімнати господарської служби. Після закінчення роботи міг у комірчині сторожа віддавати улюбленим заняттям – перекладам, історико-літературним студіям.

В останньому листі до дружини, датованого 19 вересня 1937 р., Зеров готувався до своєї другої соловецької зими, просив надіслати калоші...

9 жовтня 1937 р. М. Зерову, П. Филиповичу, М. Вороному та Б. Пилипенкові була при перегляді їхньої справи винесена вища міра покарання. Причини? Хто на це відповість? Розстріляли їх 3 листопада.

Здається, це був якийсь фантасмагоричний день на Соловках. Саме 3 листопада 1937 р. Григорію Епіку невідомо в який спосіб вдалося дати телеграму дружині: „Здоровий, цілую тебе, синочка”. А наступного дня не стало й Г. Епіка.

Тяжка українська доля привела М.Зерова, як і багатьох наших культурних діячів, на Голгофу сталінських катувань.

Був час, коли на Зерова дивились як на першокласного перекладача давньоримської поезії, згодом у ходу була його літературно-критична спадщина. Хоч поетична зірка Зерова сяяла теж не менш яскраво у сузір’ї Розстріляного Відродження.

Але він не тільки поет, перекладач, історик літератури і не тільки критик. Микола Зеров – явище набагато ширше. Це один із „духовних оазисів (М. Жулинський) нашого сьогоднішнього відродження.



Використана література:

  1. Зеров М. Твори: У 2 т. –К., 1990.

  2. Зерова С.Ф. Жизнь, ограненная в сонет... // Радуга. – 1988. - №1.

  3. Білокінь С. Закоханий у вроду слів. М. Зеров – доля і книги. – К.: Час, 1990. – 56 с.

  4. Брюховецький В. „Бють молоти, нові часи кують” // Вітчизна. – 1988.

- № 3.

  1. Брюховецький В’ячеслав. Микола Зеров: Літ. – критич. нарис. – К.: Час,

1990. – 57с.
ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕРНІСАЖ”

/присвячений письменникам – ювілярам Л. Костенко, У. Самчуку, В.Симоненку, В. Винниченку, М. Зерову./

В залі оформлена книжкова виставка „З Україною в серці”

І розділ: „Народ шукає в геніях себе”

/В. Симоненко/

ІІ розділ: „О краю мій! Усе ти дав мені”

/М. Рильський/

ІІІ розділ: „Я – з покоління, що війна скосила...”

/У. Самчук/

ІV розділ: „Мого народу гілочка тернова”

/Л. Костенко/

V розділ: „Закоханий у вроду слів”

/М. Зеров/



І тур „Розминка”

1. „Дорогим скарбом нашого народу” назвав письменника М. Коцюбинський. Земляк, автор збірки оповідань, що вийшла вперше у видавництві „Веселка” в 1989 році. Прізвище цієї людини...

/Винниченко В.К. Збірка „Намисто”. /Можна додати кілька рядків з біографії письменника/

2. Назва вірша талановитого українського поета В. Симоненка, який став відомою піснею? /„Лебеді материнства”/

3. „Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!” Хто автор цих слів? Додайте декілька слів про письменника, який прожив лише 28 років!”

/В. Симоненко/

4. Кого з українських письменників можна назвати українським Гомером ХХ століття?

/Уласа Самчука/

5. Героїня одноіменного історичного твору, відзначеного Шевченківською премією?

/Маруся Чурай./ Автор цього роману у віршах – Ліна Костенко, яку критики вважають „патріархом сучасної української поезії”. Декілька теплих слів про поетесу/

6. Який твір має присвяту „Матерям, що загинули голодною смертю…”?

/„Марія” У. Самчука/

7. Прізвище одного з найяскравіших талантів українського пореволюційного письменства, людина франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, поет, критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педагог, лідер „неокласиків”, натхненник багатьох унікальних видань. Який на сорок п’ятому році життя, у квітні 1935 року, був заарештований і звинувачений в керівництві терористичною підпільною організацією.

/М. Зеров/

8. „Сонячна машина” твір якого автора?

/В.Винниченко/

9. Знайти на книжковій виставці ту книгу, в назві якої зустрічається шийна, переважно жіноча прикраса

/„Намисто” В. Винниченко/

10. Поема про птахів Симоненка

/„Лебеді материнства/

11. Автор повісті „Марія”

/Самчук У./



ІІ тур „Хто і що написав”

Ведучий називає прізвище автора, а гравець - до кого звертається ведучий – називає якомога більше його творів

/Симоненко В., Костенко Л., Самчук У., Винниченко В., Зеров М. Скільки названо творів – стільки й балів/

ІІІ тур „Звідки ці речі”

Ведучий демонструє речі, які необхідно назвати з якого твору та хто є автор.

Для прикладу: - свічка – М.Зеров „Чистий четвер”;

- пляшка з написом „Отрута” – Л.Костенко „Маруся Чурай”;



  • антена – М. Зеров „Сон Святослава” і т.д., і т.п.

ІV тур „Відгадай автора”

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

В.Симоненко

Очима ти сказав мені: люблю,

Душа сказала, свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

несказане лишилось несказанним.

Л.Костенко

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

В. Симоненко

Я знаю: ми – тугі бібліофаги,

І мудрість наша – шафа книжкова.

Ми надто різьбимо скупі слова,

Прихильники мистецтва рівноваги.

М. Зеров „Самовизначення”



Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Л. Костенко

Використана література:


  1. Зеров М. Твори: У 2-х т. –К.: - 1990

  2. Брюховецький В. С.  Ліна Костенко: Нарис творчості. - К.: Дніпро, 1990. – 261 с.

3. Винниченко В. Краса і сила. /Упоряд., авт. приміт. П. Федченко., Авт. передм. І. Дзеверін. –К.: Дніпро, 1989. – 752 с.

  1. Костенко Л. Вибране. –К.: Дніпро, 1989. – 559 с.

  2. Симоненко В. Вибране. – К.: Школа, 2002, - 253 с.

6. Ткаченко А. С.Василь Симоненко: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1990.–311 с.

7. Філь В. Вивчення творчості Уласа Самчука в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники. 2002, - 64 с.


ВІД КРАСИ ДО МИСТЕЦТВА…

/диспут для учнівської молоді/

В залі оформлена книжково-ілюстративна виставка „Світ краси в поезії і мистецтві”.

Висловлення видатних людей:

„Насправді добре і прекрасне не вмирає”

/Е. Арндт/

„Мистецтво стало першим вчителем народу”

/В. Шловський/

„Прекрасне в мистецтві завжди правдиве, однак правдиве не завжди прекрасне”

/Е. Рітшель/

Ведучий І: Добрий день, шановні друзі!

Сьогодні ми з вами поговоримо про поезію і мистецтво, що відтворює красу. Ми часто кажемо: це красиве, це прекрасне. І кажемо так про дуже різні речі. Прекрасна розумна, добра людина і прекрасна мудра, цікава книжка. Прекрасними можуть бути вистава, кінофільми, картина талановитого художника.

Ведучий ІІ : Важко відірватися від картин – картин природи, картин, намальованих художниками, - від звуків музики, від мелодійних рядків віршів. Але ж це лише одна із граней прекрасного. А скільки їх усього!

Ведучий І: Прекрасна сама людина, яка силою волі здійснює подвиг і здатна пожертвувати собою в ім’я врятування іншого. Прекрасні явища великі й малі. Прекрасні машини, які допомагають нам долати простір, випереджати час, звільняють від важкої й нецікавої роботи.

Прекрасні витвори людських рук оточують нас усюди. В посуді, в одязі, в обладнанні кімнати є і може бути краса. Тут нас захоплюють витонченість форм, неповторність барв. І в кожному витворі ніби зберігається тепло майстра, що створює усе це для нас.

Світ прекрасного лежить перед нами.

Як безпомилково ми вирізняємо з усього, що нас оточує, саме те, що здається нам красивим! Ось пройшла вулицею вродлива дівчина, і всі погляди – до неї. Ми дивимося на неї, милуємося і потім довго ще пишаємося під враженням якогось радісного і приємного почуття. Що ж сталося? Ми зустріли Красу. Л. Костенко говорить про це:

Ведучий ІІ : Як пощастило дівчинці в сімнадцять,

В сімнадцять гарних , неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вишенька.
Але печаль приходить завчасу,

Це ще не сльози – це квітуча вишенька,

Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю:

Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,

А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Ведучий І: Але хто нас учив розуміти, бачити і відчувати красу? Хто пояснив нам: ця людина красива, а ця – ні? Звідки у нас почуття краси? Чому ми так радіємо зустрічі з нею? Тож , запрошуємо вас до дискусії.

Ведучий ІІ: Виявляється, перелічити набагато легше, ніж зрозуміти, що ж таке прекрасне, ніж відповісти на питання, чому те або інше нам подобається. Скільки людей пробувало відповісти на це питання, стільки й було різних відповідей! Як зараз у нас з вами. Одні вважають, що люди мають особливу властивість бачити світ прекрасного, а сам по собі цей світ ніякий – ні прекрасний, ні потворний, ні гарний, ні поганий; тим чи іншим робимо його ми, люди, - прекрасне в нас самих. Інші міркують інакше: люди тут ні до чого, краса – в самій природі, в самих предметах, у неї свої закони і свої правила: те, що гармонійне, пропорційне, симетричне, те й прекрасне. Треті кажуть, що збагнути природу прекрасного взагалі неможливо. Прекрасне є, і ми його відчуваємо, але звідки воно і чому викликає такі глибокі почуття, нам зрозуміти не дано. І, нарешті, є люди, які думають, що краса для людини зайва, вона нічого не дає.

Щоб відповісти на питання, що таке краса і чому люди люблять красиве, ще раз пригадаємо, що ми називали, перелічуючи прекрасне. Природу і творіння людських рук наслідки розумової праці і твори мистецтва, саму людину – які різні явища визначали ми одним і тим самим поняттям! Але, при всій їх відмінності, у них є спільне: вони справді існують, почуття прекрасного викликають у нас явище самого життя.

М. Г Чернишевський говорив, що „прекрасне – це життя”. Але прекрасне, що є в самій дійсності, сприймає тільки людина. А чому ми так любимо його?

Читець І: Світ який – мереживо казкове!..

Світ який – ні краю, ні кінця!

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого лиця.


Світе мій, гучний, мільйонноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий!..

Ведучий І: Чиї це рядки?

(Василь Симоненко)

Читець ІІ: Я вранці голос горлиці люблю.

Скрипучі гальма першого трамваю

Я забуваю, зовсім забуваю.

Я вранці голос горлиці люблю.

Чи, може, це ввижається мені, -

Той несказанний камертон природи,

Де зорі ясні і де тихі води? –

Я вранці голос горлиці люблю!

Я скучила за дивним зойком слова.

Мого народу гілочка тернова.

Гарячий лоб до шибки притулю.

Я вранці голос горлиці люблю...

Ведучий І: Хто автор цих слів?

(Ліна Костенко)

Читець І: Шипшина важко віддає плоди,

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: - Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь, щоб була красива.

Ведучий ІІ: Хто автор цих прекрасних поетичних рядків?

(Ліна Костенко)

Ведучий І: Прекрасне викликає в нас найсвітліші, найвідрадніші відчуття, воно підносить сили, захоплює нас. Прекрасне пов’язане з життєствердженням „Відчуття, викликане в людині прекрасним, - писав Чернишевський, - світла радість, схожа на ту, якою сповнює нас присутність любої нам істини. Ми безкорисливо любимо прекрасне, милуємося, радіємо йому, як радіємо любій нам людині”.

Де ж узялось це незвичайне, властиве лише людині почуття, з яким у кожного пов’язане уявлення про щось радісне, світле, звідки ж воно в нас?

Ведучий ІІ: Ваші думки, запрошуємо до висловлювань, дискусії...

Читець ІІ: Які щасливі очі у казок!

Я прокидаюсь, серце калатає,

Зима стоїть персидська, як бузок,

І жоден птах її не хилитає.

Мої палаци, вежі крижані,

Я в першу мить не знаю навіть, де я –


Чи там, в дитинстві, чи де у сні,

Чи в Ірпені, чи в царстві Берендея.

Я в першу мить не знаю, що це – я,

Сосновий світ здивовано вивчаю.

Я прокидаюсь. І твоє ім’я

Наповнить душу сонцем і печаллю.


Ведучий І: Чиї це рядки?

(Ліна Костенко)

Ведучий ІІ: Характерною особливістю людини є праця. А що таке праця? Праця – це свідома діяльність людини, праця – це процес, який відбувається між людиною і природою, це ніби „обмін речовин” між ними, який регулює і контролює людина.

Ведучий І: В процесі праці з’ясувалося, що краса і корисність пов’язані між собою. Зробити річ зручною, добротною – значить, зробити її красивою. Так і зародилося почуття краси, естетичне почуття.

Ведучий ІІ: Завдяки праці і в процесі праці в людини з’явилася можливість відрізняти красиве від повторного, прекрасне – від бридкого. В найпростішій обробці матеріалів, у наданні їм доцільної форми людини почала бачити не тільки корисність, а й красу, вона почала діставати насолоду від своєї праці, яка перетворювала природу, бо відчула в цьому свою силу, повірила в саму себе.

Все це народилося в праці, тому що праця – основа життя. Праця створила людину... Але як, на вашу думку, праця відрізняє людину від тварин? У чому це виявляється?



/Присутні розмірковують і висловлюють свої думки/.

Ведучий І: Щоб знайти вірну відповідь, треба пам’ятати не лише про те, що людина працює, а й про те, як вона працює, як ставиться до того, це є об’єктом її праці. Тварини теж створюють: будують гнізда, нори, добувають їжу, але у всій цій діяльності тварин є певна обмеженість.

Ведучий ІІ: А людина? А людина творить універсально: вона може виробляти, навіть будучи вільною від фізичної потреби, і по-справжньому тільки тоді й творить, коли вільна від неї.

Ведучий І: Ваші міркування?

Ведучий ІІ: Ліна Костенко в своїх поетичних рядках говорить:

...Не знаю я, що буде після нас,

В які природа убереться шати.

Єдиний , хто не втомлюється, - час,

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

А ми, нічого, - пройдемо, як тіні,

Щоб тільки неба очі голубі

Цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде, і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде...

Ведучий І: Давайте знову підсумуємо разом. Тварина бере у природі те, що їй необхідне, і робить у ній те, що їй диктує її безпосередня фізична потреба.

Ведучий ІІ: Зовсім інше – людина. Вона повинна вміти, якщо вона людина, узгоджувати свої потреби із законами природи, передбачати, як задоволення її потреб відіб’ється на природі.

Ведучий І: Ось такі стосунки людини з природою і є справжньою людською діяльністю. Якщо люди роблять якість зміни в природі, не рахуючись з нею і з її законами, то вони не лише завдають їй шкоди, а й шкодять собі.

Ведучий ІІ: Чому це так? Тому, що в цих випадках люди підходили до природи тільки з міркою свого виду, діяли однобоко, як тварини, а не універсально, як личить людині. І природа помщається за це, вимагаючи, щоб людина ставилася до неї по-людськи.

Ведучий І: Те ж саме – й у стосунках між людьми. Підходити до кожного виду з відповідною міркою – це означає у своїх взаєминах з іншими людьми виходити не лише зі своїх бажань, а й уміти їх узгодити з інтересами, потребами, запитами, зручностями інших.

Оце і є справді людська діяльність, це і є дії за законами краси.

Ведучий ІІ: Максим Рильський це стверджує у вірші „Троянди й виноград”

Читець І: Із поля дівчина утомлена прийшла

І, хоч вечеряти дбайлива кличе мати,

За сапку – і в квітник, де рожа розцвіла,

Де кучерявляться кущі любистку й м’яти.

З путі далекої вернувся машиніст,

Укритий порохом, увесь пропахлий димом, -

До виноградника! – Чи мільдю часом лист

Де не попсований? Ну, боротьбу вестимем!


В саду колгоспному допитливий юнак

Опилення тонкі досліджує закони, -

А так же хороше над чорним грунтом мак

Переливається, мов полум’я червоне!


Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне,

У щастя людського два різних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

Ведучий І: Всі люди люблять прекрасне, всі захоплюються ним. І спільні для людства трудові процеси породили почуття краси, почуття прекрасного. І здавалося б, усі люди повинні однаково відчувати і розуміти красу, адже виникає вона на основі об’єктивних властивостей дійсності і виробляється в людини в процесі праці.

То чому ж такі неоднакові наші уявлення про красу? Чому те, що одним здається гарним, інші навіть і не помітять? Чому те, що в одних викличе подив, інших приводить у захоплення?

Ведучий ІІ: Запрошую до дискусії.

Читець ІІ: Самі на себе дивляться ліси,

Розгублені од власної краси.

Немов пройшов незримий Левітан –

То там торкнув їх пензликом, то там.

Осінній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька – як в іскрах золотих.

* * *

Читець І: Красива осінь вишиває клени



Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: - Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: - Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п’ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.
Ведучий І: Прекрасне є в самій дійсності, але сприймати його здатна тільки людина. І, звичайно, індивідуальні погляди, смаки людини, ступінь її культури, рівень її розвитку – все це позначається на сприйнятті нею прекрасного.

Та поряд з тим є щось спільне, що визначає погляди людей на дійсність і ту оцінку, яку люди дають прекрасному. Уявлення про прекрасне в кожну історичну епоху бувають різні. Візьмемо для прикладу уявлення про жіночу красу. Воно завжди має бути однакове, тому що всім людям завжди подобались і подобаються красиві люди, і надто красиві жінки. Але, виявляється, красивими в різні часи вважали різних людей і різних жінок. Оскільки погляди на прекрасне, ідеал краси найкраще втілення в мистецтві, звернемося до нього. Що говорить нам історія мистецтва про ідеали краси різних часів? Тож запрошуємо вас до диспуту.

Ведучий ІІ: Змінюється життя, і змінюються уявлення про красу, і кожна епоха, залежно від умов життя, висуває свої суспільні і естетичні ідеали.

Людина, життя якої минає в праці, красивою вважатиме жінку здорову, „кров з молоком”, як кажуть у народі. Їй доводиться працювати, тому руки й ноги у неї повинні бути міцні. Надмірна худорлявість може сприйнятися як ознака хворобливості, а зайва повнота – як ознака лінощів. Ні те, ні те в трудовій сім’ї не ціниться. Виходить, оцінка, здавалось би, природних особливостей жіночої краси також визначається поглядами людей на дійсність, їхнім суспільним становищем, умовами їхнього життя.

Ведучий І: В наш час ми захоплюємося красою і довершеністю розвинених форм людського тіла, але все більше й більше звертаємо увагу на духовну красу. Наше мистецтво шукає і прагне створити образ людини, духовно прекрасної, бо з цим, насамперед, пов’язане наше уявлення про людську красу.

Ведучий ІІ: Ніхто не відхиляє зовнішньої краси людей. Їм просто пощастило, що вони красиві, та необхідно розуміти інше. Краса, дана людині природою, це безкорисливий дар, людина нічого не зробила для того, щоб її дістати. Радій, будь щасливий з того, що ти красивий. Але цього мало. Людина повинна прагнути стати прекрасною Людиною.



Як на вашу думку, у чому спільне й відмінне між цими поняттями: „красиве” і „прекрасне”? Чим саме вони різняться?

Ведучий І: З цього ми з вами можемо зробити такі висновки: прекрасне – це дуже красиве, найкрасивіше. Вживається це поняття для оцінки якогось предмета чи явища в цілому. А красиве – поняття трохи вужче і використовується для характеристики певних сторін і окремих властивостей. Наприклад, людина, красива зовні, не обов’язково прекрасна душею, і навпаки, чудова людина не обов’язково буває красива. Над цим слід замислитись, бо краса має таку владу над людиною, що часом нам здається ніби ознакою, міткою добра та інших прекрасних людських якостей.

Ведучий ІІ: Проте в житті все складніше. Є багато прекрасних людей, самовідданих, здатних на самопожертву заради інших, заради великої ідеї. Ці люди далеко не завжди красиві зовні, хоча, звичайно, є серед них і такі. Красивих і красиве ми любимо і помічаємо, а прекрасне, не пов’язане з зовнішньою красою, помічаємо далеко не завжди.

Ведучий І: Про це хорошо відображає в своїх віршах Л. Костенко.

Читець ІІ: Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Тих відлітань сюїта голуба...

Натягне дощ свої осінні струни,

Торкне ті струни пальчиком верба.

Сумна арфістко – рученьки вербові! –

По самі плечі вкутана в туман.

Зігрій мені мелодію любові,

Ту, без котрої холодно словам.

Зігрій мене осінній плач калини.

Зігрій усе, що я тебе прошу.

Я не скрипковий ключ, а журавлиний

Тобі над полем в небі напишу.

Ведучий ІІ: Мистецтво допомагає бачити, зрозуміти і полюбити кожну красиву людину незалежно від зовнішності. Ми звикли до того, що героїні кінофільмів чи спектаклів вродливі. Краса допомагає легше сприймати той ідеал, який вони утверджують, робить доступним його розуміння. В житті найзвичайніші люди чинять незвичайне. Люди красиві й прекрасні здійснюють подвиги, або здатні їх здійснити, якщо буде в цьому потреба.

Ведучий І: Побачити цю внутрішню красу людини, навчити цінувати її, захоплюватися нею допомагає нам мистецтво. Завжди, коли мова заходить про красу, про прекрасне, ми насамперед звертаємось до мистецтва. Чи говоримо про красу природи, чи пробуємо визнати уявлення про людську красу, чи йдеться про здатність виявити духовну красу людини... Але, як на вашу думку, чи можна погодитися з тим, що „мистецтво відтворює тільки красиве, і тільки прекрасні явища життя удостоюються того, щоб потрапити в мистецтво”?



/Йде дискусія серед присутніх/

Ведучий ІІ: Ліна Костенко у поезії стверджує:

Читець І: Ще назва є, а річки вже немає,

Усохли верби, вижовкли рови,

І дика качка тоскно обминає

рудиментальні залишки багви.


І тільки степ, і тільки спека, спека,

І озерявин проблиски скупі.

І той у небі зморений лелека,

І те гніздо лелече на стовпі.


Куди ти ділась, річечко? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

І світить спека ребрами моста

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека робить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів...

Ведучий ІІ: Справжнє мистецтво відображає не лише прекрасні явища життя, а й інші його прояви. І повторне, і бридке, і смішне, і дурне – все може стати об’єктом мистецтва. Але тільки тоді воно буде шедевром, коли стане художньо прекрасним.

Ведучий І: Давайте згадаємо портрет „Протодиякон”, намальований І. Ю. Рєпіним, або „Папу Інокентія Х” Веласкеса. Чи красиві люди, зображені на них? Потворні, бридкі, а художні твори – прекрасні. Що ж робить їх такими? Звичайно, талант автора, який у довершеній художній формі відтворює усе це.

Ведучий ІІ: В основі прекрасного художнього твору лежить правда, яка стала очевидною завдяки таланту художників і письменників. А якби п’яницю диякона, хитрого і підступного папу стали прикрашати, не було б прекрасного художнього твору, порушилася б правда життя, яка завжди лежить в основі мистецтва. Де нема правди, немає і прекрасного в мистецтві. Отже, є мистецтво тільки тоді стає мистецтвом, коли в основі його лежить життєва правда. Згадуються рядки Ліни Костенко:

Навіщо ж декламація? Все значно

І важче, і складніше. І бува,

Така пласка глупота однозначна

Себе ховає за гучні слова.

Здається, що ж тут, невелика шкода –

Так-сяк той вірш на пафосі стулить.

Але поет природний, як природа.

Од фальші в нього слово заболить.

/Думки присутніх/

Ведучий І: Буває краса помітна, яскрава і буває інша, яка не приваблює своєю яскравістю, бездоганністю форм, але, не дивлячись на це, здатна справити враження дійсно прекрасного і деколи навіть затьмарити собою те, що яскраве і привабливе. Краса різноманітна, як і саме життя. Треба розвивати свій смак, вчитися бачити прекрасне і в самого життя, і, особливо, у мистецтва.

Ведучий ІІ: Мистецтво може не лише виховувати смаки окремих людей, показуючи їм прекрасне, якого вони не помітили в житті. Мистецтво часто підмічає і розкриває людям такі прекрасні явища, що досі їм здавалися незначними, а то й некрасивими.

Ведучий І: Скільки разів бачили люди грачині гнізда на деревах, талий сніг, безмежні далі, сіре небо. І мало кому спадало на думку, що в такому звичайному мотиві є неповторна краса. Та ось О. К. Саврасов глянув на цей пейзаж очима художника – і з’явилась картина, якій судилося стати втіленням російської весни. І всі побачили, який прекрасний найпростіший, найзвичайніший куточок рідної природи.

Ведучий ІІ: А скількох потаємних струн торкають у душі кожної людини пейзажі І. І. Левітана! Може, він зображає якісь незвичні красоти природи? Ні, такі мотиви бачило і до нього багато художників, але нікому не спадало на думку їх зобразити. А. Левітан побачив красу в сільських хатах, у баржах, що пливуть річкою у вітряну погоду, в золотому вбрані осіннього дня – і все це, ввійшовши в картину, стало твором мистецтва і відкрило людям те прекрасне, що було в самому житті.

Ведучий І: Та природа не лишається незмінною. Людина проникає в найвіддаленіші куточки, будує нові міста, розорює землю, прокладає з кінця в кінець країни смужки шосейних доріг, встановлює чіткими рядами вишки високовольтних ліній, добуває із надр землі нафту й газ – все це потрібне й корисне людям. А чи красиве? Прекрасне, - стверджує мистецтво.

Ведучий ІІ: Багато прекрасного навколо нас. „Прекрасне – це життя”. Глибока мудрість цих слів не лише в тому, що життя людське прекрасне, а в тому, що людина оточена прекрасним на кожному кроці. Краса розсіяна, розкидана усюди, досить тільки придивитися до навколишнього світу, і вона розкривається у найнесподіванішому: в погляді доброї людини, грації некрасивої дівчинки, в мужності й силі воїна, в самовідданому вчинку. Але в житті „шматочки” прекрасного розкидані. А мистецтво збирає, концентрує і ніби в готовому вигляді підносить його людям. І, подивившись картину, скульптуру, малюнки, прочитавши книжку, побувавши в театрі, кіно, люди починають помічати прекрасне в житті, красу якого розкрило мистецтво.

Читець ІІ: Привіт вам, сині сни весни!

На цім горбочку, на осонні в гаї,

Пташок послухать голосних

Ви збіглися, провісники негайні.

Ці ніжні проліски малі.

Снігам підталим наганяють страху.

Крильми далеких журавлів

Над Україною вітри запахли.

Проймає таїна зачать,

Голубить землю рідну обрій синій,

Вербові котики мурчать,


Зігрівшись у червоних ручках сина.

Хвилюють весняні дива,

Хоч я ще вчора бачив у провулку,

Що квітню березень давав

Похрумати міцні бурульки.

(Василь Симоненко)

Читець І: Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

І за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

І за мої обпечені зеніти.


За те, що завтра хоче зеленіть,

За те, що вчора встигло оддзвеніти

За небо в небі, за дитячий сміх,

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх.

Котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

За цю потребу слова, як молитви.

(Ліна Костенко)

Ведучий І: Але не кожна людина помічає красу, яка оточує її в житті, і не завжди відчуває її в мистецтві. Одні милуються і красою природи, і красою людей, красою живопису, скульптури, музичного твору, інші не помічають усього цього багатства або помічають лише якусь його частину. Причому для того, хто краще бачить і розуміє красу в мистецтві, життя стає повнішим і цікавішим.

Ведучий ІІ: Уже давно символом краси стали скульптурний портрет єгипетської цариці Нефертіті і статуя богині Венери. Не будемо зараз говорити про статую Венери. Не будемо тільки через те, що не знаємо, хто був натурою для скульптора, чи була вона створена на основі однієї моделі, чи стала збірним образом, - можливе й те й інше. А от про Нефертіті відомо, що це портрет цілком конкретної людини. Відомо, коли вона жила, ким була, а скульптор передав ще й її зовнішність. Як бачимо з портрета, цариця Нефертіті була дуже красива. Археолог Борхардт, який знайшов під час розкопок портрет Нефертіті, записав у своєму щоденнику: „Описувати зайве – дивитись!” минуло одинадцять років, перш ніж він опублікував свою знахідку. Здавалося б, досить було часу роздивитися, описати, нарешті, спокійно глянути на своє відкриття. Але ні. Приголомшення від побаченого не минало, не слабшало, слова, як і раніше, були безсилі. „Я й сьогодні міг би написати знову те ж саме, бо я впевнений, що мої слова не можуть передати враження від цього твору мистецтва”.

Ведучий ІІ: Вона була красива, але хто б знав про неї, про її красу в наш час? Про діяння її чоловіка, єгипетського фараона, написали історики. В їхніх документах промайнув запис про те, що в нього була дуже красива й розумна дружина. Хто б знав про Нефертіті, якби скульпторові не пощастило увіковічнити її образ? Він зумів передати те внутрішнє світло, що сповнює її, красу, яка вражає навіть найпохмуріших людей і збуджує в них радість. Художник зобразив красиву жінку і створив на основі цього прекрасний витвір мистецтва. І мистецтво зробило цю минущу, давно згаслу красу земної жінки безсмертною. Отже, мистецтво робить красу вічною, зберігає її для всіх, змушує жити в віках людям на радість.

Ведучий І: Л. Костенко в поезії стверджує:

Читець: Вітри гули віолончеллю, писали пальми акварель.

Я вчора бачила ту скелю, де був прикутий Прометей.

В країні древньої Колхіди, де п’ється радісне вино.

А я ж вважала, що це – міфи.

А я ж вважала, це – давно!

В країні гордій і гористій ця скеля сива, як Софокл.

Її показують туристам, туристи дивляться в бінокль.

Тут берегів амфітеатри, і море міниться від барв.

О Прометею! Варто?!

- Варто! –

Так він сказав мені з-за хмар.

Ведучий ІІ: Тож, як на вашу думку, що може дати мистецтво людині? І навіщо виховувати в собі естетичний смак?

/Дискусія/

Ведучий І: Ми з вами намагалися з’ясувати, що таке краса, чому люди люблять красиве. Ми робимо спроби дати визначення багатьом поняттям, які пов’язані з мистецтвом та наукою про нього – естетикою. Ми ставимо одне одному питання і намагалися дати на кожне з них відповідь, шукаючи її у самому мистецтві. Ми знайшли різницю між красивим і прекрасним. Дізналися про те, що насправді краса – поняття змінне, як змінне усе, що нас оточує навколо.

Отже, мистецтво – велике, справжнє мистецтво – може навчити людей бачити, любити і розуміти прекрасне. І не тільки в ньому самому, а й у житті. Воно підмічає прекрасне в самій дійсності; некрасиве і потворне, розкриваючи його сутність, перетворює на художньо прекрасне; непомітну красу життя робить зримою. А, взявши справді прекрасне з життя і перетворивши його на витвір мистецтва, лишає жити в віках.

Ведучий ІІ: Ось чому знати і любити мистецтво необхідно кожній людині. Ось чому, навчившись розуміти мову мистецтва, проникаючи в глибину задуму художника, осягаючи всю неповторну красу кожного справді художнього твору, люди починають більше бачити, тонше відчувати, гостріше сприймати прекрасне.

В картинних галереях, на виставках – багато прекрасних картин і скульптур. В них художники відобразили багато важливих явищ життя. У книжках, п’єсах, виставах, музичних творах багато мудрих і думок, і тонких почуттів. Прийдіть до них з відкритою душею і чутливим серцем, і вони навчать вас бачити, розуміти і любити прекрасне!

/Звучить композиція Е. Морріконе „Сні Маї”/

Використана література:

1. Костенко Л. Вибране. –К.: Дніпро, –1989. –559 с.

2. Рильський М. Вірші та поеми. –К.: Рад. школа, 1990. – 350 с.

1. Симоненко В. Поезії. – К.: Рад. письменник, – 1984. – 246 с.






ЧЕКАЄМО ВАС У КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ

БІБЛІОТЕЦІ ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ.О. БОЙЧЕНКА


Наша адреса:
м. Кіровоград, вул. Декабристів 6/15

телефон/факс: (80522) 22-74-45, 22-77-93

E-mail:bbojchenka@yandex.ru

Наш сайт: www.lib.kr.ua


Працюємо щодня
з 8.00 до 18.00

В неділю з 9.00 до 18.00

Вихідний день – субота

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка