Український інститут національної пам’яті сьогодні



Сторінка1/5
Дата конвертації02.05.2016
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4   5
Український інститут національної пам’яті сьогодні
Український інститут національної пам’яті час від часу привертає до себе підвищену суспільну увагу. На жаль, здебільшого це пов’язано не стільки зі звичними, традиційними публічними акціями (конференції, інтерв’ю, вихід у світ і презентація неординарних публікацій дослідницького і документального характеру тощо), скільки з тими пертурбаціями, які відбулися й продовжують відбуватися за хронологічно нетривалий період існування установи – для когось із промовистою, притягальною, а для когось і досьогодні – з незрозумілою назвою.

Передусім, справа полягає в тому, що політичні сили держави по-різному бачать його призначення, роль в ідеологічних процесах, конкретні функції. Зі зміною таких сил у владі відбувається коригування, а то й докорінна перебудова УІНП.

За таких обставин видається доцільним оприлюднити об’єктивну інформацію, особливо про останній період діяльності інституту, нинішній його стан (природно, з неминучим мінімумом оціночного елементу), яка може бути корисною в щойно розпочатому черговому реформаційному процесі.

* * *


На сьогодні Український інститут національної пам’яті (УІНП) –науково-дослідна установа, що перебуває в управлінні Кабінету Міністрів України. Створення та діяльність УІНП, в залежності від статусу й функціональних завдань установи, поділяється на два етапи.

Перший етап. Відповідно до Положення про УІНП, затвердженого Постановою КМ України від 5 липня 2006 р., Український інститут національної пам’яті отримав статус центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.

Керівництво УІНП як центрального органу виконавчої влади: в. о. Голови, академік НАН України Юхновський І. Р. (2006–2010); Голова, член-кореспондент НАН України Солдатенко В. Ф. (2010–2011); перший заступник Голови Іванків О. Л. (2006–2010); перший заступник Голови, д.і.н. Кривошея В. В. (2010–2011); в.о. заступника Голови Круцик Р. М. (2006–2007); заступник Голови, д.і.н. Верстюк В. Ф. (2008–2010); заступник Голови, д.і.н. Вєдєнєєв Д. В. (2010–2011); заступник Голови, к.і.н. Омельченко О. В. (2010–2011).

Діяльність УІНП в той період зосереджувалася навколо заходів з формування та реалізації державної політики вшанування пам’яті жертв голодоморів; дослідження та вшанування пам’яті жертв політичних репресій; вивчення впливу на національну пам’ять подій Другої світової війни; відзначення подій Української революції 1917–1921 рр.; розробки концепції історичної освіти в Україні. У рамках адміністративної реформи та відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» УІНП як центральний орган виконавчої влади був ліквідований.



Другий етап. Відповідно до Указу Президента України від 9.12.2010 р. створений Український інститут національної пам’яті як науково-дослідна бюджетна установа при Кабінеті Міністрів України. Постановою КМ України від 31 січня 2011 р. затверджено нове Положення про УІНП.

Нормативно-правову основу діяльності Інституту становлять Конституція України, закони України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інформацію», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про авторські та суміжні права», «Стратегія національної безпеки України», інші законодавчі та правові акти України у сфері гуманітарної політики.

Відповідно до встановленого КМ України порядку планування роботи визначено завдання Українського інституту національної пам’яті: наукове забезпечення формування політики національної пам’яті як складової гуманітарної політики в Україні.

У прийнятому Кабінетом Міністрів Положенні визначено, що Інститут проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, веде аналітичні розробки у сфері забезпечення формування політики національної пам’яті відповідно до проблематики, яка є пріоритетною з погляду формування української політичної нації, консолідації громадянського суспільства, мобілізації духовних сил українського народу на державницьку і цивілізаційну діяльність.

Основними функціональними завданнями Інституту викристалізувалися:

– наукове й аналітичне забезпечення формування державної політики національної пам’яті;

– участь у розробці та експертизі проектів законодавчих актів, нормативно-розпорядчих документів у сфері гуманітарної політики України, підготовка науково обґрунтованих рекомендацій вищим органам влади та управління щодо здійснення гуманітарної політики держави;

– взаємодія із профільними науковими установами з дослідницького й аналітичного забезпечення реалізації гуманітарної політики в Україні;

– участь у державній політиці з формування позитивного іміджу України у світі, міжнародному співробітництві з гуманітарних проблем;

– реалізація державних програм фундаментальних і науково-практичних досліджень функціонування національної пам’яті українського народу, її впливу на формування громадянського суспільства, української політичної нації, на суспільно-політичні процеси в Україні та її міжнародні зв’язки;

– здійснення наукових та науково-практичних досліджень державотворчих традицій та цивілізаційних здобутків українського народу, його боротьби за свободу й соборність України;

– вивчення історичних трагедій народів України, участь у заходах з увічнення пам’яті їх жертв;

– участь у науково-просвітницькій роботі, освітянській діяльності з актуальних проблем національної пам’яті українського народу.

* * *


Прагнучи якомога оптимальніше розв’язувати поставлені перед Інститутом завдання, його керівництво одним із ключових питань вважало забезпечення високофахового кадрового складу установи. На сьогодні в УІНП працюють член-кореспондент НАН України, 16 докторів і 16 кандидатів історичних, політичних, філософських, соціологічних наук із загальної кількості – 55 співробітників. Серед них низка визнаних, провідних в Україні вчених-гуманітаріїв, які мають доволі високий авторитет і закордоном.

Керівництво УІНП (станом на 24 березня 2014 р.): директор – Солдатенко В. Ф.; перший заступник директора – Кривошея В. В.; заступник директора з наукових питань – Вєдєнєєв Д. В.; заступник директора – вчений секретар – Омельченко О. В.

Наукові підрозділи УІНП:

– відділ дослідження теоретичних та прикладних проблем національної пам'яті (завідувач – д.і.н. Киридон А. М.);

– відділ дослідження впливів державотворчих та цивілізаційних процесів на формування національної пам’яті (д.і.н. Любовець О. М.);

– відділ дослідження міжнародних, етнонаціональних та регіональних чинників національної пам’яті (д.і.н. Кривошея В. В.);

– відділ дослідження впливу на національну пам’ять соціальних і духовно-культурних чинників (д.і.н. Буряк Л. І.);

– відділ досліджень історичних трагедій народів України (д.і.н. Вєдєнєєв Д. В.).

Положенням про Інститут визначено провідні напрями науково-дослідної роботи, котрі реалізуються відповідними науковими відділами.

1. Дослідження закономірностей та особливостей розвитку національної пам’яті, її впливу на формування громадянського суспільства, української нації, суспільно-політичних процесів та міжнародних зв’язків України. У межах цього напрямку визначено таку пріоритетну тематику наукових студій:

– визначення понятійно-категоріального апарату, дослідницьких підходів, методологічного інструментарію, які використовуються у науковому забезпеченні формування політики національної пам’яті;

– підготовка наукових та аналітичних матеріалів, спрямованих на наукове забезпечення розробки й провадження політики національної пам’яті;

– моніторинг вітчизняних засобів масової інформації на предмет представлення в них історичних подій, осіб, образів;

– вивчення внутрішньої та міжнародної історичної політики провідних зовнішньополітичних партнерів та держав-сусідів України.

2. Дослідження впливу на формування національної пам’яті державотворчих традицій, досягнень українського народу, його боротьби за свободу та соборність України:

– розробка теоретико-методологічних аспектів формування державної політики з питань національної пам’яті;

– вивчення вітчизняних державотворчих традицій та досвіду як чинника творення національної пам’яті;

– дослідження теоретичної спадщини та діяльності громадських та державних діячів у контексті становлення української державності та української нації;

– студіювання розвитку українського народу в контексті глобальних, регіональних і локальних цивілізацій, місця українського народу у цивілізаційному поступі.

3. Дослідження міжнародних, етнонаціональних і регіональних чинників національної пам’яті:

– вивчення впливу на національну пам’ять міжнародних чинників;

– порівняльний аналіз моделей національної пам’яті, що існують у сучасному світі;

– вивчення особливостей формування національної пам’яті та історичної свідомості громадян з урахуванням багатонаціонального складу населення та регіональних відмінностей в Україні;

– дослідження етнонаціональних чинників впливу на національну пам’ять, проведення порівняльного аналізу етнонаціональних моделей колективної пам’яті в українській історіографії;

– дослідження регіональних чинників впливу на національну пам’ять, порівняльний аналіз місць, подій, постатей і дат в регіональних вимірах національної пам’яті.

4. Дослідження впливів на національну пам’ять соціальних і духовно-культурних чинників: вивчення процесів та механізмів впливу на національну пам’ять духовно-культурних та соціальних чинників; дослідження соціокультурних та духовних чинників впливу на національну пам’ять в контексті інституалізаційного процесу та комеморативних практик; студіювання впливу на національну пам’ять ключових постатей і мнемонічних піків соціального та духовно-культурного простору української історії.

5. Дослідження історичних трагедій народів України: теоретичні та методологічні аспекти дослідження проблем історичних і національних трагедій народів України, механізмів впливу історичного чинника на суспільну свідомість, соціально-політичні та духовні процеси в сучасному українському суспільстві; дослідження внутрішніх та зовнішніх чинників деструктивного (конфліктогенного) впливу історичних факторів на суспільно-політичну ситуацію в Україні, інформаційну безпеку держави й суспільства; особливості відображення у національній пам’яті звитяги та жертовності під час захисту України від іноземних загарбників, громадянських конфліктів в історії України ХХ століття; вивчення особливостей відображення у суспільній свідомості трагедій Голодоморів 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 рр. в Україні, механізмів масових незаконних репресій та їх впливу на суспільну свідомість в сучасній Україні, дослідження Голокосту, примусових депортацій та інших трагедій народів України; наукове забезпечення меморіальної політики Української держави щодо увічнення пам’яті жертв історичних трагедій народів України.

УІНП надано право підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру (зі спеціальності «історія України»). Започатковано видання збірника наукових праць «Національна та історична пам’ять» (станом на 1.01.2014 р. вийшло друком 9 випусків). З допомогою консолідованого навколо колективу Інституту дослідницького загалу, з творчим використанням досягнень зарубіжної гуманітаристики, робиться спроба на належному науковому рівні визначитися з теоретико-методологічними аспектами сутності, змісту, шляхів і засобів формування таких концептів як історична і національна пам’ять, розробити понятійно-категоріальний апарат цієї дуже непростої, специфічної галузі знання та суспільної практики, її взаємозв’язку і взаємовпливу з суспільною свідомістю, мотивацією вчинків і поведінки окремих індивідів, груп, колективів, спільнот.

Незважаючи на очевидну малочисельність колективу, йому все ж вдалося здійснювати свій внесок у суспільно значущі напрямки життєдіяльності нації, країни.

Так, на експертному зрізі проводилося вивчення плану-проспекту та кількох варіантів проекту Концепції гуманітарного розвитку України до 2020 р. Було розроблено низку пропозицій, які, на думку вчених інституту, мали конкретизувати, оптимізувати сутність надважливого документу, зокрема, і щодо конструктивних заходів у сфері наукового вироблення і зміцнення політики національної пам’яті. Особливий акцент робився на необхідності підвищеної уваги до змісту, рівня, якості історичних, історико-культурних досліджень і публікацій, кардинального покращення гуманітарної освіти, удосконалення пропаганди об’єктивних, істинних знань, національних традицій. Наголошувалося на відсутності чіткої державної політики пам’яті, спрямованої на розв’язання суперечностей між традиціоналізмом і модернізацією (при збереженні і зміцненні системи моральних цінностей), конфліктності різних моделей пам’яті та громадянської ідентичності у середовищі українського народу, різкому соціальному та майновому розшаруванні населення, поглибленні регіональних соціокультурних та етноконфесійних відмінностей (на фоні недостатніх зусиль держави й суспільства у творенні української громадянсько-політичної спільноти). Вказувалося на необхідність забезпечення засобами гуманітарної політики спадковості у передачі традиційних духовно-культурних цінностей, нерозривного зв’язку між поколіннями, забезпечення формування неконфліктної національної пам’яті, яка б консесусно сприймалася в суспільстві, сприяла консолідації української нації та громадянської спільноти.

Серед інших документів керівництву держави, (Президенту, Прем’єр-міністру, Віце-Прем’єр-міністру) було направлено службові записки «Міркування щодо сучасних тенденцій в управлінні гуманітарною політикою» та «Про деякі питання формування і реалізації гуманітарної політики й можливості Українського інституту національної пам’яті».

В них, зокрема, відзначалося, що в останні роки в громадській свідомості дедалі зміцнювалася думка про відведення гуманітарній політиці другорядної ролі в державному житті, про істотне звуження можливостей державного впливу на неї.

З посиланням на конкретні факти, документи доводилося, що українське суспільство особливо гостро відчуває брак переконливої ідеології прогресивного поступу, привабливої стратегії державного розвитку. Дедалі наочнішою ставала не лише неефективність здійснюваної гуманітарної політики, а й загрози такої політики національним інтересам, суспільній стабільності, планам комплексної модернізації країни – як найважливішому системному завданню, зумовленому викликами часу. З деструктивною, часом провокативною метою використовувалися аргументи з непростої історії України, поширювали упереджені, спекулятивні інтерпретації минулого.

Вищеозначені негативи, на думку науковців УІНП, чималою мірою детермінувалися станом вітчизняної історіографії, набутки якої лежать в основі формування національної пам’яті – однієї з найважливіших складових суспільної свідомості. Однак і на сьогодні відсутня цілісна історична концепція, яка б позитивно сприймалася більшістю громадян і консолідувала їх у політичну націю.

В сучасній Україні наукові дослідження, а ще більшою мірою – численні публікації на історичну проблематику виявились у великій залежності від політичної кон’юнктури, часто слугували потребам ідеологічного обслуговування програмних настанов і розрахунків, стратегії і тактики, масових акцій різних політичних сил і партій. Професійні історики об’єктивно несуть чималу частку відповідальності за те, що їхні праці, у поєднанні з іншими чинниками, прагматично, цілеспрямовано використовувалися для підбурювання настроїв регіонального егоїзму, зверхності, ведуть до протистояння між соціально активним громадянством Сходу і Заходу країни, для штучного культивування виявів сепаратизму, недовіри, розмежування й розколу між поколіннями, для стимулювання індивідуалістичних нахилів, ерозії нації.

У цьому сенсі абсолютно назрілою видавалася конструктивна корекція підходів до історичних досліджень, значна частина яких продовжувала й далі продовжує нести на собі істотний відбиток стереотипів «вчорашнього дня».

За таких обставин певний позитивний вплив на потребу коригування ідеологічних орієнтацій, сутнісного переакцентування підходів до вітчизняного історичного досвіду міг відігравати Український інститут національної пам’яті.

Після зміни його статусу на початку 2011 р., здійснених кадрових зрушень розпочався цілком зрозумілий процес пошуку власної ніші в гуманітарному сегменті держави, вироблення основоположних елементів концепту перспективної діяльності. Виникли міркування і пропозиції загального характеру, викристалізувалися проблеми, які колектив Українського інституту національної пам’яті вважав актуальними для всього суспільства, такими, у розв’язанні яких співробітники УІНП могли взяти участь, а також такі, які не могли вирішитися без належної підтримки державних інститутів.

Назрілим видавався запропонований певний комплекс продуманих організаційно-наукових заходів, жорстко підпорядкованих завданню озброєння вищого ешелону державного керівництва надійною інформацією про прогностичні сценарії розвитку подій і пропозиціями превентивних рішень в інтересах зміцнення суверенітету й забезпечення інтересів української соборної держави.

Своєчасними і суспільно-виправданими уявлялися цілеспрямовані зусилля щодо підвищення уваги органів влади до формування державної політики національної пам’яті, як найважливішої стрижньової складової самоідентифікації і консолідації сучасної української політичної нації.

* * *

Необхідною поставала підтримка на законодавчому рівні розробки цільової державної програми розвитку і зміцнення національної пам’яті, якою б передбачалися пошукові науково-дослідні роботи в архівах, бібліотеках; підготовка і публікація якісної наукової продукції (монографій, збірників статей, брошур, буклетів, альбомів і т. п.); створення високофахового періодичного видання, присвяченого проблемам національної, історичної пам’яті; поширення через Інтернет, електронні, інші ЗМІ документальних матеріалів, здатних вплинути на суспільну свідомість, масові, колективні настрої, створення електронних банків даних загальнонаціонального масштабу (загиблих воїнів, військовополонених, в’язнів таборів, мирних жителів в роки Другої Світової і Великої вітчизняної війн, жертв голодоморів, акцій репресивних режимів тощо); здійснення серйозних аудіо- і відеопроектів; проведення наукових конференцій, симпозіумів, колоквіумів, семінарів, круглих столів та інших зібрань, в широкому розумінні слова – культурно-освітянської і меморіальної діяльності.



Висловлювалася впевненість у тому, що за належної фінансової підтримки Український інститут національної пам’яті найбільшою мірою міг би виправдати своє призначення виданням солідних, суспільно значимих праць, які б задавали тон в історичних, гуманітарних дослідженнях, ідеологічному житті взагалі.

УІНП міг би виконати й роль своєрідного координуючого центру у виробленні «стратегії» суспільно-політичного реагування на історичні події, знаменні віхи минулого, увічнення пам’яті історичних діячів тощо («історичний календар»). Безумовно, розв’язання такого завдання передбачало тісний контакт з установами Національної Академії Наук України і Міністерством освіти і науки, зокрема, у справі створення оновлених програм і підручників з історії для шкіл і вузів.

Достатньо серйозним проектом могло б стати створення Музею української державності, покликаного широко пропагувати ідеї, традиції, перспективи, проблеми державного будівництва, цивілізаційні досягнення країни, народу, етапи досвіду інтеграційних процесів. У підготовці концепції такого музею, виборі експозиційних матеріалів істотне місце могло б бути відведене УІНП, якому належала відповідна ініціатива.

При реалізації подібних проектів Інститут міг стати не кон’юктурно-політичною установою, а центром тяжіння кращих фахівців країни, налагодження ділових контактів із вченими відповідного профілю інших країн. Означені напрями діяльності Українського інституту національної пам’яті почали істотно вирізняти його серед подібних закладів центральноєвропейського регіону, зайнятих переважно розв’язанням прикладних політичних завдань, обслуговуванням ідеологічних потреб певних політичних сил. Між тим, умови існування однотипних з УІНП центрів завжди були незрівнянно кращими (а то й просто не йшли у порівняння) з вітчизняним досвідом.

Тому керівництво УІНП не раз ставило перед органами влади питання як про розширення статусних прерогатив установи, так і про розв’язання конкретних організаційно-адміністративних і господарсько-фінансових завдань, що могло збільшити вплив інституту не лише на формування національної пам’яті, а й на вироблення та здійснення ефективного курсу гуманітарної політики в цілому.

Вочевидь, з різних причин, не всього бажаного й планованого вдалося досягти. Почасти на деякі задуми просто не вистачило часу, якого об’єктивно вимагає масштабність, довготривалість наукових проектів, почасти – через брак державної підтримки, зокрема – фінансової, що, приміром, позначалося на накладах видань, масовості акцій.

Із набуттям статусу науково-дослідної установи активізувалася діяльність Інституту з фахових досліджень та інформаційно-аналітичних заходів, позбавлених ідеологізованих нашарувань або невластивого науковій сфері адміністрування. Пожвавилася робота із наукового та аналітичного забезпечення формування політики національної пам’яті в Україні, а результати дослідницької роботи УІНП стали основою для розробки низки інформаційно-аналітичних матеріалів та рекомендацій вищим органам влади та управління України у сфері гуманітарної політики, використовувалися при організації загальнодержавних заходів політики національної пам’яті та у міжнародному співробітництві України.

Здійснювалося дослідження комплексу історичних чинників, процесів та подій, котрі у своїй багатоманітності та складному хронологічно-просторовому переплетенні обумовили формування національної пам’яті та історичної свідомості як важливих складових громадянської й суспільно-політичної ідентичності українського народу. В такий спосіб колектив УІНП зміг інтегрувати діяльність Інституту до загального річища гуманітарної політики держави.

Певним каналом реального впливу на зміст, характер, якість масових загальнодержавних акцій стала участь науковців УІНП в загальнонаціональних, загальнодержавних організаційних комітетах і комісіях (див. Додатки).

Водночас необхідно враховувати, що від УІНП не залежало практичне втілення багатьох із розроблених ним аналітичних матеріалів та пропозицій із удосконалення системної гуманітарної політики держави. Недостатня увага до цих проблем на державному рівні була тим більш прикрою за умов, коли болючі питання минулого цілеспрямовано й штучно використовувалися партійно-політичними силами різних таборів для боротьби за електорат, в утилітарних політичних цілях, що поглиблювало суспільно-політичне й регіонально-культурне розшарування українського народу, значно ускладнювало загальнонаціональний діалог.

Не зважаючи на це, доробки й рекомендації УІНП спрямовувалися, передовсім, на консолідацію суспільства, захист інформаційно-гуманітарної безпеки держави, не носили відбитку вузькопартійних уподобань або політичної кон’юнктури. Наочним прикладом може бути проведена Інститутом міжнародна наукова конференція та видання однойменного збірника її матеріалів «Війни пам’ятей та політика примирення» (К., 2013).

УІНП розроблено та передано до МОН України на експертизу з перспективою внесення на рішення уряду проект концептуального документу щодо основ наукового забезпечення формування політики національної пам’яті – «Концепції наукового забезпечення політики національної пам’яті в Україні» (2012 р., її положення відображені, зокрема, в публікаціях: Солдатенко В. Ф. Проблеми політики національної пам’яті та завдання її наукового забезпечення // Вісник національної академії наук України. – 2011, №11. – С. 52–63; Вєдєнєєв Д. В. Наукове забезпечення формування політики національної пам’яті в Україні: до питання про визначення принципів, змісту і механізмів реалізації // Національна та історична пам’ять. Збірник наукових праць. – 2013. – Вип. 6. – С. 208 – 216).

Були розроблені і передавалися замовникам (НАН України) профільні пропозиції і матеріали до щорічних доповідей Президента України щодо внутрішнього та зовнішнього становища України.

Серед важливих напрацювань УІНП державного значення – низка аналітичних матеріалів для МЗС України з проблемних історико-гуманітарних питань українсько-польських, українсько-російських, українсько-угорських, українсько-румунських відносин, історії Другої світової війни, питань історії Голодомору та політичних репресій.

Особлива увага приділялася науково-аналітичному супроводу проблемних аспектів будівництва польського сегменту Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», які розроблялися й направлялися на ім’я Президента України, Прем’єр-Міністра України, Віце-Прем’єр-Міністра України, а також до Адміністрації Президента України, МЗС, Мінрегіонбуду, Міністерства культури України. За матеріалами розробок УІНП було підготовлено та направлено (серпень 2011 р.) до Мінрегіонбуду, МЗС України та інших установ проект консолідованої позиції української сторони стосовно врегулювання суперечливих питань спорудження польського меморіального сегменту у Биківні. Крім того, відповідну публікацію було розміщено на сайті інтернетвидання «Історична правда».

Вивчалися питання впливу глобалізаційних процесів на стан історичної свідомості українського народу (результати цих досліджень відображені, зокрема, у наукових матеріалах: Солдатенко В., Вєдєнєєв Д. Як не розчинитися у глобалізованому світі: проблеми наукового забезпечення формування політики національної пам’яті в Україні // Україна дипломатична. – 2012. – Вип. ХІІІ. – С. 687–715; Вєдєнєєв Д. В. Національна пам’ять та інформаційно-психологічні впливи глобалізованого світу // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2012.­ – Вип. 18. – С. 57–64); Вєдєнєєв Д. В. Виклики в гуманітарній сфері України і національна пам’ять // Національна та історична пам’ять. Збірник наукових праць. – 2012. – Вип. 5. – С.23 – 36).

У плановому порядку або відповідно до запитів КМ України, МЗС, МОН, Мікультури України та інших зацікавлених установ готувалися профільні аналітичні розробки, котрі напряму торкалися актуальних питань гуманітарної політики, інформаційної безпеки або історичних аспектів міжнародної діяльності України. Серед них такі документи:

– «Дослідження історичної свідомості та національної пам’яті в українській соціології: підсумки та пріоритети»;

– «Маніпулювання історичною свідомістю як елемент інформаційно-психологічної війни і проблеми інформаційної безпеки держави»;

– «Культурні чинники національної пам’яті. Історія і сучасність»;

– «Етнорелігійна ситуація в Україні: соціологічний аналіз»;

– «Незаконні репресії 1920–1950-х рр. в Україні та проблеми формування національної пам’яті»;

– «Історія руху українських самостійників-державників як фактор впливу на загальноукраїнську та регіональну модель пам’яті»;

– «Проблемні питання історії у відносинах України з Росією»;

– «Проблемні питання історії у відносинах України із Республікою Польща»;

– «Волинська трагедія 1943–1944 рр. в пам’яті українського та польського народів»;

– «Насильницьке вивезення мирного населення із території СРСР та Української РСР до нацистської Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни, його відображення у науковій літературі та меморіальних заходах»;

– «Пам’ять як чинник формування кримської ідентичності: витоки, моделі, перспективи та виклики»;

– аналітичні матеріали до візитів Президента України до Угорщини, Польщі, президента Республіки Польща до України;

– інформаційно-аналітичні матеріали щодо меморіальних та наукових заходів з увічнення пам’яті жертв Корюківської трагедії (на виконання Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925, постанови Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» від 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 25 квітня 2012 р. № 235-р.);

– інформаційно-аналітичний матеріал для Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо організації та результатів дослідження в УІНП історії визвольного руху в Україні у ХХ ст.;

– аналітична довідка про сучасні гуманітарні аспекти українсько-польського протистояння 1942–1945 рр. та офіційні українсько-польські меморіальні заходи у селах Сагринь та Острівки.

* * *

Окремо варто наголосити, що накопичення досвіду науково-організаційної та дослідницької роботи дозволило УІНП перейти до комплексного наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення важливих державних заходів з політики національної пам’яті. Зокрема, мова може йти про науково-аналітичне забезпечення державних заходів з нагоди 70-ї річниці визволення України та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, спрямоване на виконання Указів Президента України «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925, «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни» від 22 березня 2012 р. № 206.



Слід підкреслити, що завдяки зусиллям УІНП, підтриманим громадськістю Чернігівщини, були ухвалені відповідні Указ Президента України та Постанова Верховної Ради України із відзначення Корюківської трагедії – найбільш масової за одночасною кількістю жертв розправи гітлерівських окупантів над мирним населенням на теренах Європи.

Провідними заходами стали:

Підготовка наукового видання «Партизанська і підпільна боротьба в Україні (1941–1944 рр.): Історія, люди, пам’ять» (К., 2011).

Підготовка наукового видання «Актуальні питання партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни. Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р.» (Чернігів, 2012).

Підготовка наукового видання «Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941–1944 рр.): Анотований покажчик» (К., 2012). Видання вийшло у 2013 році в Росії у перекладі російською мовою.

Всеукраїнська наукова конференція «Битва за Дніпро. До 70-ї річниці визволення Києва» (31 жовтня) з виданням збірника наукових праць «Битва за Дніпро. До 70-річчя визволення Києва від нацистських загарбників» (К., 2013).

Всеукраїнська наукова конференція (м. Київ, 27 вересня 2012 р.) «Війна. Окупація. Пам’ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі» з виданням однойменного збірника матеріалів (К., 2012).

Всеукраїнський круглий стіл «Українські остарбайтери: доля і пам’ять» (24 вересня) з виданням збірника наукових праць «Національна та історична пам’ять: Українські остарбайтери: доля і пам’ять» (К., 2012).

Міжрегіональна науково-теоретична конференція «Трагічні сторінки Чернігівщини в історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.: пам’ять поколінь» (27 лютого, Чернігів).

Міжрегіональна науково-практична конференція «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни у патріотичному вихованні молоді». (18 вересня, Чернігів).

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка