Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка39/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41

Збірник, виданий Ф. Колессою, відповідає назві “Улюблені українські народні пісні Івана Франка”. Але половина поданих Колессою текстів до Квітчиних нотацій були записані третіми

446


особами: М. Павликом, I. Колессою, Й. Роздольським, Ф. Колессою, Я. Головацьким, О. Кольбергом. Тому при опрацюванні матеріалів збірника виникають численні застереження стосовно правомірності вміщення чужих текстових записів під мелодії, нотовані Квіткою від Франка. Пісні ці справді могли належати до улюблених Франком, але немає певності, що вони стосуються мелодій Квітки, записаних від Франка.

У більшості випадків сумніви упорядника нинішнього видання розв’язувалися не на користь залучення текстів із збірника Ф. Колесси, який орієнтує читача на смаки І. Франка, але не відповідає принципам документування фольклорних матеріалів. Зрозуміло, недоліки видання не слід повністю адресувати Ф. Колессі: вони насамперед – дітище “радянської фольклористики”, жертвою якої став і Колесса, і збірник.

Значно ретельніше зроблено збірник ’’Народні пісні в записах Івана Франка” (вид. 2, 1981 р.), упорядкований О. Деєм. Хоча і в ньому далеко не все гаразд, особливо – поводження з підтекстівками. Проте на сьогодні це видання є основним джерелом текстів (принаймні, їх доказових архівних варіантів) до мелодій Квітки. О. Дей вивчив архіви письменника і опубліковані тексти, які були записані самим І. Франком. Але і після цього в ряді випадків бракує підстав для висновків, що саме ці (а не інші) тексти К. Квітка чув, коли записував співи І. Франка. Не можна погодитися також з редагуванням підтекстівки (власне, заміною) на кшталт:

У К. Квітки:

Чи чули ви, люде, о такій новині?

Забито Петруся в лісі при долині.

О. Дей подає:

Ци чули ви, люде, йа в такій новині:

Забито Петруся в глибокій долині.

Останній варіант, як свідчать примітки, є в архіві І. Франка. Може бути, що саме його співав Франко, але трохи змінивши (чи забувши) окремі слова першої строфи. Але це не дає права змінювати підтекстівку К. Квітки. Тому в таких (і деяких інших) випадках упорядником нинішнього видання тексти подаються за їх архівними джерелами (насамперед публікацією

447

О. Дея), а підтекстівка – за збірником 1922 року. Текста, що мають значні розходження у порівнянні з опублікованими К. Квіткою, подано у примітках (див. “Покажчик виконавців та примітки”)68.



Спільним для усіх трьох публікаторів є недогляд паспортизації двох пісень з Довгополя: 639(506) “Гей гук, мата, гук, два жовнярі йдут” та 640(520) “Ой ци був ти, ци ні, в моїй стороні”: вони не належать до записаних від І. Франка. Хиба виникла тому, що Квітка помилково у “Передмові” зазначив записаними від Франка поспіль № 502–532 (старі номери), тоді як № 506 і 520 були записані в Довгополі від селян. У “Коментарі” К. Квітка вказує на цю помилку69. Вона не була з’ясована двома видавцями пісень І. Франка (М. Гордійчуком та О. Деєм), які, як видно, не читали “Коментаря” Квітки, що зберігається у відділі фондів ІМФЕ ім. М. Рильського від кінця 1940-х років. Ф. Колесса, від якого пішла ця помилка, не міг про те знати, оскільки “Коментар” Квітки на той час ще не був переданий до фондів ІМФЕ.

if if if


Не усі питання, пов’язані з походженням і структурою текстів, вдалося розв’язати. Достовірними є редакції самого Квітки з “Коментаря” та інших праць, де тексти подаються із відповідними примітками та роз’ясненнями. Але й з прижиттєвими виданнями не все просто і однозначно.

К. Квітка вмістив ряд текстів до записаних ним мелодій у статтях (про це докладніше див. у “Примітках” упорядника) та “Збірникові українських пісень з нотами”, виданому 1902 року70. В останньому надруковано 8 пісень, які потім увійшли до видання 1922 року. Розглянемо розходження в словесних текстах прижиттєвих видань (аналіз нотної частини дається наприкінці цієї статті).



68 Так само вчинено з текстами, записаними О. Андрієвською, і надрукованими у збірнику Б. Грінченка.

69 Квитка К. Комментарий к сборнику украинских народных мелодий... – Арк. 252–253.

70 Квітка К. Збірник українських пісень з нотами. Гармонізація Б. Яновського. – К. 1902.

448


Повний текст пісні 593(449) “Не проти дня, проти нічки” подається Квіткою у “Коментарі” з поясненням, що вже після опублікування збірника 1902 року він отримав його від юриста Івана Мирного, який записав текст від односельців поблизу Мени. У збірнику 1902 року бракує перших 4-х строф. Але від 5-ї і до останньої строфи в обох виданнях немає жодного розходження. Тут такі можливі пояснення: або І. Мирний записав початок пісні, а від 5-ї строфи переписав опубліковане у збірнику 1902 р., або ж Квітка подав у “Коментарі” відсутні у нього 4 перші куплети, записані І. Мирним, а останні – за збірником 1902 року. Практика повторних записів навіть від одного виконавця (а тут один варіант від С. Москальської, а інший – від мешканців неназваного села поблизу Мени) доводить, що буквальна тотожність на практиці виключається. Так чи інакше, але майже сто відсотків, що куплети 5–12 подаються у нинішньому виданні за збірником 1902 року, а 1–4 – за записом І. Мирного. В “Коментарі” К. Квітка подав, отже, зведений варіант (маємо варіант тієї ж методи, що й у І. Франка, про що йшлося вище).

Текст пісні 613(505) “Там зелен явір розвився” так само є в “Коментарі”, він відповідає надрукованому у збірнику 1902 р. У О. Дея наводиться інший, дещо повніший, з різницею в деяких другорядних деталях варіант71. І Квітка в “Коментарі”, і Дей у примітках (с. 294) пишуть, що Франко записав пісню від своєї матері. Відмінності між двома варіантами не виходять за межі звичайних, неістотних похибок пам’яті виконавця. Квітка пише: “И по поэтическому содержанию, и по музыкальной форме эта песня составляет большую редкость. Я не нашел вариантов текста в доступных мне изданиях песен прикарпатских областей” 72. Там же Квітка уточнює: “Здесь воспроизведено точно то, что собственноручно написал и прислал мне Франко”.

Текст пісні 597(452) “Все зорочки да купочки” має розбіжності в усіх трьох фіксованих версіях першої строфи:

71 Народні пісні в записах Івана Франка. – С. 97–98. Наприклад, у Квітки: А взяли го ся питати. У Дея: Узяли го ся питати тощо.

12Квитка К. В. Комментарий... – Арк. 223 машинопису.

449


Збірник 1902 р.:

Всі зірочки до купочки, а місяць у розі.

Усі хлопці на колодці, мій милий в дорозі.

Збірник 1922 р.:

Вс^зорочки да купочки, а місяць у розі,

Усі хлопці на калодці, мупй милий в дарозі.

“Коментар”:

Всі зірочки до купочки, а місяць у розі.

Усі хлопці на колодці, мой милий в дорозі.

Розбіжності у подальших строфах видання 1902 р. та правопису в “Коментарі” зводяться до випадків заміни “і” на ”о”: укріп – укроп, мій – мой.

У “Коментарі” після тексту Квітка подає примітку: “Диалектные фонетические особенности здесь не воспроизведены, в оригинале же записи отмечены”. Оригінал повного тексту нам не відомий. Оскільки правопис 1902 року явно олітературений, подаємо зараз першу строфу за збірником 1922 р., а інші куплети – за “Коментарем”. Звірка перших строф інших текстів у збірниках 1902 та 1922 рр. засвідчує те ж саме. Але через відсутність повних текстів подаємо подальші строфи за збірником 1902 року. Пророблений аналіз свідчить, що для діалектологічних студій тексти збірника “Українські народні мелодії” слід використовувати дуже обережно. Більше точності міститься у підтекстівках.

Що ж до текстів, які уперше публікуються в нинішньому виданні, вони придатні у межах з’ясування змісту, тематики, але з фонетичного погляду вимагають обережності. Це ж торкається й форми. Слід також мати на увазі й сказане вище про дефектні записи'. вони можуть бути матеріалом переважно для спеціальних досліджень (психології співу, пам’яті, вікових особливостей тощо).

Проведений аналіз показує дуже повільний поступ академічних правил стосовно текстології фольклору протягом усього XIX (І. Срезневський73, П. Куліш74, І. Франко та ін.) і до початку XX

73Азадовский М. К. История русской фольклористики. – М., 1958. – [Т. 1]. – С. 270–271.

74 Азадовский М. К. История русской фольклористики. – М., 1963. – Т. 2. – С. 36.

450


століття. Навіть такий на рідкість вимогливий, схильний до критики й самокритики дослідник, як К. Квітка, іноді відступав від загалом характерної для нього орієнтації на академізм.

Вміщуючи новознайдені тексти у перевидання “Українських народних мелодій”, упорядник керувався міркуваннями: подати максимум можливого із розшуканих текстів, оскільки це розширює інтерес до тематичного боку збірника, а вміщені матеріали згодом можуть стимулювати подальші пошуки. Критичний аналіз текстів обумовлює їх використання насамперед в тематичнопорівняльних, історичних та літературознавчих студіях.

Атрибуція фольклорних текстів – справа складна і мало опрацьована. Задля розуміння того, наскільки це непросто, достатньо ще раз нагадати про записи самого І. Франка, стан його архіву і різночитання у нотах і текстах Ф. Колесси і К. Квітки, які обидва записували від Франка. Тому, дотримуючись обережності в будь-якій архівній та редакторській праці, необхідно виходити із можливостей сучасної критики і текстології.

Крім нумерації куплетів, про що вище говорилося, упорядником при наявності теоретичних підстав іноді робилися спроби реставрації строфіки. Усі випадки оговорено у примітках упорядника, а правки узято в квадратні дужки75.

Аналіз показує, що в багатьох випадках ставлення К. Квітки до строфіки, синтаксису і стилістики тексту визначається лінійністю підтекстівки. Це так: текст під нотами сприймається і виглядає інакше, ніж коли б його подати за графікою вірша. Тому в ряді пісень орфографію, оформлення прямої мови залишено згідно оригіналу. Особливості фольклорної стилістики, – зокрема, вживання звертань, прямої мови – наприклад, № 158(650), 174(657), 182(658) тощо засвідчують факти живого спілкування, яке в реальних умовах співу, особливо в обряді, часто не підлягає законам графічного оформлення писемної мови. Тут в ряді пісень доцільно було залишити пунктуацію та інші стильові знаки (або їх відсутність) за оригіналом К. Квітки. Зміна розділових знаків застосовувалася упорядни-

75 Методика реставрації опрацьована упорядником і викладена в роботі: Іваницький А. І. Українська музична фольклористика... Параграф “Аналітичні нариси з редагування”. – С. 340–347.

451


ком тоді, коли це диктувалося нумерацією строф – наприклад, як у піснях 173(656), 174(657).

Значна кількість пісенних текстів, знайдених в архівах чи узятих з друкованих джерел, не підтекстовується під записані Квіткою мелодії: певно, ці записи проводилися “з диктовки” (а не зі співу). Упорядник робив корекцію в небагатьох випадках – коли вказівки містилися у працях Квітки. В іншому разі неможливо було б запобігти суб’єктивізму і помилок – як це сталося, наприклад, в редактурі підтекстівок збірника “Пісні Явдохи Зухи”, коли без належного аналізу в усіх випадках музичний редактор використовував тільки один вид ритмічного узгодження тексту і наспіву – пунктировані ліги76.

Наскільки це ненадійний метод, покажемо на аналізі пісні про грішну діву (“Іде Господь дорогою”). Мелодія і одна строфа тексту вміщена Квіткою у збірнику, № 299(196). Текст, записаний Лесею Українкою, опубліковано О. Деєм 11. Подаємо за цими джерелами (повний текст зараз вміщено у збірнику).

1. Іде Господь дорогою,

Надибає дівку з водою: (2)

2. – Дай-но, дівко, води пити, Злотні вуса покропити. (2)

3. – Не дам пити, ба й не чиста, Нападало з кленя листя. (2)

76 Див. критичний огляд цієї помилкової методики в роботі: Іваницький А. І. Українська музична фольклорристика... – С. 347–350.

77 Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу / Упоряд. і приміт. О. І. Дея та С. Й. Грици. – K., 1971. – С. 196–197. Примітка на с. 401, де вказано: “Друкується за автографом, що зберігається в Державному центральному музеї музичної культури ім. М. Глинки в Москві”. Чи відредаговано текст, не сказано. Хоч частково це можна припустити, принаймні,в написанні слів “Господь”, “Пречиста” з малої літери, що в оригіналі навряд чи могло бути. Тому в передруку зараз подаються ці слова з заголовної літери. Є ще розбіжність: у підтекстівці написання “дівчу”, а у повному тексті – “дівку”.

452


4. Іде Господь дорогою,

Надибає дівку з водою:

5. – Дай-но, дівко, води пити, Злотні вуса покропити. (2)

6. – Не дам пити, ба й не чиста, Купалася в ній Пречиста. (2)

7. – Брешеш, дівко, вода чиста, Вода чиста, ти не чиста. (2)

8. Сім-єсь хлопців породила,

Й одного-єсь не схрестила (1) Та усіх-єсь потопила. (1)

9. Стала дівка сє лєкати. (2)

– Стий, дівко, не лєкайсє,

Йди до церкви, сповідайсє [...]

Підтекстівка 2 рядка 5-ї строфи “Злотні вуса покропити” може мати варіанти:

№ J П II

2)

 J –

3)

–1 1–ї–1 1



-ти

по – кро

J iJ 1

пи – ти


я J–*–*–\

пи – ти


Оскільки в нотах відсутнє позначення музичного розміру (метру), можливий і такий варіант підтекстівки:

А 4)



















злот – ні ву – са

по – кро

пи – ти

Варіант 4 перебуває у згоді із 1 рядком першої строфи, де в структурі (4+4) другий сегмент має ритм: J J. J J

Останній варіант виглядає більш прийнятним. Однак це лише здогад (гіпотеза), а як другий рядок (4 + 4) п’ятої строфи співався насправді, встановити теоретично неможливо. До цього слід додати ще й вірш 9-ї строфи “Стий, дівко, не лєкайсє” структури (3 + 4). Перший трискладовий сегмент дає варіанти:

Ф

стий, дів – ко стий, дів – ко



і

453


І третій варіант “псалмодійний”, де 1-й сегмент (текст “стий, дівко”) на одну чвертку скорочується.

Беручи до уваги все сказане щодо редагування підтекстівок, упорядник у багатьох випадках волів залишати тексти у тому вигляді, в якому вони дійшли до нас. Усі випадки редагування, де вони не викликали сумнівів, оговорено у примітках до конкретних пісень, в самих текстах редакторські правки бралися у квадратні [ ] дужки.

Потребує розгляду ще таке питання, як транскрипція Квіткою словоформ та мовних звуків. У “Передмові” до збірника 1922 р. він пише, що для лінгвістичних студій придатні “ті накреслення, які відріжняються від прийнятих в літературній мові...” І далі подає ряд прикладів діалектної вимови: сіют, словен (замість славен) і т. ін., а також коментує випадки вокалізацій (огласовок приголосних), невиразно артикульованих звуків. Але

з якоїсь причини Квітка не торкнувся такого важливого питання, як редукція голосних, закритість їх, подовженість та дифтонгоїдність, хоча ці явища відображені ним у записах текстів.

Редукція виникає у ненаголошених голосних і позначається діакритичними (надрядковими) літерами, які вказують напрям зміни якості голосного. Це явище поширене і відоме в музично-етнографічних працях. Діакритична літера ставиться або над основною літерою (так робив редактор текстів В. Ганцов – у збірнику 1922 року) або над нею праворуч (у вигляді індексу): меині; гуирш тощо. Це означає, що в слові “мені” ненаголошений звук “е” набуває певного відтінку голосного “и”, “у” – відтінку “и”.

Менш відома графічна передача закритості подовження і дифтонгоїдності голосних: в сучасній музично-етнографічній практиці ці відмінності не позначаються, а в навчальних курсах та посібниках з транскрипції (розшифровки фонограм) ці явищ не вивчаються; вони не завжди відомі й фахівцям-етномузикологам. Тому розглянемо їх вживання у збірнику К. Квітки.

стий, дів – ко, не лє –

•к к к


454

Подовженість голосних звуків позначено коротенькою рискою над відповідною літерою, наприклад: а, ё, б, тощо. Але К. Квітка використовує ці позначки в основному при випадках дифтонгоїдності голосних звуків. Вона характеризується в лінгвістиці як “неоднорідність артикуляції голосних, яка полягає в тому, що голосний має на початку (або в кінці) незначний елемент другого” 78. Ось приклади із збірника Квітки. Звичайна дифтонгоїдність: роскошПв, дрПбненькия у тексті пісні 381(205) “Ой ішли козаки да з Україноньки”. У цих словах “у” містить елемент “о” – і навпаки. І приклади дифтонгоїдності, де одночасно присутнє і подовження голосного “е”: сліВду, поіВду – у пісні 376(234) “Ой сьогодні тута, а завтра поіВду”.

Закритість голосних звуків позначається “дашком” над відповідною літерою: б, у. Закритість “о” передано у пісні 366(227) “Ой немає горш некому”. Так Квітка подає у “Коментарі”. Але у збірнику 1922 року цей рядок подавався інакше: “Ой немає гурш некому” (як редукція). Останній варіант напевно належить В. Ганцову. Однак закрите “б” наближається до “у”. В редакції ж В. Ганцова “у” з діакритичним індексом “и” вказує на наближення “у” до “и”. В “Коментарі” у 1950-ті роки Квітка, спираючись на польові чернетки, відновив транскрипцію “горш”. У теперішньому перевиданні подаємо цей рядок у транскрипції К. Квітки за “Коментарем”, оскільки це найпізніша прижиттєва редакція. Але у варіанті 365(226) збережено транскрипцію 1922 року – “Да немає гуирш некому” 79.

Більшість текстів, що подав Квітка у “Коментарі”, перенесено до збірника і вміщено біля нот. Деякі тексти продубльовано – у “Коментарі” і в збірникові. Причина – або контекст “Коментаря”, або розгорнені примітки Квітки, які переобтяжили б збірник і не відповідали би його характеру, який відзначається строгістю подачі самих фольклорних матеріалів (мелодій і текстів) – без приміток, пояснень. Аналітичні матеріали відповідають стилістиці “Коментаря”. Сказане стосується і мелодій: ті з



78 Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. Білодіда. – K., 1969. – С. 84.

79 Дякую доктору філології, завідувачеві відділу діалектології Інституту української мови НАН України, професору П. Ю. Грищенку за консультацію при аналізі лінгвістичного боку збірника K. Квітки “Українські народні мелодії”.

455


них, що є у збірнику, у більшості випадків з “Коментаря” знято. Залишено і продубльовано ті, які супроводжуються у “Коментарі” нотними доповненнями та пов’язані з контекстом.

* * *


При упорядкуванні збірника “Українські народні мелодії” К. Квітка прагнув реалізувати географічний принцип систематизації наспівів. Вище вказувалося на причини, з яких йому не вдалося його провести послідовно (додамо – і не вдалося б навіть за сприятливих обставин, оскільки виникає контроверза між піснями обрядовими і піснями звичайними при дуже нерівномірному кількісно матеріалі збірника за регіонами). Все це в основному було подолане через вміщення у збірнику “Табелі географичної”.

Але для етномузикології як теоретичної науки мають не менше значення функційно-жанрові ознаки народної музики80. Географічний фактор визначає формування специфіки фольклору у просторі, функційно-жанровий – в історичному часі81. В часі формується жанрово-родова система фольклору. Окільки це об’єктивна ознака усної творчості, то упорядкування фольклору можливе також і за функційно-жанровими ознаками – що, власне, зробив Квітка, поділивши матеріал услід за С. Людкевичем на 7 розділів82. Цей принцип, як і географічний, також дає часткові результати і доводить загальновизнану зараз істину: за яким би принципом не були упорядковані мелодії фольклорного збір-



80 До географічних і функційно-жанрових слід додати і третій з найважливіших показників специфіки фольклору – ритмострукгурний. Вони відповідно відображають побутування фольклору у просторі, історичному побуті та колективній логічній памяті. Цей третій показник тут розглядатися не буде: йому К. Квітка приділив велику увагу в “Коментарі”. Тому ритмострукгурна типологія Квітки буде проаналізована упорядником у статті, присвяченій “Коментареві”.

81 Ці два параметри спеціально вивчала С. Й. Грица. Див.: Грица С. Фольклор у просторі та часі. – Тернопіль, 2000.

82 У збірнику “Галицько-руські народні мелодії” С. Людкевич охопив також ритмоструктурний показник: матеріали згруповано за складочислово-ритмічними моделями. Але тут географічний показник не мав такого суттєвого значення, як у збірнику К. Квітки, оскільки мелодії представляли порівняно невелику територію.

456


ника, вони виявлять його специфіку тоді, коли у збірнику будуть вміщені необхідні аналітичні таблиці83.

Функційно-жанровий принцип систематизації матеріалу при його подальшому поглибленні приводить до тематичного поділу пісень за змістом текстів. Тематичне групування широко використовується філологами, але воно небагато дає для з’ясування специфіки музичного фольклору, оскільки має не етнологічні, а літературознавчі підстави. У групуванні народних мелодій тематика пісень враховується тоді, коли є можливість (і не суперечить головнішим принципам – географічному, ритмоструктурному, функційному) поставити поруч пісні одного змісту (інакше кажучи – текстові варіанти). Цю можливість К. Квітка використовував, але переважно вибірково, оскільки умови друку та подача ряду матеріалів у вимушених “додатках” не дали змоги згрупувати варіанти навіть там, де це було можливо за умовами обраної ним систематизації.

В сучасному перевиданні збірника Квітки враховано принципи, якими він керувався в розташуванні матеріалу. Крім того, узято також до уваги порядок розгляду матеріалу збірника “Українські народні мелодії” в “Коментарі” Квітки до цього збірника. Але буквальне слідування “Коментареві” неможливе і навряд, чи й доцільне, якщо враховувати своєрідний стиль цієї аналітичної праці (“Коментаря”) і характер Квітки як дослідника (одна з його рис – значне розширення обраної до розгляду теми і вихід за її межі). Тому географічний принцип “Коментаря” дотримано по можливості, але з тими відхиленнями, коли доводилося рахуватися з вимогами самого музичного матеріалу збірника та з кількісно-регіональними показниками матеріалів.

Матеріали розділу VII. ’’Пісні звичайні” у збірникові розташовано, як вище вже вказувалося, від більших масивів (Київська, Полтавська губернії і т. д.) до чисельно менших. У “Коментарі” Квітки розташування дещо інше. За введеною упорядником рубрикацією параграфи 1–8 – Київська губ., 9–10 – Волинська і Подільська, 11 – Галичина – і далі у бік зменшення.



83 Зразковим за оснащенням аналітичними таблицями є на сьогодні збірник: Тошовський В. Украинские песни Закарпатья. Див. також методично-теоретичні матеріали: Іваницький А. І. Українська музична фольклористика, параграф “Науковий апарат фольклорного збірника”. – С. 366–373.

457

1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка