Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка35/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   41


76. Веприн, Радомишль, Київська: 446. Від дівчини років 14-ти.

77. Високе, Житомир, Волинська: 678. Від старого селянина.

78. Вишевичі, Радомишль, Київська: 418.

79. Головорусава, Ямпіль, Подільська: 5, 12, 26, 29, 35, 38–39,

42, 50, 80–81, 86, 93, 117, 313, 336, 667. Зап. 1918 р. у Києві від молодої 18-річної селянки, що була хатньою робітницею.

50. К. ЬСвітка звертає увагу на рідкісну ладову основу наспіву – зменшену квінту. На питання про жанрову належність пісні співачка відповіла: “У нас кажуть: підем гаївки”.

80. Городище (Луцького повіту), Волинська: 674.

81. Городище (Радомишльського повіту), Київська: 417, 427. Зап. від мужчини років 50-ти, з університетською освітою.

Пісня 417 “Нема в світі так нікому” викликала у К. Квітки цілий ряд запитань: порівняння з записами О. Рубця, А. Коціпінського (дефектологія виконання), звертання до класифікаційних схем ритмічних типів у збірнику О. Роздольського – С. Людкевича, оперування пропорціями ритмічного часу, залучення до з’ясування ритмічної форми “п’ятеричності” ритміки фінських рун та ін. – дослідницький екскурс розрісся на майже на 15 сторінок машинописного варіанту “Коментаря” (до кінця параграфа 5. “Пенязевичи. Вторая песня наймита”). Він був викликаний тим, що мелодія 417 належить до того ж пісенного типу, як і виконана Максимом Микитенком друга пісня наймита 366 “Да немає гурш некому”.

82. Горопаї, Звягель, Волинська: 247.

83. Довгалівка, Прилука, Полтавська: 473.

84. Довгополе, Косів, Галичина: 212, 235, 299, 639–640.

212 та 235 – колядки, друга з них – церковна. Занотовані у 1901 р. від дівчат-служниць священника І. Й. Попеля. Текст першої колядки не був записаний, оскільки, як пояснює К. Квітка в “Коментарі” (наприкінці розділу 11, пункт Б “Разные записи 1901–1921 гг.”), дівчата співали для себе в іншій кімнаті і слів не було чутно. Типологічно вона тотожня колядкам 208–211.

Дівчата співали колядки у серпні 1901 року, коли К. Квітка

з Лесею Українкою проїздили через Довгополе, їдучи з Буркута. Це свідчення важливе тим, що, виявляється, спів обрядових

402


пісень поза календарною приуроченістю практикувався у селянському побуті вже у XIX – на початку XX століть.

299 “Іде Господь дорогою” – мелодію записав К. Квітка, текст – Леся Українка, вірогідно, від тих же дівчат. Рукопис тексту зберігається в архіві К. Квітки (МГ. – Ф. 275. – № 70, арк. 12 зв. – 13).

Передруковано: Дей. – С. 196–197, приміт. с. 401. Подається за цим виданням, введено умовну нумерацію по строфіці. За цією нумерацією строфіка чітко простежується до 8-го куплету. Від 9-го немає вказівок на повторення. Текст лишився невідредагованим, у багатьох рядках виникають питання щодо підтекстівки (докладніше про це див. у статті упорядника “Збірник К. Квітки “Українські народні мелодії”). Найбільш вірогідно, що Леся Українка записала текст з переказу (або ж він писався поспіхом під час співу) і з якоїсь причини потім не було проведено корекцію тексту і наспіву. В “Коментарі” К. Квітка пише, що пісні 235 та 639 вони записали “перед від’їздом... не пам’ятаю, що завадило в той момент записати слова колядки 212. Певно, та ж причина стала на перешкоді й корекції тексту пісні 299 “Іде Господь дорогою”. У тексті і підтекстівці першої строфи не співпадає форма одного слова: під нотами “дівчу”, а в Лесі Українки “дівку”.

639 “Гей гук, мати, гук, два жовнярі йдут” та 640 “Ой ци був ти, ци ні, в моїй стороні” були записані там же. Помилково в усіх дотеперішніх публікаціях їх відносять до пісень, записаних від Івана Франка (докладніше про це див. в іменному покажчику “58. Франко Іван”, в примітці до пісні № 618 “Ой понад морем, понад Дунаєм”).

В “Коментарі” К. Квітка пише, що текст цієї пісні записала Леся Українка. Зберігається в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – № 105, арк. 153). Подається за цим джерелом.

Публікації тексту, записаного І. Франком, та надрукованого Колессою (с. 28. – № 10), а далі Деєм (с. 102), таким чином, не належать до записів К. Квітки та Лесі Українки з Довгополя і ніяк не пов’язані з записаним К. Квіткою наспівом пісні

639 “Гей гук, мати, гук”.

Текст І. Франка К. Квітка наводить у “Коментарі” (з початком “Ой гук, мати, гук”) зі своїми окремими поправками. Упо

403

рядник залишає його там для порівняння, а також повноти уявлення про зміст пісні.



640 “Ой ци був ти, ци ні, в моїй стороні”. Дей (с. 71–72, приміт. с. 290) так само помилково пов’язує мелодію К. Квітки, записану в Довгополі, з іншим варіантом тексту з архіву

І. Франка – “Гей, а ворле, ворле, сивий соколе” (див. коментар упорядника до попередньої пісні 639).

85. Жуків, Грубешів, Холмська: 15, 51, 72, 84, 89, 300, 715, 716. Від селянки-біженки з Холмгцини, жінки середніх років.

84. Ремарка “Приспів” у 9-му такті поставлена згідно пояснення К. Квітки у “Коментарі”.

86. Збараж, Бердичів, Київська: 188. Записала Антоніна Кудрицька. Записи передав К. Квітці 1920–1921 рр. К. Стеценко.

87. Калинова, Купянка, Харківська: 256.

88. Клюки, Тараща, Київська: 21, 54. Зап. Антоніна Кудрицька. Див. приміт. 86.

21. Позначене записувачкою стакато викликало у К. Квітки сумнів: “Я не представляю себе ту манеру исполнения напевов весенних игровых песен, какую собирательница обозначила [...] как стаккато”.

89. Коростичі, Бересте, Городненська: 697. Від дівчини у притулку для біженців.

90. Красна Лука, Гадяче, Полтавська: 745. За структурою колядка (5+5) без приспіву, часокількісної форми Див. зраз

ки: Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року / Упоряд. О. І. Дей, А. І. Гуменюк. – К., 1965. – С. 650 “А в полі, полі сам плужок оре”; с. 651 “А хто багатий, дайте коляди”. – С. 657 “Господарський двір на семи стовпах”. У нинішньому перевиданні збірника К. Квітки аналогічні типи: № 229, 230. Яскраво виражений гармонічний мінор в мелодії вказує на спорідненість з новітнім стилем церковних коляд або апокрифічних різдвяних співів. Однак відсутність мелодичних паралелей і тексту стримує від остаточного вирішення жанрової належності.

91. Лохвиця, Полтавська: 738. Зап. Нестір Городовенко. Поширена пісня-романс на слова Т. Шевченка з першої редакції поеми “Мар’яна-черниця”. Вар.: Українські народні романси / Упоряд. Л. Ященко. – К., 1961. – С. 332–333; Пісні великого Кобзаря / Упор. О. Правдюка. – К., 1964. – С. 230–231. Див. приміт. 75, 98, 108.

404

92. Путівка, Радомишль, Київська: 425, 448. Зап. 1898–1900 р.



93. Малин, Радомишль, Київська: 222, 248, 261. Зап. 1897–1900 р. від гурту виконавців.

222. Колядка виконувалася школярами. “Пригадую, – пише К. Квітка у “Коментарі”, – що вірші виконувалися не заспівувачем, а усім хором. Прикраси, зображені в 3-у – 6-у тактах, виконувалися лише деякими учасниками хору. Зміст пісні був звичайного для колядок землеробського характеру...”.

248 “На Рожество Христовеє диво дивнеє” – в архіві К. Квітки (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 150) зберігся текст з додатковим рядком:

На Рожество Христовеє диво дивнеє:

Народився нам Сус Христос, дитя малеє,

Народився нам Сус Христос з Дєви Марії.

Співали півчі (мужчини і хлопчики-школярі) в перерві під час репетиції церковного хору. За спостереженнями К. Квітки, “осіб 80”.

94. Мар’янівка, Могилів, Подільська: 278, 328.

95. Мена, Сосниця, Чернігівська: 744. Танцювальна пісенька. Відсутність тексту майже однозначно пояснюється так само, як щодо колядки 217 (див. примітку: 42. Москальська Софія). Майже немає сумнівів, що ця пісенька також записана від С. Москальської, хоч документальних підтверджень не знайдено.

96. Михалківці, Проскурів, Подільська: 200. Зап. Ф. Садківський, записи якого К. Квітці у 1920–1921 рр. передав К. Стеценко.

200. Позначення у К. Квітки строф латинськими літерами А та В має означати різні колядки за текстом (зараз подаємо літери кирилицею).

97. Михалпіль, Літичів, Подільська: 276. Зап. Ф. Садківський. Див. приміт. 96.

98. Млини, Лохвиця, Полтавська: 529. Зап. Нестір Городове – нко. Див. приміт. 75, 91, 108.

99. Мошни, Черкаси, Київська: 308, 329. Зап. Вікентій Наше да. Див. приміт. 110.

100. Нова Михайлівка, Маріупіль, Катеринославська: 725–726.

101. Носачів, Черкаси, Київська: 332. Дитячі рецитації записано на одній ноті “соль”. Насправді такі наспіви виконуються

405

плинно, у певній інтонаційній зоні в наближенні до мовної просодії. У часи К. Квітки такі рецитації умовно нотували на висоті однієї якоїсь ноти. Насправді ж такий спів має нотуватися не “овальними” нотами, а штилями з “хрестиками”, які ставляться на приблизній висоті інтонування. Примітку К. Квітки “Відсіль рецитація зазначена нотами приближно” слід розуміти як різке розширення зони інтонування, але не так, що нібито до цього моменту співак інтонував справді тільки ноту “соль”. На початку XX ст. таке нотування мовних рецитацій пояснювалося транскрипційними пошуками.



К. Квітка не звернув свого часу увагу на специфіку нотації мовних інтонацій (це була одна з небагатьох ділянок етномузикології, які не потрапили у сферу його уваги). Цим питанням і досі не надається належної уваги. Не випадково рецидиви трапляються і в наш час (див.: Буковинські пісні. Пісенник / Зап. та упор. А. Ф. Яківчука. Розшифровка К. А. Смаля. – К., 1990. – С. 55 “Гейкання”, яке подано на одній ноті “соль”). Така нотація не відображує інтонаційний діапазон виконання, що коливається від секунди-терції до октави-нони. В останні десятиліття в нотуванні мовної інтонації намічаються певні зрушення. Див., наприклад: Дитячі пісні та речитативи / Упор. Г. В. Довженко, К. М. Луганська. – К., 1991. – С. 285. – № 752. Варто порівняти цю нотацію із нотацією М. Янчука (с. 149, № 357), який застосував на початку XX ст. для позначення мовних інтонацій “хрестики” замість нотних овалів, але ще не завжди узгоджував їх з коливаннями інтонаційного контуру мовної просодії.

102. Овечаче, Бердичів, Київська: 28, 34, 64, 68, 99, 729. Зап. Антоніна Кудрицька. Див. приміт. 86.

103. Олонепгги, Акерман, Бессарабія: 258, 723. Зап. Аркадій Іванів. Див. приміт. 71, 118.

104. Оцитель, Радомишль, Київська: 437–438. Дві пісні, записані від гурту виконавців. В “Коментарі” вказано, що ці пісні співалися десятьма дівчатами, які щовечора збиралися за околицею села.

Досить рідкісний випадок у польовій практиці К. Квітки, коли він занотував хорові голоси та виставив фактурні позначки (Solo, Coro). Про динамічну сторону виконання К. Квітка зазначає, що співали голосно, “але не так крикливо, як співа

406


ють у багатьох інших місцях”. І відсилає до вражень композитора Сергія Прокоф’єва, який про спів на Катеринославщині в кінці XIX – на початку XX ст. писав, що там сільські співачки “не шкодували своїх голосів...” (Советская музыка, 1946. – № 4. – С. 29). Сучасні спостереження над динамічною стороною співу у Київському Поліссі та в Степовій Україні засвідчують ті ж самі ознаки, за століття вони не зазнали помітних змін.

437 “Ой пойду я за ворота” була надрукована: Квітка. – С. 4. – № 2. Текст публікується за першодруком.

105. Пенязевичі, Радомишль, Київська: 4, 115, 131, 133, 163, 169, 178, 185, 213, 252, 265–266, 416, 422–424, 429, 432–436, 441–442, 449.

4. У “Примітках” до збірника К. Квітка пише: “Ранньою весною 1900 року, ввечері, як я виїздив з села Пенязевич Радомишльського] п[овіту], в ріжних кутках села залунала ця мелодія в унісонових дівочих хорах, і візник мені пояснив, що то почали співати веснянок. Я запам’ятав мелодію, їдучи і слухаючи її здалека, але слів розслухати не міг”.

У “Коментарі” Квітка приділяє цій пісні досить велику увагу (у розділі “6. Пенязевичи. Итоги”). Він говорить, що віршовий розмір цієї пісні міг бути (4+4+5) і припускає її ритмоструктурну близькість до ігрової веснянки 104(48) “Да не піде дрібен дощик без чорної хмари”. Однак за відсутності тексту неможливо відновити ритмічну модель мелодії. До речі, непевність проступає і в тому, що віршовий розмір пісні 104 не (4+4+5), а (4+4+6). Квітка з повного гарантією говорить лиш про точність нотування ним інтервалів мелодії № 4. Він же у “Передмові” говорить про однакову інтонаційно-ладову основу мелодій № 1,2,

4 (церковно-лідійський лад, за його визначенням). Нотація мелодії № 4 засвідчує нерегулярну ритміку, що показове (разом з рідкісним ладом) саме для веснянок-закличок, поширених в українському та білоруському Поліссі, а не ігрових.

115. “Ой хто не вийде на Купайло”. Від гурту дівчат. Текст зберігся в архіві К. Квітки у теці “Волочебные и великодные песни” (МГ. – Ф. 275. – № 8, арк. 19). Публікується уперше за рукописом. У праці “О напевах правобережных украинских купальских песен” К. Квітка наводить ще один текст з Пенязевичів, який виконувався на цю мелодію:

407


1. Скакала жабка над річкою,

За нею Хведор з гнуздечкою:

2. – Постой, жабо, загнуздаю Да й поїдем до Дунаю,

3. До Дунаю воду пити,

До Джеґана дівки любити.

4. В Дунаї вода погожая,

В Джеґана дівка хорошая.

Джеґан – прізвище одного з мешканців с. Пенязевичі (примітка К. Квітки).

163 “Казав явір та берестоньку” в зб. 1922 р. у 3-му такті передостання нота ля, але в “Коментарі К. Квітка подає соль-дієз. Друкується за “Коментарем”.

169. В “Коментарі” К. Квітка пише: “На весіллях бувати мені не доводилося, але наспіви весільних пісень я записав у селянській хаті від двох жінок, які співали їх в унісон (№ 97–99) |№ 163, 169, 178 за новою номерацією. – Упоряд.], не турбуючись тим, що у варіація, які виникають то в однієї, то в другої з них (див. № 99 зб. 1922 р.) [зараз № 178. – Упоряд.] виникали неблагозвучні поєднання”. Це слід розуміти так, що “накладання” варіацій 1–5 на відповідні ділянки основного наспіву створює дисонантні співзвуччя. К. Квітка, отже, зняв ці реальні прояви багатоголосої фактури і вмістив їх серед варіацій.

Тут сучасний фольклорист стикається із суттєвою розбіжністю між записом слуховим і записом механічним (на магнітофон чи відеокамеру). Транскриптор, який розшифровує магнітну стрічку, має справу із “фактом” і не завжди може зважитися на модельовану редакцію. З цієї причини випадкові деталі співу нерідко переносяться на нотний папір. Запис на слух має у цьому розумінні переваги: співаки повторюють одне і те ж місце багаторазово і тим самим записувач дістає підстави для об’єктивного судження про основні і випадкові елементи співу та фактури.

213 “Пане господару, ми твого двора”: ноти Coda, розміщені у зб. 1922 р. на одному нотному стані, зараз подаються на двох, оскільки вона завершує хорову частину колядки, яка перед тим нотувалася на двох нотних станах.

252. В “Коментарі” К. Квітка манері накладання співу двох хорових груп приділяє спеціальну увагу і вказує на її специфіч

408


ні ознаки та відмінності від аналогічного накладання в інструментальній музиці (про що писав Гуґо Ріман) та в заспівах російських хорових гуртів.

265. Від селянки середніх років. Виконувалася дівчатами під час поздоровчо-величального обходу дворів.

266. Виконував 10-річний хлопчик. На цей же наспів той же хлопчик наспівав слова:

Ой на річці, на Йордані Там Пречиста ризи прала.

З цього приводу К. Квітка пише: “На жаль, я тих слів не записав, не надавши тоді великого значення вкрай простому наспіву, і вважав зайвим записувати до нього ще інші слова. Це була помилка”.

416. К. Квітка припускає, що ця солдатська пісня поширювалася не звичайним шляхом, як говориться, “із вуст в уста”, а “із армії в найвіддаленіші місцевості”.

421 “Чиста вода на вмиванєчко” записана від дівчинки років 10-ти, яка, за свідченням К. Квітки, називала її “веснянкою”. “Не получив подтверждения из других источников, – пише К. Квітка в “Коментарі”, – я не решился поместить ее при издании в отдел весенних песен”. Він вмістив її серед “Пісень звичайних”. За змістом пісня баладна. На Поліссі деякі балади співалися весною, про що свідчать, серед іншого, спостереження упорядника в Київському Поліссі на початку 1980-х років.

422 “Коло млина, коло броду” від селянина років 55-ти.

Текст зберігся в архіві К. Квітки у теці “Польская баллада”

(МГ. – Ф. 275. – № 123, арк. 29). Публікується за цим рукописом. У праці “Песни с голоса Максима Микитенко” К. Квітка писав: “Хоч цей запис належить до моїх перших спроб, проте я ручаюся за точність, коли не фонетичну, то в усякому разі щодо кількости складів, отже, коли в цьому вірші [6-а строфа, 2-й рядок. – Упоряд.] 7 складів замість нормальних шести, то так і було в натурі; моя тодішня недосвідченість виявилася тільки в тому, що я не занотував, як саме підтекстовуються ці сім складів під мелодію, вираховану на шість складів” (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 16).

У збірнику 1922 р. позначення музичного розміру відсутнє, але це, певно, недогляд переписувача. Розмір 4/4 поставлено упорядником.

409


423. Від хлопчика років 14-ти.

424 “Гей, як наїхали, як наїхали риболовчики” від гурту дівчат. Опубліковано: Квітка К. Українські пісні про дітозгубницю. Систематизація, уваги та нові матеріали. – К., 1927. –

С. 27. Подається за першодруком.

429. Від дівчини років 15-ти.

434, 441і 449 – від дівчат 10–14 років. Не виключено, що у мелодії 434 “Вставай, головата, товару давати” переписувач пропустив фа-дієз у ключі. Без цього знаку характер ладу (великосекундова змінність поспівок фригійської та еолійської будови) сприймається як досить звичний для Північної Бессарабії і прикарпатських земель, але не властивий для Полісся. В мелодії 449 репризи “розкрито” упорядником.

435 “Полинула чичиточка в вишневий садок” від лірника, що ходив переважно по північній частині Київської губернії. “При подготовке записи к изданию, – пише К. Квітка в “Коментарі”, – не оказалось отметки о бур доне”.

436. Пісня, припускає К. Квітка, армійського походження. У Пенязевичах її “з заповзятим молодецтвом” співали хлопчики років 10-ти.

106. Переґримка, Ясло, Галичина: 190–191, 643–645. 35-літня жінка з Лемківщини, назвати своє ім’я відмовилася. Зап. 1918 р. у притулку для біженців у Києві.

191. У 1960-ті роки від депортованої з Польщі лемкині Анни Мізик, 1910 р. нар., Ярослав Бодак записав варіант з повним текстом, де перша строфа цілком тотожня записові К. Квітки. Див.: Весільні пісні. У 2 кн. – Кн. 2 / Упоряд. М. Шубравська, Н. Бучель. – К., 1982. – № 971:

Ой верше мій, верше, мій зелений верше,

Юж мі так не буде, як мі било перше. (2)

А перше мі било, барз мі добрі било,

Од свойой мамусі не ходити било. (2)

Не ходити било горами, лісами,

Не любити било з чорними очами. (2)

Не ходити било, кади я ходила,

Не любити било, кого я любила. (2)

410


107. Полтавське, Богучар, Воронізька: 263. Ця пісня у іменному переліку виконавців не числиться. Може бути, К. Квітка пропустив її. Усі пісні з Полтавського записані від Василя Греківа (див. приміт. 6).

108. Приліпка, Лохвиця, Полтавська: 530. Зап. Нестір Городовенко. Див. приміт. 75, 91, 98.

Початок мелодії перетрактовано упорядником (ліквідовано затакт).

109. Притулівка, Нова-Ушиця, Подільська: 655. Зап. Василь Лиситчук. К. Квітці записи передав К. Стеценко. Темп і музичний розмір не було зазначено. Див. також приміт. 113, 116.

110. “А в нашого дядька”. Прохорі, Борзна, Чернігівська:

293. Зап. Вікентій Нашеда. Див. також приміт. 99.

У “Коментарі” (розділ 15. ’’Черниговская область”) К. Квітка говорить, що він сам записав цю різдвяну пісеньку у Києві від одного із слухачів диригентських курсів. Коли це так, то вказівка на початку “Передмови” до зб. 1922 р. про запис пісні

В. Нашедою помилкова. Схоже, що так: інші записи В. Нашеди (281, 308, 329) паспортизовані за селами півдня Київської губернії, тоді як пісня 293 з центральної Чернігівщини.

Незважаючи на слова приспіву “Щедрівці конець”, К. Квітка називає цю пісню колядкою. Складочислова структура приспіву (5 + 5) і ритміка “чотири вісімки та чвертка” характерна для колядок. Заспів також моделюється у цю форму.

111. Радихів, Володимир, Волинська: 254. Зап. 1920 р. у Києві в притулку для біженців від грамотного 60-річного селянина. К. Квітка вказує варіанти тексту: Чубинський, 3. – № 104. – С. 381–383.

112. Рахмистрівка, Могилів, Подільська: 742. За музичним складом наспів близький до апокрифічних співів на зразок псальми. Він, пише К. Квітка, залишається для нього загадкою: “...я до сих пор не знаю среди украинских напевов другого, с которым можно было бы поставить этот в близкую теоретическую связь”. Можливо, припускає він, мелодію було занесено з іншого етнічного середовища.

113. Рихтецька Слобідка, Кам’янець, Подільська: 648–650. Див. приміт. 109.

114. Русанівка, Радомишль, Київська: 426, 439, 447.

115. Стрибіж, Житомир, Волинська: 677, 682–683, 685. Від жінки середніх років, яка співала, полючи город. Пісні 682, 677

411

та 685 К. Квітка відносить до виключно сольного інтимного виконання.



677 “Ой не шуми, дібровонько зелененька” текст зберігся в архіві К. Квітки (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 2). Публікується за рукописом.

685 “За нашою слободою” текст зберігся там же, арк. 3. Публікується за рукописом. Можливо, в ключі мав би бути сі-бемоль. Принаймні, стилістика Поділля не засвідчує таких мелодичних зворотів, як у варіації 1) (рух в амбітусі збільшеної кварти). Упорядником поставлено сі-бемоль в квадратних дужках.

116. Тимків, Нова-Ушиця, Подільська: 654, 656, 658–663. Див. примітку до приміт. 109.

117. Торчин, Радомишль, Київська: 419–420, 445, 428, 440,

443–445.

440 “Ой мій батько п’є, гуляє” текст зберігся в архіві К. Квітки у теці “Записи текста и песен с. Торчин” (МГ. – Ф. 285. – № 80, арк. 16 – 16 зв.). Публікується за рукописом (В. Іваненко).

В рукопису приспівки написано “ю-ха-ха” і “чепуха”. Подаємо їх за підтекстівкою збірника К. Квітки. У першому рядку 12-ї строфи змінено рукописне написання “Я чи масті, чи аптики” на “Йа чи масті...”: тут за змістом не займенник “я”, а сполучник “а” в ролі частки, який огласовано через протезу “й”. У 16-й строфі слово “кагла” (плитка, пічка) в діалектній вимові звучить через проривне “ґ ” – “каґла”. Інші особливості написання (“рідни”, “родний”, “вору” як “варю”, “пойду”, “аптика” як “аптека” тощо) збережено. У 8-й строфі незрозуміле слово “прави” – так в рукопису фонду К. Квітки у Москві. Можлива описка (за змістом могло бути “брави”, “браві” молодиці) (А. Іваницький).

445. Вольти поставлено упорядником.

118. Тузли, Ізмаїл, Бессарабська: 722. Зап. Аркадій Іванів. Див. також приміт. 71, 103.

119. Хацка, Черкаси, Київська: 274. Зап. Вікентій Нашеда. Див. також приміт. 98 та 108.

120. Хвастів (Фастів), Васильків, Київська: 43.

121. Ховдіївка, Сосниця, Чернігівська: 579. Від селянина років 36–38. В “Коментарі” К. Квітка докладно змальовує манеру гри та співу виконавця, майстерно подає його словесний

412

портрет та психологічну характеристику. Це один з численних описів К. Квітки, який може бути взірцевим для сучасних записувачів.



Пригру на скрипці упорядником відредаговано за правилами інструментального групування ритму.

122. Шпичинці, Сквира, Київська: 277. При обході дворів під Новий рік. Проспівав чи Вадим Щербаківський, чи його брат Данило Михайлович, мистецтвознавець (К. Квітка не пояснює цю непевність). Див. приміт. 18 та 66.

123. Юзефівка, Звягель, Волинська: 687. Корчемна пісня, як її називає К. Квітка. Для запису наспівав етнограф і письменник Василь Григорович Кравченко (1862–1945). Збирав пісні, казки, етнографічні матеріали. Опубліковані в “Етнографічних матеріалах” Б. Грінченка. Видав збірку оповідань “Буденне життя” (1902).

Пісню “Стоїть коршма над річкою” вивчив від чиновника, який у свою чергу засвоїв її на батьківщині в селі Юзефівка Новоград-Волинського повіту. Останній такт (з текстом “радай, донай, донай, да!”) виконувався rubato, що в нотах видання 1922 р. зазначено не було.

124. Ямпіль, Подільська: 221, 279. Зап. і особисто передав К. Квітці Павло Гайда, людина поважного віку, співробітник музичного кооперативного видавництва у Києві.

1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка