Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка33/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   41

594 “Що й оттам за горою”. Поставлені упорядником номери строф у дужках вказують на групування змісту у тематичні “блоки” і відповідають номерам строф у реставрації, яка подається трохи нижче.

У пісні є суттєві дефекти в тексті і підтекстівці. Має бути

4-рядкова строфа із повторами окремих віршів. 4-й рядок “Що й у первом садочку” за смислом належить до 2-ї строфи. Чотирирядковість тексту відповідає музично-ритмічній формі АААБ. Останній сегмент Б – кадансуючий, він стверджує головний опорний тон “до ” в плагальному ладу. 4-й рядок тексту як ніби належний до першої строфи (під нотами) не можна віднести на рахунок міжстрофового заспіву. Одним з можливих виглядає такий варіант реставрації трьох перших строф пісні:

1. Що й оттам за гарою,

Що й оттам за крутою,

378

Що й оттам за крутою Три садочки стояло.



2. Що й у первом садочку Салав’ї щебетали,

А й у другом садочку Там зазуля кувала.

3. А у третьом садочку Мати з сином стояла,

Мати з сином стояла,

В сина правди питала.

Згідно проведеної реставрації останні 8 рядків тексту, знайденого В. Іваненком серед паперів К. Квітки, утворюють 4-у та

5-у строфи.

Чотирирядкову будову, аналогічний музично-ритмічний тип і тотожній зміст має пісня зі Східного Поділля “Ой у лузі, в лузі, гей” (Пісні Явдохи Зухи. Записав Г. Танцюра / Упоряд.

В. Юзвенко, М. Яценко, 3. Василенко. – К., 1965. – С. 479). Архетип обох пісень шляхом моделювання зводиться до складочислової структури (6+6) і ритмічної форми IJ J . На

цій основі в подільському варіанті додається приспівка “гей” після першого рядка, чернігівський же (запис К. Квітки від Софії Москальської) виявляє більшу схильність до розспівності, в тому числі текстової: базова форма 6-складника розширюється до 7–8 складів (через розщеплення складонот і, отже, без змін ритмічної моделі музичних сегментів).

Хиби в підтекстівці (і в тексті в цілому) у пісні “Що й оттам за горою” пояснюються тим, що деякі пісні, як зазначає К. Квітка в “Коментарі”, С. Москальська давно не співала, або нетвердо засвоїла, рідко чуючи їх у виконанні селян.

597 “Всє зорочки да купочки, а місяць у розі” – перша строфа тексту друкується за підтекстівкою збірника 1922 р., подальші – за “Коментарем”.

600–601 музичний розмір відсутній. Упорядник відредагував тільки постановку тактових рисок за синтаксичним принципом (згідно методики С. Людкевича, приклад систематизації матеріалів якого в “Галицько-руських народних мелодіях” використав К. Квітка).

379


Не зовсім зрозуміло, чому варіанти відрізняються за вимовою: № 600 – з-за, хадім, товаришу, брк; № 601 – відповідно за, ходім, товаришу, бік. Варіант № 601, отже, олітературений. Можливо, Квітка його подав для порівняння діалектної вимови з літературною? Або Софія Москальська сама показала спершу “сільський” (місцевий) діалект, а потім (піднявши тональність на квінту і, отже, перейшовши на так званий “академічний” стиль співу) перейшла одночасно і на “літературну” мову? В останньому випадкові це було б надзвичайно цінне спостереження про стилістику виконання народних пісень в інтелігентському середовищі. Але Квітка прокоментував ладову і теситурну сторони обох виконань, і з якоїсь причини обійшов мовчанкою вимову.

43. Новак Марія – Городище, Луцк (Луцьк), Волинська: 92. У Києві в 1918 р. у притулку для біженців.

44. Ордза Клеоника – Горишівці, Заставна, Буковина: 19, 32, 45, 56, 158, 167, 170–171, 192–193, 720; Бергомет (Берегомет) над Прутом, Буковина: 259, 297, 315; Кушелівка, Сторожинець, Буковина: 717–719; Тарашани, Серет, Буковина: 721. Зап. 1918 р. у Києві в притулку для біженців від сільської учительки з Буковини.

192. Мелодія весільного танцю “Повій, вітре, повій, буйний” має виражені ознаки співаної чоловічої коломийки. Численні пролонгації та абревіації свідчать про виконання rubato.

193. У весільному танку “Сербан” у 5 такті видання 1922 р. помилка. Це місце у “Коментарі” К. Квітка подає удвічі більшими тривалостями, що й перенесено у теперішнє видання (зараз такти 5–6). Мелодія скрипкової прелюдії була для запису проспівана голосом.

259. Пісню “Наша Маланка подністрянка” К. Квітка обговорює у праці “Волочебные и великодные песни” (МГ. – Ф. 275. – № 8).

315. К. Квіткою у 2 та 4 строфах поставлено індивідуальновиконавські, а не структурні репризи. В деяких випадках такі повтори співак робить тоді, коли намагається пригадати підзабутий текст наступної строфи.

717 “Оженила мати молодого сина” текст пісні було опубліковано під нотами. Його тепер надруковано окремо, а строфи пронумеровано.

380

Окремо слід вказати на специфічну фігуру з чотирьох нот, в якій друга і четверта ноти (в кожній групі із чотирьох нот) подаються К. Квіткою у двох варіантах:



або як рівні за величиною овалу (перша фігура), або як шістна;іпятки з петитом другого і четвертого овалів.

Це рідкісний у наш час засіб фіксації петитом тієї ноти, яку виконавець тільки “зачіпає” у співові і вона звучить динамічно і ритмічно невиразно. Таке пояснення стосується й інших аналогічних випадків.

Співачка повторює другий рядок кожної строфи до 8-го куплету, а далі співає без повторів. Зразок цікавий тим, що доводить певну відносність репризних засобів у виконанні, їх альтернативність.

45. Острожинсъка Пелагея – Танщина, Ніжин, Чернігівська: 105; Бистрик, Бердичів, Київська: 105, 401, 403–404, 406, 410,

412. Молода жінка, дочка дрібного чиновника, закінчила міське училище.

105. Веснянку “Леле, тату, леле, мамо” П. Острожинсъка вивчила від своєї приятельки, яка засвоїла її на хуторі Танщина Ніжинського повіту.

404 “Де взявся стрілець” текст зберігається в архіві К. Квітки у теці “Песни с голоса Максима Микитенко” (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 26). Публікується вперше за рукописами. Тексти пісень № 404 і наступної № 410 мають фрагментарний характер.

У мелодії 404 упорядником введено репризу згідно вказівки на повторення у тексті.

410. Текст “Присягала Богу ще й святій Покрові” зберігається в архіві К. Квітки у теці “Песни с голоса Максима Микитенка” (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 27). До пісні К. Квітка вказує варіанти: Чубинський, 5. – С. 217, 220.

Перший рядок перетрактовано упорядником на 7/8 замість С та 3/4, тому що два останні музичні розміри інспірували у 2у такті невластиві наголоси в тексті, а також порушувалася сегментація структури (6+6).

381

46. Острожинський Іван – Вовчинці, Бердичів, Київська: 211, 344; Красилівка, Тараща, Київська: 402. Вчитель міського училища, колишній селянин.



344. Варіант відомої хорової композиції М. Леонтовича “Діду мій, дударику”. У 2-у такті у слові “селом” кінцева сонорна “м” озвучена окремим тоном “до”. У К. Квітки ця нота і попереднє “ре” стоять під спільним “ребром”, але без ліги. Зараз подаємо ці ноти за більш поширеним сучасним позначенням як дві окремих шістнадцятки.

402 “Мандрувало пахоля” – найдавніший варіант балади, що, як пише К. Квітка, “з якоїсь випадковості” потрапив до збірки російських пісень М. Чулкова, виданої у 1770-х роках. Звідти неодноразово передруковувався в збірниках російських пісень. К. Квітка називає записану ним баладу “замечательным памятником”.

47. Павленко Серапіон – Пенязевичі, Радомишль, Київська: 450. 50-річний селянин. Текст зберігся в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 157–157 зв.). Пісня публікувалася (з незначними правками) без відома К. Квітки: Хвиля. – С. 415–416.

У зб. 1922 р. виконавець не вказаний, у “Табелі географичній” помилково зазначено пункт запису “Торчин”.

48. Писанюк Ганна, Ященко Мотрона – Губське, Лубні, Полтавська: 18, 62, 87, 101, 106, 109, 124–125, 127, 137, 139, 145–146, 148, 149, 152–154, 161–162, 168, 176, 180–181, 196–197, 219, 231, 238, 253, 262, 268–270, 289, 292, 298, 306, 330, 333, 338, 343, 498–527. 1919 р. від дружини шахтаря Мотрони Ященко (з роду Шевченко) та хатньої робітниці Ганни Писанюк (з роду Єрмоленко).

101. Єдиний повний текст подано під нотами в ігровій веснянці “Чи не ягода смородина”. Доля інших текстів невідома.

145. Скісні риски над нотами, які означають завищене (або занижене) інтонування, замінено на стрілочки (Ті) біля нот.

154. Остання нота в передостанньому такті у зб. 1922 р. половинна. Її виправлено на чвертку згідно розміру 2/4.

197. Колядку “Ой здрастуй, здрастуй, пане-дядечку” К. Квітка використав у праці “Украинские колядки западных областей” (МГ. – Ф. 275. – № 19).

253. В унісонній хоровій частині (Coro) упорядником подано штилі в обидві сторони (за правилами нотації багатоголосся).

382

306. Репризи “розкрито”.



507. Згідно правки К. Квітки сі-бемоль в ключі знято, він є в останньому такті.

518 “Туман яром та по долині” розстановку тактових рисок не було проведено послідовно (або ж це, що не виключено, недогляд переписувача). Упорядник поставив додаткові тактові риски після першого сегмента “Туман яром” (і його повторення), що узгоджується з загальною тенденцією ставити тактові риски у цьому наспіві за синтаксичним принципом.

523 “Ой лопнув обруч коло самовара” – темпового позначення немає, але оскільки це варіант попередньої пісні і співали ті ж виконавиці, логічно припустити, що вказівка Moderato стосується обох варіантів. Відсутня також реприза у першому рядку. Це, мабуть, помилка переписувача: цей популярний танок завжди виконується з повтором як першого, так і другого музичного рядка.

526. У першому такті на 2/4 шістнадцяті тривалості. Або ж співачки (що трапляється) виконували це місце удвічі скоріше, або ж тут помилка переписувача. Схиляємося до останнього твердження. Інакше б Квітка поставив на початку першого такту восьму паузу.

49. Ревуцький Дмитро – Іржавець, Прилука, Полтавська: 242; Ічень (Ічня), Борзна, Чернігівська: 304. Український музикознавець і літературознавець Дмитро Миколайович Ревуцький (1881–1941), помер у сталінських концтаборах. Праці: збірка “Золоті ключі”, дослідження про T. Шевченка, М. Лисенка.

242. Позначення “rubato” стояло під нотним станом. Його винесено нагору на місце темпових позначень.

50. Рижкова Ольга – Сліпорідські хутори, Пирятин, Полтавська: 41, 46, 108, 120, 126, 136, 138, 151, 165, 179, 184, 186, 198, 255, 272, 334, 477, 483, 486–487, 489–490, 493, 495–496, 547; Ґанджерівка, Пирятин, Полтавська: 70, 107, 208, 340, 478–485, 488, 492, 497; Війтове, Переяслав, Полтавська: 241; Усівка, Пирятин, Полтавська: 491, повіт Пирятин (пункт відсутній), Полтавська: 494. Доля текстів невідома.

70. До пісні “Ой нумо, нумо, в зеленого шума” К. Квітка вказує варіант власного запису від Лесі Українки (Народні мелодії з голосу Лесі Українки записав і упорядив К. Квітка. – К., 1917. – Ч. 1. – № 7).

383

486. У теці “Записи од Д. Ревуцького” в архіві К. Квітки зберігається варіант тексту пісні “Котилася да ясная зірка” (МГ. – Ф. 275. – № 100, арк. 14).



Початок тексту ідентичний до варіанту О. Рижкової. Враховуючи побутові складнощі життя й роботи К. Квітки, не виключаємо, що текст міг бути записаний від О. Рижкової і випадково потрапив до іншої папки. Аналіз лексики тексту свідчить про те, що навряд його наспівала така освічена особа, як Д. Ревуцький. Носії української літературної мови не так вже й рідко піддають лексику редагуванню – несвідомо, скоряючись мовним стереотипам свого середовища (що роблять і народні співаки, тільки в них це виражено яскравіше з погляду артикуляції та діалекту, оскільки вони є органічними носіями певної ареальної культури).

Подаємо текст, копія якого зберігається у В. Іваненка:

(В. Іваненко).

(А. Іваницький)

Котилася да ясная зірка Та упала додолу.

(2)


Журилася молода дівчина За своєю бідою.

(2)


– Ой хто ж мене, молоду дівчину, Да проведе додому?

(2)


Обізвався молодий козаче На солодкую меду.

(2)


– Гуляй, гуляй, молода дівчино, Я додому проведу.

(2)


Голуб, мати, да голуб, мати, Да високо літає.

(2)


Насип пшенця, пшенця на колінця,

А водиці на крильця.

(2)

Нехай пшенця, пшенця наклюється,



А водиці нап’ється.

(2)


384

490. Репризи “розкрито” упорядником.

492. Текст пісні “Ой Василю, Василино, милая дитино” зберігся в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 44–45). Достовірних відомостей, що його записано від О. Рижкової, немає.

497. Повний текст пісні “Питалася дівчинонька молодого козаченька” зберігся в архіві К. Квітки в теці “Сборник украинских песен: Тексты” (МГ. – Ф. 275. – № 100, арк. 4).

Пунктирну лігу у 7 такті поставлено упорядником.

51. Скрипчинська Анастасія – Кобринова, Звенигородка, Київська: 71.

52. Смолянський Т. – Медвеже Ушко, Вінниця, Подільська:

664. У зб. 1922 р. після 4-го такту стоїть реприза, що утворює форму ААБ, поширену в баладах. Відомий зараз популярний варіант, як і запис JI. Ященка з Чернівецької області (Буковинські народні пісні / Упоряд. JI. Ященка. – К., 1963. – С. 115), має іншу форму – АББ. Якщо це не помилка переписувача (що не виключається), то К. Квітка записав досить рідкісний випадок співу ліричної пісні з експозиційною репризою, тоді як для новітньої лірики показова кінцева реприза.

53. Солонько Марія – Мотронівка, Борзна, Чернігівська: 324. Немолода жінка, родичка письменниці Ганни Барвінок (дружини Пантелеймона Куліша). К. Квітка вважав цей запис “щасливою знахідкою” – як зразок пісенних вставок у казки.

54. Сочинський В. – Кужелівка, Нова-Ушиця, Подільська: 6,

24, 37, 63, 83, 94–95.

Записав Михайло Рощахівський. Ці записи передав К. Квітці композитор К. Стеценко. К. Квітка вказує, що записи корегував Ф. Колесса.

Пісні “Ой хто, хто по садочку походжає?” і “Зойчику, зойчику, мій братчику” (№ 6, 37) К. Квітка обговорює у праці “Напевы украинских весенних песен: Опыт географической систематизации” (МГ, 275. – № 15).

55. Тележинський Кипріян – Хайча, Овруч, Волинська: 76, 688–689. Записано в Тбілісі від державного службовця, уродженця Житомирщини.

В кінці “Передмови” К. Квітки до збірника 1922 р. в покажчику виконавців помилка: вказано, що К. Тележинський виконував № 50, 585 і 486 (за номерацією 1922 р.). Але має бути не

385


585, а 485 (така цифра засвідчена і в “Табелі географичній” К. Квітки). Усі три записи з Хайчі. До аргументів належить і те, що К. Квітка сусідні номери в іменному покажчику скрізь позначає через сполучник “і”: наприклад, 475 і 476; 495 і 496 тощо.

56. Тележинська Флора – Скородно, Мозир, Мінська: 150, 166, 175. Жінка років 28-ми, з середньою освітою, дружина К. Тележинського (див. приміт. 55), уродженка с. Скородно Мозирського повіту. Пісні, зазначає К. Квітка, містять українські і білоруські фонетичні ознаки, говірка села була перехідною.

57. Тобілевич Микола – Карлівка, Лисавет (Єлисаветград), Херсонська: 732.

Тобілевич Микола Карпович (1856–1933), артист і режисер українського театру кінця XIX–XX ст., відомий за псевдонімом Саксаганський. Знаки crescendo та decrescendo у збірнику 1922 року подаються частково словами, частково за допомогою графічних знаків. Зараз їх уніфіковано.

58. Тучапський Дмитро – Таращанський повіт Київської іуб. (пункт побутування невідомий): 453. Зап. на початку XX ст. у Тифлісі від Дмитра Лукича Тучапського.

59. Франко Іван – 606–634. Франко Іван Якович (1856–1916), український письменник, вчений, громадський діяч. Характеристика пісень, співу І. Франка, інші відомості подаються К. Квіткою в “Коментарі”, параграф 12, пункт А. “Записи от Ивана Франка”. Один з варіантів цього матеріалу опубліковано в перекладі українською мовою у виданні: Творчість Івана Франка. Зб. статей / Ред. колегія: Є. П. Кирилюк та ін. – К., 1956. – С. 160–193, під назвою “Іван Франко як виконавець народних пісень”. Фрагмент, відсутній у “Коментарі”, подаємо у вигляді додатку 18. Нотація мелодії “Жалі мої, жалі”.

Нижче вказано при кожній пісні джерело, звідки узято варіант тексту, а також відповідні відомості. Джерело позначається скорочено курсивом. Наприклад: Дей, (сторінки) 150–151, примітка (на сторінці) 303 тощо. Розшифровка скорочень джерел подана вище – перед початком алфавітного списку виконавців.

Паспортизація ряду пісень, записаних К. Квіткою від Івана Франка, не зазначена, трапляються окремі розходження із вказівками на місце побутування текстів у пізніших публікаторів (зокрема, у Дея, вище про це йшлося). У “Коментарі” К. Квітка

386

пише: “В некоторых случаях Франко не указал пункта, где бытовал сообщенный им напев, и я не настаивал на том, чтобы он напряг память, надеясь, что по возвращении во Львов он наведет справки в своем архиве. Впоследствии территориальные вопросы действительно выяснились, но не полностью”.



Усі записи від I. Франка походять з Галичини, тому край не вказується, а лише пункт і повіт.

606 “Ой служив я у Риму”. Нагуєвичі, Дрогобич. Текст зап. I. Франком у 1871 р. від матері, яка навчилася цієї пісні від якоїсь жінки (Лей, 146–148, пр. 302). Нумерація куплетів, розбивка тексту на строфи та додаткові вказівки належать А. Іваницькому (стосовно наступних пісень, записаних від І. Франка, коли ці ознаки є при текстах, вони так само належать упорядникові і окремо не оговорюються).

607 “Ой у полі сосна високая росла”. Нагуєвичі, Дрогобич. Лей, 150–151, пр. 303.

608 “Ой зацвіла черемшина коло перелазу”. Нагуєвичі, Дрогобич. Лей, вар. А, 216–217, пр. 313. Про особливості нотації мелодії К. Квітка пише у “Коментарі” (стосовно застосування і значення нотного петиту). Мелодію подаємо за авторською редакцією у “Коментарі” (Квітка ввів петит, яким позначив слабо чугні у запису звуки, а також поставив темп за метрономом). Темп італійською мовою у “Коментарі” відсутній. У збірнику упорядник його залишив поряд з метрономічною вказівкою. Розташування по вертикалі приспівної частини “коло перелазу”, яке Квітка зробив у “Коментарі”, “чтобы наглядно представить строение напева”, у “Збірнику” не подається (порівн. № 608 у “Збірнику” з № 125-к у “Коментарі”). Це експериментальна графіка конкретного зразка, введення якої буде порушувати нотносинтаксичну графіку збірника “Українські народні мелодії” 1922 року як історичної пам’ятки музичної етнографії.

Що ж до самого принципу запису музичного синтаксису “за ранжиром” (з використанням горизонтальних на вертикальних “здвижок”), то тут К. Квітка випередив експеримент Фольклорної комісії Спілки композиторів СРСР та видавництва “Советский композитор”, яке у такий спосіб публікувало авторські записи. Але цей експеримент був невдалий, ряснів принциповими суперечностями і свідчив про нерозуміння провідниками цієї ідеї елементарних законів музично-пісенного синтаксису і специфі

387


ки фольклорно-пісенних форм. Див. докладніше: ІваницькийА. Українська музична фольклористика. – К., 1997. – С. 294–296 параграф “Аналітична нотація (критичний погляд)”.

Текст пісні “Ой зацвіла черемшина коло перелазу” подаємо за “Коментарем”, з незначними правками згідно публікації

О. Дея, який власноруч ознайомився з архівом І. Франка. Варіанти (за Деєм) “зачав”, “зачало” замість “почав”, “почало” у “Коментарі” Квітки, – власне, єдині розбіжності.

У сучасному виданні інакше подано строфіку: не у 2, а в 4 рядки, винісши 6-складовий сегмент в окремий рядок. Мотивовано це тим, що цей сегмент повторюється. У Квітки і в Дея рядки подано як 14-складові (за коломийковим записом). При цьому у Дея пояснення: “Повторюється друга частина рядка” (що мається на увазі під “другою частиною”, не роз’яснено). Квітка в “Коментарі” пише, що “шестисложная группа каждого стиха (последние шесть слогов) повторяется”. Це також не кращий варіант, бо людина, яка не має навички миттєво орієнтуватися в структурі 4+4+6, не відразу зрозуміє, на підставі якого правила слід обраховувати ці 6 складів. Обидва пояснення не можна визнати задовільними. Через те упорядником було прийняте рішення змінити запис строфіки і в такий спосіб виділити повторюваний 6-складовий сегмент.

609 “Ой по горі, горі три пташки ходили”. Нагуєвичі, Дрогобич. Дей, 106, пр.296. На с. 236 зб. “Українські народні мелодії” до цієї мелодії К. Квітка подає виправлення: “На місці помилково написаного g1 повинно стояти е1”. У всіх пізніших передруках цієї мелодії (Колесса, нотн. додаток, № 28; Гордійчук. – С. 77, № 28; Дей. – С. 106) упорядники цю помилку не виправили.

610 “Ой літала зозуленька по Вкраїні”. Нагуєвичі, Дрогобич. Текст І. Франко зап. від брата Захара. К. Квітка подає текст у “Коментарі” з посиланням на Ф. Колессу. Також: Дей, 118–119, приміт. 298.

Між цими двома версіями понад 20 розходжень, які, щоправда, не є принциповими для змісту твору (наприклад, у Квітки та в Колесси (с. 30): “А хто ж тото”, у Дея: “Ой хто тото”; відповідно у 4 рядку : “Гей, десь миленька миленького” – і “Гей, десь мила миленького”), також “п’юрця” та “пір’я” (за Ф. Колессою) тощо. Документальнішим є варіант “п’юрця”, оскільки К. Квітка нотував цей текст безпосередньо зі співу

388


I. Франка. О. Дей, відомо, багато років працював із спадщиною І. Франка, неодноразово звертався до його архівів, як публікатор, ставився уважно до текстів (хоч слід пам’ятати тодішні радянські цензурні умови). Проведені звірки спонукають віддати перевагу версії О. Дея, за якою текст пісні “Ой летіла зозуленька по Вкраїні” і подається при нотах у теперішньому виданні. Таке рішення можна мотивувати й тим, що К. Квітка у “Коментарі” текст, опублікований Ф. Колессою, подає без зауважень, обмежившись побіжним зауваженням про необхідність звірки тексту за рукописом І. Франка.

611 “А мій чоловік горівки не п’є”. Ортиничі, Дрогобич.

К. Квітка подає текст в “Коментарі”. Раніше його у “Золотих ключах” опублікував Д. Ревуцький (1 вид. 1926, 1929; 2 вид. 1964 р., вип. 2. – С. 64–66). К. Квітка, подаючи цей текст, пише: “В работе Ф. Колессы [Колесса. – С. 43. – № 20\ текст воспроизведен по сборнику Д. Ревуцкого с некоторыми исправлениями, но и с новыми ошибками, внесенными, вероятно, редактором или корректором”. Публікується за “Коментарем” К. Квітки.

612 “Жалі мої, жалі, великі, не малі”. Від К. Францішкевича з Рогатина у львівській тюрмі. Мелодію від І. Франка записали різного часу М. Лисенко [Лисенко, вип. 4. – № ,?5| та К. Квітка. Текст І. Франко надіслав поштою Лисенкові, який надрукував його у “Зб. нар пісень”, вип. 4. Подається за цим виданням із звіркою: Лей (63–64, приміт. на с. 288–289). Див. “Коментар”, параграф 18 “Нотація мелодії “Жалі мої, жалі”.

613 “Там зелен явір розвився”. Нагуєвичі, Дрогобич. Текст

І. Франко зап. від матері 1872 р. Пісню надруковано: Квітка, № 7, під заголовком “Шумильце”. Подаємо за цим виданням. У “Коментарі” К. Квітка також наводить текст “Там зелен явір розвився” з кількома дрібними відмінностями і дещо іншими примітками проти публікації у зб. 1902 р. Залишаємо його в обох версіях ( у “Коментарі” та збірникові) як матеріал до текстологічних студій.

Лей (97–98, приміт. на с. 294) опублікував дещо інший варіант тексту “Нема Шумильця на селі” із зошита І. Франка 1871–1872 рр., 1965 р. він надрукував його в журналі “Народна творчість та етнографія”. – № 3. – С. 70–71.

У зб. 1922 р. К. Квітка над останнім тактом пісні подає графічний знак diminuendo, якого немає у видані 1902 р.

389

614 “На городі біла глина”. Галичина (пункт і повіт не вказано). Текст публікується за виданням: Дей, 223, приміт. 313.



615 “Ой на горі лен поломався”. У К. Квітки пункт і повіт не вказуються. У Дея: Ценів, в коломийській тюрмі від К. Батовського. Дата запису І. Франком тексту – 1880 р. Його опубліковано у двох версіях (Колесса. – С. 35. – № 21; Дей. – С. 226, прим. 314). Публікатори подають різні тексти, при цьому в обох перша строфа не відповідає підтекстівці К. Квітки. Колесса подав власний запис тексту:

На городі мак поломався,

Мені, мамо, дяк сподобався.

На городі мак зелененький,

Любив мене дяк молоденький.

Ой бийте мене, карайте мя,

А за дяка віддайте мя.

Бо у дяка ручки біленькі,

1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка