Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка32/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   41

740. Пісня “Не плач, дівчино” – літературного походження, слова В. Забіли. Забіла Віктор Миколайович (1808–1869) – український поет-романтик. Збірка поезій “Співи крізь сльози” (1840-і роки, видана 1906 р. заходами І. Франка). До ряду власних поезій створив мелодії – зокрема, і до вірша “Не плач, дівчино”.

35. Меляницький Андрій – Хрещатик, Черкаси, Київська: 461; Головківка, Чигирин, Київська: 465. Записано на пароплаві на Дніпрі від літнього чоловіка.

461. Темпи за метрономом К. Квітка подав у “Коментарі”, звідки їх перенесено.

465. З приводу пісні “Вой да славний город та Ведмедівка” у праці “Історичні пісні” К. Квітка пише: “Другий із цих варі

367

антів за своєю будовою підходить під характеристику значної групи історичних і чумацьких пісень, що її дав Ф. Колесса у своїй праці “Ритміка українських народних пісень” (Львів, 1907) на стор. 160 в кінці і далі” (КНМ. – № 17 / 253, арк. 5–6).



(В. Іваненко)

Слово “другий” стосується вар. 465, оскільки у виданні “Українських народних мелодій” 1922 р. перед цим було вміщено ще один варіант про Ведмедівку (у перевиданні це зараз № 466). Посилання на “Ритміку” Ф. Колесси див. у перевиданні: Ф. Колесса. Музикознавчі праці / Підгот. до друку С. Й. Грица. – К., 1970. – С. 156–159, параграф “Дев’ятнадцятискладовий вірш”. К. Квітка записав литтте одну строфу, тому питання, чи постає в подальших куплетах конкатенація, залишається нерозв’язаним. Але, враховуючи типологічну тотожність цієї пісні і варіанту № 466 (див. у “Покажчику” приміт. 38), слід вважати, що і цей варіант міг виконуватися з 2-ї строфи із конкатенацією.

(А. Іваницький)

36. Мельник Євдокія – Слобода Репйовка, Коротояк, Воронізька: 73, 91, 128–130, 155, 709–713.

128–130 – петрівчані структури (4+4)+(5+4). № 129 “Петрівна зозулечко” виділяється тим, що тут простежується ланцюговий приспів (межиспів):

Петрівная зозулечко,

Не куй рано по діброві.

По діброві...

Не збуди мене, молодої.

Молодої...

Для петрівок це унікальне явище. Постає питання: чи це окремий підтип, чи випадкова (підсвідома) алюзія – вплив гуртової манери ліричного виконання з межиспівом. Див. приклади у К. Квітки: 466, 527. Останній зразок оснащений вказівками, згідно яких межиспів виконується solo, такти 8–10.

712. У першому такті у слові “сад” літера “д” стоїть окремо

і підтекстовує ноту фа-дієз. У збірнику 1922 р. це не було показане, що Квітка пояснює у “помилках” на с. 235. Так само приголосна “в” у співі в 5-му такті вокалізується до півголосної і підтекстовує окремий склад. Такі явища – релікти повноголос

368


ся і закону відкритих складів давньоукраїнської (давньоруської) мови. У співі ці закони мови часто “оживають”.

37. Микитенко Максим – Пенязевичі, Радомишль, Київська:

302, 345–400. Біографічні, характерологічні відомості, опис виконавського хисту див. у “Коментарі”, насамперед в параграфі “3. Максим Микитенко”.

302 “Ішов дячок дорогою”. У виданні 1922 р. не було зазначено, що пісня записана від М. Микитенка. Цей недогляд К. Квітка виправив у “Коментарі”.

346. Текст пісні “Бо ще не світ, бо ще не світ” зберігається в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 161). Публікується уперше за цим рукописом. У збірнику 1922 р. К. Квітка подав під нотами 1 та 2 строфи тексту.

347 “Ой не схотів Бондаренко на Вкраїні жити”. У праці про історичні пісні К. Квітка зауважує, що мелодія цієї пісні до нього не записувалася (КНМ. – № 17 / 253, арк. 5).

348 “Ой Морозе, Морозенку”. К. Квітка у “Коментарі” вказує, що мелодія була створена у 1647 році Афанасієм Филиповичем і посилається на транскрипцію цієї пісні, зроблену і опубліковану у 1870-х роках Орестом Левицьким.

В нотах К. Квітка подає варіації на додаткових нотних станах знизу. У той же час він використовує і варіанти-виноски під порядковими номерами. Такий правопис збережено як свідчення пошуку правил (і зручності) виписування варіантів та як один з рідкісних для початку XX ст. прикладів використання паралельних нотних станів.

349. Щодо пісні “Ой зорнули запорожці да зорнули” у праці “Исторические песни” К. Квітка вказує варіант тексту: Конощенко, 1. – № 51 (КНМ. – № 17 / 253, арк. 5).

350. Доля тексту пісні “Стоять верби конець греблі” не з’ясована. Зауважуючи у праці “Исторические песни”, що до нього ця мелодія не була занотована, К. Квітка зокрема пише: її складено “согласно предположению историков, по поводу взятия Азова в 1696 г., родственна мелодии известной песни “Ой що ж бо то та й за ворон” (Лисенко, 2. – № 13), хотя отличается легким и живътм движением; однако песня “Ой що ж бо то та й за ворон” не относится к какому-нибудь историческому событию” (КНМ. – № 17 / 253, арк. 6).

369

351. Про пісню “Ой понад морем, понад Синюхою” у тій же праці К. Квітка пише, що вона виникла у ХУІІІ ст. і присвячена канальним роботам, як і пісня “Ой славний город та Видмедівка” (468) (КИМ, “17 / 253, арк. 5).



352. Щодо тексту “Добри вечор тобі, зелена дуброво” К. Квітка посилається на варіант: Конощенко, 3. – № 75 (КИМ. – № 17 / 253, арк. 5).

353. В листуванні з Ф. Колессою К. Квітка зазначає, що перед нотою до2 має стояти бекар (10-та нота від початку мелодії, 1-й такт), який і поставлено у сучасному виданні.

354. Текст пісні “Кармелюку, гарний хлопче” з незначними пропусками (їх показано трьома крапками в круглих дужках) зберігся в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 163). Публікується уперше за цим рукописом. Інший варіант тексту К. Квітка цитує у праці “Исторические песни” (KHM. – № 17 / 253, арк. 3–4):

Кармелюку, гарни хлопче,

По юлиці ходиш,

Не єдную дівчиноньку Да з розуму зводиш.

– Кажуть люде і говорять,

Що я убиваю, –

Я нікого не вбиваю,

Тільки обдираю.

Багатого обдираю А вбогому даю,

Да й сам собі розмишляю,

Що гріха не маю.

Ой це пісня кармелюцька,

А хто хоче знати, –

Нехай приме стільки горя, –

Та й буде співати.

Ой летіла сіра утка,

На болоті впала.

А в місяці сентябрі Панщина пропала.

370

У слові “толитті” упорядником замінено написання на варіант “йулиці”, оскільки тут має місце протезування голосної “у” через “й”. Це недогляд, оскільки в інших випадках К. Квітка зазначає аналогічні явища саме як протезування (наприклад, № 82 початок тексту “Йу полі деревце”; № 296 “Ой було собі йа два брати”, – а не “ю”, “я” тощо).



355 текст пісні “Воли ж мої половії”, як зазначає К. Квітка в “Коментарі”, був передрукований у 1936 р. у збірнику “Українська народна пісня” (Хвиля. – С. 55). Подаємо за цим виданням.

356. Текст “Чумак ярма накладає” зберігся в архіві К. Квітки у теці “О песнях, записанных с голоса Максима Микитенко” (МГ. – Ф. 275. – № 76, арк. 98). Публікується уперше за цим рукописом (В. Іваненко).

Текст “Чумак ярма накладає” не був відредагований К. Квіткою з погляду строфіки. У тому вигляді, в якому він дійшов до нас, не враховано і не показано конкатенацію, яка тут очевидна. Враховуючи її, а також вводячи додаткові повтори рядків, можна запропонувати варіант реставрації тексту:

1.

Чумак ярма накладає,







Сиві воли запрягає.

(2)

2.

Сиві воли запрягає



3.


Да в дорогу виїзжає,







Жінку дома покидає.

(2)



Рубай дрова до порога.

(2)

5.

Рубай дрова до порога,







А лучину до ослона!

(2)

7.


Да із двіра виїзжає







Й до шиночка поспішає.

(2)

(А. Іваницький)

357. У пісні, пише К. Квітка, “змальовано чумака, який ішов попереду кількох возів. Можливо, відстанню між возами в дорозі й пояснюється, що чумацькі пісні загалом належать до одноголосого стилю; хоча стоянки на ночівлі створювали спри

371

ятливі умови для розвитку хорового співу, – помітних наслідків у цьому напрямі виявити в чумацьких піснях не вдається”.



358. Приспівка “гей” у подальших строфах рукопису К. Квітки відсутня. Подається за аналогією підтекстівки.

362. Усі 9 строф наспіву К. Квітка подає строго по вертикалі – нота проти ноти, такт проти такту. Такий запис допомагає орієнтуватися у вживанні співаком построфних варіацій.

363. Текст “Ой судять пани, судять пани” зберігається в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк 165). Публікується уперше за рукописом. Пунктирна ліга у 2 такті поставлена упорядником.

364. Текст “Да тече річка да невеличка” (строфи 1–11) К. Квітка подає в “Коментарі” з примітками, а також вказує, що пісню без його відома було передруковано (Хвиля. – С. 80) з багатьма редакційними втручаннями. Строфи 12–14 публікуються з архіву К. Квітки за поданням В. Іваненка (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 167).

365–366. Повний текст “Да немає гурш некому” К. Квітка подає в “Коментарі”, звідки його й передруковано. Там же вказує, що текст співається з обома мелодіями. В “Коментарі” він подає варіанти до мелодій 365–366 по вертикалі. Більш суттєвим є приклад 366. Щоб дати уявлення про таку аналітичну рису запису варіацій, приклад 366 подано у збірнику за графікою друку 1922 року, а в “Коментарі” – у тій версії, як його оформлено К. Квіткою, але разом з тим виписано окремо варіанти – як їх опубліковано у збірникові 1922 року. Повний текст з “Коментаря” вмішуємо біля мелодії 366, оскільки її підтекстівка точно відповідає першій строфі повного тексту.

Вимову слова “гурш” подаємо подвійно. У № 365 його залишено за транскрипцією Всеволода Ганцова: “гурш” . У 366 вимова цього слова подана К. Квіткою у “Коментарі” дещо інакше: “горді” (“б” з “дашком”), відновлюємо тут авторську транскрипцію.

У мелодії 366 у збірнику 1922 року на останній половинній ноті в останньому такті стоїть фермата. В “Коментарі” (на с. 117 за номерацією аркушів у фондах ІМФЕ) Квітка подає цю мелодію без фермати. Крім того, у тексті машинопису “Коментаря” (арк. 135 і далі) Квітка прямо вказує на відсутність фермати, у зв’язку з чим проводить тонкий і копіткий аналіз вжи

372


вання фермат у мелодіях 365, 366, 417. Зважаючи на це, у нинішньому виданні фермату на кінцевій ноті мелодії 366 знято.

374. Текст “Ой у полі дві тополі” зберігся в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275, № 105, арк. 11). Публікується уперше за рукописом.

375. Пісня, зазначає К. Квітка, містить таку ознаку хорової фактури, як єднальний та вступний заспів: “Слова, підписані під нотами у перших двох тактах, є у верхньому рядку вступним заспівом, – склади цих слів не входять у складочослову норму вірша, а слова, підписані там же у другому рядку, є єднальним заспівом”. Рядком К. Квітка називає у першій музичній строфі двосегментний текст “Світи, світи ой да ясен місяцю” (4+6+1).

381. Текст пісні “Ой ішли козаки да з Україноньки” опубліковано: Квітка К Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем: Систематизація, уваги та нові матеріали. – К., 1926. – С. 5–6 (окрема відбитка). Подається за першодруком. Текст К. Квітка також подає у “Коментарі” з двома роз’ясненнями: початок 5-ї строфи “А взяли” має варіант “Узяли” (без “А”); у 4-й та 8–9 строфах у словах “дрПбненькия” та “роскошПв” вживалися дифтонги.

382. Текст пісні “Ой зацвіло море, гей” уперше опубліковано у вказаній до пісні 381 праці К. Квітки “Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем”. – С. 26–27.

384. Текст “Ой дощ іде” опубліковано: Квітка. – С. З, також зберігся в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275, № 105, арк. 152 – рукопис, арк. 54 – машинопис). Збережено пунктуацію К. Квітки (три крапки в кінці першого вірша). У машинописній копії є ще дві строфи, яких немає у збірці 1902 р.:

Через гору кам’яную орел воду носить.

Ой там козак молоденький свого пана просить:

– Пусти мене, мій паночку, з неволи додому,

Не вручив я дівчиноньки своєї нікому.

(В. Іваненко)

Особливості вимови (редукція голосної “у” до відтінку “и”) у виданні 1902 р. відсутні, поновлюємо за збірником 1922 р.

385. Текст опубліковано: Квітка. – С. 7. Діалектна форма “с-пуд” у збірці 1902 р. відсутня, вона є у збірникові 1922 р.

373


У збірнику 1902 р. 3-й рядок пісні “Дівчинонько ж моя люба” надруковано так:

Буду стучати, да буду стреляти.

У зб. 1922 р. ці слова подаються в інверсії (розділові знаки в обох випадках за оригіналом):

Буду стреляти да буду стучати.

Напевно, М. Микитенко співав за другою формою, хоч вона й менш логічна. У популярній збірці 1902 р. К. Квітка переставив слова (або це зробив Б. Яновський). Певно, це пояснюється тим, що збірку 1902 р. було видано в обробці для голосу й фортепіано

1 вона призначалася для побутового чи сценічного співу.

Перевидаючи пісню через 20 років (у зб. 1922 р.), К. Квітка зберіг чергування дієслів за М. Микитенком. У теперішньому виданні так само залишено фольклорний виконавський варіант.

387. Текст опубліковано: Квітка. – С. 10. Подається за першодруком.

391. На прикладі сольної версії пісні “Да туман яром, да туман долиною” К. Квітка обґрунтовує власні спостереження про ладову специфіку одиночного та гуртового співу. Максим Микитенко співав мелодію, застосовуючи ввідний тон в гармонічному мінорі. Порівняння одноі багатоголосих версій виявляє тенденцію, як пише К. Квітка, “згладжування альтераційних рис при переході від одноголосої форми наспіву до багатоголосої”. Див. також приміт. 29.

392. Текст опубліковано: Квітка. – С. 11. Подається за першодруком.

38. Мироненко Хведір – Ведмедівка, Чигирин, Київська: 363, 466.

363. У згаданій праці “Історичні пісні” К. Квітка зазначає, що пісня “Ой їхав Харько та із Жаботина” є новим варіантом про Харка і посилається на попередню публікацію: Лисенко, 2. – № 5.

466 “Ой славний город та Видмедівка а всима сторонами” з

2 строфи з’являється постійна конкатенація (“межиспів”, – так музичну форму цього композиційного прийому називав К. Квітка). Строфи 2–10 зведено до одного музичного куплету, винесено виконавські варіанти. Див. також № 465, приміт. у “Покажчику” 35.

468. У тій же праці про історичні пісні К. Квітка з приводу пісні “Ой славний город та Видмедівка” пише: “Варіант пісні про напад на Ведмедівку, записаний мною в самій Ведмедівці, має у

374


своїй формі рису, нову для українських історичних пісень: заспів до другої та дальших строф, маючи самостійну мелодію, словесно повторює закінчення попередньої строфи”. До цього спостереження він тут же подає примітку: “Ця риса властива деяким російським пісням, східнобілоруським та східноукраїнським – ліричним, побутовим і баладам” (КНМ. – № 17/253, арк. 5).

39. Мовчан Данило – Трипілля, Київ, Київська: 3, 100, 218, 239, 285, 454–456.

40. Мовчан Параска – 122, 159. Див. паспорт до приміт. 39.

41. Мороз Мавра – Іржавець, Прилука, Полтавська: 113–114,

469, 471–472, 474, 476. Хатня робітниця Д. Ревуцького.

474. Розмір 4/4 в публікації 1922 р. не було виставлено, хоча було дано розбивку на такти. Пунктуація (три крапки після

1-го вірша) належить К. Квітці.

42. Москальська Софія – Мена, Сосниця, Чернігівська: 110, 135, 217, 582–605. Софія Яківна Москальська, 30 років, дочка місцевого поміщика. Додаткові відомості в “Коментарі”, параграф 1 “Мена. Первые записи из Черниговской и Житомирской областей. Софья Москальская”.

110 “А вже весна, а вже красна”. У зв’язку з аналізом цієї мелодії К. Квітка черговий раз повертається до критики двох положень П. Сокальського: нелогічного вживання терміну “трихорд” (стосовно триступеневого звукоряду в обсязі кварти) та твердження, що найдавніші обрядові наспіви будувалися на пентатоніці. Уперше ці питання були ним піддані критиці в роботі: “Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського” (“Етнографічний вісник УАН”. – К., 1928. – Кн. 6. – С. 67–84). Перевидання російською мовою з коментарями В. Гошовського: Квитка К. Избранные труды : В 2 т. / Сост. и коммент. В. JI. Гошовского. – М., 1971. – Т. 1. – С. 286–311.

Текст пісні “А вже весна, а вже красна” перебував серед паперів К. Квітки, які залишилися у М. І. Кащеєвої (матері дружини вченого Галини Кащеєвої-Квітки). Разом з іншими матеріалами текст цієї пісні перейшов у власність В. Іваненка, в архіві якого й зберігається. Подається за цим рукописом.

135. К. Квітка називає цю пісню “однострофною жнивною”. У “Примітках” до зб. 1922 р. (с. 236) він писав: “Особа, що співала мені цю пісню, демонструвала також, як її иноді співають гуртом в полі при роботі, додаючи в кінці кожного се-

375


мискладового вірша (кожного такту) вигук “гу!” невиразнодовгої протяглості, високістю приблизно е; (пор.: Рубец А. 216 народных украинских напевов. – М., 1872. – Ч. 3)”.

В “Коментарі” К. ЬСвітка подає суттєве уточнення. 1923 р. він знову відвідав Мену і попросив дівчат-селянок заспівати жнивні пісні. “Виявилося, що вигук “гу!” виконується не після кожного 7-складового вірша, а після кожної пари 7-складових віршів, а також після пари 5-складових – загалом двічі у кожній строфі.” І далі в “Коментарі йде розвідка на кілька сторінок, де аналізуються “гуканки” в українських піснях, у різних записувачів, вказується наявність такого вигуку в словацьких піснях і далі на Захід – у Штирії.

Однак не все так однозначно. К. ЬСвітка, зауважуючи, як він говорив, “по пам’яті” появу “гуканок” після кожного вірша у жнивній пісні, міг не так вже й помилятися. Дійсно, поширеним є виконання “гуканок” у фіналі або після кожної пари віршів. Разом з тим зафіксовані зразки (хоча й не у жнивних піснях), де вигук “гу!” з’являється на кожній цезурі, а потім і у фіналі (див.: Весільні пісні: У 2кн. / Упор. М. М. Шубравської,

А. І. Іваницького. – К., 1982. – Кн. 1. – № 910. Записав в с. Британи на Чернігівщині у 1920-ті роки М. Гайдай). Там же № 380, записана 1955 р. експедицією ІМФЕ від гурту жінок у с. Вереміївна Градизького району Полтавської обл. Розшифрував А. Іваницький. У цій пісні “гуканки” з’являються після повтору першого вірша, в потім – після другого вірша:

Та за вгородом калина. (2) Гу!

На вгороді вишня. Гу!

Та туди дівчина й ходила, (2) Гу!

Цвіт калини ломила. Гу! (тощо)

Цілком можливо, що С. Москальська не помилялася, подавши К. Квітці відомості про саме таку появу “гуканок”. Обидві вказані весільні пісні до того ж вказують на можливість альтернативного вживання “гуканок”.

217 – колядка, яка була нотована без тексту, бо, як пише К. Квітка в “Коментарі”, “Москальская неуверенно вспоминала слова колядки, так как давно ее слышала...” У “Передмові” до зб. 1922 р. К. Квітка не зазначив, що цей наспів записано від С. Москальської. Цьому наспіву у “Коментарі” приділено

376

увагу в кінці розділу 1. “Мена. Первые записи из Черниговской и Житомирской областей. Софья Москальская”.



Стосовно позначення музичного розміру у цій колядці К. Квітка пише, що замість перших чотирьох тактів у розмірі 3/4 він зараз би об’єднав їх попарно в розмірі 3/2.

582. У примітках до збірника 1922 р. К. Квітка писав: “Такт

6. Перед е1 повинно стояти “(!”)” (с. 236). Тобто, альтернативний бемоль (його К. Квітка позначав у дужках).

585. Записав Іван Якович Москальський, брат Софії Москальської, студент-юрист. Від кого було записано мелодію і текст, він не повідомив. Отже, не можна з певністю твердити, що С. Москальська брала (або не брала) участь у співі цієї пісні. Проте, зважаючи на тотожність форми і більшості деталей мелодії та ритму, відсутність розходжень в тексті першої строфи у записах І. Москальського та К. Квітки (див. мелодію 586), можна небезпідставно припускати, що у виконанні цієї пісні брала участь С. Москальська. Виходячи із наведених аргументів, вміщуємо цю пісню серед записаних від С. Москальської. Схожими міркуваннями, певно, керувався і К. Квітка, бо зарахував пісню в число виконаних цією співачкою (зб. 1922 р.. – С. XI). Подальші строфи тексту, певно, були записані з диктовки, оскільки виникають питання до підтекстівки. Упорядником відредаговано строфіку та поставлено фактурні ремарки [Один], [Усі].

Як аргумент на користь точності запису І. Москальського К. Квітка вказує на схожість пісні з фонографічним записом Є. Ліньової (Линева Е. Опыт записи фонографом украинских народных песен [изд. 2] / Подгот. к изд. Е. И.Мурзиной. – К., 1991. – С. 71, 16).

586. Запис К. Квітки – одноголоса версія варіанту 583.

591. У 2, 6, 8 строфах тексту упорядником введено повтори

рядків (вони узяті в квадратні дужки). Така можливість підтверджується аналогічною за змістом і музично-ритмічним типом піснею “Ой віддала мене мати заміж молодою” в запису Г. Танцюри (Пісні Явдохи Зухи. – К., 1965. – С. 558).

Текст, позначений як 10–11 строфи, має пропуски і дефекти, які не піддаються редагуванню за допомогою повторів рядків. Див. у Г. Танцюри, вказана пісня, рядки 15–22.

593 “Не проти дня, проти нічки” – текст записав Іван Мирний і надіслав К. Квітці після виходу у світ збірника 1902 р.

377

(див. Квітка. – С. 6. – № 4). У цьому виданні пісня розпочиналася із слів:



Молодая дівчинонька Питалася в козаченька:

– Ой де будем ночувати?

К. Квітка повідомляє в “Коментарі”: “С. Я. Москальська розпочинала пісню з 5-ї строфи, рахуючи по цьому більш повному тексту”. Слід вважати, що К. Квітка погодився з якістю запису І. Мирного і вважав текст відповідним паспорту його попереднього запису. Тому що у збірнику 1922 року він подає підтекстівку не за С. Москальською, а за першою строфою запису І. Мирного – “Не проти дня, проти нічки”. Отже, особливістю цієї пісні є те, що мелодія була нотована від С. Москальської, а текст потім було подано в “Коментарі” у запису І. Мирного.

“Значна частина пісень, записаних мною у 1896 році в Мені, – пише К. Квітка у “Коментарі”, – має явно сольний характер і важко собі уявити таку додачу другого голосу, яка збільшила б, а не зменшила художню цінність наспіву. Це торкається, зокрема, і наспіву, вміщеного у збірнику 1922 року під № 449” (новий номер 593. – Упоряд.).

Мелодія цієї пісні разом з текстом І. Мирного була надрукована Квіткою у статті “Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем” (К. 1926, окрема відбитка. – С. 26).

1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка