Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка31/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   41

Прийди пива пити.

40. Як буду вінчаться,

То прийди прощаться”.

– Не діжди ти жениться,

Щоб прийшла я журиться,

Не діжди ти вінчаться,

45. Щоб прийшла прощаться.

У першій строфі по запису K. Квітки присвійний займенник “мій” вжито співачкою у словосполученні “мий милень

355


кий”, а у другій – “мій коню”. У першій строфі тверде “и” явно викликане єдиною артикуляційною позицією при вимові підряд двох “и” у словах, що стоять поруч: “мий миленький”.

574 “Ой Марусю, Марусю” (Грінченко. – № 535. – С. 276–277). Текст подаємо згідно публікації. Рядки, записані К. Квіткою, виділено жирним шрифтом. Див. також примітку до № 566).

1. Як пошлю я своїх хлопців До Марусі гуляти,

Ой що ж буде Марусина Моїм хлопцям казати?

5. “Ой Марусю, Марусю!

Як я тебе вірно люблю,

Да заняти боюся”. [2]

– Займай, займай, козаченьку,

Да займай, не варуйся, [2]

10. Я за славу сама стану,

Сама й виговорюся.

Єсть у мене стара мати,

Буде славу покривати.

“Ой сон, мати, ой сон, мати,

15. Сон голівоньку клонить”.

– Ой тим же він клонить,

Що пізненько, не раненько Да додомоньку ходиш.

“Ой як мені, моя мати,

20. Да раніше ходити?

Засідають три козаки Да хочуть мене вбити.

Один каже козаченько:

“Да убиймо, убиймо!”

25. Другий каже козаченько:

“Жупанину здіймимо!”

Третій каже козаченько:

“Да ізмовмось, ізмовмось Да на тії вечерниці 30. Да ісходьмось, ісходьмось”.

А на тих вечорницях

356


Та все дівки чаровниці.

Одна дівка чорнобрива Три вечері варила.

35. Що первая вечоронька Да варенички в маслі;

А другая вечеронька Да шевлія да рута;

А третяя вечоронька 40. Сама чиста отрута.

Отруїла козаченька Да іще й понапрасну.

575 “Що й у саду комора стояла” подається в однострофній версії. Варіанти до неї виписано упорядником.

2. Байдола Іван – м. Миргород, Полтавська: 531–534,

536–538. Зап. в Тбілісі від працівника поштових охоронних відділень, років 25-ти, родом з Миргороду.

3. Басійчук Гонора та Іваницька Марія – м. Надвірна, Галичина: 216; Гвізд, Надвірна, Галичина: 229, 317; Добротів, Надвірна, Галичина: 233; Манява, Богородчани, Галичина: 641–642.

1918 р. в Києві у притулку для біженців.

4. Безлюдна Надежда – м. Козелець, Чернігівська: 52, 147. Міщанка м.Козельця Безлюдна Надія Петрівна (1864–1941), хатня робітниця К. Квітки (В. Іваненко).

5. Вовк Ганна – Сидорівка, Канів, Київська: 1, 245, 460. Селянка середніх літ, мала деяку освіту.

6. Греків Василь – Полтавське, Богучар, Воронізька:

702–705, 707; Дяченкове, Богучар, Воронізька: 706. Зап. 1919 р. на Донбасі в Юзівці. Див. також приміт. 107.

703 “Гостоньки мої зазвані” вміщена К. Квіткою серед “Пісень звичайних”, хоча типологічно вона належить до цезурованих весільних ладкань. Див.: Весільні пісні: У 2 кн. / Упор. М. Шубравська, А. Іваницький. – К., 1982. – Кн. 1. – № 24–27, 600–601, 956 та ін. Не виключено, що у Богучарському повіті Воронізької губернії у XIX – на поч. XX ст. її співали також на бесідах.

706 “Ой з-за гори із-за хмари гуси вилітають” пункт запису пісні (Дяченкове) відрізняється від місця запису інших мелодій (Полтавське).

357


7. Гресь Харитина – Алтинівка, Кролевець, Чернігівська: 581.

8. Гуцало Параска – Овечаче, Бердичів, Київська: 407.

На початку “Передмови” до збірника К. Квітка вказує: № 8, 21, 28, 34, 54, 64, 68, 99, 121, 123, 132, 188, 407 (старі номери 615–622,

643–645, 661, 729) записала Антоніна Кудрицька, її записи передав К. ЬСвітці К. Стеценко у 1921 р. Згідно “Табелі географичної” – № 21 і 54 записано в Клюках Таращанського повіту, 188 – у Збаражі Бердичівського повіту, інші – в Овечачому того ж повіту. № 407(729), вказано в кінні “Передмови”, записано в Овечачому від Параски Гуцало. Крім неї, про інших виконавців відомостей немає. У зв’язку з цим записи А. Кудрицької розосереджено у “Покажчику” в рубриці “Невідомі виконавці” за пунктами запису.

9. Ґмитрук Марія – Дуброва, Грубенгів, Холмська: 316, 327, 714. Зап. 1919 р. у Юзівці в притулку для біженців.

10. Давидяк Мирослава – Рудники, Стрий, Галичина: 20, 33, 157,

634–637, 646–647. 1918 р. Зап. у Києві в притулку для біженців.

646. У першій і другій строфах у перших рядках вимова “джумак”, у другій строфі в останньому рядку – “чумак”. Скоріше, це описка переписувача. У Прикарпатті й особливо Північній Бессарабії поширена перша вимова. Вона, вірогідно, утворилася за часів Османської імперії під впливом турецької мови , де слово “джум” (jum) означає місткість (тару – діжку, мішок тощо).

11. Добровольський Микола, вчитель з родини корінних київських міщан. – м. Київ: 294, 312; Тростянець, Канів, Київська: 322. Записано у Києві.

294 “Ішов Миколай лужком-бережком”, зазначає К. Квітка в “Коментарі”, виконувалася при обході дворів на зимового Миколая. М. Добровольський, за його свідченнями, замолоду сам брав участь в обрядах обходу дворів на Миколая у Києві наприкінці XIX – на початку XX ст.

312. Репризи “розкрито” упорядником.

12. Довганюк Орина, з роду Алтинцева – Миколаївка, Путивель (Путивль), Курська: 183, 119, 225, 273, 287, 736–737.

1919 р. в Юзівці. Жінка років 50-ти, з початковою освітою.

183. Під цю мелодію К. Квітка подає текст як дві різні пісні, які позначає латиною: А та В (останнє подаємо кирилицею – Б).

737. Перед затактовими нотами, з яких починається музична фраза, К. Квітка поставив на 5-й лінійці нотного стану короткі вертикальні риски. Так деякі нотатори на початку XX ст.

358


позначали цезури між музично-пісенними сегментами (рядками). Для порівняння див.: Линева Е. Опыт записи фонографом украинских народных песен / Подгот. к изд. Е. И.Мурзиной. – К., 1991 (перше видання 1905 року). – № 2–16.

Між 1–2 та 2–3 строфами виникає такт на 3/4. У ньому К. Квітка вводить подвійну тактову риску перед затактом, над якою стоїть у першому випадкові знак пролонгації (незначного подовження), у другому – фермата. Розмір 3/4 у квадратних дужках поставлено упорядником.

13. Евтушенко Ганна – Калинова, Куп’янка, Харківська: 256, 286, 288.

286. Наспів зведено упорядником до чотиритакту, оскільки варіантність обмежується тільки об’єднанням чи роздрібненням сусідніх нот однієї висоти. Текст виписано окремо.

14. Евтушенко Петро – Попівка, Озюм (Ізюм), Харківська:

111, 142, 267, 733–735.

15. Заїльський Олексавдер – Полтава (з околиць Полтави): 550.

16. Калашникова Зин[а'іда], Креминська Ольга – Гнилець, Сквира, Київська: 9, 25, 57, 65, 79, 98, 210, 234, 291; Побійна, Умань, Київська: 61, 66, 156, 236, 451–452; Болячів, Радомишль, Київська: 214, 307. Мати і дочка, сільські жительки з середньою освітою.

57. К. Квітка пояснює, що веснянка “А ми просо сіяли, сіяли” виконується двома хорами почергово (співачки показали цей спосіб). При цьому вони не повторювали мелодію, а співали її варіант, що міг бути використаний як нижній голос. В “Коментарі” К. Квітка вказує на схожу манеру, зафіксовану іншими записувачами.

98 “Ой хмариться, дощ буде” – неігрова веснянка. Інші записи споріднених варіантів відсутні. Наспів дає підстави говорити про розширення кола веснянкових пісенних типів. К. Квітка ставить питання: чи є її варіанти, який ареал їх поширення, де і як вони змикаються з лівобережними “задумливими” веснянками?

155 – К. Квітка використовує у праці “Свадебные песни” (МГ. – Ф. 275. – № 32), № 210, 234, 291 у дослідженні “Весенние песни из Пенязевич” (МГ. – Ф. 275. – № 79).

17. Калинович Марія – Старий Тараж, Крем’янець, Волинська: 31, 36, 82, 85, 97. Зап. 1918 р. у Києві у притулку для дітей біженців.

359

97 “Ой у саду, садоньку” К. Квітка вказує варіант: Гнатюк



В. Гаївки. – № 80. – С. 167 (МГ. – Ф. 275. – № 15, арк. 12).

18. Кашпетрук Ганна – Якубівка, Ольгопіль, Подільська: 134, 164, 668–671. Селянка років 50-ти, дружина університетського сторожа. Від неї Д. ГЦербаківський почав записувати пісенні тексти, а продовжив цю справу чоловік співачки, грамотний селянин з с. Якубівка. “Він виконував це завдання, – пише К. Квітка, – краще, ніж могли б це робити ГЦ[ербаківський] і я, оскільки передавав у запису ті діалектні форми, які ми могли б не помітити”.

№ 651 та 665 були помилково вказані у виконанні двох осіб: Г. Кашпетрук та Г. Яструбецького. Зараз за Г. Кашпетрук залишено записи з Якубівки.

134. Наспів співачка виконала невпевнено (в ритміці двох останніх тактів). Цей запис K. Квітка вмістив у збірникові тому, що він “дає матеріал для уявлення про області поширення спільного весільно-жнивного типу, існування якого в Галичині переконливо доводить збірник Роздольського – Людкевича”. Див.: Галицько-руські народні мелодії. Зібрані на фонограф Й. Роздольським / Списав і зредагував С. Людкевич // Етн. зб. НТШ у Львові. – 1906. – Т. 21–22. – Ч. 1; 1908. – 4. 2. Жнивні під номерами 2–9 та весільні 13–33 структурно тотожні.

За свідченням K. Квітки, повний текст пісні “Перепілочко мала” знаходився в архіві Д. ГЦербаківського.

Щербаківський Данило Михайлович (1877–1927) – український мистецтвознавець, зав. відділом народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка, зібрав для музею значну колекцію (30 тисяч експонатів). Автор понад 40 праць: “Оркестри, хори і капели за панщини на Україні” та ін. Один з діяльних ініціаторів та організаторів видання збірника K. Квітки “Українські народні мелодії”.

668. K. Квітка виділяє цю мелодію як аргумент наявності в українському фольклорі специфічно баладного стилю, до якого відносить заключну мелодичну формулу. До інших ознак старовинного мелодичного баладного стилю належить речитативнодекламаційний стиль виконання, близький до мелодики дум.

671. Вар. 2 “до-” викликає сумнів. K. Квітка насамперед фіксував зміни тієї ж фрази (ноти). Замість “до-“ мало би стояти “гай” (за аналогією з вар. 1). Вар. 2 стосується кінцевого складу вірша і му

360

зичної фрази. Тому початок кількаскладового слова з “до-“, за яким мав би йти наступний склад, – неможливий. Наведені аргументи, свідчать, що тут переписувачем припущено помилки.



19. Квітка Лариса – Колодяжно, Ковель, Волинська:

672–673, – Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка). Зап. 1908 р. у Ялті.

20. Ковальчук Іван – Майдан Горішний, Надвірна, Галичина: 199, 203, 230. 1918 р. у Києві в притулку для біженців.

199. Варіанти 1, 2 перенесено в основний нотний текст.

У праці “Копии песен, записанных с голоса Ивана Франко” К. Квітка вказує на варіанти: ЕЗ НТШ. – Т. 35. – № 66; т.

36. – № 257 (261-Б), № 270.

21. Козаченко Федоска – Оцитель, Радомишль, Київська:

430–431.


430 “Под нашими воротами” К. Квітка подає серед “Пісень звичайних”, але типологічно вона тяжіє до веснянок. Див. споріднені типи в зап. K. Квітки: № 102, 103; також: Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури. – Тернопіль, 2001. – Ч. 2 (нот. додаток). – № 142; Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року / Упоряд. О. І. Дей, А. І. Гуменюк. – K., 1963: с. 513 (№ 11), 537 (№ 82), там же тексти без нот – “Закипіли варенички, стоячи в діжі” (с. 217), “Тече вода з-під города по білім камені” (с. 221). Ознака цього типу веснянок – структура вірша (4+4+5), варіант (4+4+6), з повтором останнього сегмента. Модель ритмічної форми:

і її і Jp р її і Jp р

Стосовно цих двох пісень K. Квітка занотовує важливе спостереження, яке торкається різниці однота багатоголосого виконання: “...як з’ясувалося після опитувань, цих пісень хором не співали”. Ця проблема його цікавила спеціально, до неї він звертався неодноразово в різних працях. Зокрема, великою заслугою М. Лисенка вважав запис одноголосих версій і в цілому врятування “власне, того мелодичного стилю, розвиток якого можна відносити ймовірно до XVIII і початку XIX віків, який витворився з участю вищих верств і не в найвідсталіших групах української людності...” (К. Квітка. Фольклористична спадщина Миколи Лисенка. Перевидання: Квітка К. В. Вибрані статті / Упоряд та комент. А. І. Іваницького. – K., 1986. – Ч. 2. – С. 41).

361


22. Козицька Ганна – Малорита, Бересте (Брест), Городненська (Гродненська): 96, 116, 172–174, 182, 189, 215, 250, 284, 296,

305, 309–311, 314, 690–696, 698–701; Пружани, Городненська: 305(701) у 1920 р. в притулку для біженців у Києві.

96. У пісні “Вороне, вороне” слово “полика” (6-й такт), напевно, дефект вимови словоформи “полискав” (полизав).

250. В архіві К. Квітки (МГ. – Ф. 275. – № 114) є варіант тексту до пісні “Нам Спаситель народився”:

Народився нам Спаситель. Аліллуя!

Ох, ані радюшки, ані пелюшки,

Тілько сінця під колінця. Аліллуя!

Лежить у жолобі, у Божому домі,

Господи помилуй!

Ах ти, Іванку, біжи по мамку. Аліллуя!

А ти, Ониську, біжи по колиску,

Господи помилуй!

Христа колихати, Бога вихваляти,

Господи помилуй!

А ви, рибаки, біжіть по раки. Аліллуя!

Риби й плотиці несіть Владиці.

Господи помилуй!

Андрій з морозом за дробинястим возом. Аліллуя!

Везе нам горілки четирі барилки.

Господи помилуй!

А Іван із медом та за ними слідом. Аліллуя!

А Михаїл в трубу реве на всю губу.

Господи помилуй!

Годі гомоніти, час горілку пити.

Господи помилуй!

(В. Іваненко)

Такі іронічно-апокрифічні твори були показові для академічно-бурсацького середовища ХУІІІ ст. В них сакральна біблійна тематика нерідко переводилася у бурлескний стиль. Див. також: Золоті ключі / Упоряд. Д. Ревуцький. – К., 1964. – Вип. 2. –

С. 84–86. Свого часу такі гумористичні переспіви мали бути досить поширені. Хоч Д. Ревуцький опублікував зразок з рукопису кінця XVIII ст., в тексті й ритмомелодиці і через півтора століття простежуються споріднені риси. (А. Іваницький)

362

296. У 6-й строфі (за теперішнім виданням) над нотами до першого складу слова “мене” К. Квітка поставив риски. Однак неясно, чи це “маркато”, чи довге “е” (є), яке виконувалося з двома легкими “наголосами”.



305 “Святий Юрій по межах ходить”. Рідкісний зразок риндзівки (рогульки). Величальна пісня, функційно схожа з колядкою, але виконувалася на Великдень. Риндзівки споріднені з білоруськими волочебними. Досі трапляються в Надсянні. Близько двох десятків мелодій цього жанру було записано Єлизаветою Рижик: “Рогульки Підляшшя”. – Рівне: Рівн. держ. ін-т. культури. – 1994. Подаємо ці відомості з уваги на нечисленність записів рогульок.

693–694. До пісень примітка К. Квітки: “Начальные слова песен... певица забыла” (МГ. – Ф. 275, № 114, арк. 116). До пісні № 694 К. Квітка вказує варіант “Ох і горе, горе, гей!” з М. Лисенка (Збірник українських пісень.. – К.; Лейпциг, 1868. – Вип. 1. – С. 18). До пісні № 693 вказує власний запис № 717 “Оженила мати молодого сина”.

695. В архіві К. Квітки (МГ. – Ф. 275, № 70, арк. 16) зберігається текст пісні “Була Польща”, записаний М. Косачем, на який К. Квітка вказує як на варіант:

Була Польща, була Польща, а тепер Росія,

Не заступить син за батька, а батько за сина.

Пішов батько із сохою, а син із косою,

Пішла мати на лан жати в неділю з дочкою.

– Ой гріх, мати, ой гріх, мати, у неділю жати!

– Не гріх, доню, не гріх, доню, не я встановила.

То панщина-даремщина все те наробила.

Ой ходить піп по церковці, книжечку читає:

– Ой що ж то за страх Божий, що людей немає?

– Ой як же нам, та й батюшка, до церкви ходити?

Ой з неділі до неділі гонять молотити.

Ой летіла зозуленька, летячи, кувала,

Як панщина-даремщина з села утікала.

Утікала панщинонька, аж гори тряслися,

А за нею вражі лятттки: “Панщино, вернися!”

– Не вернуся, не вернуся, бо нема до чого,

Було мене шанувати, як здоров’я свого!

363

Нагонили панщиноньку на калиновім мості:



– Ой вернися, панщинонько, просить пан у гості!

– Не вернуся, не вернуся, бо нема до чого,

Тепер мене позивайте до миру Божого,

На миру вдома позивай до цара.

Ой дякуєм Богу і дарові, ще й тиі цариці,

Що перетоншили панщину на пруській границі.

Був пан вельможний, хтів хлопа набити,

Тепер іде, гроші несе, ще й просить робити.

699. Текст пісні “Калино-малино” зберігся в архіві К. Квітки у теці “Тексты разных песен” (МГ. – Ф. 275. – № 105, арк. 64). Публікується уперше за рукописом.

23. Колпуняк Гнат – м.Коломия, Галичина: 164. Освічений, років 30-ти виходець із Коломиї. У Києві в притулку для біженців.

24. Косач Ольга – Ольга Петрівна Косач (1849–1930), письменниця Олена Пчілка (псевдонім), мати Лесі Українки.

Звягель (з території повіту, пункти невідомі), Волинська: 13, 16, 60, 237, 249, 318, 335, 684, 686; Запруде, Ковель, Волинська: 141, 194, 224; Незвір, Луцк (Луцьк), Волинська: 195; Гадяче (з території повіту, пункти невідомі), Полтавська: 204–207, 220, 283, 320–321, 325, 331, 540–546, 548–549, 687; Полонне, Звягель, Волинська: 243, 251; м.Київ: 246; Волинська губернія (пункт і повіт невідомі): 260; Красна Лука, Гадяче, Полтавська: 539; авторський твір-стилізація Ольги Косач: 741.

13 “Володар, володарочку”. К. Квітка вважав, що дослідження її варіантів має стати предметом пильної уваги дослідників української народної музики. Сам він у “Коментарі” (за машинописом) виділяє цій веснянці 10 сторінок.

141 “Ой літає чорна галка” помилково вміщена К. Квіткою серед колядок. Типологічно вона належить до жнивного типу. Див.: Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року / Упор.

О. І. Дей, А. І. Гуменюк. – К., 1963, тексти структури (4+4+3): с. 463–464 (№ 4,9, 16, 17), 467–468 (№ 34, 35, “Ой кресали серпики по горі”), там же в додатку мелодії № 201, 202, 214, 216–218. Також: Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу. – К., 1971. – С. 122–123, 126; Пісні з Волині. – К., 1970. – С. 62–63, 65–66, 70, 72. Поодинокі варіанти цього жнивного типу потрапили до весілля (очевидно, внаслідок

364


спільності центрального образу – галочки (“Летять галочки у три рядочки” – власне весільні, “Ой літала чорна галка по полю” – жнивні варіанти). Див.: Весільні пісні. – К., 1982. – № 806–807. – Кн. 1; кн. 2. – № 15.

205. До пісні “Молод Александер” К. Квітка додав пояснення: “Припев “Виноград, красний зелений сад” встречается в украинских колядках крайнє редко и лишь в восточноукраинских областях” (КНМ. – № 10 / 143, арк. 25).

542 “Ой там за яром брала дівка льон”. Збережено пунктуацію К. Квітки (три крапки в кінці першого вірша).

741. Пісня “Ой там на моріжку” створена письменницею, про що К. Квітка говорить у “Коментарі”. Також у першодруку збірника “Українські народні мелодії” у “Помилках” пише про цю пісню: “Мелодія вміщена через непорозуміння, яке з’ясувалося по її надрукуванні. Вона не є народна, хоч зложена на народні слова, і повинна бути вилучена з етнографічних матеріалів. Загальна кількість мелодій цього збірника (743) вирівнюється вставленим числом 547А” (с. 235). К. Квітка пише, що пісня має бути вилучена з етнографічних матеріалів. Проте він не запобігав публікувати пісні авторського походження (№ 739–740). Тому вирішено цей твір Олени Пчілки не вилучати з видання. Врешті, це матеріал для роздумів про грані народного і ненародного, про фольклоризм і фольклоризацію. Текст з народною мелодією опублікував

О. Сєров у статті “Музыка южно-русских песен” (Основа. – СПб., 1861. – квітень. – С. 105–106). Передрук: Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року / Упоряд. О. І. Дей, А. І. Гуменюк. – К., 1963. текст с. 119, мелодія с. 528. – № 53. У версії Олени Пчілки збільшення тривалостей скрізь співпадає з наголошеними складами. У варіанті О. Серова така тенденція відсутня, значно різноманітніша ритміка сегментів.

О. Косач в більшості випадків не вказувала назви сіл, де вона чула співані нею мелодії. У зв’язку з цим К. Квітка зупиняється на необхідності точної паспортизації записів, наголошуючи: “Точное установление места бытования зафиксированного произведения создает необходимую отправную точку для исследования последующих исторических изменений в народном творчестве”.

25. Кравченко Марія, з роду Шевела – Вільшана, Прилука, Полтавська: 470, 475; м. Бердянка (Бердянськ), Таврійська: 727–728. Жінка років 70-ти, за походженням селянка.

365


В “Коментарі” К. Квітка повідомляє, що вона була матір’ю житомирського етнографа Василя Григоровича Кравченка, жила у Бердянську, родом була з Вільшани Прилуцького повіту Полтавської губернії. Пісні 470, 475 вивчила на Полтавщині, 727–728 – засвоїла у Бердянську: “Співала вона голосно, впевнено та виразно”.

26. Ксенчук Мотря – Вовничі, Дубно, Волинська: 7, 10, 17, 22, 27, 30, 47, 49, 53, 59, 74, 77–78, 102–103, 223, 275, 326, 675–676. У Києві в притулку для біженців від 15-річної дівчини.

53. У праці “Напевы украинских весенних песен: Опыт географической систематизации” К. Квітка зауважує, що запис “Та вода по каменю” являє собою лише уривок наспіву (МГ. – Ф. 275. – № 15, арк. 12).

27. Кувшина Ганна – Лісовичі, Долина, Галичина: 14, 23. 1918 р. у Києві в притулку для біженців.

28. Кувшина Леонтій – 11. Паспорт за приміт. 27.

29. Куцюк Дмитро, Куцюк Химка – Халаїмгородок, Бердичів, Київська: 408, 414.

Повні тексти пісень збереглися в архіві К. Квітки у теці “Песни с голоса Максима Микитенко” (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 9, 18). Публікуються уперше за рукописом. До пісні “Ой на горі нивка” (№ 408) К. Квітка вказує варіант тексту: Чубинський, III. – № 152.

З приводу виконання пісень 408, 414 К. Квітка у “Коментарі” вказує, що “нижний голос исполнялся на октаву ниже, чем записано”, а також зробив примітку: “Моя запись представляет лишь тот интерес, что показывает стадию, при какой вводный тон при обыкновенном миноре не поддается двухголосной обработке в народном пении: он здесь появляется лишь в унисонной части (4-й такт) или в сольном варианте 3-го такта. Этот сольный вариант показала женщина”.

408. До першого рядка 3-ї строфи структури (4+4) К. Квітка не позначив варіант виконання.

414. К. Квітка підкреслює дві ознаки пісні “Викопав я криниченьку, викопав я дві”: по-перше, вона є “мало не найпоширенішою ліричною піснею українського народу, також білоруського, а у більш віддалених варіантах – і російського”; по-друге, її наспіви є надзвичайно різноманітними. У цьому зауваженні засвідчуються спостереження, що спільним знаменником змісту

366

пісенних текстів є поетичний мотив, на базі якого виникають численні та різноманітні варіанти мелодій, які між собою, особливо за мелодикою, можуть кардинально відрізнятися.



30. Куцюк Химка – 405, 409, 411, 415. Паспорт за приміт. 29.

Тексти пісень зберігаються в архіві К. Квітки (МГ. –

Ф. 275. – № 81, арк. 16, 20, 14, 22). Публікуються уперше за рукописами.

405. Пунктирну лігатуру поставлено упорядником.

409. У пісні деякі рядки не підтекстовуються (у нотах К. Квітка не подав вказівок на варіантність).

411. З приводу пісні “Соловеєчку, рання пташечко” К. Квітка повідомляє, що 40-річна X. Куцюк говорила, що пісня походить із Таращанського повіту Київської губернії (МГ. – Ф. 275. – № 81, арк. 14). До пісні “Як пішов Саврадим у поле орати” (415) Квітка вказує варіанти: Чубинський, III, 2, 371; Головацъкий, II, 491.

31. Ленчицька Степанида – Ржищів, Київ, Київська: 281, 457–458.

281. Нумерація рядків поставлена К. Квіткою.

32. Лисенко Андрій – Богачка, Миргород, Полтавська: 535.

33. Лісовська Марія – Гороб’ї, Овруч, Волинська: 48, 88, 90,

104. Хатня робітниця священика Леоніда Загоровського. Наприкінці “Передмови” до зб. 1922 р. К. Квітка з вдячністю згадує Леоніда і Марію Загоровських, завдяки сприянню яких він записав у Пенязевичах “більше пісень, ніж в якім иншим місці”.

34. Матвієва Марія – 560, 740. Зап. в Одесі від дівчини з середньою освітою родом з Остерського повіту Чернігівської губернії. Пункт походження пісні (село) залишився невідомим.

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка