Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка2/41
Дата конвертації15.04.2016
Розмір10.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

3 За підставу я взяв адміністративний поділ з 1914 року, вважаючи, що уживання всякого иншого поділу потягло б невигоди і непорозуміння через брак відповідних географічних карт і інформаційних видань (виноска К.Квітки).

4 Відомості географічного покажчика внесено у “Покажчик виконавців та примітки”. – Упоряд.

5 Безпосередньо з хорового виконання селян я записав такі пісні з поділом на партії: від парубочих хорів ч. 213, 248 [тут К.Квітка посилається на власні

14

то музичною стороною пісень). Очевидно розкласти мелодії в такім порядку, що давав би вигоди для студіювання з усіх цих сторін, неможливо. Практична систематизація, що відіграла велику ролю в пізнанні організмів, звязана з вироблюванням деталізованої номенклатури, в пристосуванні до народних мелодій не так потрібна, щоб варт було миритися з неминучими хибами кожного принципу, що буде положений в її основу. В усякім разі вона, як і в студіюванні органічних форм, має далеко меншу вагу, ніж систематизація теоретична, тобто генеалогична. Ця остання утворює групи, що нераз об’єднують мелодії відмінного тонального обсягу і ритмичної будови і роз’єднують мелодії морфологично подібні, і не може бути представлена в самім розкладі матеріялу, що мусить бути оснований на ознаках, очевидних без ширших коментарів, а тільки може бути розроблювана в окремих студіях. Дати щось для вияснення генези, еволюції і міграції українських мелодій і було одним із завдань моїх студій, що з причини, поясненої від видавництва, зосталися не вміщені в це видання. До крайности обмежений в розмірі передмови, я подам тут найпотрібніші пояснення, щоб помогти орієнтуватися в зібранім матеріялі. Проте, з метою збудити інтерес збірачів народних мелодій до тих родів пісень, що досі були зовсім занедбані або надто мало досліджені з музичної сторони, я дозволю собі уділити ширше місце увагам до цих родів і вказівкам на дотичну літературу. В окремі розділи я виділив такі групи: І веснянки (гаївки, великодні), ч. 1–114, II купальські і петрівки, ч. 115–133, III жнивські, полільницькі і гребовицькі, ч. 134–141, IV весільні, ч. 142–193, V колядки і щедрівки, ч. 194–293 і VI пісні набожні, ч. 294–305. По за розділами зосталися роди, представлені 1–2 зразками: лічилка т.є. формула відлічування в грі (ч. 342)6, пісня ч. 701, що співаєть



примітки в кінці збірника, їх зараз перенесено в новий “Покажчик виконавців...” – Упоряд.], 252, 416, від дівочих 213 (вар.), 419–420, 424, 428, 437–438. Пісні ч. 408 і 414 співали дуетом селяни жінка і чоловік (останній на октаву нижче, ніж показує написаний долішній голос).

6 Термін “лічилка” невідомий в с. Рожнівці Борзенського пов., відки походить цей мотив; я його взяв з праці П.Іванова “Игры крестьянских детей в Купянском уезде” (Сб. Харьковского Историко-Филологического Общества, II, ч. 57 і 60). Величенька студія про лічилки: Fr. Poledne. Ceska detska pocitadla lidova a jich obdoby v lidove tradici Nemcuv a Polakuv (Narodopisny Vesnik Ceskoslovansky. – VII. – C. 9–10). Музичного зображення лічилок мені ніде досі не трап

15

ся на “колодку7” і приспівки до весільних танців (ч. 192 і 193). До розділу пісень набожних залучено пісню ч. 294, що співали хлопці в Києві на Юрковиці на празник св. Миколая 6 грудня, обходячи двори, як колядники8, і пісню ч. 305, належну до так званих на Білорусі волочебних, т. є. пісень, що співаються на Великдень, так само аналогично з колядуванням. Акад. Є. Карський, утверджуючи, що волочебні пісні є виключна властивість білорусів, і що їх нема в українців (Карский Е. Белорусы. – М., 1916. – Т. 3. – С. 147), не звернув уваги на “Материалы по этнографии Гродненской губ.” (под ред. Е. Романова, Вильно, вып. 1, 1911), де находиться свідоцтво, що в українців цеї губ. волочебні пісні звуться “рогульки” або “рогульчаті” (с. 104). Пісня ч. 305 походить з Пружанського пов. цеї губернії, але чи з української його частини – з певністю невідомо9.

лялося бачити ні в українських етнографічних матеріялах, ні в инших, але є вказівки на те, що иноді вони співаються. Так, коло одної з німецьких Abzahlungsreime в збірці G. Hanauer’a в “Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde”, 1895 р. стоїть примітка “wird gesungen”. П. Шейн, називаючи лічилки “конанье”, пояснює цей термін, як “жеребьевыя песенныя прибаутки перед началом игры” (Шейн П. Великорусе в своих песнях, обрядах, обычаях,верованиях, сказках, легендах. – СПб., 1898. – Т. 1. – В. 1. – С. 38). В “Этнографическом Обозрении” (1915. – № 1–2. – С. 130), російську лічилку названо пісенькою.

7 Досі було опубліковано тільки дві мелодії таких пісень, в яких згадується “колодка”– див.: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки списав і упорядив К. Квітка. – К., 1917–1918. – Ч. 50 і 51. Без нот: Lud. Organ Towarzystwa ludoznawcego we Lwowie. – T. 1. – S. 254; T. 3. – S. 29. До опису обрядів на масницю у Чубинського (Труды Этнографическо-Статистической Экспедиции в Западно-Русский край. – Т. 3. – № 7–8) пісень не додано. Не тільки пісні, звязані з “колодкою”, але й самі обряди мало вияснені. М. Сумцов (Киевская Старина. – 1889. – Кн. 8) трактував “колодку” головне як переживання давнього способу кари (див. ще: Этнографическое Обозрение. – 1911.– № 1–2.– С. 48), не пояснюючи одправи народження, хрезьбин і похорону колодки і не згадуючи про брошуру Вс. Міллера “Русская масленица и западно-европейский карнавал” (М., 1884), де підкреслюється значіння колодки, власне, як символу дитини і вказується на староримське зображення жінки, що держить колодку з різбленою подобизною дитячої голови. Про білоцерківські “брикси” див.: Zbior wiadomosci do antropologii krajowei.– Krakow. – T. 5. – S. 45.

8 Згадки про цей звичай мені не доводилося здибати в літературі; її нема навіть у детальному перегляді: И. Калинский. Церковно-народный месяцеслов на Руси (Записки Императорского Русского Географического Общества по Отделению Этнографии. – Т. 7). Учитель М. Добровольський, що проспівав мені цю пісню, походить з корінних київських міщан і років 15–20 тому сам брав участь в таких обходах.

9 Див. [примітку К. Квітки перенесено до “Покажчика виконавців...” до пісні ч. 305]. Текст пор.: Материалы для истории и статистики России. Гродненская гу-

16

До розділу колядок і щедрівок залучено також співи, звязані з звичаєм водити козу10 – ч. 255 і 254 п. В розділі VII (“Пісні звичайні”) уміщено пісні, не звязані з культом, обрядами чи періодичними роботами. Термін я взяв за Людкевичем, що в “Галицько-руських народних мелодіях” відніс до маси, об’єднаної цим терміном, не тільки ліричні і побутові пісні, але також історичні, балади і колискові, на тій підставі, що поміж цими родами пісень не можна віднайти виразних типових ріжниць заразом і у змісті, і у формі. До цього аргументу додам, що виділяти в окремий розділ пісні історичні важко, навіть коли брати за критерій самий зміст. Так, наприклад, М. Драгоманов відносить пісню, якої мелодію я подаю під ч. 46112, до кримської експедиції 1735 року (див.: “Політичні пісні українського народу”, ч. І, розд. 2. Geneve, 1885, с. 144), а пісню, якої мелодію я подаю під ч. 58413 – до кримських походів Мініха і Ляссі 1736–1738 р. (ib., с. 154), але самий зміст останньої пісні не має в собі простих вказівок на ці події. Очевидно, не можна ставити в обов’язок збірачеві пісень, а особливо-мелодій, щоб він,

берния. – 1863. – Ч. 1. – С. 109; Веселовский А. Н. Разыскания в области русского духовного стиха / Сборник Отделения русского языка и словесности Академии наук. – СПб. – Т. 32. – № 4.. – С. 457, 458, 112, 113). З музичної сторони пор. з рефреном волочебні пісні у Шейна (Шейн П. В. Материалы для изучения быта и языка русского населения северо-западного края / Сборник Отделения русского языка и словесности Академии наук”. – СПб. – Т. 41. – № 3, нотний додаток). Подібні до волочебних пісень галицькі “риндзівки” (Матеріали до української етнології НІШ. – JL, 1909. – Т. 12. – № 228). “Волочильне” в українських піснях] див.: Потебня А. А. Объяснения малоруських и сродных песен. – Т. 2. – С. 56, і “Zbior Wiadomosci do antropologii krajowej”. – Krakow. – T. 11 – S. 163.

10 Владимиров П. Введение в историю русской словесности. – К. 1896. – С. 81; Веселовский А. Н. Разыскания в области русского духовного стиха; Коробка Н. // Известиях отделения русского языка и словесности АН. – 1902. – № 3; Карский Е. Белорусы.. – М., 1916. – Т. 3. – С. 103 і 130.

11 Пор.: Рубец А. И. 216 народных украинских напевов. – СПб., 1872. – Ч. 42; Kolberg О. Chelmskie. – Т. 1. – № 122–123; Матеріяли до української етнології НІШ. – Т. 7. – С. 181, Т. 16. – С. 90; Квітка К. Народні мелодії з голосу Лесі Українки. – Ч. 49; Радченко 3. Сборник малорусских и белорусских народных песен Гомельского уезда. – СПб., 1911. – Ч. 83.

12 Пор.: Лисенко М. Збірник українських пісень. – В. 3. – Ч. 7.

13 Вар. мелодії і тексту в зб.: Українські пісні, видані коштом Балліної. – СПб. – Ч. 22; Рубец А. И. 216 украинских народних напевов. – Ч. 94; Лисенко М. Збірник українських пісень. – В. 2. – Ч. 17; Поліщук К., Остапович М. – К., 1913. – Ч. 6. Вар. також, окрім опублікованих в праці Драгоманова, ще в зб. Яворницького, ч. 780.

17

упоряджуючи матеріял, обмірковував здогади істориків або сам важив подібні питання. Так само не можна вимагати, щоб він приймав такі здогади без сумніву і вагання і заводив подібні пісні до розділу історичних, рискуючи тим, що після критики инпіих істориків ця кваліфікація виявиться хибною і систематизація видання – дефектною.



Якби ми взяли шукати відзнак історичних пісень в мелодичній і ритмичній формі, то стали б перед такими фактами. Мелодія пісні про вихід запорожців з Січі за Дунай14, представлена в н[инішньому] збірнику трьома варіантами, ч. 349, 364, 462 (давніше опубліковані, – Конощенко А. Українські пісні з нотами. – Одеса, 1900. – Ч. 51. – В. 1; К., 1906. – Ч. 75. – В. 3), в инших своїх варіантах лучиться з текстом звичайного лірично-побутового характеру (Kolberg О. Piesni z Podola Ros., Zbior Wiadomosci... – T. 12. – 4. 16 і Матеріяли до української етнології. – Т. 16. – Ч. 76). Далі, під ч. 465 і 466 подаю два варіанти мелодії пісні про напад турків на Ведмедівку15, що досі була зовсім незнана з своєї музичної сторони. Другий з них своєю будовою підходить під характеристику значної групи історичних і чумацьких пісень, що дав Ф. Колесса в “Ритміці українських народних пісень” (Львів, 1907) на с. 160 вкінці і далі, так само пісня 18 віку про канальні роботи, ч. 35116 і новий вар. пісні про Харька, ч. 363 (пор.: Лисенко М. Збірник українських пісень, в. II, ч. 5). Але вар. пісні про напад на Ведмедівку, що я записав в самій Ведмедівці (ч. 466), має в своїй формі рису, чужу для українських історичних пісень, як і для обрядових, і властиву де-яким пісням російським, східно-білоруським і східно-українським (ліричним, побутовим і баладам): заспів до другої і дальших строф, що, маючи самостійний музичний мотив, словесною стороною повторює кінець попередньої стро-

14 Добровольський Л. (в “Етнографічному збірнику українського наукового товариства в Київі”). – Т. 1. – С. 66.

15 Франко І. Студії над українськими народними піснями (в “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові”) і окремо: Л., 1913. – С. 145 і 503 окремого вид.; також: Труды Общества Изследователей Волыни. – Т. 5. – Ч. 180; пор. оповідання у: Грінченка Б. Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и проч. – Чернигов, 1900. – С. 288.

16 Добровольський Л. (в “Записках Українського Наукового Товариства в Київі”). – Т. 10. – С. 31, де подана инша мелодія.

18

фи17. Мені вдалося записати мелодії ще до двох історичних пісень, до яких досі ні одної мелодії опубліковано не було. Одна з них (ч. 211) – до пісні, зложеної, на здогад істориків, з приводу здобуття Озова 1637 р.,18 – показується спорідненою з мелодією відомої пісні “Ой що ж бо то за ворон” (Лисенко М. Збірник українських пісень, вип. II, ч. 13), хоч відрізняється легким і жвавим рухом, а тая пісня не відноситься до якоїсь виразної історичної події. Друга – до пісні про Бондаренка – ч. 34719 виявляє ямбичну модифікацію т.зв. коломийкової форми, в якій тілько каденція не перетворена на ямб; отже до цього ритмичного типу належать, окрім даної пісні, не тільки історична пісня про Нечая, ч. 346 н[нинішнього] зб[ірника]20, але й пісні инших родів, навіть обрядові21.



Не маючи змоги спинятися над иншими видами пісень, залученими до VII розділу (окрім згаданих – ще чумацькі, рекрутські, вояцькі, беседські, п’яницькі, гумористичні, танцівні, дитячі), я відзначу тільки ті види, що не притягали до себе уваги збірачів мелодій, проте мають першорядне значіння для студіюван

17 Російські пісні: Сборник русских народных песен, составленный М. Балакиревым. – СПб., 1866. – Ч. 32; Мельгунов Ю. Н. Русские песни, непосредственно с голосов народа записанные. – СПб., 1879. – В. 1. – Ч. 8 і 22, див. с. XVI–XVII його передмови; Линева Е. Великорусские песни в народной гармонизации. – СПб., 1904. – В. 1. – Ч. 1, 2, 5, 6, 19. Білоруські у: Радченко 3. Сборник малорусских и белорусских песен Гомельського узда. – СПб., 1911. – Ч. 42, 48, 134, 157, 166, 167. Українські у Рубця О. (Рубец А. И. 216 украинских народных напевов), ч. 122, і в [нинішньому] зб[ірнику] ч. 525, 537, 557, 573–574, 576–577, 581–582, 585–586. Форма, витворена, очевидно, в хоровім співі, видержується і в сольовім.

1 Див. дискусію з приводу арт[икулу]: А. Стоянов (Киевская Старина.– 1882. – Кн. 7–9 і 11); Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. – Т. 6. – С. 73.

19 Тексти: Zbior Wiadomosci do antropologii krajowej. – T. 3. – S. 141; Киевская Старина. – 1882. – Кн. 3. – С. 530, Кн. 11. – С. 393, 1886, Кн. 2. – С. 405.

Пор.: Лисенко М. Збірник українських пісень. – Вип. 4. – Ч. 1-Г і Д.; Сокольский П. Малороссийские и Белорусские песни. – СПб., 1903. – Ч. 25.



21 Kolberg. Pokucie. – Cr. 2. – Ч. 43 (див: Колесса Ф. Ритміка українських народних пісень// ЗНТШ. – JL, 1906–1907.– Т. 69–70, окрема відбитка: JL, 1907. – С. 86); Галицько-руські народні мелодії, зібрані на фонограф Й. Роздольским, списав і зредагував С. Людкевич // Етнографічний збірник НТШ. – Л., 1906, 1908. – Ч. 657–659, 663–669, 671–672; Квітка К. Народні мелодії з голосу Лесі Українки. – Ч. 116, Веснянка // Ibid. – Ч. 25 (пор. з ч. 120 і 121 в: Мелодії гаївок // Матеріали до української етнології НТШ. – Л., 1910. – Т. 12, і ч. 102 нинішнього збірника). Весільна – Kolberg О. Pokucie. – Cr. 1. – Ч. 138 (див.: Колесса Ф. Ритміка... – С. 151).

19

ня найдавніших сталій розвою тонального мистецтва. Отже під ч. 341 подається єдиний не тільки в нинішнім збірнику, але і взагалі в музично-етнографичній літературі зразок музики українських формул перекликання звірят. Цею пісенькою перекликають жабів. З мелодичної сторони ця пісенька, а також дитяча ч. 339, що походить з того самого села Борзенського повіту і наслідує дзвін, є перші записані на Східній Україні зразки трихорду в межах кварти, тобто невиповненої кварти, з послідовністю інтервалів Iі/2 тону – 1 тон. Досі в царині укр. нар. музики цей архаїчний тип здибався тільки в записах з Гуцульщини22.



Перекличні формули ще примітивнішого характеру, в яких виразно виступає тільки ритмичний момент, а мелодично не є строго обозначений, або не вкладається в нашу тональну систему, або приходить тільки в частині формули (наприклад, як каденція), можуть бути передані нашими нотами тільки приближно, проте і такі недосконалі записи мали б велику вагу, бо можливо, що наслідування звуків природи було одним з джерел повстання музики, і де-котрі з нинішніх формул наслідування, традиційно повторюючися з прастарих епох, дають приближне поняття про один з видів первісних продукцій музикального характеру23.

22 Галицько-руські народні мелодії. – Ч. 1194; Шухевич В. Гуцульщина. – JI., 1903. – Ч. 4. – С. 188. – Ч. 1.

23 Пор.: Lud. – Т. 8. – S. 393. Про подібні пісеньки і формулки В. Добровольський зложив студію п. т. “Звукоподражания в нар. муз. и в н. поэзии” ( Этнографическое Обозрение. – 1894. – № 3. – С. 84), а в: Смоленском Этнографическом Сборнике. – Т. 4. – С. 80, він опублікував велику кількість розмаїтих зразків. Пор.: Revue des traditions populaires 1897. – S. 54, Melusine. – T. 5. – № 8. – S. 20; Nyare bidrag till Kannedom om de Svenska Janasmlaen ock Svenskt folkliv № 25. – 1886. – S. 158. У: Erben’a K. Prostonarodni ceske pisne a rikadla. – Praha, 1864, на с. 25 словесна формула перекликання жабів близька до ч. 341 н[инішнього] зб. До неповного зведення українських зразків, що подав В. Гнатюк п. н. [?] “Голоси звірів” в “Етнографічному Збірнику НІШ”, т. 37–38, треба додати: Верхратський І. Початки до уложення номенклятури і термінології природописної, народнеї. – JI., 1864–1872. – В. 1–5, де розсипано дуже багато перекличних формул; також: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край // П. Чубинський. – СПб., 1877. – Т. 4. – С. 37. – Ч. 64; Kolberg О. Pokucie. – Т. 3. – S. 142; Lud. – Т. 9. – S. 291; Етнографічний збірник НІШ. – Т. 5. – С. 133, ibid. на с. 150 в записові проф. Р. Кайндля формулки, що “співають діти жабам” і ин., подані без нот. Взагалі музичні зображення перекличних формул з усіх згаданих видань подані тільки в арт[икулі]. Добровольського в “Этнографическом Обозрении” і в шведськім “Nyare bidrag”.

20

Крайнім примітивізмом відзначаються рецитації до дощу і до сонця, як ч. 332, 328 н[инішнього] зб[ірника]24. Цей рід української народної творчости також вперше в нинішнім збірнику представляється в нотнім з’ображенні25. Такі інвокації, широко роспросторені у європейських народів, здебільшого опустилися до рівня дитячих забав, але давніше були всенародньою культовою одправою, що мала серйозне магичне значіння26. Більшість примітивних співів нинішніх “натуральних” народів служать магичними засобами, щоб накликати щастя на ловах і в війні, дощ, урожай і т. п.27, отже, коли взяти на увагу, що найбільш придатний спосіб до пізнання (хоч би приближного і здогадового) перших стадій розвитку музики у наших предків – то є студіювання нинішніх наших примітивів в звязку з музикою народів, що стоять на найнижчих ступенях, то значіння таких досі ігнорованих музичних документів, як цього роду дитячі рецитації, стає ясне.



З пісеньок, якими послуговуються дорослі, щоб бавити малих дітей, зовсім недосліджена з музичної сторони та група, що фігурує у Б. Грінченка (Этнографические материалы. – Чернигов, 1899. – Т. 3. – С. 553. – Ч. 1367–1378), п. т. [?] “чукикаючи дітей” (див. також “Этнографическое Обозрение”, (1897. – № 1. –

С. 56). Уміщена в н[нинішній] зб. під ч. 318 мелодійка до “чукання” або “чукикання”, т.є. підкидання малої дитини на ру-

90

ках , вперше знайомить з цим практичним пристосуванням му



24 Але ч. 331 явить зразок пізнішої і складнішої композиції.

25 Без нот: Терещенко А. В. Быт русского народа. – СПб., 1848. – Т. 5. – С. 12; Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке инше. – СПб., 1864. – С. 7; Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край // П. Чубинський. – СПб., 1872. – Т. 3. – С. 107, Т. 4. – С. 35; Етнографічний збірник НТШ. – Т. 5. – С. 132–133.

26 Харузина В. Об участии детей в религиозно-обрядовой жизни // Этнографическое Обозрение. – 1911. – № 1–2. – С. 30; Веселовский А. Н. Разыскания в области русского духовного стиха // Сб. АН. – Т. 32. – С. 300; Фаминцын А. Божества древних славян. – СПб., 1884. – С. 159; Сиповский В. В. История русской словесности. – 1910. – Т. 1. – В. 1. – С. 30–31 (5 вид.); Сумцов Н. Ф. Ворожба над тучами (“Культурныя переживания”) // Киевская Старина. – 1889. – Кн. З, і окреме [видання]).

27 Hombostel E. Musik der Naturvolker. Meyer’s Grosser Konversations Lexikon, 6, Aufflage. – Bd. 24. Jahressupl. – Leipzig, Wien, 1912.

28 На заході України окликам: “чук” (пор. в македонській дитячій: Сборник, за нар. умотворения. – Т. 8. – № 8), “чука” і дієсловам “чукати”, “чукикати” відповідають оклики: “гоп”, “гу-цю-цю”, “гуц-гуці” і дієслово “гуцати”.

21

зики, але чи вона типова, я не знаю. Вона занадто розвинена, щоб дійти до свідомости малої дитини (прийнятий міг би бути в кращім разі самий ритм), і її, очевидно, зложила доросла людина, щоб збільшити свою власну втіху29. Рецитація ч. 337 належить до мелодичних примітивів, доступним дітям на ранніх ступенях розвитку30. Загально відома “Сорока-ворона”31 в одних місцевостях просто проказується більш або менш ритмично, в других, як видно з ч. 215 у Рубця (216 н.у.н.) виразно співається на добре розроблену мелодію; поданий в н[нинішньому] зб. під ч. 319 запис явить зразок півспіваного, півмовленого виконання.



Нинішній збірник побільшує кількість знаних мелодій, що вставляються до казок (див. P. Sebillot в: Revue de traditions poppulaires. – Paris. – T. 2. – Nr. 368; Халанский М. Истории русской литераруры // Под ред. Анічкова, Бороздина и Овсянико-Куликовского. – М, 1908. – Т. 1. – С. 143; Сперанский М. Русская устная словесность. – М., 1917. – С. 107; Записки о Южной Руси // П. Куліш. – Т. 2. – С. 13). Ця група обіймає ч. 321–325, проте, взята разом з попередніми записами32, не вичерпує всіх віршованих вставок, які трапляються в збірниках українських казок і байок і, як видно з змісту, мусять бути співані.

До характеристики старого вимерлого стилю музичної творчости міщансько-ремісничого стану служитиме, поруч з незвичайно інтересним зразком, що записав від ремісників в Чернігові А. Степанович (Из этнографических материалов. – Ч. 2, в Ежегоднике Коллегии Павла Галагана. – 1904. – Т. 9), мелодія ч. 402 н[инішнього] зб. до балади про шлюб брата з сестрою: особа, що мені її співала, вивчила її за свого дитинства, т. є. в 70 роках минулого віку, в домі свого батька в Бердичівському



29 Щодо її словесної формули, то вона може здатися місцевим і ефемерним експромтом, але в дійсності має широке териториторіальне розпросторення: я її в свій час натрапив також і в кореспонденції з Радомиського пов. до газети “Рада”.

30 Виконуючи її, той, хто бавить, підкрадається пальцями до дитини і при окликах “кіль, кіль” торкає її пальцями, тим викликаючи у неї сміх.

31 Див.: Потебня А. А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий. – М., 1865. – С. 97.

32 Труды этнографыческо-статистической экспедиции в Западно-Русский край // П. Чубинський. – Т. 2. – Ч. 453.; Kolberg О. Chelmskie. – Krakow, 1891. – Т. 2. – Ч. 99, 100, 105; Квітка К. Народні мелодії з голосу Лесі Українки. – Ч. 222–225 і показані там під ч. 225 варіянти.

22

пов. від мандрівних кравців, що співали її при роботі. Своїм рисунком, устроєм строфи і поважним, величним характером ця старинна мелодія геть відріжняється від нині розпросторених бравурних мелодій до цеї балади33.



Покладаючи найбільші старання на відшукування старинних пісень, я для повноти колекції записав також кілька зразків пізнішої народної творчости. Зазначу тут відгуки її на явища соціяльно-економичного життя. Еміграція до Канади, як видно з арт[акулу] В. Гнатюка в “Записках НТШ” (т. LII), викликала чимало таких новотворів; мелодія ч. 649 н. зб. (записана в Кам’янецькім повіті, але занесена туди з Галицького Поділля, як видно з слів 4-строфи “пішов до Борщева пашпорт виробляти”), скілько мені відомо, є перший публікований музичний зразок до цеї групи34. З пісень, утворених в пізніші часи в центральній і східній Україні в звязку з відходом сільського люду на заробітки до великих міст, тут подаються: ч. 459 (Одеса)35, 367 (Варшава)36 і 737 (Ростов)37. Остання мелодія визначається

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка