Українське соборництво микити хрущова до 65-річчя звільнення урср від гітлерівських загарбників



Дата конвертації24.04.2016
Розмір56.5 Kb.
УКРАЇНСЬКЕ СОБОРНИЦТВО МИКИТИ ХРУЩОВА

До 65-річчя звільнення УРСР від гітлерівських загарбників


Розглядаючи діяльність Микити Хрущова на посаді керівника УРСР, не можна не помітити його активної діяльності щодо збирання українських земель. Так, коли в 1939 році в результаті зговору Сталіна і Гітлера до Радянського Союзу відійшла Берестейщина, то Хрущов запропонував господареві Кремля включити її до складу України. Однак Сталін, побачивши привезений Хрущовим проект розмежування між УРСР і БРСР по етнічному кордону північніше Берестя, грізно запитав: "Петлюры уже нет, Скоропадского — нет, Винниченко — нет, так кто же это составлял? ". Після цього росіянин Хрущов, злякавшись, що його можуть звинуватити в українському буржуазному націоналізмі, не став наполягати на прийнятті варіанту кордону, який врахував би інтереси українців.

Однак від своїх планів українського особорення він не відмовився і в подальшому: як тільки Червона армія влітку 1940 року увійшла в Бесарабію й Північну Буковину, одразу ж взявся за приєднання цих регіонів до складу УРСР. Зокрема, за його підписом 4 липня 1940 року було затверджено склад повітових комітетів КП (б) У, які одразу ж розгорнули свою діяльність на вказаних теренах, а сам він, виступаючи на мітингах у Кишиневі й навколишніх селах, наголошував, що тут буде влада УРСР з огляду на велику кількість українського населення. Водночас українські письменники з Києва вже передавали досвід соціалістичного реалізму місцевим літераторам. Щоправда, господарювати в Бесарабії Микита Хрущов зміг лише тиждень, бо в Москві вирішили замість включення молдавської автономії до складу УРСР створити окрему Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку. Передавши їй, до речі, без офіційної згоди УРСР і нинішнє Придністров"я, що включало землі Одещини й Вінничини.

До своїх планів українського соборництва Микита Хрущов повернувся в ході звільнення українських земель від гітлерівських загарбників восени 1943 року. Зокрема, вже тоді він ставив питання про приєднання Криму до складу УРСР. Але головну увагу звертав на західноукраїнські землі, котрі тривалий час залишалися відірваними від основного етнічного масиву нашого народу. Скажімо, виступаючи на сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 року, він зробив заяву про те, що "землі Холмщини, Грубешова, Ярослава і т. д. український народ розглядає як свої споконвічні". У липні 1944 року Хрущов навіть вніс пропозицію про створення окремої Холмської області в складі УРСР, до складу якої передбачалося включити населені пункти Володавського, Білопідляського, Радзинського, Любартівського, Холмського, Люблинського, Красноставського, Грубешівського, Сокальського, Рава-Руського, Томашівського, Замостянського, Білгорайського, Ярославського, Пшеворського, Цешанівського й Лисківського повітів загальною площею 12 310 кв. км.

За приєднання до України виступали широкі кола українського громадянства не тільки Холмщини, а й Підляшшя, Надсяння і Лемківщини.

Однак Сталін відмовився від цього, схилившись до пропозиції представників польського еміграційного уряду в Лондоні Миколайчика й Грабського встановити кордон по лінії Сян - Західний Буг. У розвиток цієї усної домовленості між Сталіним і поляками уряди УРСР і Польщі 9 вересня 1944 року підписали угоду про взаємне переселення українців з Польщі до Радянської України, а поляків і євреїв — із Західної України до Польщі. При цьому кордон між УРСР та Польщею був дещо змінений за рахунок відступу від лінії Керзона як на захід (Сокаль), так і на схід (Перемишль). Усе, що добився тоді від Сталіна Хрущов - відзначити 14 жовтня 1944 року як свято звільнення українських земель від гітлерівських загарбників, хоч нацисти продовжували на той час окуповувати ще Західну Лемківщину, Закарпаття з Мараморощиною й Пряшівщиною. Ці українські землі будуть остаточно звільнені від ворога тільки 20 січня 1945 року.

А оскільки значна частина українських земель залишалася поза передвоєнним кордоном УРСР, то Микита Хрущов і далі намагався їх приєднати до України. Тим паче, що до нього постійно зверталися з цього приводу. Наприклад, коли восени 1944 року гітлерівці відступили із Закарпаття, то в населених пунктах регіону розпочинається масовий рух за приєднання до України. В одному з них, зокрема, підкреслювалося: "Закарпатський український народ з незапам'ятних часів поселився на південних схилах лісових Карпат і прилеглих до їхніх схилів рівнин. Протягом всієї своєї історії наш народ Закарпатської України всієї душею всіма своїми почуттями прагнув до об'єднання з українським народом. Ми звертаємося до Вас з проханням — позбавте нас, закарпатських українців, від столітніх мук. Борючись за своє існування, наш народ всією душею прагнув до одноплемінної Руси — України, за що неодноразово переслідувався... Ми хочемо нарешті, щоб наша рідна українська мова стала нашою державною мовою".

Після виходу Радянської Армії в 1944 році на територію нинішньої Румунії в населених пунктах, де компактно проживали українці, також розпочинається рух за возз'єднання, зокрема в селах Мараморош-Сігетського округу, який до Сен-Жерменського договору входив до Закарпатської України. Тут, як і по всьому українському Закарпаттю, обираються Народні Комітети. 27 січня 1945 року в Мараморош-Сігеті відбулися збори єдиного народного демократичного фронту, які висловилися за возз'єднання Мараморощини з Закарпатською Україною і Радянською Україною. 4 лютого 1945 року в Мараморош-Сігеті відбувся І з'їзд Народних Комітетів округу, на якому було представлене населення Мараморош-Сігета, власне українських сіл Бистра, Вишня Поляна, Вишня Долина, Вишня Руна, Вишова Рівна, Довге Поле, Красне, Криве, Коштіль, Крагуново, Руська Поляна, Руськово, Ремети та інші. Серед 426 делегатів було 339 українців, 47 угорців, 15 румунів, 25 посланців інших етносів.

Крім делегатів з'їзду, на ньому виступив і представник крайового комітету комуністичної партії Румунії в Північній Трансільванії Микола Кумнак, котрий заявив: "Для вас, українців Мараморощини, єдиним виходом є приєднання до вашої батьківщини — Радянської України. Комуністи Румунії підтримують ваш рух і ваше бажання возз'єднатися з тією Україною, яка для вас є матір'ю". Перший з'їзд Народних Комітетів Мараморош-Сігетського округу ухвалив спеціальну петицію про возз'єднання з Радянською Україною. Її, до речі, підкріплювали 46 окремих петицій з українських сіл Мараморощини, під якими стояло майже 40 тисяч підписів.

Треба додати й те, що українці Мараморощини поставили свої підписи і під Маніфестом, який прийняв Перший з'їзд Народних Комітетів Закарпаття 26 листопада 1944 року в Мукачеві і яким висловлювалася воля про возз'єднання з радянською Україною. На ньому, до речі, делегація Мараморощини просила приєднати цю територію до Закарпатської України.

Подібна ситуація виникла як тільки Червона армія звільнила Пряшівщину. У листі до Хрущова з'їзд делегатів українських районів цієї землі звертався з проханням: "Коли буде вирішуватися питання Закарпатської України, пам'ятати, що на Пряшівщині також живуть українці, котрі своїм національним укладом життя і культурою є єдинокровними братами закарпатських українців. Тільки тепер нам представилась єдина можливість вільно визначити свою національну приналежність. Сердечно просимо вашого покровительства".

Тож тодішній керівник УРСР не заперечував, аби Собранецький повіт (28 360 мешканців), Снинський (27 495), Гуменський (33 918), Стропківський (15 132), Маковецький (23 235), Топлянський (21 593) і Секчевський (30 378) увійшли до складу Карпатської України.

Наголошуючи спільність етносу по обох схилах Карпат, українці Пряшівщини вказували, що "наш народ на півдні Карпат завжди любив ходити на ярмарки в Радоцину, в Ждиню, в Висову, в Криницю і т.д. Любив ходити туди і на відпусти. Там чув таку ж мову, як і в своїх селах, там люди жили такими ж звичаями, як і по сю сторону, там співали ті ж пісні, як і в нас".

Терени лемків, що розселялися на північному схилі Карпат, як і всю Західну Галичину, Хрущов хотів передати до Дрогобицької області, зокрема населені пункти Ярославського, Пшеворського, Перемишльского, Ново-Сончського, Грибівського, Горлицького, Яслівського, Кросновського, Бжозовського, Сяноцького й Лисківського повітів загальною площею 6156 кв. км.

Територію Південної Буковини Микита Хрущов сподівався включити до Чернівицької області в складі Гура-Гуморського, Кимпилунгського, Радауцького, Серетського й Сучавського повітів загальною площею 6692 кв. км.

Правда, ці його плани виявилися нездійсненими, оскільки доля українського населення тоді вирішувалася в Кремлі. Саме тому, коли в ньому господарем став Микита Хрущов, він одразу ж повернувся до втілення своїх соборницьких задумів, що засвідчено передачею УРСР в тодішньому правовому полі Кримської області. Обіцяв він про приєднання до матері -України й українцям Берестейщини. Не встиг. А більшовицька партія про всіх українців не пам"ятала...

Володимир Сергійчук,



професор Київського національного університету імені

Тараса Шевченка, доктор історичних наук.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка