Україна Міністерство освіти і науки України



Сторінка3/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.56 Mb.
1   2   3

За матеріалами:

Видатний український педагог инський. [Електронний ресурс]. Режим доступу:


http://www.ukrlit.vn.ua/article/358.html
В.О. Сухомлинський про роботу над словом

Педагог справді народний, глибоко національний, В.О. Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енцикло­педичності знань був передусім учителем української мови й літератури.

Головне завдання словесника, за його переконан­ням, — це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духов­ного світу дитини. Адже рідна мова — одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В. Сухомлинський занотовує: «Дві рід­ні мови — це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педаго­гічне кредо.

Методична спадщина В. Сухомлинського досить ба­гатогранна і глибока: він торкається проблем форму­вання мовної культури як учнів, так і вчителів-словесни­ків, конкретних методичних питань щодо різних мов­леннєвих рівнів.

Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхньо­го життя». У багатьох його працях («Слово рідної мо­ви», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходимо від­повіді на актуальні питання: як навчити дитину сприйма­ти, розуміти слово і вдало використовувати його в ус­ному й писемному мовленні.

Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той підніма­ється на сходинку високої людської культури. І навпа­ки, низька мовна культура збіднює духовний світ люди­ни. Із живої думки і слова «почалося становлення лю­дини: мисль, втілена в слово, підняла нас над приро­дою, над усіма речами і явищами, над епохами і століт­тями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших по­чуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, ра­дості і болі народу — всі його духовні цінності, творе­ні століттями».

Оволодіння культурою слова є неодмінною переду­мовою успішного навчання і розумового розвитку дити­ни. Слово й думка нерозривно пов'язані. Коли учень учиться висловлювати думку, він обов'язково вдоскона­лює і мислення. Вираження думки словом дає змогу заглиблюватись у суть пізнаваного.

Тим часом ми нерідко забуваємо про найважливіше джерело знань — довкілля, змушуємо дітей зубрити, тамуючи їхню думку, забуваємо те, чого вчили Камен­ський, Песталоцці, Ушинський.

Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань — у природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші від­тінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові.

У Павлиській школі присвячувалися спеціальні уроки таким словам, як зоря, вечір, степ, поле, річка, дзюрчить, мерехтить, гримить...

Сухомлинський вимагав від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвлен­ням. Він наголошував на тому, що чутливість до змісту і краси мови «виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова: його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення».

Красу слова особливо можна відчути в поезії. За­хоплюючись віршем чи піснею, діти чують музику сло­ва, проймаються найтоншими емоційними відтінками рідної мови. Школяр дістає велику насолоду, повторю­ючи слова, що запали йому в душу. Сухомлинський прагнув, щоб діти відчували й переживали музику пое­тичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли хлоп­чики й дівчатка були зачаровані красою навколишнього світу, він читав їм вірші.

«Одного разу ми вийшли в по­ле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глиби­ні якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав ді­тям рядки з вірша Тараса Шевченка:

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами, над ставами

Верби зеленіють...»

Діти повторювали за вчителем, творячи живий сло­весний образ. Насолоджуючись красою побаченого, на­магалися висловитися так, щоб зазвучала мелодія сло­ва. У такі хвилини душу дитини проймає поетичне нат­хнення. Діти шукають і знаходять слова для висловлен­ня своїх почуттів, думок, переживань. Зворушити дитя­че серце — означає відкрити ще одне життєдайне дже­рело думки. «Сила цього джерела в тому, — казав Сухомлинський, — що слово відбиває не тільки предмет, явище, дає їм означення в людській мові, а й втілює глибоко особисті сприймання, почуття, переживання».

У дитинстві кожна людина — поет. Але вчитель слушно зауважував, що було б наївним думати, ніби по­етичне натхнення приходить як чудесний дар. Душу пробуджує почуття прекрасного. Якщо це почуття не ви­ховувати, учень залишиться байдужим до краси приро­ди і слова. Поетична творчість — найвищий ступінь мов­ної культури, яка виражає сутність людської культури. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона — таке саме закономірне явище, як малювання, адже малюють усі, через це проходить кожна дитина. «Та поетична творчість стає звичайним явищем у духов­ному житті дітей лише тоді, коли вихователь відкриває перед дітьми красу навколишнього світу й красу слова. Як любов до музики не можна виховати без музики, так і любов до поетичної творчості не можна виховати без творчості».

Особливу увагу вчитель звертав на виразність, пра­вильність мови. Юнаки й дівчата люблять висловлювати свої думки в бесідах з друзями і, висловлюючись, не­мовби прислухаються до кожного слова, зважують йо­го повноту, змістовність, виразність. У цьому віці зрос­тає інтерес до краси слова, посилюється емоційна наси­ченість мови.

Безграмотність, невиразність мови, недорікуватість педагог прирівнював до невігластва: «...Кожне слово має свій зміст, невміння вибрати потрібне слово — те саме, що замість гостро заструганого олівця на уроці малювання користуватися цвяхом...»

В. Сухомлинський учив дітей замислюватися над сло­вом: що воно означає і коли його краще вживати. Для цього вже в початкових класах учні мали записну кни­жечку — «Словесну скриньку». До неї занотовували слова, які здавалися цікавими чи незрозумілими. Вчи­тель потім пояснював дітям значення або емоційне за­барвлення слова. У «Словесну скриньку» вміщувалися також звороти, фрази, речення, що сподобалися учневі.

Подорожі до джерел живого слова тривають і в під­літковому віці та в роки юності. Твориться скарбниця рідної мови, а одночасно проходить активний процес розумового, морального й естетичного виховання. Ад­же слово не тільки розгортає понятійну систему, а й впливає на діяльність емоційної сфери мозку. «Я не уявляю викладання мови, — переконував В. Сухомлин­ський, — без походів і екскурсій по рідному краю, без споглядання картин природи, без вияву почуттів у сло­вах. На березі річки, в полі, біля нічного багаття, в ку­рені під тихий шум осіннього дощу я вчу дітей вислов­лювати думку про те, що їх оточує. Радію, що моя лю­бов до слова передається дітям, захоплює їхні думки й почуття. Вони відчувають красу, аромат, найтонші від­тінки слова, творять свої оповідання-мініатюри про при­роду, складають вірші. Чутливість до краси слова — це величезна сила, що облагороджує духовний світ дити­ни. У цій чутливості одне з джерел людської культури».

Великого значення надавав він учнівським творам, бо «складання творів — це загальнопедагогічна проб­лема, від розв'язання якої залежить розумовий розви­ток дітей, багатство їхнього духовного життя».

У Павлиші з перших днів перебування в школі дітей учили ду­мати про те, що вони бачать, і говорити про те, що во­ни думають. Спостерігаючи явища природи, діти скла­дали твори з натури.

Творчість словом — це складний процес, який акти­візує розумову й психічну діяльність дитини, «це ні з чим не зрівнянний духовний стан, у дитини радісно б'ється серце, вона відчуває приплив енергії, переживає гордість творця».

Учений доводить, що складати твори-мініатюри діти можуть навіть у період дошкільної підготовки, бо сприйняття довкілля в них досить гостре й активне. Са­ме дитяче мислення схильне до творчості. Треба вести учнів на берег річки, ставу, разом з ними спостерігати, як сідає сонце за горизонт, відсвічуються різними бар­вами вода, поле, луки; допомогти дитині знайти потріб­не слово для висловлення думки, побудови фрази.

Упродовж навчального року учні початкової школи писали по п'ять-шість творів з натури, у 5—7-х класах — по сім-вісім, у 8—10-х — по три-чотири. Складати твори, за порадою вченого, діти повинні ще в період дошкільної підготовки, а починати записувати їх слід у третій чверті першого року навчання. У 5—7-х класах (сучасні 5 – 9 класи) даються теми, пов'язані з програмними творами. У власних роботах школярі висловлюють свої думки, ставлення до життя, до людей, до навколишнього.

Добра обізнаність Сухомлинського з особливостями мовлення учнів дала йому змогу визначити оптимальний варіант творчих робіт з мови. Ось деякі теми творів, що їх писали учні його школи:

1-й клас. Шкільний сад. Квіти біля школи. Вечірня зо­ря. Перша весняна квітка. Сутінки. Рибки в акваріумі.

2-й клас. Літо і осінь. Журавлі в синьому небі. Їжачок готується до зими. І під снігом у лісі життя. Як зерно стає хлі­бом. Ласкавий вітерець.

3-й клас. Схід сонечка. Осінь у саду. Як працюють бджоли. Осінні квіти. Перший сніг. Веселка. Моє цуценя. Вес­няний дощ.

4-й клас. Ставок і річка (порівняння). Коли починаєть­ся осінь. Сонячна галявина в лісі. Що посієш, те й пожнеш. Як­би я став невидимкою... Якою людиною я хочу стати. Куди відлітають лелеки.

5-й клас. Вранішня і вечірня зоря. За вікном осінній дощ. Багряний захід сонця. На сіножаті. Перший осінній замо­розок. Птахи відлітають у вирій. Вечір у лісі. Лелеки. Для чо­го людина живе на світі. Друзів пізнають у біді. Світ через краплю води.

6-й клас. Під лежачий камінь вода не тече (твір за прислів'ям). Яка людина є для мене прикладом. Яких кольо­рів і відтінків набуває листя, що опадає. Як змінюється степ пізньої осені. У лісі взимку. Весняні струмки. Твір за картиною А.Куїнджі «Українська ніч». Чи можна виявити стійкість, муж­ність у мирний час. Що для людини найдорожче в житті.

7-й клас. День «бабиного літа». Зимовий день у лісі. Степ восени. Вечірня зоря зимового дня. Твір за картиною-портретом О.Венеціанова «Дівчина з волошками». Мої думки про людей, що загинули за свободу і незалежність своєї бать­ківщини. Шила в мішку не сховаєш. Куй залізо, поки гаряче (твори за прислів'ями). Для чого нам потрібні знання. Нехай ніколи не буде війни.

8-й клас. Веселка. Цвітуть яблуні. Місячна ніч на Дніп­рі. Жайворонок у блакитному небі. Як росте трава. На кого я хочу бути схожим. Мій улюблений герой у художній літерату­рі і в житті.

9-й клас. Осінь у саду. Сонячний димовий день. Пам'ятний день мого дитинства. У чому щастя. Твір за карти­ною А.Куїнджі «Березовий гай». На кого я рівняюсь у житті (мій ідеал).

10-й клас. Бережи честь змолоду. Що я люблю і що я ненавиджу. Весняні краплі. Солов'ї у гаю. Перший день жнив. Степ літнього дня. Літній ранок. Твір за картиною В.Сєрова «Дівчина з персиками». Птахи відлітають у вирій.

Письмовим творам Василь Олександрович надавав особливого значення, оскільки вони є не тільки засо­бом перевірки практичних умінь і навичок з мови, а й знаряддям, за допомогою якого вчитель формує ці вміння й навички, збуджує інтерес до мови як навчального предмета.

В. Сухомлинський радив використовувати такий ефективний засіб навчання, як зразок письмового тво­ру. Хай це буде «повнометражний» твір чи твір-мініатю­ра — не має значення. Василь Олександрович спочатку разом з дітьми складав твір, допомагав створити образ, сформулювати думку, розгорнути сюжет, а згодом зао­хочував їх до творчості готовими зразками. Таких пей­зажних етюдів у павлиського вчителя було дуже бага­то.

Довершувало систему учнівської творчості вироб­лення індивідуального стилю. Цьому сприяють по-пер­ше, добре усвідомлений словник; по-друге, сформова­не чуття слова, здатність повністю відтворити мовну си­туацію; по-третє, усвідомлення того, що ту саму думку можна висловити по-різному. Творчості необхідно вчи­ти — це стійке переконання видатного педагога на ос­нові багатого вчительського досвіду.

Особливе місце Сухомлинський відводив збагачен­ню словникового запасу учнів. Для «Школи радості» він склав список слів рідної мови, що їх діти повинні за­пам'ятати. Скарбниця рідної мови починалася з най­простіших малюнків до слів мати, батько, бабуся, дідусь, сестра, брат, ліс, ставок, дуб, луг, берег.

Оволодіння рідною мовою визначає багатство, ши­роту інтелектуальних та естетичних поглядів особистос­ті, а тому вчений вимагав, щоб учителі всіх предметів збагачували активний, словниковий запас дітей, вчили їх думати, користуватися внутрішнім мовленням, правиль­но передавати свої думки усно й на письмі.

Навчити правильно говорити — це одна з ланок нав­чально-виховної роботи, від успіху якої великою мірою залежить духовне життя людини.

Сухомлинський вважав, що зацікавлення учнів рід­ною мовою сховане насамперед у самій мові. Слід тільки по-справжньому розкрити її красу. Він рішуче не по­годжувався з думкою, ніби мова належить до «сухих» навчальних предметів. «Засушують» її бездарні вчителі своїми примітивними уроками, байдужістю до рідного слова і дітей. У таких горе-вчителів рівень грамотності й мовної культури їхніх учнів, як правило, низький; уч­ні зневажливо ставляться до рідної мови, не знають жодного вченого-мовознавця, жодного вірша про рідну мову.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу позиція вченого щодо особистості вчителя рідної мови. «Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Викладання мови — це майс­терність творення людської душі, бо воно є найтоншим, найніжнішим діткненням до серця людини. Викладання мови — людинознавство, бо в слові поєднуються дум­ки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу».

Творче осмислення спадщини видатного українсько­го педагога й методиста збагачує досвід роботи над словом на уроках української мови. Заглиблюючись у його поради, побажання, переконуєшся, що кращої ме­тодики навчання рідної мови, як у Василя Олександро­вича Сухомлинського, по суті, нині немає. Варто лише вчителям опанувати її й уміло використовувати на прак­тиці.


За матеріалами:

Сухомлинський про роботу над словом. [Електронний ресурс]. Режим доступу:


http://www.ukrlit.vn.ua/article/968.html
АФОРИЗМИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

  • Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти.

  • Праця вчителя ні з чим не зрівнянна ... Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці; сталевар через декілька годин радіє вогненному потоку металу; орач, сіятель, хлібороб через кілька місяців милуються колоссям і зерном, вирощеним у полі... Учителю потрібно трудитися роки й роки, щоб побачити предмет своєї творчості; буває, що проходять десятиріччя і ледве починає виділятися те, що замислив; ніхто частіше від учителя не буває незадоволеним; ні в якій праці помилки і невдачі не приводять до таких важких наслідків, як в учительській.

  • Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до людини, безмежною любов'ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйнятливість почуттів — без цих якостей праця педагога перетвориться в муку.

  • Якщо в школах є насторожені, наїжачені, недовірливі і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з нею можна порівняти з блуканнями в сутінках.

  • Я домагався, щоб у кожної дитини в серці найрадіснішим, найдорожчим, найсвятішим були мати, батько, брати, сестри, друзі.

  • Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, стояча вода цвіте, а на холоді вкривається кригою, розум же людини, не знаходячи собі застосування, хиріє.

  • Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.

  • Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною.

  • Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

  • Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо.

  • Нікчемність – рідна сестра підлості.

  • Розніжені й розбещені індивідуми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість – радість споживання.

  • Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

  • Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане гарним громадянином.

  • Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

  • Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

  • Не вимагай від рідних неможливого.

  • Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

  • Совість – це емоційний страж переконань.

  • Роки дитинства – це насамперед виховання серця.

  • Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

  • Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, – з усякого погляду справжня людина.

  • Людина така, яке її уявлення про щастя.

  • Егоїзм – першопричина раку душі.

  • Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.

  • Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

  • Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.

  • Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – вони говорять погане про тебе.

  • Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.

  • Музика – це мова почуттів.

  • Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива.

  • Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.

  • Перш ніж полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину.

  • Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем.

  • Сім’я – це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.

Василь Олександрович Сухомлинський народився на Кіровоградщині і там же, у селі Павлиш, згодом створив свою «Школу радості». Його батько працював столярем і теслярем, майстрував і музичні інструменти. Мама, натрудившись на колгоспній ниві, вечорами розповідала дітям казки. За свідченнями односельців, у цій родині ніколи не карали дітей. Усі діти (троє синів і донька) стали вчителями української мови. Василь закінчив Полтавський педагогічний інститут, вчителював у своєму рідному селі Василівці, а згодом, пропрацювавши шість років директором Павлиської школи, став вихователем класу. Хоча за фахом був філологом, самотужки опанував математику, щоб викладати її «своїм» дітям.

В.О. Сухомлинський був відомим радянським педагогом. Павлиська школа, яку він очолював, стала знаменитою на весь світ. Загальновідомі традиції Павлиської школи, керованої В.О. Сухомлинським, з трудового вихо­вання та інших рис майбутнього громадянина, що робить люди­ну духовно багатою, гармонійно розвиненою, яка своєю поведін­кою, практичною діяльністю, світоглядною позицією повністю відповідала б законам і закономірностям національної менталь­ності й стала б носієм генетичної пам'яті рідного народу. У цій школі практично не залишали учнів на другий рік, не відправляли в спецшколи жодного відсталого учня. Поряд зі звичайними дітьми сиділи за партами і намагалися вчитися учні з незначними розумовими відхиленнями. Сухомлинський навчився вчити всіх. І після того, як у школу прийшов новий директор Микола Іванович Козак – людина спокійна, ділова, він повністю поділяв погляди Сухомлинського – справи йшли як і раніше. Павлиська школа довго трималася не стільки на директорі, скільки на його поглядах, ідеях.

Багато хто думав, що це особлива, прекрасна, дивна школа. А на справді вона була маленька, двоповерхова, стара, цегляна – її збудували ще на початку ХХ століття. Школа стара, але вчили у ній по-новому. У школі на 500 учнів діяло 80 різних гуртків: від гуртка вишивання до кібернетичного. А навколо школи прекрасний садок, майстерні, навчальна електростанція, теплиці, пасіка, стадіон. І все це збудували самі діти з допомогою дорослих майстрів …

В.О. Сухомлинський писав, що школа стає справжнім вогнищем культури лише тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ Книги, культ Рідного Слова. У школі був стенд з рекомендованою для читання літературою від Гомера до Хемінгуея під назвою «Людство буде читати їх вічно». Ще один стенд звучав : «Подумай, для чого людина живе на світі».

Постає питання: хіба це все зробив Василь Олександрович? Звичайно ні. У його творах зібрано все краще з досвіду школи попередніх років – праці десятків вчених, досвід тисяч учителів сконцентровано в його книгах і статтях.

У творчій спадщині В.О. Сухомлинського розглядаються про­блеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато інших. Хоч вони і не були новими у вітчизняній педагогіці, проте Василь Олександрович бачив у них нові проблеми та способи їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії і практики навчання та виховання. Існують думки про те, що педагогіка Сухомлинського дещо випередила свій час, її відрізняв певний романтизм і завищені очікування. Однак вона стала закономірною і серйозною протидією офіційній педагогіці, яка довгий час не помічала ні Сухомлинського, ні інших учителів-новаторів. В. О. Сухомлинський усьому світу показав, які результати дає школа, яка поважає школяра як людину, він довів, що можна підготувати до щасливого життя кожну дитину.

«Тридцять років безвиїзної праці в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнюваним щастям, — писав Сухомлинський у передмові до своєї книги «Серце віддаю дітям». — Що найголовнішим було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей».


Пропонуємо і Вам долучитися до відзначення 95 років від дня народження Василя Олександровича Сухомлинського (1918 – 1970), педагога-новатора, педагога-гуманіста, педагога, серце якого було сповнене щирої любові до дітей.
У навчальних закладах Чернівецької області можна провести такі тематичні заходи: відкриті уроки, учнівські науково-практичні конференції, семінари, бесіди, круглі столи, виховні години, конкурси, вікторини, присвячені видатному українському педагогові.
Старший науковий співробітник

Чернівецької філії

кандидат історичних наук, доцент І.Г. Дутчак

тел./факс. 55-17-08



e-mail: fiitzо@yandex.ru

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка