Том Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка24/34
Дата конвертації15.04.2016
Розмір6.6 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34

ЛІТЕРАТУРА

  1. Семенов А.К. Психология и этика менеджмента и бизнеса. / А.К. Семенов, Е.Л. Маслова – М.: Информационно-внедренческий центр "Маркетинг", 2009. — 200 с.

  2. Строцюк Ю.В. Сутність та значення позитивного іміджу підприємства. [Електронний ресурс] – Доступний з http://nbuv.gov.ua



Дмитро Сипченко,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: П.В. Захарченко,

д.е.н.,професор(БДПУ)
УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЙ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ
Конкурентне ринкове середовище вимагає від підприємства постійного вдосконалення. Для того, щоб бути конкурентоспроможним, підприємство повинно мати конкурентні переваги. Основним засобом отримання конкурентних переваг є пошук шляхів підвищення ефективності власної діяльності та удосконалення фінансового стану.

Актуальність цієї теми проявляється в тому, що розвиток дрібного виробництва створює сприятливі умови для оздоровлення економіки, оскільки розвивається конкурентне середовище, створюються додаткові робочі місця, активніше йде структурна перебудова; розширюється споживчий сектор. Крім того, розвиток малого бізнесу веде до насичення ринку товарами та послугами, до підвищення експортного потенціалу, кращому використанню місцевих сировинних ресурсів.

Мета роботи – дослідження шляхів удосконалення фінансової роботи малих підприємств.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань, як фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності; пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності; виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками; мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу; контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів. Фінансова робота підприємства здійснюється за наступними основними напрямками, а саме фінансове прогнозування та планування; аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Сутність фінансового контролю зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Треба відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії [1, c. 157-160].

Мета, яка полягає у пошуку та використанні шляхів удосконалення фінансового стану, – забезпечення зростання ринкової вартості підприємства в довгостроковій перспективі. Основним завданням є виявлення шляхів удосконалення фінансового стану за рахунок мобілізації внутрішніх резервів підприємства – явних та прихованих. Пошук таких резервів проводиться шляхом ґрунтовного аналізу всіх складових його діяльності.

Основним заходом покращення фінансового стану є збільшення виручки від реалізації. Щоб збільшити обсяги реалізації, треба максимально реалізовувати збутову діяльність підприємства. Також одним із важливих шляхів удосконалення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів. особливу увагу слід звернути на приховані резерви.[2, c. 14, 15].

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств. Основні завдання фінансової діяльності такі:

1. Вибір оптимальних форм фінансування структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості.

2. Балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів.

3. Підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

З проведеного дослідження можна зробити висновок, що забезпечення ефективної виробничо-господарської діяльності підприємства неможливе без якісного прогнозування, аналізу та контролю фінансової діяльності підприємства. При виконанні усіх цих заходів підприємство отримує можливість досягнути бажаних результатів та стати більш конкурентоспроможним, а на рівні малого бізнесу, якому характерна жорстка конкуренція, це єдиний вихід залишитися на ринку у довгостроковій перспективі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Азаренкова Г. М. Фінанси підприємств : навч. посібник [для самост. вивч. дисципліни]. / Г. М. Азаренкова, Т. М. Журавель, Р. М. Михайленко. – 3-тє вид., виправл. і доп. – К. : Знання-Прес, 2009. – 299 с. – ISBN 978-966-311-073-8.

2. ДКРС і Держказначейство // Фінансовий контроль. – 2007. -№ 2. – 317 с.

Олександр Соколов,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Сидорченко Т.Ф.,

к.е.н., доцент
ПІДТРИМКА МАЛИХ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ ЦЕНТРАМИ НАУКИ, ІННОВАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Зарубіжний досвід показує, що в умовах ресурсної незабезпеченості малого інноваційного бізнесу найважливішим чинником його існування є організація своєрідною мережі його підтримки. Основні напрямки її такі :


  • фінансова підтримка (наявність численних доступних джерел державного і приватного капіталу;

  • матеріально -технічна підтримка (здача в оренду і можливість покупки , у тому числі на пільгових умовах , засобів виробництва – будівель і споруд , техніки , наукового обладнання , транспортних засобів , оргтехніки і т.д.);

  • інформаційна (забезпечення можливостей користування інформаційними мережами і технічними бібліотеками , доступу до баз даних і т.д.);

  • консультативна (розвиток спеціалізованих послуг консультування , орієнтованих на організаторів дрібних інноваційних підприємств , з питань оподаткування, страхування, планування, маркетингу, ведення звітності , оформлення патентів ) .

На створення таких мереж підтримки спрямовані сьогодні зусилля урядів місцевих органів влади, громадськості , університетів , приватного бізнесу.

Одним з важливих елементів підтримки малого інноваційного бізнесу є інфраструктурні організації, такі як агентства розвитку підприємництва, навчально- ділові центри, бізнес- інкубатори, технопарки та інноваційно- технологічні центри. Розвиток мережі подібних об'єктів інфраструктури стало неодмінним елементом усіх державних програм підтримки малого підприємництва , як державних , так і переважної більшості регіональних .

Регіональні державні центри науково -технічної та економічної інформації виконували подібні завдання з моменту свого заснування. Саме через них було організовано збір і поширення науково -технічної інформації , формування регіональних та загальнодержавних баз даних про науково-технічному розвитку, проводилося підвищення кваліфікації науково-технічних працівників наукових та виробничих організацій. І Центри науки , інновацій та інформатизації , створені на їх базі , мають потенціал виконувати , в тому числі роль регіональної структури підтримки малого інноваційного бізнесу по всіх чотирьох основних напрямах за умови підтримки такої діяльності з боку держави.

Основні послуги регіональних Центрів науки, інновацій та інформатизації з підтримки малого інноваційного бізнесу:

1. Фінансова підтримка:

- Можуть виступати операторами з відбору та супроводу проектів , конкурс на реалізацію яких проводиться державними структурами , в т.ч. регіональними;

- Пошук інвесторів для існуючих і старт- ап проектів , пошук виконавців для високотехнологічних проектів.

2. Матеріально-технічна підтримка:

- Розміщення офісів інноваційних компаній;

- Організація місць колективного користування, оснащених високопродуктивної обчислювальної технікою, спеціалізованої оргтехнікою, науковим обладнанням;

- Транспортне обслуговування;

- Конференц-сервіс;

3. Інформаційна підтримка:

- Пошук партнерів зі створення і виробництва конкурентоспроможної продукції або технології (в т.ч. на принципах субконтрактації );

- Інформування про нові досягнення в галузі підприємства та суміжних галузях;

- Надання даних маркетингових досліджень;

- Інформування про міжнародні програми і конкурсах (в т.ч. шляхом створення регіонального контактного пункту таких програм);

- Можливість розміщення веб -сайтів резидентів інкубаторій на хостингу Центру та розміщення партнерських веб -сторінок на основному сайті Центру;

- Послуги колл- центру;

- Сприяння у проведенні маркетингових кампаній;

- Формування баз даних і забезпечення доступу до них;

- Проведення патентного пошуку.

4. Консультативна та сервісна підтримка планування, маркетингу , ведення звітності , оформлення патентів:

- Бухгалтерські та юридичні послуги;

- Проведення у підготовці виставок і конференцій;

- Організація навчання з різних напрямків ведення інноваційного бізнесу;

- Консультації з питань інтелектуальної власності;

- Послуги з трансферу технологій;

- Підготовка бізнес–планів ;

- Підготовка документації для участі в проектах.



Світлана Сугоняко,

студентка 5 курсу факультету

економіки і управління

Науковий керівник Гриценко М.П.,

к.е.н.,доцент (БДПУ)
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються вдосконаленням системи податків, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій. Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки – це не тільки практична, а й досить складна наукова проблема. Докорінно новим етапом в історії розвитку податкової політики України став Податковий кодекс. Однак, неоднозначні та непрозорі правила, які викладені в положеннях кодексу, певною мірою гальмують підприємницьку активність серед платників податків, стимулюють розвиток тіньової економіки та не є достатньо ефективними для стимулювання економічного розвитку України. 

Метою статті є розгляд впливу податкової політики на економічний розвиток України.

Необхідно відзначити, що питання податкової політики, її місце в державному регулюванні економічного розвитку розглядали у своїх працях такі зарубіжні вчені, як Ф. Кене, У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.Р. Мак-Куллох, А. Вагнер, А. Пігу, Дж.М. Кейнс, А. Лаффер, Дж. Стігліц, Н. Тургенєв, В.М. Пушкарьова, Д.Г. Черник, І.І. Янжул та ін. У вітчизняній фінансовій думці проблеми оподаткування залишаються невирішеними і знаходять своє відображення в працях В.Л. Андрущенка, О.Д. Василика, В.П. Вишневського, Ю.Б. Іванова, А.І. Крисоватого, П.В. Мельника, А.М. Соколовської, В.М. Федосова, С.І. Юрія та ін.

Україні через об’єктивні обставини ризик „перегріву”, на жаль, не загрожує, тому роль держави зводиться до розроблення та реалізації економічної політики, спрямованої на забезпечення економічного зростання. Існує багато перешкод, які неможливо оминути й необхідно долати. Навколо того, як це слід робити, й точиться більшість суперечок. Основоположними напрямками державної економічної політики, як правило, визнаються забезпечення певного рівня економічного зростання, забезпечення максимально можливої зайнятості населення, встановлення контролю над інфляцією для стабілізації цін та інші. Вони визначають загальний напрям дій держави в економічній сфері, які включають у себе цілий ряд заходів. Одним із складників економічної політики є податкова політика.

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері податків і є однією зі складових економічної і фінансової політики[3, С. 43].За допомогою певної податкової політики можна регулювати соціально-економічні процеси, такі як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя, рівень споживання певних товарів.ї. Використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань. Вирішення його потребує вивчення світового досвіду впливу різних засобів податкової політики на економічні процеси. Але слід враховувати, що у специфічних економічних умовах України ці засоби можуть мати зовсім інші наслідки, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою, і ніж ті, на які розраховували при їх впровадженні. В умовах значного рівня монополізації, економічної та політичної нестабільності, виробники інвестиційних і споживчих товарів під впливом стимулюючої податкової політики можуть відреагувати на зростання сукупного попиту не збільшенням обсягів виробництва, а їх скороченням і підвищенням цін. [1]

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов’язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки. [4, с. 125]

У ринкових умовах суттєвого значення набуває ефективна податкова політика, через яку акумулюються фінансові ресурси для забезпечення суспільних потреб, а також здійснюється регулювання економічних відносин. Вона визначається певним ступенем впливу держави на соціально-економічні процеси і змінюється під впливом тенденцій у світовій економіці. Податкова система, її рівень конкурентоспроможності та податкова політика є важливими індикаторами гармонійного розвитку наці­ональної економіки та наближеності до світових стандартів.


ЛІТЕРАТУРА

1.Податковий кодекс України від 23.02.2012 № 4453-VI ( 4453-17 ) [Електронний ресурс] // http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

2. Іванов Ю.Б. Функції податків та податкове регулювання /Ю.Б. Іванов// Формування ринкової економіки в Україні: Науковий журнал. – 2009. – №19. – С.36

3. Петрович Й. Проблеми розвитку та шляхи вдосконалення податкової політики України / Й. Петрович // Банківська справа : зб. наук. праць. – 2008. – № 6. – С. 43


Роман Трикозенко,

магистрант инженерно-информационного факультета

Научный руководитель: Н.Е. Левданская,

к.э.н., доцент

(Минский институт управления)
Интернет-маркетинг как инструмент развития организации
Развитие современных информационных технологий значительно повлияло на ведение традиционного бизнеса. Интернет стал не только источником информации, но и сферой бизнеса.

Сегодня, когда бурно развиваются и широко внедряются интернет-технологии во все сферы человеческой жизни, количество компаний в странах СНГ, использующих интернет-маркетинг, постоянно растет.

Любая компания, реализующая в своей деятельности маркетинг, стремится наиболее полно удовлетворить потребности существующих и потенциальных потребителей в необходимых товарах и услугах. С помощью интернет-маркетинга компания может оперативно реагировать на текущие изменения на рынке.

Информация о потребителях и конкурентах способствует успешному ведению бизнеса в Интернете. Чем полнее и детальнее представлена необходимая информация, тем больше шансов на успех.

Компании необходимо отслеживать и изучать своих клиентов, чтобы предлагать им товары и услуги, которые у них будут пользоваться спросом. Поэтому для получения таких данных компания часто прибегает к использованию специальных программных средств, что зачастую сопряжено с возникновением этических и правовых проблем [1, с. 23].

Перед тем как воспользоваться интернет-маркетингом, необходимо четко знать: нужен ли Интернет для ведения данного бизнеса. Для этого необходимо выявить факторы, которые способны как благоприятно, так и отрицательно повлиять на деятельность компании.

Целенаправленное изучение актуальной проблемы и разработка на этой основе рекомендаций по обеспечению ее наилучшего решения является маркетинговым исследованием.

Основными направлениями традиционных маркетинговых исследований являются:

– исследование рынка;

– исследование покупателей;

– исследование конкурентов;

– исследование предложения;

– исследование товаров;

– исследование цены;

– исследование эффективности политики продвижения товаров и др.

Для маркетингового исследования в Интернете характерны направления, аналогичные традиционному маркетинговому исследованию.

Отсутствие необходимых знаний и опыта в данной сфере приводит многие компании к многочисленным ошибкам при реализации интернет-маркетинга. Несомненно, расходы на интернет-маркетинг будут увеличиваться с развитием интернет-технологий и скоростью их проникновения в различные сферы жизни. Поэтому основная проблема, которая возникнет перед компанией, будет связана с эффективностью внедрения данных технологий и их оценкой [2].
ЛИТЕРАТУРА

1. Енин Ю. И. Основы интернет-маркетинга: учебно-методический комплекс /Ю.И. Енин, В.С. Голик, А.П. Ковалев; Минский ин-т управления – Минск :Издательство МИУ, 2013. – 160 с.

2. Развитие интернет-маркетинга в Республике Беларусь. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://marketing.by/main/school/personally/0059561/

Вікторія Уварова,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Г.В. Казачковська,

к.е.н., доцент (БДПУ)
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ САНАТОРНО-КУРОРТНИМ ЗАКЛАДОМ
Актуальність дослідження. Сучасний стан господарювання вітчизняних підприємств санаторно-курортного комплексу характеризується нестійкими тенденціями функціонування, що в основному обумовлюється сезонними коливаннями попиту, недостатнім рівнем якості обслуговування та організаційним консерватизмом процесу управління. Саме це обумовлює актуальність проблеми дослідження з метою розроблення рекомендацій для удосконалення системи управління санатрон-курортним закладом.

Ступінь досліджуваності проблеми. Дослідженням санаторно-курортної діяльності з економічних та організаційних питань в сфері санаторно-курортної справи займалися Любіцева О.О., Павлов В.І., Черчик Л.М., Фоменко Н.В., Артюхова І.В., Казачковська Г. В., Коніщева Н. Й., Балабанова О.І.

Мета дослідження. Визначити шляхи удосконалення системи управління санаторно-курортним закладом як складової туристичної індустрії та проаналізувати стан та його структуру, зокрема, у м. Бердянськ на прикладі санаторію «Бердянськ».

В ході виконання наукової роботи було використано методи емпіричного (спостереження, вимірюван­ня, аналізу та синтезу), теоретичного (сходження від абстрагова­ного до конкретного) дослідження.

Сутність дослідження. Для досягнення поставленої мети, були виконані наступні завдання. Було охарактеризовано основні поняття принципів системи управління організацією, визначено чинники розвитку системи управління організації сфери послуг, розглянуто особливості формування та ефективності дії стратегій управління санаторно-курортного закладу, проаналізовано структуру управління санаторно-курортного закладу «Бердянськ», обґрунтовано SWOT- аналіз санаторно-курортного закладу «Бердянськ» [1, с. 56]. Проведено огляд теоретичного матеріалу, присвяченого системі управління санаторно-курортним підприємством, дається визначення організації, описуються основні принципи, з якими стикаються організації даної сфери [2, с. 128].

В результаті проведеного аналізу структури управління санаторно-курортним закладом "Бердянськ" були виявлені проблемні питання у роботі підрозділів, а саме: відсутність системи навчання та підвищення кваліфікації персоналу санаторію; відсутність матеріальної системи стимулювання трудової активності працівників санаторію; відсутність системи в реалізації маркетингової стратегії.

Матеріали проведеного дослідження дозволили нам запропонувати шляхи щодо удосконалення системи управління санаторно-курортним закладом, а саме рекомендовано:

реалізувати впровадження системи навчання та підвищення кваліфікації персоналу санаторію;

запровадити систему матеріального стимулювання трудової активності працівників закладу;

розробити «Положення про відділи» і «Посадові інструкції» ;

здійснити моніторинг реалізації маркетингової стратегії та внести корективи в програму маркетингової діяльності на 2014-2015 р.р.

Впровадження запропонованих рекомендацій, на нашу думку, забезпечить розвиток системи управління санаторно-курортним закладом.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Зайцева Н.А. Менеджмент в социально-культурном сервисе и туризме/ Н.А,Зайцева .– Изд. центр «Академия», 2003. – 226 с.

  2. Пономаренко В.І. Менеджмент закладів оздоровлення та відпочинку в рекреації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.І. Пономаренко, А.М. Мамедов, І.О. Сисоєва та ін. За ред. В.І. Пономаренка. – К. : 2005. – 415 с. .



Юлія Федотова,

студентка 5 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Сидорченко Т.Ф.,

к.е.н., доцент
БЕЗРОБІТТЯ ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ
Актуальність. Безробіття є не тільки економічною, але й серйозною соціальною проблемою. Причому соціальні аспекти даної проблеми є більш суттєвими для суспільства. Головними причинами високого рівня безробіття є: спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний). Безробіття у нашій країні набуло масового характеру і складає реальну загрозу для державного та суспільного благополуччя, відбувається зростання напруги на ринку праці, рівня та тривалості безробіття, поширюється розвиток вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальна трудова міграція тощо. Отже, проблема соціальної захищеності та зайнятості населення є вкрай актуальною для суспільства та держав.

Ступінь досліджуваності проблеми. Розробкою шляхів вирішення проблеми безробіття в Україні займалися такі відомі науковці, як А. Бабаскін, Д. Богиня, Я.Безугла, П. Василенко, В. Венедиктов, І. Веселяк, С. Дріжчана, В. Жернаков, С. Іванов, Г. Кондратьєв, О. Магницька.

Мета дослідження. Дослідження основних проблем та наслідків безробіття в Україні, а також визначення напрямків подолання кризових явищ на ринку праці.

Сутність дослідження. Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки [1].

Рівень безробіття в країні напряму залежить від стану економіки країни. Проблема безробіття в країні є однією з головних. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – фахівців. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Усі країни світу докладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

На сучасному етапі основними причинами безробіття в Україні є: звільнення внаслідок реорганізації чи ліквідації виробництва, скорочення штатів, звільнення за власним бажанням, неможливість знайти роботу після закінчення школи або вищого навчального закладу, звільнення через закінчення терміну контракту.

Розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави [4].

Запорукою вирішення проблеми безробіття в Україні є розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття [7].

Основні висновки. Проблеми безробіття в Україні вимагають від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. В Україні повинна проводитись політика покращення зайнятості. Зокрема, надання дотації підприємцям, які беруть на себе зобов’язання підтримувати обумовлений рівень зайнятості, надання консультаційної допомоги безробітним. Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт. Метою державних і регіональних програм зайнятості повинно бути сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Колишня Л. М. Безробіття в умовах формування ринкових відносин / Л. М. Колишня // Україна: аспекти праці. 2010. No 6. С. 911.

  2. Безтелесна Л. І. Державне регулювання зайнятості : підручник [для студ. вищих навч. закл.] / Л. І. Безтелесна, Г. М. Юрчик / Національний ун-т водного господарства та природокористування. Рівне : НУВГП, 2006. 210 с.

  3. Левчук Г. В. Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в Україні / Г. В. Левчук // Вісник Бердянського університету економіки. No 3(7).2009. С. 7579.



Татьяна Фурс,

магистрант Минского института управления

Научный руководитель: Н.Е. Левданская,

к.э.н., доцент

(Минский институт управления)
МЕДИАПЛАНИРОВАНИЕ КАК ТЕХНОЛОГИЯ УПРАВЛЕНИЯ

В СРЕДСТВАХ МАССОВОЙ КОММУНИКАЦИИ
Современный рынок рекламы характеризуется высокой динамикой развития, информационной насыщенностью и применением высоких технологий как при производстве рекламы, так и при ее размещении. В данный процесс вовлечено множество участников, финансово-экономических институтов, общество в целом. Реклама отображает современный подход к развитию конкурентных отношений. Опираясь на социокультурные критерии, она влияет на развитие экономических, общественных и социальных связей.

Одним из важнейших элементов управленческой деятельности является планирование. При проведении информационных кампаний планирование также выступает их центральным звеном. В современной отечественной литературе, посвященной рекламным кампаниям, а это не что иное, как разновидность информационной кампании, широкое распространение получил термин "медиапланирование" [1, с.7].

При проведении любой рекламной кампании важным условием является воздействие на потенциальных потребителей товара или услуги. Ключевым фактором успеха при этом является следующее утверждение: необходимая информация должна быть донесена до нужной аудитории в правильное время. Соответствие на практике данному утверждению обеспечивает медиапланирование.

Медиапланирование является частным случаем процесса планирования деятельности. Оно подчиняется общим принципам планирования, таким как:

1) конкретность и измеримость;

2) принцип маржинальности;

3) ориентированность во времени;

4) непротиворечивость и др.

Однако, учитывая то, что медиапланирование представляет собой разработку плана массовой коммуникации, существуют и отличительные особенности данного процесса. Они связаны как с современными процессами, происходящими в средствах массовой информации (глобализация, конгломерация, демассификация), так и со спецификой каналов распространения рекламы, а также с контекстом, в рамках которого развиваются все процессы на рекламном и медиа рынке.

Процесс медиапланирования начинается с изучения исходных данных – характеристик товара, рынка и целевой аудитории.

На основе общих маркетинговых целей устанавливаются цели и задачи медиапланирования. Затем выбирается медиастратегия, предполагающая определение масштабов, сроков и интенсивности использования определенных типов рекламных каналов.

На следующем этапе разрабатывается медиаплан, который в дальнейшем будет оптимизирован под поставленные цели и задачи медиапланирования. Происходит его реализация, анализ и доработка в рамках продолжения текущей рекламной кампании или разработки новой.

Медиапланирование – важный инструмент управления информационной кампанией, без знания которого эффективно работать на рынке рекламы в настоящее время невозможно.
ЛИТЕРАТУРА

1. Бузин В.Н. Медиапланирование. Теория и практика: учебное пособие / В.Н.Бузин, Т.С.Бузина.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2010. – 495 с.



Людмила Цуркан,

студентка 4 курсу Інституту

психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Наук.керівник: Юхно Ю.М.,

к.е.н, доцент
ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СПОСІБ ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Однією з таких – є необхідність підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Тому виявлення дієвих механізмів, факторів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств є актуальною проблемою як на рівні окремого підприємства, так і регіону та країни в цілому. Основою забезпечення конкурентних переваг соціально-економічної системи в сучасних умовах є інноваційність економіки, тобто перехід на інтенсивний тип розширеного відтворення через розвиток науково-технічного прогресу та активізацію інноваційної діяльності.

Питання управління інноваціями, використання їх для підвищення конкурентоспроможності достатньо детально розкриті в працях таких вітчизняних та закордонних науковців, як В. Гриньов, Р. Фатхутдінов, II. Завлін, А. Казанцев, Л. Менделі, С. Ільєнкова, Л. Гохберг, А. Пригожий, Ю. Бажал, О. Ланко, Ю. Морозов, Н. Чухрай, О. Кузьмін, Д. Кокорін, Д. Стеченко та і н. Необхідність розвитку інноваційної складової економіки для забезпечення конкурентоспроможності країни обґрунтовують у своїх наукових роботах О. Амоша, Л. Антонюк, В. Геєць, А. Поручник, В. Савчук, Г. Скударь та багато інших. Незважаючи на таке різноманіття авторів та поглядів на різні аспекти інноваційної діяльності, досить багато важливих питань ще й досі не знайшли свого вирішення. Узагальнення існуючих підходів дає можливість зробити висновок про необхідність поглиблення дослідження факторів підвищення конкурентоспроможності підприємств та регіонів, виокремлення інноваційної діяльності як підґрунтя для реалізації довгоочікуваних позитивних економічних зрушень.

Розвиток інноваційної діяльності є визначальним напрямком, який забезпечує впровадження результатів досліджень і нових ідей у виробництво, підвищує його конкурентоспроможність і забезпечує сталі позиції на ринку товарів і послуг. На сучасному етапі постає нагальна необхідність системного підходу до аналізу та виявлення шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, виділення найважливіших чинників, які у короткий термін здатні підвищити ефективність процесу управління конкурентоспроможністю підприємств.

В сучасних умовах господарювання здійснення успішної конкурентної боротьби є однією з головних задач підприємства. Крім того, постійно йде процес розвитку засобів та методів виробництва, що призводить до ще більшої конкуренції, тому підприємству потрібно турбуватися про свою конкурентоспроможність.

Досягнення та збереження вітчизняною економікою конкурентоспроможного у світі рівня можливе лише за умов забезпечення конкурентоспроможності основної ланки економіки – підприємства. Для управління конкурентоспроможністю підприємства, моделювання цих процесів необхідно дослідити та виділити фактори її підвищення. Особлива роль в сучасних умовах відводиться інноваційній діяльності на підприємствах – впровадженню інноваційних процесів як у виробництво, так і у сфери управління кадрами, матеріально-технічним забезпеченням, збутом тощо [1].

Відомо багато способів підвищення конкурентоспроможності, одним з яких є впровадження інновацій. Інновації створюють нові методи досягнення конкурентоспроможності або кращі способи конкурентної боротьби при використанні старих засобів.

Згідно із підсумками розрахунку Індексу конкурентоспроможності регіонів України у 2012 році, перша п’ятірка лідерів не змінилася: місто Київ, Харківська, Дніпропетровська, Донецька й Київська області. Серед п’яти регіонів з найгіршими показниками також змін не відбулося, і наприкінці рейтингу – Херсонська, Кіровоградська, Житомирська, Чернігівська й Тернопільська області. Як і раніше, до першої десятки входять переважно великі промислові регіони і два міста-регіони, а замикають рейтинг найбільші сільськогосподарські області. Лідери національного рейтингу – регіони, що отримали найвищі бали за субіндексом «підсилювачі ефективності», до якого входять такі складові конкурентоспроможності: вища освіта й професійна підготовка, ефективність ринку товарів і праці, рівень розвитку фінансового ринку, технологічна готовність і розмір ринку.

Одже, такі високі показники відповідають другій стадії розвитку економіки України і пріоритетному значенню для даної стадії визначеної групи факторів при розрахунку Індексу конкурентоспроможності, тобто впровадження інновацій та систематичне ведення інноваційної діяльності підприємствами є необхідною умовою підвищення їх конкурентоспроможності.



ЛІТЕРАТУРА

1. О. Маслак. Основні проблеми інноваційної діяльності промислових підприємств регіону //Регіональна економіка. -2008.-№2.-с.261-269.

2. Грозна В.В. Підвищення конкурентоспроможності економіки України як передумова співробітництва з ЄС. // Актуальні проблеми економіки, 2006, 11(29): с. 130-134.

3. Коюда В. Інноваційна діяльність в Україні // Фінанси України.-2002.-№10.-с.99-102.



Анжела Чайка,

студент 4 курсу Інституту

психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник ст. викл. Задворна О.В.


ВПЛИВ СВІТОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЯ НА РОЗВИТОК УКРАЇНИ
Cучасний світ – надзвичайно складна і суперечлива система взаємовідносин країн і народів. Найважливішим завданням України на нинішньому етапі є визначення її місця в новій системі міжнародних відносин, яке обумовлюється її економічним потенціалом, географічним положенням та історичною спадщиною. Починаючи з середини 90-х років минулого століття незмінним стратегічним орієнтиром нашої держави є європейська інтеграція. Розвиток нашої держави дедалі більше залежить від стану її економічної і політичної співпраці як з сусідніми державами, так і з основними центрами сили у сучасному світі – Європейським Союзом, США, Росією, Китаєм.

Даною проблемою, як комплексом наукових проблем, пов’язаних з економічною глобалізацією та її фінансовою складовою – займаються як іноземні, так і вітчизняні вчені. Питання розвитку світового господарства та економік окремих угруповань країн світу перебувають у центрі уваги таких науковців як Дж.Тобін, Л.Клайн, А.Тейт, Дж.Гелбрейт, В.Іноземцев, А.Некіпелов, Ю.Акюза та М.Ширакаву, І. Хоминич, А. Макушкін, А. Архипов, В. Захожай та інші.

Мета дослідження ставить перед нами такі завдання: 1) прослідкувати явище світової глобалізації; 2) виявити вплив світової глобалізації для розвитку України; 3) можливі наслідки глобалізації для розвитку України.

Глобалізація – це сучасна форма міжнародних відносин, яка характеризується поширенням взаємозалежності між країнами в економічній, політичній і культурній сферах практично на всю земну кулю. Основним чинником розвитку глобалізації стала науково-технічна революція, особливо розвиток світової системи інформації, поширення Інтернету, який зробив можливим миттєвий зв'язок між людьми в різних кінцях світу і усунув перешкоди на шляху розповсюдження будь-якої інформації. [2].

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоздатності посідає одне з останніх місць. Через не конкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

Проведені дослідження показали, що вплив глобалізації на національну економіку України досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони. [1]. Позитивні сторони: 1), це можливість брати активну участь в обговоренні режимів регулювання міжнародних економічних відносин, а не бути осторонь, як це спостерігається тепер; 2) відбудеться скорочення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є дуже важливо, оскільки загальне підвищення цінової конкурентоспроможності українських виробників найактуальніше питання сьогодення. Наша країна виконає одну з головних умов поглиблення відносин з Європейським союзом та отримає можливість захисту інтересів України та її підприємств відповідно до міжнародних форм та процедур. [2].

Можливі негативні наслідки глобалізації для України: 1) збільшення розриву в рівнях економічного й соціально розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» – за даними ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила в 1960 р. – 1:30, у 1990 р. – 1:60, у 1999 р. – 1:90. [1]; 2) зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля; 3) економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішньо-національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища; 4) зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і її вихід з-під контролю України як держави. [1];

Таким чином, Україна поступово інтегрується: до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Зважаючи на той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації. В Україні слід виробити політику, що здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним наслідкам цього процесу.
ЛІТЕРАТУРА

1. М. Михайленко. Глобализация Украины: аспекты / Еженедельник 2000. [електронний ресурс] – Режим доступу: http://2000.net.ua/2000/ aspekty/10980.

2. Волович О.О. Національний інститут стратегічних досліджень / Глобалізація: переваги і загрози для нашої країни [електронний ресурс] – Режим доступу: http://horting.org.ua/node/952

Владислав Шевєлєв,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: П.В.Захарченко,

д. е. н, професор (БДПУ)
УПРАВЛIННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПIДПРИМСТВА ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ
Для нормальної роботи підприємства функціонування всіх ланок , потрібна матеріальна база . Основний виробничий фонд складається з будівель , устаткування, машин та інших засобів виробництва , які забезпечують роботу підприємства. Також для функціонування підприємства важливі не тільки основні засоби , але й оборотні активи. Від раціональності їх використання багато в чому залежить успішна робота підприємства . У цій статті хотілося б розповісти доступною мовою , що собою являють оборотні активи підприємства.

Оборотні активи – це грошові кошти які має в своєму розпорядженні підприємства або ті види активів які у разі потреби будуть звернені в кошти, продані або використані на протязі року : товарно-матеріальні запаси, цінні папери. Оборотні активи можуть бути як у грошовому еквіваленті, так і в будь-якому іншому з вибору компанії.

Як успішно використовувати оборотні активи підприємства?

Для успішного управління оборотними активами підприємства для початку потрібно знати їх класифікацію. Ця класифікація буде представлена з позиції фінансового менеджменту .

1. За характером формування фінансових джерела Вироблять чисті , оборотні і валові активи.

а) Валові активи – загальні активи сформовані за рахунок власного і позикового капіталу

б) Чисті оборотні активи – характеризують ту частину активів , яка сформована з власного капіталу і довгостроково позикового.

в) Власні оборотні активи – сформовані за рахунок власних капіталів компанії.

2. Види оборотних капіталів :

а) Запас матеріалів, сировини, напівфабрикатів. Характеризує обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробництво підприємства .

б) Запас вже готової продукції . Це вид оборотних активів , який характеризує кількість продукції вже виробленої та готової до реалізації , яка знаходитися в запасі.

в) Дебіторська заборгованість. Характеризує заборгованість юридичних або фізичних осіб на користь підприємства .

г) Грошові активи. До них відносяться всі грошові кошти підприємства в національній та іноземній валюті, а також короткострокові фінансові інвестиції .

д) Інші оборотні активи. Всі ті активи , які не включені в вище розглянуті .

3. За характером участі оборотних активів у виробничій циклі:

а)Оборотні активи підприємства, які беруть участь у виробничому циклі у вигляді сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

б) Оборотні активи підприємства , які беруть участь у фінансовому циклі підприємства – це всі товарно -матеріальні запаси у формі дебіторської заборгованості .

Оборотні активи підприємства управляються залежно від операційного циклу виробництва , які представляє собою період, за який сума оборотних активів пройде повний оборотний період. У процесі , якого відбувається зміна деяких їхніх видів .

Що б будь-яке підприємство функціонувало, йому необхідні оборотні активи, які представлені грошовими коштами.

Ефективно використовуються оборотні активи підприємства залежать від вибору політики управління ними. Важливість політики управління полягає в правильності вибору рівня і структури поточних активів і в правильному визначенні їх фінансових джерел. Виділяються три основних типи управління оборотними активами: агресивний, консервативний і помірний.

Основна проблема сучасних підприємств – нестача оборотних активів. Виходячи з цього , можна стверджувати , що своєчасний і об'єктивний аналіз рухів оборотних активів їх ефективне використання керівництвом, визначатиме фінансовий ріст підприємства .
ЛІТЕРАТУРА

1. Бєлов, А.М. Економіка організації (підприємства): Практикум / А.М. Бєлов, Г.Н. Добрин, А.Є. Карлик. – М.: ИНФРА-М, 2003.

2. Волков, О.І. Економіка підприємства: Курс лекцій / О.І. Волков, В.К. Сляренко. – М.: ИНФРА-М, 2004.

3. Грибов, В.Д. Економіка підприємства: Підручник. Практикум / В.Д. Грибов, В.П. Грузинів. – М.: Фінанси і статистика, 2004.



БІОЛОГІЯ.ЕКОЛОГІЯ.БЖД.ЗДОРОВ’Я.СПОРТ.РЕАБІЛІТАЦІЯ.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Юлія Арішака,

студентка 3 курсу Інституту

психолого-педагогічної освіти і мистецтв

Науковий керівник: Шаповалова Т.Г.,

доцент (БДПУ)
ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ – ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА НА УРОКАХ З «ОСНОВ ЗДОРОВ`Я»
Одним із важливих напрямів оновлення навчального процесу в загальноосвітній школі визначається компетентнісний підхід. Особливої значущості набувають питання формування нових життєвих стратегій, конкурентоспроможності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Чим потужніший життєвий ресурс людини, чим ширші її соціальні можливості, тим легше здолати кризові настрої, оволодіти конструктивно-перетворювальною позицією [1, с.5-7].

Увага вчених спрямована на вивчення сутності й змісту компетентністного підходу, розробленних інтерактивними шляхами і засобами формування і розвитку компетенцій в учнів початкових класів. Цією проблемою займалися: В. Адольф, Ю. Варданян, Б. Гершунський, C. Гончаренко, А. Маркова, Л. Мітіна, Н. Лобанова, Н. Остапчук, О. Пометун, О. Савченко, Л. Виготського, В.Давидова, О. Леонтьєва, Н. Менчинської, О. Мороза, Л. Подоляк, С. Рубінштейна та ін.

О. Пометун та Л. Пироженко визначили умовну робочу класифікацію інтерактивних технологій за формами навчання, в яких вони реалізуються. Автори розподіляють їх на чотири групи, в залежності від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання;

2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання;

3. Технології навчання у грі;

4.Технології навчання в дискусії.

Варто підкреслити, що в початковій школі в процесі інтерактивного навчання на уроках з «Основ здоров`я» вчителю треба враховувати вікові особливості учнів. Саме із цієї причини не всі інтерактивні вправи можна використовувати у навчально-виховному процесі дітей молодшого шкільного віку. Найбільш доцільними є такі, як «робота в парах», «два – чотири – всі разом», «мікрофон», «робота в малих групах», «незакінчені речення», «мозковий штурм», «вирішення проблем», «рольові ігри» [2, с.136].

В умовах інтерактивних технологій навчання, як показує дослідження, у молодших школярів формуються такі структурні компоненти комунікативної компетентності: комунікативна взаємодія (Л. Шипіліна ), комунікативні й організаторські вміння (А. Леонтьев, І. Раченко, В. Якунін ), комунікативні якості особистості (А. Бодалев, В. Кан-Калік, В. Лабудська, А. Мудрик), комунікативний самоконтроль; уміння запобігати конфліктним ситуаціям або продуктивно їх вирішувати; вміння комуніктивного мовлення; емпатія (І. Баранович ).[3, с.192].

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки завдяки постійній, активній взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання і розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що знають, уміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання з «Основ здоров`я» передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин у відповідній ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.


ЛІТЕРАТУРА

1.Єрмаков І. Феномен компетентнісно спрямованої освіти / І. Єрмаков // Школа. Інформаційно-методичний журнал. – № 12. – 2006. – С. 5 – 7.

2.Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: методичний посібник / Авт.-уклад.: О. Пометун, Л. Пироженко. – К.: АПН, 2002. – С.136.
Євген Бабич,

студент 1 курсу факультету

фізичного виховання

Науковий керівник: О.П. Мягченко,

к.хім.н, доцент (БДПУ)
СТАН ЗАХВОРЮВАНОСТІ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

НА ТУБЕРКУЛЬОЗ НАСЕЛЕННЯ ПГТ. ВАСИЛЬКІВКИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛ.
Актуальність теми полягає у дослідженні стану захворюваності населення пгт. Васильківки Дніпропетровської обл. на туберкульоз та з’ясування його причини.

Метою досліджнння є аналіз стану захворюваності на туберкульоз населення пгт. Васильківки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною базою написання роботи є: праці вітчизняних і зарубіжних авторів, а також дослідженні операції в економіці, матеріали періодичної преси, методичні вказівки, ресурси глобальної мережі Internet.

Сутність дослідження – з’ясовані епідеміологічні показники з туберкульозу у Васильківському районі за період з 2005 по 2012 роки.

Відомо, що туберкульоз – повiтряно-крапельна, а точніше повiтряно-пилова iнфекцiя. Збудником туберкульозу є мікобактерія туберкульозу. Вона відкрита у 1882 році німецьким вченим Робертом Кохом. Однак, туберкульоз може бути спричинений i мiкобактерiями африканською, бичачою, мишачою, пташиною та iншими.

До туберкульозу сприйнятливi приблизно 55 видiв домашнiх i диких тварин, риб та бiля 25 видiв птахiв, помiж ними та людиною можливе перехресне зараження. Зараження туберкульозом вiдбувається вiд хворих на туберкульоз людей i можливе вiд великой рогатой худоби, свиней, овець, кiз, коней, кролiв, птицi та інших [1]. Заразитися можливо при вживаннi інфікованих продуктiв харчування, зокрема сирого молока, погано провареного м'яса вiд хворих на туберкульоз тварин. Рознощиками туберкульозу можуть бути мухи, таргани, деякi клiщi; зараження можливе також при поцiлунках, допалюваннi чужих цигарок, через книжки, пошкоджену шкiру i т. iн.[3]

Один хворий на туберкульоз може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитимешся в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше.[3]. Це сприяє значному поширенню туберкульозу. Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Останнім часом щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.



Епiдемiю туберкульозу в Україні було оголошено ВООЗ в 1995 році. Щоденно в країні виявляють приблизно 82 нових випадки захворювання на туберкульоз i 30 хворих помирає вiд нього. За офiцiйними даними, кiлькiсть хворих на туберкульоз в Україні складає 1,4% населення, тобто 700 тисяч чоловiк, а за експертними оцiнками – близько 1,5 мiльйона. З них близько 120 тисяч – з активною, найбiльш заразною формою туберкульозу. Епідемія туберкульозу характеризується як триєдина епідемія. Це означає, що епідемія туберкульозу містить три складових. Перша складова включає зростання захворюваності на типовий туберкульоз, тобто такий, який спостерігався в до антибактеріальну еру. Друга складова епідемії зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, яка поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Третя складова епідемії зумовлена туберкульозом на тлі синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) та у інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Основні епідеміологічні показники з туберкульозу у Васильківському районі за період з 2005 по 2012 (на 100 тис. населення) наведені у таблиці.

Показник

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Захворюваність

55,5

39,6

45,6

63,0

86,7

64,1

64,4

53,0

Ефективність лікування

70%

70%

75%

75%

63,6%

70%

72%

48,6%

Розповсюдженість

180,5

178,4

199,4

189,1

237,0

224,5

187,5

168,1

Смертність

11,1

11,3

17,0

11,6

23,1

20,4

5,9

2,9


Висновок Таким чином, високий рівень захворюваності та смертності від туберкульозу на сучасному етапі пов’язують із соціально-економічними труднощами в країні, недостатнім фінансуванням системи охорони здоров’я, у тому числі протитуберкульозних заходів, збільшенням питомої ваги полі резистентних штамів МБТ, розвитком епідемії ВІЛ-інфекції яка знижує імунітет, а також низькою ефективністю заходів боротьби з туберкульозом серед вразливих груп населення.
ЛІТЕРАТУРА

1) Лечение туберкульоза: Рекомендації для національних програм. – Вид. 2-е / D. Maher, P. Chaulet, S. Spinaci, A. Harries. – Женева: ВОЗ / ТБ / 97, 1998. – 78 с. 2) Наказ МОЗ України № 384 від 09.06.2006 р. «Про затвердження Протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз». Київ. – 2006. – 87 с.



Дар’я Беседа,

студентка 2 курсу Інституту

філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. Б. Сопнєва,

к. пед. н., доцент (БДПУ)
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ВТОМИ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ.
Навчання – це певний етап у житті кожної людини, під час якого вона здобуває певні знання та навички, якими буде користуватися впродовж усього життя. Початок навчання має велике соціальне, психічне та культурне значення в житті людини.

Актуальність теми «Здоров’я школяра: негативні та позитивні тенденції» полягає у дослідженні здоров’я сучасних підлітків. Але навчання має ряд особливостей, які негативно впливають на здоров’я дитини. Таким чином, майже 90 % дітей шкільного віку мають відхилення у здоров’ї.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб визначити негативний та позитивний вплив навчання на здоров’я школяра.

Завдання роботи:

1) познайомитися з поняттям розумової праці та дослідити вплив цього процесу на здоров’я дитини;

2) визначити причини виникнення втоми та перевтоми у дітей шкільного віку;

3) дослідити методи боротьби з негативним впливом навчання на здоров’я школяра;

4) з’ясувати, що входить до валеологічних норм організації розумової праці.



Методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної, валеологічної та медичної літератури з ціллю досягнення мети та розв’язання поставлених задач.

У процесі навчання дитина знайомиться з новою та незнайомою для неї сферою – сферою розумової праці. При розумовій праці енергетичні витрати організму значно нижчі, ніж при фізичній. Однак, не варто вважати розумову працю легким заняттям для організму людини. Нехтування вимогами раціональної організації та гігієни під час розумової праці створюють серйозні передумови порушень здоров’я та працездатності людини. Головна особливість розумової праці у фізіологічному відношенні – це те, що головний мозок виконує функції не тільки координуючого, але й основного працюючого органу. При цьому значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, ускладнюються прийом і переробка інформації, утворюються нові комплекси умовних та безумовних рефлексів, зростають ролі функцій уваги, пам’яті, зростає напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Учні часто через розумову працю переносять стресові ситуації – це контрольні, самостійні роботи, іспити тощо. Всі ці фактори негативно впливають на фізичне та психічне здоров’я школярів.

Розумова праця, як і будь-яка інтенсивна робота, пов’язана із втомою. Що означає це поняття? Втома – це тимчасове зменшення функціональних можливостей організму, викликане інтенсивною або довгочасною працею, яке призводить до зниження працездатності [1, с.401]. Втома може проявлятися у зниженні кількості та якості виконуваної праці, а також погіршенням регуляції функцій організму [1, с.401].

У еволюційному плані втомлення формувалося як пристосувальна реакція. У людини втомлення – це захисна біологічна реакція [1, с.403].

Результатом нераціональної організації розумової праці може бути перевтома – комплекс функціональних порушень в організмі, викликаний надмірною втомою або прогресуючим накопиченням втоми, що зберігається протягом тривалого часу [1, с.403]. Якщо втома – це нормальне фізіологічне явище, то перевтому варто розглянути як патологічний стан [1, с.403].

Заходи боротьби з втомою повинні бути спрямовані на попередження перевтоми і прискорення відновлювальних процесів [1, с.404]. Для цього необхідно дотримуватися і регулювати режим дня школяра. Правильний режим дня школяра – це доцільно організований розклад добової діяльності, що відповідає віковим особливостям і передбачає автоматизм життєвих процесів, що повторюється кожен день [2,с.56]. Учні, які слідкують за своїм режимом дня, швидше втягуються у працю та менше втомлюються [2, с.56]. У задачу побудови режиму дня входить правильна організація сну, харчування, організація зміни видів діяльності – фізичної та розумової, чергування праці та відпочинку [2, с.56].

Отже, можна зробити висновок, що навчання – це складний процес, який несе в собі як позитивні, так і негативні тенденції. Неправильна організація цього процесу веде до порушення здоров’я дитини. Втома та перевтома – це основні показники неправильної організації процесу навчання. Щоб запобігти цьому, треба дотримуватися основних валеологічних норм організації розумової праці.
ЛІТЕРАТУРА

1. Велика медична енциклопедія / за ред. Б. В. Петровського – 3-є вид. – М.: Радянська енциклопедія, 1985. – 560 с.

2. Валеологія. Довідник школяра / С. Н. Заготова, – Донецьк: ПКФ «БАО», 1999. – 448 с.

Максим Будник,

студент 1 курсу факультету

фізичного виховання

Науковий керівник:О.П. Мягченко,



к.хім.н.,доц. (БДПУ)
АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПРИЧИНИ ЗМЕНШЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ

НАСЕЛЕННЯ БЕРДЯНСЬКА
Актуальність теми полягає у дослідженні стану здоров’я населення м. Бердянська, чисельність якого з кожним наступним роком зменшується. З’ясовано статистичні данні про смертність та її причини.
Ступінь досліджуваності проблеми досить висока, але потребує постійного моніторингу та уточнення причин цього процесу.

Метод дослідження – збір і обробка статистичної інформації про смертність у м. Бердянську. Чисельність мешканців у
м. Бердянську у 80-х роках 20 століття складала біля 150 тис., у 2013 році – біля 120 тис. Причина депопуляції – переважання смертності над народжуваністю. Основні причини смертності наведені у табл. 1

Таблиця 1
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка