Том Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка21/34
Дата конвертації15.04.2016
Розмір6.6 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   34

Висновок. Аналізуючи досягнення макроекономічної стабільності у перехідний період, слід зазначити, що можливим є використання тих інструментів, які у розвинутих економіках розглядаються як негативні. Зокрема, це стосується інфляційного фінансування економічного зростання, стимулюючої та компенсаційної ролі державних інвестицій, цільового використання зовнішньої і внутрішньої заборгованості та ін.

Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечуються, як правило фінансовою та монетарною політикою, які тісно взаємодіють між собою. Найважливішим при цьому є мінімізація потенційного конфлікту між урядом і центральним банком.


ЛІТЕРАТУРА

1. Ларіна Р. Р. Малий бізнес в Україні: роль та особливості розвитку в національній економіці :

[монографія] / Р. Р. Ларіна, О. В. Азаров. – Донецьк : «Вебер» (Донецька філія), 2007. – 300 с.

2. Жаліло Я. А. Теорія та практика формування ефективної економічної стратегії держави :

[монографія] / Я. А. Жаліло. – К. : НІСД, 2009. – 336 с.

3. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом

Європейської інтеграції» // Авт. кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т. стратег. дослідж.

Кирило Лазарєв,

студент 6 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: П.В. Захарченко,

д.е.н., професор (БДПУ)
МОДЕЛІ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Господарська діяльність підприємств в ринкових умовах ставить перед ними особливі вимоги до їх системи управління. Велика кількість чинників, що впливають на економіку підприємства, значна невизначеність цих чинників, відсутність однозначних аналітичних залежностей між параметрами, що характеризують діяльність підприємств, обумовлюють складність завдань управління ними.

Основною метою наукового дослідження є розробка моделей оптимізації стратегічного управління з використанням економіко-математичного моделювання.

Сучасна теорія стратегічного управління представлена досить різними підходами не лише до понять і моделей стратегічної поведінки, але і до їх інструментально-методичного забезпечення. На цьому фоні привабливою виглядає класифікація стратегічного інструментарію за трьома групами: конструктивно-аналітичний, на основі досвіду і знань та на основі ідей і інновацій. Перший включає: стратегічне планерування, аналіз чутливості, метод дискусій, сценарне планерування, теорію варіантів, теорію ігор, стратегічні семінари, класичні матричні моделі. Дослідний інструментарій включає логічний покроковий підхід, процеси розподілу ресурсів, культурні процеси, когнітивно-інтуїтивні методи, політичні процеси. Інноваційний підхід містить наступні дії: розширення кордонів появи інновацій, створення інноваційної культури організації, встановлення «простих правил», підтримка нестійкого нерівноважного стану організації, створення контексту для самонавчальної організації.

Синергетичний підхід до процесу управління стратегією управління спирається на принципи еволюційного розвитку. Відповідно до його ми розглядаємо стратегічну модель для мети його впровадження на підприємстві як процес її послідовного розвитку у складі чотирьох типів:



  1. Економічна модель стратегії синергетичного типа.

  2. Модель стратегічного планерування.

  3. Економічна модель з елементами повчальної стратегії.

  4. Модель інноваційного типа з повним вживанням повчальної стратегії.

Відповідно до характеристики кожного з трьох названих вище інструментів і чотирьох стратегічних моделей можна зробити висновки про міру відповідності кожної групи інструментів певної стратегічної моделі. Тенденція така, що при розвитку стратегічної моделі від економічної до інноваційної відбувається зниження вірогідності використання конструктивно-аналітичного інструментарію і зростання використання «дослідного» і «інноваційного» інструментів.

Таким чином, поєднання якісного змістовного аналізу стратегічних дій і їх результатів із застосуванням до цих процесів навіть окремих нескладних математичних моделей дозволяє підняти науково-практичну обґрунтованість стратегічних рішень. Це підкреслює, якими значними можливостями в майбутньому володіє методологія міждисциплінарного синергетичного підходу і його теоретичні основи для вдосконалення розвитку системи стратегічного управління.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Забелин П.В., Моисеева М.К. Основы стратегического управления. М.: Дело, 2007 – 311 с.

  2. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое управление и хозяйственная политика. М.: Ком книга, 2010 – 466 с.



Ігор Лєбєдєв,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління)

Науковий керівник: Сидорченко Т.Ф.,

к.е.н., доцент
РОЛЬ ЕЛЕКТРОННОЇ ТОРГІВЛІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Електронна торгівля як галузь економіки, сфера діяльності і предмет наукового аналізу – складне і багатогранне явище сучасного етапу глобалізації системи світових господарськихх зв'язків. Як відомо, така торгівля дає ряд переваг всім її учасникам. По-перше, вона забезпечує глобальну присутність, дозволяючи навіть найменшим фірмам виходити на різні ринки незалежно від їхнього місця розташування.

По-друге, сприяє підвищенню конкурентоспроможності, даючи можливість компаніям здійснювати гнучку до- і післяпродажну підтримку, надаючи необхідну інформацію про товар і швидко реагуючи на запити покупців. Тому еластичність попиту на електронних ринках вище, ніж на традиційних .

По-третє, дозволяє отримувати максимум інформації про потреби покупців і автоматично пропонувати, розробляти і виробляти товари, що відповідають їх перспективним вимогам.

По-четверте, підвищує гнучкість ведення бізнесу і забезпечує оперативну реакцію на зміну зовнішнього середовища.

По-п'яте, надає можливість практично необмежено розширювати асортимент і нарощувати збут при наявності налагоджених зв'язків з постачальниками (розширення асортименту не призводить до потреби збільшувати площу підприємства).

По-шосте, спрощує отримання та обробку замовлення і його оплату, взаємодія з постачальниками тощо. Сюди ж можна віднести відносне зниження витрат меню ( витрати продавців, зумовлені зміною цін).

Завдяки перерахованим перевагам можна знизити витрати на організацію та функціонування підприємства. Наприклад, витрати на створення традиційного торгового підприємства, що включають витрати на придбання, ремонт, дизайн та обладнання приміщень, значно вище, ніж на створення його сайту. Крім того, знижуються витрати на отримання маркетингової інформації: Інтернет являє собою досить дешеве джерело. При проведенні маркетингових досліджень шляхом опитувань і анкетування немає необхідності особисто зустрічатися з респондентом, можна охопити ширшу аудиторію.

Більшість дослідників вважають, що в електронній торгівлі знижуються витрати на рекламу. Передбачається, що в Інтернеті собівартість її створення та обслуговування нижче, а аудиторія рекламного впливу ближче до цільової, ніж при використанні традиційного рекламного носія. На нашу думку, зазначена теза правомірна по відношенню до одиниці вартості одного рекламного контакту. Стосовно до валового зниженню витрат на рекламу дана посилка вимагає додаткової аргументації.

Наступним напрямком виступає зниження витрат на зовнішні коммунікаціі. Автоматизація прийому і обробки замовлень і взаємодії з постачальниками істотно зменшує навантаження на персонал торгового підприємства.

Крім того, за інших рівних умов, штат співробітників торгового підприємства, яке функціонує у сфері електронної торгівлі, менше, ніж традиційного. Отже, можна використовувати працю працівників, що проживають в регіонах з відносно низьким рівнем оплати праці. У свою чергу, використання електронного документообігу для зовнішніх і внутрішніх зв'язків дозволяє знизити відповідні витрати.

В свою чергу покупці при використанні електронної торгівлі отримують ряд переваг:


  • можливість «глобального вибору»: покупець, що знаходиться в будь-якій точці земної кулі, може вибрати продукцію, яку він вважає найбільш кращою, незалежно від країни виробництва та її місця розташування;

  • необмежений за часом доступ (цілодобовий), тобто споживач може зробити замовлення або отримати інформацію в будь-який зручний для нього час;

  • персоналізація обслуговування, що обумовлює підвищення його якості;

  • доставка товарів у зручний для покупця час і місце;

  • розширення вибору, збільшення обсягу легкодоступної інформації;

  • економія часу на вибір товару, виробника, торгового підприємства і оформлення замовлення (для реалізації цієї переваги необхідні відпрацьовані технології торгівлі і мінімальна компетентність покупця в алгоритмах пошуку та відбору товарів);

  • різноманітність форм оплати: покупець може використовувати як її традиційні форми, так і платіжні системи Інтернету;

  • можливість безперешкодно обмінюватися інформацією про товари, торговельних підприємствах та якості обслуговування з іншими покупцями завдяки спілкуванню на форумах, конференціях тощо (у даному випадку необхідно враховувати, що виробники і продавці уважно відстежують відгуки й активно формують позитивну думку про себе і негативне – про конкурентах, однак при значній кількості відгуків істотно вплинути на загальну картину скрутно).



Ганна Ляшко,

студентка 5 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Н.І.Бабіна,

ст. викладач (БДПУ)
ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ СЕРТИФІКАЦІЇ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ ПІДПРИЄМСТВА ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ
Актуальність дослідження. Індустрія гостинності відіграє важливе значення в економіці держави, а сертифікація є вираженим акцентом конкурентоспроможності готельного підприємства. Великий і різносторонній попит на готельні послуги робить необхідним взаємне визнання результатів діяльності різних підприємств індустрії гостинності. Найвищий рівень такого визнання – сертифікація, яка гарантує, що послуга відповідає певним вимогам і має відповідну якість. Тож, актуальність теми обумовлена підсиленням рівня конкуренції серед готелів та інших засобів розміщення.

Ступінь досліджуваності проблеми. Слід зауважити на працях таких вчених, як Кардаш В.Я., Момот О.І., Калита П.Я., Шаповал М.І. та американських вчених Е.Демінг і Дж.Джуран. Не применшуючи внеску зазначених вчених у дослідження проблематики, слід акцентувати увагу на пошуку шляхів вдосконалення процедури сертифікації готельних послуг.

Мета дослідження. Метою є визначення організаційних аспектів сертифікації готельних послуг готелю Sun Resort.

Методи дослідження. Наукового пізнання, системно-структурний.

Сутність дослідження. Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з розвинених туристських держав світу. Але існує багато перешкод для цього розвитку, однією з яких є стан підприємств індустрії гостинності, що не відповідає сучасним світовим стандартам і як наслідок, є проблеми з сертифікацією готельних послуг. Наразі система сертифікації готельних послуг є недостатньо врегульованою з боку держави. Незважаючи на те, що сертифікація готельних послуг (послуг з розміщення) в Україні є добровільною процедурою (з 05.09.2012р.) велика кількість підприємств звертаються у відповідні органи сертифікації для отримання сертифікату відповідності.

Процедура проведення сертифікації готельних послуг включає етапи:



  • подання та розгляд заявки і опитувальної анкети на сертифікацію;

  • прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми сертифікації;

  • проведення комплексу робіт, визначених схемою сертифікації;

  • аналіз отриманих результатів і ухвалення рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;

  • видача сертифіката відповідності, занесення сертифікованої готельної послуги до Реєстру державної системи сертифікації;

  • підтвердження стабільності надання сертифікованих готельних послуг (технічний нагляд за сертифікованою послугою);

- інформування центрального органу виконавчої влади в галузі туризму про результати робіт із сертифікації готельних послуг та про результати оцінки.

Крім цього, в процесі сертифікаційних випробувань готельних послуг проводиться:



  • повне або вибіркове обстеження членами комісії приміщень, в яких надаються готельні послуги;

  • перевірка наявності скарг, претензій та вжитих заходів їх локалізації;

  • перевірка відповідності кваліфікації персоналу вимогам посадових інструкцій, затверджених у встановленому порядку;

  • оцінка процесу надання послуг, атестація підприємства або сертифікація системи якості;

  • вибіркові випробування послуги експертними методами.

Також, згідно з національним стандартом України встановлено класифікацію готелів та аналогічних засобів розміщення незалежно від форм власності за п'ятьма категоріями.

Тож, готелю Sun Resort бажано пройти сертифікацію та отримати категорію. Ця процедура дозволить підприємству:



  • отримати перевагу в конкурентній боротьбі на ринку надання послуг;

  • підвищити довіру контролюючих органів до підприємства;

  • контролювати безпеку для навколишнього середовища, життя, здоров'я та майна.

Таким чином, наявність сертифіката відповідності сформує сприятливе громадське, правове та економічне середовище для інтенсивного розвитку підприємств індустрії гостинності.

Основні висновки. Наряду з традиційними методами та засобами забезпечення якості послуг все більш широке значення набуває сертифікація. Дослідження показало, що в умовах виникнення ринкових відносин в Україні сертифікація стала практично єдиним засобом захисту споживача. Для підприємств індустрії гостинності сертифікація може бути ще одним важливим фактором для формування конкурентної позиції на ринку готельних послуг та досягнення позитивного іміджу.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Мальська М.П. Готельний бізнес: теорія та практика : навч. посіб. / М.П. Мальська, І.Г. Пандяк. – К. : Центр учбової л-ри, 2009. – 472 с.

  2. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. / М.І.Шаповал. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2011. – 475с.



Анастасія Макарова,

Студентка 2 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Задворна О.В.,

ст. викладач
ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Розвиток інтеграційних процесів в Європі є звичайним явищем, що визначає теперішній та майбутній її розвиток, місце в системі міжнародних економічних відносин. Що ж до інтеграційного руху України до Європейського Союзу, то тут, на жаль, ситуація не втішна. Головним здобутком України є лише визнання всіма учасниками та владними органами євроінтеграції як основного напряму розвитку держави та тісне співробітництво з деякими країнами – учасницями Євросоюзу.

На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин для українських вчених є досить актуальна тема інтеграції, яка всебічно висвітлюється в усіх періодичних виданнях.Метою даної роботи є визначити проблеми еміграції для населення України.

Європейська інтеграція — це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція — це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.[1] Відносини України ЄС були започатковані після здобуття незалежності України. Тоді вперше і пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати із державами – членами відкритий діалог та відкриті стосунки.

Позиція України щодо Євросоюзу була сформована вперше на законодавчому рівні в Основних напрямках зовнішньої політики України, що були схвалені Верховною Радою України 2 липня 1993 р. Ось починаючи із цього моменту Україна почала тяжіти до європейського інтеграційного об’єднання і від того моменту намагалась все ж таки приєднатись до ЄС, ці намагання ми можемо спостерігати і до сьогоднішнього дня.

Але зусилля української сторони не принесли на даний час бажаного результату. Так головниминевирішеними проблемами залишаються:

1) обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей – стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;

2) слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

3) недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видівдіяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;

4) невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;

5) відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем, а відтак – ефективне проникнення на висококонкурентні ринки найбільшрозвинутих країн, особливо в сегментах, пов’язаних з високотехнологічними виробами;

6) складнощі створення й удосконалення фондового ринку. Без нього, безвільного ринку капіталів малоймовірно здійснитип рискорену модернізацію;

7) недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсноїбази для виконання відповідних заходів.

Таким чином, Україні час зробити ревізію своїх суперечливих досягнень останнього періоду і знайти кращий шлях підвищення власного конкурентного потенціалу і здатності бути повноцінним суб’єктом міжнародних відносин. Основою успішності євроінтеграційних зусиль може стати не квапливість, а виваженість, не прагнення до формального результату, а врахування всієї сукупності реальних обставин і тенденцій. Без створення відповідного законодавства ЄС неможливе вирівнювання соціально-економічного розвитку країн – членів ЄС. Україна може стати членом ЄС лише через 15-25років. За цей час необхідно вирішити багато проблем: подолати бідність, побудувати демократичну, правову державу, проводити необхідні природо-захистні заходи і т. п. Звичайно, це потребуватиме нелегкої праці усіх без винятку громадян нашої держави.
ЛІТЕРАТУРА


  1. О.О.Шевченко. Вплив євро інтеграційного курсу України на стан і перспективи інноваційного розвитку національної економіки // Актуальні проблеми економіки. – №5 (95), 2009 . – С.29-31.



Альона Манойлова,

студентка 4 курсу факультету

еоконміки та управління

Науковий керівник: Сидорченко Т.Ф.,

к.е.н., доцент
оцінювання конкурентоспроможності потенціалу підприємства
Актуальність. Оцінка конкурентоспроможності підприємства сьогодні виступає першочерговим елементом забезпечення ефективного ведення діяльності та передумовою здобуття стійких конкурентних переваг у довготерміновій перспективі.

Дане питання досліджує значна кількість як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, існує безліч підходів та методів оцінювання конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Але головна проблема полягає в тому, що більшість з них неможливо застосувати для підприємств на вітчизняному ринку. Тому перед керівниками гостро постає питання, як реально можна оцінити позицію власного підприємства у конкурентному середовищі.



Постановка проблеми. Метою даного дослідження є вивчення теоретичних засад конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Результати дослідження. Вагомий внесок у розробку проблем конкурентоспроможності, оцінки діяльності та мотивації підприємств внесли зарубіжні вчені: А. Сміт та Д. Рікардо, Дж. Міль, А. Маршалл, М. Портер, А. Чандлер, Х. Такеучі, Р. Урсе та інші.

Значну увагу надано питанню вивчення і розвитку методології сучасної конкурентоспроможності у наукових розробках відомих українських та російських фахівців: Л.П. Градова, Т.А. Азова, Р.А. Фатхутдінова, Д.Ю. Юданова, Б.Є. Кваснюка, І.В. Крюкової, І.М. Репіної, Е.В. Попова, Я.А. Жаліло, Ю.В. Полунєєва, Л.Л. Антонюк, Пєліхов Є.Ф Воронкової А.Е. та інших.

Більшість науковців виділяють потенціал як сукупність ресурсів підприємства, що дозволяють йому досягти поставлених цілей. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства розглядається як набір можливостей, ресурсів, параметрів, показників, що визначають успіх підприємства на певному ринку.

Узагальнюючи, можна сказати, що конкурентоспроможність потенціалу підприємства – це здатність підприємства, використовуючи власні ресурси, запаси, можливості та переваги, досягати поставлених цілей та задовольняти потреби споживачів кращим від конкурентів способом.

Для оцінювання конкурентоспроможності потенціалу підприємства в зарубіжному бізнесі використовуються різноманітні методи [1,2]:


  1. За напрямком формування інформаційної бази можна виділити: критеріальні методи, експертні методи.

  2. За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють: графічні методи, математичні методи, логістичні методи.

  3. За можливістю розробки управлінських рішень існують: одномоментні методи, стратегічні методи.

  4. За способом оцінки виділяють: індикаторні методи, матричні методи.

Вітчизняні науковці виділяють іншу класифікацію [3]:

  1. Метод переваг.

  2. Структурний та функціональний методи.

  3. Конкурентоспроможність підприємства оцінюють за якістю продукції "методом профілів". 

  4. Матричні методи

  5. Метод інтегральної оцінки.

Кожен метод має свої переваги та недоліки, тому для ґрунтовного аналізу необхідно використовувати комплексний підхід, який включає в себе різні методи.

Виходячи з результатів дослідження, можна запропонувати такий алгоритм оцінювання конкурентоспроможності потенціалу підприємства.



Висновки.

Конкурентоспроможність підприємства є агрегованим показником потенційних можливостей усіх структурних одиниць та елементів потенціалу підприємства, а також його здатності оперативно реагувати та пристосовуватися до чинників мінливого зовнішнього середовища. Єдиної методики для оцінювання конкурентоспроможності потенціалу підприємства не існує, але будь-яка методика повинна будуватися на основних принципах:



  • комплексний підхід (поєднання різних методів);

  • використання як одиничних показників, так і відносних;

  • застосування інтегральної оцінки;

  • графічна інтерпретація результатів;

  • порівняння з найближчими конкурентами;

  • визначення стратегічної поведінки підприємства.


Література

  1. Пожуєв О.В. Оцінка конкурентоспроможності потенціалу суб’єктів господарювання, методи його оцінювання. – Вісник Хмельницького національного університету, 2010, №5Т.2.

  2. СачинськаЛ.В., Бедін О.В. ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТІ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНКА. – «Економічні науки». – Серія «Облік і фінанси». – Випуск 9 (33). – Ч. 3. – 2012.

  3. Конкурентоспособность предприятия : оценка, диагностика, стратегия / Ю.Б. Иванов, А.Н. Тищенко, Н.А. Дробитько, О.С. Головко. – Харьков : ХГЭУ – Торнадо, 2003. – С. 97–121.



Анастасия Маслова,

студентка 1 курса факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: И.А. Кувшинова,

канд. пед. наук, доцент

(ФГБОУ ВПО «Магнитогорский государственный

технический университет им. Г.И. Носова»,

Институт педагогики и психологии)

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка