Том Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка18/34
Дата конвертації15.04.2016
Розмір6.6 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   34

ЛИТЕРАТУРА

  1. Брентано Л. Опыт теории потребностей./ Л. Брентано – Казань, 2009. – 263 с.

  2. Гальперина Т. И. Актерское мастерство в деятельности менеджера туристской анимации. М.: РИБ «Турист», 2012. – 54 с.



Вікторія Ємельянова,

студентка 4 курсу факультету е

кономіки та управління

Наук. керівник: А.А. Жигірь,

к.е.н.доцент.(БДПУ)
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
В сучасних ринкових умовах, як відомо, основною метою кожного виробничого підприємства, наряду зі збільшенням виробництва продукції, є отримання максимально можливого розміру прибутку та досягнення запланованого рівня рентабельності. Проблеми прибутку і рентабельності в даний час дуже актуальні. Проведення ефективного розподілу і використання прибутку важливе, оскільки від його результатів залежать не лише темпи розвитку підприємства на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних та соціальних потреб персоналу. Не меншою мірою в плануванні та ефективному використанні чистого прибутку зацікавлені держава (бюджет), комерційні банки, інвестиційні структури, акціонери та інші власники цінних паперів.

З’ясуванню сутності прибутку значну увагу приділяли представники зарубіжної економічної теорій, а саме Ф. Найт, Дж. Робінсон, Е. Сайке, П. Самуельсон, Р. Харрод. Розвиткові теорії і практики використання чистого прибутком присвячено багато праць вітчизняних дослідників: І.А. Бланка, Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Покропивного, С.В. Мочерного, Ю.С. Цал-Цалка та багатьох інших.

Мета та методи дослідження. Метою є узагальнення та подальший розвиток теоретико – методичних положень щодо сутності поняття «чистий прибуток». Необхідно розглянути існуючі фактори впливу на ефективність формування та використання прибутку на основі узагальнення теоретичних підходів до управління формуванням і використанням чистого прибутку, а також обґрунтування ефективних шляхів удосконалення. У процесі написання статті використовувались різноманітні методи дослідження – логічне узагальнення, статистичний аналіз, системний та комплексний підходи.

У своїх публікаціях І.А. Бланк у визначенні прибутку акцентує увагу на співвідношенні ризику і доходу. На його погляд, прибуток – це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення підприємницької діяльності [2].

Отримання прибутку є основною метою будь-якої підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку — це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності.

Прибуток, що залишається після сплати податків, надходить у повне розпорядження підприємств. Ніякі органи, в тому числі держава, не мають права втручатися в процес використання чистого прибутку підприємства.

Для визначення ефективного використання прибутку виступає визначення методики аналізу чистого прибутку, який дозволив би прослідкувати вплив різноманітних факторів на його кількісні характеристики та надасть можливість підвищити ефективність усієї системи управління підприємством. Статистична інформація дозволить проаналізувати тенденції зміни чистого прибутку в майбутньому, що дозволить підприємству робити ефективні оцінку, прогнозування та планування своєї діяльності [3].

На сучасному етапі розвитку в економіці України потрібні нові підходи до управління формуванням і розподілом прибутку. Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів у поточному періоді, визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування, впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).

Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в цьому процесі в Україні відіграє об'єктивний аналіз фінансового стану підприємств.
ЛІТЕРАТУРА

1. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку № 3 «Звіт про фінансові результати» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. № 92.



2. Бланк И. А. Управление прибылью / И. А. Бланк. – 2-е изд. доп. и перераб. – К. : Эльга : Ника Центр, 2002. – 751 с

3.Подольська О.В. Фінансовий аналіз / О.В. Подольська, О.В. Яріш. – К. Центр навчальної літератури, 2007. – 592 с



Христина Загорська,

студентка 4 курсу Факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Н.І.Бабіна,

ст. викладач (БДПУ)
ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА САНАТОРНО-КУРОРТНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігається підвищений інтерес до проблем розвитку санаторно-курортних підприємств як високорентабельного та соціально орієнтованого виду економічної діяльності. Необхідність підвищення ефективності системи планування на підприємствах в умовах швидких змін ринкової системи обумовлює актуальність дослідження.

Ступінь досліджуваності проблеми. В наукових працях вчених: Ткаченко Т.І., Любіцева О.О., Стафійчук В.І., Коваль П.Ф., Андрєєва Г.П., Богадурова Р.Н., Колєснік А.В., Влащенко Н.М. та інш. доволі ґрунтовно досліджені різні питання функціонування санаторно-курортних підприємств. Проте, ці дослідження потребують подальших вивчень, зокрема, планування діяльності підприємств санаторно-курортного призначення.

Мета дослідження. Аналіз та оптимізація планової діяльності підприємства.

Методи дослідження. Системний, узагальнень, аналіз літератури.

Сутність дослідження. Планування є важливою частиною господарської практики. Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, що недооцінка планування в умовах ринку, зведення його використання до мінімуму частіше за все приводить до значних економічних втрат. Перехід до ринкових відношень вимагає трансформації планової діяльності підприємства. Таким чином, необхідно розглянути підходи до формування раціональної системи планування підприємства, адекватної економічній ситуації, що склалася. Ринок потребує, як продуманої господарської роботи, так і надійної теоретичної основи. Говорити про наявність системи планування на підприємстві можна в тому випадку, коли забезпечена певна формалізація планування, упорядкована інформаційна база і чітка структура елементів, що входять до неї з визначенням кінцевої продукції планового процесу.

Система планування повинна базуватися на принципах оптимальності, гнучкості, безперервності, участі, координації та інтеграції.

Найбільш актуальним в сучасних умовах господарювання є внутрішньофірмове планування. Поняття внутрішньофірмове планування визначається як самостійна сфера діяльності людей, спрямована на визначення найбільш ефективних шляхів досягнення майбутнього розвитку організації, і представляє собою науково обґрунтовану систему зі своїми специфічними особливостями.

Виділяють три основні форми внутрішньофірмового планування: централізоване, децентралізоване, комбіноване. Вибір форми залежить від багатьох факторів, у тому числі від масштабів фірми, характеру основного виробництва і рівня розвитку диверсифікації, організаційної структури, кваліфікації фахівців-плановиків, стану обліку, наявності, розвиненості і технічної бази інформаційних технологій і т.п.

Формування системи планування передбачає вибір типу системи планування, розробку концептуальних положень щодо формування та функціонування системи планування, а також створення кожної з підсистем планування шляхом визначення сукупності функцій планування з урахуванням принципу функціональної повноти системи. Процес планування має базуватися на розподілу сфери планування за різними напрямами діяльності з подальшим узгодженням цілей, заходів та ресурсів щодо цих напрямів, а також враховувати розмежування обов'язків з формування цілей, стратегій і планів підприємства між рівнями управління.

Пансіонат «Агарський мис» – заклад охорони здоров'я, що забезпечує громадянам послуги лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру. У пансіонаті здійснюється директивне планування. Процес прийняття планових рішень здійснюється з використанням нормативних та балансових (бухгалтерських) методів планування. Основними напрямками покращення планової діяльності пансіонату є реалізація функції планування на основі системного підходу та впровадження системи бюджетування. Впровадження принципів бюджетування надасть ряд переваг в управлінні фінансами пансіонату:

1) щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дасть змогу одержати більш точні показники розмірів і структури витрат;

2) в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;

3) бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

Основні висновки. Планування являє собою найбільш істотну з усіх менеджерських функцій, оскільки пов'язано з цілями, альтернативним вибором, визначає дії як перспективні, так і поточні. Планування знаходить відображення у всіх функціях менеджменту, але логічно передує їм, тобто менеджер організовує, контролює, стимулює і керує згідно з планами.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы [Текст]: учебно-методическое пособие для ВУЗов / М.М. Алексеева. – М.: Финансы и статистика, 2009. – 248 с.

  2. Бухалков М.И. Планирование на предприятии: Учебник / М.И. Бухалков. – 3-e изд., испр. – М.: ИНФРА-М, 2009. – 416 с.



Ірина Зоріна,

студентка 4 курс Інституту

психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Задворна О.В.


НАЦІОНАЛЬНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТЬ УКРАЇНИ
Забезпечення національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації та подальшого поглиблення тенденцій регіоналізації постає однією з кардинальних умов ефективного розвитку української економіки. Виконання цієї умови є необхідним для розв’язання нагальних завдань модернізації відтворювальної бази, завоювання сприятливих позицій на світових ринках, у системі міжнародного поділу праці.

В умовах перехідної економіки України особливої актуальності та практичного значення набуває послідовна політика забезпечення сприятливих умов функціонування базових галузей промисловості, перспективних висококонкурентних експортних виробництв, які спеціалізуються на виготовленні складної, інтелектомісткої, високотехнологічної продукції. [2, c.34]

Проблема конкурентоспроможності національної економіки займає одне з визначальних місць у макроекономічній політиці розвинених країн світу. Насамперед, це пов’язано з тим, що конкурентоспроможність можна вважати основною властивістю, яка вимагається від будь-якого економічного суб’єкта незалежно від національного або міжнародного рівня його функціонування [3, c.47].

Виділяють конкурентоспроможність національного товару, фірми, кластера, а також внутрішню та зовнішню, реальну та потенційну конкурентоспроможність країни в цілому.

Практичні задачі підвищення конкурентоспроможності національної економіки України висвітлювалися в роботах вітчизняних дослідників: О.Білоруса, В.Будкіна, І.Бураковського, О.Власюка, В.Воротіна, М.Дудченка, В.Єременка, В.Клочка, А.Кредісова, Д.Лук’яненка, О.Мартьянова, В.Новицького, В.Онищенка, Є.Панченка, Т.Панфілової, Ю.Пахомова, А.Поручника, В.Рокочої, А.Румянцева, В.Сіденка, С.Сіденко, Н.Татаренко, А.Філіпенка, А.Хахлюка та інших.

У ході дослідження національної галузевої та структурної політики як фактора міжнародної конкурентоспроможності економіки України застосовувалися системний підхід, зокрема при вивченні процесів глобалізації в контексті спеціалізації сучасних національних економік, логічний та історичний методи пізнання, зокрема при співставленні еволюційних процесів при розвитку регіональних міжнародних інтеграційних процесів та структурної політики, критичне використання висновків теоретичних та експертних оцінок, зокрема при дослідженні валютно-фінансових детермінант розвитку національної економічної моделі на сучасному етапі інтернаціоналізації. [1, c.67]

При аналізі механізмів регулювання конкурентного середовища на національному рівні застосовувався діалектичний метод пізнання, методи індукції та дедукції, зокрема при дослідженні сучасних торгово-організаційних механізмів формування конкурентних систем. Дослідження структурно-інвестиційної специфіки трансформаційної моделі в міжнародному конкурентному контексті здійснювалося шляхом застосування методів покраїнового та секторального аналізу, аналізу й узагальнення статистичних даних. Вивчення комерційної мотивації та інструментів забезпечення національної конкурентоспроможності проводилося за допомогою системного співвідношення загального та індивідуального, критичного використання теоретичних та експертних оцінок досліджуваних явищ.

При дослідженні національної галузевої та структурної політики як фактора міжнародної конкурентоспроможності економіки України застосовувалися: методи макроекономічного аналізу, зокрема при розгляді проблем структурного та галузевого регулювання як інструменту оптимізації національної моделі спеціалізації України; методи компаративного покраїнового аналізу, статистичні оцінки, зокрема при оцінці геоекономічних факторів міжнародної конкурентоспроможності України на сучасному етапі; функціонально-системний підхід, зокрема при аналізі перспектив розвитку інноваційної моделі національної економіки України.

Отже, ключовою умовою досягнення стратегічних цілей, зміцнення політичної та економічної ролі України у світовому співтоваристві є забезпечення невпинного зростання її конкурентоспроможності. У сучасному світі, який стрімко глобалізується, здатність швидко адаптуватися до міжнародної конкуренції стає найважливішою умовою успішного і сталого розвитку кожної держави.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лук’яненко Д. Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності [Текст] : навч. посіб. / Д. Г. Лук'яненко; КНЕУ. – К., 2005 . – 204с.

2. Долішній М. І. Конкурентоспроможність: проблеми науки і практики [Текст] : монографія / М. І. Долішній, П. Ю. Бєлєнький, Н. І. Гомольська. – Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2006. – 248 с.

3. Богма О.С. Роль інновацій у забезпеченні конкурентоспроможності національної економіки / О. С. Богма, О. В. Болдуєва // Вісник Запорізького національного університету: Економічні науки. – 2010. № 3(7). – С. 166-170.


Оксана Каліцева,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Кардашова Т.М.,

доцент (БДПУ)
ШЛЯХИ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути до отримання максимального прибутку , тобто до такого її об'єму , який дозволяв би підприємству не тільки міцно утримувати позиції збуту на ринку своєї продукції , а й забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. Важливим завданням кожного господарюючого суб'єкта є отримання більшого прибутку при найменших витратах

Актуальність цієї теми полягає в тому, що головною задачею кожного підприємця є опанування ефективними методами організації виробництва та реалізації продукції, за допомогою яких можна отримати найбільший прибуток. Тобто дослідження питань підвищення прибутковості підприємств стає дуже нагальним, що зумовлює доцільність розгляду цього питання.

Метою роботи є розкриття економічного змісту поняття прибуток та шляхів максимізації прибутку підприємства.

Прибуток — найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і зрештою свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства становить собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво й реалізацію продукції.

На величину прибутку впливають зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та ін. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно вплинути на величину прибутку. Внутрішні фактори поділяються на виробничі, позавиробничі, екстенсивні та інтенсивні. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, До поза виробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо [1, с. 65]

Існує два періоди максимізації прибутку: короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий – той, протягом якого підприємство не може змінити свої виробничі потужності. У цей період воно в стані домагатися зсувів лише в інтенсивності використання цих потужностей – через ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця і т.п.), що піддаються швидкому коригуванню. Довгостроковий період – такий, що достатній для зміни кількості всіх що залучаються ресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цього періоду можуть виникати нові фірми і закриватися старі.

Суть розходження між періодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамках короткострокового періоду неможливо ввести в дію нові потужності, але можливо підвищить ступінь їх використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії і тактики фірми в максимізації прибутку [2, с. 361].

Прибуток як основний мотив підприємницької діяльності спонукає фірму шукати способи максимізації прибутку. Існують два основних способи максимізації прибутку. Перший сприяє отриманню більшої маси прибутку , другий – збільшення темпів приросту прибутку. В основі першого методу лежить принцип зіставлення граничних витрат з граничними доходами , в основі другого способу – облік впливу постійних і змінних витрат на темпи приросту прибутку.

Проведене дослідження шляхів максимізації прибутку підприємств дозволяє зробити ряд висновків. По-перше, будь-яке підприємство, незалежно від форми власності, виду діяльності зацікавлене у отриманні прибутку, який виступає джерелом його подальшого розвитку. По-друге, для підприємства більш важливим є підвищення прибутковості у довгостроковій перспективі, а ніж у короткостроковій, адже це підкреслює стабільність не лише його функціонування, але й розвитку також. По-третє, ріст прибутку дозволяє постійно оновлювати техніко- технологічну базу виробництва, мотивувати персонал підприємства працювати більш ефективно, розширяти сфери впливу та ін.
ЛІТЕРАТУРА

1. Азаренкова Г. М. Фінанси підприємств : навч. посібник [для самост. вивч. дисципліни]. / Г. М. Азаренкова, Т. М. Журавель, Р. М. Михайленко. – 3-тє вид., виправл. і доп. – К. : Знання-Прес,2009. – 299 с.

2. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов/Пер, с англ, под ред. НЛ. Фроловой. — М.: ЮНИТИ, 1997. – 767 с

თამთა კაპანაძე სოციალურ მეცნიერებათა, ბიზნესისა და სამართალმცოდნეობის ფაკულტეტი ფინანსების სპეცილობა IV კურსი გორის სახელმწიფო სასწავლო უნივერსიტეტი სამეცნიერო ხელმძღვანელი: პროფ. რუიზან მექვაბიძე
კომერციული ბანკები – ბიზნესის ხელშემწყობი თუ ხელის შემშლელი სუბიექტები აბსტრაქტი

საბაზრო ეკონომიკაზე გარდამავალ პერიოდში ეროვნული ეკონომიკის და მისი ცალკეული სექტორების სტაბილური განვითარება მნიშვნელადაა დაკავშირებული ამ დარგების მიერ ფინანსური სახსრების საკუთარი ძალებით მობილიზებასა და მიზანმიმართულად განკარგვასთან. დღესდღეობით საქართველოში ამ საქმეში მთავარ როლს საბანკო სექტორი ასრულებს, ვინიდან, სწორედ კომერციული ბანკების ფინანსური ძალისხმევით, ხდება ეკონომიკის დაკრედიტება.

ბოლო პერიოდში, სულ უფრო აქტუალური ხდება ბანკების მიერ არაპროფილური აქტივების ფლობის საკითხი. სამშენებლო და სადაზღვევო სფეროს წარმომადგენლების შეფასებით, ამ დარგებში ბანკების მონაწილეობა ბიზნეს გარემოს ფაქტობრივად უკონკურენტოს ხდის და სფეროს განვითარებას სერიოზულად ამუხრუჭებს. მეორე მხრივ, არაპროფილური აქტივების ფლობას განსაზღვრავს და მკაცრად არეგულირებს კომერციული ბანკების შესახებ კანონი, რომლის მიხედვით, ბანკი ვერასდროს გახდება არასაბანკო სფეროს მნიშვნელოვანი მოთამაშე და ხელს ვერ შეუშლის სხვა კომპანიების განვითარებას.

ნაშრომში განხილულია საკითხი: უნდა ფლობდნენ თუ არა ბანკები არაპროფილურ აქტივებს? უნდა ჰქონდეთ თუ არა მათ უფლება, შევიდნენ სადაზღვევო, სამშენებლო, ტურისტულ, კვების, მეღვინეობის, ვაჭრობის და სხვა დარგებში? ამ მიდგომის საპასუხოდ, ბევრი არგუმენტი არსებობს, კერძოდ, გაანალიზებულია მათ შორის მნიშვნელოვანი :



  • ბანკი, რომელიც გასცემს ბიზნეს სესხს, ფლობს დეტალურ ინფორმაციას საკუთარი კლიენტების შიდა სამზარეულოს შესახებ, რომელშიც შედის ბიზნესის სტრატეგიული, ფინანსური, მარკეტინგული და სხვა სახის დეტალური გადაწყვეტილებები, დღის სინათლეზეა გამოტანილი ბიზნესის ძლიერი და სუსტი მხარეები, შესაძლებლობები და საფრთხეები.

  • ჩვეულებრივ შემთხვევაში, როდესაც ბანკი არ ფლობს დასაკრედიტებელი ბიზნესის სფეროში საკუთარ კომპანიას, იგი ორიენტირებულია, სწორად შეაფასოს რისკები, დაუწესოს ბიზნესს შესაბამისი ოდენობის პროცენტი მოთხოვნილ თანხაზე ან სულაც მოსთხოვოს მას ბიზნეს გეგმის ან თანხების კორექტირება.

  • როდესაც ბანკი ფლობს ბიზნესს ამავე დარგში, ის ცდილობს მის ხელში მოხვედრილი მთელი ინფორმაციის მის საკუთრებაში არსებული კომპანიის სასიკეთოდ გამოყენებას. ბანკს აქვს ბუნებრივი ინტერესთა კონფლიქტი ასეთ ბიზნესთან, საკუთარი ანალოგიური კომპანიისთვის განვითარების მეტი სტიმულის მიცემის და კონკურენტის განვითარების კონტროლის ქვეშ მოქცევის სახით. მდგომარეობას ართულებს ისიც, რომ ბანკების საქმიანობას არ არეგულირებს დღეისთვის ანტიმონოპოლიური კანონმდებრობა და მათ შეუძლიათ არაპროფილურ ბიზნესში თავისუფლად შესვლა.

გარდა ამისა, ეროვნული ბანკის სტატისტიკურ მონაცემების მიხედვით კომერციული ბანკების მიერ ეროვნულ ეკონომიკაზე გაცემული კრედიტების საერთო თანხის მოცულობა ყოველწლიურად იზრდება, რაც სრულიად აბათილებს ყველა იმ უარყოფით გავლენას, რაც შეიძლება თან ახლდებს კომერციული ბანკების მიერ არაპროფილური ბიზნესის ფლობას. ეს მონაცემების მიხედვით, კომერციული ბანკები ბიზნესის ხელშემწყობი სუბიექტების როლში უფრო გევლიენებიან, ვდრე მის შემაფერხებელ ფაქტორად. თუმცა, პრობლემა მაინც აშკარა და საყურადღებოა და მის აღმოსაფხვრელად აუცილებელია, ქვეყანაში შემუშავდეს ისეთი კანონმდებლობა, რომელიც არ მისცემს ბანკებს საშუალებას, მოიცვან მათი ძირითადი საქმიანობისგან გამიჯნული სხვა სექტორების დიდი ნაწილი და დაარეგულირებს ბაზარზე მათ თავისუფლად მანევრირებას. რაღა თქმა უნდა, სახელმწიფოს მხრიდან ეს არ უნდა გადაიზარდოს და ვერც გადაიზრდება არამართლზომიერ ქმედებებში, პირიქით – ბანკების მიერ სამეწარმეო და სხვა სახის საქმიანობაში გარკვეული, დასაშვები დოზით შეღწევით მართლაც შესაძლებელი ხდება უფრო კონკურენტული მდგომარეობის შექმნა, რაც მომხმარებელს აყენებს უკეთეს, უფრო მომგებიან პოზიციაზე. ამ გზითეკონომიკის განვითარების საქმეშიც მნიშვნელოვანი წვლილის შეტანა ხდება შესაძლებელი.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка