Том Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка16/34
Дата конвертації15.04.2016
Розмір6.6 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   34

Література:

1. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. -3-тє вид.випр. та допов.

2. Обущак Т.А. Сутність фінансового стану підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2007.

3. Макарьян Э.А., Герасименко Г.П., Макарьян С.Э. Финансовый анализ: Учебное пособие. – 4-е изд., испр. 2003.



Дмитро Баікин,

студент 5 курсу факультету

економіки і управління

Науковий керівник Гриценко М.П.,

к.е.н., доцент (БДПУ)
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІВДПРИЄМСТВА
Постановка проблеми. В умовах переходу до ринкових форм господарювання фінансова діяльність підприємств відіграє важливу роль у забезпеченні їх стабільного функціонування і розвитку. Кожне підприємство повинно чітко орієнтуватися у складному лабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий та економічний потенціал, фінансовий стан як свого підприємства так і підприємств-партнерів.

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємств, їх ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності в умовах виникнення різноманітних форм власності.

У зв’язку з цим дана тема є досить актуальною, оскільки на даний час багато підприємств знаходиться у приватній власності і кожен власник зацікавлений в отриманні потенційних можливостей збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного і об’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Але на сьогодні наукова думка не має загальноприйнятої точки зору з приводу чіткого визначення сут­ності поняття «фінансовий стан підприємства», дослідження переважно зосе­реджуються тільки на окремих його елементах. Тому необхідним є уточнення сутності поняття «фінансовий стан підприємства».



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом проблема управління фінансовим станом підприємства стоїть у центрі уваги сучасних наукових досліджень. Серед науковців, які досліджували фінансовий стан підприємств, слід виділити A.M. Поддєрьогіна, А.Г. Загороднього, Г.Л. Вознюка, Т.С. Смовженко, М.Я. Коробова, Е.А. Маркар'яна, Г.П. Герасименко, Т.А. Обущака

Метою статті є аналіз існуючих точок зору щодо визначення по­няття «фінансовий стан підприємства» у розрізі поглядів різних вчених.

Виклад основного матеріалу і результатів. Розглядаючи сутність поняття "фінансо­вий стан підприємства" з точки зору науковців, слід відзначити, що єдиної думки з у даному питанні не існує і до сьогодні.

Питання дослідження фінансового стану підприємства висвітлено у пра­цях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, серед яких слід виділити наступні.

Автори Фінансового словника А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко, трактують фінансовий стан — як стан економічного суб'єкта, що харак­теризується наявністю в нього фінансових ресурсів, забезпеченістю коштами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життя, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними су­б'єктами. Але це визначення не повною мірою визна­чає сутність даного поняття. [1]

Більш повним є визначення сутності "фінансового стану підприємства" з погляду М.Я. Коробова. Він вважає, що фінансовий стан підприємства – це складна та інтегрована за ба­гатьма показниками характеристика якості діяльності підприємства.

Поддєрьогін А.М. вважає, що фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства [4].

Е.А. Маркар'ян, Г.П. Герасименко, СЕ. Маркар'ян визначають фінансо­вий стан як сукупність показників, які відображають його здатність погасити боргові зобов'язання. Таке трактування поняття фінансового стану не розкриває його сутності, а вказує тільки на один з елементів фінансового стану — платоспроможність. Також треба зазначити, що фінансовий стан — це не просто сукупність показників, за допо­могою показників фінансовий стан лише кількісно оцінюється. [3]

На основі результатів дослідження Т.А. Обущак у своїй статті “Сутність фінансового стану підприємства” запропонував таке трактування цього поняття: фінансовий стан підприємства – це сутнісна характеристика діяльності підприємства у певний період, що визначає реальну та потенційну можливість підприємства забезпечувати достатній рівень фінансування фінансово-господарської діяльності та здатності ефективно здійснювати її у майбутньому [2].

Г.В. Савицька наводить таке визначення: «Фі­нансовий стан підприємства – це економічна категорія, що відображає стан ка­піталу в процесі його кругообігу і спроможність суб'єкта до саморозвитку на фіксований проміжок часу»[5]. Але багато науковців не погоджуються з таким визначенням.

Існує думка, що найкраще фінансовий стан підприємства визначається елементами його економічної діяльності: прибутковістю роботи підприємства; оптимальністю розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових платежів; наявністю власних фінансових ресурсів не лише мінімально потрібного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції; раціональним розміщенням основних і обігових фондів;

платоспроможністю та ліквідністю .

На нашу думку, слід відзначити, що фінансовий стан підприємства є результатом всіх форм його діяльності як суб’єкта господарювання з одного боку та як результат такої діяльності справляє ключовий вплив у майбутній зміні проявів діяльності підприємства, що формує його подальший поточний стан.

Висновки. Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що у зв'язку із індивідуалізацією підходів до бачення фінансового стану підприємства, на сьогодні, єдиної думки щодо трактування відповідного поняття не існує. Отже, дослідивши сутність поняття «фінансового стану» та проаналізувавши різні точки зору щодо його визначення, запропоновано окреслити такі концептуальні основи цього поняття:

- фінансовий стан – результат фінансово-господарської діяльності підприємства;

- фінансовий стан – стан економічного суб'єкта, що харак­теризується наявністю в нього фінансових ресурсів;

- фінансовий стан – є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства;

- фінансовий стан – міра забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами й ступінь раціональності їх розміщення.

Отже, оцінка фінансового стану – невід’ємна частина економічного аналізу діяльності підприємства, без якого неможлива раціональна та ефективна фінансово-господарська діяльність будь-якого суб’єкта господарювання. Враховуючи сказане вище, фінансовий стан – одна з найважливіших сторін господарської діяльності кожного підприємства.



ЛІТЕРАТУРА

1. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. -3-тє вид.випр. та допов.

2. Обущак Т.А. Сутність фінансового стану підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2007.

3. Макарьян Э.А., Герасименко Г.П., Макарьян С.Э. Финансовый анализ: Учебное пособие. – 4-е изд., испр. 2003.




Дмитро Баікін,

студент 5 курсу факультету

економіки і управління

Науковий керівник Гриценко М.П.,

к.е.н., доцент (БДПУ)
АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ

І НЕОБХІДНІСТЬ
Фінансовий стан підприємства – це комплексний результат від взаємодії усієї системи фінансових відносин підприємства, що відображає наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

В умовах посилення внутрішньої та зовнішньої конкуренції на ринку вітчизняні підприємства досить часто за рахунок непродуманої фінансово-господарської політики та переважно короткострокового управління втрачають свої позиції, опиняються на межі банкрутства. Тобто, пристосовуючись до нових умов господарювання, підприємства стикаються зі значними фінансовими труднощами в зв’язку з неправильним перерозподілом коштів і джерел їхнього утворення. У зв’язку з цим постає питання про створення єдиної методики оцінки та аналізу їх фінансового стану як основи подальшого ефективного функціонування.

Дослідження методичних підходів щодо оцінки фінансового стану підприємств дає підстави визначити, що фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю параметрів, які виражають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства [1]. Його оцінка є необхідною умовою для ефективного управління підприємством, для розміщення та використання ресурсів підприємства.

Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Коефіцієнтний метод передбачає розрахунок системи коефіцієнтів, що висвітлюють різні боки господарювання підприємства і враховують вплив як внутрішнього, так і зовнішнього середовищ на фінансовий стан підприємства. Комплексний метод дає змогу виявити ті напрямки в діяльності підприємства, в яких виникають проблеми, а також дає змогу досліджувати причини, що їх зумовили. Це є величезною перевагою даного методу. Однак існують і недоліки[3]. Як і попередній метод він є трудомістким та немає нормативних значень більшості коефіцієнті, саме тому вони обмежують використання даного методу на практиці, особливо під час оперативної оцінки підприємства.

Щодо інтегрального методу аналізу фінансового стану підприємства – то його слід використовувати тим підприємствам, які хочуть визначити свій фінансовий стан певним (одним, сукупним) інтегральним показником.

 Беззбитковий метод базується на ролі операційного важеля у формуванні результатів діяльності підприємства, на можливості управління його витратами й результатами з метою досягнення необхідних показників беззбитковості виробництва. [3].

Рівноважний метод базується на понятті ліквідності й оцінці фінансового стану підприємства з позицій досягнення рівноваги між ліквідними потоками у сфері господарсько-інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. 

Таким чином, фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Фінансовий стан визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Для оцінки фінансового стану підприємства найчастіше застосовують п’ять головних методів аналізу, кожен з яких має пеані переваги і недоліки. Найбільш трудомісткими, як було виявлено в процесі аналізу є коефіцієнтний, комплексний та інтегральний методи. Також основним недоліком перерахованих методів є відсутність стабільної сукупності нормативних значень. Більш швидкими методами оцінки виступили беззбитковий та рівноважний методи. Але й фони теж мають Хоча і вони мають свої недоліки, такі як неврахування деяких сторін діяльності підприємства, а саме: конкурентоспроможності, ділової активності, кредитоспроможності, тощо.

Таким чином, обираючи методику оцінки фінансового стану підприємства необхідно враховувати особливості господарчої та фінансової діяльності суб’єкта господарювання тривалість проведення розрахунків та повноту отриманих результатів.
ЛІТЕРАТУРА

1. Фінанси підприємств / [А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк, С.О. Булгакова та інші]: під ред. А.М. Поддєрьогіна. – [6_е вид.] – К. : КНЕУ, 2006. – 552 с.

2. Варланов Ю.Ю., Варланов О.Ю. «Моделювання фінансового стану підприємств: сутнісний підхід до інтегрованої оцінки» Журнал «Економічні науки» Випуск 59, ст. 139-146

3 Олексів І.Б., Фещур Р.В. «Проблеми аналізу та оцінки фінансового стану пфдприємства» Журнал «Економічний вісник» Випуск 68, ст. 256-263



Альона Барат ,

студентка 2 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Задворна О.В.,

ст. викладач
МИТНИЙ СОЮЗ – ЩОСЬ НОВЕ ЧИ ПОВЕРНЕННЯ ДО СТАРОГО?
Протягом останніх кілька місяців політики активно обговорюють переваги і недоліки вступу України в митний союз з Росією, Білорусією і Казахстаном. Багато обіцянок лунає з боку Російського уряду, дійшло навіть до того, що Україні запропонували певну суму грошей, а в разі відмови погрожують економічними санкціями. Давайте уявимо ситуацію ми вступили в митний союз, так званий “3+1” в якому Україна буде всього лише “одиницею”, що ми з цього отримаємо.

Основними вигодами для України від входження до складу Митного союзу апологетами даної ідеї називаються:

1.)отримання безмитного доступу до ринку в 200 млн. осіб, які складають населення Росії, Білорусі та Казахстану, а в потенціалі — ще й інших країн СНД, зокрема, Киргизії та Таджикистану;

2).стабільність економіки Росії (як «провідного та системоутворюючого члена МС») у порівнянні з кризовим станом економіки переважної частини країн Європейського Союзу. Свідченням цього називаються прогнози відносно високих темпів економічного розвитку РФ у 2013 році — до 4 % у порівнянні з 0,5 % — в ЄС за цей же період;

3.)можливість знижки вартості для України на російський газ до рівня його вартості для Білорусі — близько 160 дол. США за 1 тис. куб. м;

4.)збільшення обсягів прямих інвестицій країн Митного союзу в українську економіку.

Одночасно наголошується на реальних перспективах «…отримання Україною всіх цих преференцій відразу ж після її вступу до Митного союзу», в той час як «…адаптація України до Зони вільної торгівлі з ЄС потребуватиме кількох років».

Що ж, на перший погляд, цифри та пропозиції дійсно справляють враження. Однак такі «голі» факти аж ніяк не можуть об’єктивно характеризувати справжні переваги східного чи західного векторів інтеграції України, і є лише елементами наймасштабнішої інформаційної кампанії Російської Федерації з просування своїх геополітичних інтересів що до нашої держави та інших країн СНД.

Що нам справді дасть вступ у митний союз? Нові технології? Інвестиції? Незалежність від зовнішнього впливу? Нові перспективні ринки збуту? Аж ні як! Ми просто повернемось до забутого минулого. Нам потрібно розвиватись і йти вперед Схід – це минуле, яке ми пережили і до якого не потрібно повертатись.

Отож, все вищенаведене дає підстави зробити певні загальні висновки:[1]

1) перший висновок — вступ України до Митного союзу в жодному разі не дасть швидких позитивних результатів для української економіки та не буде гарантувати ні повного, ні навіть часткового врахування інтересів нашої держави у її відносинах з Росією;

2) другий висновок — приєднання до МС фактично означатиме втрату Україною частки свого суверенітету та унеможливить її інтеграцію до Європейського Союзу, у якого порівняно ширший ринок, а також набагато кращі перспективи розвитку, незважаючи на поточні проблеми;

3) третій висновок — у випадку прийняття рішення щодо приєднання до Митного союзу уряд України має бути готовий до перспектив виділення дуже значних коштів (декілька десятків млрд. дол. США) на приведення стандартів української продукції до російських норм; парламент буде зобов’язаний внести радикальні зміни до економічного законодавства країни; а українські олігархи — до реальної втрати свого бізнесу на користь російського капіталу;

4) четвертий висновок — членство України в Митному союзі не виключає (принаймні на першому етапі) загострення соціально-економічних проблем в країні, поширення антиурядових настроїв серед українського населення, а також соціальних заворушень;

5) п’ятий висновок — будь-які поступки України Російській Федерації і в подальшому будуть розглядатися Москвою як слабкість нашої держави та підстави для висування до неї нових претензій і вимог.
ЛІТЕРАТУРА

1)http://bintel.com.ua/uk/analytics/mytnyj-sojuz-jak-instrument-realizacii-geopolitychnyh-planiv-rosii-na-postradjanskomu-prostori/



Альона Барат,

студентка 2 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Буженіца В.В.,

асистент
БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНИ
На мою думку проблема безробіття в Україні в наш час є дуже актуальною. Безробіття – це соціально-економічне явище, для якого характерно незайнятість частини робочої сили (економічно активного населення) у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. Причин безробіття дуже багато, одними з яких є: спад економіки; структурні зрушення; технологічний прогрес та запровадження нових технологій. Це пов’язано, передусім, з мізерними інвестиціями, низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку і т. д. За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому воно вважається центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

1.не мали роботи (прибуткового заняття);

2.активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;

3.готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Взагалі експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.[2.,с.67].

На основі даних про номінальну середню заробітну плату по Україні в цілому за 2002-2010 рр. можна зробити висновок про те, що даний показник зріс практично в 6 разів. При цьому максимальний приріст спостерігається в 2005 і 2008 рр. по відношенню до попередніх років (37% і 34% відповідно). Мінімальний темп приросту середньоїзаробітної плати мав місце в 2009 р. відносно 2008 р. (близько 6%).Приріст показника в 2010 р. по відношенню до 2009 р. був дещо істотніше (близько 18%). Розглядаючи динаміку реальної середньої заробітної плати, наведеної до показника 2002 р., необхідно зазначити, що темп приросту даного показника за 2002-2010 рр. в цілому по Україні склав 118,8%. При цьому в 11 регіонах темп приросту виявився нижче, ніж в цілому по Україні.. Cтаном на 1.02.12 в Державній службі зайнятості було зареєстровано 520,9 тис. безробітних, тоді як у січні 2011 р. 482,8 тис., з них кількість чоловік, що тримують допомогу з безробіття зросла на 33, 1 тис. Середній розмір допомоги на одного безробітного збільшився на 72 грн порівняно з 2011 р.

Для подолання безробіття в Україні потрібно проводити певні заходи, такі як:реалізація державної та регіональної програм зайнятості; приведення законодавства України у відповідність до міжнародних норм; захист внутрішнього ринку праці; приєднання України до міжнародного ринку праці; забезпечення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних та ін. Також необхідно звернути увагу на оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття[1,с.110- 113].

Як висновок, можна спостерігати, що безробіття набуло небаченого раніше розмаху в Україні, а офіційний перехід України до статусу країни з ринковою економікою є лише примарливою завісою реалій сьогодення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гальків Л.І. / Втрати людського капіталу України: чинник безробіття // Економіка і регіони. – 2009. – №2. – с. 110-113.

2.Лопатіна К. А., Стан тв напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні/ К. А Лопатіна // Управління розвитком. – 2011. – №16(113). С. 85-86

Альона Бойко,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук.керівник М.П. Гриценко,

к.е.н. доцент (БДПУ)
ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
На сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовим забезпеченням діяльності підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисом, без якого неможливе функціонування й подальший розвиток підприємства.

Трактування поняття “структури капiталу” в найбільш унiверсальному видi характеризується всiма закордонними та вiтчизняними економiстами як спiввiдношення всiх форм власних та позичених фiнансових коштiв, якi використовуються пiдприємством в процесi своєї господарської дiяльностi для фiнансування активiв. Iснує двi основнi схеми: змiшане фiнансування передбачає формування капiталу як за рахунок власних, так i за рахунок позичкових коштiв, що залучаються у рiзних пропорцiях; повне самофiнансування передбачає формування капiталу пiдприємства лише за рахунок власних його видiв, що вiдповiдають органiзацiйно-правовiй формi пiдприємства.

Мета статті є визначення ролі оптимізації структури капіталу в системі управління капіталом, формування основних завдань і етапів оптимізації структури капіталу, удосконалення методики оптимізації структури капіталу підприємства.

Аналіз економічної літератури свідчить, що більшість авторів виділяють три методи оптимізації структури капіталу:

- оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності. Цей метод ґрунтується на багатоваріантних розрахунках рівня фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу) при різній структурі капіталу. Остання виражається через такий показник, як ефект фінансового важеля;

- оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації її вартості. Метод ґрунтується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за різних умов їх формування, обслуговування та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу і, таким чином, пошуку найбільш реальної ринкової вартості підприємства;

- оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Він пов’язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових активів підприємства: необоротних активів, оборотних активів (з розбиттям їх на постійну і змінну частини). [1. 213]

Питанню оптимізації структури капіталу присвячено праці таких вчених, як І.А. Бланк, Т.В. Головко, В.О. Подольська, С.В. Сагова, Г.В. Савицька, І.Й. Яремко, О.В. Яріш та ін. Усі вони акцентують увагу на оптимальному співвідношенні між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства. [2. c. 355].

На сьогодні не має єдиного універсального методу оптимізації структури капіталу, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом.

Таким чином, оптимізація структури капіталу – це важливий етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою у кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.[3. c. 258]

Виходячи з того, що основною метою оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, можна сформувати основні завдання оптимізації структури капіталу:

- формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток підприємства;

- забезпечення умов, за яких підприємство отримуватиме максимальну суму прибутку.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка