Том Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка8/30
Дата конвертації12.04.2016
Розмір5.57 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   30

Констатувальний експеримент був спрямований на визначення рівня сформованості в дітей ціннісного ставлення до природи.


Констатувальний етап дослідження показав, що ставлення дітей старшого дошкільного віку до природи можна охарактеризувати як достатнім (15,4%), середнім (38,5%) та низьким (46,1%) рівнем ціннісного ставлення. Виявлені протиріччя між можливостями дошкільного віку і станом виховання досліджуваної якості особистості у практиці роботи дошкільних закладів освіти підтверджували необхідність наукового обґрунтування методики розвитку ціннісних орієнтацій в процесі формування екологічної культури дітей старшого дошкільного віку.

Формування ціннісних орієнтацій у дошкільнят відбувалося у трьох напрямах.



  1. Формування пізнавального інтересу до оточуючого, доступних знань про природу рідного краю. Нові знання здобувалися ними як результат особистих відкриттів і ґрунтувалися на раніше сформованих уявленнях.

  2. Виховання емоційно-позитивного ставлення у сприйнятті природного довкілля, естетичних почуттів та моральних цінностей у спілкуванні з природою.

  3. Організація практичної діяльності дітей у «куточку природи» та ділянці, залучення дітей до при­родоохоронної діяльності та суспільно корисної праці.

Ефективність розробленої та впровадженої програми виховання ціннісних орієнтацій у дітей старшого дошкільного віку визначалась у ході контрольного прикінцевого етапу експерименту.

Після впровадження розробленої програми розвитку ціннісних орієнтацій дошкільників було виявлено, що діти емоційно реагували на гарний природній об’єкт (явище) – відтворювали вербальні словесні реакції, вигуки, мімічні і пантомімічні реакції, посмішка. Виражали бажання повторити відчуття задоволення, насолоди від сприйняття об’єкту (явища) природи.

Посилилось усвідомлення мотивів поведінки людини (і своєї також) в природі, у дітей з’явилось бажання допомагати живим істотам, усвідомлюючи таку необхідність. Значно зросло розуміння цінності природних об’єктів як джерела матеріального благополуччя людини і вміння раціональної взаємодії з ними.

Отже, педагогічний процес повинен спрямовуватися на формуван­ня ціннісних орієнтацій у природоекологічному середовищі, яка виявляється у потребі спілкуванні з приро­дою, інтерес до пізнання її законів, мотиви (стійкі, усвідомлені) по­ведінки і діяльності щодо збереження довкілля; переконання в соціальній обумовленості ставлення до природи; позитивні емоції в спілку­ванні з природою.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Алексеева В. Г. Ценностные ориентации как фактор жизнедеятельности и развития личности / В. Г. Алексеева // Психол. журн. – 1984. – Т. 5. – № 5. – С. 63-70.

  2. Плохій З.П. Психолого-педагогічні засади екологічного виховання ді­тей дошкільного і старшого дошкільного віку // Електронна екологічна бібліотека Національної екологічної ліги. – http://www.ecolegue.net/ 34903999-235.html.

  3. Романюк Л.В. Ціннісні орієнтації: сутність, структура і психологічні механізми розвитку /Л.В.Романюк. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. – 188 с.

  4. Сухомлинська О. Цінності у вихованні дітей та молоді: стан розроб­лення проблеми // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 105-111.



Катерина Снитко,

студентка 4 курсу Інституту соціально-

педагогічної і корекційної освіти

Наук. керівник: Л. В. Мороз-Рекотова,

асистент (БДПУ)
ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗВИЧКИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі, на державному рівні актуалізують розгляд питань здорового способу життя починаючи з дошкільного віку. У ряді нормативних документів (Законі України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", державній національній програмі "Освіта (Україна ХХІ століття)", Базовому компоненті дошкільної освіти України, "Концепції неперервної валеологічної освіти України", чинних програмах розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку) визначено вимоги до формування системи уявлень про здоровий спосіб життя. Цей процес досить складний і суперечливий, на нього впливають особливості розвитку держави і громадська думка, екологічна обстановка, технологія освітньо-виховного процесу, особистість педагога, а також зміст і стратегія сімейного виховання.

Проблема здорового способу життя розглядалась у різних галузях науки. Теоретичні та методологічні основи цієї проблеми знайшли відображення у працях класиків педагогічної науки (С. Русової, В. Сухомлинського, К. Ушинського) та в наукових дослідженнях сучасних вчених-педагогів і психологів (А. Алексюка, Л. Артемової, Е. Вільчковського, О. Дубогай, І. Зязюна, О. Савченко, В. Семиченко, В. Сластьоніна, О. Щербакова та інші). Сьогодні цією проблемоюзаймаються не лише представники медичної сфери, а й психологи (О. Осадчук) та педагоги (В. Алямовська, Г. Зайцев, Ю. Змановський, М. Лазарєв, О. Морозова, Т. Поштарева, Л. Татарникова, О. Толстова, О. Шнейдер та інші). Вагомими за змістом є науково-практичні праці з питань валеологічного навчання і виховання дітей А. Богуш, Л. Лохвицької, Л. Кормиліциної, Н. Лисенко, З. Плохій, Т. Поніманської, Є. Приступи, О. Савченко, В. Садової, С. Юрочкіної.

Здоровий спосіб життя розуміється вченими як активна діяльність людини, що спрямована, в першу чергу, на збереження і поліпшення здоров'я. Проте умови формування звички здорового способу життя у дошкільному навчальному закладі вивчено не достатньо. Тому метою нашого дослідження стало теоретичне обґрунтування та розробка педагогічних умов формування звички здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку і перевірка їх ефективності. У дослідженні нами було окреслено наступні завдання: аналіз проблеми формування звички здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку в педагогічній теорії та практиці дошкільної освіти, визначити критерії і показники рівня їх сформованості, розробити та перевірити педагогічні умови формування звички здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку, перевірити ефективність педагогічних умов формування звички здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку.

Для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань було використано такі методи: аналіз досліджуваної проблеми в теорії та практиці з проблеми дослідження формування звички здорового способу життя дітей дошкільного віку, спостереження за діяльністю дошкільнят, аналіз планів навчально-виховного процесу, дослідно-експериментальна робота, спрямована на формування відповідальності у дошкільників, методи математичної статистики. На нашу думку, формування звички здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку буде ефективнішим за умов систематичного проведення занять з валеології та включення валеологічного компоненту в інші заняття, забезпечення наступності між дошкільним навчальним закладом та сім'єю, планомірне використання літературних творів валеологічного змісту в освітньому процесі дошкільного навчального закладу і вдома.

Ми визначили критерії сформованості звички здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку: мотивація, знання та наявність звичок здорового способу життя. На основі визначених критеріїв, нами окреслено показники їх сформованості. Так, показниками мотивації здорового способу життя, на нашу думку, виступають ставлення до нього та оцінювання себе та інших щодо дотримання правил здорового способу життя; показниками знань про здоровий спосіб життя є знання норм здорового способу життя та усвідомлення відхилення від них; показниками ж наявності звичок є або самостійність у дотриманні правил здорового способу життя або наявність контролю.

Наступним етапом нашого дослідження стане розробка методики для визначення рівня сформованості окреслених показників.


ЛІТЕРАТУРА

1. Дыхан Л. Б. Педагогическая валеология / Л. Б. Дыхан, В. С. Кукушин, А. Г. Трушкин. – М., 2005. – 527с.

2. Формування валеологічної свідомості у дітей дошкільного віку: Збірник методичних порад / Обл. ІППО; Уклад. Н. В. Губанова, Л. В. Мініна, О. Я. Титаренко та ін. – Донецьк: Донецький ОІППО, 2003.- 94 с.

Юлія Таран,

студентка 1 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Ю.Б. Назарук,

асистент
ГРА ЯК ЗАСІБ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Екологічне виховання дітей дошкільного віку є актуальною проблемою сучасності, оскільки саме в дошкільному віці закладаються основи екологічної свідомості, екологічної культури, що впливають на формування еколого-доцільної поведінки та діяльність дитини у природі. Для дитини природа виступає основним засобом формування інтересу і позитивного ставлення до навколишнього світу. Основне завдання вихователя дошкільного закладу щодо екологічного виховання полягає в тому, щоб не звести його лише до природоохоронного ставлення. Однією з важливих умов успіху екологічного виховання дітей є вміння педагога підібрати найефективніші форми пізнання природи та методи засвоєння дітьми знань про неї.

Величезна роль у екологічному вихованні належить грі – провідному виду діяльності дітей дошкільного віку. Гра сприяє розвитку мислення, впливає на формування довільності всіх психічних процесів. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам'ятовують, ніж за прямим завданням дорослих.

Різні аспекти проблеми екологічної освіти та екологічного виховання досліджували такі педагоги, як А. Волкова, О. Захлєбний, І. Звєрев, О. Кудрявцева, В. Маршицька, Н. Пустовіт, І. Суравєгіна, Н. Яришева та інші. Можливість і успішність формування початкових екологічних уявлень у дітей дошкільного віку доведено численними психологічними й педагогічними дослідженнями (Я. Коменський, Ж. Руссо, С. Русова, Л. Міщик, Н. Поддьяков, П. Саморукова, О. Терентьєва та ін.). У дослідженнях З. Плохій обґрунтовано й доведено, що складовою виховання екологічної свідомості є уявлення дітей про внутрішні взаємозв’язки у природі. Сучасними дослідниками (Н. Горопаха, Н. Лисенко, С. Ніколаєва, Н. Рижова) визначено зміст і структуру екологічних уявлень для дошкільників [1].

Дані вищезазначених досліджень доводять, що проблема екологічного виховання дітей дошкільного віку набуває великого значення як в теорії, так і в практиці. Саме в дошкільному віці у дітей закладаються основи екологічної культури, що виражається в формуванні у них усвідомлено-правильного ставлення до навколишнього світу.

Отже, екологічне виховання дітей дошкільного віку має за мету не тільки формування відповідних знань, а й спрямованність на усвідомлення екологічної цінності природного середовища у єдності його з людиною. Дошкільникам необхідно надавати знання у доступній для них формі – ігровій, щоб спонукати подальше пізнання навколишнього. Задовольнити дитячу допитливість, залучити дитину в активне освоєння навколишнього світу, допомогти їй оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами і явищами дозволить саме гра. Актуальність даної проблеми й зумовило вибір теми дослідження «Ігри в екологічному вихованні дошкільників». Об’єкт дослідження – екологічне виховання дітей середнього дошкільного віку. Предметом дослідження є педагогічні умови екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку засобами гри. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці педагогічних умов використання ігор як засобу екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі та практиці.

2. Визначити роль і місце гри як засобу екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку.

3. Обґрунтувати педагогічні умови використання ігор як засобу екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку.

Екологічне виховання вважається вченими (Н. Горопаха, Н. Лисенко, С. Ніколаєва, З. Плохій) складовою екологічної освіти й розглядається як відносно новий напрям дошкільної педагогіки, що суттєво відрізняється від традиційного ознайомлення дітей із природою. У педагогічній науці поняття «екологічне виховання» трактується неоднозначно. Так, М. Мусієнко вважає, що екологічне виховання – це формування в людини свідомого сприйняття довкілля, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов’язане з перетворенням навколишнього природного середовища, упевненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств [1]. За визначенням В. Діденко та Л. Діденко, під екологічним вихованням слід розуміти систему впливів на членів суспільства для формування екологічної культури, гуманності, науково обґрунтованого ставлення до природи на основі національних й загальнолюдських цінностей [3]. У своїх досліденнях Л. Волкова розглядає екологічне виховання як процес формування у людей потреби в бережливому ставленні до природи й розумному використанні її багатств у своїх власних інтересах та інтересах майбутніх поколінь [2].

Отже, хоча за формою викладу трактування поняття «екологічне виховання» відрізняються, але основним його змістом для дітей дошкільного віку сучасні вчені вважають два аспекти: передачу екологічних знань та їх трансформацію у ставлення до природи, що виявляється в діяльності [1].

Для успішного вирішення завдань екологічного виховання дошкільників необхідно обирати ефективні форми, методи і засоби їх реалізації. У дослідженнях психологів (О. Леонтьєв, Д. Ельконін) доведено, що провідним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра. Вона є особливим для дошкільників засобом засвоєння суспільного досвіду та знань. Ігрова діяльність формує досвід сприйняття дитиною екологічно правильних рішень, засвоєння моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв'язку між знаннями та їх застосуванням на практиці. Найповніше засвоєнню екологічних знань дітей середнього дошкільного віку відповідають пізнавальні ігри. Головна їх особливість полягає в тому, що пізнавальні задачі приховані. Граючись, дитина не думає вчитись – навчання тут відбувається ніби саме собою. Захоплюють дітей ігри з картинками, загадками про рослини і тварини, ігри – вікторини, аукціони знань на нескладну тему та інші [3].

Розв'язанню питань екологічного виховання сприяють і творчі сюжетно – рольові ігри. Ігри в робінзонів, лісових жителів, мандрівників дають можливість кожній дитині прийти до власного вибору взірця поведінки, найближчого до її інтересів, почуттів, переконань. Система рольових ігор будується з урахуванням специфічних цілей на кожному етапі навчання. Для дітей середнього дошкільного віку основна мета гри полягає в оволодінні конкретними знаннями і правилами поведінки в природному середовищі.

Ігри з предметами дають можливість вирішувати різні освітньо-виховні завдання: розширювати і уточнювати знання дітей, розвивати розумові, удосконалювати мову, виховувати довільність поведінки, пам'яті, уваги. Серед ігор з предметами особливе місце посідають сюжетно-дидактичні ігри та ігри-інсценізації [1]. У сюжетно-дидактичних іграх діти виконують певні ролі, наприклад, продавця, покупця у грі «Магазин». Ігри-інсценізації допомагають уточнити уявлення про різних побутові ситуації, явища природи, об'єкти живої і неживої природи, про норми поведінки в природі.

Ігри з природним матеріалом дозволяють закріпити знання дітей про навколишнє природне середовище, формують розумові процеси. Вихователь організовує такі ігри під час прогулянки, безпосередньо спостерігаючи за природою: деревами, кущами, квітами, листям, насінням [3]. Настільно-друковані ігри допомагають уточнювати і розширювати та систематизувати уявлення дітей про навколишній світ. Настільно-друковані ігри різноманітні за видами: парні картинки, лото, доміно, лабіринти, розрізні картинки, кубики, пазли.

Словесні ігри відрізняються тим, що процес розв'язання навчальної задачі здійснюється в розумовому плані, на основі уявлень і без опори на наочність. Умовно словесні ігри можна поділити на чотири групи. У першу з них входять ігри, за допомогою яких формують вміння виділяти істотні ознаки предметів, явищ. Другу групу становлять ігри, які використовуються для розвитку у дітей вміння порівнювати, зіставляти, помічати алогізми, робити правильні умовиводи. Ігри, за допомогою яких розвивається вміння узагальнювати і класифікувати предмети за різними ознаками, об'єднані в третю групу ігор. В особливу четверту групу, виділені ігри на розвиток уваги, кмітливості, швидкості мислення, витримки [2].

Таким чином, проаналізувавши психолого-педагогічну і методичну літературу можемо зробити висновок, що ігри дітей у природі є необхідною умовою екологічного виховання. В ігровій діяльності діти засвоюють правила поведінки в природі, моральні норми, розвивається відповідальність, співчуття. Ігри допомагають дитині побачити неповторність не тільки певного живого організму, але і екосистему, усвідомити неможливість порушення її цілісності, зрозуміти, що нерозумне втручання в природу може спричинити за собою істотні зміни як всередині самої системи, так і за її межами. У процесі спілкування з природою в ігровій формі у дітей виховується емоційна чуйність, формуються вміння і бажання активно берегти і захищати природу, бачити живі об'єкти у всьому різноманітті їхніх властивостей і якостей, особливостей і проявів, брати участь у створенні необхідних умов для нормальної життєдіяльності живих істот, що знаходяться у сфері дитячої досяжності, розуміти важливість охорони природи, усвідомлено виконувати норми поведінки в природі.

Отже, результатом екологічного виховання вважається екологічна вихованість, яка складається з екологічних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення до природи, екологічно доцільної поведінки та діяльності в природі. Екологічні уявлення дітей середнього дошкільного віку є водночас складовою виховання екологічної свідомості, складовим елементом екологічної культури, екологічної вихованості та підґрунтям формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи та екологічно доцільної поведінки в ній. Створена грою творча наукова атмосфера задовольняє вікові потреби середнього дошкільного віку в пізнавальній активності і є одним із провідних засобів екологічного виховання в дошкільному навчальному закладі.


ЛІТЕРАТУРА

1. Горопаха Н .М. Виховання екологічної культури дітей / Н. М. Горопаха. – Рівне: Волинські обереги, 2001. – 212 с.

2. Лисенко Н. В. Екологічне виховання дітей дошкільного віку / Н. В. Лисенко. – Львів: Світ, 1994. – 144 с.

3. Николаева С. Н. Методика экологического воспитания дошкольников / С. Н. Николаева. – М. : Академия, 2001. – 184 с.


Дарина Товаровська,

студентка 6 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Зрожевська А.Я.


ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ В ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ УМІНЬ ПЕРЕКАЗУВАТИ ХУДОЖНІ ТВОРИ
Ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення старших дошкільників є переказ художнього твору. Науковці зазначають, що переказ, як результат пізнавальної діяльності, містить в собі всі необхідні для присвоєння суспільного досвіду етапи: сприймання, осмислення, передача засвоєного смислу засобом власного зв’язного висловлювання (А. Богуш, Р. Габова, Ф.Сохин, О. Ушакова та ін.).

Аналіз теоретичної літератури та практики дозволив поставити гіпотезу нашого дослідження: формування умінь в дітей старшого дошкільного віку переказувати художній твір буде успішним за таких педагогічних умов: оволодіння старшими дошкільниками системо-утворюючими діями, такими як: усвідомлене сприймання тексту, проникнення в смисл взаємовідносин персонажів, усвідомлення композиційної структурної побудови, смислової послідовності сюжетних дій, побудови власної моделі викладу; раціональне поєднання занять з художньої літератури та розвитку мовлення; оптимального поєднання різноманітних методів і прийомів у структурі заняття з навчання переказу; занурення дітей в активну художньо-мовленнєву діяльність за змістом художнього твору.

Метою нашого дослідження була перевірка ефективності педагогічних умов навчання дітей старшого дошкільного віку переказу літературних творів.

Враховуючи результати аналізу психолого-педагогічної літератури, педагогічної практики, рівня розвитку умінь старших дошкільників переказувати художній текст, нами було розроблене дослідне навчання, яке включало систему занять з художньої літератури та розвитку мовлення. Основними завданнями цих занять було: навчання дітей усвідомлено сприймати і розуміти текст, його концепцію, авторський задум, зміст поведінки героїв, мотиви їхніх вчинків; закріплювати елементарні уявлення дошкільників про жанрові особливості казки та оповідання; формування в дітей старшого дошкільного віку умінь переказувати текст.

Заняття з художньої літератури проводилися за традиційною методикою і складалися з таких структурних компонентів: мотивація бажання вихованців та підготовка їх до слухання художнього тексту; пояснення та уточнення нових слів; читання оповідання; бесіда за формою і змістом тексту; ігрові ситуації, дидактичні ігри.

Формування у старших дошкільників умінь переказувати літературні тексти відбувалося на комплексних мовленнєвих заняттях, які проводились за типовою структурою: підготовка до сприймання нового тексту (вступна бесіда, розглядання обкладинки книжки, актуалізація досвіду дітей тощо); первинне читання твору; бесіда за змістом прочитаного; читання тексту з установкою на запам’ятовування; перекази дітей; аналіз заняття.

Розуміючи, що успіх навчання багато в чому залежить від готовності вихователя і дітей, ми ретельно аналізували художній твір, працювали над виразністю його виконання, відбирали слова, які б потребували попереднього пояснення.

На заняттях в процесі бесіди за змістом художніх творів ми по різному об’єднували і використовували такі методи і прийоми як: розглядання ілюстрацій; порівняння ілюстрацій різних авторів до одного й того ж тексту; читання окремих уривків твору; відтворення дітьми діалогів персонажів; запитання; графічні схеми; викладання в логічній послідовності серії ілюстрацій до оповідання чи казки; проведення лексико-граматичних вправ та вправ на виділення з тексту фраз до ілюстрацій. Таке поєднання методів та прийомів сприяло поглибленому сприйманню дітьми художнього тексту; активізації мовлення дошкільників; удосконаленню вміння переказувати художні тексти. Окрім цього, на заняттях пропонували дітям різні способи переказу: вибірковий, колективний, з елементами інсценування; розкажи собі сам; переказ в діалогічних парах; переказ по колу; переказ групі дітей.

Результати дослідного навчання засвідчили позитивні кількісні та якісні зрушення рівнів сформованості умінь старших дошкільників переказувати літературні тексти: високого рівня сформованості умінь досягли 14,3% дітей, тоді як на констатувальному етапі дітей з високим рівнем не виявлено, на достатньому стало 50% дошкільників (було 46,6%), середній рівень засвідчили 28,6% вихованців (було 35,7%), на низькому залишилось 7,1% дітей (тоді як на констатувальному етапі було 17,9% дітей)

Отримані результати підтвердили нашу гіпотезу.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Богуш А.М., Формування оцінно-етичних суджень у дітей старшого дошкільного віку. /А.М. Богуш, О.С. Монке. – Одеса: ПНЦ АПН України, 2002. –С.64-85

  2. Гавриш Н.В. Знакомим дошкольников с литературой./ Н. В. Гавриш, О.С. Ушакова. – М.: Творческий центр, 1988. – 223 с.

  3. Таллер Л.А. Здравствуй, книга/ Л.А. Талер. – Минск: Нар.Асвета, 1987. – 112 с.



Катерина Фурманова,

студентка 6 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Н. А. Кот,

к.пед.н, доцент (БДПУ)
ФОРМУВАННЯ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ГУРТКОВИХ ЗАНЯТТЯХ ХОРЕОГРАФІЄЮ
Менталітет сучасною психолого-педагогічною наукою визначається як складна за своєю природою, ієрархізована система індивідуальних світосприймальних настанов, що у своєму розвитку набувають форму ціннісних орієнтацій, групових і етнічних національно-культурних цінностей, вірувань, ідеалів (О.Киричук, О.Кульчицький, М.Стельмахович та ін.). Дошкільний заклад повинен забезпечити природне входження дитини в духовний світ та традиції життя рідного народу, в культуру нації. Реалізувати це завдання можливо не тільки за умов пропагування культурно-національних цінностей на заняттях але й шляхом етнізації змісту гурткової роботи.

Важливим компонентом культури будь-якої нації є народна танцювальна культура. Сучасні педагоги та мистецтвознавці розглядають українське танцювальне мистецтво як засіб, що забезпечує єдність освіти і національної культури, гуманізацію виховання, що утверджує право дітей на різнобічний особистісний розвиток на вітчизняних культурних засадах (О. Мартиненко, Л.Масол, Г.Падалка, О.Рудницька, А.Шевчук та ін.).

На думку дослідників етнічних традицій хореографічного виховання в Україні (В.Верховинець, К.Василенко, А.Гуменюк, М.Лисенко та ін.) засоби хореографічної культури можуть виступати й засобами формування основ національного менталітету. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні теж орієнтує педагогів на застосування українських музично-хореографічних традицій в навчально-виховному процесі дошкільного закладу як ефективного засобу впливу на особистість.

Особливої актуальності дана проблема набула на сучасному етапі з отриманням дошкільними закладами права надавати населенню додаткові освітні послуги, серед яких – заняття дітей в гуртках творчого спрямування. На жаль, відсутність методичних рекомендацій щодо організації гурткових занять хореографією, приводить до того, що педагоги вважають тілесно-культурний компонент танцю більш значущим, ніж духовно-культурний компонент. Отже можливості української народної хореографічної культури з метою впливу на духовний розвиток дитини під час гурткових занять майже не використовуються. А це не тільки знижує роль національних культурних надбань, алей гальмує процес соціокультурного розвитку дошкільників, процес формування національної самосвідомості.

Мета дослідження – визначити найбільш ефективні умови формування основ національного менталітету у дітей старшого дошкільного віку засобами української хореографічної культури під час гурткових занять в дошкільному закладі.

Аналіз теоретичної літератури з проблем виховання менталітету дав нам змогу встановити, що у дошкільників можна сформувати окремі компоненти ментальної настанови: вербальний, емоційний, поведінковий. Однією з ефективних умов виховання менталітету сучасна педагогіка визначає етнізацію виховного процесу, а одним з провідних зовнішніх факторів формування повинні виступати зміст і форма навчального процесу творчого гуртка, методи і прийоми організації життєдіяльності вихованців.

Виходячи з даних положень, ми розробили експериментальну програму виховання основ національного менталітету засобами української хореографії на гурткових заняттях. Відповідно до структури компонентів ментальної настанови, робота за експериментальною програмою проводилась у трьох напрямах: повідомлення знань і формування уявлень народознавчого характеру; виховання позитивного ставлення до всього українського; створення умов для внесення набутого національного досвіду у різні види самостійної дитячої діяльності (танцювальну, художню, ігрову).

Провідним напрямком роботи було визначено перший, тому що народознавчі знання та уявлення є стрижнем ментальної настанови. Оскільки діти займаються у ансамблі естрадного танцю, який передбачає вивчення народно-сценічної хореографії, ми вважали за доцільне доповнити включити до програми ознайомлення дошкільників з історією українського танцю, національними українськими інструментами та костюмом.

Ми вважаємо, що впровадження експериментальної програми у роботу танцювального гуртка повинно суттєво вплинути на виховання основ національного менталітету у старших дошкільників.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   30


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка