Том Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка5/30
Дата конвертації12.04.2016
Розмір5.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

ЛІТЕРАТУРА

1. Барышникова Т.К. Азбука хореографии / Т.К. Барышникова. – М. : Айрис-Пресс : Рольф, 1999. – 262с.



2. Гришон А.Е. Импровизация и хореография [Электронный ресурс] — Режим доступа. — URL: http://www.girshon.ru/index.php/moi-stati/articles /improvizacija-i-xoreografija.html .

3. Никитин.В. Ю.Модерн-джаз – танец. Методика преподавания / В. Ю. Никитин – М. : ВЦХТ, 2002. – 160 с.

Анна Семянчикова,

студентка факультета

технологий и бизнеса

Научный руководитель: Заёнчик В.М.,

к.п.н., профессор

(Россия, Тула, ТГПУ им. Л. Н. Толстого)


ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ПОДДЕРЖКА САМООПРЕДЕЛЕНИЯ ШКОЛЬНИКОВ
Понятие педагогическая поддержка пришло в отечественную педагогику вме­сте с изменением парадигмы образова­ния, пониманием того, что ученик являет­ся не объектом педагогического воздей­ствия, а субъектом самопознания, самоопределения, саморазвития, осуществляемого в процессе обучения, при котором ученик и учитель являются парт­нерами. Это особая сфера деятельности педагога, ориентированная на приобще­ние подростков к социально-культурным, нравственным, экологическим и профес­сиональным ценностям, необходимым для самореализации в трудовой сфере и личном жизненном пространстве. Педа­гогическая поддержка со стороны педаго­га — учителя-предметника, классного руководителя, тьютора, куратора, педагога- психолога, социального педагога — направлена на уменьшение силы воздей­ствия случайных факторов и на увеличе­ние значимости склонностей и способно­стей субъекта в самоопределении.

Педагогическая поддержка профиль­ного и профессионального самоопреде­ления школьников включает комплекс ме­роприятий, осуществляемых педагогичес­ким коллективом общеобразовательного учреждения, направленных на закрепле­ние навыков самостоятельной, творчес­кой деятельности в предпочитаемой сфе­ре (знаниево-деятельностный блок); на формирование моральной, психологичес­кой готовности к труду (мотивационно­-ценностный блок); на профильную и про­фессиональную ориентацию (ориентаци­онный блок).

Готовность школьников к профильному и профессиональному самоопределению формируется постепенно, поэтому педа­гогическая поддержка является непрерыв­ным процессом, основа которого заклады­вается еще на пропедевтическом этапе в начальной школе, но наиболее важный этап, по данным психологов, приходится на 9-11 классы. В 9 классе учащиеся долж­ны адекватно определить необходимость и возможность получения ими полного (среднего) общего, начального или сред­него профессионального образования. В условиях введения профильного обучения в старшей школе решившие получить об­щее образование избирают профиль обу­чения. А через два года им предстоит вы­бор пути получения профессионального образования и вида трудовой деятельнос­ти. Школьник должен суметь правильно оценить свои личностные характеристики (склонности, способности, наличие про­фессионально важных качеств, уровень самооценки и др.), экономическую целесо­образность выбора (востребованность профессии на рынке труда в настоящее время и в перспективе, уровень заработ­ной платы, возможность трудоустройства и т.д.), сформулировать профессионально обусловленные цели получения образова­ния, а затем, с учетом возможностей про­фильного обучения, разработать индиви­дуальную образовательную траекторию, способствующую достижению поставлен­ных целей и задач. Это сложная задача для 14-17-летнего человека.

На выбор профиля обучения в 9 классе и пути профессионального становления выпускника общеобразовательного учебного заведения оказывают влияние многочис­ленные факторы. Профильное и профессио­нальное самоопределение осуществляется школьниками:

- самостоятельно, исходя из личных склонностей, способностей;

- самостоятельно, ориентируясь на идеал (кумира);

- под влиянием родителей, родственни­ков (традиции, материальные возможности семьи);

- по совету педагогов (преподавателей общеобразовательных учебных заведений, учреждений дополнительного образова­ния, руководителей кружков, секций);

- под влиянием других взрослых (соседи, знакомые, консультанты и т.д.);

- за компанию с товарищами; под влиянием средств массовой инфор­мации.



ЛИТЕРАТУРА

1. Заёнчик В. М. Методика преподавания технологии: профессиональная ориентация и самоопределение школьников. Учебное пособие / В. М. Заёнчик. – Тула? Изд-во Тулгоспедуниверситета им. Л. Н. Толстого, 2010.

2. Мордовская, А.. В. Основы профориентологии: учебное пособие для бакалавров / А. В. Мордовская, С. В. Панина, Т. А. Макаренко. – М.: Издательство Юрайт, 2011. – 235 с. – Серия: Бакалавр.

3. Педагогическая поддержка профессионального самоопределения: книга для учителей и социального педагога. – М.: Новая школа, 2010.



Олена Солонська,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. В. Лебідь,

к.п.н., ст.викладач (БДПУ)
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ

В ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Актуальність теми дослідження зумовлена важливими завданнями, які ставлять перед системою початкової освіти закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту». Потреба вдосконалення початкової освіти зумовила інтенсивне вивчення пізнавальної активності школярів в процесі освіти в позашкільних закладах. Сучасна початкова освіта перебуває в «перезавантаженому» стані для дітей, спостерігається загальний спад інтересу до навчання. Позанавчальна діяльність, яка випливає з класної, повинна допомогти побачити учням справжні можливості навчально-пізнавального процесу і переконати їх у тому, що вони навчаються «для життя, а не для школи».

Питання щодо ефективної організації виховання учнів в позанавчальний час є актуальним. Важливість його обумовлена тим, що традиційний навчально-виховний процес сучасної школи не може в повній мірі задовольнити потреб дитини і забезпечити достатній рівень її розвитку, тому що, по-перше, навчальні програми з різних предметів обмежують коло знань, які має отримати дитина; по-друге, класно-урочна система навіть в навчальних закладах нового типу не спроможна врахувати особливості кожної дитини в її прагненні до самореалізації як особистості [2, с.29]. Над цими словами слід задуматися, адже позанавчальна робота здатна забезпечити умови для розвитку особистості, її ініціативи, самостійності, пізнавальної активності; врахувати першочергові інтереси, бажання і можливості молодших школярів; підтримувати і розвивати їх інтереси; залучати до навчальної та позанавчальної діяльності. Сучасні соціально-економічні умови орієнтують педагогів на розвиток індивідуальності і соціальної активності учнів, ставлять завдання сформувати якості конкурентоспроможної особистості, допомагати її достойному входженню в соціум. І від того, який рівень підготовки має майбутній вчитель початкової школи до проведення позашкільних занять, до розвитку пізнавальної активності учнів, і залежить успішність вирішення виховних і освітніх завдань.



Мета дослідження – виявити та обґрунтувати комплекс педагогічних умов та засобів, які забезпечують підготовку майбутніх вчителів початкової школи до формування розвитку пізнавальної активності учнів в позанавчальній діяльності.

Дослідженням питань позанавчальної пізнавальної діяльності займались Л. Калашникова, В. Лозова, Н. Морозова, Т. Сущенко, Ю. Шаров, Г. Щукіна, Н. Щуркова та інші; особливості розвитку молодших підлітків вивчали Л. Божович, Л. Виготський, Н. Добринін, Т. Драгунова, Д. Ельконін, Е. Еріксон, О. Ковальов, В. Крутецький та інші.

Незважаючи на цілу низку досліджень із зазначеної проблеми вона залишається актуальною, адже розглядає питання розвитку мислення, здібностей, інтересів школярів, шукає засоби підвищення інтересу молодших підлітків до навчання в школі й самостійного здобуття знань, спрямування підлітків до «розумного і корисного» відпочинку, сприяє виробленню «імунітету» проти згубного впливу телебачення, моди, захоплень шкідливими звичками. Пізнання у позанавчальний час здатне допомогти із правильним, глибоко моральним, ціннісним самовизначенням [1, с.113]. В умовах позанавчальної пізнавальної діяльності школярі мають можливість спілкуватись із однолітками, педагогом, зав’язувати нові дружні стосунки за інтересами, виявляти й представляти іншим власні здібності, бути визнаним колективом, завойовувати авторитет, а також відчути себе значущім, потрібним.

Отже, позанавчальна діяльність учнів початкової школи містить потужній «арсенал» щодо сприяння розвитку і саморозвитку учнів, адже відповідає їхнім інтересам, що сприяє атмосфері психологічного комфорту, спокою, поваги, взаєморозуміння, відсутності страху зробити помилку, більш широкій можливості самовиявлення, неформального спілкування, свободі висловлення власної думки, ставлення до педагога не як до вчителя, а старшого друга. Однією з визначальних рис позанавчальної пізнавальної діяльності є й те, що вона містить значний резерв для задоволення потреби в безмежному пізнанні, адже у дітей цього віку все викликає зацікавленість, особливо таємниці, загадки світу, новітні досягнення науки і техніки, нові перетворення в їхньому організмі та свідомості.


ЛІТЕРАТУРА

1. Іванова О. Розвиток молодших підлітків у поза навчальній пізнавальній діяльності / Зб. наук. праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / [гол. ред.: М. Т. Мартинюк]. – Умань : ПП Жовтий, 2011. – Ч.2. – С.110–118.

2. Пустовіт Г. П. Позашкільна освіта та виховання крізь призму сьогодення / Г. П. Пустовіт // Рідна школа. – 2009. – №3(963). – С. 28–33.

Альона Спорник,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: О. В. Голуб,

к. пед. н, доцент
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ У ЗАКЛАДАХ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ
Cоціально-економічні зміни в українському суспільстві загострили потребу у формуванні творчої особистості, здатної свідомо та самостійно визначати власний спосіб життя, нести відповідальність за результати дій і вчинків.

Проблема формування самостійності як складової соціально зрілої особистості є найбільш важливою в теорії і практиці виховання, адже самостійність характеризує людину з точки зору її активного та свідомого самовираження саме в діяльності. Вона допомагає кожному координувати різноманітність зовнішніх вимог і обставин з його власними бажаннями, інтересами та потребами. Самостійність виявляється в діяльності, спілкуванні, ставленні до себе і навколишньої дійсності, тобто в життєдіяльності. Помилкове розуміння самостійності, стихійність у підготовці до прояву цієї якості нерідко гальмують процес формування соціально зрілої особистості.

Особливо гостро проблеми формування самостійності учнів постають перед діяльністю шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, оскільки в цих закладах вихованці проводять значну частину свого життя. Результати аналізу практики навчальної роботи з організаціїї самостійної роботи в початковій ланці підтверджують, що цьому аспекту в школах-інтернатах не надається належної уваги. Особливість побудови навчально-виховного процесу в закладі інтернатного містить у собі резерви організації самостійної навчальної роботи школярів. Поряд із різновидами самостійної роботи на уроках, як зазначають багато вчених (А. Балуба, О. Голуб, Л. Канішевська, Б. Кобзар, Ю. Підборський, О. Поляновська), тут функціонує механізм взаємозв’язку урочної та позаурочної роботи, що створює можливості ефективного керівництва самостійною навчальною роботою учнів під час самопідготовки, прогулянки, занять за інтересами, робота в бібліотеці.

З огляду на це, одним із найважливіших завдань вишу є підготовка майбутніх учителів початкових класів, які б знали особливості шкіл-інтернатів і володіли б інноваційними методиками в різних галузях освітньої діяльності з учнями, а саме: навчально-виховній, культурно-освітній, здоров’язбережувальній, науково-методичній, організаційно-управлінській.

Тому ми вважаємо, що готовність майбутніх учителів до організації самостійної навчальної роботи молодших школярів у закладах інтернатного типу є результатом професійної підготовки студентів під час навчання у вищому навчальному закладі і розуміється як стан майбутнього фахівця, що володіє системою знань, умінь і навичок, сформованих професійних здібностей, а також відповідних професійних якостей особистості педагога, і може успішно здійснювати професійно-педагогічну діяльність у закладах інтернатного типу [2, c. 56].

У структурі готовності майбутніх учителів до організації самостійної навчальної роботи молодших школярів у закладах інтернатного типу нами виокремлено науково-теоретичний, методичний, практичний, креативний і мотиваційний компоненти.

Педагогічними умовами підготовки майбутніх фахівців до організації самостійної навчальної роботи учнів початкової ланки в закладах інтернатного типу є: орієнтація навчання на професійний саморозвиток майбутніх учителів й індивідуалізацію цілей і змісту їхньої підготовки до роботи в закладах інтернатного типу; професійна спрямованість самоосвіти згаданого контингенту фахівців щодо роботи в закладах інтернатного типу в науково-дослідній і проектній діяльності; занурення студентів у різні види практико-орієнтованої самостійної діяльності з учнями в закладах інтернатного типу.

Набуття стану готовності вимагає від майбутнього вчителя не тільки певної професійної підготовки, а й психологічної здатності виконувати її. Тільки за умови поєднання високої професійної підготовки та психологічної готовності можливо досягти високих результатів в організації самостійної навчальної роботи молодших школярів в умовах закладу інтернатного типу.

Ми вважаємо, що при підготовці майбутніх фахівців у галузі початкової освіти до організації самостійної роботи в школах-інтернатах необхідно поєднувати традиційний і практико-орієнтований підхід.

Традиційний підхід до професійної освіти спирається на програму курсу, що викладається, й орієнтується на студентів із середніми здібностями до навчання.

Практико-орієнтований підхід у професійній освіті спирається на кінцевий продукт навчання й орієнтується на індивідуально-особистісні риси кожного студента при досягненні ним кінцевого продукту.

Проектування змісту навчання будь-якого практико-орієнтованого курсу визначається таким чином:



  • практико-орієнтованим набором досягнень кінцевого продукту навчання;

  • особистісними рисами студентів, рівнем їх научуваності та вихідною підготовленістю.

Розуміння й урахування закономірностей організації практико-орієнтованого змісту освіти може розкрити новий потенціал для пошуку ефективніших форм організації навчального процесу і видів навчальної діяльності.

Змістовим ядром нашої експериментальної методики виступає система вивчення основних навчальних дисциплін і проходження педагогічної практики, що передбачає ряд етапів, як-от:



  • когнітивно-інформаційний етап: «Дидактика», «Основи педагогічної майстерності», «Основи науково-педагогічних досліджень», спецкурс «Організація самостійної навчальної роботи молодших школярів в закладах інтернатного типу»;

  • репродуктивно-діяльнісний: «Теорія і методика виховної роботи», «Школознавство», «Педагогічні технології в початковій школі»;

  • креативно-діяльнісний: «Корекційна педагогіка», «Вибрані проблеми педагогіки початкової школи».

Отже, підготовка майбутніх учителів початкової школи до організції самостійної навчальної роботи в закладах інтернатного типу має включати традиційний і практико-орієнтовний підходи до організації професійної освіти майбутніх фахівців.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Голуб О. В. Формування самостійності учнів молодшого шкільного віку шкіл-інтернатів для дітей-сиріт у позаурочній діяльності : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / О. В. Голуб. – Бердянськ, 2004. – 20 с.

  2. Куторжевська Л. І. Підготовка майбутнього вчителя до роботи вихователем у загальноосвітніх навчальних закладах для дітей-сиріт : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Л. І. Куторжевська. – К., 2004. – 29 с.

  3. Улятовська Є. А. Підготовка майбутніх учителів до роботи з активізації самостійної пізнавальної діяльності молодших школярів : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Є. А. Улятовська. – Одеса, 1998.  20 с.



Анастасия Туманова,

студентка 2 курса факультета

педагогики и методики начального образования

Научный руководитель: А.В.Виневская,

к.пед.н, доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институтимени А.П. Чехова)
Результаты изучения готовности к мобильности студентов в образовательной среде вуза (на примере провинциального вуза)
Образовательная среда отражает взаимосвязь условий, обеспечивающих образование человека. В этом случае предполагается присутствие обучающегося в образовательной среде, взаимовлияние, взаимодействие окружения с субъектом. Формирование и развитие личности происходит в определенных средовых условиях, при этом под влиянием деятельности человека среда меняется, как меняется и сам человек.В системе образования до недавнего времени были приняты формы и методы обучения, ориентированные на овладение системой готового знания. В настоящее время все больше в качестве целей подготовки выступают деятельность, способность к ее вариативности, личностные качества, определяющие не столько узкопрофессиональные характеристики будущих педагогов, сколько уровень его культуры, интеллектуальное развитие. Бурные темпы развития современного общества, его динамизм и изменчивость делают необходимым осуществлять подготовку учителей, как считает современные ученые, с «двойным опережением».

Мы полагаем, что именно академическая мобильность в образовательной среде вуза, во-первых, является начальным образованием, для формирования которого необходимо создавать специальные условия; во-вторых, при создании специальных условий должна стать личностным новообразованием; в-третьих, будет способствовать формированию других видов мобильности – профессиональной, социальной, культурной и личностной.

В качестве исследования, целью которого было изучение профессиональной мобильности в рамках готовности к профессиональной деятельности будущего педагога, мы провели опрос студентов нашего вуза, ТГПИ им. А.П. Чехова, чтобы выяснить, что они знают о студенческой мобильности. Мы опросили 197 студентов, обучающихся на разных факультетах, со 2-ого по 4-ый курс.

Мы предложили студентам – будущим педагогам ответить на вопросы нашей анкеты «Академическая мобильность».

Для начала был задан вопрос: «Какие, по-вашему, качества присущи мобильному человеку?». Результаты отражены в диаграмме.

После анализа ответов студентов были получены следующие данные: 83,3 % будущих учителей знают о понятии академическая мобильности, что свидетельствует о высоком уровне подготовки студентов, а 16,7 % опрошенных не знакомы с понятием мобильности; 75 % опрошенных считают, что обладают академической мобильностью. Интересно отметить, что 100 % опрошенных на вопрос «Готовы ли Вы проявлять академическую мобильность?», ответили положительно.Далее мы попытались выяснить какие качества, по мнению студентов, входят в профессиональную мобильность педагога. Был задан вопрос: «Какие качества по-вашему входят в профессиональную мобильность?».

Будущие педагоги предложили следующие варианты ответов:коммуникативность 20,8 %;ответственность 20,8 %;уважение 16,7 %;активность 12,5 %;изменчивость 8,3 %;саморазвитие 8,3 %;понимание 8,3 %;доброта 4,1 %.

Далее в ходе исследования, отвечая на вопрос «Что значит академическая мобильностьдля будущего педагога?», было выявлено, что 12,5 % это общительность, 8,3 % саморазвитие, 4,2 % считают профессионально мобильного педагога разносторонним, а остальные 75 % опрошенных затруднились с ответом.

На вопрос «Знаете ли Вы, что такое академическая мобильность?» 83,3 % респондентов ответили положительно, но готовностью меняться, что входит в понятие академической мобильности, обладают лишь 27% опрошенных, что говорит об отсутствии мотиваций к изменениям.

Следовательно, можно сделать вывод о том, что студенты ТГПИ им. А.П. Чехова имеют недостаточное представление о академической мобильности и о качествах мобильного человека.

Таким образом, по результатам исследования мы сделали предположение, что в идеальной модели среды, обеспечивающей мобильность субъектов образования, должны быть:

- условия, факторы, способы реализации мобильности, нормативное и управленческое обеспечение мобильности;

- мобильный студент как субъект образования в среде вуза, участвующий в различных формах мобильности;

- мобильный преподаватель, обеспечивающий проектирование как своей деятельности в среде, так и взаимодействия со студентами, проектирующий новые формы взаимодействия, модели мобильности, образовательную среду вуза.



Діана Філіп'єва,

студентка 1 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: А.С.Толкачова,

старший викладач (БДПУ)
КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ
Актуальність проблеми компетентності як складової соціально зрілої особистості, недостатня теоретична розробка в сучасних умовах розбудови національної системи освіти зумовили необхідність вивчення теоретичних аспектів проблеми формування компетентності.

Теоретичні аспекти компетентності дитини в загальній педагогіці та психології розробляли Т. Бородіна, Н. Буртова, І. Виноградова, Т. Гвасалія, А. Меднікова, Е. Сапелькіна, Р. Солонинко та інші. Вітчизняні вчені О. Савченко, О. Пометун, О. Овчарук та інші по-різному тлумачать поняття компетентності. Найбільш поширеним є визначення компетентності як сукупності знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: уміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію.

У сучасних педагогічних джерелах вживаються поняття «компетенція» і «компетентність», які сьогодні широко використовуються в державних документах. Наприклад, у Національній доктрині розвитку освіти України в XXI ст. серед провідних завдань формування особистості зазначається необхідність набуття компетентності. У той же час у чинній програмі для початкової школи зазначено, що в результаті вивчення навчальних дисциплін в учнів мають бути сформовані певні компетенції. За тлумачним словником ці поняття вельми схожі. Так, компетенція – належна обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи чи особи. Компетентність – властивість, утворено від «компетентний». Компетентний – такий, що має достатні знання в якій-небудь галузі, із чимось добре обізнаний, тямущий; такий, що ґрунтується на знанні, кваліфікований, має певні повноваження, повноправний [3].

Аналізуючи визначення термінів «компетенція» і «компетентність», поданих у «Тлумачному словнику» С. І. Ожегова, виділяємо два компоненти: 1) знання, поінформованість, досвід особи; 2) коло питань, галузь знань, із яких особа є поінформованою. У понятті «компетенція» на перший план виступає значення «галузь знань» або «коло питань», а в понятті «компетентність» — значення «знання, досвід, поінформованість». В етимологічному словнику української мови похідний термін «компетенція» (з лат. «відповідність, узгодженість») [2] пояснюється через поняття «компетентний». Проте, ураховуючи вітчизняні мовні стереотипи, слід розмежувати ці поняття. Так, компетенція традиційно вживається у значенні «коло повноважень», компетентність пов'язується із кваліфікованістю, обізнаністю, авторитетністю. Тому в педагогічному сенсі доцільно користуватися саме терміном компетентність.

Компетентність — це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих особистістю у процесі навчання. Тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В. Бусела розглядає компетентність як певну суму знань особиcтості, яка дозволяє їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку [1]. Отже, ми можемо назвати людину компетентною, якщо вона обізнана в певній галузі. Аналіз підходів до визначення поняття компетентність дозволив виділити основні характеристики компетентної особистості: оволодіння специфічними здібностями, що включають особливі риси і характеристики поведінки, значущі для певної діяльності; здатність отримувати високі результати у процесі діяльності, яка не є обов'язково опосередкованою природними даними, інтелектом і здобутою освітою; наявність не тільки знань, але і практичних умінь.

Аналізуючи подані визначення, можна зробити висновок про те, що поняття компетентності згідно з метою навчання можна вважати педагогічним явищем, оскільки воно співвідноситься із знаннями, уміннями й навичками особистості, які найбільш точно відображають її багатогранність і відіграють важливу роль у розвитку людини.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка