Том Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка4/30
Дата конвертації12.04.2016
Розмір5.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Основні висновки.

Загальний внесок у розвиток педагогічної науки та освітньої практики відомого англійського філософа, політика і педагога Дж. Локка полягав у розробці концепції виховання джентльмена, основоположні засади якої визначають характер навчально-виховного процесу в сучасній Великій Британії та Уельсі.

Підсумовуючи усе вище сказане, можна сміло стверджувати, що Д.Локк залишив глибокий слід у світовій педагогіці і дав їй величезний поштовх до розвитку.
ЛІТЕРАТУРА


  1. http://br.com.ua/referats/Pedagogica/11919.htm

  2. www.ukrreferat.com/index.

  3. Armitage, David, 2004, “John Locke, Carolina and the Two Treatises of Government,” Political Theory, 32: 602–27.

  4. Yaffe, Gideon, 2004, “Locke on Ideas of Substance and the Veil of Perception,” Pacific Philosophical Quarterly, 85(3): 252–272.



Татьяна Лиханова,

студентка 5 курса педагогического факультета

Научный руководитель: Н. К. Перцева,

к. филол. н., доцент

(Московский государственный областной

гуманитарный институт)


О КОММУНИКАТИВНОЙ КУЛЬТУРЕ УЧИТЕЛЯ
Сегодня образование рассматривается как средство комфортного существования личности в современном мире, как способ саморазвития личности. В этих условиях происходит смена приоритетов в образовании, становится возможным усиление его культурообразующей роли, появляется новый идеал человека образованного, обладающего умственной, этической, эстетической, общественно-духовной культурой. Средством и условием достижения этого идеала, самой целью образования становится коммуникативная культура личности, включающая в себя как составные части эмоциональную и речевую, информационную и логическую культуру.

Главная цель учителя – общение с учеником, классом для достижения контакта, без которого невозможен успех деятельности двух сторон, занятых в учебном процессе. Культура речи и культура общения – приоритетные средства для достижения этой цели, что говорит об актуальности выбранной и разработанной нами темы.

Предлагаемая работа имеет целью дать любому культурному человеку, и в особенности учителю, материал для осознания культурно-коммуникативной проблематики, формирования культуры общения учителя и ученика.

Основной метод исследования – структурно-семантический, предполагающий рассмотрение объекта с двух сторон: формы и содержания, что важно для более подробного и глубокого изучения материала. Проводили наблюдение над речевой организацией текста и анализ роли языковых единиц разных уровней в создании качеств речи, а также анализ ситуации бытового учебного общения и моделирование речевого поведения в предложенных условиях общения.

Причину трудностей анализа коммуникативных качеств речи В.Г. Костомаров, например, видит в том, что «при всём естественном стремлении объективировать качества культурной речи нельзя, видимо, не считаться самым серьёзным образом с субъективной индивидуальностью этого явления, качества которого могут быть различными, относительными и даже противоречивыми». [2]

Коммуникативную культуру можно рассматривать через совокупность культурообразующих компонентов, одним из которых является культура речи.

Центральным в учении о культуре речи является введенное Б.Н.Головиным родовое понятие «коммуникативные качества речи». Он писал: «…Речь относится каким-то образом к языку – просто потому, что она построена из единиц и категорий языка и в соответствии с его функциональными закономерностями. Речь «относится» и к личности её автора, психологической работе авторского сознания, его коммуникативным заданиям». [1]

Коммуникативными качествами речи мы называем её свойства, выявляющие взаимосвязь речи с неречевыми структурами и создающимися единицами разных языковых уровней в их взаимодействии. В то же время качество речи оказывается взаимообусловленным и взаимосвязанным: так, в основе точности лежит правильность речи; точность, в свою очередь, предопределяет ясность и логичность речи, её доступность и выразительность. [1]

Анализируя материал по теме, пришли к выводам:

1. Именно норма обеспечивает взаимопонимание и способствует оптимальному решению коммуникативных задач. Норма «организует» структурный уровень языка, «управляет» им, поэтому правильность, определяемая как соответствие норме.

2. Благодаря понятию «коммуникативные качества речи» возможен системный подход в описании свойств речи, что важно как в научном, так и в учебно-методическом плане.

3. Зависимость результатов педагогической деятельности от установки на совместную деятельность учителя и ученика определяет главенство коммуникативных способностей.

4. Учение о коммуникативных качествах речи может рассматриваться как один из возможных подходов к решению вопросов культуры речи, коммуникативной культуры учителя.


ЛИТЕРАТУРА

1. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1988

2. Костомаров В.Г. Культура языка и речи в свете языковой политики // Язык и стиль. – М., 1965

3. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. Изд. 6-е. – М.: КРАСАНД, 2010.



Анастасія Лозовенко,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: О. В. Голуб,

к. пед. н, доцент (БДПУ)
ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
За умови реформування системи національної освіти, піднесення ролі творчої особистості в суспільстві значної актуальності набула проблема роботи з обдарованими дітьми. Перспективним шляхом її розв'язання стала організація такого педагогічного процесу, який застосовує методику пошуку та відбору обдарованих учнів і створює умови для розвитку їх природного творчого потенціалу.

Мета дослідження: визначити проблеми навчання і виховання обдарованих дітей у системі початкової освіти.

На сучасному етапі значний внесок у вивчення феномену обдарованості зробили такі вчені, як-от: Д. Богоявленська, В. Дружинін, В. Крутецький, Н. Лейтес, О. Матюшкін, Г. Костюк, В. Моляко, Р. Семенов Б. Теплов В. Юркевич та ін.

Обдаровані діти, як зазначають дослідники, відрізняються між собою за видами обдарованості, а саме: у практичній діяльності (обдарованість у ремеслах, спортивна й організаційна обдарованість), у пізнавальній діяльності (інтелектуальна обдарованість різних видів), у художньо-естетичній діяльності (хореографічна, сценічна, літературно-поетична, художня, музична обдарованість), у комунікативній діяльності (лідерська обдарованість), у духовно-ціннісній діяльності (обдарованість у створенні нових духовних цінностей і змістів, служінні людям) [3, c. 27].

Виявлення дітей, що володіють неабиякими здібностями, є складною і багатоаспектною проблемою початкової школи. Обдарованість учнів може бути встановлена і вивчена тільки у процесі навчання і виховання, в ході виконання дитиною тієї або іншої змістовної навчальної діяльності.

Сьогодні, незважаючи на досить інтенсивні спроби напрацювати єдині позиції, серед методистів і вчителів спостерігаються розбіжності щодо практичного вирішення проблеми навчання обдарованих дітей. Труднощами при навчанні і вихованні такого контингенту учнів є те, що для розвитку своїх талантів обдаровані школярі мають вільно розпоряджатися часом і простором, навчатися за розширеним навчальним планом і відчувати індивідуальну турботу й увагу з боку свого вчителя.

Тому програми для обдарованих мають відрізнятися від звичайних навчальних програм. Навчання таких дітей має відповідати їхнім істотним потребам. Обдаровані учні володіють деякими загальними особливостями, які мають ураховувати навчальні програми для них. До таких загальних особливостей відносяться такі: здатність швидко засвоювати принципи, поняття, положення; потреба сконцентруватися на аспектах проблеми, що зацікавили, і прагненні розібратись у них; здатність помічати, міркувати і пояснювати; стурбованість, тривожність у зв'язку зі своєю несхожістю на однолітків [3, c. 34].

У сучасній початковій школі існує велика кількість стратегій навчання обдарованих дітей, які можуть бути втілені в різноманітні форми та прийоми. Вважаємо, що в згаданій ланці ЗНЗ для роботи з обдарованими і здібними учнями доречно використовувати наведені нижче прийоми.

1.Найважчий перший крок. Його суть полягає в тому, що школярам дозволяється виконувати з усього переліку завдань декілька (три-чотири) найважчих, а після цього займатися своїми справами.

2. Ущільнення навчальної програми. Обдаровані діти здатні засвоїти зміст навчальної програми за короткий термін. З огляду на це їм дозволяється скорочення часу на вивчення певних тем курсу.

3. Навчальні контракти. Їх технологія передбачає укладання угоди між школярем і вчителем про зобов´язання, які беруть на себе учень і вчитель у зв´язку із забезпеченням індивідуального підходу до опанування дитиною матеріалу.

4. Таксономія мислення. Одним із видів мислення, який мають опанувати обдаровані діти, є критичне. Показником його сформованості є вміння оцінювати об´єкт чи дію.

5. Тренінг творчих здібностей, який має на меті навчити дітей виконувати ті дії, з яких може складатися творча діяльність.

Отже, завдання вчителя початкової школи – пробуджувати i виховувати власну активність учня, його пізнавальні і творчі потреби.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гільбух Ю. З. Розумово обдарована дитина : психо­логія, діагностика, педагогіка / Юрій Зіновійович Гільбух. – К. : Укрвузлотелеграф, 1992. – 84 с.

2. Крутецкий В. А. Основы педагогической психологии / Вадим Андреевич Крутецкий. – М. : Просвещение, 1972. – 255 с.

3. Обдаровані діти і школа. Методика діагностики та педагогічний досвід : посіб. [для вчителів і психологів] / Автори-укладачі : Настенко Н. В., Білик Н. І., Моргун В. Ф. – Полтава : ПОІПОПП,1998. – 120 с.



Ирина Луцева,

студентка 2 курса факультета психологии

и социальной педагогики

Научный руководитель: Л.И. Кобышева,

к. пед. н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П. Чехова)
единая школьная форма как элемент воспитательного процесса образовательного учреждения
Актуальность данной проблемы определяется тем, что в настоящее время широко обсуждается вопрос о необходимости введения единой школьной формы, при этом сторонниками и противниками идеи высказываются противоположные точки зрения по поводу значимости школьной формы как элемента воспитательного процесса образовательного учреждения. Данной проблеме посвящали свои работы Б.Т. Лихачев, И.Я. Лернер, Л.М. Фридман, К.Н. Волков и др. Однако, специальных исследований значения школьной формы в воспитательно-образовательном процессе никто не проводил.

В данном исследовании мы попытаемся раскрыть значение школьной формы в воспитательном процессе.

Воспитательный процесс – это специально организованное, управляемое и контролируемое взаимодействие воспитателей и воспитанников, конечной своей целью имеющее формирование личности, нужной и полезной обществу [2].

Школьная форма – обязательная повседневная форма одежды для учениковво время их нахождения в школе и на официальных школьных мероприятиях вне школы.

Строгий стиль одежды создает в школе деловую атмосферу, необходимую для знаний, придает учебе светский характер.

Форма имеет дисциплинирующее воздействие. Ребенок со школьной скамьи привыкает носить одежду к месту и ко времени. Какой бы дизайн ни придумали модельеры для школьной формы, этот дизайн в любом случае будет строгим и деловым, не допускающим вольностей и не отвлекающим учеников от основного занятия – изучения школьной программы. Дисциплина – важная часть воспитательного процесса, т.к. она развивает навык саморегуляции поведения и формирует привычку подчиняться учителю, способствует повышению воспитательной эффективности деятельности учащихся, позволяет ограничивать, тормозить безрассудные действия и поступки отдельных школьников.

Школьная одежда для мальчиков сегодня выглядит очень привлекательно. Стильные джентльмены в костюмах с галстуками корпоративных цветов, разработанных отдельными школами и лицеями, да и просто темные классические костюмы, невероятно стильно смотрятся на мальчиках.

Строгие правила школьного костюма приучают будущих активных членов социума к деловому стилю, к опрятности и внутренней культуре. Кроме всего эстетика формы призвана воспитывать вкусовые навыки мальчиков.

Дети должны с детства привыкать к тому, что костюм – это нечто большее, чем просто одежда. Это – средство коммуникации. Ю.К. Бабанский отмечал, что чем разумнее строится общение между педагогом и учениками, тем эффективнее протекает воспитательный процесс [1].

Таким образом, стильная форма прививает детям вкус и способствует развитию контактов между субъектами воспитательного процесса.

Единая школьная форма позволяет избежать соревновательности между детьми в одежде, что является огромным фактором, предотвращающим расслоение детского коллектива на социальные классы, и дает возможность осознать свою принадлежность к определенному коллективу, что позволяет облегчить процесс воспитания и обучения и взаимодействия учеников.

Следует обратить внимание на психолого-педагогический аспект вопроса. В силу возрастных особенностей (а для младшей школы особенно), ребенку важно научиться понимать, что в школе он другой, чем привык быть дома. И форма в этом плане является замечательным психологическим механизмом, отработанным на практике во многих странах мира. Школьная форма есть внешняя организация внутренней жизни ученика.

Подводя итог, можно сделать вывод: школьная форма является необходимым элементом в воспитательном процессе, т.к. способствует формированию нравственно-волевых качеств личности, стимулирует к обучению, развивает социальные функции (общение, коллективизм, корпоративность и др.), позволяет школьнику идентифицировать себя как члена классного и школьного коллектива, носителя его норм и ценностей.
Литература

1. Бабанский Ю.К. Педагогика DOC. М.: Просвещение, 1983.

2. Подласый И.П. Педагогика: Учебник. М.: Высшее образование, 2006.

Дарина Маслова,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. В. Лебідь,

к.п.н., ст.викладач (БДПУ)
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
У державних документах (закон України «Про освіту», Державна програма «Вчитель», Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті) наголошується на особистісному розвиткові і творчій самореалізації кожного громадянина, формуванні покоління, здатного навчатися впродовж життя. Перед вищою педагогічною школою гостро постала проблема вдосконалення підготовки майбутніх учителів із високим рівнем професіоналізму, які відповідально і творчо ставилися б до результатів свого навчання і до майбутньої професійної діяльності, оскільки творчий вчитель є ключовою фігурою успішності освіти учнівської молоді. Використання в роботі вчителем педагогічних технологій дають змогу учням самостійно здобувати нові знання на основі вже наявних, оволодівати логічними прийомами та способами діяльності, вміти розмірковувати, аналізувати та робити висновки, у результаті чого виникає інтерес та потреба набувати нові знання. Актуальність даної теми визначається розвитком високого рівня мотивації до навчальної діяльності, активізації пізнавальних інтересів учнів, що стає можливим при впровадженні педагогічних технологій на уроці.

Таким чином, одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів ми вважаємо вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження педагогічних технологій, зокрема. Саме у педагогічному університеті, у процесі навчання закладаються основи майбутньої педагогічної техніки та педагогічної майстерності. Така готовність дає можливість молодому педагогові впевнено почувати себе в професійній діяльності, швидше адаптуватися в умовах сучасної школи, успішно розв'язувати складні завдання навчально-виховної роботи, вміти вивчати особистісні якості учнів, визначати оптимальні умови педагогічного впливу, глибоко аналізувати результати своєї діяльності [2, с.114].

Мета дослідження – визначити й науково обґрунтувати своєрідність і структуру феномена «підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій у початковій школі».



Різні аспекти підготовки майбутнього вчителя в умовах ступеневої освіти розкриваються в дослідженнях О.Біди, С.Власенко, А.Глузмана, І.Зязюна, А.Кузьмінського та ін. Особливе місце належить працям українських учених, у яких аналізується професійна підготовка майбутніх учителів у контексті особистісно-орієнтованої освіти (І.Беха, Л.Карташової, В.Луценко, С.Сисоєвої) та впровадження інноваційних педагогічних технологій (І.Богданової, І.Дичківської, О.Євдокімов, О.Кіяшко, О.Пєхоти, І.Руснак, С.Сисоєвої, С.Яшанова). Значну роль у підготовці студентів до викладання дисциплін у початкових класах відіграють праці О.Савченко.

Вивчення шкільної практики показує, що багато хто з учителів початкових класів відчувають труднощі при впровадженні і застосуванні нових технологій у навчально-виховному процесі. Звідси виходить, що знання, раніше здобуті вчителями у вищих навчальних закладах, виявляються недостатніми стосовно сучасних вимог реформування освіти, а це негативно впливає на здійснення особистісно-зорієнтованого навчання і виховання молодших школярів [1, с.60]. Упровадження педагогічних технологій – це усвідомлення майбутнім учителем алгоритму виконання діяльності через взаємопов’язану систему дій.

Отже, підготовку вчителя початкової школи до впровадження педагогічних технологій у школі першого ступеня треба розглядати як багатогранний навчально-пізнавальний процес, спрямований на оволодіння майбутніми педагогами професійними знаннями, вміннями, навичками та на якісний рівень його готовності як учителя до проектування педагогічних технологій у навчанні молодших школярів природничо-математичних дисциплін. Принципового значення набуло положення про те, що формування у майбутнього педагога готовності до впровадження педагогічних технологій у початковій школі виступає кінцевим результатом його професійної підготовки на етапі університетської освіти.
ЛІТЕРАТУРА

1. Комар О.А. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до застосування інтерактивних технологій. Теоретико-методичні аспекти : монографія / О. А. Комар. – Умань : РВЦ «Софія», 2008. – 332 с.

2. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій : навч. посіб. / О.М. Пєхота, В.Д. Будак, А.М. Старева та ін. – К. : А.С.К., 2003. – 240 с.

Аліна Новік,

студентка 1 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: А.С.Толкачова,

старший викладач (БДПУ)
ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИКО-ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Актуальність проблеми дослідження обумовлюється потребами реформування і розбудови національної освіти в галузі естетико-екологічного виховання, спрямованими на гармонізацію взаємодії "людина-природа", накопичення соціального досвіду естетико-екологічної культури, формування загальнолюдської моралі, дбайливого й шанобливого ставлення до природного середовища.

Система національної освіти намагається вчасно формувати глибоку освіченість, світоглядну зрілість та суспільну активність педагога. Еколого-педагогічна підготовка вчителя передбачає виникнення в професійній свідомості певних соціальних установок щодо взаємозв'язків "людина-природа", стимулює формування принципів, пов’язаних з особистістю, професійно і гуманістично значущими орієнтаціями. На сучасному етапі розвитку педагогічна освіта поки що не має цілісної координуючої концепції, яка б з'ясовувала соціально-екологічні функції вчителя незалежно від предметного профілю. Недостатньо вивчена і структура екологічної свідомості вчителя, умови та шляхи її розвитку. Естетико-екологічну освіту і виховання традиційно розуміють як формування знань, трудових основ природовикористання. Цей процес – багатоаспектний, тобто поєднує світоглядний, політичний, правовий, моральний, естетичний та інші аспекти.

Духовно-естетичний розвиток педагога може стати першоосновою формування екологічно значущих ціннісних орієнтацій на зв'язок з природою, а також обумовить більш досконалу технологію педагогічної діяльності вчителя під час впровадження екологічних норм відношення до світу в ціннісну свідомість вихованців.

Державні документи (Національна програма "Освіта", "Діти України" та Концепція екологічної освіти) орієнтують педагогів на усвідомлення цілей та завдань естетико-екологічного виховання підростаючого покоління.



Фундаментальні проблеми естетико-екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку знайшли відбиття в роботах вчених (В. І. Мазепа, М. С. Каган, Н. С. Злобін, О. М. Леонтьєв та ін).

Завдання формувати в учнів молодшого шкільного віку позитивне ставлення до природного середовища відповідно до норм людської моралі покладається в першу чергу на загальноосвітній навчальний заклад. Естетико-екологічна освіта і виховання, направлені на формування у молодших школярів наукового пізнання природи, переконань та практичних навичок, визначеної орієнтації та активної життєвої позиції в області охорони природи, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, є об'єктивною необхідністю для всього людства.

Для естетико-екологічного виховання важливі складові як позитивні, так і негативні сторони емоційного сприйняття, емоційне ставлення до тих чи інших явищ та ситуацій. Позитивні емоції проявляються при розширенні знань про життя природи і її ролі в житті людини. На їх основі у дитини виникають почуття насолоди, радості від спілкування з природою, потреба перебування в ній. Зневажливе ставлення до природи, псування і бездумне знищення її об'єктів повинні викликати у школярів негативні емоції, які потім переростуть в почуття обурення. У процесі естетико-екологічного виховання учнів можна виділити такі етапи:

– засвоєння знань про взаємодію людини і природи;

– формування ціннісних естетико-екологічних орієнтацій, тобто усвідомлення школярами різнобічної цінності природи;

– засвоєння системи норм і правил ставлення до природи.

Отже, щоб навчити дітей берегти навколишній світ, потрібно

організовувати таку навчальну діяльність, під час якої учні могли б отримати знання, набути вміння та навички правильної поведінки в природі.




ЛІТЕРАТУРА

  1. Тарасенко Г. С. Як навчити дітей милуватися природою / Г. С. Тарасенко // Початкова школа.  2002. № 11-12. – С. 14–16.

  2. Шевцев З. М. Виховання бережливого ставлення до природи / З. М. Шевцев // Початкова школа. 2003. №3. – С. 26–30.



Ксенія Пригородова,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: Н.М. Щербакова,

к.п.н., ст. викладач (БДПУ)

РОЗВИТОК ІМПРОВІЗАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ АРТИСТІВ БАЛЕТУ ТЕАТРУ ЗАСОБОМ ДЖАЗ-МОДЕРНОГО ТАНЦЮ
Актуальність дослідження обумовлена сучасною логікою розвитку стилів і напрямків танцю. Більше ста років у США, потім у Західній Європі та в інших країнах почав розвиватися сучасний танець різних стилів, манер і напрямків. Нарешті цей процес торкнувся і нашої країни. Нині класичний балет і танець модерн розвиваються у взаємному впливі, що дозволяє артистові бути більш пластичним, креативним і вдосконалювати свої здібності для оволодіння новою сценічною мовою.

Мета нашого дослідження полягає в практичному та теоретичному вивченні стилю джаз-модерн, а також у визначенні впливу його на розвиток імпровізаційних здібностей артистів балету, які спрямовані на більш розвинуту танцювальну діяльність.

Відповідно об'єктом дослідження є процес навчання, спрямований на розвиток імпровізаційних здібностей артистів балету в умовах нового стилю джаз-модерн.

Предметом дослідження є умови, які забезпечують розвиток імпровізаційних здібностей у артистів балету.

Аналізуючи будь-яку систему танцю (класичний, народний, історико-побутовий, бальний), ми можемо чітко виділити певний набір рухів, властивих тільки їй. Особливо чітко це можна простежити в класичному балеті, де існує століттями відшліфована, чітко зафіксована мова рухів. Коли ж йдеться про сучасні танці, то найчастіше аналіз мови рухів лексичного модуля заміняється міркуваннями про сучасність теми твору його героїв, звучання музики тощо.

На початку XX століття виникла нова мова рухів, новий лексичний модуль, який був названий танцем модерн. Паралельно відбувався розвиток джазового танцю як певної танцювальної техніки. Класичний танець (балет) можна назвати фундаментом усіх сценічних видів танцю. Крім самого танцю як високого мистецтва і самостійного виду театрального дійства, здатного розвивати сюжет без допомоги співу чи декламації, балет виробив термінологію танцю і систему підготовки танцюристів, з невеликими змінами використовувану в інших стилях. 

Танець модерн заперечує або вважає необов'язковими багато характерних рис класичного танцю. Це не просто танець, це а зміна світогляду, спосіб самовираження, що дозволяє кожному бути самим собою і розкрити свій внутрішній потенціал, розвинути здатність до імпровізації. Варто зазначити, що імпровізація – метод творчості та один із ефективних способів для розвитку танцювальної лексики.



Для того, щоб оволодіти технікою перевтілення, створенням сценічного образу, відтворювати задум режисера, артист повинен володіти численними видами техніки, стилями розвивати інтелектуальні властивості, творчі, спеціальні здібності та професійні навички, а також уміти імпровізувати. Імпровізація складається з двох частин: матеріальної (знання танцювальної лексики), внутрішньої культури і творчого відображення (знання літератури, музики, живопису, скульптури, прикладного мистецтва тощо). Імпровізація, здатність імпровізувати, методи навчання і галузь використання – це універсальна проблема, яка актуальна не тільки для театральної школи, але й для багатьох видів творчої діяльності людини.

Проаналізувавши наукову літературу, ми змогли визначити умови, що сприяють розвитку імпровізаційних здібностей артистів балету театру; критерії оцінювання якості й ефективності розвитку імпровізаційних здібностей артистів балету театру засобом джаз-модерного танцю.

Отже, сучасна хореографія перебуває в постійному розвитку, збагачується новими стилями та напрямками, серед яких чільне місце займає джаз-модерний танець.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка