Том Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка3/30
Дата конвертації12.04.2016
Розмір5.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Литература

1. Леонтьев Д.А., Шелобанова Е.В. Профессиональное самоопределение как построение образов возможного будущего [Электронный ресурс] режим доступа: http://library.by/portalus /modules/psychology.



Ганна Кібанова,

студентка 1 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. І. Попова,

к.п.н., доцент (БДПУ)
ПОДІЛ У ЗНАЧЕННЯХ ПРИКМЕТНИКІВ ОЦІНКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У межах дослідження категорії оцінки становить інтерес вивчення функціонування прикметників на позначення характеристики професійної діяльності, оскільки такі лексеми досить активно вживаються в нашому мовленні, причому в усіх його стилях. Значної уваги цій проблемі приділяли російські (Ю.Апресян, Н.Арутюнова, Т.Булигіна, А.Вежбицька, Г.Крейдлін, А.Жолковський, І.Мельничук, О.Падучева та інші), а також вітчизняні (М. Кочерган, В.Труб та інші) лінгвісти. На думку Н.Арутюнової, оцінна частина значення прикметників є сукупністю окремого та загального схвалення, прив’язаного до конкретної предметної галузі окремої нормативної оцінки результатів або діяльності, яка переходить у той чи інший ступінь загального визнання діяча [2, с. 80]. Це такі прикметники, як відомий, популярний, знаменитий, визначний, видатний, великий, геніальний, уславлений тощо. При порівнянні їх ми брали до уваги те, що значення лексем співвідносяться з різними величинами за шкалою аксіологічної оцінки.

Більшість досліджуваних прикметників можуть однаково характеризувати як результат діяльності особи (зокрема, його твори чи інші досягнення), так і бути узагальненою характеристикою автора, яка ґрунтується на оцінці результатів його діяльності [4, с. 46]. Відтак друге значення формується внаслідок метонімії – оцінка результату діяльності метонімічно переноситься на самого діяча. Одним із винятків є прикметник значний, який нормативно може характеризувати твір, але не його автора, наприклад: значний внесок, але не значний фізик. В основі подібних уживань лежить тричлена структурна формула, що складається з: 1) підсумкового прикметника позитивної оцінки, що відбиває ступінь визнання, досягнутого особою, про яку йдеться; 2) іменника (чи іменникової групи), що вказує на вид успішної діяльності певної особи, і факультативного прикметника; 3)розгорнутого власного імені особи (наприклад, ім’я, по батькові, прізвище) [3, с. 25]. Порівняємо, великий український поет Тарас Григорович Шевченко.

Слід відразу застерегти, що тут розглядаються саме ті значення досліджуваних прикметників, яких вони набувають у межах структурних формул. Поза ними деяким прикметникам притаманне інше значення, характеристика інших типів об’єктів, наприклад: відомі (популярні, знамениті) ліки. Водночас деякі прикметники (великий, геніальний, уславлений) можуть уживатися тільки зі (скороченим) власним ім’ям, наприклад: великий Шевченко [5, с. 281]. Показовими є також ідіоматичні позначення параметра від зазначених похідних іменників. У цих випадках значення вказують на максимальний ступінь охоплення аудиторії, яка позитивно оцінює діяльність, наприклад: широка (величезна) популярність, загальне визнання, всесвітня (гучна) слава, світова знаменитість [4, с. 53]. Очевидно, що така сама структура притаманна і прикметникам на зразок великий, геніальний, чудовий, видатний, хоча ці валентності (галузі діяльності, аудиторії) є для цих прикметників семантично сильними, але синтаксично нульовими [1, с. 155].

Прикметники, які описують не найвищий ступінь позитивної оцінки, як правило, вказують на осіб – сучасників мовця. У протилежному випадку прикметник супроводжується уточнюючою часовою характеристикою: відомий (популярний, знаменитий) у двадцяті роки (у той час). Атрибутиви більш високої оцінки, характеризуючи нині діючих особистостей, навпаки, часто допускають часове уточнення: видатний режисер (політичний діяч) сучасності.

Отже, у процесі дослідження нами встановлено, що більшість розглянутих прикметників позитивно оцінюють саме професійну чи суспільно-корисну діяльність особи і не допускають оцінки яких-небудь інших функцій якостей людини.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Апресян Ю .Д. Лексическая семантика / Ю. Д. Апресян. – М. : Наука, 1974.– 252 с.

  2. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений. Оценка, событие, факт / Н. Д. Арутюнова. – М. : Просвещение, 1988. – 224 с.

  3. Жолдовский А. К.К построению действующей модели языка «Смысл – Текст» / А. К. Жолдовский, И. А. Мельничук. – М. : Наука, 1987. – 153 с.

  4. Крейдлин Г. Е. Аксиология в языке и в тексте / Г. Е. Крейдлин. – М. : Наука, 1993. – 187 с.

  5. Труб В. М. Особливості семантичної інтерпретації лексики і висловлювання (цільові, модальні, темпорально-просторові та оцінні аспекти) : монографія / В. М. Труб. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – 324 с.



Ганна Книш,

студентка 4 курсу факультету фізико-

математичної та технологічної освіти

Науковий керівник: М.Л. Пелагейченко,



к. пед. н., доцент (БДПУ)
МЕТОД ПРОЕКТІВ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
Актуальність. На сучасному етапі розвитку суспільства важливою проблемою є залучення людини до ефективної роботи з інформаційними джерелами. Тому актуальним питанням є розробка інформаційних проектів, як засобу роботи з інформацією у навчальному процесі.

Ступінь досліджуваності проблеми. Проблемою організації проектів у навчальному процесі займилися багато вчених, таких як В.Х.Килпатрик, О.М.Коберник, Г.В.Терещук, Е.Г.Кагаров, К.М.Поліванова, В.Н.Курицина, Е.С.Полат, але питанню інформаційного проекту не приділялося достатньої уваги.

Мета і методи дослідження. Метою дослідження є аналіз шляхів впровадження інформаційних проектів у навчальний процес, обґрунтування можливостей ефективного використання їх на практиці. Методами дослідження є теоретичний аналіз проблеми дослідження на основі науково-методичної літератури

Сутність дослідження. Інформаційний проект – це проект, спрямований на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, подію, положення, яке передбачає не тільки ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, а також її аналіз, узагальнення фактів, з подальшою презентацією отриманих результатів [1].

Аспекти інформаційних проектів:

- пошуковий (самостійно знайти та опрацювати інформацію);

- комунікативний (інформація отримується шляхом бесіди з іншими людьми, інтерв’ю, опитування тощо);

- медіа освітній (використання для отримання інформації медіа продуктів: презентація, відеофільми, кліпи, аудіо книги, документальна хроніка тощо);

- аналітичний (отриману інформацію необхідно проаналізувати);

- творчий (на основі проведених аналітичних досліджень створення нової інформації);

- презентаційний (подання узагальненої, систематизованої, обробленої, проаналізованої інформації для широкої аудиторії).

Етапи організації інформаційного проекту:

1. Освідомлення проблеми проекту;

2. Визначення завдань проекту;

3. Планування проектної діяльності;

4. Робота з інформаційними джерелами;

5. Аналітична обробка інформації;

6. Самооцінка результатів проектної діяльності;

7. Презентація;

8. Рефлексія [2].

Основні висновки. Для визначення подальших напрямків впровадження інформаційних проектів у навчальний процес необхідно розробити не тільки тематику проектів у кожному класі, згідно шкільної програми, а також методичне забезпечення організації роботи на кожному етапі інформаційного проекту.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Пелагейченко, М.Л. Інформаційні проекти під час вивчення вишивки в 6 класі / М.Л. Пелагейченко, Г. М. Книш // Трудове навчання в школі. — 2013. — № 21. — С. 4–8.

  2. Пелагейченко М.Л. Професійний довідник учителя трудового навчання. /­ М.Л. Пелагейченко – Х. : Вид. група «Основа», 2013. – 254, [2] с. – (Серія «Професійний довідник).



Кристина Куропятникова,

студентка 3 курса факультета педагогики

и методики начального образования

Научный руководитель:Р.В.Зарубина,

к.пед.н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институтимени А.П. Чехова)
ТРАНСЛЯЦИЯ КУЛЬТУРЫ БЕЗОПАСНОСТИ

В УЧЕБНОМ ПРОЦЕССЕ
Разнообразие целей воспитания связано с тем, что в разных социальных группах свои интересы, различные направления развития в науке, идеологии, экономике, политике, культуре. Выделим и изучим отдельную воспитательную задачу – трансляцию культуры безопасности в учебном процессе.

Воспитание безопасной личности школьника это тоже цель, которая намечает направление воспитания – совершенствование готовности к обеспечению безопасности. Но эту цель необходимо конкретизировать. Рассмотрим подходы к целям подготовки школьников к безопасной жизнедеятельности. Большое влияние на безопасность оказывают способы обучения ОБЖ. Понятие «воспитание культуры безопасности» необходимо применять не для обозначения цели воспитания, а для названия всего процесса трансляции культуры безопасности в педагогическом процессе. Поэтому для обозначения этого понятия нужно использовать другие термины, которые могут внести ясность и разделить целое и его части. В качестве цели воспитания культуры безопасности может выступать трансляция культуры безопасности. Что касается понятия «безопасная личность», то его не всегда можно использовать, так как оно неопределенно и двойственно. Этому термину нет аргументации ни в педагогике, ни в теории БЖД, ни в методике обучения ОБЖ. Выясним, существуют ли в психологии понятия, близкие по своему содержанию и значению к понятию «безопасная личность»?

В психологии разрабатываются и употребляются понятия для обозначения человека, характеристики которого никак не соответствуют его безопасному поведению, а, наоборот, делают его уязвимым, способствуют причинению ему вреда. Противоположностью безопасному человеку считаются виктимная личность. Это может быть: аномальная личность, неудачник, жертва, преследователь, травмированная личность, психологический вампир, незрелая личность.

Понятие «личность безопасного вида» рассматривается в книге «Безопасность человека» [4]. Автор говорит, что целью современного общества, всей системы образования является личность, которая безопасна прежде всего для себя, а также для людей, которые находятся рядом с ним. также он должен быть безопасен и для окружающей природной среды, его действия должны быть направлены на благо социума. Он должен создавать развивать способности к защите себя, окружающего мира и природы от внешних угроз.

Обучение в педагогическом процессе неотделимо от воспитания и развития. Педагогический процесс в системе образования заключен в определенные рамки: с одной стороны – это различные варианты классно – урочной системы, а с другой стороны – это внеучебная воспитательная работа [1].

Воспитание культуры безопасности личности, личности безопасного типа – планомерное влияние на умственное и физическое развитие детей, воспитание их морального облика путём выполнения ими необходимых правил поведения, является важной частью педагогического процесса [2].

Через решение воспитательной задачи, в педагогическом процессе решается вопрос о формировании основных психологических качеств. Эмоциональная стабильность, адекватная рефлексия, толерантность, ответственность и многие другие положительные качества необходимы для адекватной деятельности, как в нормальных условиях жизни, так и в экстремальных условиях [3]. Воспитание качеств, важных для безопасной жизнедеятельности отчасти задача, решаемая и вне занятий. Внеурочная работа педагогов связанная с вопросами выживания или вопросами самосохранения в агрессивной среде, а также проблемой здоровья детей и многими другими, которые являются ключевыми в учебных заведениях. Поэтому, именно по этим вопросам и должна проводиться работа с учащимися и с родителями.

Воспитание качеств, присущих личности безопасного типа совершается через осмысление проблем безопасного существования стоящих перед учащимися, через педагогические воспитывающие ситуации, смоделированные и созданные педагогами и психологами. Воспитание воли, силы характера, целеустремленности, а так же многих качеств, необходимых для нормального существования в разнообразных жизненных ситуациях, а так же в ситуациях, выходящих за рамки нормальной жизнедеятельности, происходит в системе дополнительного образования. Например, спортивные школы для детей, кружки военно-патриотического воспитания, туристические клубы, а также различные некоммерческие организации, которые работают с молодежью.

Развитие учащихся – еще одна задача педагогики. Развитие ЛБТ – процесс закономерного изменения, перехода из одного состояния в другое от старого качественного состояния к новому. Развитие необходимых качеств личности необходимость, потребность человека – носителя культуры безопасности личности [2]. Развитие личности в социальных институтах образования в какой-то степени достигается за счет обучения и воспитания и совершенно неотделимо от них. Развитие ЛБТ протекает в процессе деятельности, организованной педагогом с социально – значимым характером.
Литература

1.Артёмов, А.К. Теоретические основы методики обучения ОБЖ в средней школе. / А.К. Артемов: Пособие для студентов факультета подготовки учителей.

2.Науменко Ю. Л. Модель формирования культуры безопасности личности учащегося. //Вестник Университета Российской академии образования. 2009. № 3.

3.Салахов К. Формирование культуры безопасности личности (КБЛ) через формирование личности безопасного типа (ЛБТ) в образовательном процессе. Доклад на IV всероссийской научно-практической конференции «Валеопедагогические аспекты здоровьеформирования в образовательных учреждениях: состояние, проблемы, перспективы» 24 апреля 2009 г.

4.Шершнев Л.И. (ред.) Безопасность человека: Учебно-методическое пособие для образовательных учреждений. М.: Фонд национальной и международной безопасности, 1994. 472 с.


Крістіна Лавриненко,

студентка 2 курсу факультету фізико-

математичної та технологічної освіти

Наук.керівник: І.В.Кірєєва,

к.пед.н.,доцент (БДПУ)
РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ПЕДВУЗІВ
Педагогічна техніка визначається як сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи. Теоретико-методологічні засади дослідження різноманітних аспектів здійснення технологічних підходів до освіти відображені в наукових працях І.А.Зязюна, А.С.Макаренко, В.В.Ягупова.

В поняття “педагогічна техніка” ми включаємо дві групи компонентів. Перша – це вміння управляти своєю поведінкою, а саме: мімікою, панто­мімікою (володіння своїм організмом, поведінкою); зняття напруги (управ­ління емоціями, настроєм); розвиток перцептивних здібностей (уваги, уяви, спостережливості); удосконалення техніки мови (дикції, дихання, голосових можливостей, темпу мови). Друга група компонентів – це вміння впливати (сугестувати) на особистість, колектив – магія дії, створення певної аури. Це, насамперед, розвиток дидактичних, організаційних, комунікативних здібностей, певні технологічні прийоми, організація творчих справ [1,44]. Український педагог А.С. Макаренко один з перших звернув увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що педагогу слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою... Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Справді, А.С. Макаренко неодноразово наголошував: "Вихованець сприймає вашу душу та ваші думки не тому, що знає, що у вас на душі робиться, а тому, що бачить вас, слухає вас" [2, 215]. Отже, хороший викладач — завжди яскрава особистість, кожний з них має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів. До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння: спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення); спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд); керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість). Педагог повинен виробити в собі не тільки загальну гнучкість і рухливість тіла, не тільки легкість, плавність, ритмічність рухів, але й особливу свідомість в управлінні всіма групами своїх мускулів і здатність відчувати енергію, що переливається по них, яка, виходячи з його вищих творчих центрів, формує певним чином його міміку, його жести, і, стру­меніючи з нього, захоплює в коло своєї дієвості його аудиторію. Таку ж загострену свідомість і витонченість внутрішніх відчуттів належить педагогу відпрацювати по відношенню до свого голосового і мовленнєвого апарату.

Досягення виразності педагогічної техніки – лише одна зі сходинок до педа­гогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань педагогічної дії, без ро­зуміння мотивів діяльності учнів, істинної суті результатів взаємодії залишиться порожньою формою, беззмістовною непрофесійною дією. Опанування її прийо­мами має здійснюватися в контексті підвищення загальної педагогічної культури вчителя [3,275].

Очевидно, сьогодні є необхідність подальшої практичної розробки цих питань, розв’язання задач, пов’язаних передусім із послідовністю педагогічних доцільних дій, навчанням основ педагогічного спілкування, розвитком уявлення і фантазії, формуванням психофізичної свободи; виховання навичок професійної уваги, мовленнєвої підготовки вчителя, приділення належної уваги психолого-педагогічному процесу на рівні підсвідомості. За допомогою розроблених методик, побудованих на основі поєднання сучасних досягнень педагогіки і психології, різних методичних рекомен­дацій ефективність професійної підготовки вчителя істотно підвищується, якщо, звичайно, виховання професійних якостей набуватиме пріоритетного спрямування в педагогічних вузах.

Отже, педагогічна техніка як сукупність професійних умінь сприяє гармонійному поєднанню внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження. І тоді майстерність педагога виявиться в синтезі духовної культури і педагогічно доцільної зовнішньої виразності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. — 2-ге вид. допов. і переробл. – К.: Вища шк., 2004. — С.44

2. Макаренко А. С. Деякі висновки з мого педагогічного досвіду // Твори: В 7 т. – М 2003г.Т. 5. – С. 215.

3.Ягупов В.В.Педагогіка: Навч.посібник. – К.:Либідь,2010 – С.275



Дарина Литвиченко,

студентка 1 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: С.Г. Улюкаєв,

к.п.н., доцент (БГПУ)
ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ДЖОНА ЛОККА
Актуальність. Дж. Локк є одним із розробників цілісної системи морально-фізичного виховання і стояв у витоків валеології. Його методичні рекомендації, висловлені на сторінках трактату „Думки про виховання”, можливі для широкого використання в сучасних умовах особистісно-орієнтованого виховання в загальноосвітніх школах та у процесі сімейного виховання.

Ступінь досліджуваності проблеми. Різні аспекти педагогічної спадщини Джона Локка розглядаються в сучасних дослідженнях, що присвячені проблемам розвитку й становлення педагогічної науки (О.Джуринський, В.Кларін, В.Кравець, О.Піскунов). У зарубіжній літературі педагогічні погляди Джона Локка аналізуються низкою вчених (П.Гей, Д.Йолтон, М.Кренстон, Р.Олдріч, Л.Пенгл., В.Ріс-Мог, П.Скоулз). Зазначимо, що найбільш ґрунтовно педагогічна теорія Джона Локка досліджувалась Е.Даніелем і М.Шабаєвою.

Мета і методи дослідження. Розглянути та проаналізувати зарубіжну й вітчизняну літературу, науково-педагогічні дослідження і публікації, що присвячені філософським, педагогічним, етичним і релігійним поглядам Джона Локка.

Виклад основного матеріалу. Джон Локк – видатний англійський філософ, державний діяч, педагог. Ідеї Локка сприяли суспільному прогресу, розвитку культури, науки, зокрема педагогічної теорії і практики.

У праці «Досвід про людський розум» Д. Локк критикував теорію «вроджених ідей», впираючись на яку дворянство доводило свою виключність та право на суспільні привілеї, владу. Вчений довів, що знання виникають з чуттєвого досвіду. Душу новонародженої дитини він порівнював з «чистою дошкою» (tabula rasa), яка під впливом оточуючого світу на органи відчуттів, наповнюється уявленнями.

Д. Локк розумів, що нова епоха потребує і «нової» людини. «Нова порода людей», з одного боку, створюється новими соціально-економічними умовами, з іншого, соціальний процес залежить саме від наявності людей, які б відповідали вимогам часу.

У книзі «Думки про виховання» Локк виклав програму виховання джентльмена «Нове виховання, що має на меті виховання нової людини» – так може бути анотована ця праця.

Книга Локка була протиставленням тим традиціям, що склалися у середні віки як у відношенні до дитини, та і у вихованні та навчанні. За своєю сутністю вона стала викладом нової педагогічної філософії, філософії, яка проголошувала гуманізм, любов і повагу до дитини.

Але слід бути об’єктивним , гуманізм Локка був досить обмеженим. Він не розповсюджувався на дітей бідних верств населення. Визнаючи природну рівність всіх людей, Локк, разом з тим, вважав припустимим існування експлуатації й пригнічення людей.

Свого часу ідеї Д. Локка буквально зробили революцію й сприяли подальшому розвитку педагогічної теорії і практики.

У книзі «Думки про виховання» Локк виклав цілісну програму виховання без чіткої визначеності вікових періодів й вказівок на вік дітей. Але є очевидним, що він починає «виховувати джентльмена» з самого його народження. Багато порад і зауважень стосується саме дошкільного віку. Локк наполягав на великому значенні первісного виховання, яке відбувається у дошкільному віці.

На думку Д. Локка виховання повинно здійснюватися у фізичному, моральному і розумовому напрямках.

Локк виступав проти фізичних покарань, називаючи цей засіб найбільш легким, але водночас і найменш ефективним. Крім того, він є й шкідливим, бо «рабська дисципліна створює рабський характер». Між тим, у випадках впертості дитини, демонстративної непокори, педагог допускав і фізичні покарання.

Д. Локк рішуче порвав з середньовічними традиціями у навчанні дітей. Схоластичному змісту освіти, догматизму він протиставив реалістичні, потрібні у житті знання. Локк виступав проти примусу у навчанні, вважаючи погрози і покарання (не) малоефективними. Педагог рекомендував використовувати ігрові форми навчання; застосовувати різноманітну наочність, зокрема книги з картинками; закріпляти отримані знання на практиці.

Для правильного виховання, на думку Локка, потрібно уважно вивчати індивідуальні особливості дітей. Він радив батькам і вихователям спостерігати за дітьми, щоб «намітити їх переважаючі потяги і нахили» й керуватися цим у вихованні.

Не залишив без уваги Локк і проблему дитячої гри та іграшки. Він запропонував досить оригінальний підхід щодо вибору іграшок, віддавати перевагу саморобним іграшкам.

Філософські, соціально-політичні і педагогічні праці Д. Локка склали цілу епоху в науці й мали великий вплив на подальший її розвиток.

Педагогічні ідеї Д. Локка увійшли в золотий фонд педагогічної науки. Значною мірою вони позначилися на педагогічній теорії і практиці у свій час, та вплинули на їх подальший розвиток. Крім того, вони витримали перевірку часом й залишаються актуальними і цінними на сьогодні.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка