Тернопільський районний методичний кабінет Доповідь на засідання методичного об’єднання вчителів основ християнської етики «Формування духовних цінностей в учнів на уроках основ християнської етики»



Дата конвертації10.09.2017
Розмір83 Kb.
Тернопільський районний методичний кабінет

Доповідь

на засідання методичного об’єднання вчителів основ християнської етики

«Формування духовних цінностей в учнів на уроках основ християнської етики»

Чернець А.І., вчитель основ

християнської етики

«Усе найгарніше на Землі – від Сонця, а усе добре – від Людини», «Жити – значить добро творити »- каже народна мудрість, «Будьте милосердними, як і Отець ваш милосердний…» - вчить Святе Письмо.

Людина, як усе живе на світі, покликана до життя. Вона призначена бути в цьому світі, панувати над усім тим творінням, що їй подарував Бог, але головною метою життя людини на цьому світі є навчитися любити, робити добро. Згідно із Божим задумом,людина створена як особа суспільна, призначена жити у тісному зв’язку з іншими людьми. Від самого народження ми опиняємося у спільноті інших людей і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішній обов’язок певного ставлення до них. Допомога, порада, співчуття,підтримка завжди нам потрібні, і ми повинні віддавати це тим, хто нас оточує. Та жити у гармонії з людьми, самим собою може лише духовно багата, високоморальна людина. Тому в усі часи людство приділяло особливу увагу вихованню молодого покоління. Адже від того, яким буде підростаюче покоління, залежить доля кожного народу, держави.

Виховання молоді – спільна турбота родини, школи, церкви. Якщо говорити про шкільне виховання, то певних успіхів у формування гармонійних, духовно зрілих особистостей можна досягти на уроках християнської етики, навчаючи дітей основних правд та виховуючи їх на засадах християнської моралі. Адже християнство вчить нас і подає нам яскравий приклад того, якою повинна бути кожна людина, як і за якими законами вона має жити у цьому світі, щоб залишити помітний слід після себе та ще й заслужити собі нагороду у вічності. Відомий педагог К.Ушинський писав: «Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються усі народи, це ідеал , що його нам дає християнство. Усе , чим людина може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства. Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню, воно і повинно служити для виховання кожного народу джерелом усякого світла і всякої істини,.. за ним повинен прямувати розвиток кожної особистості і всяке справжнє виховання».

Успіх українського державотворення буде залежати насамперед від рівня духовного розвитку людини. Тому суттєву роль в цьому процесі мають відіграти естетичні і духовні начала, які пронизують усе життя людини, її працю, побут, відносини з людським оточенням. Естетичне і моральне виховання сприяє формуванню творчих здібностей особи і зміцненню її моральних позицій.

Дуже гарні слова сказав В.Сухомлинський про совість кожного учителя: «Учитель повинен знати і відчувати, що на його совісті – доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров’я, щастя людини, яку виховує школа ».

Отож, якою має бути ця провідна ідея нашої освіти, як формувати людську особистість, виховуючи в неї любов до Батьківщини, гуманність, працьовитість, духовність, почуття відповідальності?

Минулого навчального року і цього в Тернопільському районі вся виховна робота спрямована на морально-духовне виховання учнівської молоді.

Завдання виховання – знайти, підтримати, розвинути людину в людині, формувати почуття належності до національної культури.

Зміст виховного процесу має бути в плані морально-духовного виховання, подолання морально-духовної кризи суспільства. Сьогодні роль релігії у духовному відродженні не викликає заперечень. Релігійне виховання в школі не суперечить її світському характеру і не розглядається як щось окремішнє, а як складова частина національного виховання в цілому. Адже духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією. Тому, щоб виховати здорову, культурну спільність людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі. На реалізацію цих завдань значною мірою впливає рівень духовного розвитку особистості, що формується, в першу чергу, на заняттях з християнської етики.

Вже відходить у забуття безбожна імперія, в якій виховувалися ми усі. І наш народ звернувся до морального виховання особистості. Завжди була криза у виховній системі. Але чи не варто звернутися нам до історичного минулого і переконатися в тому, що релігійне виховання мало дуже великий вплив на особистість.

Історія свідчить, що релігійне виховання виправдало себе і, на Галичині до 1939 року було саме це релігійне виховання. Адже усім нам відомо, що за роки Радянського Союзу релігійні основи відкидалися, вважалися як такі, що ведуть людину до зубожіння, до занепаду, що сьогодні дійсно нас до цього привело, а саме до теперішньої кризи у моральності особистості.

І в теперішній час на перший погляд, відокремлення Церкви від держави є справді цивілізованим законом. Але вдумаймося ось у що: і держава, і Церква формують націю як біо-, соціал- та духовний феномен, як історичний суб’єкт. І Церква, і держава «зустрічаються» на терені національної душі. Якщо держав – політична організація нації, то Церква – духовна. Держава є досконалим соціально-політичним організмом лише при тій умові, коли Божі Заповіді є моральним законом для нації.

Тому рано чи пізно держава, яка трактує християнське навчання і виховання як щось вторинне і додаткове, зіткнеться з гострими моральними проблемами. Здавалося б, матеріальний достаток дає можливість удосконалювати духовне життя і особи, і держави, і суспільства. Але натомість помічаємо зневіру в життя, наркоманію, алкоголізм, аморальність, знецінення духовної особи, розпад сім’ї, проблеми між батьками і дітьми.

Саме це стало приводом того, що держава повертається до Церкви, до духовності, до моральності, щоб врятувати те, що ще не пропало, не змарнувалося, не дати учням стати на хибну дорогу. Тому особливо важливим чинником у вихованні морально-духовної особистості учнівської молоді є саме предмет та курс «Християнська етика». Доказом є введення цього курсу у 2006-2007 навчальному році в 5-6 класах в інваріативну частину, а в інших класах як курс за вибором. Імперативом нашого часу стало релігійне виховання. Віримо, що воно поверне нашому народові справжні ідеали – стати правдивим християнином. А бути християнином – це означає зайняти виразну позицію при Христі, повсякчасно давати свідчення Христові, визнавати Христа та признаватись до Нього перед іншими людьми. А як признаватись до Христа? Чи тільки своїми словами? Ні. Не тільки словами. Християнин повинен признаватись до Христа цілим своїм життям: словами, вчинками, способом поведінки, - всією своєю особою.

І якраз на уроках християнської етики, на засадах християнської моралі даємо можливість підростаючому поколінню вибрати правильний шлях у житті, вибрати свою життєву позицію. Саме в процесі самозаглиблення, в молитві, читанні Євангелії, в зустрічі з Христом пропонуємо прийняти його запрошення до високоморального життя, любові, до вірності, правди, жертви, запрошення йти за Ним впродовж всієї земної мандрівки, максимально розкривши свій духовний потенціал і, збагатившись Христом, стати більше людиною, повністю зміненою за його взором. Таким чином виховуємо справжнього громадянина на засадах морально-духовного виховання.

Метою, завданням предмету «Християнська етика» є:



  • плекання духовності української нації;

  • формування особи школяра на засадах християнської моралі;

  • плекання доброти, людяності, милосердя, чесності, працьовитості;

  • виховання духовно багатої особистості, яка б усвідомлювала свою відповідальність перед Богом, Батьківщиною, народом.

Християнська етика – це виховний процес, який є дією виховних чинників, в якій людина,спасенна Божою благодаттю, прямує до повноти особи і осягає її згідно з Божим покликанням.

Зміст програми пристосований до національної основи, в ній використаний педагогіко-виховний досвід українського народу, врахований його менталітет. У програмі відображенні традиційні для українців етичні проблеми, що піднімались ще з княжих часів і показані на виховному потенціалі українських святих.

Без сумніву, така програма повинна бути координована і керована зрілими людьми, зорієнтована на учнів школи чи певного класу, спрямована на формування та інформування, повинна передбачати розвиток і базуватися на добре підготовлених фахівцях. Курс «Християнська етика» можна назвати:


  • Загальним – бо не має такої сфери християнського життя і свідчення, якого б він не торкався. Цей курс використовує усі можливі засоби, щоб донести християнське передання до кожного вікового рівня: малої дитини, підлітка, юнака, молодої людини, а також людей, що потребують спеціального навчального підходу.

  • Виховним – тому що, подаючи інформацію, курс християнська етика дбатиме про виховання зрілих християн, які свідчать своїм власним життям у вірі.

  • Розвиваючим – тому що розвиток особистості повинен базуватися на психології, здібностях і специфіці кожного вікового рівня.

Метою курсу є представлення цілої християнської доктрини у формі короткого передання, щоб скерувати наше поступове зростання на шляху до єднання з Богом. Предметом зацікавлення має бути Христове передання з його вимогами, наслідками і завданнями, так як його розглядають, переживають і розуміють всі Церкви, які причетні до цієї програми.

Особливо хочу наголосити на моральності вчителя, як суттєвому факторі виховного процесу. Нам здається, що більшого результату можемо досягнути, коли вчитель демонструє свою моральну монолітність, впевненість, тверду позицію, тощо. Однак спеціальні спостереження та психологічні експерименти не підтверджують дієвості такої поведінкової тактики вчителя. Результативнішою виявляється тактика відкритості вчителя як особистості дитині. Тут йде мова про залучення вихованців до своїх актуальних переживань, які пов’язані з виховним процесом, з тією чи іншою дитиною, що постають перед педагогом, тощо. За таких умов дитина починає усвідомлювати всю складність внутрішнього світу дорослого і, зокрема, свого вчителя. Таким чином виникає процес звикання дитини до психологічної індивідуальності педагога, а це призводить до її прихильності стосовно дій свого наставника. І саме так виховуюся я, виховую своїх вихованців і вдосконалююся сам. Сучасна педагогіка вимагає від учня виконання норм поведінки, зміст яких міститься в Статуті школи. Я ж націлюю їх на дотримання Божих Заповідей, які не суперечать, а є більш глибокими принципами, законами морального виховання, оскільки вони виховували і виховують ще з часів Мойсея.

Намагаюсь, щоб моя педагогічна вимога співпала з вимогою оточуючих, громадськості, а найбільше сім’ї. Тому що сім’я – це перша школа виховання, саме там діти проходять свої перші кроки виховання. І ось тут нам потрібен взаємозв’язок школи та сім’ї. Бо тільки спільними зусиллями можна вплинути на виховувань особистість, дитину. Сім’я завжди була і є найкращим вихователем , носієм найвищих національних ідеалів, свого минулого. Бо саме наші предки виховували своїх дітей патріотами свого народу, велику увагу приділяли моральному і духовному вихованню. Тому ми повинні тепер продовжити, а хто цього не зробив – розпочати роботу по морально-духовному вихованню.

Особливого значення надаю привчанню, бо саме так регулярно і планомірно контролюю виконання учнями певних дій з метою перетворення цих дій у звичні форми громадської поведінки. Через формування в учнів звички можна досягнути певних результатів. Бо коли учень постійно пам’ятає про ту чи іншу справу кожного дня. То вона перейде у звичку і він ніколи цього не забуде.



Самовиховання включає вміння дитини, учня ставити перед собою певні завдання, мати внутрішнє бажання його виконати. В ході виконання учень повинен:

  • усвідомлювати необхідність його виконання;

  • аналізувати що зроблено і як;

  • контролювати себе і оцінити результати своєї роботи.

Самооцінка дає можливість поглянути на себе з боку, допомагає оцінити свої можливості.

Кожен з цих методів не може бути ні гарним, ні поганим. Вчитель повинен шукати правильний шлях і знайти оптимальну відповідність того чи іншого методу вікового та індивідуального розвитку учнів. Також у своїй роботі ми повинні особливу увагу звертати не тільки на особистість, а й на моральне і духовне виховання особистості. Тому що моральність і духовність не суперечать методам сучасної педагогіки, але властиво вони її доповнюють. І коли в теперішній час держава відкине духовність на задній план, то ми не зможемо виховати правдиву, чесну, миролюбну особистість без допомоги Церкви, оскільки вона є четвертою організацією в світі, яка збирає навколо себе велику кількість людей.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка