Тернопільська загальноосвітня середня школа №16 ім. В. Левицького Створення виховного простору у школі з метою виховання компетентної особистості. Вступ



Скачати 181.53 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір181.53 Kb.
Тернопільська загальноосвітня середня школа № 16 ім. В. Левицького

Створення виховного простору

у школі з метою виховання компетентної особистості.

ВСТУП

Виклики глобалізації та потреба формування в межах Української держави новітньої нації, інтегрованої у світову економіку, зумовлюють необхідність кардинальних змін в організації виховного простору в усіх виховних соціальних інститутах, насамперед у системі освіти. Необхідність змін в організації та методиці виховання пояснюється також тим, що соціально-економічні та суспільно-політичні трансформації в Україні загострюють суперечності у розвитку українського суспільства, а це , в свою чергу, відображається у свідомості та поведінці молодших поколінь.

Як свідчать соціологічні дослідження, значна частина суб’єктів виховання: батьків, педагогів, громадських лідерів, працівників ЗМІ, визнає потребу змін в організації виховного процесу в Україні - осучаснення його мети, змісту, методів та форм. Однак далеко не всі вони розуміють сутність цих змін і не бачать можливості їхнього практичного впровадження. Сенс шкільної виховної роботи окремі виховними бачать не у культивуванні тих чи інших якостей дитини, а в самому факті її участі у виховних заходах.

Як наслідок, у школі є низка проблем виховання, серед яких найактуальніші такі:



  • низька пізнавальна активність учнів, зумовлена передусім слабкою мотивацією до навчання;

  • зменшення розумової та фізичної працездатності, зокрема через малорухливий спосіб життя, поширення шкідливих звичок та загальне погіршення стану здоров’я учнів;

  • низький рівень соціальної активності, нерозвинене почуття громадянського обов’язку, безвідповідальна поведінка, що зумовлено падінням дисципліни, руйнуванням системи виховних стимулів, відсутність естетичного ідеалу;

  • імпульсивність поведінки, нездатність частини учнів до самостійних суджень та прийняття усвідомлених рішень.

Щоб подолати проблеми виховання, треба гуманізувати освіту, справедливо та людяно ставитися до вихованців, сприяти розвиткові у вихованців таких важливих для життя у соціумі якостей, як самодостатність, відповідальність, творча активність тощо. Головний критерій ефективності гуманного виховання – розвиток особистості дитини.

Гуманізація освіти вимагає також задоволення запитів педагогів на поліпшення їх фінансового стану та матеріальної бази школи. Окрім цього, самим педагогам слід усвідомити, що процес виховання – це система виховних ситуацій , яка перебуває у саморозвитку, а кожну таку ситуацію треба вибудовувати з урахуванням результатів попередньої. Іншими словами, потрібно розуміти, що розвиваються не тільки вихованці, але й педагоги, їхні відносини з вихованцями, розвивається школа загалом.

Для реалізації цих запитів завдання виховників полягає в тому, щоб залежно від талантів, організаційних умінь, бажання та розуміння суті виховного процесу обрати певну модель ( систему) виховання та на її основі спільними зусиллями учнів, учителів і батьків витворити в школі атмосферу єдності, співпраці і взаєморозуміння. А це дасть змогу кожному членові цієї освітньої спільноти відчути радість від створеного ними життя. Саме система виховання впливає на розвиток і саморозвиток особистості, визначаючи своєрідний, за висловом К. Д. Ушинського, «дух школи».

В основу цієї Програми покладено низку ідей провідних українських та зарубіжних педагогів, філософів і психологів: Г. Сковороди, П.Юркевича, С Русової, Дж. Дьюї, Г.Ващенка, І. Огієнка, Ю. Дзеровича, А Макаренка, А. Маслоу, Б Роджерса, В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, О. Вишневського, І Підласого та ін..

Програма ґрунтується на положеннях міжнародних правових актів та чинного українського законодавства: Конвенції ООН про права дитини (995-021), Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», у ній враховано ідеї та підходи Рамкових Рекомендацій ЄС «Ключові компетентності для ціложиттєвого навчання», Державної національної програми «Освіта», Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Національної доктрини розвитку освіти, Національної програми патріотичного виховання молоді, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Програми Міністерства освіти і науки України « Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», чинного Положення про класного керівника й інших правових документів та методичних рекомендацій щодо організації виховного процесу в школі.

Мета та завдання програми.

Програма призначена переорієнтувати систему освіти школи на гуманне виховання та подолати її ключові проблеми: несистемний характер виховання у навчальному закладі і нестачу цілеспрямованої організованої взаємодії учнів та виховників: батьків, педагогів, колективів однокласників, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, позашкільних закладів.

Метою Програми є представлення моделі виховної системи школи на основі національних та загальнолюдських цінностей. Відповідно до характеристики потреб та психофізичних особливостей учнів раннього, середнього (підліткового) та старшого (юнацького) шкільного віку, в Програмі визначено цілі виховання у школі та вимоги до роботи окремих ланок школи, що реалізують ці виховні цілі.

Завдання Програми:


  • підвищити статус виховання у суспільстві та в системі освіти, стимулювати виховну роботу в школі;

  • ефективніше використовувати національні традиції, сучасний педагогічний досвід і досягнення сучасної психолого-педагогічної науки у сфері виховання;

  • зорієнтувати виховну систему на визнання пріоритету морально-духовного розвитку особистості;

  • систематизувати виховний процес у навчальному закладі, зробити його цілеспрямованим;

  • розвивати демократичний стиль керівництва виховним процесом;

  • забезпечити взаємодію системи освіти з усіма соціальними інститутами та координацію зусиль суб’єктів виховання;

  • використовувати виховні можливості дитячих і молодіжних громадських організацій як центрів самореалізації особистості;

  • стимулювати підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні процесу виховання.

Ця Програма має бути реалізована у процесі:

  • навчальної діяльності;

  • позаурочної та позакласної діяльності;

  • роботи органів учнівського самоврядування, шкільних волонтерських загонів;

  • взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

У зв’язку з цим у програмі представлено підходи до створення організаційних, методичних та інших умов для гармонізації навчання, сімейно-родинного виховання і громадської роботи.

Для реалізації програми у школі потрібно створити відповідні психолого-педагогічні умови, а саме:



  • співробітництво всіх суб’єктів педагогічного процесу в розв’язанні навчально-виховних завдань;

  • звернення до скарбниці національної педагогічної думки і досвіду;

  • широкий культурологічний підхід до змісту виховання;

  • гуманізацію виховного середовища, міжособистісних стосунків у всіх підсистемах педагогічної системи;

  • виключення з педагогічної практики адміністрування, примусу, авторитаризму, волюнтаризму.


Понятійний апарат Програми

Виховання – цілеспрямований організований процес формування характеру, фізичних, інтелектуальних і вольових якостей людини. У Програмі поняття виховання найчастіше вживається у його вузькому соціальному змісті як цілеспрямований вплив на людину з боку різних соціальних інститутів (сім’ї, школи, ЗМІ, органів правопорядку, громадських об’єднань та ін.) з метою формування у неї певних знань, умінь, поглядів та переконань, моральних цінностей тощо. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входять як спеціально організований вплив виховних інститутів, так і соціально-економічні умови, що діють до певної міри стихійно. В окремих випадках термін виховання вжито у його педагогічному сенсі. Педагогіка трактує виховання як спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив колективу вихователів на вихованця з метою формування у нього визначених якостей (широкий педагогічний зміст) чи процес і результат виховної роботи, спрямований на реалізацію конкретних виховних завдань (вузький педагогічний зміст).

Вихованець – суб’єкт виховного процесу, який свідомо засвоює морально-духовні цінності, на їхній основі плекає власні особистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе відповідальність, здійснює свідомий життєвий вибір.

Вихованість – результат виховання, який виявляється у соціально прийнятній на рівні вікових особливостей поведінці особи, вмінні діяти морально і компетентно. Вихованість школяра – показник ефективності та якості навчально-виховного процесу.

Виховна програма – це план (задум, проект) виховної діяльності конкретної освітньої спільноти (педагогів, батьків та учнів), що визначає цілі (мету, завдання) та заходи (поведінку вихователів та виховні справи), які забезпечують виховання. Виховна програма – документ, який інформує про зміст, призначення та якість освітніх послуг навчального закладу, засіб інтеграції виховної діяльності батьків, педагогів, учнівських колективів та громадськості, що забезпечує системність виховної роботи, а також знаряддя порозуміння між учасниками навчально-виховного процесу, подолання конфлікту інтересів.

Виховна робота – сукупність дій виховників для організації спільної життєдіяльності дорослих та дітей з метою їхнього найповнішого саморозвитку та саморозкриття.

Виховна справа – це форма організації і проведення конкретної, необхідної, корисної, діяльності вихованців. Виховний процес складається з ланцюжка безперервних виховних справ.

Виховний процес – спеціально організована, керована та контрольована взаємодія виховників та вихованців, спрямована на формування та розвиток особистісних якостей останніх, складна динамічна система виховних ситуацій (справ), кожна з яких вибудовується з урахуванням результатів попередньої. Виховний процес – цілісний процес, в якому органічно поєднані змістовий і процесуальний аспекти. Змістовий аспект процесу виховання відображає сукупність виховних цілей. Процесуальний – це системна педагогічна взаємодія виховників та вихованців.

Виховний простір – середовище, в якому виховується учень; духовний простір учня і педагога; соціальне оточення, простір культури, що впливає на розвиток особистості.

Виховник (вихователь) – у широкому розумінні слова – особа або організація, яка здійснює виховання; у вузькому значенні – посадова особа, яка займається вихованням дітей і молоді у навчальному закладі. В українській загальноосвітній школі функції виховника (у вузькому значенні) виконують класний керівник і вихователь групи продовженого дня, а також заступник директора з виховної роботи та педагог-організатор.

Вчинок – основна особистісна форма й одиниця поведінки, акт морального самовизначення, яким особистість виявляє і формує свої ставлення до суспільства, людей, самої себе, природи, діяльності, мистецтва.

Девіантна поведінка (від лат. deviation – відключення) – окремі вчинки або система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам: злочинність і поведінка, яка заслуговує покарання. Для запобігання девіантним вчинкам слід з ранніх років прищеплювати повагу до моральних норм і виробляти моральні звички.

Дитина – особа віком до 18 років.

Дитячі громадські організації – об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Колектив – група людей, які об’єднані суспільно значущими цілями, спільними ціннісними орієнтаціями, сумісною діяльністю, спілкуванням, взаємною відповідальністю. Дитячий колектив – група найвищого рівня розвитку, яка об’єднана загальною суспільно корисною метою, має ефективні органи самоврядування і в якій визначальними є стосунки відповідальної залежності, тобто статус кожного члена групи залежить, насамперед, від його внеску у загальну справу. Вираз «дитячий колектив» часто використовують у значенні «будь-яка дитяча група», що є звичним, але науково неправильним.

Компетентність – особистісна якість людини, досвід її діяльності у тій чи іншій сфері суспільного або особистого життя, виконання нею тої чи іншої соціальної ролі (батько, патріот, громадянин, покупець, учитель тощо). У педагогіці цей термін означає наперед задану та описану соціальну вимогу до освітньої підготовки учня (норму), реалізація якої забезпечує його ефективну продуктивну діяльність у певній сфері суспільного або особистого життя. Як складові компетентності розглядають знання, вміння та ставлення/переконання. Ключові компетентності – своєрідне замовлення суспільства до підготовки його громадян. Це ті компетентності, яких потребує кожен для особистих досягнень і розвитку, активного громадянства, включення у громадське життя та працевлаштування. На сьогодні єдиного загальновизнаного та узгодженого переліку ключових компетентностей немає. Цей перелік значною мірою визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні чи регіоні.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, виховати які прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі.

Методи вихованнясукупність способів і прийомів виховної роботи для розвитку мотиваційної сфери, вироблення в учнів переконань та звичок, корегування й удосконалення поведінки. Метод виховання – основний елемент виховної технології, певний спосіб однорідного педагогічного впливу на вихованців з метою розвитку в них необхідних якостей. Кожний із методів виховання спрямований на вирішення специфічних виховних завдань, зумовлених метою виховання та особливостями суб’єктів виховання. Будь-який метод виховання включає в себе сукупність властивих лише йому засобів і прийомів педагогічного впливу, за допомогою яких вирішуються характерні для цього методу виховні завдання. Засоби і прийоми в межах одного методу пов’язані між собою і в практиці виховання застосовуються в єдності. Однак їх потрібно відрізняти один від одного.

Засоби виховання – те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Це, з одного боку, різні види діяльності, з іншого – сукупність конкретних заходів, предметів, які використовуються виховником у процесі реалізації того чи іншого методу виховання (слово, наочні посібники, кінофільми, бесіди, збори, факти, документи, традиції, література, твори мистецтва тощо).

Прийоми виховання – це окремі випадки дій з використанням елементів чи окремих засобів виховання відповідно до конкретної педагогічної ситуації. Стосовно методу прийоми виховання мають підпорядкований характер.

Методи і прийоми можуть взаємопереходити, замінювати один одного в конкретних педагогічних ситуаціях.



Моніторинг (в освіті) – систематичні процедури збору відомостей щодо важливих аспектів освіти на національному, регіональному та локальному рівнях.

Напрями виховання – складові частини виховного процесу, які в сукупності забезпечують його (процесу) очікувані результати. Сьогодні у педагогіці немає єдиної узгодженої позиції стосовно напрямів виховання.

Національне виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності молодих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Принципи виховання – вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації.

Форма виховної роботи – організаційна структура, педагогічна дія, захід, у якому реалізуються завдання, зміст та методи конкретного виховного впливу.

Потреби учнів

Загальні потреби учнів мотивують їхню поведінку, отож, глибоке розуміння необхідності забезпечення у навчальному закладі цих потреб створює сприятливі умови для виховання і формує засади гуманної поведінки з боку педагогів.



Назва потреби

Сутність потреби

Потреби несоціальні, які можуть викликати соціальну взаємодію

Біологічні потреби, які забезпечують фізичне виживання – потреба у чистій воді, поживній їжі, екологічно здоровому просторі, у теплі, комфорті, а також у матеріальному достатку. Школа повинна забезпечувати здоров’язберігаюче середовище та мінімізувати вплив чинників, які викликають в учнів відчуття дискомфорту та усвідомлення себе матеріально обділеними

Потреба залежати, відчувати межі дозволеного, знати вимоги до себе

Насамперед прийняття допомоги, захисту, а також прийняття керівництва, особливо від тих, хто є авторитетним та має владу. Межі – це певний визначений простір для розвитку, які дають дитині відчуття стабільності та допомагають орієнтуватись при виборі. Працівники школи мають бути турботливими і водночас вимогливими до учнів, це формує самодисципліну і спонукає дітей ставити цілі та досягати їх

Потреба у прийнятті іншими

Потреба бути у спільноті з іншими людьми, у дружньому ставленні, схваленні, прийнятті групою, однолітками. У школі слід створити атмосферу позитивної підтримки та довіри, у якій формуватимуться навички дружньої соціальної взаємодії, тоді діти ростуть здоровішими, розкривають свої здібності, виявляють ініціативу і творчий підхід, продукують ідеї, само організовуються

Потреба в домінуванні

Потреба у прийнятті себе іншим або групою інших як лідера, якому дозволено говорити довше, приймати рішення, бути у центрі уваги. Школа має стимулювати розвиток в учнів якостей лідера, це сприяє вихованню впевненості, відповідальності, активності, рішучості, розвиває комунікативні вміння, стратегічне і тактичне мислення, вміння враховувати інші позиції, публічно висловлюватись, відчувати ризики тощо

Потреба у самозахисті


Визнання іншими права на самозахист, навіть якщо це – вияви ворожості, агресія, ревнощі та інше як спонтанна реакція дитини на грубе втручання у її внутрішній простір та відповідь на загрозливу ситуацію (агресію з боку іншого або групи) чи на відсутність любові, захищеності, приналежності. У школі мають дбати про максимально можливу захищеність учнів, вчити їх захищати себе і свою гідність, звертатись за допомогою до педагогів, а також виробляти у дітей вміння долати агресію без руйнівних наслідків, знімати стресове напруження і наслідки агресивного впливу адекватними способами

Потреба у безпеці

Відчуття впевненості, заспокоєності, звільнення від тривог, захищеності, розуміння, прийняття, любові, дозволу на вияви своєї індивідуальності, творчості, гри, спілкування чи іншої діяльності у безпечному просторі. Щоб задовольняти цю потребу в школі, учень має бачити, що його учителі – люди, які заслуговують на довіру і є правдивими насамперед перед собою. Вони не приховують своїх почуттів та ставлення до інших і скеровані на власне зростання, а отже, можуть збагачувати інших

Потреба відчувати безоцінне ставлення

Відчуття і розуміння того, що цінність – я сам, незалежно від будь-якого оцінювання, як підтвердження своїх потенційних, закладених від народження можливостей і здатності до творчої діяльності. Задовольняючи цю потребу, учителі у відносинах з учнями повинні забезпечувати баланс між оцінними судженнями про них (нагородами і покараннями) та безоцінним спілкуванням, яке дає можливість учневі зрозуміти, що центр відповідальності знаходиться всередині нього самого, а тому смисл і цінність його життєвого досвіду у кінцевому результаті визначати йому, і жодні зовнішні судження не можуть цього змінити

Потреба мати почуття власної гідності, поважати себе та відчувати свою цінність


Сприйняття самого себе як значимого, відчуття рівності з іншими, здатність прийняти свої недоліки та реагувати з гідністю, самоідентифікація, що дає змогу почуватися впевнено, ставити цілі і вірити в успіх, ефективно навчатись, мати друзів і т.д. Життя у школі має забезпечувати розвиток в учнів вродженого почуття гідності. Слід створити умови, за яких у дітей не виникатиме уявлення про відсутність у них навичок і здібностей, які цінують близькі люди. Почуття безпорадності та інші негативні емоції – сором, вина мають бути нечастими і нетривалими, а відчуття успіху, гордість за досягнення, навпаки, частими

Потреба у свободі, праві на вільний вибір


Спроможність без зовнішніх впливів здійснювати вибір. У школі право на вільний вибір не може пригнічуватись і ніхто, крім учня, у кінцевому підсумку не може впливати на рішення про те, що є добрим для нього, а що ні. Дитина вчиться самостійно осмислювати свій життєвий досвід і тому їй слід надати можливість розвивати внутрішню свободу і розуміти її власний, значимий для неї, досвід. Кожному учневі треба забезпечити право на власну думку, на помилку і на пробачення, учителі повинні вміти вислухати дитину і дати їй можливість пояснити свої мотиви. Найліпше цю потребу забезпечує стратегія у стосунках – виграв я і виграв ти. Насильство, примус під страхом покарання чи інших дій до певних учинків, які суперечать волі дитини, у школі неприпустимі

Потреба знати себе, мати про себе позитивне уявлення та бути індивідуальністю


Відчуття повноцінного самодостатнього функціонування, безперервності свого «Я», розуміння і прийняття своїх індивідуальних особливостей, відсутність страху втратити себе. У школі слід створити умови, які стимулювали б учнів постійно узгоджувати знання про себе з реальністю, доповнювати їх, переглядати, наприклад, знання про свої сильні та слабкі сторони

Потреба жити свідомо, прагнення до позитивних змін

В основі лежить здатність до самоусвідомлення – відчувати і розуміти себе, свої вчинки та навколишню дійсність, а також конструктивне прагнення соціалізуватись, досягти зрілості, яке виявляється навіть у незрілій, антисоціальній поведінці. Школа має забезпечувати учням умови, за яких, долаючи труднощі і приймаючи рішення, учні могли б повніше  і глибше відчути себе. Виховники повинні вміло привертати увагу дітей до питань: навіщо я це роблю і що ще я міг би зробити?, що відбувається зі мною зараз?, що відбувається в моєму оточенні зараз?, як сприяє те, що я роблю, моєму зростанню? та ін. 

Потреба вірити у власні можливості і здібності


На вірі у власні можливості і здібності ґрунтується самоефективність, тобто вміння організувати і реалізувати поведінку, необхідну для досягнення результату. Тому у школі учні мають набути позитивного досвіду переможця (долати труднощі та завдання відповідно до віку, зазнати командного успіху), що підсилюватиме їхню віру у власні можливості

Потреба долати сумніви, керувати негативними нав’язливими думками, мислити позитивно


Фізичне зростання супроводжується невдачами, розчаруваннями, сумнівами, тривожністю, тому оптимізм і оволодіння навичками конструктивного мислення – це складові процесу саморегуляції, які дають змогу контролювати негативні переживання. Учні не повинні тривалий час перебувати в школі у стані занепокоєння, тривоги, бо це негативно впливає на здоров’я і призводить до невротизації, крім того, знижується результативність, виникають депресивні думки, які зменшують відчуття власної компетенції. Виховники мають концентрувати думки дітей на можливостях та досягненнях, а не на проблемах і невдачах

Потреба задовольняти свою допитливість, зустрічатись з новим, цікавим, а отже, змінювати рід занять та об’єкти пізнання


Дослідницька поведінка ґрунтується на бажанні пізнавати, вона мотивована новизною, а також тим, що пізнавальний процес є значимим для дитини. Новим предмет пізнання залишається доти, доки вся інформація про нього не оброблена, тому що більше міститься в об’єкті нерозкритої інформації, то довше до нього зберігається інтерес. Однак дітям хочеться розв’язувати лише ті проблеми та суперечливі питання, які якось стосуються їхнього життя. Отже, учні мають перебувати в школі у справжньому контакті з життєвими проблемами, мати змогу змінювати рід занять, звертатися до різних пізнавальних об’єктів. На уроках потрібно торкатися важливих проблем дитячого життя, це допомагатиме учням відчувати відповідальність за нього

Потреба виробити власне світобачення та світогляд


Картина світу – це його модель, у якій певним чином означені важливі місця і зв’язки між ними, причини і наслідки. Вироблення такої моделі допомагає орієнтуватися у природному середовищі, людських стосунках, культурі, визначити своє місце і роль у цьому світі. На формування в учня картини світу значний вплив мають не тільки знання, а й його позитивна чи негативна Я-концепція, стиль мислення, особливості сприйняття реальності. Завдання школи – створити умови для формування в учнів світогляду, заснованого на здобутках науки

Потреба вміти, володіти навичками

Володіння інструментами, які допомагають давати раду у житті, щось уміти, лежить в основі самоповаги, розвиває впевненість, дає змогу перетворювати життєві ситуації у керовану взаємодію, успішно взаємодіяти з оточенням. Завдання школи – розвивати життєві компетентності учнів: духовні, душевні, психологічні, тілесні, особистісні (інтелектуальна, емоційна, цілепокладання), соціальні – необхідні при спілкуванні, будь-якій взаємодії між людьми, для створення сім’ї і виховання дітей, на роботі та ін.; а також професійні – загальна грамотність, специфічні професійні навички, вміння ставити і досягати цілей, підприємливість

Потреба самостійно ставити цілі


Здатність контролювати свою поведінку і почуватися впевнено. Цілі, намічені самостійно, зазвичай найкраще досягати, тому що вони повністю приймаються, викликають значний інтерес та емоційне піднесення, скеровують увагу, мобілізують ресурси, спонукають наполегливо працювати. Школа повинна давати змогу учням переживати позитивний досвід відповідальності за керівництво своєю поведінкою, спонукати до зростання самостійності та відповідальності, налаштовувати на позицію: «Я контролюю, у мене виходить, а отже, я в безпеці і все добре».


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка