Теоретичні засади управління



Скачати 159.88 Kb.
Дата конвертації27.04.2016
Розмір159.88 Kb.
Теоретичні засади управління

Островська А.Б., заступник директора ЦМСПС


Визначення понять «управління», «керівництво», «менеджмент»

Щоб забезпечити ефективність управління, необхідно перш за все

знати його методологічні та теоретичні основи.

Спробуємо з’ясувати сутність та специфіку деяких управлінських

понять, наприклад: управління; соціальне управління; управління в освіті; менеджмент; менеджмент в освіті; педагогічний менеджмент; керівництво.

Перш за все слід відзначити, що подані терміни вживаються як для назви відповідних галузей практики, так і для вивчаючих цю практику дисциплін.

За умов певних відтінків, що відрізняють значення термінів «менеджмент» і «управління», їх все ж можна розглядати як синонімічні у загальному контексті соціального управління.

Термін «управління» більш загальний, тому, як правило, поняття «менеджмент» вживається, коли:

підкреслюється ефективність управління;

йдеться про професійну діяльність керівника з відповідного освітою (менеджер);



йдеться про науку управління.

Різні підходи до визначення поняття «управління»

В. Г. Афанасьєв: «Управління — це передусім усвідомлена діяльність людини, яка переслідує свої цілі. І не просто діяльність, а той особливий її різновид, який пов’язаний із виробленням рішення, з організацією, спрямованою на втілення рішення у життя, з регулюванням системи відповідно до заданої мети, з підбиттям підсумків діяльності, з систематичним отриманням, переробкою та використанням інформації».

В. М. Шепель: «Сутність управління полягає в тому, що воно орієнтоване на забезпечення об’єктивних та суб’єктивних умов у такій пропорції і у такому поєднанні, що дозволяє досягти поставлених цілей. Управління — завжди влада».

Б. А. Гаєвський: «Процес управління є впорядкуванням системи». Філософський словник: «Управління — елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку діяльності, реалізацію їх програм і мети».

Г. В. Єльнікова: «Управління — це особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керовану систему длязбереження і впорядкування її в межах заданих параметрів на основі закономірностей її розвитку та дії механізмів самоуправління».

Б. М. Андрушків, О. Є. Кузьмін: «Управління — це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку в зв’язку із зміною обставин».

І. Ф. Ісаєв: «Під управлінням взагалі розуміється діяльність, спрямована на вироблення рішень, організацію, контроль, регулювання об’єкта управління відповідно до заданої мети, аналіз і підбиття під сумків на основі дострокової інформації».

В. С. Лазарєв: «Управління — це безперервна послідовність дій, що здійснюється суб’єктом управління, в результаті яких формується і змінюється образ керованого об’єкта, встановлюються цілі сумісної діяльності, визначаються способи їхнього досягнення, розділяються роботи між її учасниками та інтегруються їх зусилля».

М. Х. Мескон, Ф. Хедоурі, М. Альберт: «Управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації».

В. П. Жигалов, Л. М. Шимановська: «Управління — складний соціально-економічний процес. У широкому розумінні слова він означає вплив на процеси, об’єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переведення з одного стану в інший згідно з поставленими цілями».

Поняття менеджменту

Тлумачний словник: «Менеджмент — сукупність стратегій, філософій, принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та зростання прибутків».

Ю. К. Конаржевський: «Менеджмент — це нова філософія управління, яка виокремлює роль управління і менеджера в суспільному житті, а також соціальну значущість професії управляючого. Це вимога зробити процес управління цілком обґрунтованим, доцільним і складати плани досягнення цілей таким чином, щоб підлеглі працювали з усвідомленням власної гідності і отримувати від роботи задоволення».

Фундаментальний Оксфордський словник:

1. «Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками)».

2. «Менеджмент — це влада та мистецтво керівника».

3. «Менеджмент — це вміння та адміністративні навички організувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників)».

4. «Менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи».

5. «З функціональних позицій менеджмент — процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для формуванняі досягнення мети організації».



Ф. І. Хміль: «Менеджмент — це система організаці ї колектив ної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства (організації)».

В. Т. Жигалов, Л. М. Шимановська: «Менеджмент є складовою частиною управлінської діяльності, яка реалізує теорію та практи ку ефективного управління колективами підприємств. Менеджмент охоплює методи і техніку управління підприємствами, спрямовані на досягнення поставленої мети за умов оптимального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів».

Отже, прослуговуючись визначеннями понять вітчизняними і рубіжними вченими та практиками управління, ми дійшли певних висновків та уявлень, зокрема:

1. Поняття «управління», «керівництво» та «менеджмент» утворюють синонімічний ряд.

2. Управління — це вид діяльності, який забезпечує оптимальне функціонування та розвиток систем, узгоджує та координує діяльність людей щодо досягнення спільної мети.

3. Управляти можна системами, процесами; керувати — людьми, колективами. Тобто управління і керівництво відрізняються об’єктами та суб’єктами. Управляти можна чимось, керувати — кимось. Управляти — створювати умови для роботи людей. Керувати — спрямовувати роботу інших людей. Керівник — це менеджер, який організовує, координує діяльність людей для досягнення професійних успіхів, результатів.

4. Менеджмент — теорія та практика ефективного управління.

5. Внутрішньошкільний (педагогічний) менеджмент — теорія та практика ефективного управління закладом освіти.

6. Менеджер — керівник, який володіє професійними знаннями та уміннями для реалізації ефективного управління.

7. Менеджер освіти — керівник, який володіє професійними знаннями та вміннями для реалізації ефективного управління в освіті.

Довготривала дискусія в спеціальній управлінській літературі майже завершена з приводу визнання тотожності понять «менеджмент», «управління» та «керівництво». Вони означають:

практику діяльності людини, професію;

науку (галузь людських знань);

процес діяльності;

людей, які здійснюють управління;

орган (апарат) управління організацією.

Мета управління

У найширшому плані мета управління полягає у створенні необхідних умов для реалізації мети організації.



Конкретна мета:

мінімум — забезпечити оптимальне функціонування організації;

максимум — забезпечити її розвиток.

Загальне поняття управління полягає у визначені цілей та організації їх досягнення за допомогою необхідних та достатніх способів.

Відповідно загальна мета управління передбачає саме кінцеві результати, які будуть досягнуті у певний момент. Управління стає процесом рефлексії досягнення мети.

Об’єкт, суб’єкт та принципова схема управління

Виходячи із цих теоретичних положень суб’єкт управління повинен:

здійснювати процес управління;

мати здібності щодо свідомого визначення цілей;

обирати та розробляти засоби впливу на досягнення цілей;

володіти здібностями щодо визначення фактів досягнення цілей;

Відтак, суб’єкт управління — це керівник організації.

Для досягнення цілей можна управляти процесами. В цих процесах активну роль відіграє людина, на яку завжди спрямований процес управління, що здійснюється нею ж. Тому людина і виступає об’єктом управління.

Об’єкт управління — це керована система.

Управління соціальною системою можна представити у єдності

двох підсистем:

а) керівної — суб’єкта управління;

б) керованої — об’єкта управління.

Таким чином, за формою управління являє собою процес перетворення інформації. Тобто сутність діяльності керівника зводиться до того, щоб:

зібрати інформацію про стан керованого процесу;

переробити цю інформацію;

видати командну інформацію (прийняти управлінське рішення).

Піраміда управління

Будь-яка соціальна організація являє собою піраміду, горизонтальний зріз якої характеризує систему вимог до функціонального розподілу праці, а вертикальний — стосунки влади і субординації.

Форма піраміди використовується також, щоб наочно показати, що на кожному наступному рівні управління людей менше, ніж на попередньому.

Організаційна структура управління — це сукупність органів, між якими розподілені повноваження і відповідальність за виконання управлінських функцій. По-друге, в організації, де є певна пірамі да управління, менеджери можуть бути одночасно керівниками та виконавцями.

Модель управління, зазначає М. М. Мартиненко, зумовлюється ментальним рівнем керівника, рівнем його освіти, професійної підготовки,

досвідом роботи, ступенем знань сучасних ефективних технологій та

прийомів управління, сферою його повноважень тощо .

Зміст та структура управлінської діяльності зумовлює виокремлення трьох рівнів менеджерів: вищий, середній, нижчий.



Принципи менеджменту

Принципи — фундаментальні вихідні положення, що випливають із стійких тенденцій та закономірностей управління.

Принципи — це ознаки будь-якої науки, зокрема, і управління.

Принципи управління слід розуміти як загальновизнані положення, яких необхідно дотримуватись у процесі управлінської діяльності.

Принципи — це основні правила, що розкривають дії об’єктивних

законів, за якими повинна ефективно функціонувати організація. Принципи відображають різні сфери діяльності організації та управління нею. Вони є підґрунтям для правильного розуміння взаємоді ї між людьми, виробничими процесами, осмислення цілей та результатів діяльності організації.

Термін «принципи управління» вперше увів Ф. Тейлор у 1911 році у праці «Принципи наукового управління». Майже за 100 років розвитку науки менеджменту з’явились різні класифікації принципів управління.

Умовно принципи можна розподілити на дві групи:

1. Загальні принципи відображають основні тенденції та закономірності розвитку організації, закладають основу теорії управління.

2. Специфічні принципи, які відбивають особливості організації, управлінської технології тощо.

Загальні принципи повинні відображати положення, які розповсюджуються на організації різних типів; відповідають законам розвитку природи, суспільства та менеджменту; об’єктивно відображають сутність реальних процесів управління; визнаються суспільством як керівні.

До загальних принципів можна віднести такі:

компетентність: володіння знаннями, уміннями та досвідом, які необхідні для виконання посадових повноважень;

гуманність: благородна моральна мотивація своєї поведінки, прагнення викрити в людях кращі якості;

ортобіотичність: усвідомлення самооцінки власного життя, оптимізм;

інноваційність: прагнення до пошуку, раціоналізації, здатність до ризику.

прагматизм: робота на результат, раціональне використання часу, умов.

М. М. Мартиненко пропонує звернути увагу управлінців до наступних принципів :

1. Принцип цілеспрямованості

Мета функціонування організації зумовлює наявність самого процесу управління. Сутність менеджменту криється в досягненні цілей організації. Вихідним пунктом менеджменту є необхідність постановки спільної мети для організації в цілому та для групи людей, які працюють сумісно.

2. Принцип врахування інтересів

Не тільки цілі організації визначають ефективну діяльність людини, але й її інтереси. К. Маркс справедливо наполягав, що людина діє заради певних свої потреб. Поведінка людини в організації є наслідком складної взаємодії цілей, потреб та інтересів. Відтак, ефективним буде досягнення спільної мети тільки за умов задоволення потреб конкретних людей.

3. Принцип ієрархічності

Згідно з ним усі складні організації розглядаються як багаторівневі.

Спеціалізований труд потребує виконання різних ролей та досягнення різних цілей, передбачає координацію, що і зумовлює ієрархію в управлінні. Принцип ієрархічності визначає характер стосунків між суб’єктами та об’єктами управління.

4. Принцип взаємозалежності

Всі елементи та фактори в організації взаємопов’язані. Тому зміни, які відбуваються в одному з них, викликають реакцію змін в інших елементах. Особливу увагу належить приділяти факторам зовнішнього середовища. Організація змушена постійно реагувати на ці фактори та зберігати стійкий стан.

5. Принцип динамічної рівноваги

Потенціал організації повинен бути у динамічній рівновазі із факторами зовнішнього середовища. Організація повинна швидко змінювати свій стан відповідно до вимог різних чинників, а саме: нові технології, наукові дослідження, соціальні замовлення, політико-правові умови, соціально-економічні компоненти, освітньо-культурні тенденції тощо.

Повільна реакція на зовнішні подразники порушує стійкість організації, провокує її нестабільність, призводить до низьких результатів діяльності.

Принципи менеджменту в установах освіти

Будь-яка система будується на певних фундаментальних засадах, які відображають її головні риси. Це стосується і системи управління навчальними установами, яка також базується на поєднанні загальних принципів соціального управління та специфіки функціонування кон-

кретного закладу.

Основними принципами освітнього менеджменту можна вважати:

глибоке переконання у сучасних етичних цінностях;

сильна внутрішня корпоративна культура;

цілісний погляд на людину;

особисті стимули в роботі;

заохочення різних поглядів та консенсус;

єдиний статус усіх працівників;

постійна підготовка та перепідготовка персоналу;

політика повної зайнятості;

орієнтація на якість;

колегіальне прийняття рішень;

максимальне делегування повноважень;

заохочення горизонтальних зв’язків.

Система висунутих принципів може бути серйозним теоретичним та методичним підґрунтям для розуміння сутності та змісту управління розвитком навчального закладу.



Правила управлінської діяльності

Ефективність управлінської діяльності забезпечується дотриманням певних правил:

-Простота структури управління.

-Прозорість цілей та завдань управління.

-Мінімальна кількість проміжних ланок.

-Невеликий штат управлінської команди.

-Ідентифікація особистих інтересів працівників з успіхом загальної справи.

-Чітка система розрахунків, обліку, витрат та прибутків.

-Планування персональної кар’єри.

-Гнучкість вертикальних та горизонтальних зв’язків та ін.



Протиріччя в управлінні закладом освіти

Основними внутрішніми рушійними силами розвитку управління виступають протиріччя в управлінській діяльності, а саме: між необхідністю комплексної, взаємопов’язаної реалізації усіх функцій управління, усіх компонентів управлінської діяльності і невмінням керівника це робити;

між прагненням керівника виконати одночасно всі функці їі необхідністю виокремити головну ланку та реалізувати її першочергово;

між прагненням керівника управляти всім безпосередньо самому і неможливістю охопити всі ланки системи; між звичкою використовувати конкретні, опрацьовані методи та форми діяльності та необхідністю їхнього оновлення та оптимального поєднання;

між природнім бажанням керівника мати додаткові фінансові, кадрові, матеріальні ресурси та необхідністю обмежуватись наявними.

Проблеми управління

Протиріччя в управлінні породжують проблеми та відповідно цілі та завдання діяльності керівника школи. Ю. А. Конаржевський [19] виокремлює наступні:



Проблема 1. Несформованість педагогічних колективів як колективів однодумців.

Управлінська мета: сформувати цілісний педагогічний колектив однодумців на основі системи цінностей та спільної діяльності.



Проблема 2. Модернізації шкільного управління та формуванню колективу однодумців протидіє відсутність демократичних начал в навчальному закладі та управлінні ним.

Управлінська мета: демократизувати на усіх рівнях шкільне життя та управління ним.



Проблема 3. Демократизація шкільного життя та управління неможлива без гуманізації стосунків, їх діалогічної основи.

Управлінська мета: гуманізувати стосунки на усіх рівнях системи.



Проблема 4. Переходу школи в режим розвитку протидіє відсутність творчої активності педагогів.

Управлінська мета: створити атмосферу творчої активності.



Проблема 5. Подальший розвиток школи гальмує відсутність цілеспрямованої системи щодо створення та засвоєння нових педагогічних

технологій. Управлінська мета: здійснити переведення навчально-виховного

процесу на нові технології, які б відповідали завданням оновлення

школи.


Проблема 6. Подальшому удосконаленню управління заважа ють застарілий зміст управлінських функцій та форми і методи їх реалізації.

Управлінська мета: привести функції управління у відповідність до нових завдань управління.



Проблема 7. Відсутність фокусування управління на питаннях якості.

Управлінська мета: розробити комплексну програму управління якістю.



Проблема 8. Вище означені проблеми не будуть розв’язані без фор- мування внутрішньошкільної культури.

Управлінська мета: спрямувати управлінську діяльність на форму вання та всебічний розвиток культури організації.



Система методів управління

Методи управління — це сукупність способів здійснення функ цій управління, які забезпечують досягнення встановлених цілей та результатів.

Система методів, обраних керівником, зумовлює:

-якість системи управління в цілому;

-якість керованої організації та показників діяльності.

Відтак, важливо удосконалювати та оновлювати арсенал методів управління.

Класифікація методів управління

1. Методи організаційно стабілізуючого впливу:

регламентування — розподіл функцій, обов’язків, повноважень;

нормування — встановлення норм робіт, чисельності персоналу, витрат;

інструктування — уточнення завдань; ознайомлення з обставинами, особливостями діяльності;

оргпроектування — розробка проектів раціоналізації діяльності,

структури організації і тому подібне.

2. Методи організаційно-технологічного впливу (для встановлення взає модії, узгодження діяльності, зусиль):

-планові;

-програмні;

-мережеві;

-алгоритмічні.

3. Методи організаційно-розпорядницького впливу:

-розпорядження;

-вказівка;

-наказ;


-директива.

4. Методи вирішення функціональних задач:

-методи аналізу;

-методи планування;

-методи організовування;

-методи контролювання;

-методи регулювання та коригування.

5. Методи творчої праці:

-мозкова атака;

-дискусія;

-метод сценаріїв;

-методи ділових, імітаційних та інших ігор.

6. Соціально-психологічні методи управління:

-заохочення;

-переконання;

-критика;

-навіювання;

-пропаганда і агітація;

-метод «мовних трюків»;

-особисті приклади;

-бесіди.

7. Методи самоуправління:

-планування професійної кар’єри;

-самоорганізація;

-рефлексія;

-саморегуляція;

-самоменеджмент;

-методи психічного захисту (самовладання, самозаспокоєння).



Концептуальний підхід до управління

Успіх будь-якої організації залежить на 80 % від якості управління нею. Успіх управління залежить від реалізації концептуальних основ керівництва. Відомі автори класичних підручників з менеджменту Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклін Хедоурі, Пітер Дойль, Девід Бодді, Роберт Пейтон та інші визнають менеджмент як теорію і практику ефективного управління та виокремлюють три основні підходи до його концепці ї : процесний, системний та ситуаційний.

Тлумачні словники дають такі визначення поняття «концепція» (від лат. conceptio — cприйняття): це система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ; основна ідея будь-якої теорії.

Таким чином, можна виділити три відповідні концепції управління, в тому числі й освітнього, які відрізняються основною ідеєю, способом організації та змістом управлінської діяльності: процесуальне, системне та ситуаційне управління:

1. Процесний підхід розглядає управління як безперервну серію взаємопов’язаних функцій.

2. Системний підхід ґрунтується на теорії систем.



3. Ситуаційний підхід концентрується на тому, що ефективність методів управління зумовлюється конкретними ситуаціями.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка