Теоретичні засади самовдосконалення педагога як чиннику професійного зростання в умовах освітніх змін постановка проблеми



Скачати 147.88 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір147.88 Kb.
Павлюх В.В.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ПЕДАГОГА ЯК ЧИННИКУ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ В УМОВАХ ОСВІТНІХ ЗМІН
Постановка проблеми. Трансформаційні процеси, що відбуваються у сучасному суспільстві спрямовані на реалізацію гуманістичної парадигми освітнього середовища та ґрунтується на персоніфікованому підході. В умовах сьогодення виникає потреба у підготовці висококваліфікованих фахівців, які здатні пізнати внутрішній світ особистості, оптимально вирішувати професійні завдання в сучасному освітньому просторі, швидко адаптуватись до змін.

Впровадження альтернативних форм навчання дітей з особливими потребами висуває нові вимоги до організації роботи педагога. Упровадження інклюзивної моделі навчання потребує організації належного психолого-педагогічного супроводу усіх учасників освітнього процесу: дітей та дорослих (фахівців різних напрямків, батьків, адміністрації). Така робота повинна бути спрямована на створення умов, які забезпечуватимуть підвищення автономності і соціальної активності дітей, розвиток інтелектуальних процесів, формування ціннісних установок, що відповідають психічним і фізичним можливостям дитини.

Базуючись на особистісно зорієнтованому, компетентнісному та системному підходах, такий супровід повинен являти собою комплексну систему всебічної, динамічної, корекційної і розвивальної допомоги у відповідності з віковими та індивідуальними потребами дітей та учнів різних нозологій.

У зв’язку з цим виникає необхідність удосконалення професійної підготовки педагогів. Успішне розв'язання цих завдань вимагає від особистості вибору стратегії неперервної освіти впродовж життя для вдосконалення теоретичних, прикладних аспектів професійної діяльності. Тому визначальним на сучасному етапі є самовдосконалення, як процес швидкого реагування на освітні зміни.

Значущість проблем самовдосконалення знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський), зарубіжній педагогічній науці (І.Г. Герде, В. Оконь та ін.), так і у вітчизняній науковій думці (В.К. Буряк, В.А. Козаков та ін.).

Проблема самовдосконалення особистості засобами навчання привертає увагу багатьох дослідників. Сутність, структуру та зміст обґрунтовано у працях О.І. Кочетова, П.Г. Пшебильського, Є.П. Тонконогої, Я.С. Турбовського; психологічні основи досліджені О.Я. Аретом, В.К. Буряком, А.К. Громцевою, Ю.М. Кулюткиним, Н.О. Половниковою, Л.І. Рувінським, П.С. Сухобською, А.В. Усовою.

Проблема оптимізації взаємозв'язку післядипломного навчання та самовдосконалення у системі підвищення кваліфікації висвітлена С.М. Безух, Н.В. Косенко, Ю.В. Кричевським, В.І. Кубинським, В.Б. Новичковим, В.Г. Панком, Н.І. Повякель, Д.Д. Романовською, Т.В. Сак, С.І. Собковою та ін.

Отже, проблема самовдосконалення в умовах модернізаційних змін є багатоаспектною. Проте питання організації самоосвітньої діяльності у системі підвищення кваліфікації є практично не розробленими і потребують комплексного підходу, що враховував би відповідність сучасним освітнім тенденціям та сприяв підвищенню професійного зростання.



Виклад основного матеріалу. На важливість процесу вдосконалення теоретичних і прикладних аспектів професійної майстерності наголошується у нормативних документах. Так, у Законі України «Про освіту» наголошується, що педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру [1].

У Національна доктрині розвитку освіти наголошується що підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти. У цьому документі вперше було акцентовано увагу на терміні «конкурентоспроможність» педагога, що є актуальним і до сьогодні.

Конкурентноспроможність виявляється в поповненні теоретичної та практичної бази; формуванні умінь і навичок здійснення професійної діяльності з урахуванням сучасних тенденцій розвитку освіти; вдосконаленні особистісних якостей, необхідних для здійснення професійної діяльності.

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року визначено пріоритетні завдання, зокрема: оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах особистісної орієнтації. «Велику увагу повинно бути приділено самоосвітній діяльності, розвитку професійної культури…, забезпеченню безперервності освіти і навчання протягом життя…»[5].

У стратегії акцентовано увагу на випереджальному характері освіти, що включає випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, багатоваріантність післядипломної освіти, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду «забезпечення випереджувального характеру підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних і керівних кадрів відповідно до потреб реформування системи освіти, викликів сучасного суспільного розвитку».

У наукових джерелах представлено цілий ряд визначень процесу самовдосконалення. Самовдосконалення – процес усвідомленого, спрямованого самою особистістю розвитку, в якому в суб’єктивних цілях та інтересах цілеспрямовано формуються і розвиваються її якості і здібності[6]. Самовдосконалення охоплює всі сфери життя: моральну, фізичну, професійну та ін.

У роботах науковців велику увагу приділено системі професійного самовдосконалення, оскільки він суттєво впливає на результативність організації навчально-виховного процесу.

Професійне самовдосконалення, за трактуванням Е. Чемерілової, цілеспрямована, систематична, високоорганізована творча діяльність, яка полягає в самостійному заглибленні і розширенні професійно-педагогічних знань, розвитку педагогічних умінь, здібностей і професійно-значущих якостей особистості і має на меті зростання педагогічної майстерності[6].

Професійне самовдосконалення Т. Вайніленко визначає як процес і результат творчого цілеспрямованого самостійного та самодетермінованого руху фахівця від “Я- реального” до “Я-ідеального”, що здійснюється у формі професійного самовиховання, самоосвіти, самоактуалізації, забезпечує досягнення самореалізації[6].

Таким чином, узагальнюючи визначення акцентуємо увагу на систематичній організації даного процесу та активізації «само», що забезпечує рух фахівця від «Я-реального» до «Я-ідеального», та фіксується як «Я - сформоване» на даному етапі професійного зростання.

У наукових джерелах не існує однозначного трактування процесу самовдосконалення. Зокрема, Н. Бухлова пропонує процес самовдосконалення розглядати як алгоритм взаємодії декількох «само»:

- самооцінка - вміння оцінювати свої можливості;

- самовизначення - вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

- самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

- самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

- самокритичність - вміння оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

- самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність;

- саморозвиток - результат самоосвіти;

- самопрогнозування – здатність не зупинятися на досягнутих результатах, планувати роботу на певних етапах розвитку.
За узагальненням наукових джерел доцільно виділити рівневий підхід до професійного зростання. В залежності від досягнутих результатів можуть виділятися наступні рівні професіоналізму [2]:

- репродуктивний, на цьому рівні педагог маже поділитися з колегами своїми знаннями так, як знає сам;

- адаптивний, на цьому рівні педагог вміє не тільки передати інформацію, а й трансформувати її стосовно об’єкта, про який йде мова;

- локально-моделюючий – на цьому рівні педпгог не тільки вміє передати та трансформувати інформацію, а й моделювати систему знань з певних питань;

- системно-моделюючий – етап, коли фахівець уміє моделювати діяльність на основі системи знань та сформованих вмінь та навичок.

Таким чином, зміна етапів від репродуктивного до системно-моделюючого дозволяє простежити динаміку змін, позитивно впливає на ефективність роботи професіонала.

Базовим механізмом професійного зростання виступає механізм динамічної рівноваги, що пов’язаний з причинно - наслідковими характеристиками динамічних процесів і стійкістю психічної діяльності. Порушення рівноваги формує прагнення до її відновлення і породжує певні наслідки, що виявляються у прояві активності [4]. На цьому етапі спрацьовує система пошукових (акмеологічних) ставлень до речей, явищ, оточуючих людей та самого себе.

Самовдосконалення педагога в умовах модернізаційних змін охоплює наступні аспекти[]: гуманістичний – охоплює нову філософію альтернативних форм навчання, дидактико-методичний – оновлення підходів до організації навчально-виховного процесу; психолого-педагогічний – що включає просвітницький, діагностичний, корекційно-розвитковий та психологічний супровід.

Виходячи із зазначених напрямів в аспекті самовдосконалення визначаються наступні завдання:

- відтворення інтелектуального потенціалу народу;

- забезпечення можливостей для саморозвитку людини;

- підготовка молоді до інтеграції в суспільство;

- професійна адаптація фахівця в умовах трансформації суспільного устрою та формування його професійної мобільності і конкурентоспроможності.

Узагальнюючи думки науковців, можна виділити наступні принципи самовдосконалення, що вмотивовують на активізацію підвищення кваліфікації в різних аспектах:

- спрямованість на самого себе (самовдосконалення характеризується збігом суб'єкта й об'єкта діяльності);

- самостійність (професійне самовдосконалення людина здійснює самостійно);

- самодетермінованість (у процесі самовдосконалення, що ґрунтується на власній ініціативі, необхідність і напрям самозміни людина визначає як суто особистісне завдання);

- інтегрувальний характер (як багатогранне всеохоплююче явище самовдосконалення інтегрує всі форми самотворчої активності особистості для досягнення нею вершин професіоналізму);

- позитивний характер (самовдосконалення забезпечує досягнення виключно позитивних, прогресивних, еволюційних, особистісних змін);

- усвідомлений характер (самовдосконалення, на відміну від стихійних, неусвідомлених форм саморозвитку, таких як наслідування, гра, адаптація є усвідомленою, свідомо визначеною і цілеспрямованою активністю особистості);

- творчий характер (процес самовдосконалення складається з цілого комплексу творчих завдань, вирішення яких неможливо алгоритмізувати).

На сучасному етапі розвитку освіти акцентовано увагу на активізацію особистісних аспектів: мотивацію, саморегуляцію, самореалізацію, що обумовлюють орієнтацію на самовдосконалення.

Діагностичні засади процесу самовдосконалення науковцями представлені у наступних напрямах:

- Спостереження (емоційний стан, ставлення до посадових обов’язків, характер взаємин, активність тощо)

- Метричні методики – тести, анкети тощо

- Проективні методи – підсвідома інформація про об’єкт дослідження (наприклад, малюнок “Я в професії ”, кольорові асоціації тощо)

При організації процесу самовдосконалення науковці орієнтують наступні принципи:

1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно-політичної та професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання вчителями до курсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога

7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу.

Професійне вдосконалення забезпечується комплексом заходів, що включають, з однієї сторони, особистісну парадигму (мотиваційну, емоційно-вольову, когнітивну тощо); а з іншої – систему методичної роботи, що забезпечує навчальний заклад, районний (міський) методичний кабінет, заклади післядипломної освіти, міністерські підрозділи.

Спланувати роботу щодо професійного зростання в міжатестаційний період можна в довільній формі, розробивши індивідуальну програму професійного самовдосконалення, ґрунтуючись на постулатах компетентнісної парадигми. Програму доцільно розробляти відповідно до методу проектів, до дозволяє врахувати індивідуальну парадизму особистісних змін. Орієнтовну розробку програми самовдосконалення представлено у додатку 1. Такий підхід до організації самовдосконалення формує вміння визначати перспективу професійного зростання й відчути в цьому стійку потребу, незалежно від ступеня вдосконалення педагогічної майстерності.

Для забезпечення аналізу складових процесу самовдосконалення та динаміки змін професійного зростання ми пропонуємо наступну схему, що ґрунтується на три факторній парадигмі освіти (див. таблицю 1) і відображує індивідуальну траєкторію розвитку фахівця.

Таблиця 1

Орієнтовні напрями професійного самовдосконалення

Науково-теоретична

підготовка

Дидактико-методична підготовка

Колективна,

індивідуальна

творчість

Презентація

індивідуального

доробку

Нормативно-

правова база

Огляд літератури

та періодичних

видань

Педагогічні читання



Педагогічні ради

Вивчення ППД

Психолого -

педагогічні семінари

Інклюзивне навчання


Інструктивно-

методичні наради

Семінари-

практикуми

Науково-практичні

конференції

Майстер-класи

Методичне обє’днання школи (району)

Взаємовідвідування

уроків


Експериментальна

(науково-дослідна) робота

Апробація

підручників

УКТ технології


Методичні тижні

Ділові ігри

Узагальнення

власного ППД

Конкурси

професійної

майстерності

Проведення

майстер-класу

Методичний

фестиваль

Наставництво

Авторські курси


Творчий звіт

Виступ на

семінарі,

конференції

Захист

педагогічних ідей



Написання статті

Випуск методичного

бюлетеню

Випуск власної

збірки, посібника

Розробка акторської

програми

Написання розділу

підручника

Запропонована модель професійного зростання дозволяє проаналізувати наступні напрями:

· систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань;

· розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень;

· підготовку доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та інше.

Позитивним аспектом організації процесу самовдосконалення згідно даної моделі є можливість взаємопов’язати та передбачачити:

· зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога;

· систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм;

· багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми самоосвіти;

· співпрацю всіх ланок навчально-виховного процесу (взаємодія з колегами, медичними працівниками, правоохоронними органами та ін.)

· індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми поповнення теоретичної бази, вдосконалення практичних навичок та динаміку особистісних змін;

· створення умов для пропагування нових досягнень науки і передового перспективного досвіду;

· завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково - практичній конференції та ін.).

Результатом професійного самовдосконалення є зміни, що відбиваються в особистості педагога завдяки реалізованим самовпливам. Таким чином, організація роботи відповідно до зазначених напрямів дає можливість спрогнозувати основні напрями самовдосконалення та проаналізувати динаміку професійного зростання.



Висновки. Самовдосконалення – це свідома робота педагога з розвитку своєї особистості як професіоналу, що передбачає адаптацію власних індивідуально-неповторних особливостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності і розвиток соціально-моральних якостей, основою яких є процеси самовиховання та самоосвіти.

Професійне вдосконалення забезпечується комплексом заходів, що включають, з однієї сторони, особистісну парадигму (мотиваційну, емоційно-вольову, когнітивну тощо); а з іншої – систему методичної роботи, що забезпечує навчальний заклад, районний (міський) методичний кабінет, заклади післядипломної освіти, міністерські підрозділи.

Процес самовдосконалення особистості складається з ряду етапів, які охоплюють цілу систему взаємопов’язаних методів, серед яких найбільш ефективними вважаємо методи самопізнання, самостимулювання, самопрограмування, самовпливу.

ЛІТЕРАТУРА:



  1. Закон України «Про освіту» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

  2. Комісаренко Н. Самореалізація як прояв соціального становлення особистості / Н. Комісаренко // Рідна школа. – 2003. – № 1. – С. 23–25.

  3. Лосєва Н.М. Самовдосконалення викладача : навч.-метод. посіб. / Н.М. Лосєва. – Донецьк : ДонНУ, 2004. – 300 с.

  4. Лосєва Н.М. Самореалізація викладача: теоретичний аспект : монографія /Н.М. Лосєва. – Донецьк : ДонНУ, 2004. – 387 с.

  5. Національна стратегія розвитку системи освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pon.org.ua/novyny/24-nacionalna-strategiya-rozvitku-osviti-v-ukrayini.html

  6. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін. – К.: Наука1997. – 349 с.

Додаток 1

Орієнтовну розробку програми самовдосконалення педагога

Основні завдання програми:

  • Виявлення особистісного рівня професійної компетентності на підставі самодіагностики.

  • Раціональне планування самоосвітньої діяльності з урахуванням основних напрямків розвитку освіти.

  • Досконала організація самоосвітньої діяльності та участь у різноманітних формах методичної роботи.

  • Проведення моніторингу професійного зростання.

  • Узагальнення досвіду роботи за результатами роботи над самоосвітньою темою.

Прогнозовані очікувані результати:

1. Розвиток усіх типів рефлексії:

    • інтелектуальної ,

    • особистісної,

    • комунікативної,

    • праксеологічної.

2. Підвищення загального рівня професійної майстерності вчителя.

2.1. Підвищення рівня професійної підготовки.

2.2. Покращення усіх видів педагогічної компетентності:

- інтелектуальної,

- психологічної,

- управлінської,

- мотиваційної,

- комунікативної,

- проективної,

- дидактичної,

- методичної.

2.3. Моделювання власного перспективного досвіду роботи.



3. Підвищення рівня організації навчально-виховного процесу

3.1. Створення соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня.

3.2. Підвищення якості знань, умінь та навичок учнів.

3.3. Розвиток інтересу до предмета.

3.4. Підвищення вихованості учнів.

Етапи реалізації програми професійного самовдосконалення доцільно згрупувати у три взаємопов’язані блоки.



  • 1 блок: Підготовчий

  • Нормативно-установчий етап;

  • Діагностико - аналітичний етап;

  • Мотиваційно - цільовий етап.

  • 2 блок: Практичний

  • Планово – прогностичний етап;

  • Діяльнісно – акумуляційний етап;

  • Адаптивно – перетворювальний етап;

  • 3 блок: Узагальнюючий

  • Контрольно – рефлексивний етап;

  • Результативно – узагальнюючий етап;

  • Корекційно – прогнозуючий етап.








База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка