Теофіпольський районний відділ освіти, молоді та спорту україни лисогірська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів



Сторінка1/5
Дата конвертації01.05.2016
Розмір0.82 Mb.
  1   2   3   4   5
ТЕОФІПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ ВІДДІЛ ОСВІТИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛИСОГІРСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І – ІІ СТУПЕНІВ

Педагог-організатор

Лірук Оксана Борисівна





Теофіполь–2015


Лірук Оксана Борисівна

Виховання національно-патріотичної свідомості учня через систему виховної роботи педагога-організатора. Лисогірка 2015.

У посібнику подані розробки виховних заходів національно-патріотичної та громадянської спрямованості. Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування ним духовних надбань українського народу.

Матеріали посібника сприятимуть формуванню громадської активної особистості школярів, вихованню справжніх патріотів України, свідомих та активних членів суспільства, а також розвитку творчих здібностей учнів.

Посібник адресовано заступникам директорів з навчально-виховної роботи, педагогам–організаторам , вчителям-предметникам .

Укладач:


Лірук Оксана Борисівна педагог-організатор Лисогірської ЗОШ І-ІІ ст.

Рецензенти:

Паламарчук О.О.– методист районного відділу освіти, молоді та спорту Теофіпольської районної державної адміністрації

Рекомендовано методичною радою Теофіпольського районного відділу освіти, молоді та спорту Протокол №4 від 21 грудня 2015року



Зміст

І. Вступ ……………………………………………………………………..…4

ІІ. Актуальність теми……………………………………….……………..…6

ІІІ. Теоретичне обґрунтування. Виховання національно свідомого громадянина – одне з пріоритетних завдань педагога-організатора……………………………………………………………….……8

ІV. Учнівське самоврядування – це діяльність……………………11

V. Технологія досвіду

Успіх діяльності шкільного самоврядування починається з успішної професійної діяльності педагога-організатора……………………...……..14

VІ. Діяльність учнівського самоврядування
(Із досвіду роботи педагога-організатора Лисогірської ЗОШ І-ІІ ступенів Лірук О.Б..)………………………………………………………………….…..17


VІІ. Особисті творчі доробки з питань виховної роботи

  1. Сценарій інавгурації Президента школи…………………...24

  2. Виховний захід « Шевченкове слово в віках не старіє» присвячений 200-річчю від дня народження великого українського пророка……………………………………………………………………36

  3. Сценарій виховного заходу « Ми живем з болем України у серці» присвячений зустрічі з учасниками АТО……………………….…..58

4.Виховний захід « День соборності – це день соборів душ людей……63

5. Виховний захід : « А ми тую козацькую славу на віки збережемо!» присвячений до Дня українського козацтва ……………..……………..69

6.Виховний захід «О мово, колискова!Прийми мій радісний привіт.» до Дня української писемності та мови…………………………………..…….75
ВСТУП.

Вчитель творить найбільше

багатство суспільства - Людину... В.О.Сухомлинський.
«Не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині Людину. Учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса — повсякчас відкривати в людині нове » - говорив видатний педагог В.О.Сухомлинський. Я не перестаю захоплюватися творчістю, безмежною любов'ю до дітей цієї людини, чиї погляди на навчання і виховання дітей завжди були і будуть актуальними і корисними і до них я завжди звертаюся у своїй педагогічній діяльності.

В Україні історично склалося так, що вихованню дітей приділялась величезна увага. Мудрий український народ каже: «Виховуй дитя, доки воно поперек лавки лежить». А це означає, що вихованням дитини слід займатися від дня її народження, щоб потім не було пізно. Адже, «Чого Івась не навчився, того й Іван знати не буде». І це справедливо. Виховати людину-громадянина, якій притаманні усі громадянські чесноти, а саме: чесність, порядність, доброта, працелюбство, сміливість, патріотизм, людяність, сумління, відповідальність, вимогливість та інші позитивні риси характеру завжди в українців було справою честі кожного батька-матері та кожного педагога. Тому в процесі виховання дітей в українців ніколи не було сторонніх, байдужих, далеких людей, а виховували дітей всією громадою, хоч основна роль відводилась сім’ї і школі.

Для становлення і утвердження незалежної України потрібно формувати в масовій свідомості підростаючого покоління не підсвідомий патріотизм, а духовно осмислений, рефлексивний , який поєднує пристрасну любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям міри і поваги до інших народів. Лише такий патріотизм може вирішити реальні проблеми Української держави .

Тому становим хребтом виховання має бути виховання національно свідомого громадянина - патріота, гуманіста і демократа. Адже зберегти і зміцнити нашу державу можуть громадяни, які люблять свою Батьківщину, свій народ, готові жити в Україні, зв’язати свою долю з її долею, прагнуть розбудовувати її як суверенну незалежну, правову, демократичну і соціальну державу, готові відстояти незалежність Батьківщини та успішно самореалізуватись. При цьому вони мають сформульовану людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль члена громадянського суспільства, культуру міжетнічних відносин, знають і вміють цивілізованим шляхом відстояти свої права і свободи, сприяючи громадянському миру і злагоді в суспільстві та дотримуючись законів.

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчально-виховного процесу.

Там, де виховання відкладають «до кращих часів» і починають вирішувати інші, загальніші і важливіші , як здається, питання, ці кращі часи не настають ніколи. Виховання – це саме життя, а життя «на потім» відкласти не можна.

Не загубити! Не втратити! Відродити! Ось головна змістовна лінія,що повинна проходити через педагогічну діяльність. Виховна робота – це безмежне поле, на якому потрібно завзято та наполегливо працювати. Щодня пошук, щодня несподіванки, то прикрі, то кумедні, щодня – відкриття, які неможливі без натхнення.

Отже, виховання – проблема вічна. Відколи існує людство, відтоді й дбає про потомство й продовження роду. Від батьків передається генетичний код, рідна мова, матеріальна й духовна культура, що забезпечує прогрес суспільства, наступність і спадкоємність поколінь.



Актуальність теми

Коли в людині є народ ,

Тоді вона уже людина .

Л. Костенко

Актуальність моєї роботи полягає в тому, що однією із нагальних потреб сучасного українського суспільства є формування у молодого покоління, й зокрема школярів, національних якостей, активної життєвої позиції й соціальної відповідальності.

Кожен народ у процесі історичного розвитку виробив систему цінностей , які передаються з покоління в покоління у вигляді звичаїв , традицій , обрядів Тому виховання дитини завжди має ґрунтуватися насамперед на культурно – історичних цінностях своєї нації . Пізнання навколишнього світу починається зі знайомства з рідною вулицею, селом чи містом, своєю країною, а вже потім – із сусідніми країнами. Тобто, ми йдемо від пізнання свого, рідного, національного до багатонаціонального, світового .

Власна унікальна духовно-ціннісна парадигма українського народу на шляху свого розвитку зазнавала постійних утисків, нищення, паплюження, етнічні традиції виховання довгий час були забуті, заборонені .

Останні події , що відбуваються у світі та державі , поставили перед сучасною освітою завдання розбудови національної системи виховання.

Освіта сьогодні на шляху пошуку ефективних нестандартних форм та методів виховання та навчання учнів, які формували б національну самосвідомість, прищеплювали любов до рідного краю, свого народу, забезпечували духовний взаємозв’язок поколінь, виховували повагу до батьків, культури та історії рідного краю.

На сучасному етапі розвитку суспільства громадянське виховання є могутнім стрижнем  у розбудові нової незалежної України. Майбутнє держави, її народу залежить, насамперед, від того, наскільки людина є національно свідомою, знає культуру, традиції, історію свого народу. Саме тому виховна система у Лисогірській ЗОШ І-ІІ ступенів у 2015-2016 навчальному році була спрямована на формування національного і громадянського вихованя, мета якого - виховання сучасного громадянина, патріота Української держави.

Багато видатних українських педагогів працювали над цим питанням. Так, Софія Русова розробила у свій час оригінальну концепцію національного виховання. На думку педагога нація народжується біля колиски дитини, бо тільки на рідному грунті, серед рідної пісні, рідного слова здатна вирости національно свідома дитина.

В основу системи виховання закладу, в роботу педагога-організатора,  покладена національна ідея, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості. Виховання має забезпечувати залучення учнів до національної культури й загальнолюдських цінностей.

Динамізм повсякденного життя вносить корективи в підготовку до нього. На кожному історичному етапі вчителям доводиться розв’язувати також проблеми, що мають пряме відношення до сьогодення.

Яким насправді має бути вихованець? Ці питання постають нині перед педагогом – організатором. І всі вони потребують негайної відповіді втілення в життя. Отже, у своїй роботі визначила основну мету: „Виховання національної свідомості через систему виховної роботи педагога-організатора”.



Теоретичне обгрунтування

ІІ. Виховання національно свідомого громадянина – одне з пріоритетних завдань педагога-організатора
Теоретично–методологічні, правові засади національно–патріотичного виховання молоді закладено в таких основоположних документах, як Конституція України, Закони України «Про громадянство України», «Про освіту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», тощо. Цими документами визначено стратегічне завдання – виховання в учнівської молоді любові до Батьківщини, усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей громадянина – патріота України, розвитку культурного і творчого потенціалу нашого народу. Ці документи передбачають відродження і подальшу розбудову національної системи освіти і виховання як важливих ланок формування національно свідомих громадян Української держави.

В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

У розв’язанні цієї проблеми вирішальна роль належить національній загальноосвітній школі. Національна ідея, як стрижень усієї система виховання, має відігравати роль об’єднуючого, консолідуючого чинника в суспільному розвиткові спрямованого на вироблення патріотичної життєвої позиції людини. Національно-патріотичний характер виховання полягає у формуванні в молодої людини, незалежно від її етнічної приналежності, почуття громадянина України.

Одним із головних показників національної самосвідомості й громадянської зрілості є формування лідерських якостей.

І саме педагогам-організаторам належить першочергова роль у вихованні національно свідомого, патріотичного молодого покоління в Україні, це є одним з пріоритетних завдань.

Свою роботу я намагаюся будувати на рівні сучасної педагогіки, враховуючи, вдосконалюючи та поєднуючи відомі теорії, ідеї, методи. Час лине швидко, змінюється життя. Приходять до школи все нові і нові учні, тому й навчати й виховувати їх потрібно теж по-новому. Проголошений в освітньому просторі України принцип варіативносі освіти дає змогу виховний процес будувати на досконаліших стратегіях і технологіях, із застосуванням яких відбувається саморозвиток особистості, забезпечується успіх діяльності вчителя.

Хоч сьогодні нові стандарти виховання, але залишається історія роду і держави, де тисячоліттями жила українська нація, в якої є свої традиції та звичаї і є нове сьогодення. І нині дітей так само, як і колись в усі часи, треба виховувати і вчити, прищеплювати певні поняття, розвивати їхні почуття, вміння, здібності, навички та добрі звички, щоб вони виросли гідними людьми, громадянами свого суспільства. Але це вже сучасні діти, які прийшли у новий, змінений світ сьогодні, у вік розвиненої науки і техніки. Тому й сама система виховання щоразу змінюється і нема точного рецепту, а є у кожного свій метод, який грунтується на людських цінностях, переконаннях та на досвіді попередніх поколінь, на народній мудрості та народній педагогіці, яка перевірена часом.

Виховання — це двосторонній процес, де в тісній взаємодії знаходяться двоє людей — вихованець і вихователь. Процес виховання складний і багатогранний, але це єдина цілісна система, в якій одна ланка доповнює іншу, де діє закон безперервності і систематичності, в якій все взаємопов’язане і взаємозумовлене.

Проаналізувавши основні положення державних документів про освіту я поставила перед собою ряд завдань, які прагну успішно виконувати :


  1. виховання громадянина – патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю;

  2. виховання міцних переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, які склалися у суспільстві;

  3. виховання в учнів свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров’я;

  4. встановлення доброзичливих, позитивних взаємовідносин між учнями різних національностей, відпрацювання навичок поведінки, які базуються на розумінні, терпимості, компромісі, самоповазі та повазі до оточуючих;

  5. формування комплексу таких особистісних якостей і рис характеру, як патріотична свідомість, відповідальність і мужність, готовність працювати на благо Батьківщини, захищати та зміцнювати її міжнародний авторитет; повага до культури, звичаїв і традицій національних спільнот в Україні, висока культура міжнаціонального спілкування;

  6. формування соціальної активності та громадянської самосвідомості молоді через розвиток учнівського самоврядування, яке має діяти на основі демократичних цінностей;

  7. активне залучення батьків до загального виховного процесу, використання їх творчих можливостей в позакласній роботі.

Я вважаю, що педагог-організатор має бути професіоналом. Він повинен уміти ставити себе поряд з дитиною в діяльності, а не напроти неї. Саме він повинен допомогти дитині зрозуміти себе і повірити в свої сили, створювати ситуації успіху.

Я не можу бути байдужою людиною, оскільки спілкуюся із справжнім дивом природи - дітьми. І це диво потрібно наповнювати теплотою свого серця, багатством душі. Серце дитини не прийме брехні, будь-яка нещирість буде виявлена, і її внутрішній світ закриється від вчителя, що допустив помилку.


Учнівське самоврядування .

Однією з форм роботи щодо формування в учнів активної життєвої позиції, їх соціальної підготовки до активної участі в демократичному управлінні суспільством є учнівське самоврядування в школі.

Учні не можуть розвиватися, якщо в них «зав’язані руки», якщо вони не можуть впливати на перебіг власного життя. Учні не можуть розвиватися, якщо вони пасивні, якщо просто спостерігають, якщо довідуються про головні життєві принципи від когось. Тільки в процесі участі вони набувають досвід, формують навички; у них з’являються захоплення, впевненість у своїх силах, необхідні знання. Досвід, набутий у щоденних ситуаціях навчального закладу, буде потім перенесений в інші ситуації дорослого життя. Такий досвід сприяє зміцненню психологічної рівноваги, викликаючи у учнів відчуття комфорту в будь-якій життєвій ситуації.

Діти, які ростуть в атмосфері участі в органах самоврядування краще навчаються, досягають вищих рівнів морального розвитку. Вони активні в громадському житті: у них менше психологічних і соціальних проблем.

Участь учнів у прийнятті рішень разом з дорослими, формування поваги до різних поглядів, оцінка альтернатив і наслідків будуть сприяти процесу демократизації суспільства. Цей досвід дасть можливість дітям діяти в різних обставинах зараз і в майбутньому, починаючи з мирного розв’язання конфлікту на ігровому майданчику і закінчуючи переговорами на роботі та аналізом політичної ситуації під час виборів.
Складові відкритого виховного простору

Складовими освітнього простору у нашій школі є: по – перше – учнівське самоврядування «Лідери», яке сприяє створенню таких умов, за яких виникає природна необхідність приймати рішення самими дітьми. Учнівське самоврядування сприяє згуртуванню шкільного колективу, розвитку громадської думки, формуванню організаторських та управлінських умінь учнів, ефективному входженню у доросле життя.

По – друге – перед кожним класним керівником постає важливе завдання — сформувати надійний актив, який став би його помічником в усіх справах класу, виявив би належну активність у роботі, був би взірцем для інших у навчанні, праці й поведінці. Актив колективу — це передусім члени органів самоврядування (ядро активу), а також рядові члени колективу.
Учнівське самоврядування – це школа життєтворчості.

Принцип самоврядування є основним в діяльності будь якої дитячої громадської організації і, зокрема, нашої, яка має захищати права та інтереси дітей і підлітків; розвивати їх здібності. Це дуже актуально сьогодні, бо принцип формування життєвої компетентності наших учнів відбувається через діяльність у шкільному учнівському самоврядуванні.

Саме у шкільному віці підлітки прагнуть до групового об’єднання тоді, коли бачать в цьому перспективу цікавого життя, можливість вирішити свої проблеми. При цьому дуже важливо забезпечити усвідомлення своїх потреб, цілей і отримання практичного результату діяльності, усвідомлення своєї участі у вирішенні важливих справ громадського життя є основою подальшої активної позиції у дорослому житті. Однією із форм залучення учнів до громадського життя, виробленням управлінських навичок та вмінь є участь у учнівському самоврядуванні.

Учнівське самоврядування – це основа для формування громадянської позиції молодої людини

Учнівське самоврядування забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, формує в неї установку на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Воно сприяє згуртуванню шкільного колективу, розвитку громадської думки, формуванню організаційних та управлінських умінь учнів, ефективному входженню у доросле життя. Діти уже стають не пасивними спостерігачами життя, а активними його учасниками. Через самоврядування відбувається підготовка активних громадян держави. Ось чому основний напрям розвитку учнівського самоврядування в навчальному закладі має лежати в площині вирішення проблем формування організаційних та управлінських умінь учнів. технологізації цього процесу. Технологія формування організаційних і управлінських умінь учнів об’єднує широке коло проблем, пов’язаних з діагностичним вивченням учнів, розробкою програм навчання лідерів, розвиток в учнів умінь і навичок вироблення і прийняття рішень.

Адже досвід, набутий у щоденних ситуаціях навчального закладу, буде потім перенесений на інші ситуації дорослого життя. Самоврядування – це школа колективної дії, створення таких життєвих ситуацій, в яких виявляються, виробляються , відточуються кращі якості особистості.

Лідер у школі

Сучасна ситуація в нашій країні характеризується стрімкими змінами політичної, економічної, соціальної та культурної сфер людської діяльності. Перед сучасною освітою постає завдання виховати особистість, здатну до життєтворчої самореалізації, здатної брати активну участь у перетворенні навколишньої дійсності; яка не боїться бути відповідальною, тобто мати позицію лідера. Сучасність ставить високі вимоги до діяльності людини. Конкурентно спроможною може бути лише життєво компетентна особистість.



V.Технологія досвіду

Успіх діяльності шкільного самоврядування починається з успішної професійної діяльності педагога-організатора
Кожний учитель повинен домогтися,

щоб учень якнайкраще знав близьке, дороге йому:

батьківщину і все, що її стосується,

так само, як уміє читати, писати, лічити

К.Д.Ушинський
Виховання у молодого покоління почуття гордості за свою країну, готовності бути гідним громадянином України, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнано проблемою загальнодержавного масштабу.

Патріотизм покликаний дати новий поштовх для розвитку духовності нації. Це є нагальною потребою і держави, і суспільства, і особистості. Державі необхідно, щоб всі діти виросли національно свідомими громадянами. Суспільство зацікавлене в тому, щоб розвиток особистості здійснювався на моральній основі. А особистість, віддаючи свою любов Батьківщині, прагне досягти взаємності. Реалізація заявлених викликів забезпечить країні гідне місце у цивілізованому світі.

У сучасних умовах патріотизм виявляється, насамперед, у любові до Батьківщини, готовності утвердити незалежність своєї молодої держави, піднесенні України до рівня високорозвинених держав світу. Актуальним є необхідність виховання гуманних почуттів: любові до людини, поваги і піклування про неї, доброти, співчуття, великодушності тощо.

Неможливо уявити справжнього громадянина-патріота, який би не проявляв любові до рідного краю, не шанував батька-матері, не знав свого родоводу, національних традицій, не відчував єдності з природою, не турбувався про її охорону та примноження багатств.

Проте, в умовах українського державотворення виникла нагальна потреба у розробці нових підходів, форм і методів, шляхів і засобів, а також технологій процесу виховання юних патріотів України на засадах принципів гуманізму, свободи, демократії, громадянського миру і національної злагоди. Це обумовило розширити діяльності шкільного самоврядування через професійну діяльності педагога-організатора.

Нормативним підґрунтям реалізації даної ідеї слугують: Державні національні програми «Освіта» («Україна ХХІ століття») та «Діти України», «Національна програма патріотичного виховання громадян, розвитку духовності», концепції громадянського та патріотичного виховання, формування гуманістичних цінностей, гуманізації виховання (І. Бех, Н.Ганнусенко, О. Сухомлинська, К. Чорна), «Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді» (І.Д. Бех, К.І. Чорна).

Ідея досвіду базується на наукових положеннях К.Ушинського, який вперше обґрунтував поняття «малої батьківщини» й окреслив стратегічний напрям його формування шляхом запровадження батьківщинознавства, а також на працях В.Сухомлинського, який підкреслював діяльнісний характер патріотизму, необхідність вчити дітей шукати своє місце в житті країни.

Вивчення наукової літератури та досягнень педагогічної практики дало змогу дійти висновку про те, що патріотизм – це:



  • любов до Батьківщини, віра у її майбутнє;

  • любов, повага та доброзичливе ставлення до народу;

  • любов до родини, отчого дому;

  • любов до рідної мови та усвідомлення, що мова є духовним багатством народу;

  • поважне ставлення до історії та культури власного народу;

  • готовність до праці на користь рідної землі;

  • дотримання та пропаганда здорового способу життя;

  • любов до природи, турбота про збереження та її багатств.

В основу власної педагогічної діяльності покладаю досвід українського народу, його історико-культурні традиції, духовність. Все це спрямовую на поглиблення знань учнів про Україну, про свій рідний край; розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в державі; формування глибокої переконаності у нетлінності духовних скарбів народу, глибокої поваги до батьків, до природи, до землі–годувальниці.

Новаційна значущість пропонованого досвіду полягає в тому, що, враховуючи вимоги до розвитку системи освіти, а саме – впровадження ефективних інновацій – завдання виховання патріотизму школярів реалізуються через роботу учнівського самоврядування з використанням краєзнавчих матеріалів. Це передусім пов’язано з тим, що цей метод будується на засадах гуманістичної та дитиноцентристської педагогіки, де у центрі навчального процесу перебуває дитина з її особливостями, інтересами, потребами.

Для себе окреслила основні завдання:


  • не лише передати учням певну суму тих чи інших знань, а навчити здобувати ці знання самостійно, вміти застосовувати їх для розв’язання пізнавальних і практичних завдань;

  • сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи різні ролі;

  • розширити коло спілкування дітей, знайомство з різними культурами, різними точками зору на одну проблему;

  • прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки.

Поєднання пізнавальної, дослідницької та перетворювальної діяльності підвищує виховний процес, дає змогу реалізувати себе учням з різними здібностями. Кожен мій вихованець працює, усвідомлюючи, навіщо йому отримані знання і де він може їх застосувати. А я прагну знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.

Учнівське самоврядування для учнів – це можливість зробити щось самостійно чи з товаришами, яке допомагає виявити і розвинути природні задатки, це нові відкриття та знання. В основі кожного виховного моменту лежить близька й актуальна для учнів проблема, вирішення якої сприяє розвитку пізнавального інтересу, самоствердженню особистості, отриманню задоволення від активної діяльності.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка