Теми курсових робіт з дисципліни “соціальна структура суспільства”



Скачати 462.91 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації10.09.2017
Розмір462.91 Kb.
  1   2   3
ТЕМИ КУРСОВИХ РОБІТ
З ДИСЦИПЛІНИ
СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА”


  1. Особливості соціальної стратифікації суспільства та типи стратифікаційних систем.

  2. Поняття соціальної структури та її взаємозв’язок з демографічною структурою.

  3. Соціальна структура українського суспільства та її сучасний стан.

  4. Теорії нижніх соціальних верств.

  5. Соціально – поселенська структура суспільства.

  6. Соціальні ролі та статуси в структурі суспільства.

  7. Соціально – етнічна структура суспільства.

  8. Середній клас в Україні та фактори, що впливають на його формування .

  9. Бідність, як суспільно – історичне явище.

  10. Теоретичні концепції маргінальності.

  11. Сучасні форми соціальної нерівності.

  12. Бідність у сучасному світі та шляхи її подолання в Україні.

  13. Теорія еліт Нікколо Макіавеллі.

  14. Концепція соціальної мобільності Пітирима Сорокіна.

  15. Поняття класу і страти в соціологічних класових теоріях.

  16. Особливості соціальної стратифікації українського суспільства.

  17. Мобільність і маргінальність в соціальній структурі суспільства.

  18. Соціальний статус, соціальна роль та рольовий конфлікт в суспільстві.

  19. Соціальна нерівність та підходи до її визначення.

  20. Соціально – класові засади освітньої нерівності в Україні.

  21. Дослідження класів і страт в соціології.

  22. Соціально–демографічна структура сучасного українського суспільства.

  23. Гендерна структура сучасного українського суспільства.

  24. Історичний контекст гендеру як одного з вимірів соціальної структури суспільства.

  25. Соціальні уявлення про соціальну структуру суспільства.

  26. Еліта, як елемент соціальної структури суспільства.

  27. Концептуальні підходи до визначення еліт у соціологічних теоріях Вільфредо Парето й Гаетано Моска.

  28. Жінка й Чоловік у пошуках гармонії. Аналіз гендерних стереотипів.

  29. Політична еліта України. Класичні та сучасні теорії еліт.

  30. Гендерні ролі та гендерні стереотипи, як основні аспекти гендерно-рольової соціалізації.

(Пример курсовой) ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика розвитку особистості:



1.1. Зміст головних понять обраної теми 5

1.2. Сучасні уявлення про структуру особистості 6

1.3. Аналіз основних факторів та умов розвитку особистості 8

1.4. Оцінка ролі середовища у розвитку особистості 14

1.5. Особливості розвитку духовного світу особистості 16 РОЗДІЛ 2. Аналіз впливу біологічного та соціального на розвиток особистості:

2.1. Проблема співвідношення біологічного і соціального 21

2.2. Біологічне і соціальне в розвитку особистості 29

2.3. Взаємозв'язок соціального і біологічного в особистості 32

ВИСНОВКИ 36

Список використаної літератури 38



ВСТУП

Актуальність дослідження. У розумінні сутності людини дуже важливим є питання про співвідношення в ньому біологічних й соціальних сторін. Людина є продукт тривалого розвитку живої природи. Як біологічна істота вона являє собою тілесно– матеріальне утворення зі своїми фізіологічними функціями. Разом з тим, людина народжується і живе в суспільстві, в соціальному середовищі і тому вона, безумовно, істота соціальна. Однак епоха, в якій ми живемо, зробила вельми негативний вплив на біологію людини. Несприятливі екологічні фактори, нервово-психологічні перевантаження, які пов'язані з життям у технізованому світі, негативно впливають на здоров'я людини і її спадковість. Існує, наприклад, реальна небезпека генетичних деформацій людського організму у зв'язку з потужним радіаційним та хімічним забрудненням навколишнього середовища. Чимало тривожних запитань, на які немає однозначних відповідей, ставлять успіхи генної інженерії, проблеми клонування тварин (а у можливій перспективі– і самої людини), вживання в їжу генетично модифікованих продуктів. Генетичну шкоду від багатьох впливів техногенних факторів ставлять сьогодні в порядок денний проблему виживання людства як біологічного виду.

В останні десятиліття значно посилилася біологічна спрямованість в осмисленні проблеми людини. Це стало наслідком великих успіхів біології і появою наукового напряму– соціобіології. Основоположником цього напряму вважається американський біолог Е.О. Вілсон, який опублікував у 1975 р. книгу «Соціобіологія: новий синтез». Ця робота орієнтувала дослідників на широке вивчення біологічних основ соціальної життєдіяльності людей.

Ступінь розробки теми. У науковій літературі є дані досліджень по вивченню впливу біологічного та соціального на розвиток особистості, таких вчених, як Г. Бертинь, Т. Розанова, І. Соколянський, Е. Стребелева, М. Певзнер, Л. Тігранова, В. Чулков, A. Ярмоленко.
Мета дослідження полягає в аналізі наукової літератури з обраного напрямку дослідження. Обґрунтуванні рівня впливу біологічного та соціального на розвиток особистості.

Об’єктом дослідження є сукупність необхідних умов, що забезпечують найкраще вивчення рівня впливу біологічного та соціального на розвиток особистості.

Предметом дослідження є вплив біологічного та соціального на розвиток особистості.

Завдання дослідження:


  • проаналізувати сучасну наукову літературу за обраним напрямком дослідження;

  • провести загальну характеристику розвитку особистості та дати визначення головних понять теми дослідження;

  • описати сучасні уявлення про структуру особистості та дати аналіз основних факторів та умов розвитку особистості;

  • визначити степінь впливу середовища та назвати особливості розвитку духовного світу особистості;

  • здійснити аналіз впливу біологічного та соціального на розвиток особистості, розглянути проблема їх співвідношення.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури; аналіз та узагальнення; методи самодослідження; статистичні методи аналізу літературних даних.

Практичне значення полягає у розробці практичних рекомендацій щодо використання засобів і методів фізичної реабілітації при вадах зору.

Структура роботи роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (32 літературних джерела), зміст- 40 сторінок.

Джерелами інформації для вирішення перерахованих вище завдань є збірники наукових праць, монографії, періодична література, підручники та довідники, періодичні фахові журнали.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика розвитку особистості

1.1. Зміст головних понять обраної теми
Особистість– це не суто психологічне поняття, і вивчається також всіма суспільними науками– філософією, соціологією, етикою, педагогікою. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, наукових, культурних, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття [1, c. 213].

Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.



Особистість характеризують такі ознаки [12, c. 10]:

  • розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

  • відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності);

  • уміння аналізувати свої вчинки і відповідати за них;

  • свобода (здатність до автономної діяльності в прийнятті рішень);

  • особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

  • індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість визначають: неповторні фізичні якості, психічні процеси,

темперамент, характер, здібності, мотивація, потреби, інтереси.



Розвиток– це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного. Відомий український психолог Г. С. Костюк писав, що розвиток– це безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає перерви безперервності, тобто якісні

зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку і зникнення старих.



Розвиток особистості– це складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, що характеризується завершеністю. Хоча про завершеність цього процесу можна говорити лише умовно [15, c. 113].

1.2. Сучасні уявлення про структуру особистості
На сучасному етапі розвитку психологічної науки питання розгляду структури особистості має різні підходи. Ми розглянемо два основні підходи. Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють [11, c. 85].

1) Згідно з концепцією персоналізації А.В. Петровського в структурі особистості можна вирізнити три складові (рис. 1.1):


А.В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток) [4, c. 15].

2) В межах системно-діяльнісного підходу К.К. Платонов вирізняє в структурі особистості наступні підструктури (рис. 1.2.):

Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості.

Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості [7, c. 5].

Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко.

Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості [14, c. 11].


1.3. Аналіз основних факторів та умов розвитку особистості
На формування і розвиток особистості людини велике значення мають біологічні фактори: спадковість, фізіологічні особливості перебування в середовищі проживання, спосіб життя. Проте все ж людина особистістю не народжується, а стає. Якщо припустити, наприклад, якщо Михайло Ломоносов народився б у XVІІІ столітті до нашої ери, він був би, швидше за все, простим рибаком, мисливцем або хліборобом, який не залишив би жодного сліду в історії. Може бути і так, що нікому не відомий чоловік, народись він в інший час і в іншому місці, міг би затьмарити своєю славою і Михайла Ломоносова, та Ісаака Ньютона [18, c. 109].

Дане міркування всім зрозуміло, і переважна більшість сучасних психологів згідно з тим, що особистістю людина саме становиться. Однак існують різні точки зору на те, як реалізується сам механізм формування і розвитку особистості. Ці розходження зумовлені різним розумінням значення суспільства і соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей і етапів розвитку, криз розвитку особистості, можливостей прискорення процесу розвитку та інших питань. Психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення в нього певних захисних механізмів і способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє уявлення про розвиток на тому, що всі риси особистості формуються прижиттєво, і розглядає процес їх зародження, перетворення та та стабілізації як такий, що підкоряється іншим, небіологічним законам. В теорії соціального навчання процес розвитку особистості розглядається як формування певних способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична психологія трактує формування і розвиток особистості як становлення «Я» людини, затвердження її самостійності.

Існує ряд спроб надати розвитку особистості деякий стандартний вигляд, розглядаючи цей розвиток як низку етапів. Е. Еріксон проголосив принцип генетичної зумовленості стадій формування і розвитку особистості. Він же виділив і описав вісім життєвих психологічних криз, які трапляються нібито у кожної людини:


  1. Криза довіри-недовіри (перший рік життя).

  2. Автономія в противагу сумнівам і сорому (2-3 року).

  3. Поява ініціативності на противагу почуттю провини (3-6 років).

  4. Працелюбність на противагу комплексу неповноцінності (7-12 років) [21, c. 40].

  5. Особистісне самовизначення на противагу індивідуальній сірості та конформізму (12-18 років).

  6. Інтимність і товариськість на противагу особистісній психологічній ізольованості (близько 20 років).

  7. Турбота про виховання нового покоління в протилежність «занурення в себе» (між 30 і 60 роками).

  8. Задоволеність прожитого життям на противагу відчаю (старше 60 років).

Становлення особистості в концепції Еріксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини і радикальна зміна її відносин з оточуючими людьми. В результаті цього він як особистість набуває щось нове, характерне саме для даного етапу розвитку і зберігається у нього (у вигляді помітних слідів) протягом життя. Нові особистісні риси виникають лише на основі попереднього розвитку.

У вітчизняній психології, особливо у радянський період її розвитку, вважається, що розвиток особистості відбувається в процесі її соціалізації і виховання. Людина– істота соціальна, з перших днів оточена собі подібними, включена у різного роду соціальні взаємодії. Перший соціальний досвід набуває у власній родині ще до того, як починає говорити. У подальшому людина постійно набуває новий досвід, який стає невід'ємною частиною її особистості. Цей процес називається соціалізацією. Він нерозривно пов'язаний із спілкуванням і спільною діяльністю людей. У вітчизняній психології, це треба зауважити, соціалізація не розглядається як механічне відображення безпосередньо випробуваного або отриманого в результаті спостереження соціального досвіду. Засвоєння цього досвіду суб'єктивно, багато в чому залежить від цілей і цінностей самої людини. Сприйняття одних і тих же соціальних ситуацій може бути абсолютно різним [9, c. 106].

З психологічної точки зору розвиток зрілої особистості уявляється як процес входження в нове соціальне та професійне середовище та інтеграції в ньому (Р. М. Андрєєва). При цьому саморозвиток здійснюється у сфері як потенційного, так і актуального (К.І. Анцферова), тобто, воно пов'язане з реалізацією особистісного потенціалу. Розвиток супроводжується зміною системи взаємодій і відносин особистості, її потреб, еталонів, ціннісних орієнтації. Суб'єкт професійного розвитку– це людина, свідомо організуюча цей процес, ставить цілі, реалізує їх, свідомо збагачує досвід своєї діяльності, спілкування.

Комплексним вираженням високого рівня суб'єктності професійного розвитку є вміння людини інтегративно бачити і оцінювати різні етапи свого професійного шляху, розуміти причини чергування періодів здобутків і втрат, охоплювати етапи свого професійного життя в їх взаємозв'язку і цілісності, правильно здійснювати самопрогноз свого подальшого професійного зростання.



Формування майбутніх суб'єктів праці сприяє розвиток системи відносин учнів, стимулювання їх саморозвитку, рефлексії та оціночної діяльності. Усвідомлення може спиратися на психологічні знання людини про професії, про склад діяльності, про будову особистості, власних індивідуально-психологічних особливостях. Широта професійної свідомості і самосвідомості (усвідомлення якомога більше ознак гарного професіонала у своїй професії, ознак професіонала у себе) є запорукою високого рівня суб'єктності людини в праці. Осягнення суб'єктності здійснюється за допомогою особистісного, професійного, соціального становлення учнів. У процесі дослідження важливо не тільки вказати об'єкт дослідження, але і достатньо повно описати його у системі факторів, що впливають на його функціонування, викликають проблемну ситуацію [22, c. 32]. Однією з процедур стала побудова нами моделі психологічного супроводу особистості у вигляді системи визначальних її чинників та умов. Виділення предмета дослідження дозволив встановити пізнавальні границі, у межах яких вивчався конкретний об'єкт у нашому дослідженні. При цьому виходили з позицій, що об'єктивні умови (об'єктивний фактор)– це всі ті обставини, які не залежать від суб'єкта, від свідомості, волі, бажань окремих людей, класів, партій, всього людства. Разом з тим ці обставини визначають характер діяльності людей, їх свідомість, волю. У вітчизняній науково-філософській літературі, як правило, однаково в одному і тому ж значенні вживають терміни «фактор» і «умови». Однак, тут необхідно враховувати певні тонкощі при вживанні цих слів. У поняття «фактор» будемо вкладати сенс активної, спонукальної сили, яка стимулює, робить, виробляє явище. У поняття «умови» частіше вкладається сенс обстановки, обставин, при яких відбувається яке-небудь явище. Самі по собі умови нічого не виробляють, вони виявляють свою дію тільки тоді, коли діє активна сила, фактор. На думку О.О. Деркача, фактори більш конкретні вузлові, сутнісні ланки, що перешкоджають або сприяють оптимальному стану, функціонування, діяльності. Фактором може виступити будь-яке психічне явище, що стало рушійною силою іншого явища. Як вважає О. С. Рапацевич, зв'язок між дією фактора і його психічного наслідка близька до функціональної залежності; зв'язок між умовою і психічним явищем, на яке воно впливає, близька до ймовірнісної залежності. Уміння усвідомити власне «Я» і оцінити себе в сьогоденні і майбутньому як професіонала (спеціаліста), як людини (громадянина), як особистість, потреба людини в розвитку і корекції необхідних професійних, соціальних, психологічних якостей є показником високого рівня саморозвитку індивіда. Цьому багато в чому буде сприяти нове покоління навчально-плануючої документації для професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, включаючи не тільки психолого-педагогічний компонент (відповідні психолого–педагогічні дисципліни у навчальних планах), але й професійно-кваліфікаційні характеристики, де описані вимоги конкретної професії до психічних, психофізіологічних і соціально-психологічних якостей фахівця.

Різні особистості можуть виносити з об'єктивно однакових ситуацій різні висновки. Один, побачивши, як сильний кривдить слабкого, вирішить, що важливо бути сильною, інший вирішить, що треба боротися з хуліганами. Соціалізація здійснюється як при активному сприянні спеціальних соціальних інститутів (шкіл). Велике значення в соціалізації мають неформальні об'єднання, такі як група близьких друзів або різного роду клуби (точніше відповідає слово– «тусовки»), мережеві спільноти. Характер соціалізації особистості може бути [13, c. 90]:



  • регульований;

  • стихійний.

У першому випадку кимось (часто це держава в особі вчителя) визначаються цілі соціалізації та основні її засоби. Часто це цілеспрямований вплив, часто ефекти зводяться до неписьменному впливу на підростаюче покоління, відсутністю системи в дії. У разі стихійної соціалізації немає певного, запланованого впливу на молоду людину, який при цьому може бути підданий різним впливам. Цікаво, що регульована соціалізація завжди супроводжується стихійними елементами. Дитина сприймає не тільки те, що говорить вчитель, але і те, як він це говорить. Якщо педагог не контролює інтонації своєї мови, то ефект від слів може бути зворотним. Може бути так, наприклад, що вчитель довгий час закликає учнів не використовувати в мові нецензурні вислови, однак сам, потрапивши в незручне несподіване положення, не втримався і вилаявся. Виховний ефект слів буде загублений, та отримає негативний знак.

Існує важлива теоретична проблема соціалізації: співвідношення соціалізації та індивідуалізації людини. Одні психологи стверджують, що соціалізація заважає розкриттю творчих можливостей людини, її індивідуальних якостей. Інші вважають, що індивідуалізація особистості– негативна риса, яка повинна бути компенсована процесом соціалізації. О.О. Реан стверджує, що соціалізацію не слід розглядати як процес, що веде до нівелювання особистості, розмиття індивідуальності людини, як процес-антагоніст індивідуалізації. Навпаки, в процесі соціалізації і соціальної адаптації людина знаходить свою індивідуальність, найчастіше складним і суперечливим чином. Ці процеси можуть і повинні збагачувати один одного новим досвідом. Соціум збагачує індивідуальність людини, але і індивідуальність збагачує соціум [25, c. 20].

Процес соціалізації, і це важливо розуміти, здійснюється постійно, не припиняючись у зрілому віці. Таким чином, це нескінченний процес. Суміжний з соціалізацією процес– інкультурація, процес освоєння індивідом загальнолюдської культури і історично сформованих способів дій, в яких асимільовані духовні і матеріальні продукти діяльності людини в різних епохах. Між соціалізацією і інкультурацієй немає тотожності, ці поняття перетинаються. Ще один важливий термін в сучасних теоріях особистості– самоактуалізація, розвиток потреби у саморозвитку. Якщо звичайні потреби можуть бути задоволені, то особливість самоактуалізації полягає в тому, що з віком вона зазвичай лише посилюється. Самоактуалізуючі люди– це люди з високою потребою в мотивації досягнення. Вони постійно ставлять перед собою нові цілі, всіма силами прагнуть до досягнення цих цілей, воліють особисту відповідальність і відчувають справжнє щастя, коли їм вдається досягти чергової мети. Велике значення для розвитку особистості має ядро характеру людини– набір основоположних життєвих суджень, які протягом життя змінюються мало. Часто буває так, що неможливо зрозуміти динаміку розвитку конкретної особистості, якщо не відомі ці основоположні судження.

1.4. Оцінка ролі середовища у розвитку особистості
Часто в педагогічній літературі не диференціюються поняття «людина» і «особистість», тобто кажуть про розвиток і виховання людини або про розвиток та виховання особистості, хоча це не одне і те ж. Ще К. Маркс вказував, що в понятті «особистість» розкривається суспільна сутність людини. Сутність людини, писав він, не є абстрактною, властивою окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин. В силу цього, коли спеціально розглядається вплив середовища на розвиток людини, слід говорити про формування її особистості, оскільки мова повинна йти про ті якості, які формуються у людини насамперед під впливом різноманітних середовищних контактів, тобто, взаємовідносин з людьми та різними громадськими інститутами. Під середовищем у педагогіці розуміється вся навколишня дитини дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, формування її особистості [16, c. 46].

Розглядаючи вплив середовища на розвиток особистості, марксистсько-ленінська педагогіка вказує насамперед на те, що для формування людської особистості, розвитку суто людських задатків– мовлення, мислення, ходіння– необхідно людське суспільство, соціальне оточення. Приклади розвитку дітей, які потрапляли з дитячого віку в оточення тварин, свідчать про те, що ці людські задатки у них не розвивалися, і здатність до їх розвитку виявлялася настільки загальмованою, що навіть після того, як ці діти потрапляли в людське суспільство, вони з величезним трудом навчалися найпростішим формам спілкування з людьми і не звикали до способу життя сучасної людини. Коли говорять про вплив середовища, то мають на увазі перш за все середу соціальну, тобто, яка визначається економічними і політичними умовами, властивими даної суспільно-економічної формації. Певну роль відіграє географічне середовище, велике значення надається домашньому середовищу найближчого оточення дитини [10, c. 89].

У поняття «соціальне середовище» входять матеріальні умови життя суспільства, соціальний і державний лад, система виробничих і суспільних відносин і визначається ними характер протікання соціальних процесів і функціонування різних установ, що створюються суспільством. Справді, соціальне обличчя людини визначається перш за все її державною приналежністю: людина народжується громадянином тієї чи іншої держави.

Ще більшою мірою цей вплив визначається тією системою суспільно-економічних відносин, які встановилися в країні, в тому суспільстві, в якому відбувається розвиток і формування людини, що визначає класове становище людини. До соціальних процесів, надають найбільший вплив на розвиток людини, відносяться в першу чергу зміни умов життя в місті і на селі, міграційні процеси, тобто, переміщення населення в межах території країни, з міста в село і назад, демографічні процеси– зміни в народжуваності, тривалості життя, віком вступу в шлюб. До числа основних соціальних інститутів, що впливають на розвиток і формування особистості людини, належать:



  • сім'я- як основний осередок суспільства,

  • навчально-виховні заклади, що охоплюють усі ланки системи народної освіти, позашкільних і культурно-просвітних установ;

  • масові засоби поширення інформації.

У нашому суспільстві вся система соціальних інститутів– дошкільні установи, середня і вища школа, громадські організації, державні установи, система масового поширення інформації цілеспрямовано впливає на свідомість усіх громадян на основі єдиних комуністичних принципів, норм та ідеалів. Людина як продукт соціального середовища піддається ряду змін залежно від зміни соціальних умов життя. У цьому плані особистість людини і відображає історичні особливості соціальних умов її життя, і її класову приналежність, і положення її класу в структурі суспільства. При докорінній зміні соціальних умов змінюється і весь духовний вигляд людини [28, c. 462].

Яскравим прикладом цього є формування духовного світу людини в умовах соціалізму. Соціалістичне суспільство, побудоване в нашій країні, являє собою особливе, нове соціальне середовище розвитку особистості, справляє визначальний вплив на розвиток і формування особистості радянської людини. Зміни, що відбуваються в цій галузі, настільки значні, що дають підставу говорити про новий тип особистості– особистості радянської людини або соціалістичному тип особистості. Разом з тим це ж історичне явище викликає люті нападки буржуазної пропаганди, яка, спираючись на теоретичні побудови буржуазних педагогів і психологів, намагається довести, що зміною соціальних умов не можна сформувати нових людей і новий тип особистості, так як все погане, що закладено в людині від природи, залишається незмінним, незважаючи ні на які поліпшення матеріальних і соціальних умов. При цьому, як правило, використовуються негативні приклади в поведінці окремих представників нашої молоді, випадки злочинності, порушення норм моралі, повідомлення про які даються в нашій пресі. Це напрям в буржуазній пропаганді має головною метою відволікання трудящих від боротьби за демократизацію освіти, за створення рівних для всіх умов навчання і виховання, від думок про необхідність радикальної зміни суспільного ладу, революційного перетворення [17, c. 140].


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка