Тема. Традиції, звичаї та обряди українців у давнину і сьогодні



Дата конвертації29.04.2016
Розмір109 Kb.
Урок з українознавста

Вчителька Зеленюк Л.В

Тема. Традиції, звичаї та обряди українців у давнину і сьогодні.
Мета: пробудити у дітей пізнавальний інтерес до історії рідного народу, його культури, побуту, звичаїв, традицій; формувати національну самосвідомість, сприяти розвитку внутрішньої культури, привчати шанувати та примножувати традиції української культури; викликати бажання і потребу побільше дізнатися про традиції своєї родини, свій родовід.

Обладнання: святково прикрашена класна кімната ( рушниками, вишиванками, ілюстраціями)
Хід уроку
І. Повідомлення теми та мети уроку

Дорогі діти! Сьогодні у нас незвичайний урок. Урок –подорож по незвичайній країні.

На Землі великій є одна країна:

Гарна, неповторна, красна, як калина.

І живуть тут люди добрі, працьовиті.

І, скажу по –правді, ще й талановиті.

Землю засівають і пісні складають,

На бандурах грають і вірші складають

─ Про яку країну згадується у вірші? Ми будемо подорожувати, вивчаючи її традиції, звичаї та обряди , які були у давнину і збереглися

сьогодні.


ІІ. Сприйняття й усвідомлення нового матеріалу.

Розповідь з елементами бесіди.

Відомий український поет В.Симоненко, звертаючись до сучасника закликав:

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови.

Такими духовними островами в житті українців завжди були народні традиції та звичаї. Кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, та обряди становлення яких відбувається протягом багатьох століть.

Хто ми? Які? Звідки наше коріння. Де воно? Ці питання завжди хвилювали нас. Відповіді на них ми шукаємо всюди. Сьогодні ми будемо говорити про традиції нашого народу, нашу родовідну пам’ять, про збереження цих традицій у наших сім’ях.

Я знаю, що дехто може запитати: а для чого це потрібно? Адже ми живемо в зовсім іншому світі. Та я з цим не погоджуюсь. Такодні покоління змінюють інші. Та жодне наступне покоління не починає життя на пустому місці. В ньому живе пам'ять про свій родовід, його історію, традиції і звичаї.Людина не має права бути без батченком, перекотиполем, вона повинна знати своє коріння. Наш народ зумів зберегти ту скарбницю, донести до наших днів. А ми з вами повинні розвинути її і в подальшому передати прийдешнім поколінням. Сьогодні ми будемо подорожувати, зупиняючись на таких станціях :


1. Краєзнавча

2. «Душа мого народу – рушники»

3. Різдвяні дзвони.

4. Ігрова

1 станція краєзнавча

Так, як любий транспорт без палива не може рухатись, так і ми не можемо подорожувати, не засвоївши поняття традиції, звичаї, обряди.

---Інтерактивна технологія «Мозкова атака»

Як ви розумієте поняття традиції, звичаї, обряди?



Традиції ( від лат. традиціо – передача, оповідання, переказ.) – це те, що передається із покоління в покоління як загальноприйняте, загально-обов’язкове, перевірене минулим досвідом, необхідне для існування колективу чи держави. Мета традицій полягає, щоб закріпити відтворити в нових поколіннях усталені способи життя, поведінку, мислення. Всі традиції реалізуються через звичаї, свята і обряди.

Звичай – це те, що стало звичним, засвоєним, що увійшло в ужиток, це масові дії, які відтворюються тривалий час, повсякденний усталений спосіб поведінки, що склався історично.

Український термін «обряд» походить від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрашати, зробити красивим.



Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи.

Різниця між звичаями та обрядами: звичаїв дотримуються щоденно, обряди ж виконуються напередодні чи безпосередньо у дні свят.


2 станція «Душа мого народу – рушники»

Учитель. Сьогодні ми поговоримо з вами про український рушник – наш давній символ, прадавню традицію. Не було колись в Україні жодної хати, яку б не прикрашали рушники, « хата без рушників, що родина без дітей», казали в народі, бо рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду і здоров’я в сім'ї. Хоч як убого судилося жити, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. В минулому – рушник обличчя оселі, господині. По тому, скільки та які були рушники. Створювалася думка про матір і її дочок . Сьогодні на нашому столі лежить хліб на рушничкові. Чуму?

Учень. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були ознакою гостинності українського народу. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало єдність злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час.

Учитель. І хоч сьогодні не зустрінеш рушник в наших оселях, все ж він супроводжує все наше життя. Коли ж ми використовуємо рушник?

Учень Рушником накриваємо хліб на столі і паску у кошику, коли несемо її до церкви на Великдень.

Учень. На весіллі – сватам, молодим зв’язують руки рушником, щоб подружнє життя було довгим і щасливим. А молодята стають на рушник, засвідчуючи цим самим любов і подружню вірність.

Учень. Виряджають юнака до армії, перев’язуючи його рушником. «Нехай стелиться тобі доля цим рушником».

Учень. У моєму селі рушник у великій пошані: у школі, під час випускного балу, матері стелять своїм дітям рушник, щоб яскраво і щедро стелилася їм доля.

Учень. Завершує свій земний шлях людина і в останню путь її проводжає теж рушник.

Учитель. То ж вдумайтесь: чи помиляємось ми, коли називаємо рушник нашою святинею. Зупинка на нашій станції закінчується, і на закінчення рядки поезії.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки –

Розшиті маком, заквітчані, барвисті.

Вже доля весни правнукам кує.

А хміль з калиною, на полотні не в’яне.

Як добре, що в мого народу є

Рушник весільний і рушник прощальний

Благословенна будь на всі віки

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу рушники,

Барвінком і мальвами зігріта.
Сивіють і народжуються роки, минають століття, та вічним є і буде український рушник.

3 станція Різдвяні дзвони



Учитель Наближаються новорічно-різдвяні свята. Цикл різдвяних свят починався з 4 грудня (Введення в храм Пресвятої Богородиці) з цього дня в хліборобському розумінні починала спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7квітня). По всій Україні від Ведення починали розучувати колядки, виготовляли вбрання для колядників.

Випереджувальне завдання.

(Учні підготували повідомлення про святкування різдвяних свят в давнину і відзначення їх сьогодні.)

Повідомлення 1.

З днем пам’яті великомучениці Катерини (7грудня) пов’язувалися звичаї кликати долю», ворожити на щасливе заміжжя. Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат, де зимовими вечорами

влаштовувались вечорниці. Там варили пшоняну кашу. Коли сутеніло, згортали горщик з кашею і виходили до воріт «кликати долю». Кожна дівчина по черзі гримала макогоном у ворота і гукала: «Доле. Ходи до нас вечеряти».Потім прислухались, чи не чути десь у селі якихось голосів, чи одізвалась Доля»

Повідомлення 2.

13 грудня Свято Андрія Первозваного , у вечері, коли сходилися до гурту, дівчата ворожили на коржиках чи балабушках. Приносили зі собою борошно, з якого кожна виробляла свого коржика чи балабушку, ще й позначала. Щоб поміж усіх вирізнявся. Спечені коржики розкладали на лавці, впускали до хати голодного кота чи собаку. Чиє печиво з’їсть кіт чи пес першим, та дівчина першою з гурту заміж вийде. Чий коржик надкусить і залишить , цю дівчину спіткає нещастя.



Повідомлення 3.

У вечері молодь влаштовувала вечорниці. На які сходилися парубки, тоді починалися різні розваги, з яких найпоширенішою була калита.

З поміж гурту обирали жартівника за писаря, який мав розсмішити кожного,

хто підстрибуючи на кочерзі намагався відкусити шматок підвішеного коржа. Інший парубок був за вартового: він то підтягував, то опускав на шнурку «калиту»Тому. Хто під час гри розсміявся, але не вкусив коржа, писар мастив лице сажею.



Повідомлення 4.

Вечір перед різдвом Христовим називається Святвечір або багата кутя. У цей час у кожному християнському домі усі люди засідають до спільної вечері. Долівку хати вистелювали соломою. Стіл - сіном, а в куті хати ставили пшеничний або вівсяний сніп – «дідух».Це має символічно нагадувати вертеп і ясла, де народився Ісус Христос. Господиня намагалася приготувати 12 пісних страв, з- поміж них, по всій Україні були обов’язковими узвар і кутя. Куті відводилось почесне місце на покуті. Коли несли кутю, то говорили при цьому; «несу кутю на покутю, на зеленеє сіно , щоб курчата сіли. Часто при цьому вся родина починала старанно кудахкати

для того, щоб кури гарно неслися і курчат було багато.

Перед тим , як мали вечеряти, господар з новоспеченим хлібом, медом в маком. А син із запаленою свічкою тричі за сонцем обходили хату і весь двір. Скрізь в Україні в цей вечір вшановували худобу: її годували до вечері свят вечірніми стравами.



Повідомлення 5.

За святковий стіл родина сідала з появою на небі першої зірки, (вважається, що вона сповіщає про народження Ісуса Христа) Після цього усі мовлять молитву і сідають за стіл. Для невидимих душ присутніх на вечері предків, спеціально набирали в миску по ложці кожної страви і ставили на підвіконні. А вже після цього господар брав ложку куті і …ні,не їв, а підкидав до стелі. Всі уважно дивилися, скільки зерняток прилипне: вважалося, стільки буде і ягняток наступного року. Після цього кумедного дійства вся родина починала їсти.

Після домашнього святвечора, діти йшли до інших батьків до хрещених. Це був їхній святий обов’язок. Діти несли вечерю, а хрещені з нетерпінням чекали на своїх маленьких хресників. Вони частували їх , обдаровували цукерками, грішми або спеціально приготовленими на цей випадок гостинцями

Повідомлення 6.

Коляда то було веселе дійство , що відбувалось або пізно на свят вечір або на Різдво (7січня). У більшості сіл першими ходили колядувати діти, а потом і дорослі парубоцькі ватаги.

Краєзнавець. На пам’ятку Христового вертепу, на Святий Вечір колядники ходять з «вертепом»,з «зіркою». Всі ці звичаї є виявом великої радості з приводу народження Божого сина, Спасителя світу. По ввечері співають колядки, в яких звеличують Христове Різдво та описують події перших днів життя Ісуса Христа.

Повідомлення 7.

Різдвяні свята чи не найбагатші в річному календарі обрядами з рядженням та маскуванням, одне з найпоширеніших дійств – це обряд «ходіння з козою»,найголовнішим персонажем у виставі була, звичайно, «Коза». Роль якої завжди виконував кмітливий хлопець. Його обов’язком було розвеселити глядачів. Костюми і маски до цього обряду готували заздалегідь. Голову кози вирізали з дерева, оббиваючи її козячою шкірою. Маска, як правило, мала рухому нижню щелепу, що клацала під час вистави.

Коза співала:

Де коза ходить , там жито родить,

А де не буває, там вилягає.

Де коза ногою , там жито копою.

Де коза рогом, там жито стогом.

Коза веселили всіх.

Вона танцювала, співала, мекала та виробляла забавні «штуки.»

Інсценізація епізоду вечері на свят вечір.



Ведучий.

Цікавими обрядами була позначена вечеря на щедрий вечір( 13 січня).

Щедра кутя. Перед початком вечері мати просила дітей вийти з хати, напроти батька клала велику гору пирогів, щоб господаря не було помітно за ними. Коли заходили діти , вони питали:

-- А де ж наш тато?

-- А хіба ви мене не бачите? – запитував батько із-за пиріжкової гори.

-- Ні, не бачимо…

-- То дай, Боже, - казав задоволений голова родини, щоб ви так завжди мене не бачили. Після цього всі отримували пироги

Повідомлення 8.

Також у цей вечір було прийнято «лякати дерева», які погано родили. Чоловік стукав сокирою по стовбуру і казав: «Як не вродиш то зарубаю»

Це мало подіяти.

Увечері ходили щедрувати. Зазвичай щедрували тільки дівчати або діти.



Повідомлення 9.

В наступний день, на свято Василя – на Новий рік – це 14 січня за новим стилем. Зранку в цей день чекали засівальників, які обсипали хату

Злаками й бажали щастя й процвітання. Посівальниками були тільки особи чоловічої статті, переважно хлопці. Засипати кожну хату пшеницею це був не лише красивий ритуал, він ґрунтувався на певних віруваннях. Василя вважали покровителем землеробів, тому і засівали в цей день оселі, вдосвіта,

Бажали щоб цього зерна в наступному році було вдосталь, щоб усе вродило.

Ой , у полі плужок оре,

А за тим плужком сам Бог ходе,

А дєва Марія їсти носила, Бога просила

Сій, Боже роди, Боже, жито – пшеницю,

Всяку пашницю!

Здрастуйте! З новим роком!


Останнім у святом було Водохреща, напередодні якого відбувалась голодна кутя. Освячену в народі воду вважали цілющою. Цим святом вшановувався той день, коли Ісуса Хреста хрестили на річці Йордан.

4 станція ігрова.

Гра «Розминка пам’яті»

Дайте відповіді на питання:

1. Які звичаї побудують у відзначенні свята Андрія (Ворожіння на варениках, балабушках)

2.Якого гостя запрошували на обряд-забаву?

3.Чим запам’ятовується вам свято Миколая.

4.Яка головна обрядова їжа Святої Вечері?

( Кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця . як зерно, щороку оживає і є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства і символізує багатство та здоров’я людини.)

5.Як називали сніп жита чи пшениці, що ставили на покуті у Святвечір?

(Дідухом. Дідух – це символ нового врожаю, доброботу та багатства. Дідух уособлює в собі дух пращурів та Бога врожаю.

6.Як в народі називають свято Хрещення Ісуса Христа?

(Йорданські свята чи водохреща. А вечір перед водохрещам називають щедрим вечором )

6.Яка святість Йорданської води?

(Вона має чудодійну силу. Освячену воду тримають цілий рік і вона не псується. Нею кроплять будинки, квартири, все обійстя, щоб відгонити усяку нечисту силу. Йорданська вода зціляє душу і тіло людини, очищає її від усякої скверни, збавляє від різних хвороб.)
7.Які народні традиції свята Стрітення Господнього?

(На свято стрітення святять свічки. Їх називають «громнички». Вони оберігають людей і худобу від грому, від пожежі. У це свято кажуть, що зима з літом стрічається)


8.На якому святі говорять слова?

Віншую вас . пане господарю,

Тії свята відпровадити,

Других дочекати.

Від сто літ до сто літ,

Поки нам Пан Бог назначив вік.

Христос рождається !

(Різдвяні свята)


2.На щастя, на здоров’я,

На Новий рік,

Аби вам все родило

Краще, ніж торік

(Посівальна на Новий рік)
3.Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати (Щедрівка. Другий святвечір)


Інтерактивна технологія. «Мікрофон»

Які звичаї, традиції чи обряди подобаються Вам? Чому?



ІІІ. Підсумок уроку

Наш великий поет Т.Шевченко, звертаючись до України, як до матері,

що вічно страждає, питає:

Чи рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діток непевних

Звичаю не вчила?

Як бачимо з цих слів, не вчитись звичаїв – це такий же великий гріх . як і гріх не молитись Богові. Тож учіться звичаїв своїх та обрядів, вивчайте своє минуле. Адже без минулого нема сучасного.


Використана література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.

- К.: Велес, 2005. – 528 с.

2. Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї.

К.: Знання України. – 1993. – 112 с.



3. Скуратівський В.Т. Український народний календар.

- К.: Техніка, 2005. – 384с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка