Тема товарне виробництво



Скачати 72.77 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір72.77 Kb.
Тема 5. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
1. Натуральне виробництво. Виникнення та суть товарного виробництва

2. Просте та розвинуте товарне виробництво

3. Товар та його властивості

4. Теорії вартості товару


Натуральне, або самодостатнє виробництво – це тип господарства, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

Для натурального господарства характерні наступні ознаки:



  • нерозвиненість суспільного поділу праці;

  • замкнений, локальний процес виробництва, що обмежений границями конкретної господарської одиниці;

  • відсутність зовнішніх зв'язків;

  • домінування ручної праці.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії – політики господарського відособлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв’язків.

На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існувала поряд з натуральною.

Потребу в обміні результатами праці мають і натуральне, і товарне виробництво, оскільки в них в тій або іншій формі існує поділ праці. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок.

Отже, товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Основою виникнення товарного виробництва й обміну, тобто перетворення натурального господарства в товарне, став суспільний поділ праці.

Товарне виробництво у своїй еволюції пройшло дві стадії. Першою з них стало просте, нерозвинене товарне виробництво. Його характеризували такі основні риси:



  • суспільний поділ праці як матеріальна умова існування товарного виробництва взагалі;

  • приватна власність на засоби виробництва і вироблений продукт;

  • особиста праця.

Форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним (розвинутим) товарним виробництвом.

Між простою і розвинутою (яка застосовує найману працю) формами товарного виробництва існують як спільні риси так і відмінності (табл. 5.1).


Таблиця 5.1 Характеристика форм товарного виробництва

Просте товарне виробництво

Розвинуте товарне виробництво

Спільні риси

Приватна власність на засоби виробництва

Ринкова форма зв'язку між виробниками

Конкуренція між товаровиробниками


Відмінності

Виробник продукту та власник засобів виробництва – одна особа

Експлуатація, як правило, відсутня

Виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника

Виробництво здійснюється на базі індивідуальної, відособленої праці



Виробник продукту – найманий робітник, власник товару – капіталіст

Експлуатація існує

Виробництво товарів здійснюється задля одержання прибутку

Виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці найманих робітників


Товар – це продукт праці, що задовольняє певні потреби людини та виготовлений для продажу. Будь-який товар має 2 властивості:


  1. здатність задовольняти певну людську потребу, тобто корисність товару (цю властивість називають споживною вартістю). Слід зауважити, що корисність (споживна вартість) властива й продукту, що не вважається товаром. Але корисність товару - суспільна, тому що товар створюється для обміну на ринку на відміну від продукту, що створений для власного споживання.

  2. здатність товару обмінюватися на інший товар в певних кількісних пропорціях в залежності від їх споживних вартостей, яка називається міновою вартістю, і яка є проявом вартості товару.

Існує багато теорій щодо визначення сутності та величини вартості товару, серед яких слід виділити наступні:

Англійська політична політекономія

Перший вагомий внесок у розробку теорії вартості зробили представники англійської класичної політекономії . В Петті, А Сміт, Д. Рікардо – засновники трудової теорії вартості, яка визначає вартість матеріальних благ та джерело доходів витратами праці в процесі виробництва.

Так, теорія вартості В. Петті базувалася на вартості грошей, що пояснювалося ще значним впливом меркантилізму. На його думку, кількість грошей, які можна отримати за продукт, і визначає його вартість, причому не прямо через витрати праці, а опосередковано, через витрати на виробництво грошей – золота і срібла. Вартість утворює не будь-яка праці, а лише та, яка витрачена на виробництво грошей.

Вартість за Смітом, визначається витраченою працею, причому праця – це всезагальний вимірник вартості. Він писав про рівнозначність усіх видів так званої «продуктивної праці» й підкреслював, що вартість визначається витраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою для даного рівня розвитку виробництва. А. Сміт висунув два положення: ціна товару, по-перше, визначається витраченою на нього працею; по-друге, складається з витрат праці, проценту на капітал, земельної ренти, тобто визначається витратами виробництва.

Д. Рікардо вважав труд єдиною основою ціни. За його теорією, мінова вартість товару прямо пропорційна кількості праці, витраченої на його виробництво й обернено пропорційна продуктивності праці. Як вимірник витрат праці розглядався робочий час. Уточнюючи теорію Сміта, Рікардо вважав, у вартості товару слід враховувати не лише працю, що витрачалася безпосередньо на його виготовлення, але й працю уречевлену, витрачену на виготовлення капітальних товарів (засобів виробництва).

Теорії факторів виробництва

Представники так званих «Теорій факторів виробництва» Ж.-Б. Сей та Дж. С. міль вважали, що утворення вартості, по перше, пов’язане з використанням не будь-якого одного фактора виробництва (наприклад праці), а кількох. Оскільки основними факторами виробництва у той час вважали працю, капітал (уречевлені елементи капіталу) та землю, - то створення вартості розглядалось як результат використання всіх трьох факторів виробництва.


Трудова теорія вартості.


З точки зору Карла Маркса в основі вартості товару лежить праця людини. Безпосередньо вимірити трудові витрати можна за допомогою робочого часу. Карл Маркс виділяв два види робочого часу: індивідуальний робочий час та суспільно-необхідний.

Індивідуальний робочий час – це час, що витрачає певний товаровиробник на виробництво одиниці конкретного товару.

Суспільно-необхідний робочий час – це час, що необхідний для виготовлення будь-якої споживної вартості при нормальних умовах суспільного виробництва, тобто при середньому рівні умінь працівників і середньому рівні технології, що використовується суспільством.

Суспільно-необхідний робочий час лежить в основі вартості товару відповідно до трудової теорії вартості. Виграють лише ті виробники, індивідуальний робочий час яких нижчий за суспільно-необхідний, а програють ті, у яких він вищий.

З точки зору трудової теорії вартості вартість створюється в процесі виробництва, а виявляється в процесі обміну.

Теорія граничної корисності.

Альтернативною трудовій теорії є теорія граничної корисності, авторами якої є представники австрійської школи. Згідно з цією теорією вартість товару визначається на основі його суб’єктивної корисності для конкретного споживача.

На думку маржиналістів, неможливе визначення вартості товару на основі витрат праці (або праці, землі та капіталу). Цінність блага визначається величиною корисного ефекту, що отримує індивід від його споживання, тобто граничною корисністю блага; вартість праці й капіталу, а відповідно й витрати виробництва формуються під впливом вартості (граничної корисності) споживчих товарів.

Відповідно до цієї теорії існує два типи корисності речей:



  1. Сукупна корисність блага – корисність усього запасу чи доступної даному індивіду кількості цього блага. Корисність товару для людини і його цінність означають обмеженість кількості цього блага, а відсутність корисності та цінності речей означає їх надлишок.

  2. Гранична корисність блага – це суб'єктивна оцінка корисності конкретного екземпляра цього блага. Ця оцінка залежить від 2 факторів: від запасу цього блага та від величини потреби в ньому.

Отже, цінність товару створюється в процесі обміну і визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої наявної одиниці блага. Якщо благо є в достатку, то незалежно від величини його сукупної корисності, корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю, і оскільки байдуже, яку одиницю вважати останньою, нулю дорівнюватиме корисність будь-якої одиниці. Дане благо, на думку К. Менгера, неекономічне (наприклад повітря). Якщо сукупна корисність усієї кількості блага (наприклад діамантів) не дуже значна, але кількість обмежена, то це обмеження їх кількості і зумовлює те, що остання одиниця оцінюється дуже високо, і це благо набуває економічного характеру та цінності (вартості).

Для виміру граничної корисності використовують закони психологічної оцінки блага (закони Госсена): блага мають цінність для суб'єкта тільки в тому випадку, якщо їх кількість менша за необхідну, і ця цінність буде зменшуватися з кожною додатковою одиницею цього блага.


Теорія Альфреда Маршалла.


Значний вплив на сучасне теорії вартості та ціни зробила неокласична теорія Альфреда Маршалла (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.).

Маршалл поєднав теорію граничної корисності з теорією попиту та пропозиції (представники цієї теорії вважали, що вартість товару створюється виключно коливаннями попиту та пропозиції на ринку) і з теорією витрат виробництва (представники цієї теорії вважали, що вартість товару повинна містити в собі усі витрати на його виробництво. До витрат виробництва відноситься також і нормальний прибуток, що відображає вартість такого фактора виробництва, як підприємницька діяльність).



На думку Маршалла вартість товару на ринку визначається, як його корисність, так і витрати на його виробництво, і не може бути вищою за величину платоспроможного попиту на цей товар і нижчою ніж витрати товаровиробників.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка