Тема Розвиток і виховання Заняття Педагогічна вікова періодизація дошкільного дитинства Мета



Скачати 109.92 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір109.92 Kb.
Тема 4. Розвиток і виховання

Заняття 2. Педагогічна вікова періодизація дошкільного дитинства
Мета: сформувати поняття про вікову періодизацію, охарактеризувати періоди розвитку дитини. Розкрити особливості індивідуального виховання дітей дошкільного віку. Розвивати аналітичне мислення. Виховувати професійну спрямованість, інтерес до майбутньої професії.
План

  1. Поняття про вікову періодизацію.




  1. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у їх вихованні та навчанні.


Запитання до самоконтролю

  1. Які етапи виховання виділяв Ян-Амос Коменський?

  2. Які періоди загального дитинства вирізняє сучасна психологія?

  3. Коротко охарактеризуйте програму «Дитина» 2013 року.

  4. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання?

  5. В чому полягає суть індивідуалізації навчання і що складає її основу?

  6. Які навики здобуває дитина у ранньому та дошкільному віці?

  7. Чому важливо, щоб виховання дитини дошкільного віку орієнтувалося на особливості її розвитку в молодшому, середньому і старшому дошкільному віці?

  8. Які умови будуть найсприятливішими для правильного розвитку дітей молодшого, середнього та старшого дошкільного віку?

  9. Яку манеру поведінки варто обирати для дітей зі збудливим типом нервової системи, а яку для дітей із слабкою?

  10. Як відобразиться на дитині недостатнє врахування особливостей її нервової діяльності?

  11. Як відрізняється виховання дівчинки від виховання хлопчика?

Література

Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. – Київ «Академвидав», 2006. – С.35-43.



  1. Поняття про вікову періодизацію

Існує багато розробок періодизацій розвитку людини, оскільки неможливо побудувати універсальну систему, яка ґрунтувалася б лише на одному критерії.

З метою активного керівництва й управління процесами розвитку педагоги вже в далекому минулому здійснювали спроби класифікації періодів людського життя. Так, наприклад,



Ян-Амос Коменський основою вікової періодизації вважав етапи виховання (періоди): дитинство, отроцтво, юність, змужніння. Кожний період триває 6 років. Він бере 24 роки і поділяє їх на чотири періоди:

  • до 6 років (дитинство) - материнська школа;

  • від 6 до 12 (отроцтво) - навчання у початковій школі;

  • від 12 до 18 (юність) - навчання в гімназії;

  • і від 18 до 24 років (змужніння) - завершення навчання .

Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо виокремлював два періоди розвитку:

  • від народження до 2 років (час фізичного виховання);

  • від 2 до 12 років (період розвитку “зовнішніх почуттів”).

Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання.

Особистість є багаторівневою системою, яка поетапно формується упродовж усього життя.

Вікова періодизація – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Ми з вами вже вивчали, що сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:

— немовля (від народження до року); окремо акцентується на першому місяці як періоді народженості);

—раннє (переддошкільне) дитинство (від 1 року до 3 років);

— дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);

— молодший шкільний вік (від 6 до 11—12 років);

— середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);

— старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).
Розглянемо детальніше вікову періодизацію дошкільного віку, оскільки дошкільний вік є початковим етапом формування особистості.

Розвиток дитини відбувається упродовж декількох періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов’язковим і передбачуваним.



Педагогічна вікова періодизація виходить із завдань виховання дітей на різних етапах дошкільного дитинства здійснює поділ дитинства на такі періоди:

  • ранній вік (від народження до 2 років);

  • молодший дошкільний вік (від 2 до 4 років);

  • середній дошкільний вік (від 4 до 5 років);

  • старший дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років).

Особливо важливий останній рік дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі.

Програми виховання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання і навчання.

Програма «Дитина» 2013 року (третє видання):

Програмовий зміст освітньо-виховної роботи з дітьми представлено за роками життя дитини дошкільного віку (від 2 до 7 років) у такій послідовності:



  • «Діти раннього віку (від 2 до 3 років);

  • «Наші малята» (4-й рік життя: 3-4 роки);

  • «Дослідники, чомусики» (5-й рік життя);

  • «Наші старші діти» (6-7 рік життя).

2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у їх вихованні та навчанні

Софія Русова зауважувала, що індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання.



Без знання і врахування закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей неможлива ефективна педагогічна діяльність.

Термін індивідуальний підхід передбачає таку організацію педагогічного впливу у навчально-виховному процесі, яка враховує індивідуальні особливості дитини та умови її життя.

Індивідуалізація навчання полягає в тому, щоб на кожному етапі навчального процесу бачити не тільки всю групу, але й кожну дитину окремо. Перевіряти, визначати, як кожна дитина сприймає навчальний матеріал, як його засвоює.

Основою індивідуалізації навчання є підбір педагогом різноманітних форм, методів і прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності кожної дитини.

У ранньому і дошкільному періодах життя виховання справляє великий розвивальний вплив за умови максимального використання активності дитини, залучення її до діяльності, яка найповніше відображає її інтереси, ставлення до навколишнього світу.



Для дитини першого року життя особливо важливе спілкування з дорослими, яке спонукає її звертати увагу на предмети, оволодівати першими звуками і словами, забезпечує психологічний комфорт. Маля починає орієнтуватися у навколишньому середовищі, в нього розвиваються основи наочно-дієвого мислення. На цьому етапі важливо забезпечити різноманітне спілкування з дитиною.

У ранньому віці (1—3 роки) розвиваються мовлення, ходьба, з'являються перші уявлення про зв'язки в навколишньому світі. Граючись із предметами, дитина вивчає їх властивості, вчиться їх використовувати. У цей період першочерговим є розвиток предметно-маніпулятивної діяльності, через яку дитина пізнає світ, розвиває свідомість і самосвідомість.

Дошкільний вік (3—6 років) пов'язаний з домінуванням ігрової діяльності. На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному (формуються уявлення про зв'язки різних сфер дійсності, образне і початки логічного мислення, сенсорні та інтелектуальні здібності), емоційно-вольовому розвитку (окреслюються прийоми саморегуляції, самостійність поведінки, розвиваються усвідомлена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов'язку, відповідальності тощо). На межі 6—7 років життя формуються передумови для успішного переходу до шкільного навчання.

Виховання дитини дошкільного віку має орієнтуватися на особливості її розвитку в молодшому, середньому і старшому дошкільному віці.

У вихованні молодших дошкільників важливо створити сприятливі умови для розширення кола предметів і явищ, які вони пізнають, допомагати в ознайомленні з ними, для розвитку спілкування з дорослими й однолітками. Це особливо актуально перед вступом дитини до дошкільного закладу, оскільки полегшує її адаптацію в ньому.

У вихованні дітей середнього дошкільного віку слід розвивати дослідництво, експериментування, самостійний пошук відповідей на різноманітні питання, цілеспрямованість поведінки і діяльності, заохочувати до довірливих стосунків і вчити усвідомлювати свою роль у спілкуванні.

Старших дошкільників ознайомлюють з моральними цінностями: вчать правильно поводитися, спрямовують їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяльності, які у цей період набувають значного розвитку.

У дітей на 6—7-му роках життя слід виховувати психологічну готовність до навчання у школі, розвивати навички вільного спілкування.

Індивідуальність характеризують природні задатки, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення), інтереси і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку досвід.

Дітей однакового віку розрізняють за типологічними особливостями вищої нервової діяльності, фізичного і духовного розвитку, здібностями та інтересами.

Знання педагогом темпу індивідуального розвитку дитини, її «психологічного портрета» на кожному етапі дошкільного дитинства допомагає йому в конкретизації, спрямуванні педагогічних умов розвитку, оскільки, як зауважувала Софія Русова, індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання.

Дитину зі збудливим типом нервової системи необхідно підтримувати і спрямовувати на корисні справи; виключити з навколишнього оточення все, що збуджує, суворо дотримуватися режиму дня, розвивати і закріплювати процеси гальмування за допомогою організації спокійної діяльності, навчання самоконтролю.

Дитині із сильною, рухливою, врівноваженою нервовою системою потрібно допомогти стабілізувати її інтереси, пред'являти постійні вимоги до поведінки, контролювати, чи ретельно доводить вона до кінця розпочату справу.

У вихованні малорухливої дитини важливо розвивати інтерес до діяльності, заохочувати до роботи цікавим результатом, схвалювати вияви активності, ініціативи.

Особливої уваги потребує дитина зі слабкою нервовою системою, якій не можна пред'являти завищені вимоги, а тим більше осуджувати її за невдачі. Вміло використовуючи метод навіювання, педагоги, батьки допоможуть їй впевнитися у своїх силах.

Недостатнє врахування особливостей вищої нервової діяльності дітей породжує дисгармонію їхніх взаємин із навколишнім світом, людьми, собою. Актуальність цієї проблеми спричинена тим, що у ранньому дитячому віці формується акцентуація (лат. — наголос) особистості — граничний вияв окремих психологічних якостей, рис характеру особистості.

Залежно від домінування певних якостей дитина сприймає світ і себе у світі, реагує на зовнішні впливи щодо себе. У несприятливих для неї ситуаціях можливі різноманітні відхилення в її поведінці, неврози. Це вимагає від педагога знання особливостей кожного типу акцентуації особистості, особистісних якостей дітей і відповідного спрямування своєї роботи.

Діти демонстративного типу є абсолютним центром сім'ї, вимагають постійної уваги до себе і схвальних оцінок.

Нестійкий тип дитини формується за недостатньої уваги до її виховання, тому необхідно, щоб дитина більшість часу займалася цікавою і корисною справою, а спілкування з однолітками було змістовним і рівноправним.

Діти гіпертимного типу виявляють самостійність, невтомність. Слід визнавати і підтримувати ці переваги, поступово навчаючи аналізувати свої можливості, бачити помилки і прагнути виправити їх.

Представники психоастенічного типу перебувають у постійному страху за себе, своє здоров'я, стосунки з іншими людьми, наслідки своєї поведінки. Тому педагогічна робота повинна бути спрямована на підвищення їхньої самооцінки і зміцнення зв'язків з навколишнім світом. При цьому слід спиратися на позитивні аспекти їхньої поведінки, забезпечувати формування повноцінної особистості.

У процесі виховання необхідно враховувати статеві відмінності психічного розвитку, правильно формувати психологічну стать дитини.

У дошкільному дитинстві відбувається поступове усвідомлення своєї статі, формується адекватна поведінка, стосунки з однолітками іншої статі.



!!! В індивідуалізації виховання важливо враховувати особливості психічного розвитку дітей різних статей. Згідно з дослідженнями у хлопчиків і дівчаток дошкільного віку різна «стратегія мозку», їхні емоції мають різну генетичну основу.

Дівчатка частіше і яскравіше виражають співчуття іншій людині, у них вища опірність стресовим ситуаціям, гнучкість в адаптації до нових умов. Дещо раніше за хлопчиків вони починають говорити, мають більший запас слів, вживають більше іменників і прикметників, використовують складніші граматичні конструкції. Дівчатка надають перевагу процесу міжособистісного спілкування, а не результату, виразніше виявляють ставлення до дорослих і емоційніше реагують на їхні оцінки, охоче запрошують до гри хлопчиків.

Хлопчики краще орієнтуються у просторі, раніше починають відрізняти головне від другорядного, узагальнювати. Вони схильні до результативного спілкування, частіше використовують дієслова, рідко прагнуть до спільних з дівчатками ігор, самостійніші у виборі товаришів для спільної діяльності.

Неоднаковими є реакції дітей різної статі на оцінювання їхньої діяльності. Хлопчикам важливо, що саме оцінюються в їхній діяльності, дівчаткамхто їх оцінює і як. Тобто хлопчиків цікавить суть оцінювання, дівчаток — емоційне спілкування з дорослими, для них важливо, яке вони створили враження. Дуже емоційно реагують дівчатка на позитивні і негативні оцінки. При цьому в них активізуються всі відділи мозку (зорові, слухові, асоціативні) незалежно від того, що в їхній діяльності оцінюють. Хлопчики реагують тільки на значущі для них оцінки.

Правильно організоване навчання дітей дошкільного віку передбачає використання диференційованих навчальних програм (завдань, змісту і методів навчальних впливів) з урахуванням темпів засвоєння матеріалу, адже саме в дошкільному віці виявляються рівні можливостей дітей. Важливо при цьому знати, що середній рівень розвитку є не недоліком, а нормою. Батьки і педагоги, які намагаються «витягнути» дитину на високий рівень, травмують її постійними завищеними вимогами і незадоволенням.



Диференційований підхід відрізняється від індивідуального тим, що, знаючи про особливості дітей, вихователь розподіляє їх на умовні підгрупи, добираючи для них відповідний за обсягом і складністю навчальний матеріал.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка