Тема: Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена



Сторінка2/28
Дата конвертації29.04.2016
Розмір6.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Оголошення теми й мети уроку




  1. Актуалізація опорних знань

Літературний диктант

  1. Як Хельмер називав свою дружину? (Білочка, жайворонок)

  2. Який подарунок просила Нора в чоловіка на Різдво? (Гроші)

  3. Хто така фру Лінне і чому Нора довіряє їй свою таємницю? (По­друга; щоб не думала, що вона така легковажна й безтурбот­на.)

  4. Чому раділа сім’я Хельмерів напередодні Різдва? (Чоловік по­сів високу посаду й сім’я буде добре забезпечена.)

  5. Що просить Крогстад у Нори? (Заступитися за нього перед чо­ловіком, щоб той його не звільняв.)

  6. Чому Крогстад шантажує Нору? (Вона заборгувала йому, пода­ла вексель батька з підробленим підписом.)

  7. Чому Нора так зробила? (Щоб урятувати чоловіка й не триво­жити дуже хворого батька.)

  8. Чому Нора не допускає до себе дітей? (Щоб їм не зашкодити, адже вважає себе негідною їх виховувати.)

  9. Як відповів Хельмер на настійливе прохання щодо Крогстада? (Відмовив)

  10. Що надумала Нора в безвихідній, на її думку, ситуації і чому не здійснила? (Вчинити самогубство; забракло духу)

  11. Що запропонувала фру Лінне Крогстаду й чому? (Об’єднатися; щоб мати, для кого жити)

  12. На яке «диво» очікувала Нора? (Що чоловік візьме її провину на себе, зрозуміє та підтримає.)




  1. Формування вмінь і навичок

  1. Слово вчителя

  • Драма «Ляльковий дім» мала ще й іншу назву — «Нора». Отже, у центрі уваги драматурга — Нора, дружина адвоката Хель­мера. Оскільки це «п’єса про людську душу», то можна говорити про її прояви — зовнішні та приховані, внутрішні. Розглянемо таблицю.



Зовнішні та внутрішні прояви душі Нори


Зовнішні, відкриті

Прояви

Внутрішні, таємні

Молода, енергійна, весе­ла, безтурботна

У зовніш­ньому ви­гляді

Серйозна, відповідальна, еко­номна, змучена серйозними про­блемами (зокрема боргу)

Думає про задоволення, про те, як розважити свого чоловіка, довести йому своє кохання

У поведінці

Думає про те, як зберегти таємницю, багато працює, щоб покрити витрату грошей на по­гашення боргу

Дбає про своє «родинне гніздечко», грається з дітьми

У вчинках

Підробляє вексель, щоб урятува­ти чоловіка; розповідає подрузі, бо не відчуває підтримки чолові­ка, дуже самотня; рішуче пори­ває з чоловіком, зрозумівши, що вона для нього лише «лялька»

Любить, догоджає, інко­ли через силу

У ставленні до чоловіка

Очікує на «диво»

Любить над усе, дбає про їхнє виховання, розви­ток

Ц ставленні до дітей

Боїться, що її «злочин» вплине на них, уважає себе негідною їх виховувати

Дружелюбна, добра, співчутлива

У ставленні до інших

Доброзичлива, готова допомогти





  1. Міні-диспут

  • Чи згодні ви з тим, що Нора — «жахлива матір», адже покину­ла трьох дітей заради утвердження свого «Я»?




  1. Продовження слова вчителя

  • Композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний харак­тер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально- аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характе­ру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.




  1. Закріплення знань, умінь і навичок

Інтерактивна вправа «Займи позицію»


  1. Чи любив Хельмер свою дружину?


Так




Не зовсім




Ні


2) Чи була фру Лінне справжньою подругою?

Так




Не зовсім




Ні





3) Чи є Крогстад негативним персонажем?

Так




Не зовсім




Ні






(Учні мають обґрунтувати свої позиції.)


  1. Домашнє завдання

Характеризувати образи драми. Аналізувати композицію твору.


  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Закінчіть речення:

  • Я не вірю, що...

  • Мені сподобалася думка про те...

  • Я думаю, що в наш час...

11 клас


ТЕМА: Новаторство драматурга Генріка Ібсена, художні особливості його твору

«Ляльковий дім». Роль пись­менника в розвитку нової європейської драматургії

(«ібсенізм»)
МЕТА: повторити й узагальнити вивчене, допомогти учням усвідомити новаторські риси у творчості драматурга, художні особливості п’єси; розвивати аналітичне, об­разне мислення, уміння висловлювати свої думки та толерантно їх відстоювати, наводячи цитати й прикла­ди з тексту; виховувати повагу до людської гідності, прагнення до самовдосконалення.
ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

ХІД УРОКУ



  1. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. «Чоловік і жінка, немов цар і цариця, увінчані ко­жен своєю короною. І він, і вона правлять своїм світом посеред роду людського. У кожного з них — свої особливі права. Чоловік — це зовнішній бік світу, а жінка — внутрішній, прихований; чоловік завойовує і підкоряє, а жінка як невичерпне підземне джерело, яке дає силу дереву життя», — говорив мудрець Еліягу Кі. Ми можемо із цим погоджуватися чи не погоджуватися, але всі, напевне, ви­знають ту істину, що чоловік і жінка — рівноправні представни­ки роду людського, які не можуть обійтися одне без одного. Тому несправедливо, коли хтось когось уважає істотою нижчого сорту, рангу. Це довела ібсенівська героїня Нора, яка, не зважаючи на традиції та існуючу мораль, різко виступила проти приниження її особистості. «Ляльковий дім» їй не підійшов. Про це та багато ін­шого — сьогодні на уроці.

  1. Оголошення теми й мети уроку

  2. Повторення, систематизація й узагальнення вивченого

  1. Повідомлення учня про прототип Нори

  • В образу Нори є цілком реальний прототип. Це дансько - норвезька письменниця Лаура Кілер (1849-1932). Під впливом ібсенівської п’єси «Бранд» 19-річна дівчина написала книжку «Дочки Бранда», яка вийшла 1869 року під псевдонімом. Ібсен познайомився з Лаурою і порадив їй зайнятися літературою; між ними зав’язалася дружба.

Лаура одружилася з любові, але її неврівноважений чоловік бо­лісно сприймав нестачу грошей. Дружина намагалася захистити його від матеріальних проблем і, коли він захворів, звернулася по допомогу до свого багатого батька, однак той відмовив дочці. Тоді вона, таємно від усіх, позичила гроші в одному з норвезьких бан­ків, а поручився за неї впливовий друг. Коли не стало й цих гро­шей, Лаура позичила знову, але не змогла повернути борг вчасно. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель, та вчасно схаме­нулася. Згодом про все довідався чоловік, який спочатку співчу­вав Лаурі, а потім під впливом родичів, друзів та знайомих різко змінив ставлення до дружини й почав вимагати розлучення. Дітей у неї відібрали, а її оголосили психічно хворою. (Пізніше, на про­хання чоловіка, Лаура повернулася і в сім’ю, і в літературу.)

Нора і Лаура мають багато спільного, але є й істотна різниця: Нора сама йде з дому, сама протиставляє себе суспільству — це її свідоме рішення.

  1. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

  • Які повороти сюжету можливі (інші ситуації, відмінні від ав­торської)?

  1. Творча робота. Розробка нових сюжетних ліній п’єси «Ляльковий дім» (у парах)

  2. Розв’язання проблемних питань та завдань

  • У чому полягає символічність назви п’єси Г. Ібсена «Ляльковий дім»?

  • Розшифруйте ланцюжок «дочка о лялька-жінка о людина- борець».

  • Доведіть, що «Ляльковий дім» — соціально-психологічна драма.

  • Визначте риси «нової драми».

  1. Слово вчителя

  • Внесок Г. Ібсена в розвиток театру надзвичайно вагомий і розмаїтий, тож не дивно, що під його впливом перебували як представники соціально-критичного театру (Г. Гауптман, Б. Шоу, Д. Голсуорсі), так і драматурги-символісти (М. Метерлінк). Виник навіть термін «ібсенізм».

Проте Ібсен став новатором не лише в драматургії. Він був смі­ливим мислителем, який не боявся переоцінювати загальновизна­ні ідеали. М. Бердяєв, відомий російський філософ, підкреслював радикалізм і максималізм його сумнівів: «Ібсен із геніальною го­стротою відчув і поставив проблему особистої долі та проблему кон­флікту творчості й життя». Цілком закономірно, що ім’я Ібсена за­вжди згадують поряд з іншими володарями думок і порушниками спокою того часу.

  1. Домашнє завдання

Підготуватися до бесіди з позакласного читання; підготувати повідомлення (індивідуально) про сценічну історію п’єси; прочита­ти п’єсу А. П. Чехова «Вишневий сад».

  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Закінчіть речення:

  • Я зрозумів (зрозуміла)...

Сімейне щастя в родині Хельмерів, на мою думку, не склалося тому, що...

  • Новаторство Ібсена полягає в тому...

11 клас

ТЕМА: Позакласне читання. Твір Антона Павловича Чехова «Вишневий сад»
МЕТА: допомогти учням з’ясувати зміст, ідейно-художні особливості самостійно прочитаного твору; усвідоми­ти особливості чеховських п’єс; розвивати навички самостійного читання, аналізу драматичних творів, висловлювання власних вражень і думок, їх обґрун­тування, проведення паралелей із сучасністю; ви­ховувати любов до книги, повагу до рідної домівки, Батьківщини, до свого коріння.
ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, ілюстрації до твору.
ТИП УРОКУ: бесіда з позакласного читання.
ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів



Учитель.

Одна художня книжка для розуміння історичних процесів, розвитку людської свідомості може дати інколи більше, ніж томи історії. До таких творів належать драми А. П. Чехова. З однією із них ви ознайомилися самостійно, і вона, сподіваюся, доповнила ваш знання та враження про творчість видатного росій­ського письменника, дала можливість зрозуміти, що за буденним життям, яке показав Чехов, за складним і суперечливим духовним світом персонажів криється доля цілого народу. Герої розуміють, що наближаються суспільні зміни, тільки ставляться до цього по-різному — зі смутком, острахом або зі сподіванням на краще.

«Прийшов час, насувається на всіх нас громада, готується вели­ка, сильна буря, яка йде, наближається й незабаром струсить із на­шого суспільства лінь, байдужість, упередженість до праці, гнилу нудьгу»,— говорить один із героїв п’єси Чехова «Три сестри». Чим п’єса «Вишневий сад» приваблює не лише сучасних театралів, але й широкий загал читачів, спробуємо розібратися на уроці.


  1. Оголошення теми й мети уроку




  1. Робота над темою уроку

  1. Переказ змісту п’єси «Вишневий сад» «ланцюжком», складання «сюжетного ланцюжка»

  2. Повідомлення учня (або вчителя) про сценічну історію п’єси

  3. Слово вчителя

  • А. П. Чехов довго не міг дібрати назву для своєї п’єси. Ось уривок зі спогадів К. Станіславського: «Мені пощастило спостері­гати збоку за процесом створення Чеховим його п’єси “Вишневий сад”.

  • Слухайте, я ж знайшов чудову назву для п’єси. Чудову! — по­відомив він...

  • Яку?— захвилювався я.

  • Вишневий сад”,— і він зайшовся радісним сміхом.

Я не зрозумів причини його радості й не знайшов нічого особли­вого в назві.

  • Слухайте, не “Вишневий”, а “Вишневий сад”,— оголосив він...

...Цього разу я зрозумів тонкість: “Вишневий сад” — це діло­вий, комерційний сад, що дає прибуток. Такий сад потрібен і тепер. А “Вишневий сад” прибутку не дає, він зберігає в собі й своїй кві­тучій білизні поезію колишнього панського життя. Такий сад росте і квітне для примхи, для очей розпещених естетів. Шкода знищу­вати його, а треба, бо процес економічного розвитку країни цього потребує».

  1. Складання анотації до твору А. П. Чехова «Вишневий сад»

  2. Обмін враженнями про твір

  3. Слово вчителя

  • Цікаво, що до цього часу серед літературознавців та чита­чів точаться суперечки стосовно образів п’єси «Вишневий сад», її жанру (сам автор назвав твір комедією, хоча цей твір скоріше тра­гікомедія). Це пов’язано з особливостями чеховської драматургії: у його п’єсах немає поділу на позитивних і негативних персонажів, головних та другорядних; дія більше стосується внутрішнього жит­тя, аніж зовнішнього.




  1. Аналітичне коментування

Завдання

Прокоментуйте уривок зі статті початку XX ст. «До снів» у журналі «Русская речь» і скажіть, як вона стосується теми, яку ми розглядаємо.

«Ми розтринькали ту моральну енергію й силу, яку отримали від наших предків у спадок... Ми так довго носилися з улюбленою нами хандрою і нудьгою, що самі напустили туману на все довкола і, нарешті, перестали розуміти, за чим, власне, ми хандримо. До­базікалися до вподобаного слова «прострація, нестача сил» — і ра­діємо! І говоримо це, лежачи на дивані... Ми себе величаємо «висна­женими». Чим? Виснаженням як наслідком тривалої непосильної праці? Ні, ніякої особливої праці не було... Чим же? Фразою! Жа­люгідними словами! Ми отримали хронічний катар душі...»


  1. Евристична бесіда, виконання завдань пошуково-дослідницького характеру (у парах)

  • На які групи можна поділити персонажів п’єси « Вишневий сад » як представників різних часів? (Раневська, Гаєв, Фірсмину­ле; Лопахін, Яшатеперішнє; Аня, Трофімовмайбутнє.)

  • Як співвідносяться в п’єсі зовнішня і внутрішня дії? (Основні діл винесені за сценувласне торги, життя Раневської та ін., на сценілише переживання гербів через подїі.)

  • Наведіть приклади поєднання трагічного й комічного. (Гаєв із його пишномовністю та практичною безпорадністю, Яша з його нахабством, Фірсдобровільний раб, Раневськаще­дра, розорюючи дітей, Єпіходовсуцільне нещастя та ін.)

  • Охарактеризувавши образи Раневської, Гаєва і Фірса, визначте, як Чехов трактує проблему історичного минулого Росії. (Герої живуть минулим, бачать у ньому лише хороше, неспроможні адаптуватися до дійсності й губляться перед нею.)

  • Чи дійсно Лопахін — переможець життя? Відповідь обґрун­туйте.

  • Яку роль у творі відведено образу Яші?

  • Чи можна назвати Петю Трофімова пророком майбутнього, тим, за ким це майбутнє? Чому?

  • Кому з героїв ви найбільше симпатизуєте? Поясніть свою думку.




  1. Характеристика героїв п’єси через їхні портрети — «зовнішні» та «внутрішні» (психологічні)


Любов Андріївна Раневська

Зовнішнє

Внутрішнє

Безтурботна дворянка, яка старіє; витратила всі свої статки на ко­ханця; не знає ціни грошам, живе одним днем

Нещасна жінка, яка втратила чо­ловіка, сина, батьківщину, маєток, не має змоги розлучитися з мину­лим; віддано кохає свого обранця, незважаючи на те що він підло використовує її та ін.







Єрмолай Олексійович Лопахін

Зовнішнє

Внутрішнє

Діловитий, енергійний підпри­ємець; завзятий, азартний, розум­ний, здібний, працьовитий

Раб грошей; не здатен кохати; разом із тим людина з «душею артиста» та ін.





  1. Самостійна робота: запис висновків

Очікувані відповіді

Герої «Вишневого саду» страждають кожний окремо, один од­ного не розуміють і не можуть зрозуміти; добрі почуття, душевна прихильність нікого не зігрівають, тому їхнє життя сіре, сумне і не­щасливе; більшість героїв просто не здатні до корисної діяльності, яка б допомагала іншим; вишневий сад — символічний образ.


  1. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення про вплив ідей філософів на розви­ток мистецтва (див. наступний урок).

Підсумки уроку



11 клас

ТЕМА: Бурхливий, суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в першій



половині XX ст. Зміна світо­глядних та естетичних систем. Складність і неодно- ­

значність художнього процесу цього періоду
МЕТА: ознайомити учнів з основними тенденціями суспіль­но-історичного та мистецького розвитку першої по­ловини XX ст., розвивати навички самостійної роботи із джерелами інформації, уміння виділяти головне та висловлювати про нього судження, розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до мистецтва, лі­тератури, естетичний смак.
ОБЛАДНАННЯ: портрети найвідоміших філософів (Ф. Ніцше, 3. Фрейда, К. Маркса, А. Берґсона та ін.), представників літератури першої половини XX ст. різних напрямів; картини представників модернізму; ілюстративні матеріали до характеристики доби.
ХІД УРОКУ

  1. Мотивація навчальної діяльності учнів

  • «Утрачено рівновагу між людиною і природою, між життям і мистецтвом, між наукою і музикою, між цивілізацією і культу­рою»,— писав про початок XX ст. російський поет Олександр Блок. Про бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток сві­ту першої половини XX ст., його неоднозначні зв’язки з культур­ним і літературним процесом, зміну світоглядних та естетичних систем, виникнення нових літературних напрямів, стилів і жанрів і йтиметься на сьогоднішньому уроці




  1. Оголошення теми й мети уроку




  1. Актуалізація опорних знань

Складання таблиці найважливіших історичних подій, відкрит­тів у галузі науки й техніки першої половини XX ст.

Історія

НТП (науково- технічний прогрес)

Відкриття в природничих науках

Перша світова війна Революції

Громадянські війни Тоталітарні режими

Друга світова війна

Винайдення телефону, радіо, кінематографу, широке використання електроенергії

Створення клітинної та еволюційної теорій



  • Як ви думаєте, яким чином розглянуті нами події вплинули на мистецтво? (Вони спонукали митців до пошуку нових шляхів осмислення дійсності, форм і суті відображення.)




  1. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

  1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди

  • Літературознавці визначають такі умовні історичні періоди розвитку літератури: перший — від подій Паризької комуни до Першої світової війни (1871-1914); другий — коли народжувалася нова література, що пройшла випробування революціями та війна­ми (1914-1945 рр.); третій — осягнення глобальних катаклізмів епохи (1945-1985 рр.).

Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу позначився на світоглядних та естетичних системах, на мистецтві й літературі. Адже там, де, на перший погляд, панували правопо­рядок, мораль, релігія, раптом завирувала стихія, яку не можна було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба в промисловос­ті, нищівні імперіалістичні та громадянські війни, соціальні рево­люції, тоталітарні режими.

Сувора дійсність, невпевненість у майбутньому породжували песимістичні настрої; людина втрачала свою значимість, індивіду­альність. У духовному житті західного суспільства філософія разом із мистецтвом і наукою почала шукати шляхи подолання кризових ситуацій, прагнула стати духовною опорою для людини.

Представники нової філософської думки А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, С. К’єркегор, 3. Фрейд та ін. розглядали життєві явища в їхній мінливості й суперечливості; об’єктом дослідження вони обрали су­часну їм людину з її радощами й сподіваннями, прикрощами й не­гараздами, людину, яка відчувала себе пригніченим і знеособленим «гвинтиком» адської суспільної машини.

Артур Шопенгауер, зокрема, уважав, що глибинною сутністю всього живого є ірраціональна егоїстична «світова воля». Обґрун­тувавши вимоги життєвих страждань, філософ попереджав про відсутність будь-якої можливості порятунку, окрім утрати волі до життя. Його концепція вплинула на розвиток декадентського мис­тецтва, яке, у свою чергу, стало підґрунтям одного з напрямів мо­дернізму — символізму.

Згідно з «філософією життя», одним із засновників якої був Фрідріх Ніцше, людина сама стає змістом і мірилом цінності всіх речей, оскільки сама є творцем і має можливість повірити у влас­ну цінність». Мислитель застерігав від безглуздих пошуків Божої допомоги, бо «померли добрі боги», людина залишилася наодинці зі своєю могутністю та своїми слабкостями. Філософські висновки Ф. Ніцше багато в чому позначилися на творчості експресіоністів та футуристів.

Німецький філософ, проголосивши ідеї «смерті Бога» — «над­людини», яка є вільною від усталених моральних норм і керується «волею до влади», розробив концепцію історико-культурного роз­витку як безперервного чергування «діонісійської» ірраціональної та «аполлонівської» стихій. Ідеями Ніцше у звульгаризованій фор­мі керувалася гітлерівська ідеологія.

Не менш вагомою була наукова концепція Анрі Берґсона, фран­цузького філософа, згідно з якого розум, що керується меркантиль­ністю, може дати людям лише знання нижчого ґатунку. Оскільки життя є ірраціональним, забезпечити вищі знання про нього може тільки інтуїція, раптове прозріння. Думки мислителя значною мі­рою вплинули на остаточне формування експресіонізму. А. Берґсон став засновником інтуїтивізму, критиком інтелектуального й ана­літичного пізнання; він створив концепцію «життєвого прориву».

Великий вплив на розвиток літератури модернізму мала психо­аналітична теорія австрійського лікаря-психіатра Зиґмунда Фрейда, який звернув увагу на існування підсвідомих механізмів у пси­хіці людини (так званих «комплексів»). Філософ розглядав психіку людини як поєднання трьох елементів: природне «я» — носій плот­ських бажань — підсвідомість; раціоналістичне «я» — свідомість; моральне «я» — позасвідомість. Між усіма елементами особистос­ті відбувається боротьба, жертвою якої є людина. Ця філософська й водночас психологічна концепція позначилася на розвитку сюр­реалізму.


  • Як ви вважаєте, що спричинило оновлення мистецтва в першій половині XX ст.?

Таким чином, політична, ідеологічна й економічна кризи сприя­ли виникненню нових філософських теорій, глибокому структур­ному перевороту в естетичній свідомості та художній творчості, по­яві нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів.


  1. Повідомлення учнів про вплив ідей інших філософів на розвиток мистецтва

Стислий зміст повідомлення

Карл Маркс (1818-1883) — німецький філософ, теоретик і діяч комуністичного руху; засновник марксизму — філософської, еко­номічної, соціально-політичної теорії, яка була покладена в осно­ву комуністичної ідеології, склала підмурівок соціалістичного ре­алізму.

Освальд Шпенґлер (1880-1936) — німецький філософ; розро­бив концепцію культури як низки незалежних одна від одної, ло­кальних, замкнених у собі культур, а також теорію протистояння «культури» і «цивілізації».

Хосе Ортеґа-і-Ґассет (1883-1955) — іспанський філософ та есе­їст, провідник іспанського руху відродження; досліджував фено­мени «епохи мас», розриву новаторського мистецтва з культурною традицією на початку XX ст.

Серен К’єркегор (1813-1855) — датський філософ; розвинув проблему сенсу людського життя у світі, що втратив стабільність. Він обстоював радикальну самотність людини, її свободу перед «за­гальним» — світом культури, визначаючи як основні параметри буття можливість вибору, страх і відчай.

Карл Ґюстав Юнг (1875-1961) — австрійський філософ і психоаналітик; спробував пояснити питання історії через призму по­засвідомої діяльності людської душі. Йому належить обґрунтуван­ня наявності двох типів людської особистості — екстравертивного й інтровертивного обґрунтування терміна «самопізнання» як жит­тєвої мети людини в оволодінні всім спектром власних можливос­тей, уведення терміна «індивідуалізація» для позначення погодженос­ті психологічних структур душі. Бажання науковця зазирнути за межі набутого поколіннями досвіду, що зберігається в спогадах конкретного індивіда, сприяло перетворенню психоаналізу на фі­лософію культури.


  1. Закріплення знань, умінь і навичок

Аналітична робота

  • Уставте пропущене слово у висловлювання філософа Артура Шопенгауера, який стверджував, що «для щастя людського життя найістотнішим є те, що людина ... в самій собі».

Слова для використання

Має; робить; виписує; думає.


  1. Домашнє завдання

Розповідати про суспільно-історичний розвиток світу в першій половині XX ст., провідні тенденції літературного процесу цього періоду.

Називати провідних філософів та їхні основні теорії.


  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

  • Із філософських ідей мені видалася найцікавішою...



11 клас

ТЕМА: Модернізм як неокласична модель культури, найнові­ше й найпослідовніше

втілення естетико-художнього перевороту XX ст. Авангардизм і його основні

течії. Доля реалізму. Елітарна та масова культури
МЕТА: ознайомити учнів з поняттями «модернізм», «аван­гардизм» , їх течіями, видозмінами реалізму, елітарної та масової культури; розвивати навички визначення провідних тенденцій у мистецтві, самостійної роботи із джерелами інформації, оцінювання культурно-мистецьких явищ; виховувати прагнення до культур­ної освіти, естетичний смак; розширювати кругозір школярів.
ОБЛАДНАННЯ: зразки творів різних течій мистецтва, зокрема й літе­ратури.
ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів



Учитель.

Перша половина XX ст. в літературі позначена ак­тивним творчим пошуком нових шляхів відтворення подій, сучас­них чи історичних. Одні письменники прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричності шукали й знаходили можливості для творення алегоричних картин буття. Саме в цей час чи не найяскравіше виявилася суперечлива сутність людини, яка прагне добра, потерпає за нього, але часто коїть зле, забувши, що зло може породити лише зло. Німецький поет Ернст Шумахер писав про це так: «Людина добра, але вона вбиває бра­та свого, зраджує свого ближнього. Душить таку, як і сама, спо­пеляє інших, несе світу смерть. Людина добра, бо помирає заради свого брата, заступається за ближнього. Допомагає такій, як сама, братається з іншими, несе світу життя. Людина — добра. Зліва, де б’ється серце світу, бачить поет супутників своєї мрії, прийдешніх найкращих людей».

Про людину та її самовираження в мистецтві поговоримо на сьогоднішньому уроці.




  1. Оголошення теми й мети уроку




  1. Актуалізація опорних знань

Клоуз-тести Продовжте речення.

  1. Основні історичні події першої половини XX ст. ...

  2. Провідні філософи цієї доби...

  3. Глибокий структурний переворот в естетичній свідомості та художній творчості в першій половині XX ст. відбувся че­рез...

  4. Основна теорія Ф. Ніцше полягає в...

  5. 3. Фрейд визначив роль...

  6. Сукупність літературно-мистецьких течій на зламі століть має назву...




  1. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

  1. Лекція вчителя з демонстрацією ілюстрацій та роботою зі словником літературознавчих термінів

  • Якщо у виборі тем, сюжетів, образів письменники завжди так чи інакше прикуті до свого часу, бо не митець обирає час, а час — митця, то форми художнього зображення розвиваються не за законами історії, а за законами мистецтва, які щонайменше за­лежать від перебігу політичних подій. Адже мистецтво — не фото­графія реальності, а митець — не фотограф. Письменник створює власний, неповторний художній світ.

Література XX ст. починалася з різкого протистояння між тими, хто намагався відтворити світ через символ. Якщо Поль Верлен та Артюр Рембо схилялися перед художнім символом, то брати Ґонкур уважали, що роман має створюватися на докумен­тальній основі.

Томас Манн 1912 року зробив спробу розширити мистецькі об­рії традиційного реалізму XIX ст., поєднавши реальність та умов­ність в єдине художнє ціле. Про специфіку твору «Чарівна гора» він писав: «Оповідь оперує засобами реалістичного роману, проте поступово виходить за межі реалістичного, символічно активізу­ючи, підносячи його і даючи змогу зазирнути крізь нього у сферу духовного, у сферу ідей».

Саме такий шлях виявиться одним із найпродуктивніших у роз­витку літератури XX ст. і приведе до виникнення нових жанрів: ліричний епос («Зона» Ґ. Аполлінера), ліричний роман («Три това­риші» Е. М. Ремарка), що утверджують необхідність зберегти люд­ську особистість для збереження всього людства; роман-антиутопія («1984» Дж. Оруелла), у якому негативні тенденції суспільного бут­тя постануть такими, що несуть загрозу людській цивілізації. Фан­тастика перестане бути лише «науковою», вона переросте у твори- перестороги (твори Г. Уеллса), «451° за Фаренгейтом» Р. Бредбері, «Фізики» Ф. Дюрренматта).

Література починає тяжіти до притчових, алегоричних форм (роман-притча «Чума» А. Камю; драма-парабола «Круглоголо­ві та гостроголові» Б. Брехта; роман-міф «Сто років самотності» Ґ. Маркеса; повість-притча «Старий і море» Е. Хемінгуея). Вини­кають філософський інтелектуальний роман («Доктор Фаустус» Т. Манна), філософсько-історичний роман (дилогія про короля Генріха IV Г. Манна).

Література XX ст. вражає розмаїттям шкіл, течій, напрямів. Але в ній є і те, що об’єднує, — любов до людини, уболівання за її долю, прагнення захистити, застерегти, зберегти її духовний світ, як і світ узагалі.

Свобода творчості привела до виникнення багатьох нових літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування: імпресіонізму, естетизму, сюрреалізму, символізму, експресіоні­зму та інших. Сукупність цих течій дістала назву «модернізм» (франц. сучасний).

Одним із напрямів модернізму є також авангардизм (франц. авангардпередовий загін). Це радикальний напрям «революції в мистецтві», що об’єднує течії, які заперечують традиційну есте­тику, зображають дійсність у найбільш екстремальних формах. До авангардизму відносять футуризм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреа­лізм та ін. Авангардисти експериментували з мовою, шукали нові стилі та жанри, проте їхні експерименти не завжди були вдалими. Найбільш оригінальними були пошуки Д. Бурлюка, В. Хлєбнікова (футуризм), П. Елюара (сюрреалізм), Г. Баля (дадаїзм).


  1. Повідомлення учнів про футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм як основні течії авангардизму 1910—1920-х рр.




  1. Робота зі словником літературознавчих термінів

(Учні записують визначення в зошити.)

Футуризм (лат. майбутнє) — одна з течій модернізму в літе­ратурі початку XX ст., принципами якої є руйнування норм мор­фології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів-символів тощо. Футуристи закликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» класиків, творити нову мову й нову літературу. Основоположником футуризму був італійський письменник Марінетті. У Росії футуристами були В.Хлєбников, В. Каменський, брати Бурлюки, В. Маяковський, в Україні — М. Семенко.

Кубізм, кубофутуризм. Прагнучи якось привернути до себе увагу, групи футуристів вигадували собі різні назви: в Англії з’являються вортицисти й імажиністи, у Франції — кубісти, пароксисти, симультаністи та ін. Кубісти в живопису, у скульптурі на­магалися створити образи, які б розкладалися (чи складалися) на геометричні фігури.

Дадаїзм (франц. дитячий іграшковий коник, перен. — дитячий лепет) — авангардистська течія в літературі та мистецтві Західної Європи початку XX ст., що сповідувала нігілізм та антиестетизм. Дадаїсти зводили літературу до безглуздих словосполучень і звуків (дитячого лепету), живопис — до колажів із клаптів кольорового паперу, примітивних дитячих малюнків. До цієї течії належали французькі поети Т. Тцара, Л. Арагон, П. Елюар, німецький поет Р. Гюльзенбек.

Експресіонізм (франц. вираження) — одна із течій авангардиз­му, в основі якої лежить філософія інтуїтивізму А. Берґсона, згідно з якою мета мистецтва — не відображення дійсності, а «виражен­ня» неповторного авторського бачення її. Для експресіоністів ха­рактерне лірико-суб’єктивне осмислення дійсності. Виник у Ні­меччині й Австрії.

Сюрреалізм (франц. надреалізм) — одна з течій модернізму, ви­никла у Франції. Ґрунтується на філософії інтуїтивізму, східних містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі. Сюрреалісти закли­кали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, мора­лі, традиційної естетики. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік людської свідомості, осягнути безкінечне й вічне. До групи сюрреалістів входили письменники Ф. Супо, Р. Дено, Т. Тцара та ін.

Неореалізм (грецьк. новий, речовий) — течія в кіномистецтві й літературі, що виникла в Італії після Другої світової війни. Його характерні особливості — пафос суворої правди, достовірність зо­браження, повага до простої людини, використання розмовної на­родної мови, документалізм, відчутне ліричне «Я» письменника, який є свідком або учасником описуваного, прийоми кінематографічності.

Неоромантизм (грецьк. новий романтизм) — умовна назва естетичних тенденцій в європейській літературі кінця XIX — по­чатку XX ст. їх сенс полягав у відродженні певних рис естетики ро­мантизму: культу героїки, уславлення мужності, утвердження но­вого героя — мужньої людини, життя якої пов’язане з ризиком та незвичайними пригодами. Найвиразніше виявився неоромантизм в Англії, у творчості Р. Кіплінга, Р. Стівенсона, А. Конан - Дойла, Г. Честертона, Е. Войнич.

Елітарна, елітна література (від франц. краща, обрана) — вишукана, формалістична, зрозуміла лише «обраним», окремим, підготовленим читачам.

Масова література. 1. Література, розрахована на масового, пересічного читача. 2. Твори, які за своїми художніми якостями не сягають рівня класики. 3. Низькопробна література, розрахована на низькі смаки читачів. У сучасній англо-американській крити­ці вона називається популярною літературою, у німецькій — три­віальною, у французькій — паралітературою (пара — подібний). Масова література неоднорідна. Є літературний «низ» і белетрис­тика — середня ланка. Низ — це література, яка культивує амо­ральність, жорстокість, розпусту, грубий натуралізм. Белетрис­тика — науково-фантастичні, пригодницькі, детективні та інші твори, які користуються популярністю в читачів і сприяють утвер­дженню в суспільстві загальнолюдських цінностей.


  1. Продовження лекції вчителя

  • Поряд із модерністськими напрямами в літературі кінця ХІХ — початку XX ст. існував і реалізм. Особливо сильною була російська школа реалізму з її найяскравішими представника­ми — Максимом Горьким, І. Буніним та ін. У реалістичній манері писали Р. Роллан, Л. Фейхтвангер, Дж. Голсуорсі, С. Цвейг та ін. Найкращими рисами реалістичних творів цієї доби були гумані­стична спрямованість і психологізм у розкритті людських харак­терів.

У період радянського тоталітаризму були створені штучні умови для появи «нового, вищого етапу в розвитку реалізму — соціалістич­ного». Його основою стала теза Леніна про уславлення куховарки, покликаної керувати державою. Головне, щоб ця куховарка мала потрібний партійний білет. Оголошували взірцевими твори, у яких поетизувалися братовбивство чи синовбивство заради міфічної «кла­сової справедливості» та «світлого майбутнього». Однак природа художньої творчості виявилася сильнішою, не дала себе знищити.

У взаємодії реалістичного та модерністського підходів до ми­стецтва виник напрямок неореалізму, який, спираючись на реалі­стичне зображення життя, додав творам мистецтва модерністсько­го світосприймання та більш емоційного забарвлення.


  1. Повідомлення учня про неореалізм

Робота зі словником літературознавчих термінів

(Учні записують визначення в зошити.)


  1. Продовження лекції вчителя

  • У 70-80-ті роки XIX ст. у новій модерністській формі пере­жив відродження літературний напрямок романтизму. Виник нео­романтизм. Письменники-неоромантики тяжіли до психологізму, зображення сильної особистості, виняткової людини в екстремаль­них обставинах життя або її пригод в екзотичних країнах.




  1. Повідомлення учнів про неоромантизм

Робота зі словником літературознавчих термінів

(Учні записують визначення в зошити.)


  1. Продовження лекції вчителя

  • Характерною ознакою культурної ситуації XX ст. стало роз­двоєння культурного процесу на два річища — елітарну та масову культури.

Робота зі словником літературознавчих термінів

(Учні записують визначення в зошити.)


  1. Закріплення знань, умінь і навичок


  • (футуризм)

    (неоромантизм) -
    изм -ізм -їзм (дадаїзм)

    (авангардизм)



    (кубізм) (експресіонізм) (сюрреалізм)

    Пригадайте основні мистецькі напрями модернізму.



  1. Домашнє завдання

Уміти характеризувати літературний процес першої половини XX ст. Знати основні течії та напрями в літературі, характеризува­ти їхні особливості, називати представників.


  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

  • Найбільше враження справили на мене ідейно-естетичні пошу­ки представників літературно-мистецького напряму...


11 клас

ТЕМА: Європейська модерністська проза першої половини ХХ ст. Життєвий і творчий

шлях австрійського пи­сьменника Франца Кафки. Оповідання «Перевтілення»
МЕТА: ознайомити з основними тенденціями розвитку єв­ропейської модерністської прози першої половини ХХ ст.; життєвим і творчим шляхом Ф. Кафки; сюже­том, тематикою та проблематикою оповідання «Пере­втілення»; розвивати творчість, навички визначення рис особистості, спостереження над художнім текстом; сприяти вихованню найкращих моральних якостей.
ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до біографії.
ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів



Учитель.

Давні люди не могли пояснити дії багатьох природ­них сил, шляхів людської долі. їхня фантазія створила міфи про богів і надприродних істот, що правлять світом, керують долями і вчинками людей. Реальність і фантастика в таких міфах тісно пе­репліталися, відбиваючи неспроможність людини логічно осмис­лити світ, у якому вона жила. Письменник Ф. Кафка створив свій міф. Дійсність і фантастика в його творах поєднуються, щоб зма­лювати картину сучасного авторові світу, безжалісного й абсурд­ного, позбавленого логіки, у якому людина беззахисна, приречена на самотність, де вона настільки «маленька», що почувається «ко­махою». Про одну з найбільш трагічних і суперечливих постатей літератури першої половини XX ст. — Франца Кафку — та його творчість, що відображає складності й протиріччя тогочасного сві­ту, ітиметься на уроці.


  1. Оголошення теми й мети уроку

  2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання



Назвіть основні ознаки модернізму, авангардизму, їхні течії, найвидатніших представників

  • Складіть опорно-логічну схему літературного процесу першої половини XIX ст.

  • Розкажіть про новітні трансформації реалізму та романтизму.




  1. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

  1. Лекція вчителя з елементами бесіди

  • «Батьками»-засновниками європейської модерністської про­зи вважають французького письменника Марселя Пруста, автора новаторського романного циклу «У пошуках утраченого часу»; ір­ландського англомовного письменника Джеймса Джойса, творчість якого позначена масштабними експериментами з міфом, різними шарами реальності, з історією, часом, із засобами зображення вну­трішнього світу людини, мовою і стилем та винайденням прийому «потік свідомості»; і, нарешті, австрійського письменника Франца Кафку, який здобув славу митця-пророка.

З ознайомлення з його особистістю та творчістю ми й почнемо осягнення здобутків модернізму в художній прозі першої половини ХХ ст.

Франц Кафка народився 1883 року в Празі у єврейській роди­ні. Батько був комерсантом середнього статку. Після закінчення гімназії Франц вивчав юриспруденцію в Празькому університеті. У 23 роки здобув звання доктора юридичних наук і розпочав служ­бу в страхових компаніях. У 26 років почав друкуватися. І подаль­ше його життя було пов’язане з літературою. «Усе моє єство націле­не на літературу. Якщо я від літератури коли-небудь відмовлюся, то просто перестану жити», — писав він. Через хворобу залишив 1922 року службу, і за два роки його не стало.

У творчому доробку письменника — три незавершені романи, кілька збірок новел і притч, афоризми, листи, щоденники

Єврей за походженням, пражанин за місцем проживання, за мовою — німець, а за культурною традицією — австрій­ський письменник, він був чужий усім: державі, німцям, чехам, навіть євреям. І це загострювало почуття Кафки, ство­рювало дисгармонію в житті.

Кафка і в родині був чужим. Ніхто його не розумів, навіть мати, хоча вона по-своєму й любила сина. Батько, який завдяки власним зусиллям домігся успі­ху в торгівлі й розбагатів, був самовпевненим, владним і не здатним зрозуміти Франц Кафка вразливу душу сина. Він хотів бачити

Франца спадкоємцем своєї справи й ніяк не міг зрозуміти, що той — інакший. У листі до батька Кафка писав: «Я втратив віру в себе, натомість набув безмежного почуття прови­ни», а нареченій зізнався: «Я й батько ненавидимо один одного...» Але батько для Кафки був із «вищих інстанцій», на які потрібно зва­жати незалежно від того, на благо людині їхні вимоги чи на погибель.

Уся творчість Кафки — якщо не розповідь про себе, то глибоке суб’єктивне переживання зовнішнього світу.

Крім усього цього, був ще й аскетичний егоцентризм митця. «Для моєї роботи я мушу бути від усього відгородженим», — писав він, мріючи «...бути замкненим у глибокому підземеллі, примости­тися десь у найдальшому закутку й раз на добу здійснювати трива­лу прогулянку до дверей, щоб забрати миску з їжею». Його цілком задовольняв особистий досвід.

Світовідчуття письменника визначили три основні конфлікти його внутрішнього життя. Це, як уже зазначалося, протистояння батькові, який в очах письменника уособлював авторитарну владу з її байдужістю до особистості, тотальною присутністю та абсурд­ністю дій.

Другою проблемою був шлюб, який сприймався Кафкою як нерозв’язна суперечність між прагненням через одруження здо­бути незалежність від батька й страхом зашкодити літературній творчості. Унаслідок цих коливань кілька його заручин так і не за­вершилися шлюбом.



Третім болючим питанням внутрішнього світу митця була влас­на літературна творчість. Заняття літературою він розцінював як єдиний зміст свого буття, проте здебільшого відчував гостру неза­доволеність творами, що виходили з-під пера. Через те багато їх залишилося незавершеними, і взагалі, Кафка розпорядився спали­ти його літературну спадщину після смерті.

У творах Ф. Кафки поєдналися трагічне й іронічне, фантастич­ні елементи й натуралістичні деталі, унаслідок чого реальність стає схожою на сновидіння.


  • Прокоментуйте афоризми Ф. Кафки.

  1. «Є два людські гріхи, з яких витікає решта,— нетерпіння й лі­нощі душі. Через своє нетерпіння людей вигнано з раю, а через лінощі вони не можуть туди повернутися...»

  2. «Щасливим я був би тільки тоді, коли б зміг привести світ до чистоти, правди, сталості».

  3. «Зрозумій, що для щастя доволі клаптя землі, на якому вміща­ються твої ноги».

«Перевтілення» (1912) — знаковий твір модерністської літера­тури. Тема оповідання (частіше твір визначають як новелу) — гра­нична самотність особистості та трагічне знецінення людського життя. Прізвище головного героя Грегора Замзи — це зашифрова­не за допомогою криптографії прізвище самого автора.

  1. Бесіда

  • Що означає слово «перевтілення»? (Метаморфоза, перетворення)

  • У яких творах ми вже зустрічали перетворення людей на істот тваринного світу? (У казках, у творах Овідія, Гоголя, Булгако­ва та ін.)




  1. Слово вчителя

  • Так, але в тих випадках існувала якась причина (помста, заздрість чи щось інше), якась зла сила. Однак нікому до Кафки не спадало на думку зробити це перетворення абсурдним, невмотивованим, безпричинним.

Вихідний пункт сюжету оповідання — перетворення головно­го героя Грегора Замзи на величезну комаху, яка викликає в усіх жах і огиду. Зміст новели становить опис боротьби героя за право вважатися, як і раніше, людиною. Три його спроби виповзти з кім­нати відповідають трьом зіткненням із зовнішнім світом і позна­чені композицією твору — його поділом на три частини. Але про це поговоримо після детального ознайомлення з текстом оповідання.


  1. Закріплення знань, умінь і навичок

Проблемне питання

Прокоментуйте висловлювання літературознавця Д. Затонського про творчу спадщину Ф. Кафки: «...Його творчість — не що інше, як колосальний, відчайдушний і геніальний фрагмент — сколок із фрагментарного буття людства».


  1. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати й уміти аналізувати оповідання «Перевтілення».


  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

  • Найбільше враження справив на мене той факт, що...



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка