Тема: Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена



Сторінка15/28
Дата конвертації29.04.2016
Розмір6.17 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28
Тема. Е.Хемінгуей «Старий і море».Філософсько-гуманістичний зміст повісті.

Мета: визначити основні проблеми і мотиви повісті Е.Хемінгуея «Старий і море», розглянути образну систему твору; розвивати творче мислення учнів, активізувати їх пізнавальні інтереси, виховувати високий гуманізм, формувати моральні цінності та ідеали.

Обладнання: опорні схеми до твору, малюнки учнів, створені на основі вражень від прочитання твору, літературознавчі словники.

Тип уроку: урок – дискусія.
Хід уроку

I.Вступне слово вчителя.

Творчість Ернеста Хемінгуея протягом багатьох десятиліть привертає увагу читачів і критиків. Вони відкривають у ньому все нові і нові риси, губляться перед «таємницею» авторської манери письменника, виступають із суперечливими судженнями про його твори. І чи не найбільшу кількість таких суперечливих відгуків викликала філософська повість-притча «Старий і море», написана письменником у 1952 році. «Старий і море» - «лебедина пісня» автора, якою він гідно завершує свій творчий шлях, що підбиває філософський підсумок його боротьби за гуманізм, за красу, за гідність людського життя. У 1954 р. за цей твір Хемінгуею присудили Нобелівську премію.

На таємничому могутньому Гольфстримі відбуваються події філософської притчі про людство і світ, про людину, що створена не для поразок. Все просте, як боротьба стихій: акули, море і самотній човен старого рибалки. Однак уже кілька десятиліть цей твір читається по-різному читачами різних поколінь. У чому ж таємниця повісті?
II. Оголошення теми уроку.

Отже, на уроці ми спробуємо розгадати «таємницю» повісті «Старий і море», розкрити її високий гуманістичний пафос, дати відповідь на питання, про що ця повість: про двобій людини і риби, чи про гармонію людини і природи, про силу чи безсилля людини, про людську мудрість чи про людське безумство, про самотність людини в світі природи і в суспільстві чи невидимих зв’язках, що існують між людьми?..


III. Історія створення повісті «Старий і море».

Повідомлення учня. «Я знаю лише те, що бачив», - стверджував Хемінгуей. Події, описані в повісті, тісно пов’язані з життям Хемінгуея, який добре знав побут простих рибалок і сам частенько виходив в море. Ще в 1930 році письменник під час полювання на велику рибу висловив своєму другу редактору Максу Паркінсу думку про те, що виношує сюжет нового твору, але не береться за нього, оскільки поки що до кінця не зрозумів співвідношення таких великих понять, як людина і природа. У 1936 році письменник опублікував нарис «На голубій хвилі», в якому розповів про випадок на морі, коли старий рибалка зловив великого марліна, але не зміг захистити його від морських хижаків, тому плакав, як дитина, і майже збожеволів від втрати і образи.

Півтора десятка років потому Хемінгуей, живучи на Кубі, близько познайомився із рибальськими сім’ями, зрозумів те співвідношення речей, про яке замислювався сам. Письменнику хотілося передати читачам такий досвід, який ніхто ніколи не передавав.

Хемінгуей знайшов по-справжньому позитивного героя, якому ніколи не були властиві ні внутрішні рефлексії (емоційне осмислення власних переживань, роздуми над динамікою власного стану), ні бажання втекти від трагічного світу. У старого рибалки обличчя пооране зморшками, долоні посічені морем і працею, але збереглися могутні плечі, веселі очі людини, що не скоряється, і повне надії на майбутнє серце.

IV. Аналіз проблематики твору (перевірка домашнього завдання, у ході бесіди складаються опорні схеми до твору). На перший погляд, сюжет філософської притчі Ернеста Хемінгуея «Старий і море» нескладний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона була настільки великою і сильною, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, щоб перемогти її. Але випробовування Сантьяго на цьому не скінчилися. По дорозі додому на його здобич напали акули, рибалка боровся з ними, але йому не вдалося зберегти рибу - старий повернувся лише з її скелетом. Закінчивши повість, Хемінгуей не віддавав її до друку, вважаючи, що обсяг занадто малий. Але сумнів автора розвіяв кінорежисер Леланд Хейуорд, який відмітив, що автору «не вдалося б сказати більше того, що він сказав, якби написав тисячу з гаком сторінок». За глибиною поставлених проблем цю лаконічну повість неможливо порівняти з якою-небудь іншою.

Питання для дискусії.

У розв’язці повісті звучить думка, що життя продовжується:

- старий отримав перемогу над долею і самотиною;

- він спить, а поряд з ним хлопчик, і старому сняться леви;

- символ недосяжної мрії, що дає сенс його існуванню.

V. Мотиви повісті (Бесіда з елементами дискусії).

Хемінгуей побудував свою повість на системі мотивів, які постійно повторюються в оповіді, переплітаються і взаємодіють. На основі прочитаного твору учні складають схему «Провідні мотиви повісті».

- Серед роздумів про рибу і їжу старому приходить думка, надзвичайно важлива для розуміння образу рибалки: «Не можна, щоб людина доживала віку в самотині, - думав він. - Але нічого не вдієш». Що ж означає зауваження старого про невідворотність самотини в старості? Старий неодноразово повторює слова «сам - один», «самотина», «самотній». Чи не виникало у вас відчуття його роз’єднання з людьми, світом?

- Пригадайте рядки: «Старий поглянув на безмежний простір моря, збагнув, який він тепер самотній». Але там, у безмежному океані, з’явився табун диких качок; і «старий зрозумів, що людина в морі ніколи не буває самотня».

- Що ж допомагає йому перебороти самотність?

- Старий визнає свою зверхність над рибою, але в той же час і захоплюється нею, називає її незвичайною. Як змінюється ставлення Сантьяго до риби в ході оповіді? Чому герой говорить: «Колишня рибина… я занапастив нас обох?»

- Сантьяго і Манолін - імена старого і хлопчика, але вони не звучать в повісті. З якою метою автор майже не вживає їхніх імен? Чому старий так боляче відчуває відсутність хлопця-друга в човні? Що їх об’єднує?

- Сантьяго захоплюється бейсболом, який любить і Манолін. Це те незначне, що їх об’єднує. Вони обожнюють великого Ді Маджіо, який грає краще за всіх і перемагає, навіть травмований. Чому в морі у змаганні з великою рибою старий уявляє на своєму місці Ді Маджіо?

- Старий - справжній рибалка, досвідчений, вправний. Він виконує своє життєве призначення - бути рибалкою, це його робота, його професія, його мистецтво. Чи так це? Чому ж тоді, коли плоди його перемоги з’їли акули, старий не думає про збитки? Чи підірвала невдача віру Сантьяго в істинність свого життєвого шляху?

- Сантьяго в повісті неодноразово повторює: «Я незвичайний старий». Як ви розумієте його самооцінку?



VI. Характеристика Сантьяго.

Старий - справжня людина з власним етичним кодексом. У його поразках і перемогах - все його життя і життя людства. «Моральний кодекс» честі Сантьяго (Складають учні колективно). Кожний може написати на плакаті з вказаним вище заголовком рису Сантьяго, яка видалася йому визначною, і прокоментувати.

- Простота і гідність.

- Воля та розум.

- Ніколи не оглядатися на минуле.

- Віра в себе, в людей.

- Спокій та розсудливість.

- Мужність і витримка.

- Гордість.

- Повага до братів наших менших тощо.



VIII.Узагальнююче слово вчителя.

Події повісті сприймаються як алегорія. Сам Хемінгуей обмежився наступним зауваженням щодо можливого тлумачення її символів: «Не було ще хорошої книги, яка виникла із заздалегідь придуманого символу, запечатаного в книгу, як ізюм у солодку булку. Солодка булка з ізюмом хороша штука, але простий хліб краще. Я намагався змалювати справжнього старого і справжнього хлопчика, справжнє море і справжню рибу, і справжніх акул. І якщо я зробив це достатньо і правдиво, вони, звичайно, можуть тлумачитися по-різному».



IX. Коментар учнів до власних малюнків, визначення їх символічного змісту та ідеї.

X. Домашнє завдання. Твір на одну із тем: «Людина створена не для поразок», «Життя - боротьба», «А хто тебе переміг, старий?».

11 клас

ТЕМА: Життя і творчість японського письменника Кавабата Ясунарі
МЕТА: ознайомити учнів із життям і творчістю, особистістю письменника, його естетичними поглядами; допомог­ти учням усвідомити особливості японської культури, світогляду; розвивати навички самостійного пошуку та обробки інформації, естетичного дослідження; виховувати повагу до національних культур усіх на­родів, естетичний смак.
ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, видання творів, ілюстрації до біографії; краєвиди Японії, зразки прикладного мис­тецтва (або ілюстрації).
ХІД УРОКУ

  1. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель.

Ще на початку XX ст. видатний діяч японського мистецтва Окакура в «Книзі про чай» у діалозі із зарубіжними чи­тачами стверджував, що справжній ключ до характеру японців по­трібно шукати в естетиці чайного обряду, а не в «бусідо» («шлях воїна-самурая»). Іноземці називали нас варварами у той час, коли ми цілком віддавалися мирному мистецтву. Але відтоді, як Японія влаштувала масштабну криваву бійню на полях Маньчжурії, вони називають її цивілізованою країною. Останнім часом так багато по­чали говорити про «бусідо», але майже ніхто не звертає увагу на «тядо» («шлях чаю»). Якщо цивілізованість залежить від успіху кривавих війн, ми скоріше погодимося залишатися варварами». Саме в чайній церемонії, у цьому мирному обряді проявляється за­гострене почуття краси японців.

Про Японію, японців, «тядо» і його співця Кавабата Ясунарі буде наш урок.


  1. Оголошення теми, мети уроку

  2. Актуалізація опорних знань

  1. Повідомлення учнів про Японію XX ст.

  2. Повторення відомостей про особливості японської літератури за творчістю Мацуо Басьо, Ісікава Такубоку (хоку, танка)

  3. Повідомлення учнів про особливі види японського прикладного мистецтва — ікебану, бансай, нецке та ін.

  1. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

  1. Лекція вчителя

  • Кавабата Ясунарі (1899-1972) — японський письменник, ла­уреат Нобелівської премії (1968).

Кавабата Ясунарі народився в сім’ї лікаря, людини високоос­віченої, залюбленої в літературу та мистецтво. Батьків Кавабата Ясунарі втратив рано і виховувався в родичів, спізнавши гіркий хліб сирітства. Навчаючись у 1910-1917 рр. у початковій і серед­ній школах м. Осака, Кавабата Ясунарі зацікавився живописом та літературою, багато читав, віддаючи перевагу А. Стріндбергу, а з японських письменників — Акутагаві Рюноске та Міямото Юріко. У 1917-1920 рр., під час навчання в Першому коледжі Токіо, Кавабата Ясунарі ознайомився з російською літературою, особливо вирізнивши для себе Л. Толстого та А. Чехова.

Навчався в Токійському університеті на відділенні англійської, а згодом японської літератури (1920-1924). Тема його дипломної роботи — «Коротка історія японського роману».

1924 року Кавабата Ясунарі разом із письменниками-«неосенсуалістами», до яких належав і Йокоміцу Ріїті, автор програмного виступу «Про неосенсуалізм» (естетична концепція «неосенсуалістів» значною мірою спиралася на літературну теорію західних модерністів), заснував журнал «Літературна епоха» («Бунгей Дзідай»), вів у ньому активну літературно-критичну діяльність, поча­ток якій було покладено ще в студентські роки співпрацею в жур­налі «Дзідзі Сімпо».

Відтоді Кавабата Ясунарі в різні періоди життя брав участь в ор­ганізації нових літературних журналів, був членом їх редакційних колегій; до 1939 року регулярно публікував рецензії та огляди в провідному літературному журналі «Бунгей Сюндзю»; входив до складу журі різних літературних конкурсів і премій.

Першим значним твором Кавабата Ясунарі, який привернув увагу критики та читачів, була новела «Танцівниця з Ідзу» (1925), екранізована 1935 року кінорежисером Госьо. Переживання зако­ханого юнака стали темою цієї ліричної новели. Письменник пси­хологічно тонко розкриває тендітну красу поетичного почуття. По­стійним джерелом творчого натхнення Кавабата Ясунарі, за його власним зізнанням, слугувала «Повість про Гендзі» — найвидатніша пам’ятка середньовічної японської літератури. Письменника приваблюють шедеври національної класичної хейянської епохи (ІХ-ХІІ ст.), що утверджують принципи розвитку вільної особис­тості, загальну гармонію.

Уже в «Танцівниці з Ідзу» виявляється суттєва грань таланту Кавабата Ясунарі: розкриття загальнолюдських, «стійких цінно­стей», використовуючи естетику та національну самобутність кла­сичної, народної японської літератури.

1931 року Кавабата одружився з Хідеко і поселився з дружиною в давній самурайській столиці Японії, у м. Камакура, на півночі від Токіо, де в них народилася дочка. Літо вони проводили на гірсько­му курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалік від Дзусі в пись­менника була квартира, де він працював у традиційному японсько­му кімоно і дерев’яних сандалях.

1960 року за підтримки держдепартаменту США Кавабата Ясу­нарі здійснив турне по декількох американських університетах (се­ред них і Колумбійський), де вів семінари з японської літератури.

У лекціях він указував на безперервність розвитку японської літератури з XI по XIX ст., а також на глибокі зміни, що відбулися в японській літературі наприкінці XX ст., коли письменники за­знали значного впливу західних побратимів по перу.

Унаслідок впливу Місіми (письменника, кіноактора і політич­ного діяча правої орієнтації) Кавабата наприкінці 60-х років разом із Місімою й двома іншими письменниками підписав петицію про­ти «культурної революції» в комуністичному Китаї.

Повість «Країна снігів» (1934-1937), визнана літературними колами найпомітнішим явищем ліричної прози, найповніше ви­явила систему художнього мислення письменника. За образним висловлюванням М. Федоренка, «він ніби запрошує нас відкрити мушлю враження — і в ній відразу блисне перлина істини». Книга складається з окремих ліричних оповідань, об’єднаних спільною тематикою: нерозділене кохання, краса природи північного краю Японії — країни снігів. У повоєнні роки, залишаючись вірним своїй колишній творчій манері, Кавабата написав низку творів, найзначніші з яких повість «Тисяча журавлів» (1951) і роман «Сто­гін гори» (1953).

У романі «Стогін гори» Кавабата Ясунарі на широкому тлі по­воєнного побуту досліджує внутрішній світ, психологію своїх ге­роїв: старого Сінго, службовця однієї із токійських фірм, та членів його родини. Пильна увага автора до складних сплетінь людських взаємин, до драматичних подій минулого й теперішнього переко­нує, що головним у творі є не стільки сюжет, скільки загальнолюд­ська тема. Її естетичною основою стає взаємозв’язок Людини та природи, який дедалі більше усвідомлює Кавабата Ясунарі. Образом гори («...сад будинку Сінго був природним продо­вженням гори...»), стогін якої інколи вчувався головному героєві, автор під­креслює нерозривність, одухотвореність такого зв’язку. Цією ж думкою прониза­ні й новели Кавабата Ясунарі, написані в різні роки його творчості.



1950 року Кавабата Ясунарі разом із членами ПЕН-клубу, головою якого він був із 1946 року, здійснив поїздки до Хіросіми та Нагасакі, місць атомних бом­бардувань. Про своє бажання «вічного миру на землі» він розповість у новелах «Латочка», «Кораблики», «Камелія».

Твори Ясунарі вирізняються ускладненістю підтексту, ефектом недомовленості, несподіванки. Критика вбачає в цьому вплив на його художній досвід естетики дзен, що ґрунтується на внутріш­ньому спогляданні. Проте, досліджуючи психологію людини, її відносини зі світом, природою, Кавабата Ясунарі завжди орієнту­вався на зв’язок із тією дійсністю, яку він хотів збагнути.

1968 року Кавабата Ясунарі було присуджено Нобелівську пре­мію за «письменницьку майстерність, яка з великим почуттям ви­ражає суть японського способу мислення».

В останні роки життя Кавабата Ясунарі напружено працював над новим романом. Письменник важко хворів, почав уживати наркотики. Перебуваючи в стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юко Місіми, 16 квітня 1972 року він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці То­кіо, отруївшись газом.

Твори цього митця, що відобразили національне японське уяв­лення про світ, людину, красу, зажили йому слави за життя і без­смертя після смерті.

В Україні окремі твори Кавабата Ясунарі переклали І. Дзюб, М. Федоришин.


  1. Закріплення знань, умінь і навичок

Складання психологічного портрета письменника

  • Складіть за лекцією психологічний портрет письменника, ура­ховуючи його висловлювання в Нобелівській промові: «Усе своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті». І відзначив, що не розуміє, чому обрали саме його, адже для письменника «слава стає тягарем».

Поміркуйте!

  • Поясніть, чому Кавабата Ясунарі почав Нобелівську промо­ву віршами японського поета, прихильника «дзену» Догена (1200-1253):

Цветы — весной,

Кукушка — летом.

И осенью — луна.

Холод ный чистый снег — зимой.

Порівняйте свої висновки з поясненням самого письменника: «Можливо, невеликий вірш Догена здається європейцю примі­тивним, банальним набором образів пір року, але мене він вра­жає тонкістю, глибиною і теплом почуттів, у ньому “суть япон­ської душі”».


  1. Домашнє завдання

Знати біографію Кавабата Ясунарі.

Прочитати повість «Тисяча журавлів» («Тисячекрилий жу­равель»).


  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення.

  • «Найбільше мені сподобалося... (запам’яталося, вразило...)»


11 клас

ТЕМА: Відображення національної етики та естетики в пові­сті Кавабата Ясунарі

«Тисяча журавлів»
МЕТА: показати учням роль національних художніх традицій у розкритті ідейно-естетичного змісту повісті; розви­вати вміння аспектного аналізу твору, навички есте­тичного дослідження; виховувати інтерес, толерантне ставлення до цінностей і традицій інших народів.
ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.
ХІД УРОКУ

  1. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель.

«Ясунарі Кавабата належить до тих відомих пред­ставників літератури XX ст., творчість яких із кожним роком стає все популярнішою й набуває світового значення»,— писав М. Федоренко, відомий політичний і культурний діяч, який особисто спілкувався з письменником.

Сьогодні працюватимемо над повістю Ясунарі Кавабата «Тися­ча журавлів». Що ж з особливого у цьому творі японського пись­менника, чим він зачарував мільйони читачів,— про це будемо роз­мірковувати на уроці.


  1. Оголошення теми й мети уроку

  2. Актуалізація опорних знань

  1. Розповідь учнів про письменника, про особливі види японської культури, світогляд японців

  2. Обмін враженнями про прочитану повість Кавабата Ясунарі «Тисяча журавлів»




  1. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

  1. Евристична бесіда, коментар учителя

  • Японці більше, ніж інші народи, звернені «в себе», орієнту­ються на особистісні фактори. Ця риса національної культури зна­чною мірою обумовлена релігією — буддизмом, який стверджує, що кожна людина повинна зосереджуватися на власному духовно­му самовдосконаленні.

В оцінці ж інших людей японці найчастіше керуються тими враженнями, які виникають у процесі спілкування, що відповідає принципам філософії неосенсуалізму. «Як неосенсуаліст, Кавабата не відійшов від національних традицій, від класичного уявлення про прекрасне, хоча технічні прийоми модерністів використовував у деяких творах (наприклад, “Озеро”)»,— писав дослідник творчо­сті І. Дзюб. Тому не можна сказати, що письменник був прихиль­ником якоїсь однієї літературної школи.

Як показують результати досліджень у галузі етнопсихології, більшість японців інтелігентні, виховані, увічливі. Вони дуже вимогливі до чистоти, дисципліновані, із повагою ставляться до людей старшого покоління. Відданість, поклоніння батькам та обов’язок щодо них — специфічні риси японського менталітету.



Саме відданістю зумовлені міцні сімейні зв’язки, що склались між батьком і сином, героями повісті «Тисяча журавлів».

  • Яке місце в житті Кікудзі посідають пані Оота, Фуміко, Тікако та Юкіко? Як пов’язані враження дитинства Кікудзі та його стосунки із цими героями?

  • Яку роль у повісті відіграє перше враження людини? Залиша­ється воно на все життя чи змінюється через певні обставини?

  • 3 якими почуттями Кікудзі, Фуміко та Юкіко згадують і говорять про свої та чужі сім’ї? Як таке ставлення характеризує героїв?

  • 3 якою метою автор вводить у твір образи давно померлих бать­ка Кікудзі та пана Оота?

Традиційна мораль не дозволяє японцям бути відкритими ду­шею, але вони з великим інтересом ставляться до спілкування (при цьому, щоправда, завжди уникають обговорення питань особисто­го характеру). Японці не терплять неповаги, оскільки людина, яка принижує, як і та, яку принижують, «втрачає обличчя».

  • Якою мірою цієї традиції дотримуються герої повісті? Хто з них усе-таки «втратив своє обличчя», а хто зберіг? Завдяки чому?

Алессандро Валіньяно 1642 року писав: «Думаю, що у світі немає більше народу, який би ставився до власної гідності так ви­могливо, як японці... Вони завжди обачні й ніколи не обтяжують інших своїми скаргами й нещастями. Вони з дитинства вчаться не розкривати своїх почуттів, бо вважають це безглуздим».

  • Чи дотримувався автор цієї традиції, створюючи образи повісті?

У подружньому житті японців існують певні правила — уважа­ють нормальним, якщо чоловік вступає в інтимні стосунки з інши­ми жінками. Дружина не докоряє чоловікові, тому що для японців виявлення недовіри є аморальним. Те, що в Європі вважається грі­хом, у Японії — норма життя, і саме з такої точки зору слід сприй­мати дії, учинки, почуття героїв.

  • Чи пов’язане, на ваш погляд, ставлення Кікудзі до жінок, з якими в його батька були стосунки, з такими поглядами, на­ціональною традицією японців?

Композиційна побудова повісті «Тисяча журавлів» пов’язана із традицією чайної церемонії. Саме із цього ритуалу в храмі давнього міста Камакура (де сам Кавабата жив тривалий час) і починається ознайомлювання читачів із головними героями: Кікудзі та Юкіко, долі яких і становлять основу сюжету. Чайна церемонія — загальний фон, а точніше, художня тканина, переплетіння «ниток» якої з’єднує минуле і теперішнє всіх персонажів.

Сутність чайного обряду — старовинної традиції, доведеної японською естетикою до рівня високого мистецтва, — полягає в тому, щоб дати можливість людині поміркувати над своїм жит­тям, очистити душу від повсякденних турбот і суєти, нагадати про гармонійну єдність людини з природою та іншими людьми.

Існує чотири правила чайної церемонії:

  • гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність мож­лива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії — призначення традиційного мистецтва японців;

  • чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, «зустріч почуттів» не за правилами пове­дінки, а завдяки тому, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихиляється до добра. Чайний дім — це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям із пога­ними думками;

  • чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почут­тів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;

  • спокій. Головне в чайному домі — тиша і спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди «серцями».

Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгариза­ції її сучасністю. Небезпека духовного знецінення давньої традиції у повісті йде від Тікако Курімото, яка «здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії». Із нею пов’язані всі життєві трудно­щі головних героїв повісті. Колись Тікако була коханкою батька Кікудзі, який сьогодні по-дорослому осмислює свої дитячі спогади про неї. Пізніше ця жінка змогла увійти в довіру до його матері, ставши незамінною помічницею в родині Кікудзі, допомагаючи влаштовувати чайні церемонії і навіть прислуговуючи на кухні, коли збиралися гості. Тікако опікає й уже дорослого Кікудзі, який утратив батьків. Вона впливає на розвиток його стосунків із наре­ченою Юкіко Інамурі й чинить перешкоди його контактам із пані Оота та її дочкою Фуміко. Тікако пересуває людей та їхні долі, як кухлі: спочатку вона підсуває Кікудзі Юкіко й відсуває пані Оота, потім відсуває її дочку Фуміко, урешті-решт відсуває і Юкіко, ка­жучи, що обидві дівчини вийшли заміж.

Слід зазначити, що на сторінках повісті чайний посуд і взагалі вся кераміка — вази, чашки і чайники — живуть немовби власним особливим життям, що пов’язане з минулим. Старовинні речі, яким по кількасот років, відтіняють швидкоплинність людського існування, утілюють віковічну мудрість, нагадують про неминущі цінності.

Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, яка тримає в руках рожеву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням журавлів, заполонив уяву Кікудзі від початку повісті. Він закоху­ється в Юкіко, шукаючи в ній утілення своїх мрій. Іншу сюжет­ну лінію повісті становлять досить складні стосунки (у тому числі й любовні) Кікудзі з пані Оота та її дочкою Фуміко. Із пані Оота його пов’язують спогади про батька (який зближується з нею пі­сля Тікако). Оота-сан шукає в синові риси батька, люблячи його і шануючи пам’ять про останнього. Зближення з Кікудзі викликає в неї почуття провини, а сам Кікудзі відкриває в пані Оота не ві­домі йому раніше привабливі риси й краще розуміє почуття свого батька. Оота не чинить перешкод запланованому шлюбу Кікудзі з Юкіко. Однак піклування і співчуття самого Кікудзі до дочки Оота — Фуміко (після раптової смерті її матері від паралічу сер­ця) і зближення з нею, а також наполеглива «турбота» Тікако про Кікудзі роблять дівчину із журавлями на фуросікі недосяжною мрією для юнака.



У японській символіці журавлі — символ надії, благополуччя й щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожево­му тлі має глибокий смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі є провідною ідеєю твору, але вона не­досяжна.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка