Тема. Іван Багряний ( Іван Лозов’ягін). Життєвий І творчий шлях. Пригодницький роман «Тигролови». Тл : пригодницький роман



Скачати 180.68 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір180.68 Kb.


Розробка уроку з української літератури ( 11 клас)

Тема. Іван Багряний ( Іван Лозовягін). Життєвий і творчий шлях. Пригодницький роман « Тигролови». ТЛ : пригодницький роман

Мета : ознайомити учнів з біографією письменника, розкрити трагізм долі письменника – емігранта,визначити його місце в українській літературі; розвивати вміння співвідносити життєвий досвід письменника з його творчістю; ознайомити учнів з особливостями пригодницького роману; виховувати оптимістичне ставлення до життя.

Хід уроку

І.Організаційний момент класу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності .Оголошення теми , мети, завдань уроку

Ми починаємо урок з теми…

Мета загальновідома – знання, але цей урок навряд чи вкладеться в рамки розуміння звичайного. Знову перед нами нелегке завдання : розуміння чужої долі і сприйняття людини такою, якою вона була. Вільяму Шекспіру належать такі рядки: « Який довершений витвір – Людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності !...Людина ! Окраса Всесвіту!...»


  • А як думаєте ви? Продовжіть словом чи фразою один із логічних рядів

Людина – це ...

Як бачимо, однозначних відповідей не існує. Митці, філософи , письменники теж по – різному визначають сутність людини , її природу, сенс буття.



Для Івана Багряного :

Людина – це найвеличніша з усіх істот.

Людина – це най нещасливіша з усіх істот.

Людина – це найпідліша з усіх істот.

Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом.

У пролозі до поеми « Аве, Марія» вражають своєю силою рядки, написані у вигляді листа до друга:

 „Друже мій любий! Прошу не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає.



Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стало визначати: хамелеон , спекулянт, авантюрник … Не іменуй же  мене поетом , друже мій. Я  хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки  нею…

Людина – легенда Іван Багряний ( Іван Лозов’яга) - одна з найвеличніших і найтрагічніших постатей в українському письменстві ХХ століття. Переслідуваний і караний на батьківщині, він не для всіх виявився бажаним і зручним в еміграції, а в діаспорі – його політична позиція ставала предметом злостивих перекручень і наклепів, серед політиків знаходилися й такі, що погрожували йому розправою . Замовчуваний в Україні, він тільки останнім часом став відомим читачам. Тепер опубліковано кілька романів, за його творами ставляться фільми. Актом справедливості і визнання ( хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в 1992 року найвищої відзнаки держави – Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Однак суворі випробування не зломили волі, тому що не відступав перед правдою, мав сміливість самостійно мислити, мавсміливість БУТИ ЛЮДИНОЮ .

Мені хочеться , щоб ви уявили і зрозуміли Багряного не тільки як письменника і політичного діяча, а й як людину з властивими їй почуттями. Людину , яка в найскладніші часи намагалася зберегти своє « Я» . Наскільки це їй вдалося, судитимете самі.



  • Яких же результатів ми можемо сподіватися від цього уроку ?

( думки учнів)

І. Багряний довести тезу « Людина – це найвеличніша з усіх істот»?»

ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Загальновідома істина: хочеш пізнати письменника - читай його твори.

Творчість Багряного – від « Тигроловів » до « Саду Гетсиманського», від роману « Людина біжить над прірвою» до памфлета « Чому я не хочу вертатися до СРСР» - це і є автожиттєпис письменника і «великий, вопіющий, страшний документ» ( В. Винниченки) епохи. Саме як документ , що засвідчує особу і час, є спогади, факти, з якими ми матимемо змогу ознайомитися.

Ви отримали випереджаючі завдання : дослідити в групах сторінки життєпису письменника, оформити відповідну інформацію у вигляді буклетів, представити результати роботи.

  1. Світоглядні позиції І. Багряного ( презентація роботи учнями 1 групи)

  • Які сторінки життєписом вас вразили і чому?

  • Світоглядні позиції Багряного-поета мають свою, так би мовити, біографічну генеалогію.

Автор . ( Багряний І. Моя коротка автобіографія)

Хочу посвідчити про себе таке : « Народився 1907 року( 1906) 19 вересня в селі Куземин на Полтавщині в родині муляра . Жив і виростав у місті Охтирці на Харківщині. Скінчив Краснопільську художньо – керамічну профшколу, потім вчився в Київському художнім інституті, але через політичну « неблагонадійність» не був допущений до захисту диплома,бо саме в час навчання в інституті мав ще інший фах –літературу, в якій проявив свої антирежимні, самостійницькі , антикомуністичні настановлення. Як письменник і поет належав до так званих « попутників», тобто письменників непролетарських. Літературну кар’єру почав у 1926 році в Києві, в журналах « Глобус» та « Життя й революція», «Червоний шлях». Організаційно належав до літ групи МАРС, яка була організацією так званих « попутників».



  • У кожної людини є така подія, котра залишає відбиток на все життя і обумовлює подальші вчинки.

Була така подія і в житті Івана Багряного, про що він згадує в памфлеті “Чому я не хочу вертати на “родіну?”: “Я був ще маленьким... хлопцем як більшовизм вдерся в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кат мого народу. Це було в 1920 році. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Аж ось одного дня над вечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших дідових онуків, під наш несамовитий вереск замордували діда, а з ним й одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в скрівавлені тіла з пістолів і щось реготались… Вони всі гидко лаялись. Під старою липою посеред пасіки все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме в мене в очах” .

У 1946 писав: “Моє відношення до большевизму та більшовицького (окупаційного для України) режиму визначилося досить рано. Головну ролю виконала тут доля близьких мені, політично активних людей, які приймали участь у революції, як в соціальній, так і в національно-визвольній”. Другого дядька загнали на Соловки, де він загинув. Двох старших братів ЧК розстріляла у 1922 році за діяльність у партії “боротьбістів”. Жорстоко були переслідувань також рідні по лінії матері, бо не були учасниками більшовицького руху.



  • Бунтарство визрівало в душі. Згодом у листі до Дмитра Нитченка він згадуватиме: "Літературою почав займатись дуже рано, якщо мати за літературну працю дитяче писання віршів. Вірші я почав писати (і то по-українському) ще в російській церковноприходській школі. Почав їх писати з протесту проти вчителя і вчительки, які мене злісно називали "мазепинцем", бо я лічив (рахував) в арифметиці не так, як вони веліли, а так, як навчила мати: один, два, три, чотири... шість...вісім тощо. Це було завзяте змагання. І от під впливом байок Глібова та "Катерини" Шевченка, які я дістав нелегально (це було за царя), я почав писати войовничі вірші в другому класі церковноприходської школи, восьмирічним хлоп'ям, в 1915 (почав учитися шестирічним). Звідти й почалися мої митарства. Три роки пізніше чи чотири, в вищо-початковій школі, я вже був редактором шкільного журналу "Надія", що виходив в українській мові, бо вже тоді школа була українська".



  • Національна свідомість стимулювала творчість Івана Багряного, а гаряча бунтівлива натура гостро реагувала на пригнічення української ідеї в різних формах її вияву. Поет шукає підтримки як серед інтелігенції, так і серед селян, до яких він тягнувся співчутливим серцем і помислом. У присвяті до поеми "Аве Марія" з'являється таке звернення: "Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор".

  • Критик.

Іван Багряний… Це імя вперше мені забриніло в другій половині 1926 р. На сторінці «Глобус» я прочитав поезію, підписану цим прізвищем. Вона мені припала до серця. Щось свіже, нове, непідробне і щире я відчув у ній. Дуже скоро це імя стало частим гостем на сторінках інших престижних журналів.

У цьому часі починаються його клопоти з КП(б)У . Цензура не пропустила до друку його нову збірку поезій “У поті чола”, а згодом його роман “Марево”. У 1932 р. він був арештований і в 1933 р. засуджений на 5 років концентраційних таборів на Далекому Сході. Пізніше І. Багряний згадував, що йому закидали ідейне й організаційне пов'язання з хвильовизмом, участь і керівництво молодечою студентською антирадянською організацією. Його твори були заборонені та зникли з полиць крамниць і бібліотек.

Критики легко відшукували в його поезіях, які друкувалися в журналах "Життя й революція", "Червоний шлях", "Глобус", "Всесвіт", "Гарт", "Плужанин", "Кіно", в збірці "До меж заказаних", у поемі "Аве Марія" і "порнографічний натуралізм", і "слинявий сентименталізм", і "містичне самозабуття"... Б. Коваленко в 1929 р. на сторінках "Літературної газети" виніс ідеологічний присуд тенденції відступу від магістрального шляху до політизації літератури і мистецтва:"На нашу думку, це шлях не новий, шлях активно-реакційних куркулячо-буржуазних синків, озвірілих на все людство зо всіма його перспективами, співців містичного самозабуття і паразитичного індивідуалізму".

Та молодий поет не злякався офіційної критики. Безсумнівне одне:



І. Багряний обрав свою позицію в складних умовах розгортання репресій проти української інтелігенції і не замірявся її змінювати або приховувати.

2. Письменник і громадянин

Учитель. То вже історично склалося, що українські літератори ніколи не могли дозволити собі такої розкоші, як творчість поза політикою, поза боротьбою за кращу долю своїх земляків, своєї України. За ту боротьбу зазнав і ув’язнень , і катувань, і еміграції , і тривалої заборони свого доробку на Батьківщині. Але протягом усього життя він ніколи не був байдужим спостерігачем протистояння Добра і Зла.

Критик

Іван Багряний мав 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський масштаб. Багряний разом із сотнями тисяч поїхав у коцтабори Далекого Сходу



Про період арештів, ув'язнень, концтаборів, утеч згадує сам письменник, бо і навколо цих драматичних подій нагромадилися легенди: "У 1932 році був заарештований за політичний (самостійницький український) ухил в літературі й політиці й ув'язнений в харківській т. зв. "внутрішній тюрмі" ГПУ, де пробув 11 місяців в камері смертників, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував в таборах так званого БАМЛАГу. Терміну не добув, в 1937 році втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й сидів у харківській в'язниці УГБ — НКВД на Холодній горі. Сидів 2 роки й 7 місяців. Був звільнений у 1940 році восени під нагляд у зв'язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно з формуляром тимчасового звільнення, "за недостатністю матеріалів для повторного засудження". Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати, — це м. Охтирка, де й застала мене війна. До війни кілька місяців працював у Охтирському державному театрі декоратором. Після вибуху війни перебував на фронті як "народний ополченець" і залишився в німецькому запіллі. За німців працював редактором української газети "Голос Охтиршини". У 1942 p. мав бути розстріляний згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався..."

За кожним цим фактом — невимовні переживання, які органічно "вжилися" в драматичні долі героїв його творів.

У романі "Сад Гетсиманський" (1950 )

Іван Багряний на доказ правомірності "першої тези" кидає людину у вогненну пащу диявола, "обираючи" для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака , який пройшов лабіринтами внутрішньої тюрми НКВД, пройшов всі Дантові кола тортур, нічних допитів, образ, знущань. За Андрієм Чумаком вивищується постать творця, який наділив свого героя власними переживаниями, а головне — спогадами, враженнями. "Всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в'язнів (за винятком кількох змінених), — є правдиві", — зазначив Іван Багряний на передтитульній сторінці "Саду Гетсиманського". Волів, щоб світ знав і цих державних тигроловів і щоб їхні жертви не пропали безвісти, безіменні, намагався детально виписати, іноді й на шкоду художності, страшний щоденний побут безневинних грішників цього пекла на землі. Цей роман — високий злет талановитого художника в ім'я утвердження нескореності людини, для якої почуття національної гідності, патріотизм, моральна чистота та вірність заповітам, традиціям роду і народу є органічними, природними як саме життя, як дихання, як потреба діяти, боротися, перемагати. І брати Чумаки — Андрій, Микола, Михайло, Серьога — перемогли. Вони живі, і вони йдуть. "Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависти, не здаючись доти, доки її не перейдуть".

Бо це був, по суті, перший у світовій літературі художній твір про дійсний стан речей у "шостій частині світу" — країні тюрем НКВД, концтаборів, етапів, допитів, провокацій...  Використовуючи багатий особистий досвід і враження з часів арешту і заслань, Іван Багряний сміливо викривав жорстокі і підступні методи більшовицьких каральних органів , чи не вперше розкрив правду про жах катівень і знущань над людиною в часах, коли брехлива більшовицька пропаганда горлала на весь світ, що людина в СССР - це найбільша цінність. Письменник відважно кинув у вічі ворогові такі слова: «Ви за підлість ув’єте вінками - за любов ведете умирать».   Роман Багряного « Сад Гетсиманський» і « Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина разюче схожі, але твір Багряного було видано на 20 років раніше від роману « Архіпелаг ГУЛАГ».

На порозі свого передчасного згасання від хвороби вимореного серця і розшматованих туберкульозом легень письменник намагатиметься завершити роман "Людина біжить над прірвою" . У цьому романі виступає знову молодий українець Максим Колот, який у воєнний 1943 рік опиняється між життям і смертю, тобто між двома смертями, між двома воюючими арміями. Ці фронти — фашистський і радянський — мовби сталеві лещата, захоплюють у своє немилосердно стискуюче коло піщинку на полі жорстокої історії, намагаючись її стерти з лиця життя, а вона підхоплюється, зривається силою своєї віри в незнищенність свого маленького, але власного "я" і перемагає. Бо сповідує витворений нею самою псалом одвічному сенсові людського життя на землі: "Я буду вмирати, та, поки маю дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих,іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя...".

3. Публіцистична діяльність

Наступний крок у розкриті внутрішнього світу письменника – висвітлення його позиції щодо свободи і шляхів до неї. Думки, прагнення Багряного були спрямовані на реалізацію ідеї державності, пробудження в нашому народі своєї національної гідності.

У письменника — в'язня сталінських концтаборів — по війні єдиний шлях — еміграція. Ще котилися Європою хвиля за хвилею тисячі і тисячі полонених, вигнанців, різних переміщених осіб, а І. Багряний разом зі своїми колегами створює восени 1945 p. літературно-мистецьке об'єднання українських еміграційних письменників — Мистецький український рух (МУР), яке згодом у США перетвориться в об'єднання українських письменників "Слово" з центром у Нью-Йорку, започатковує в Новому Ульмі Українську революційно-демократичну партію та її органи — журнал "Наші позиції" і газету "Українські вісті".

Розпочинається активна публіцистична діяльність Багряного — політичного діяча. У повоєнні місяці він пише памфлет "Чому я не хочу вертатись до СРСР?", з яким звертається до європейської громадськості: "Я один з тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатись додому, під большевизм, дивуючи тим цілий світ.

Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріяційними комісіями з СССР, що хочуть повернути мене на "родіну".

І далі Іван Багряний розгорає трагічні сторінки національної історії України, громадянської війни, колективізації, голоду 1932—1933 років, сталінських концтаборів, репресій над українською творчою інтелігенцією, українською церквою, "ілюструючи" власною долею, третиною життя власного поневіряння по тюрмах і таборах. "Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свойого народу, цебто національний патріотизм, в СССР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — "місцевим націоналізмом".

Ще раніше, перебуваючи в лавах УПА на Волині та в Карпатах, Іван Багряний виступає з ініціативою створення підпільного уряду — Української Головної Національної Ради. Пізніше він обирається віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні, друкує багато статей політичного змісту : "...Якщо ми хочемо здобути Україні незалежність, ми мусимо виключити громадянську війну за всяку ціну. До наймогутніших засобів усунення громадянської війни належить ідея Української Національної Ради як форма співдії і співпраці всіх українських партій і ідеологічних течій, як засіб створення єдиного національного фронту".

Десять років Іван Багряний був головою Української Національної Ради, повсякчасно лікуючись від сухот, цукрового діабету, серцевої недостатності. Лікується і шалено, до повної знемоги фізичних сил працює. Його творча енергія фантастична. Пише роман "Люба" (1944), відновлює з пам'яті поетичну збірку "Золотий бумеранг" (1946), видає написану, вірніше, витворену в камері смертників, драматичну повість "Морітурі" (1947), у якій розкривається трагічна доля в'язнів сталінських тюрем, повість "Розгром" (1948), присвячену пам'яті Михайла Пронченка, розстріляного фашистами в Кривому Розі 1943 p.; сатиричну комедію "Генерал" (1948), повість "Огненне коло" (1953); віршований памфлет "Антон Біда — герой труда" (1956), повість "Маруся Богуславка" — першу частину незавершеної трилогії "Буйний вітер" (1957) тощо. Це далеко не повний перелік того, що встиг написати І. Багряний в умовах повсякчасних блукань, поневірянь, лікарень. І особливо часто хворів по війні, переніс кілька операцій . А як він мріяв про Україну! Як чекав того дня, коли там, в Україні, розпогодиться — відійдуть зловісні хмари комуністичного тоталітаризму і він повернеться додому. Пророче передбачав: "Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, на сибірських концентраках, тоді, коли тоталітарна більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький..."

Емігрувавши на Захід, письменник не міг забрати сімю, яка залишилася в Радянському Союзі . У Німеччині він після війни одружується вдруге з українкою Галиною Тригуб, яка стала й найвірнішим другом до самої серті. Сімя ростила двох обдарованих дітей – Нестора і Роксолану. Що значила Галина Єлизарівна для письменника, видно з присвяти роману « Людина біжить над прірвою»:

« Моїй любій дружині Галині Багряній…, єдиній опорі в цій страшній людській пустелі присвячую й навіки дарую цю книгу».

Там, в еміграції, письменник не знав спокою' його переслідували "свої", провокували, погрожували, викликали на якісь суди, виносили смертні вироки йому і дітям його, бо не сприймали програмних цілей очолюваної ним Української революційної демократичної партії.

Сина Бориса від першого шлюбу на батьківщині влада змусила звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, для батька – критичним станом здоровя. До речі, Багряний весь час пам’ятав про покинутих у Союзі дітей і заповідав синові Нестору « …знайти свого брата Бориса Івановича і сестру Наталку Іванівну , що десь там, і допомогти їм, якщо будуть в біді».

Не мав спокою, душевного ладу для творчості ні тут, у радянській Україні, ні там, у веремії української еміграції серед таких же вигнанців, як і сам. Бо мав чутливу, романтично окрилену душу художника ("Моя душа від природи — душа поета і митця"), душу поранену і тіло виморене, фізично не здатне виносити важкі перевтоми, мав силу-силенну задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій, але не судилося. У вересні 1961 p. він писав Григорієві Костюку: "Стільки задумів лежить нездійсненних, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити з угробленим серцем! — з дірявими легенями! І з такою несамовитою втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність..." . В еміграції Іван Багряний відійшов від ОУН і УГВР.

 Надзвичайно почитним став його відомий памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», який був перекладений на європейські мови. В ньому є такі знаменні слова: «Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли чер-воний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький... Коли нам, українському народові, буде повернене право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливости».



 Іван Багряний є автором сотень публіцистичних статей, доповідей, памфлетів, листів з різними літературними й культурними діячами, поміщених в пресі та журналах діяспори. Поет протягом 15 років хворів на туберкульозу, якої набрався в тюрмі чи засланні, на діябет і серце. Незважаючи на важкі недуги і складні життєві обставини, він створив цілу низку талановитих творів, які поставили його в ряд визначних письменників часу, зокрема у вільному світі.
 Помер 25 серпня 1963 року , похований в Новому Ульмі, в Німеччині. Напис на могилі був одночасно його девізом: «Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами».
  Як публіцист Багряний написав понад дві сотні статей . Більшість надрукована під прізвищем Багряний, інші – під псевдонімами: Іван Рябовіл, С.Рябовіл, С.Дорошенко, П.Січинський та ін. Фундацією ім. Івана Багряного було видано публіцистику письменника.

Місце І. Багряного в літературі – один з найвидатніших українських письменників

ХХ ст.

був справжній життєлюбом і все вірив у щасливе майбутнє.



Він був романтиком і невиправним мрійником

хотів , щоб усі жили вмирі і злагоді.

прагнув згуртувати людей, повернути їх до християнських заповідей.

цінував вільнолюбність, уміння зберегти власну гідність.

ніколи ні перед ким не плазував

4.З великого болю за Україну, за її катований народ народився роман

« Тигролови» - це одна з болючих сторінок історії України, її народу, який поступово перетворювався з вільних козаків на цілі армії каторжників.

« Прокладали шляхи, прокладали нову магістраль, вимощуючи її своєю розпукою, гатили собою прірви, й баюри, й провалля… Полтавці.. Чернігівці… Херсонці… Кубанці…нащадки Многогрішного… Каторжники. Ті , що про них потім будуть розповідати легенди й співати… пісні».

Перебуваючи на окупованій німцями території, Багряний подався на Західну Україну воювати в лавах Української Повстанської Армії. Одного разу йому повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали полювання на активістів укр. національно – визвольного руху. Друзі швидко допомогли йому влаштуватися на проживання в будинку, що був поза підозрою гестапівців .Він попросив у своїх рятівників паперу та олівця й почав писати роман на основі власних далекосхідних вражень. Задум твору виношувався під час перебування автора на БАМЛАЗі, коли, втікаючи з концтабору, він блукав тайгою, переховувся в оселях звіроловів.

« Мені не треба було нічого вигадувати. Країну, про яку писав, я любив , як свою другу Батьківщину, хоча й потрапив у неї невільником. Я люблю її людей, …тварин.. Я знав географію….Я не просто писав, я – жив!»

На чотирнадцятий день роман був закінчений. « Тигролови» - єдиний прозовий твір, написаний автором на Україні. На закритому літературному конкурсі у Львові він здобув першу премію. Роман перекладався німецькою, голландською,французькою, англійською…мовами. Німці купували книгу дітям на день народження або першого причастя , вона значилася в каталозі кращих видань , рекомендованих молоді. В Україні ж про нього не знали майже 30 літ - він побачив світ лише в 1991році.

Робота зі слайдами.


  1. До якого літературного жанру ви віднесете твір Багряного « Тигролови»?

  2. Який твір називаємо романом?

  3. Як би ви класифікували романи за змістом зображуваного?

  4. До якого з перелічених видів ви віднесли б « Тигролови»?

  5. Як ви розумієте поняття « пригодницький роман»?

  6. Які пригодницькі твори ви знаєте ( найдавніші твори, сучасні автори жанру) ?

  7. Ознаки пригодницького твору...

Герой роману "Тигролови" Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьким нав'язаним йому статусом в'язня жахливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного — людини і художника — це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Навіть у череві оскаженілого від шаленого лету етапного ешелону, який несе у безвість, у забуття, мов на хвості диявольської комети, таємничу легенду про зникнення душ. Хай один, лише один він, безумний сміливець Григорій Многогрішний, не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі цього дракона. Але це вже перемога людей, це вже свідчення нездоланності духу і можливості поборення оскаженілої потвори.

Григорій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі і вистояти.

Іван Багряний вистояв. Після переховування на Далекому Сході він повертається нелегально додому. Бо вимріював цей день повернення до щему серця. І цю невтомну спрагу за рідним краєм він виповів у "Тигроловах".

Багряний переміг. Переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною-. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.

ІУ. Підсумок уроку



  • Чи зміг своїм життям і діяльністю довести й дати відповідь на проблемне питання уроку : « Людина –найвеличніша з усіх істот ?»

  • Чи назвати його життя подвигом? ( Так. Це духовний подвиг у тоталітарних умовах, адже на цьому шляху його чекали переслідування, ув’язнення, залання…)

  • Провідна риса письменника ( нескореність і непохитність ).

У 30 р ХХ ст Україна перетворювалася на концтабір, де випробувалися найвишуканіше методи масових репресій. Відбувалосязнищення інтелектуальної еліти нації. А далі – нечуваний геноцид цілого народу. Багряний стверджував, що еміграція - це засіб захисту, це протест проти зла й сваволі, це засіб прислужитися своєму народові, а не бути знищеним. Григорій Многогрішний перемагає, бо перейшов кордон з метою повернутися, але вже не як в’язень, а як людина з великої літери. Так склалося й у життя самого Багряного . Він повернувся до нас. Україна приймає його, як сина, що тяжко карався, несучи по чужих світах хрест за її долю

( Вірш)

Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя. Він поспішав, боровся відчайдушно, знесилювався і знову духовно окрилювався, запалювався гнівом і страждав, охоплений зливою сліз співчуття до людини, спрагою милосердя і невимовного болю серця, піднімав її до висот божественного творення, бо вірив у тріумф людської гідності на пограниччі боротьби і страждань. Інакше не міг, бо з юнацьких літ заповів собі бути тільки людиною.

Сьогодні Іван Багряний вертається в Україну. Сьогодні Україна його вшановує. І стверджується горді слова Багряного, викарбувані на його могилі:

Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами.

Творчість Багряного допомагає утверджувати високі моральні начала в людині.

« Сміливі завжди мають щастя» - ці слова рефреном звучать упродовж всього роману

« Тигролови» і завершують його.

А чи справді це так, ми пересвідчимося наступного уроку.

У. Рекомендація Д/З

1. Укласти ОК.

2. Есе « Життєвий подвиг Івана Багряного».

3. Завдання по групах за романом « Тигролови»:

1 група ( 1 ряд)

Символічні образи твору ( цитати) .

2 група (2 ряд)

Жахливі картини БАМЛагу ( цитати).

3 група (3 ряд)

Могутня воля до життя , гідного людини ( образ Григорія Многогрішного) – дібрати цитати.

Учитель української мови та літератури

Новоукраїнської гімназії №7

Новоукраїнської районної ради

Кіровоградської області

Білявська Лариса Віталіївна





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка