Тема. Італія. Завдання уроку



Скачати 153.1 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір153.1 Kb.
Тема. Італія.
Завдання уроку: охарактеризувати процес розвитку Італії у пово­єнні роки, розкрити основні тенденції економічного, політичного, соціального розвитку; показати основні проблеми, що стояли перед країною, і шляхи їх по­долання; навчати використовувати набуті знання для аналізу конкретно-історичного матеріалу; виховувати учнів у дусі демократизму.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, мультимедійний проектор.

Основні поняття і терміни: «економічне диво», мафія, терор, Чер­воні бригади, корупція, єврокомунізм, операція «Чисті руки».

Основні дати: 8 червня 1946 р. — проголошення республіки;

1946—1994 рр. — період існування Першої республіки; 1 січня 1948 р. — прийняття конституції; 1949 р. — вступ до НАТО; 1957 р. — вступ до ЄЕС; листопад 1969 р. — загальний страйк; 1978 р. — убивство Альдо Моро; 1986 р. — найбільший судовий процес над мафією; 1992 р. — початок операції «Чисті руки», 1993 р. — референдум щодо виборчої системи.



І. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Історичний диктант.



    1. Який юридичний акт зафіксував створення Європейського Союзу?

    2. Яка із західноєвропейських країн однією з перших визнала незалежність України?

    3. У яких країнах — ФРН, Англії, Франції — комуністичні партії були одними з найчисленніших?

    4. Вибори до Європарламенту відбуваються за партійним чи на­ціональним принципом?

    5. У якому році сталися події, що увійшли в історію під назвою «Червоний травень»?

    6. Які країни входять до Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)? Коли ця організація була утворена?

    7. Коли були укладені Евіанські угоди і що вони передбачали?

    8. На сьогодні президентом Франції є ... .

    9. Назвіть не менше трьох загальноєвропейських організацій.

    10. Об'єднання Німеччини відбулося до чи після розпаду СРСР?

    11. Які західноєвропейські країни входять до Великої вісімки?

    12. Кого із західноєвропейських політиків називали «залізна леді»?


II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ


      1. Повалення монархїі. Прийняття конституції 1947 р.

Розповідь учителя.

Італія була однією з ініціаторів Другої світової війни, але вона вийшла з неї інакше, ніж Німеччина. Ще в 1943 р. Б. Муссоліні було скинуто, а новий уряд оголосив війну Німеччині. У відповідь на це Німеччина окупувала північну частину країни і відновила владу Б. Муссоліні. Це викликало розгортання масового руху Опо­ру, у якому брали участь майже 500 тис, італійців. Партизанам вдалося звільнити значну частину території Італії, захопити в полон і стратити Б. Муссоліні. Під час боротьби сформувався союз антифашистських партій і рухів: християнських демократів, комуністів, соціалістів, які в 1944 р. увійшли до складу уряду Італії. Через це союзники не розглядали Італію як ворога і на її території не був встановлений окупаційний режим. Мирний договір 1947 р. не перед­бачав значних територіальних втрат для Італії.



Наслідки Другої світової війни

Людські втрати

• Становили близько 500 тис. убитими і такими, що зникли безвісти

Матеріальні збитки

• На 1945 р. об'єм промислового виробництва складав 40 % довоєнного, ВВП був на рівні 1909 р.

Соціальні наслідки

• Безробіття, проблеми інвалідів

Територіальні зміни

• Утрата всіх колоній (Лівія, Сомалі). Поділ території Трієсту з Югосла­вією. Передача острова Додеканес Греції

Політичні зміни

• Повалення монархії, проголошення республіки. Домінування у полі­тичному житті ХДП, СПІ, КПІ

Рух Опору в Італії наклав значний відбиток на післявоєнний роз­виток країни. Провідну роль у післявоєнному політичному житті ві­дігравали християнські демократи, комуністи і соціалісти. У 1945 р. ці партії створили уряд. Відразу після закінчення вїини уряд про­вів важливі реформи: необроблені поміщицькі землі було передано селянам; уведено рухому шкалу заробітної плати (вона періодично збільшувалася залежно від зростання вартості життя); заборонялося звільнення з роботи без згоди профспілок; утворювалися робітничі ради на підприємствах.

Важливим питанням післявоєнного устрою Італії стало вирішення долі монархії. Король Віктор-Еммануїл III дискредитував себе співро­бітництвом з фашистами в роки війни, підірвав авторитет монархії як державного інституту. У таких умовах ліві партії виступили з вимогою замінити монархію республікою. 2 червня 1946 р. разом з виборами в Установчі збори відбувся референдум з питання збереження монархії. Католицька церква і частина представників Християнсько-демократич­ної партії (ХДП) виступали за збереження монархії на чолі із сином короля. В умовах гострої політичної боротьби 12,7 млн осіб віддали свої голоси за республіку, 10,7 млн — за монархію. Італія стала республікою. На виборах в Установчі збори більшість місць отримали ХДП (за них віддали голоси 8,1 млн осіб), Італійська соціалістична партія (ІСП) (4,7 млн голосів) і Італійська комуністична партія (ІКП) (4,3 млн голосів). Ці партії сформували уряд нової держави.

Розгортання «холодної війни» загострило стосунки між ХДП та ІКП. У травні 1947 р. голова уряду християнський демократ Альчіде де Гаспері під тиском американців (вони відмовлялись надати допомогу Італії, якщо в уряді будуть комуністи) сформував уряд уже без комуністів. Установчі збори у грудні 1947 р. прийняли конституцію, згідно з якою Італія проголошувалась демократичною парламентською республікою і вперше в історії країни запроваджувалося загальне виборче право. Королівській сім'ї заборонялося повертатись в Італію. Вищим органом влади проголошувався двопалатний парламент, який обирав президента. Виконавчу владу очолював голова ради міністрів, який призначався президентом і затверджувався парламентом.

Робота з джерелами



Конституція Італійської Республіки (витяг)

“ Стаття 1. Італія – демократична республіка, що засновується на праці.

Стаття 7. Держава і католицька церква незалежні й суверенні в належній кожній з них сферах.

Стаття 42. Приватна власність визнається і гарантується законом.

Стаття 43. З метою суспільної користі закон може спершу резервувати або ж за допомогою експропріації та за умови винагороди передати державі, суспільним утворенням або об’єднанням трудящих або користувачів визначені підприємства чи категорії підприємств, що належать до основних громадських служб, або до джерел енергії, або до природних монополій і є складовим предметом важливих суспільних інтересів.

22 грудня 1947 р.”



Запитання до документа

Що засвідчує демократичний характер італійської конституції?



Запитання на закріплення.

            1. Назвіть політичні сили Італії, що відігравали провідну роль після Другої світової війни.

            2. Коли в Італії було повалено монархію?

            3. Які сили виступали за збереження монархії, а які за її пова­лення?

            4. За конституцією 1947 р. Італія ставала парламентською чи президентською республікою?


2. А. де Гаспері. Італійське «економічне диво».

Розповідь учителя.

Перші парламентські вибори на основі нової конституції дали впевнену перевагу ХДП яка сформувала уряд на чолі з А. де Гас­пері. Він знаходився при владі в Італії до 1953 р.

А. де Гаспері, будучи високоосвіченою людиною, учасником руху Опору, маючи багатий життєвий досвіт, не мислив Італію поза євро­пейським співтовариством. У 1949 р. однією з перших вона стала членом НАТО — єдиною з колишніх фашистських країн, якій було виявлено таку честь (ФРН прийняли в НАТО в 1955 р.). Хоча, на відміну від країн, які утворювали НАТО, Італія не була ні північ­ною, ні атлантичною державою. Велика Британія та інші союзні країни спочатку заперечували членство Італії, побоюючись, що вона стане споживачем союзних ресурсів. Зрештою союзники погодилися з тим, що прийняття Італії до НАТО слугуватиме зміцненню прозахідних політичних сил в Італії і полегшить залучення цієї країни до західних економічних структур. У 1957 р. Італія стала однією зі співзасновниць ЄЕС.

Вибір демократичного шляху розвитку став однією з причин іта­лійського «економічного дива».

У 1950—1960-ті рр. Італія переживала період бурхливого розвитку економіки. За темпами зростання у Європі вона поступалась лише ФРН. Завдяки економічному зростанню Італії вдалось розрахуватися з боргами і стабілізувати грошову одиницю ліру. Підвищився життєвий рівень італійців, сформувалась «держава процвітання». Результатами цього зростання в основному скористалась промисло­во розвинута Північ країни. Південь залишався осередком бідності й соціальної напруги.

Причини і передумови італійського «економічного дива».

— Аграрна реформа, яка дещо зняла гостроту соціальної напруги на селї та земельної проблеми. Селяни отримали за викуп і кредит 1,5 млн га. Проведення реформи сприяло розширенню внутрішнього ринку, модернізації сільського господарства.



  • Відмова США та Великої Британії від своїх часток репарацій з Італії.

  • Допомога за планом Маршалла (1,5 млрд дол.), що дозво­лило в короткий термін відновити довоєнний рівень виробництва (1948 р. — у промисловості, 1950 р. — у сільському господарстві).

  • Державна підтримка великих корпорацій, стимулювання цен­тралізації капіталу. У результаті цього з’явилися великі промислові імперії: ФІАТ, Монтекатіні, Піреллі, Едісон, Оліветті та ін.

  • Створення великих державних підприємств і значного за роз­мірами державного сектору економіки (до 40 % промисловості).

  • Значні капіталовкладення у розвиток відсталого Півдня країни.

  • Дешева робоча сила.

  • Залучення іноземного капіталу.

  • Участь у європейських інтеграційних процесах. Італія — країна-засновниця ЄЕС.

  • Створення широкої системи соціального забезпечення, яка сприяла розвитку внутрішнього ринку.

  • Проведення структурної перебудови економіки, орієнтація на експорт. Оновлення технологічної бази, запровадження досягнень НТР.

  • Надання пільг малому і середньому бізнесу. Масовий випуск недорогих якісних товарів повсякденного попиту, побутової техніки, одягу, взуття тощо.

  • Грошові перекази 300 тис. італійців, які щороку від'їжджали на заробітки за межі країни.

  • Розвиток системи курортів, туризму, відпочинку і розваг.

Бурхливий економічний розвиток супроводжувався і масовим робітничим рухом, який досяг вагомих результатів. За рівнім за­робітної плати, системи соціального забезпечення, розміром пенсій Італія поступалася лише скандинавським країнам.


3. Соціально-економічний і політичний розвиток країни наприкінці XX на початку XXI ст.

Розповідь учителя.

В умовах, коли велась боротьба за соціальні права, зростав автори­тет лівих партій, а християнські демократи втрачали свою популяр­ність. Відсталість Півдня створювала соціальну базу для комуністич­ної партії. Незважаючи на загальне падіння авторитету комуністів у Західній Європі, в Італії вони зберігали сильні позиції. Також ІКП зуміла зберегти вплив у суспільстві завдяки перегляду своєї політичної лінії. ІКП визнала цінність демократичного устрою і на зміну революційній стратегії висунула курс на структурні реформи суспільства. У 1972 р. комуністична партія налічувала 1,7 млн осіб, і була найчисленнішою партією Італії. До того ж, ІКП вносила зміни в стратегію й тактику, а також у саму ідеологію комуністичного руху. ІКП була ініціатором розробки ідеології єврокомунізму — своєрід­ної спроби деяких компартій Західної Європи відмовитися від догм марксизму-ленінізму. Ці спроби призвели до розриву відносин між КПРС та ІКП. Після краху соціалістичної системи ІКП проголосила себе Демократичною партією лівих сил і займає вагоме місце в по­літичному житті країни.

Починаючи з 1960 р. ХДП, прагнучи утримати більшість у парламенті, включає до складу урядів представників інших партій. Так, у 1960 р. було створено коаліцію з правими пар­тіями (монархісти і неофашисти). Цей уряд дозволив провести з'їзд неофашистів, що викликало хвилю невдоволення в країні. Дійшло навіть до збройних сутичок. З'їзд провести не вдалось, а уряд пішов у відставку.

У період 1963—1976 рр. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Лівоцентристський уряд очолив Альдо Моро. Цей уряд посилив втручан­ня держави в економічне життя суспільства, прийняв п'ятирічну економічну програму, провів націоналізацію електротехнічної промисловості, запроваджувався 40-годинний робочий тиждень, розширювалися права профспілок на підприємствах. Прийняті за­кони передбачали захист орендарів землі та обмеження спекуляцій у житловому будівництві.

Наприкінці 1960-х рр. Італія, як й інші країни Заходу, була охоплена масовим молодіжним рухом, який підтримали робітники. У листопаді 1969 р. відбувся загальний страйк, у якому взяли участь 20 млн осіб. Майже всі вимоги страйкуючих були виконані.

Економічна криза 1974—1975 рр. загострила проблеми Італії. Зростала і так висока популярність комуністів. На виборах 1976 р. ІКП набрала 34,4 % голосів (227 місць із 630). Лідери ХДП відмовилися допустити в уряд комуністів. Це призвело до кризи в суспіль­стві й розколу ХДП.

Частина членів ХДП на чолі з А. Моро, розуміючи, що іг­норування комуністів в умовах гострої економічної кризи може призвести до небачених соціальних потрясінь, стали на шлях укладення угоди з ІКП, згідно з якою остання зобов'язувалась підтримувати існуючий уряд за умови, що він буде реалізовувати узгоджену двома партіями програму.

Перспектива встановлення стабільності в країні не влашто­вувала лідерів «Червоних бригад» — ультралівої терористичної організації, яка прагнула прийти до влади на хвилі соціального невдоволення. А. Моро було викрадено, а згодом його труп було знайдено в автомобілі в центрі Риму. У таких умовах ХДП відмовилась від подальшої співпраці з ІКП. У свою чергу ІСП від­мовила у підтримці ХДП. У результаті ХДП утворила коаліції з дрібними правими партіями. У 1980-ті рр. при владі знаходили­ся вже п”ятипартійні уряди. Але чим більше партій входило до складу уряду, тим менш тривким він був. Постійна зміна урядів стала традицією в Італії.

Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку ультралівих організацій. З 1969 по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. Найгучніший терористичний акт стався на залізничному вокзалі в Болоньї. За рівнем корупції Італія не мала собі рівних у Західній Європі. Корупція в країні пов'язана також і з особливостями політичного механізму Італії. Вибори в країні проводяться за пропорційною системою: виборці голосують не за конкретного кандидата, а за партію. Персональний склад парламентських фракцій визначає сама партія. Тим самим складались умови для існування закулісного політичного життя. Ба­гато питань в Італії вирішувалося таємно — у партійних канцеляріях або в результаті міжпартійних переговорів. Відсутність відкритості при обговоренні важливих фінансових питань (державні витрати, податки, субсидії та ін.) сприяла розвитку корупції і, відповідно, зростанню впливу італійської мафії.

Мафія, як організація, виникла на Сицилії у середні віки для самозахисту селян. Кожен, хто вступав до неї, повинен був служити мафії, коритися «батькові» і мовчати. За порушення цих правил загрожувала смерть. Така форма стала незамінною для створених пізніше у різних країнах організованих злочинних груп. В Італії мафія, злившись з корумпованими елементами, стала винятково могутньою, небезпечною силою.



У 1980—1990-ті рр. державні інститути Італії переживали глибоку кризу, яка посилювалась значним державним дефіцитом і неєфективністю державного сектору економіки. Кризу влади намагався долати п'ятипартійний уряд лідера ІСП Беттіно Краксі. Він здійснив реформи в дусі консервативної революції, значні зусилля спрямув на боротьбу з мафією та обмеження привілеїв католицької церкви. Але подолати кризу йому так і не вдалося.

У лютому 1992 р. в Італії розгорнулася широкомасштабна кампанія «Чисті руки», спрямована проти мафіозних структур. У ході цієї операції було виявлено численні факти корупції у вищих бшелонах влади і серед керівництва головних політичних партій (яскравим прикладом став скандал, пов'язаний з хабарництвом у Мілані в 1992 р.). У наступні два роки під слідством опинилися лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутат, сенатор, підприємці, загалом понад 2 тис, осіб. Майже вся верхівка італійського суспільства, традиційні політичні партії були дискредитовані.




Зверніть увагу!

Про корумпованість вищих ешелонів влади країни було відомо дав­но. Але в умовах «холодної війни», коли італійські владні структури протистояли найчисленнішій комуністичній партії Європи — ІКП, на ці «гріхи» правоохоронні органи, союзники Італії заплющували очі. По закінченні «холодної війни» ці мотиви зникли, і судова система Італії вдалась до рішучих дій у боротьбі з корупцією.



Італія опинилася перед необхідністю проведення глибоких ре­форм. У 1993 р. на референдумі італійці висловилися за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це поклало початок реформуванню італійського політичного життя. Реформи привели до встановлення Другої республіки в Італії. У 1994 р. відбулися вибори на новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил у країні. На виборах отримали перемогу принципово нові й раніше неві­домі політичні партії, які об'єдналися у блок «Полюс свободи»: «Уперед, Італіє!» під керівництвом мільйонера Сільвіо Берлусконі (медіа-магнат); «Ліга Півночі» під керівництвом прихильника ідеї перетворення Італії на федеративну державу Умберто Боссі; «Національний Альянс» — об'єднання націоналістичних і правих партій на чолі з Джанфранко Фіні. Ліві партії (колишні прихильники комуністів і соціалістів), що об'єдналися в Альянс прогресивних сил, зазнали поразки. Проте перемога правих була не тривалою, їх блок розпався, і С. Берлусконі подав у відставку. Наступний уряд Італії очолив фінансист, безпартійний, Ламберто Діні. Головне завдання уряду полягало в забезпеченні фінансового оздоровлення країни. Проте і цей безпартійний уряд технократів протримався недовго. У 1996 р. відбулися чергові вибори, на яких переміг лівоцентристський блок «Оливкове дерево». За період правління лівої коаліції (1996—2001 рр.) на чолі з прем'єрами Р. Проді, а з 1998 р. М. Д'Алема було досягнуто вагомих результатів: проведено приватизацію державного сектору економіки, оздоровлено фінанси, значно скорочено безробіття, проведено реформи збройних сил (скасовано загальну військову повинність). У ці роки Італія брала активну участь у європейській інтеграції. Проте значна частина обіцяних соціальних реформ залишилась на папері. Негативний вплив на розвиток країни справила війна на Балканах (біженці, скорочення експорту). Змінилося ставлення громадської думки до операції «Чисті руки». Усе це сприяло повороту до політики правих партій. На виборах 2001 р. перемагає блок правих партій «Дім свободи», очолюваний С. Берлусконі. У своїй політиці праві взяли курс на поглиблення європейської інтеграції та реформу­вання системи соціального законодавства.
4. Українсько-італійські відносини

Після краху комуністичного боку Італія налагоджує тісні звз­ки зі східноєвропейськими країнами, зокрема з Україною. Вона надає допомогу Україні через такі структури, як Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський Союз та ін. У травні 1995 р. президент України Л. Кучма відвідав Італію з офі­ційним візитом, під час якого було підписано Договір про друж­бу і співробітництво між Україною та Італією. Обидві країни активно співпрацюють у
створенні нової системи колективної безпеки в Європі.

У лютому 1997 р. з державним візитом в Україні побував прем'єр-міністр Італії Р. Проді. Під час візиту сторони обгово­рювали проблеми розширення взаємовигідного економічного співробітництва, створення спільних підприємств, умов інвесту­вання італійського капіталу в економіку України. На сучасному етапі існують значні можливості для покращення стосунків між нашими державами



Запитання і завдання на закріплення.

  1. Яка партія домінувала в політичному житті Італії у повоєнні роки? Чим це було зумовлено?

  2. Яка опозиційна партія Італії була головною у повоєнні роки?

  3. Чим була зумовлена могутність італійських комуністів?

  4. За що було вбито Альдо Моро?

  5. Охарактеризуйте особливості політичного життя в Італії в 1960—1980-ті рр.

  6. Які причини політичної кризи в країні в 1990-ті рр.? Як її було подолано?


III. ПІДСУМКИ УРОКУ

У другій половині XX ст. Італія пройшла складний шлях подо­лання фашистського минулого. Завдяки наполегливості політичної еліти Італія стала однією з провідних країн Західної Європи, членом «великої вісімки». У 1950—1960-ті рр. у розвитку економіки країни спостерігалося стрімке економічне піднесення. Найбільш складною проблемою для країни була корупція — вагомий чинник політичного життя, що сприяла процвітанню організованої злочинності (мафії). 1990-ті рр. стали періодом розгортання широкомасштабної боротьби з корупцією. Відбулися кардинальні зміни і в політичному житті країни, що дало підстави вважати, що в Італії встановилася Друга республіка (початок 1990-х рр.).


IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

    1. Опрацюйте текст підручника: [§ 16].

    2. Підготуйтеся до уроку тематичного оцінювання. [§ 12-16].






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка