Тема державне регулювання страхової діяльності



Скачати 242.75 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір242.75 Kb.
Тема 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності

2.2. Реалізація державної політики у сфері страхування

2.3. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні

2.4. Ліцензування страхової діяльності та контроль за її проведенням

Базові поняття: державний нагляд, державне регулювання, форми і методи державного регулювання, прямі методи регулювання, непрямі методи регулювання, наглядовий орган, ліцензування страхової діяльності, реєстрація страховиків, ліквідація страховиків, реорганізація страховиків.

2.1. Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на забезпечення формування і розвитку ринку страхових послуг, який ефективно функціонує, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників, та дотримання вимог законодавства України про страхування.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:

1) захистом страхувальника;

2) економічною політикою, що проводиться державою.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

— пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

— законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);

— здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі та непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.

Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: 1) законодавчої бази та 2) нагляду за страховою діяльністю.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

1. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:

— загального законодавства;

— спеціалізованого страхового законодавства;

— підзаконних актів.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені в Конституції України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю.

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 р. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, який введений у дію з 1 січня 2004 р.

Закон визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

1. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.

2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2001 р.

3. Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року" та ін.

Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші законодавчі норми.

Так, склад податків, які сплачуються страховиками, визначається Законами України "Про систему оподаткування" і "Про оподаткування прибутку підприємств", а порядок їх сплати — відповідними наказами, інструкціями Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України.

Нормативні документи міністерств та відомств регулюють діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

2. Система заходів прямого державного регулювання включає:

1) реєстрацію страхових компаній;

2) видачу ліцензій на проведення певних видів страхування;

3) здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України".

Єдиний державний реєстр страховиків України — це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений у Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.

Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить напрям розвитку страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем у державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів, тим самим вирішуючи інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.

Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:

— страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава — за зобов'язаннями страховика;

— не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;

— держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;

— утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.


2.2. Реалізація державної політики у сфері страхування


Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування мають здійснюватися відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава має сприяти цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

Визначальними чинниками реформування страхового ринку України є:

— законодавчі засади, що регламентують функціонування фінансового та страхового ринків України;

— економічна програма, проголошена в щорічних Посланнях Президента України до Верховної Ради України;

— прийнятні для України світові аналоги розвитку страхової справи, що сприяють позитивному розв'язанню проблем у цій сфері;

— власний досвід розвитку й функціонування страхового ринку.

В основу розвитку страхового ринку України покладено такі принципи:

— вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;

— захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбаченими Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

— вільний вибір страховика;

— прозорість діяльності учасників страхового ринку;

— уніфікація процедур страхування;

— використання міжнародного досвіду;

— державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяльності страховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;

— невтручання органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;

— рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

— функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

Законодавче забезпечення страхової діяльності визначає правила й механізми функціонування та розвитку страхового ринку в Україні та потребує істотного вдосконалення щодо:

— приведення Закону України "Про страхування" у відповідність до законодавства Європейського Союзу й національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, забезпечення максимального захисту страхових резервів через упровадження спеціальних державних інвестиційних програм;

— розроблення проекту Закону України "Про договір страхування" з метою уніфікації форм страхових договорів;

— передбачення участі страховиків, які отримали ліцензію на здійснення страхування життя, у системі недержавного пенсійного забезпечення;

— розроблення та впровадження спеціалізованих програм страхування майнових та фінансових ризиків, відповідальності суб'єктів малого підприємництва та суб'єктів господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції.

Вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності, державний нагляд за страховою діяльністю мають бути спрямовані на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород. Цього можна досягти такими способами:

— запровадженням поточного нагляду за фінансовим станом страховиків та страхових брокерів через здійснення контролю за фінансовою звітністю;

— удосконаленням технології ліцензування страховиків, у тому числі за рахунок уведення більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування;

— опрацюванням економічно обґрунтованих нормативів діяльності страховиків та страхових посередників, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи;

— розширенням прав та підвищенням оперативності спеціально уповноваженого органу в справах державного нагляду за страховою діяльністю тощо.

Із метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

- упровадити нові ефективні та привабливі для населення форми фінансових послуг, зокрема, такі, як надання кредитів під заставу страхових полісів та ін.;

— інформувати населення через засоби масової інформації про стан страхового ринку й рівень державного контролю за його діяльністю;

— проводити роз'яснювальну роботу про необхідність й економічну доцільність страхування.

Перспективи розвитку страхової галузі, збільшення обсягу страхових платежів вимагатиме додаткового збільшення чисельності працівників на ринку страхування, залучення до роботи висококваліфікованих фахівців (менеджерів, актуаріїв, брокерів, страхових експертів, фінансових аналітиків, бухгалтерів, юристів тощо), добре обізнаних із теорією та провідною технологією страхування. У зв'язку з цим передбачено:

— визначити кваліфікаційні вимоги до працівників страховиків та страхових посередників;

— розробити державну цільову програму проведення науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовки фахівців для страхового ринку;

— утворити центр розвитку страхування.

Зростання попиту на страхові послуги, активна державна підтримка страхування, розвиток інфраструктури ринку страхування мають сприяти підвищенню інвестиційного потенціалу страхового ринку за рахунок збільшення розміру страхових резервів.


2.3. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні


Страховий нагляд за діяльністю суб'єктів страхових відносин у кожній країні забезпечує відповідна система органів з нагляду за страховою діяльністю. Так, у Росії створена Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, у Латвії — Державна страхова інспекція, у Франції — Комісія з контролю за страхуванням, в Італії — Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній, у Нідерландах — Палата страхових справ тощо.

Зазначимо, що в Україні до 2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укретрахнагляд), який був створений згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1993 р. з метою забезпечення реалізації державної страхової політики. Комітет підпорядковувався Кабінету Міністрів України.

З 2000 р. і до прийняття нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. регулюванням страхової діяльності займався Департамент фінансових установ та ринків, який було створено при Міністерстві фінансів України. Структурні підрозділи Департаменту займались загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем за небанківськими фінансовими установами, кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється уповноваженим органом та його органами на місцях.

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.

Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень уповноважений орган організовує виконання актів законодавства та систематично контролює їхню реалізацію.

Основними завданнями уповноваженого органу у сфері страхування є:

1) розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

2) проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

3) регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

4) проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків;

5) участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань виконує такі основні функції (рис. 6.1):

— веде Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та Державний реєстр страхових та перестрахових брокерів;

— видає ліцензії страховикам на здійснення страхової діяльності та проводить перевірки їх відповідності виданій ліцензії;

— видає свідоцтва про включення страхових та перестрахових брокерів до Державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проводить перевірки щодо додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні та достовірності їхньої звітності;

— проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;

— у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;

— розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

— узагальнює практику страхової діяльності та посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції відносно розвитку й удосконалення законодавства України про страхову та посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

— у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

— контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

— забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;

— визначає правила формування, обліку і розміщення страхових резервів та показники звітності;

— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;

— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— у визначеному законодавством порядку проводить і координує навчання, підготовку та перепідготовку кадрів і встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;

— бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;

— роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції.



основні групи функції уповноваженого органу з нагляду за страховою діяльністю в україні

Законом України "Про страхування" (2001) визначено основні права уповноваженого органу, відповідно до яких він має право:

— одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян — інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;

- отримувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;

— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про вилучення страхового брокера з Державного реєстру страхових брокерів;

—- одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

— створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових брокерів;

— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

— одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з Державного реєстру фінансових установ. Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або Арбітражний суд;

— звертатися до Арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених чинним законодавством.

Посадові особи уповноваженого органу в разі розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Після 26 квітня 2003 р. спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 р.

Крім спеціального органу державного контролю, Постановою Кабінету Міністрів України в 1996 р. було створено Експертну раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів належать: Кабінет Міністрів України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Міністерство фінансів України.

До системи органів регулювання входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України — податкове регулювання, Антимонопольний комітет — антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва — регуляторна політика, Фонд державного майна України — управління частками державного майна, Господарський суд — розгляд спірних питань у страхуванні.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001), інститутами-регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку, визнані Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро. Національний ядерний страховий пул.

2.4. Ліцензування страхової діяльності та контроль за її проведенням


Ліцензування страхової діяльності є одним із головних методів регулювання процесу формування страхового ринку.

Основним призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.

Ліцензування страхової діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" № 1698 від 14 листопада 2000 р., на підставі Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфін-послуг 40 від 28 серпня 2003 р. та Змін до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг України №3433 від 25 січня 2005 р.

Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування. Ліцензії є безстроковими.

Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву, до якої додаються відповідні документи.

Заява подається за встановленою формою, в якій повинні бути вказані:

— найменування страховика (перестраховика) (повне та скорочене, якщо такс є);

— юридична адреса (місцезнаходження);

— форма та види страхової діяльності, щодо яких подані документи на ліцензування;

— місце здійснення страхової діяльності;

— розмір сплаченого статутного фонду;

— поточний рахунок, найменування та юридична адреса банку (банків), у якому (в яких) відкриті рахунки страховика.

Необхідні документи для одержання ліцензії, які подає страховик до уповноваженого органу разом із заявою:

— копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

— довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

— довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

— правила (умови) страхування;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

— інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту;

— інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Держфінпослуг;

— затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

— завірену заявником копію документів про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу.

Термін розгляду ліцензійної справи — ЗО днів з часу одержання всіх передбачених документів.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення Державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності від 16 лютого 2000 р.

Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію — цим контроль не вичерпується. Обов'язковим об'єктом контролю є поточна діяльність страхової компанії, що, передусім, контролюється на підставі звітності.

Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:

— комплексні перевірки страхових компаній;

— перевірки філій страхових компаній;

— камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;

— перевірки іншими контролюючими органами.

Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово — якщо необхідно — при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії.

Особлива увага нині приділяється контролю за:

— платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

— розміщенням страхових резервів;

— розробкою нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;

— реалізацією Концеції розвитку страхового ринку України до 2010 р.

Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є його фінансова надійність. Чинниками, які забезпечують фінансову надійність страховиків, є:

— розмір власних коштів страховика;

— правильно розраховані тарифні ставки;

— збалансований страховий портфель;

- величина страхових резервів, адекватна сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;

— розміщення страхових резервів;

— перестрахування.

Основними умовами забезпечення платоспроможності страховиків, відповідно до чинного Закону України "Про страхування", є:

— наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика:

— створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

— перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн евро, а страховика, який займається страхуванням життя (life-компаній), — 1,5 млн евро.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" N° 2774-IV від 7 липня 2005 р. (який набирає чинності через п'ять років після вступу України до Світової організації торгівлі), мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страхової компанії, що займається ризиковими видами страхування, встановлено у розмірі 1 млн евро, а для life-компанії — 10 млн євро.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя.

У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинно бути сплачено виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду.

Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Стосовно товариств із додатковою відповідальністю Закон лише вказує на необхідність створення ними статутного фонду, проте ніяк не визначає його розмір.

Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

При ліквідації страховика він виключається з Державного реєстру фінансових установ.



Може бути здійснено реорганізацію страховика шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Згідно зі ст. 13 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" під 12 липня 2001 p., реорганізація (ліквідація) страхових організацій здійснюється з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема, Законів України "Про страхування" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Виключення страховика з Державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Державний реєстр фінансових установ.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка