Тема №2 поняття адвокатури, її завдання, організаційні форми, види І принципи адвокатської діяльності



Скачати 454.53 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації15.04.2016
Розмір454.53 Kb.
1   2   3

Названi права є забезпеченими тим надiйнiше, чим меншим є елемент власного розсуду слiдчого, прокурора, державного посадовця, суду в оцiнцi того, чи знаходяться дiї адвоката в межах, визначених законом. Критерiєм у вирiшеннi ними питання, чи використовується процесуальне право в його дiйсних межах, є закон, його вказiвки. Чим бiльш вони чiткi й повнi, чим бiльш послiдовно в них реалiзується iдея забезпечення прав i законних iнтересiв громадян, що беруть участь у процесi, тим бiльш надiйно є захищеними їх процесуальнi права та iнтереси. Визначаючи наперед позицiю слiдчого, прокурора, суду при вирiшеннi ними вiдповiдних питань такi вказiвки можуть захищати адвокатiв вiд порушення їхніх прав.

Згiдно ж із загальним правилом, адвокат дiє в межах свого права, якщо вiн використовує засоби захисту, передбаченi законом. У разi дотримання адвокатом норм, що визначають законнiсть застосованих ним засобiв реалiзацiї своїх прав i виконання своїх обов’язкiв, до нього не можуть бути застосованi заходи будь-якого впливу чи тиску. Саме про це й iде мова в «Основних положеннях про роль адвокатiв»: «Уряди забезпечують те, щоб юристи: а) могли виконувати всi свої професiйнi обов’язки в обстановцi, вiльнiй вiд погроз, перешкод, залякування чи невиправданого втручання... б) не зазнавали судового переслiдування й судових, адмiнiстративних, економiчних або iнших санкцiй за будь-я кi дiї, скоєнi у вiдповiдностi з визнаними професiйними обов’язками, нормами та етикою, а також погроз такого переслiдування й санкцiй». Дiяльнiсть адвокатiв має публічно-правовий характер. Глибокою помилкою було б уявлення про права адвоката як про засоби, необхiднi лише йому самому. Права адвокатiв є необхiдними також усьому суспiльству в цiлому, бо вони сприяють повнотi, всебiчностi, об’єктивностi судочинства, встановленню iстини, досягненню на цiй основi успiху в охороні прав і свобод людини.

Таким чином, пiд правовими гарантiями адвокатської дiяльностi належить розумiти правовi засоби, якi закрiплені в нормах права і мають предметом свого впливу права та обов’язки адвоката, забезпечують їх реалiзацiю, захист i вiдновлення в разi порушення. На наш погляд, ці ознаки мають права та обов’язки адвокатiв, процесуальна форма здійснення адвокатської діяльності, правові санкцiї, що можуть бути застосовані як до самих адвокатів, так і до інших суб»єктів реалізації гарантій адвокатської діяльності.

Поняття структури правових гарантiй дiяльностi адвокатiв розкриває внутрiшнiй статичний аспект цього iнституту. Воно дозволяє побачити виходи, якi не є шляхами гарантуючого впливу, виявити канали «зчеплення» подiбних гарантiй з iншими правовими явищами, проаналiзувати їх взаємодiю. Структуру подiбних гарантiй необхiдно вiдрiзняти вiд системи правових гарантiй адвокатської дiяльностi, бо остання вiдображає видову рiзноманiтнiсть гарантуючих засобiв, що вживаються у правовому регулюваннi адвокатської дiяльностi.

Як вже зазначалось вище, ознакам, притаманним правовим гарантiям адвокатської дiяльностi, вiдповiдають права i обов’язки самих адвокатiв, процесуальна форма здiйснення адвокатами своїх прав i обов’язкiв, i правові санкцiї, що вживаються в разi порушення прав адвокатiв або невиконання адвокатами своїх обов’язкiв.

Таким чином, ми бачимо, що вищеперелiченi елементи структури правових гарантiй адвокатської дiяльностi кожний окремо i у своїй сукупностi гарантують дотримання прав i виконання обов’язкiв адвокатiв у їх дiяльностi.

Переходячи до питання про систему правових гарантiй дiяльностi адвокатiв, треба вiдзначити, що ця система складається з двох видiв правових гарантiй: гарантiй-умов i гарантiй-засобiв.

1. Правовi гарантiї-умови – це гарантiї адвокатської дiяльностi, якi безпосередньо своїм iснуванням зумовлюють можливiсть їх здiйснення. Як ми з’ясували ранiше, цiй ознацi вiдповiдають складовi елементи структури правових гарантiй адвокатської дiяльностi, якi вже з самої своєї природи є гарантiями прав i обов’язкiв адвокатiв. Тобто, правовi гарантiї-умови – це права i обов’язки адвокатiв, процесуальна форма здiйснення адвокатами своїх прав i обов’язкiв, i правові санкцiї, що вживаються в разi порушення прав адвокатiв або невиконання адвокатами своїх обов’язкiв.

2. Правовi гарантiї-засоби – це гарантiї адвокатської дiяльностi, якi складають i визначають механiзм реалiзацiї, процес здiйснення правових гарантiй-умов. Складовими ж елементами подiбного механiзму реалiзацiї правових гарантiй адвокатської дiяльностi виступають: а) правова форма закрiплення цих гарантiй. Ця форма дозволяє мовою законiв, інших нормативних актiв виразити права адвокатiв, їх обов’язки, визначити процесуальну форму здійснення адвокатами своїх прав та обов»язків, вказати необхiднi правові санкцiї; б) дiяльнiсть суб’єктів реалізації гарантій адвокатської діяльності, в ходi якої здiйснюються права адвокатiв, виконуються ними їх обов’язки, запроваджуються в життя норми, що визначають порядок здійснення адвокатської діяльності, вживаються рiзнi правові санкцiї; в) суб’єкти реалiзацiї правових гарантiй дiяльностi адвокатiв, тобто юридичнi та фiзичнi особи, які у той чи iнший спосiб є пов»язаними із адвокатською діяльністю.

Розглядаючи питання про правовi гарантiї адвокатської дiяльностi, все ж таки хотiлося б згадати i той факт, що крiм спецiальних, правових гарантiй дiяльностi адвокатiв iснують фактори загального характеру, якi своїм iснуванням справляють певний вплив на гарантованiсть правового статусу адвоката. До таких загальних гарантiй вiдносяться соцiально-економiчнi, полiтичнi та iдеологiчнi умови життя суспiльства. I юридичнi, i загальнi гарантiї знаходяться у нерозривнiй єдностi.

У Римi, який вважається класичною країною адвокатури, початкове судове представництво було вiдбиттям аристократичного устрою держави: багатi та знатнi громадяни-патрони подавали судову допомогу своїм пiдвладним клiєнтам. Лише подальший розвиток привiв до падiння цiєї монополiї судового захисту, i в республiканськiм Римi розвилася поступово адвокатура як вiльна професiя, доступна кожному громадяниновi.

У феодальнiй Францiї, наприклад, Францiї часiв «Великого кримiнального ордонансу» (1670 р.), коли в повному розквiтi знаходилося розшукове, таємне провадження кримiнальних справ про злочини, скоєні проти Бога й короля, представництво при суворо особистому характерi процесу не допускалось. У кримiнальних справах цього правила дотримувалися навiть тодi, коли в цивільному процесi широко допускалась участь представникiв.

В буржуазнiй же Англiї участь захисника у кримiнальних справах була допущена в разi обвинувачення в державнiй зрадi лише в 1695 роцi. Потiм судова практика поступово поширила це право обвинуваченого на iншi кримiнальнi справи, але узаконене воно було лише в 1836 р.

Особливо загострилась боротьба за допущення захисника на досудове слiдство в 90–х рр. ХІХ ст. як частина загальної боротьби за демократичнi права громадян. Свiтової слави набула справа безвинно засудженого вiйськовим судом у Франції капiтана Дрейфуса. У розпалi цього руху було, нарештi, прийнято у Франції закон про допущення захисника до участi у досудовому слiдствi. Згiдно з законом від 8 грудня 1897 р. захисник міг бути допущений пiсля першого допиту обвинуваченого. Однак участь його у досудовому слiдствi була досить обмеженою. Вiн міг бути присутнiм лише пiд час тих дiй слiдства, в яких брав участь обвинувачений, тобто пiд час допиту обвинуваченого та очної ставки його з iншими учасниками процесу. Про призначення кожної такої слідчої дiї захисника повинен був сповiстити слiдчий суддя не пiзнiше, нiж за 24 години, i захисник міг ознайомитись до початку вказаної дiї з матерiалами справи. Без дозволу слiдчого суддi захисник не мав права ставити запитання учасникам названих слідчих дiй. Вiн міг отримувати особистi побачення зi своїм пiдзахисним для консультацiй та складати вiд його iменi заяви та скарги на дiї слiдчого суддi. Захисниковi також повиннi були повiдомлятись найважливiшi постанови слiдчого суддi з питання про змiну запобіжного заходу, закiнчення слiдства тощо. Таким чином, допущення захисника до участi в досудовому слiдствi не перетворило цiєї стадiї процесу у змагальну. Воно встановило лише можливiсть контролю з боку захисника за дотриманням слiдчим суддєю гарантованих законом прав обвинуваченого.

Як показав досвiд, прийняття закону 1897 року не зробило скiльки–небудь помiтного впливу на посилення реальних гарантiй прав обвинуваченого в цiй стадiї процесу. Автор спецiальної роботи про долю процесуальних гарантiй особистої свободи у Францiї М.М. Полянський пiдвiв пiдсумки висловлюванням французьких теоретикiв i практикiв iз цього питання. Скоро суддi й адвокати прийшли до мовчазної згоди, що забезпечувала «найповнiшу гармонiю» у їх вiдносинах. Слiдчi суддi виконували формальнiсть призначення захисникiв, а захисники ставились до своїх обов’язкiв досить недбало. Iнодi самi суддi пiдказували адвокатам тi чи iншi зауваження, якi тi могли б зробити. Це викликало недовiру в обвинувачених, якi схильнi були в таких випадках бачити в адвокатi спiльника суддi, що мучив їх допитом. Тому вже скоро почались масовi вiдмови обвинувачених вiд захисникiв на досудовому слiдствi. Деякi критики закону від 8 грудня 1897 року стверджували навiть, що він, продиктований нiбито «найчистiшими демократичними iдеями», «повинен, очевидно, служити тiльки багатiям та спритникам».

Наводячи подiбнi висловлювання про закон, прийнятий у кiнцi XIX сторiччя, хотiлося б переслiдувати суто iсторичний iнтерес. Але й тепер, на початку XXІ сторiччя, на жаль, для правового становища адвоката в нашiй країнi цi висловлювання є, як i ранiш, актуальними, мабуть, як нiколи.

Таким чином, ми бачимо, що на гарантованiсть адвокатської дiяльностi неабиякий вплив роблять не лише юридичнi, але й полiтичнi умови iснування адвокатури в суспiльствi. Справедливим здається зроблене в цьому зв’язку зауваження О.М. Яковлєва: «Скажи менi, яким є правосуддя в цiй країнi, i я скажу, яким є її полiтичний режим».



Розглядаючи ж питання безпосередньо про юридичнi гарантiї адвокатської дiяльностi, ми також можемо дійти висновку про те, що можливою є їх класифiкацiя за рiзними підставами. Вказанi гарантiї можна класифiкувати: 1) за цiлеспрямованiстю: превентивнi, припиняючi, вiдновлювальні, каральнi; 2) за суб’єктами виконання гарантiй: парламентськi, президентськi, судовi, прокурорськi, слідчі, посадові, адвокатськi; 3) за онтологiчним статусом у правовiй системi: нормативно-документальнi, iндивiдуально-документальнi, дiяльнiснi; 4) за видами правових норм, якi забезпечують подiбнi гарантiї: конституцiйнi, процесуальнi, матерiальнi. Можуть iснувати i мiжнародно-правовi гарантiї дiяльностi адвокатiв. Наприклад, «Основнi принципи щодо ролi адвокатiв», у яких закрiпленi гарантiї адвокатської дiяльностi i виконання яких є обов’язковим для всiх країн-членiв ООН.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка