Тема 13 соціологія конфлікту



Скачати 377.62 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір377.62 Kb.
ТЕМА 13

СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ
Конфлікти є невід'ємнім елементом соціальної взаємодії. У різні епохи різноманітні конфлікти охоплювали цілі континенти , країни і народи, супроводжували формування та розвиток держав, соціальних спільнот та? інституцій, життя окремих людей. Водночас люди завжди мріяли про безконфліктне суспільство, створювали його різноманітні теоретичні моделі, прагнули втілити їх у життя. Не випадково дослідженню причин виникнення конфліктів, способів їх розв'язання та запобігання присвячено чимало праць філософів, соціологів, економістів, політологів, фахівців у галузі менеджменту. Накопичені знання та навики дозволяють правильно виявляти причини конфліктів, здійснювати ефективний управлінський вплив на процеси їх протікання та розв'язання.
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
13.1.Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції у суспільстві.

13.2. Історія становлення соціології конфлікту. Сучасні соціологічні теорії конфлікту.

13.3. Структура та динамічні показники конфліктів.

13.4. Причини і умови виникнення конфліктів.

13.5. Управління соціальними конфліктами.

13.6. Соціальні конфлікти в Україні на сучасному етапі.
13.1. Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції у суспільстві
Будь-яке суспільство зазнає соціальних змін і внаслідок цього щоразу переживає соціальні конфлікти.

Р. Дорендорф

Термін "конфлікт" (від латинського coпflictus) буквально означає "зіткнення". Тому під конфліктом традиційно розуміють певні протиріччя, антагонізми, колізії, що пов'язані із суперечливим перетином прагнень, інтересів, поглядів окремих людей чи соціальних груп. Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати," що їхні інтереси, потреби, цілі віє можуть бути задоволеними у разі збереження Існуючої системи соціальних відносин і починають діяти так, аби змінити ситуацію. Залежно від змісту, характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, послаблюватися, або розв'язуватись.


Отже, конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.

Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди або певні соціальні групи та спільноти. Соціальна природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет. Безконфліктного розвитку соціальних систем (від суспільства до особистості) не існує, тому, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у рамках спеціальної соціологічної теорії - соціології конфлікту.

Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв'язання соціальних конфліктів. Соціологія конфліктів зосереджує свою увагу на дослідженні соціальної природи та структури конфлікту, причин та умов виникнення, механізмів, попередження та подолання конфліктів, можливостей їх. прогнозування. Значний інтерес для соціології становлять також питання типології та класифікації конфліктів, з'ясування їх ролі у функціонуванні соціальних систем. Коло зазначених та інших проблем і становить предмет соціології конфлікту.

Увага!

Конфлікти є повсякденним і природним явищем суспільного життя, його невід'ємним атрибутом. Конфлікти є джерелом змін, що відбуваються у суспільстві, розвиток якого є безперервним процесом виникнення та розв'язання різноманітних суперечностей особистостей та соціальних груп. Саме внаслідок конфліктів суспільні відносини стають більш мобільними, динамічними, здатними до модернізації та оновлення, адже відкидаються віджилі норми мислення та поведінки людей.

Предмет соціології конфлікту: з'ясування соціальної природи та сутності конфліктів, принципів їх діагностики; соціологічний аналіз конфліктів, їх типологія та класифікація; визначення способів подолання та механізмів управління соціальними конфліктами.

Не можна підганяти всі конфлікти під єдину універсальну схему. Є конфлікти сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розрахувати можна тільки на перемогу; дебати, де можливі сварки, маневри і обидві сторони можуть розрахувати на компроміс; ігри, коли обидві сторони діють в рамках одних і тих же правил.

А. Раппокорт


Це не означає, звичайно, що конфлікти мають лише позитивне значення і не можуть виконувати деструктивну для розвитку особистості чи суспільства роль. Саме тому соціологія конфлікту акцентує увагу на необхідності створення таких суспільних умов і пошуку таких форм соціальної взаємодії, у яких конфліктне зіткнення мало б культурний, цивілізований та гуманний характер.

Які ж конкретно функції виконують конфлікти у житті суспільства?

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну - виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп;

регулюючу - конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

інтегративну - участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об'єднанні своїх зусиль

інноваційну - конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, € джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну - пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

соціально-психологічну - конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їх інтенсивності.

Водночас конфлікти можуть бути деструктивними, вони посилюють нестабільність соціальної системи, порушують її нормальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

дестабілізуючу - деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв'язання існуючих проблем;

надлишково-витратну - конфлікти, як правило, потребують додаткових матеріальних, часових, моральних, зокрема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуючу - конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

Величезне розмаїття конфліктів, Що повсякчас виникають у нашому житті, надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Серед соціологів немає одностайності щодо класифікації конфліктів, однак більшість з них виділяє такі види конфліктів: за способом розв'язання - насильницькі або ненасильницькі; за сферою розгортання - політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні, сімейно-побутові, ідеологічні, соціокультурні тощо; за напрямкам впишу - вертикальні та горизонтальні, залежно від характеру соціальних зв'язків між суб'єктами конфлікту; за ступенем виявлення - відкриті та приховані; за суб'єктами - внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові, між малими та великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні; за наслідками - конструктивні та деструктивні; за мотивацією - конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок за масштабами - глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні; за формою - прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна)

Один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство чимало і нових суб'єктів. Наприклад, конфлікт з приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому, і навіть на міждержавному рівні.
13.2. Історія становлення соціології конфлікту. Сучасні соціологічні теорії конфлікту
Проблема природи конфліктів, причин та умов їх виникнення, способів попередження та розв'язання в усі часи цікавила вчених, філософів, державних та громадських діячів. Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньої грецьким філософам. Зокрема, Геракліт у своїх трактатах намагався обґрунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розвитку.

Все у світі народжується через ворожнечу. Єдиний закон, якому підкоряється все у Космосі – це війна, яка одних зробила рабами, інших вільними, одним визначила бути богами, іншим – людьми.


Геракліт


Цю думку у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимими у житті суспільства за умови, що їх санкціонує держава.

Великі гуманісти епохи Відродження Т. Мор, Е. Ротердамський, Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних конфліктів. Е. Ротердамський зазначав наявність логіки у протіканні конфлікту, звертав увагу на складність примиренця конфліктуючих сторін. Англійський філософ Ф. Бекон вперше всебічно проаналізував причини соціальних конфліктів, а також способи їх подолання.

У XVIII-XIX ст. різко критикують збройні конфлікти англійські демократи (Д. Прістлі), французькі просвітителі (Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо, Вольтер), німецькі філософи (І. Кант, Г. Гегель).

Головною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, поділ суспільства на багатих і бідних, тому держава повинна захищати інтереси усіх верств населення і у такий спосіб регулювати конфлікти.

Г. Гегель

Проблемі боротьби за існування присвячені дослідження англійського біолога Чарльза Дарвіна. Головна ідея еволюційної теорії полягала у тому, що розвиток живої природи відбувається за умов постійної боротьби за виживання. Ч. Дарвін обґрунтував механізм розвитку живої природи у вигляді природного відбору найбільш пристосованих для продовження життя видів.

Погляди Ч. Дарвіна у подальшому знайшли свій розвиток у різних галузях наукових досліджень, у тому числі - Й у деяких соціологічних та психологічних теоріях конфлікту. Зокрема юрист Л. Гумплович - один з найвідоміших представників соціального дарвінізму - наголошував на тому, що: конфлікти є сутністю соціального пpoгрecу; поділ суспільства на пануючих та підкорених є вічним; конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об'єднань.

Увага!

Внесок Гумпловича та інших представників соціал-дарвінізму - Г.Спенсера, Г.Ратценгофера - у розробку теорії конфлікту полягає в обґрунтуванні позитивної ролі соціальних конфліктів у вдосконаленні соціальних систем, накопиченні значної інформаційної бази про різноманітні соціальні конфлікти.

Засновником соціології конфлікту вважають німецького соціолога Г.Зіммеля, який увів термін "соціологія конфлікту" у науковий обіг.

Конфлікт поряд з авторитетом, підкоренням, співробітництвом, угодою – є однією з основних форм соціальної взаємодії, що сприяє соціальній інтеграції, зміцнює принципи та норми соціальної організації. Інтенсивність конфліктної взаємодії суттєво впливає на зміцнення групи, приналежність до якої захищає особистість. Систематичні, але неглибокі конфлікти призводять до посилення групової єдності, зміцнення норм групової поведінки.

Г. Зіммель


Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить соціологічна теорія К.Маркса. Визнаючи можливість, а за умов гострої класової боротьби - й необхідність соціальних конфліктів у суспільному житті, Маркс однак помилково вважав, що у майбутньому, коли буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва як основу антагоністичних суспільних відносин, розвиток суспільства матиме безконфліктний характер.

На початку XX століття соціологічна думка обґрунтувала систему фундаментальних ідей соціології конфлікту, які окреслили її Проблемне поле: конфлікт є нормальним соціальним явищем, оскільки природі самої людини притаманні біологічні, психологічні, соціальні та інші фактори, які неминуче породжують чисельні й різноманітні конфліктні ситуації; конфлікт виконує позитивні функції у процесі суспільного розвитку, сприяє утвердженню у суспільстві загальнозначущих соціальних норм та цінностей; протилежність між правлячою меншістю та керованою більшістю, яка є постійним джерелом конфліктів, є неминучою і вічною; існує залежність між економічними, політичними, соціокультурними змінами та конфліктними ситуаціями, що виникають внаслідок таких змін.

Своє подальше теоретичне обґрунтування соціологія конфлікту отримала у XX столітті, особливо у 50-і pp., коли у країнах Західної Європи та США почали посилюватись кризові явища. Всебічний соціологічний аналіз кризової ситуації, пошук шляхів запобігання її подальшого поглиблення, розв'язання існуючих суспільних протиріч призводить до появи таких фундаментальних теорій, як концепція позитивно-функціонального конфлікту Л.Козера, теорія конфліктної моделі суспільства Р.Дарендорфа та загальна теорія конфлікту К.Боулдінга.

Розвиваючи ідеї класиків соціології конфлікту, американський соціолог Л.Козер у роботах "Функції соціальних конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967) обґрунтовує свою теорію позиткіно-фуніщіонального конфлікту, де, на противагу домінуючій у той час концепції структурного функціоналізму, яка ґрунтувалась на ідеях гармонії, єдності та безконфліктного розвитку суспільства, доводить, що немає соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування соціальних систем та їх зміни. Стабільність суспільства, на його думку, залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин та типу зв'язків між ними. Чим більше конфліктів у суспільстві, тим складнішим є Його поділ на групи, тим важче розколоти суспільство на два антагоністичних табори, що апріорі загрожує його єдності. Отже, чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим міцнішою є соціальна єдність.

На думку Л.Козер постійним джерелом соціальних конфліктів є соціальна нерівність, що породжує напругу між індивідами і соціальними групами, зняття якої відбувається через різноманітні конфлікти.

Соціальний конфлікт – це боротьба за цінності та претензії на певний статус, владу та ресурси, у якій супротивники прагнуть нейтралізації, нанесення збитків або знищення один одного.

Л. Козер

Це визначення конфлікту є сьогодні найбільш розповсюдженим у західній соціології, а теорія Л.Козера фактично стала науковим обґрунтуванням моделі побудови суспільства "конфліктного функціоналізм). Вихідним принципом цієї твори є принцип ненасильницького розв'язання існуючих у суспільстві конфліктів. Проте, на думку Козера, ненасильницькі способи розв'язання конфліктів можуть бути ефективними лише у відкритих, демократичних суспільствах, де конфліктам дається вихід, що пом'якшує соціальну напругу. У тоталітарних, недемократичних суспільствах які Л. Козер називає "закритими" конфлікти можуть руйнувати соціальні зв'язки, призводити до революцій та інших соціальних потрясінь, отже, мають деструктивний характер.

У середині 60-х pp. XX століття з обґрунтуванням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву конфліктної моделі суспільства, виступив німецький соціолог Р.Дарендорф. Основні положення своєї теорії виклав у працях "Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільств (1959), "Елементи теорії соціального конфлікту" (1965), "Конфлікт і свобода" (1972) та ін. Будь-яке суспільство постійно соціальних змін, які породжують соціальні конфлікти. Головну причину конфліктів він, як і Л.Козер, також вбачає у нерівності соціальних позицій людей (наприклад, у розподілі власності та влади), що зумовлює відмінність їх інтересів і виникнення соціальних протиріч. Адже нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп та спільнот. Звідси - й протиріччя їх інтересів. Боротьба за володіння та розпорядження дефіцитними ресурсами, за лідерство, владу та престиж і зумовлюють неминучість конфліктів, які виступають як спосіб розв'язання протиріч.

Дарендорф розглядає конфлікти як джерело інновацій та соціальних змін, оскільки вони допомагають уникнути застою, консервації застарілих відносин, створюють у суспільстві постійну напругу, надають динаміки суспільним відносинам. За Дарендорфом, придушення конфлікту призводить до його загострення.

Той, хто вміє долати конфлікти шляхом їх визнання та регулювання, бере під свій контроль ритм історії. Той, хто упускає таку можливість, отримує цей ритм собі у супротивники.

Р. Дарендорф

На відміну від Л Козера, який вбачав у соціальних конфліктах суспільне благо і головне джерело поступального розвитку, а тому вважав, що слід свідомо стимулювати їх позитивні функції, Дарендорф стверджує, що конфлікти - це не благо, а реальність, неминучий наслідок соціальних протиріч. Тому головне завдання полягає у тому, щоби контролювати конфлікт: він повинен бути легалізованим, інституційованим, розвиватися і розв”язуватися за існуючими у суспільстві правилами.

Наступний етап дослідження соціальних конфліктів закономірно був пов'язаний з перенесенням акцентів з вивчення причин та ролі соціальних конфліктів у житті суспільства на дослідження їх загальних структурно-динамічних показників і характеристик. Така потреба була зумовлена необхідністю пошуку ефективних засобів регулювання соціальних конфліктів, а також відмінностями в емпіричних і теоретичних підходах до вивчення соціальних конфліктів, що склалися у рамках різних соціологічних шкіл. Це завдання блискуче вирішив відомий американський соціолог і економіст К. Боулдінг, який стояв біля витоків формування загальної теорії конфлікту. У праці "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963) він виходить з того, що більшість конфліктів мають спільні елементи і спільні риси у моделях свого розвитку, вивчення яких дає змогу зрозуміти феномен конфлікту у будь-якому конкретному вияві. Таке розуміння дає можливість суспільству ефективно контролювати і керувати розвитком конфліктів, передбачити їх можливі наслідки.

Ідеї Боулдінга отримали свій подальший розвиток у дослідженнях Л.Крісберга, одного з найавторитетніших дослідників соціальних конфліктів, автора наукової моделі соціального конфлікту як системи структурно-динамічних показників, що є методологічною основою діагностики і регулювання різноманітних соціальних конфліктів.

Суттєві зміни у концептуальному осмисленні конфліктів відбулися у 80-90-х роках минулого століття, коли у США та інших розвинутих країнах інтенсивно розпочався процес їх інституалізації - створення нормативно-правової бази процесу врегулювання соціальних конфліктів, який супроводжувався різким зростанням попиту на послуги різноманітних посередницьких та консультаційних агенств. Головним завданням соціальних досліджень стає розробка теорії і практичних технологій розв'язання соціальних конфліктів. Усвідомлення такого завдання відбувається не тільки у соціології, айв інших науках - соціальній психології, теорії міжнародних відносин. Ініціатором об'єднання зусиль представників різних наукових дисциплін стає Дж. Бертон - американський політик і дипломат, який очолив Центр аналітичного вивчення та розв'язання конфліктів Національного інституту миру при університеті Дж. Мейсона (Вірджинія).

Берген ставить за мету розробку загальної теорії розв'язання конфліктів на основі синтезу різноманітних класичних і сучасних концепцій конфлікту, теорії, яка може бути застосована на усіх рівнях соціальної взаємодії, від міжособистісного, до міжнародного. Спираючись, зокрема, на висновки теорії людських потреб, Дж.Бертон обґрунтовує положення про те, що головним джерелом усіх соціальних конфліктів є прагнення до задоволення базових потреб у безпеці, ідентичності, визнанні, свободі тощо, які властиві як окремому індивіду, так і соціальним трупам, суспільствам.

Принципи і підходи до аналізу і розв'язання конфліктів, запропоновані Дж. Бергеном : необхідність ґрунтовного аналізу базових потреб різних соціальних груп та ступеню їх задоволення існуючими соціальними нормами та інститутами; зосередження уваги на аналізі джерел виникнення конфліктів і способів їх усунення, а не на стримуванні або частковому врегулюванні без відповідних структурних змін соціальної системи; урахування при розробці рішення як найближчих, так і довгострокових наслідків з метою запобігання виникнення конфлікту у майбутньому.

* Теорія Дж. Бергена закладає основи нової дослідницької парадигми, яка передбачає розгляд конфлікту як багаторівневого феномену, елементами якого виступають, поряд із протиріччями у інтересах, цінностях і цілях, незадоволені базові потреби людей і соціальних груп, що дозволяє попереджувати виникнення конфліктів шляхом своєчасного розв'язання актуальних соціальних проблем. Становлення української конфліктології лише тільки відбувається, оскільки у радянські часи офіційна наука заперечувала наявність при соціалізмі антагоністичних протиріч, а отже - й підґрунтя для виникнення конфліктів. Відповідно й наукові дослідження конфліктологічної проблематики практично не проводились. Процеси демократизації та ринкового реформування вивели на поверхню конфліктний потенціал українського суспільства, яке знаходиться на шляху усвідомлення своїх дійсних потреб, інтересів, цінностей. Це потребує динамічного та інтенсивного розвитку українського конфліктознавства, активного продукування та розповсюдження конфліктологічних знань серед найширших верств населення,


13.3. Структура та динамічні показники конфліктів
Узагальнення та зіставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що будь-який конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

суб'єктів конфлікту;

стосунки між ними;

предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

соціальне середовище, у якому протікає.

Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.



Суб'єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) - це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб'єктів конфлікту допомагає з'ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв'язання.

Згідно К. Боулдінгу, суб'єктами конфлікту виступають або окремі індивіди, або соціальні групи та спільноти, що з них складаються. На цій підставі, за своїми суб'єктами, як вже зазначалося, можна виділити наступні види конфліктів: між окремими особистостями - міжособистісні; між окремою особистістю та групою - особистісно-групові; між групами - міжгрупові.

Окремим видом конфлікту за цією класифікацією можна вважати внутрішньоособистісний конфлікт, коли індивід немовби "роздвоюється" на протилежних суб'єктів і відчуває внутрішню боротьбу із самим собою за те, як йому діяти.

Для повної характеристики суб'єктів конфлікту недостатньо співвіднести (ідентифікувати) їх з тими чи іншими індивідами та групами. Необхідно також проаналізувати їх якісний та кількісний склад, рівень організації, обсяг ресурсів, а також здатність до ефективних дій в умовах конфліктного протиборства.



2. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Наприклад, у трудових та сімейних конфліктах конфліктуючі сторони пов'язані досить високою взаємозалежністю, а тому поводять себе зазвичай достатньо стримано, оскільки розуміють, що вимушені будуть спілкуватися і після завершення конфлікту. Якщо ж у суб'єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

За спостереженнями Л. Козера, якщо одна із конфліктуючих сторін має можливість оцінити силу протилежної сторони ще до початку розвитку конфлікту і визнає її достатньо високою, це може спонукати її намагатися врегулювати спірне питання неконфронтаційним шляхом. До того ж, співставлення сил дає можливість кожній із сторін обрати більш раціональні засоби досягнення поставлених цілей або взагалі відмовитись від подальшого "розкручування" конфлікту.



3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з'ясування його об'єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об'єктивною основою виникнення між ними конфліктних відносин.

.. Та сукупність характеристик об'єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого, і становить предмет конфлікту.

Загальновизнано, що основними об'єктами більшості соціальних конфліктів виступають ресурси, статус та цінності. До ресурсів відносять все те, що може бути ефективно використано для задоволення потреб суб'єкта, реалізації його інтересів та цілей - фінанси, техніка, технології, земля та її надра тощо (матеріальні ресурси), а також культура, наука, освіта та інші види духовних ресурсів.

На відміну від ресурсів, які переважно є засобом забезпечення нормальної життєдіяльності суб'єктів конфлікту, статус, як об'єкт боротьби між ними, є умовою її забезпечення. Саме від статусу залежить, яким - рівноправним або нерівноправним - буде положення суб'єкта у суспільстві, серед інших соціальних суб'єктів, наскільки вільними або примусовими будуть його взаємини з ними, у якій мірі буде збережене або принижене його почуття людської гідності.

Нарешті, цінності, які у даному випадку розуміються у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соціального суб'єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб'єкт, який гідний визнання та поваги інших суб'єктів. Конфлікти на ґрунті цінностей виникають, як правило, на ґрунті примусового нав'язування їх одним соціальним суб'єктом іншому.

Отже, поряд із з'ясуванням об'єкту конфлікту надзвичайно важливим є визначення власне предмету, тобто проблеми конфлікту (спірного питання або кола питань), яку суб'єкти прагнуть розв'язати вигідним для себе чином. Для аналізу предмету конфлікту надзвичайно важливим є використання таких показників, як глибина спірних питань, їх кількість та взаємозв'язок, їх значущість для кожного з учасників конфлікту, а також ступінь та характер їх усвідомлення даними учасниками.



4. Зовнішнє соціальне середовище має суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти у оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищу. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.

Якщо структурні елементи конфлікту виступають його статичними характеристиками, то динамічними показниками конфлікту прийнято вважати стадії розгортання конфлікту і процес його розвитку від однієї стадії до наступної.



Стадії розвитку конфлікту: конфліктна ситуація, коли формуються соціальні умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту, відбувається усвідомлення такого розходження соціальними суб'єктами, формулюються цілі кожного з них та шляхи їх досягнення; конфліктна взаємодія» в межах якої відбувається перша сутичка конфліктуючих сторін - інцидент, наступне поглиблення конфліктного протистояння - ескалація конфлікту та досягнення вищої точки напруги - кульмінації; завершення конфлікту або вихід з нього конфліктуючих сторін шляхом обраного однією або двома сторонами способу - насильства, примирення або розриву. Обрання такого способу залежить передусім від цілей конфліктуючих сторін, засобів їх досягнення, співвідношення Сил конфліктуючих сторін, а також ролі третьої сторони у конфлікті. Обмежені прагнення, як правило, підвищують ймовірність завершення конфлікту на компромісно-консенсусній основі. Ненасильницькі засоби сприяють завершенню конфлікту на консенсусній основі, водночас примус і насилля провокують розрив. Третя сторона може як змінити баланс сил на користь одного з учасників, так і відігравати нейтральну роль посередника, сприяючи завершенню конфлікту цивілізованими засобами.

До важливих характеристик конфлікту належать також наслідки конфлікту. Такі наслідки можуть бути відмінними

• для кожної з конфліктуючих сторін;

• для відносин між ними;

• для соціальної системи, якої ці наслідки торкаються.

Центральною ж проблемою аналізу наслідків конфлікту є з'ясування ступеня ймовірності виникнення нових конфліктних ситуацій, якщо результати завершеного конфлікту є нестабільними. Така ймовірність може бути послабленою або навіть вичерпаною за умов отримання сторонами додаткових компенсацій із сторонніх джерел, зміни групової структури конфліктуючих сторін (усунення колишніх лідерів, корегування цілей та позицій учасників конфлікту тощо), а також за перебігом певного часу після завершення конфлікту.


13.4. Причини й умови виникнення конфліктів
Соціологічний аналіз конфлікту як соціального явища передбачає виявлення його причин в їх системному зв'язку.

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій в ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задоволення своїх потреб у доходах, знаннях, інформації тощо. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення, і тих, хто змушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.



Увага!

Прагнення до всезагальної рівності не можна розглядати як благо, бо зумовлює зрівнялівку, згасання стимулів творчої діяльності та ініціативи. Неможливо повністю задовольнити потреби усіх бажаючих. Соціальна нерівність часто має позитивне значення, оскільки стимулює життєву енергію людей.

Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі - й статусних), на володіння якими висувають претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною є невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї, зокрема:

незбіжністю індивідуальних та суспільних цінностей;

неадекватністю очікувань, практичних намірів та вчинків людей;

нерозумінням людьми своїх вчинків один щодо одного;

непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у процесі комунікації;

нестачею або неякісністю інформації.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжені розходженнями - у поглядах або інтересах, хоча врешті-решт такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

* Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін - задумав обмеженості можливостей їх задоволення.

Вже побіжний огляд причин соціальних конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини справді призводять до виникнення конфліктів, а в інших - ні? Відповідь на це запитання пов'язана з обґрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту - аналізом умов виникнення конфлікту. Зазначені причини конфліктів існують об'єктивно, незалежно відводі та бажання учасників соціальної взаємодії. Вони є скоріше причинами ймовірних конфліктів, а ніж реальних. Проте, вони перетворюються на дійсні причини конфліктів конкретних суб'єктів якщо, коли стають на перешкоді їхніх інтересів. Тоді, поряд із причинами, актуальними стають і умови виникнення конфліктів.

Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктій стадії, зміст якої становить зростання соціальної напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соціальна напруга - психологічний стан людей, до початку конфлікту має латентний (прихований) характер. Взагалі певний рівень соціальної напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соціального організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.

Дослідження напруги в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації: високий рівень незадоволення населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними); посилення недовіри до офіційних структур влади та політичних лідерів; зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.

З трьох складових напруги (проблема - суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту. Однак переважає підтримка ненасильницьких способів його прояву: якщо такі акції, як збирання підписів або законна демонстрація, підтримують більше ніж 4/5 усього населення, то захоплення будівель дістає підтримку лише 1/10 частини населення форм протесту свідчить про наростання у суспільстві соціальної напруги.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволення існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними справедливими методами.

Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, врешті-решт - формування "образу ворога" та установки на боротьбу з ним. Якщо ці умови визріли, необхідний лише формальний привід для початку безпосереднього зіткнення сторін, переростання конфліктної ситуації у відкритий конфлікт. Таким приводом є інцидент.

Після інциденту можливі три варіанти поведінки конфліктуючих сторін: Сторони (сторона) прагнуть владнати існуючі протиріччя і знайти компроміс. Одна із сторін робить вигляд, начебто "нічого особливого не відбулося " (втеча від конфлікту). Інцидент стає початком відкритого протистояння і конфлікт проходить всі стадії свого розвитку.

13.5. Управління соціальними конфліктами
Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв'язання.

Умови розв'язання конфлікту: своєчасна і точна діагностика причт виникнення конфлікту, в ході якої виявляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цих сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана "ділова зона конфлікту"; взаємна зацікавленість сторін у подоланні Існуючих між ними протиріч. Це можливо лише та умови витання інтересів кожної із сторін, подолання недовіри одна до одної; спільного пошуку шляхів подолання конфліктів.

Розв'язання конфлікту - це повне або часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки у часників конфлікту.

Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складового процесу

управління конфліктами, який передбачає заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

Управління конфліктами - цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:

уникнення конфліктної взаємодії,

усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,

у разі їх виникнення - корегування поведінки учасників конфлікту для пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.

Увага!

Розробка технологій управління соціальними конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології спираються на використання апробованих практикою науково обґрунтованих методів розв'язання конфліктів.



Метод уникнення конфлікту дає змогу виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває припни, а, отже - і ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому. Застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, труднощів у формуванні лінії власної поведінки.

Метод переговори дає змогу уникнути насильницьких методів, зяяти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дають змогу розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва.

Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі Згода була б неможливою. Не випадково у складних соціальних конфліктах на Заході до посередництва залучаються найбільш авторитетні у світі люди - лауреати Нобелівської премії, видатні громадські та політичні діячі.

Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється відповідно до норм закону, зокрема й міжнародного права,

Використання зазначених методів або їх поєднання допомагає учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту - головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.



Стратегії виходу з конфлікту:

компроміс - часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони. Ефективний, коли учасники усвідомлюють рівність своїх прав, та обов'язків;

співробітництво - конструктивне розв'язання конфлікту на підставі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Найефективнішим є за умови сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для них обох;

домінування - задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення. Виправдане, коли запропоноване рішення є конструктивним, а часу для переконання опонента обмаль;

пристосування - вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.

Апробація зазначених методів та стратегій розв'язання конфліктів на практиці дозволила вченим сформулювати також принципи поведінки суб'єктів конфлікту, дотримання яких сприятиме прискоренню процесу його розв'язання.



Принципи поведінки суб’єктів конфлікту: предметом переговорів мають бути лише питання, що безпосередньо стосуються змісту конфлікту; всі учасники переговорів повинні демонструвати схильність до досягнення консенсусу; у процесі переговорів сторони повинні прагнути до зняття психологічної напруги; сторони мають демонструвати взаємоповагу та належний рівень культури спілкування; на переговорах їх учасники повинні прогнут* до створення атмосфери публічного обміну думками, відкрито і аргументовано аналізуючи позиції один одного.

Зрозуміло, що конфлікт набагато легше попередити, аніж розв'язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.



Профілактика конфліктів - сукупність напрямів, засобів та методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів.

Основні напрями діяльності з профілактики конфліктів: оптимізація організаційно-управлінських умов створеним та функціонування організацій як можливих причин виникнення конфліктів; корегування поведінки членів організації відповідно до загальноприйнятих в організації норм та правил; створення сприятливого соціально-психологічного клімату.

Засоби та методи запобігання конфліктів: переведення відкритого зіткнення у конструктивне співробітництво; функціональне розведення учасників конфліктної взаємодії, припинення їх спільної діяльності; чітке розмежування посадових повноважень; управління компетенцією співробітників шляхом підвищення кваліфікації, вдосконалення трудових навиків та навиків спілкування, залучення персоналу до прийняття управлінських рішень тощо.

Важливою складовою запобігання конфліктів є "навчання" співробітників правилам безконфліктні поведінки, дотримання яких зменшить ризик виникнення та поглиблення конфліктів в організації із суб'єктивних причин.



Правила безконфліктної поведінки: прагніть адекватно оцінити власну Поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій Своїх опонентів; спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента; уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокують включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вощу адресу» контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно; спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації; перевіряйте об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними.

Важливою проблемою управління конфліктами є їх інституалізація - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соціальної взаємодії. Наявність інституційних механізмів, які забезпечують проведення консультацій, переговорів, залучення третьої сторони, пошук взаємоприйнятних рішень, вивчення можливих альтернатив тощо є запорукою мирного, ненасильницького врегулювання конфліктів. Перспективи застосування примусу, насильства значно зростають, коли інституційні механізми незадіяні.

Поряд із закріпленням у суспільній свідомості певних правил і норм конфліктної поведінки інституалізація конфліктів також передбачає: закріплення на ментальному рівні образу конфлікту як нормального а не патологічного явища, його своєрідна легітимація у суспільній свідомості; визнання альтернативності соціальних позицій - політичних, соціально-економічних, духовно-ідеологічних, соціокультурних, національно-етнічних, релігійних тощо; розповсюдження загальновизнаних правил, норм конфліктної поведінки не тільки не дії суб'єктів конфліктів, а й їх закріплення у політико-правові культурі суспільства, держави; наявність або формування спеціальних інститутів регулювання соціальних конфліктів; біснування конституційних підходів до управління соціальними конфліктами.

Проте, за популярним серед політиків афоризмом, "стаття у конституції ще не відвернула жодного державного перевороту", і тому нормативно-правове регулювання соціальних конфліктів є необхідною, але не достатньою умовою їх успішного подолання. Найкращий результат, як свідчить практика, досягається за умови раціонального поєднання інституційних механізмів із апробованими соціальними технологіями, стратегіями та методами розв'язання конфліктів.

Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обґрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам. До таких методів, зокрема, належать:

метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого визначаються змістовні та просторово-часові параметри конфлікту, з'ясовуються його структурні елемент та характер зв 'язків між ними, встановлюється їх ієрархія;

метод системно-функціонального аналізу, який дозволяє зафіксувати зовнішні прояви конфлікту у суспільстві, його вплив на макро- і мікросередовище;

методи конкретних соціологічних досліджень, зокрема, метод вимірювання, за допомогою якого здійснюється регулярне вимірювання соціальної напруженості та It діагностика, методи збору та аналізу соціологічної інформації, що дозволяють узагальнити та систематизувати соціальні факти про розвиток конфлікту та поведінку Конфліктуючих сторін та інші.

У цілому ж, аналітичні зусилля соціологів спрямовані, насамперед, на те, щоби з'ясувати:

природу та сутність різноманітних соціальних конфліктів;

їх функції та механізм дії;

умови виникнення та способи попередження;

закономірності розвитку та фактори, що впливають на їх ескалацію та деескалацію;

можливості передбачення та шляхи врегулювання;

запропонувати "соціальні технології" розв'язання конфліктів, що є адекватними їх внутрішній природі, особливостям розгортання у наявному суспільному середовищі та специфіці особистісної та групової поведінки конфліктуючих сторін.
13.6. Соціальні конфлікти у сучасній Україні
Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за Неладу, статус і ресурси, Справа і сфери впливу найрізноманітних соціальних суб'єктів від владних структур центрального і регіонального рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм - від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, Асоціальних інститутів.

Провідною тенденцією розвитку соціальних процесів у сучасній Україні є наростання дезінтеграції традиційних соціальних структур та зв'язків і поступове формування якісно нового типу інтеграції і диференціації суспільства. Внаслідок глибоких економічних і соціальних перетворень від початку 90-х pp. . XX ст. суттєво змінилась соціальна структура українського суспільства, формуються його нові соціальні групи, зокрема, власників та підприємців. Значно зміцнились і такі групи, як номенклатурна бюрократія, представники "тіньового " бізнесу, фінансова олігархія. Водночас, інтенсивно відбувається маргіналізація суспільства і "декомпозиція" його соціальної структури. Посилюється розходження між її елементами у характері праці, розмірах доходів, рівні освіти тощо. Внаслідок цього зростає соціальна нерівність, яка є головним джерелом реальних та ймовірних соціальних конфліктів.

За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Йдеться про Неладу (законодавчу, виконавчу та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форму соціальних антагонізмів. Антагоністичного характеру, зокрема, набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі рівні соціального організму - класи, соціальні групи, соціальні інститути, суспільство у цілому.

Посилюється конфлікт новонародженого класу буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається навколо розподілу кредитів, механізмів приватизації, податкового законодавства. Наростають страйки шахтарів, працівників бюджетної сфери, організовані виступи трудящих у протест проти невиплати заробітної плати, заборгованостей з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали акції трудящих, пов'язані із відстоюванням свого права власності на майно підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше висувають політичні вимоги зміни існуючої системи влади, відставки уряду, переобрання президента України.

Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальні й політиці уряду і пов'язані з перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Більшість соціально-політичних конфліктів виникають з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери свого впливу. Тут домінують конфлікти між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою}, конфлікти між політичними партіями та блоками (як, наприклад, нинішній конфлікт між провладним блоком "За єдину Україну" та опозиційними політичними силами, представленими блоком "Наша Україна", Соціалістичною та Комуністичною партіями України та блоком Юлії Тимошенко), конфлікти між центральною та регіональною владою.

Суттєву роль у сучасній українській дійсності відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціально-орієнтованої стратегії, європейської інтеграції та проросійської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв'язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом проведення публічних дискусій, відкритого обговорення у засобах масової інформації, проведення референдумів з найбільш гострих проблем суспільного розвитку.

Увага!

Слід зазначити, що політичні конфлікти у сучасній Україні відіграють домінуючу роль, оскільки потреби, інтереси, цілі значної частини електорату не можуть бути реалізованими внаслідок фактичного усунення від важелів влади партій та політичних рухів що мають найбільшу підтримку виборців, І перебувають в опозиції до існуючої влади. Такий стан справ сприяє конфліктному розвиткові суспільно-політичної ситуації в Україні. Тому усім суб'єктам влади слід прагнути до пом'якшення умов протікання соціально-політичних конфліктів, пошуку компромісу, не допускати, щоб вони переростали у насильницькі дії тієї чи Іншої сторони.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що значна частина конфліктів, причини яких знаходяться поза політики, набуває політичного забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх вузькопартійних Інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. Найбільш ефективним шляхом вирішення існуючих тут конфліктів видасться їх інституалізація, переведення у правове русло, чітке дотримання їх учасниками букви і норми закону.

Отже, конфлікти у сучасній Україні поступово стають нормою суспільного життя, починають сприйматися суспільною свідомістю не як соціальна патологія, а як нормальне явище. Завдання полягає у тому, щоб навчитися ефективно ними управляти, розв'язуючи їх з найменшими для суспільства втратами.
Резюме
1.Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання а також способи попередження та розв'язання соціальних конфліктів. Предмет соціології конфлікту становить коло наукових проблем, пов'язаних із: з'ясуванням соціальної природи та сутності конфліктів; принципів їх діагностики та прогнозування; соціологічним аналізом конфліктів; їх типологією та класифікацією; визначенням способів та механізмів управління соціальними конфліктами.

2.Конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів. Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди або певні соціальні групи та спільноти.

3.Ролъ конфліктів у житті суспільства виявляється у їх функціях. До позитивних функцій конфліктів належать: соціально-діагностична, регулююча, інтегративна, інноваційна, комунікативна, соціально-психологічна.

4.Структурними елементами конфлікту є: суб’єкти конфлікту, відносини, що склалися між ними, предмет конфлікту (проблема, спірне питання), з приводу якого він виникає, а також соціальне середовище, у якому протікає.

5.У своєму розвитку конфлікт проходить такі стадії; виникнення конфліктної ситуації, конфліктна взаємодія (інцидент, ескалація і кульмінація) та завершення конфлікту.

6. Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення. Головними причинами соціальних конфліктів є соціальна нерівність, обмеженість ресурсів та розходження у поглядах та інтересах конфліктуючих сторін.

7. Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою: уникнення їх конфліктної взаємодії, усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів, а у разі їх виникнення - корегування поведінки учасників конфлікту для пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.

8.До методів розв'язання конфліктів належать: метод уникнення конфлікту, метод переговорів, метод використання посередництва та метод третейського розгляду. До стратегій виходу з конфлікту належать - компроміс, співробітництво, домінування та пристосування.

9.Інституалізація конфліктів - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соціальної взаємодії.
Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення
1. Що таке конфлікт?

2. Які види конфліктів існують?

3. Які функції конфлікти виконують у суспільстві?

4. Що вивчає соціологія конфлікту?

5. Як відбувалося становлення соціології конфлікту?

6. Які класичні теорії конфлікту Вам відомі?

7. У чому сутність сучасних концепцій конфлікту?

8. Які структурні елементи конфлікту виділяють у конфлікті?

9. Назвіть динамічні показники конфлікту.

10. Назвіть головні причини виникнення соціальних конфліктів.

11. На що спрямований процес управління соціальними конфліктами?

12. Які методи розв'язання конфлікту Вам відомі?

13. З'ясуйте значення поняття "стратегії виходу з конфлікту"?

14. Яких принципів мають дотримуватися у своїй поведінці конфліктуючі сторони?



15. Як Ви розумієте поняття "інституалізація конфліктів"?

16. Які соціальні конфлікти домінують в Україні?


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка