Тема №1 Вступ до соціології



Сторінка1/5
Дата конвертації24.04.2016
Розмір1.3 Mb.
  1   2   3   4   5


ТЕМА № 1

Вступ до соціології
1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сучасна соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість учених погоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктами соц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношення об`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери суспільства. Є різні визначення предмету соціології. У «Короткому словнику»: наука про закони становлення і розвитку суспільства загалом, соц. відносин та соц. спільнот. У «Соціологічному довіднику»: наука про закони й форми соц. життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соц. системах, спільнотах, інституціях, процесах. Конт вважав, що соц. - це позитивні знання про сусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предмет соц. - колективне в усіх його проявах. Ковалевський розгляд. соц. як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.

2. Сутність «соціального» як ключової соціологічної категорії

Центральним поняттям соц. є «соціальне». Осипов вважав, що соціальне - це сукупність будь-яких властивостей і особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в сусп., до явищ і процесів сусп. життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньо чи опосередковано. В процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соц. властивостей. У широкому розумінні «соціальне» означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому - тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соц. структурі сусп., відносинами між соц. групами та між людьми як представниками різних класів, націй тощо.

3. Особливості соціологічного знання, рівні його формування

Соціологія має свою структуру, що зумовлено її змістом і завданням. Передусім самі соц. знання мають 3 основних рівні:

1. Теоретична соц. (Створює теорії, концепції, парадигми, що розкривають універсальні закономірності й принципи побудови різних соц. систем, а також теорію випадкових і таких, що самоорганізуються, самоуправляються, соціальних процесів та явищ.

2. Теорії середнього рівня (покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих галузей соц. знання)

3. Емпірична соціологія (знаходить, визначає та узагальнює соц. факти)

Соціальні знання - це єдність теорії та соц. практики. Теорії та концепції, розроблені на найвищому рівні у сфері формування знань про соціальну реальність, становлять теоретичну фундаментальну соціологію. Теорії середнього рівня вивчають закономірності і випадковості розвитку і відтворення окремих соціальних спільностей (соц. міста, села). Сюди належать галузеві теорії, що розкривають закономірності, випадковості та механізми життєдіяльності соц. спільностей в окремих сферах (соц. праці, освіти, побуту), та теорії, що аналізують окремі елементи соц. механізму (теорії комунікації, соц. активності). Емпірична соц. вивчає, аналізує та узагальнює соц. факти. Вона використовує методи конкретних соц. досліджень (опитування, спостереження). Теоретичні та емпіричні знання тісно пов’язані. Теоретичні знання потрібні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпірична соц. забезпечує теоретичні розробки перевіреними й узагальненими соц. фактами.

4. Методи, якими користується соціологія. Особливості соц. підходу до вивчення суспільства

Методи в соціології - це спосіб здобуття, побудови та обґрунтування соц. знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соц. реальності. Соц. використовує дві основні групи методів:

Загальнонаукові (Діалектика, синергетика, історизм) 2. Специфічні (спостереження, опитування, експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів).

5. Сутність понять «соціальні відносини», «соціальне явище», «соціальний процес», «соціальний закон», їх взаємозв`язок

Соціальні відносини - це усталена система зв`язків між окремими людьми й соц. спільнотами, які беруть неоднакову участь в економ., політ. й духовному житті, мають різний соц. стан, спосіб життя, джерела і рівні доходів особистого споживання. Вони складаються з приводу місця й ролі людей в сусп., способу їх життя, умов існування. Вони формуються в процесі соц. діяльності.

Соціальне явище - це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи вчинок. Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соц. процесом. Соц. процес - це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соц. груп, окремих індивідів, тобто в соц. структурі. Це може бути серія соц. явищ, зв’язаних між собою структурними чи функціональними залежностями, які призводять до переходу певної соц. системи з одного стану в інший. Соц. процеси можуть характеризувати: зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій), взаємодію кількох індивідів (спілкування), внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, спільна праця).

Соціальний закон - це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв’язків соц. явищ і процесів, а передусім зв’язків між соц. діяльністю людей як спільноти та соц. діями окремих індивідів.

6. Соціальні закони, їх класифікація

Соц. закон - це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв’язків соц. явищ і процесів, а передусім зв’язків між соц. діяльністю людей як спільноти та соц. діями окремих індивідів. Вирізняють загальні і специфічні соц. закони. Загальні вивчає філософія, а специфічні - соціологія. Будь-який із соц. законів виражає відносини між різними індивідами, соц. спільнотами людей і проявляється в їхній соц. діяльності. Залежно від рівня дії закони поділяються на: 1. Закони, котрі діють на рівні соц. інститутів (діалектична єдність людини і соц. середовища, постійне вдосконалення колективу). 2. Закони, що визначають розвиток складових соц. структури суспільства (постійне збільшення самостійного населення, зменшення кількості селян)

3. Закони, що діють на рівні конкретних соц. систем (самовдосконалення систем, пропорційний їх розвиток, діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів у процесах керування соц. системами.

В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соц. закони, які: - констатують співіснування соц. явищ, - виявляють характер тенденцій розвитку, - виявляють зв’язок між соц. явищами, - фіксують причинний зв(язок між соц. явищами, - визначають можливість чи ймовірність зв(язків між соц. явищами.

7. Закони, дію яких потрібно враховувати при регулювання соціальних процесів

Регулюючи соц. процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати дії таких законів: 1. Закон соц. порівняння, що виражає суспільні зв’язки між індивідами (соц. групами) на основі загальних житейських порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимсь еталоном. Цей закон має велике значення для методології стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива - пасивність, негативні емоції, навіть відчай. 2. Закон вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності виробничої діяльності держава має виділяти частину сукупного часу в якості вільного. 3. Закон піднесення потреб, що характеризує об’єктивний характер динаміки людських потреб в міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб - це їх ошляхетнення, одухотворення. 4. Закон великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соц. системах. Це закон, який відображає зв’язок статистичних показників вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соц. процеси та дії людей підпорядковуються статистичним закономірностям.

Особливість соц. законів в тім, що в них чітко простежується об’єктивність.

8. Сутність основних функцій соціології

Функції соц. - це виконання притаманних їй завдань для створення соц. теорій і концепцій, а також забезпечення соц. розвитку й удосконалення соц. відносин суспільства. Соціологія виконує 2 групи функцій:

1. Гносеологічні функції забезпечують найповніше й конкретне пізнання процесів і явищ соц. життя. : - Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, що вона забезпечує здобуття й нагромадження знань про суспільство, його соц. відносини, систематизацію цих знань і на цій основі - створення соц. теорій та концепцій. - Методологічна полягає в тому, що формулює закономірності, випадковості, визначаючи методи пізнання та створюючи вчення про ці закономірності й випадковості, методи пізнання соц. сфери сусп., її функціонування та розвитку. - Критична функція, з одного боку, обґрунтовує і показує все те позитивне, що треба зберігати, розвивати, а з іншого - виявляє й висвітлює те, що є негативним, що вимагає змін або усунення.

2. Соціальні функції повинні забезпечити надійну інформацію про різні соц. процеси та явища, про зміни соц. структури, сім(ї, націон. Відносин та ін. : - Інформаційна - це отримання й систематизація інформації про реальний стан соц. відносин, явищ, процесів, про їхній розвиток та взаємозв’язки.

- Прогностична - виявляється у формуванні соц. прогнозів розвитку соц. явищ і процесів. - Перетворювальна функція полягає в тому, що висновки, рекомендації та пропозиції соц. науки слугують основою для вироблення і прийняття рішень.

- Управлінська функція - це вироблення соц. механізму впровадження в практику рішень щодо функціонування, розвитку й удосконалення соц. відносин.

Світоглядна виявляється у використанні конкретних вивірених кількісних та якісних показників і фактів соц. життя людини і сусп., що тільки й здатні переконати в чомусь сучасну людину, сформувати в її свідомості не тільки систему знань про сусп., а й розуміння своїх власних місця, ролі в суспільстві.

9. Роль і завдання соціології в соц. реформуванні укр. суспільства

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Зараз в Україні зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соц. знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

13. Демокріт та Геракліт про роль потреби у житті людини

Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу - у павуків навчилася ткати, у ластівок - будувати, у птахів - співати. В основі цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвивалися саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби.

Геракліт поділяв людей на дві групи залежно від співвідношення в них здорового глузду до потреб. Перша група - це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи.

10. Місце соціології у професійній підготовці молоді

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Нині посилюється тенденція до інтернаціоналізації соціології, формування соц. знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Важливого значення набуває не інтеграція соц. теорій, а консолідація різних підходів і концепцій. За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соц. знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

11. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми

Соціологія як окрема наукова галузь виникла в середині 19 ст. - тоді, коли О. Конт висунув проект створення нової науки про суспільство. Але це не означає, що до О. Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо. Однак вони становлять невід’ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соц. думки. Цю частину знань називають протосоціологією. Отже, протосоціологія - термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соц. філософії. На стадіях раннього класового сусп. міф і епос були основними формами відображення соц. дійсності. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Перші елементи наукового знання виникають у зв’язку з розвитком СПП. Велике значення мало відокремлення розумової праці від фізичної. Спроби творення соц. теорій належать уже Платону та Арістотелю, які поклали початок вивченню таких важливих соц. інститутів як сім(я, держава. У період Середньовіччя відбулась переорієнтація на особистість, як творчу силу, свободу її вибору і відповідно перед Богом. В період Відродження значна увага приділялась вже людині з її інтересами, потребами і цінностями.

12. Головні соціально-пізнавальні видобутки Демокріта, виокремлення ним двох видів пізнання

Давньогрецький філософ матеріаліст Демокріт розрізняє 2 роди пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. Те, що недоступне чуттєвому пізнанню, людина осягає за допомогою мислення, що є істинним пізнанням, коли пізнавальним «органом» стає дослідження. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявляв собі людину як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тяжко бути під владою гіршого. Він вважав, що кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчанням.

14. Платон про людські пристрасті, егоїзм та суспільну структуру

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель – філософи - правителі. Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.

15. Аристотель про сенс і спосіб життя, організацію дозвілля та інші соц. проблеми.

Сенс життя людини, за Аристотелем, полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, Аристотель вирізняє такі його види: брутальний,державний і споглядальний. Аристотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу. Дозвілля – це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями – філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою та спілкуванням, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою.

Аристотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями. Він характеризував людину як «суспільну тварину» і вважав, що кожна людина не ізольована від інших людей, а зв’язана з ними, взаємодіє, веде спільний спосіб життя. Це й породжує в неї спільні думки та почуття з іншими людьми.

16. Арістотель та Сократ про соціальну роль спілкування у житті людини

Велику роль у житті людей Арістотель призначав спілкуванню, через яке люди й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати «суспільною твариною», тобто набути тих якостей, що споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються національні, професійні та інші особливості.

Сократ особливого значення у процесі спілкування надавав мовленню. У цьому переконує власний досвід філософа, що брав участь в обговоренні різних проблем політики, етики, виховання з будь-якою людиною і будь-де. Його спілкування з людьми було активним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовнику дійти істини. Майстерність Сократа вести дискусію полягала не в тім, що він знав відповідь на питання, а в тім, що філософ міг переконати опонента, що той її також не знає. Красномовності, умінню переконувати, спростовувати вчила індійська школа йоги. Метою прийомів йоги було вдосконалення особистості.

17. Соціологічне розуміння суспільства філософами середньовіччя

Значний внесок у пізнання людини і суспільства зробили Данте і Петрарка. Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємин між людьми. Томас Мор та Томмазо Кампанелла проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності. Макіавеллі, стверджуючи, що суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами, уважав матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, основним. Бекон вважає, що людей об(єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Ж. Боден визначальним чинником розвитку суспільства вважає географічне середовище, яке зумовлює особливості життя людей, їхні інтелектуальні якості. Жителі півночі - фізично міцні, але не дуже розумні, жителі півдня - фізично слабкі, відлюдні, скупі, а жителі помірної зони поєднують і силу, і розум.

18. Передумови появи і етапи розвитку офіційної соціології

Поява соціології була викликана розвитком суспільства та розвитком соц. думки. Основними передумовами цього були такі такі фактори: 1. Соціально - економічна: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі з витікаючими звідси наслідками для способу життя та новими сусп. відносинами. 2. Соц.-політ.: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація. 3. Інтелектуальні: філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості).

У розвитку соц. вирізняють 4 етапи: 1-й розпочинається з появи розробленої Контом програми перебудови наук про сусп. на «позитивних», емпірично обґрунтованих засадах і триває до кінця 19 ст. Він характеризується інтенсивним розвитком емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соц. знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. Набуває поширення марксистська теорія. Представники: Конт, Спенсер, Маркс. 2-й етап (кінець 19 ст. – 20-ті рр.) - відбувається гостра криза натуралістичної соц. і настає різкий перелом у розвитку соц. теорії. Увагу соціологів привертають соц. дії і взаємодії, розробляються методи «соц., здатної зрозуміти», концепції соц. особистості, налагоджується системний зв’язок між теорією і соц. дослідженнями., відбув. інституціалізація соц. як академічної дисципліни. Представники:Вебер, Дюркгейм, Зіммель. 3-й етап розвитку (20-70-ті 20 ст.) - формування сучасних теорій, галузева диференціація, дальше удосконалення методів дослідження, розвиток методів збору та аналізу емпіричної інформації. Поява емпіричної соц. була викликана потребами сусп.(зростання міст, поляризація в сусп.). Представники: Кетле. 4-й етап (друга полов 20 ст.) - усвідомлюється необхідність аналізу та синтезу теорії та емпірії. Його зміст зв’язаний з новітньою соц., вирішенням проблем сучасності. Представники: Тарсонс, Мертон, Гідденс.

19. Методологічні основи та спрямованість позитивістської соціології А. Сен-Сімона та О. Конта

Програмні методологічні й світоглядні настанови позитивізму було сформульовано А Сен-Сімоном. Він писав, що вчення про людину слід вивести на рівень науки, надавши йому позитивного характеру, обґрунтувавши його спостереженнями і застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші науки. Ці ідеї пізніше розвивав Конт. Головним спрямуванням позитивізму була відмова від умоглядних, абстрактних міркувань, створення «позитивної» соц. теорії, яка мала стати так само доказовою і загальнозначущою, як і природничо-наукові теорії. У дослідженнях позитивісти використовували спостереження, порівняльний і історичний методи та експеримент.

20. Класифікація наук та структурування соц. знання О. Контом

Система наук являє собою ієрархію, що відображає в логічній формі історичний процес розвитку знання від простого до складного, від нижчого до вищого, від загального до конкретного. Кожна наступна сходинка в розвитку знання - наука більш вищого порядку - сприймає попередню як необхідну передумову, якої недостатньо для з’ясування специфічного змісту науки більш високого рангу. Ієрархію Конт подає так: 1-Математика 2- Астрономія 3- Фізика 4- Хімія 5- Біологія 6- Соціологія.

21. Контівський закон 3 стадій розвитку людського інтелекту, його місце у системі соціологічного знання

В основі соціального прогресу Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у “великому законі 3 стадій” і вважав його найбільшим відкриттям. Він покладає його в основу соціальної динаміки характеризує за допомогою нього основні етапи прогресу людства: теологічний, метафізичний та позитивний.

Теологічна стадія. Розпочинається з найдавніших часів до 1300р. Розподіляється на 3 періоди: фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Характеризується повним пануванням релігійної свідомості. Метафізична стадія. 1300-1800 рр. Застійний етап, переважання абстракцій, що сприймаються, як реальність. Позитивна стадія. Початок 19 ст. – далі. Виникнення наукового менталітету. Ґрунтування на точній оцінці.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка